Кордон із Фінляндією стане великою проблемою для росії

09.04.2023

фінляндія в нато — Зображення створене за допомогою MidJourney

Головною політичною новиною минулого тижня став вступ Фінляндії до НАТО. Це відбулося 4 квітня, у річницю заснування Альянсу. Країна із 1994-го була членом програми Альянсу «Партнерство заради миру», але до членів її не приймали – аби не дратувати росію. Однак після початку повномасштабного вторгнення до України російської армії ситуація змінилася.

Вторгнення в Україну безумовно стало причиною, чому Фінляндія доєдналася до Альянсу. Воно мало величезний ефект на НАТО. Але все ж навряд вступ Фінляндії до НАТО якось змінить політику Альянсу щодо розширення на Схід.

Найбільш вірогідно, що вступ до НАТО Фінляндії, а згодом і Швеції, яка буде або близьким союзником, або повноправним членом, зробить значно більш керованою проблему захисту країн Балтії від російської загрози.

росія стає більш вразливою

В той же час росія стає більш вразливою. В будь-якому разі, приєднання Фінляндії зробить північний фланг НАТО більш вагомою частиною у структурі Альянсу. Але треба ще дочекатися, чи Туреччина підтримає вступ Швеції до НАТО.

Кордон між Фінляндією та росією в районі Кольського півострова, який практично не охороняється, буде великою проблемою для Росії, якщо почнеться війна із НАТО.

Хоча Фінляндія не має доступу до Арктичного регіону із 1940-го і не несе загрози у мирний час, та очевидно, що ми побачимо певну військову конкуренцію на Кольському півострові. Бо Росія має якось дати раду цьому флангу.

фінляндія не несе загрози росії у мирний час, але між ними двома буде конкуренція

Росії треба робити те, чого вона не робила раніше. Їй доведеться забезпечити хоча б відносну безпеку лініям комунікації від західних регіонів Росії до Кольського півострова і Білого моря і військових об’єктів там. Москва уже заявила, що вона буде збільшувати свою військову присутність, аби стояти лицем до лиця із Фінляндією. Але ресурси для цього будуть отримувати із якихось інших джерел.

Оскільки тепер Фінляндія – країна НАТО, її стосуються ті ж самі гарантії безпеки за статтями 4 та 5, як і решту членів. Напад на одного вважають атакою на усіх. Ніхто не має якихось особливих обов’язків битися і захищати члена, на якого напали. Але агресор має розуміти, що може очікувати колективної відповіді, особливо, якщо НАТО підготує плани оборони заздалегідь.

Останнім часом ми спостерігаємо у північних країнах НАТО більшу тенденцію до кооперації задля оборони, а у випадку із повітряними силами – їх взаємну інтеграцію. Мені це здається логічним. Однак у довготерміновій перспективі важко передбачити, який підхід буде найкращим, поки ми не знаємо, на що буде схожа Росія після закінчення війни з Україною.

стабільність у північному регіоні буде залежати від того, чим закінчиться війна в Україні

Стабільність у північному регіоні під час Холодної війни була пов’язана із заходами, які регулювали стосунки із СРСР, зі стимулами для Москви зберегти регіональний статус-кво. Наприклад, був договір про те, що у Норвегії не буде військових баз. Можливо, зараз є сенс про те ж саме домовитися щодо Фінляндії. Пост-путінська Росія або Росія під керівництвом Путіна після війни з Україною – це може бути зовсім інша держава-сусід, ніж країни регіону бачили раніше.

Поразка путіна стане найкращим варіантом для росіян, які хочуть повернутися до цивілізації

Джеймс Бінденагель

24.02.2023

Захід сподівався, що зможе привести Росію до суспільства цивілізованих країн. Але досвід її поразки у війні із Японією та розвитку російського пострадянського політикуму дає мало сподівань на це. Натомість така риторика лиш призвела до початку повномашстабного вторгнення в Україну. Тепер Україна має перемогти Росію. А для росіян, які прагнуть потрапити у цивілізоване західне суспільство, поразка їхнього лідера Володимира Путіна стане найкращим варіантом.

Напередодні річниці російського повномасштабного вторгнення президент Джо Байден здійснив візит до Києва, фактично у зону бойових дій, де немає американських військ. І це був сміливий кроком. У політичному плані мужність Байдена підсилює українську мужність. А як писав грецький історик Фукідід, мужність є секретом свободи.

Поїздка Байдена, як і участь солідної делегації Конгресу з представниками обох партій на Мюнхенській безпекові конференції, – це однозначні сигнали: Сполучені Штати та Захід твердо підтримують Україну. У Мюнхені наратив підтримки України зміцнився завдяки заявам про те, що Україна не повинна програти, а має виграти. Захід єдиний у прагненні неминучої перемоги над Росією, котра вчиняє військові злочини.

Візит Байдена є явним стримуючим фактором проти ескалації, до якої могла б вдатися Росія. Президент Зеленський заявив, що була укладена угода про отримання ще більшої кількості військової допомоги – і це стало попередженням щодо будь-якої спроби Росії здійснити новий напад на Київ.

Візит Байдена є явним стримуючим фактором проти ескалації

Стратегічною ілюзією минулого, яка спершу призвела до незаконної анексії Криму в 2014 році та війни на сході України, була невдала оцінка намірів Путіна. На Заході вважали, що він не підведе Росію до вторгнення в Україну. Тепер ми знаємо, що у війнах в Чечні, Грузії, Придністров’ї, Сирії, Малі та інших військових авантюрах росіяни йшли слідами Сталіна та царів.

Захід думав, що можливо привести Росію до міжнародної спільноти демократичних країн. Горбачов, Єльцин і навіть Путін у перші роки свого правління заохочували Захід співпрацювати з Росією також у рамках НАТО. Тим не менш, рішення НАТО не приймати Грузію та Україну в 2008 році було прийнято після того, як Путін припинив співпрацю із Заходом і оголосив свою промову на Мюнхенській конференції 2007 року. На жаль, надія на взаємодію з путінською Росією померла. Зараз ціна допомоги Україні, яку Захід платить відповідно до Статуту ООН, де кожна країна має право на самозахист, стає все більшою і більшою.

Хоча Україна отримала на Мюнхенській конференції величезну підтримку, китайський голова МЗС Ван І виступив з бурхливою критикою Сполучених Штатів через збиті шпигунські повітряні кулі та підтримку України. Говорив він у стилі вже звичної йому “дипломатії воїна-вовка” (“Воїн-вовк” – популярний у Китаї фільм-бойовик. Згаданий стиль дипломатії отримав назву на честь фільму. Він дуже агресивний щодо будь-кого, хто критикує Компартію Китаю, – ред.). Таким чином, стало зрозуміло, що Китай підтримує Росію. Китайські провокації зменшують підтримку України та мають на меті розділити Захід у його підтримці України. Пекін хоче домогтися ескалації до рівня нової холодної війни проти Сполучених Штатів.

Здивувало те, що потім Ван І натякнув на мирну угоду, яку розробив Китай і яку він оголосить у Москві в першу річницю російського вторгнення 24 лютого 2022 року. Британський економіст Тімоті Еш назвав деякі елементи, які вона може включати. Зокрема там ідеться про повагу до територіальної цілісності України, що означатиме, що Росія має вивеси війська принаймні із Донбасу, Херсона та Запоріжжя (у документі, який опублікував Китай в ніч на 24 лютого, Пекін закликає поважати суверенітет “усіх країн”, – ред.).

Заклика пекіна поважати суверенітет означає, що росія має вивести війська із материкової України. Щодо криму сподіваються на компроміс

Є припущення, що довгострокова базова угода може містити певний компроміс щодо Криму. Ймовірно, Сі також прагнутиме домовитися про те, що НАТО не буде проводити нове розширення. Раніше Сі Цзіньпін чітко заявив, що ядерний конфлікт неможливо собі уявити. Тож вихід Росії з Договору про обмеження стратегічного наступального озброєння бентежить Сі.

З іншого боку, економічне процвітання Китаю залежить від Європи та Сполучених Штатів, а отже і влада нинішніх представників компартії від них залежить. Попередження Блінкена у бік Китаю не постачати летальну зброю Кремлю прозвучало чітко. Тож є можливість і такого сценарію – Путін відмовиться від України і перекладе відповідальність за війну на військових, Китай втрутиться і допоможе зберегти Путіну крісло. Російські військові програють і можуть прийняти умови Китаю, а Путіна залишиться президентом.

Американський екс-дипломат Генрі Кіссінджер, виступаючи в Давосі, зкотре висловив сподівання, що Росія «зможе знову приєднатися до міжнародної системи». Він припустив, що отримавши невдалий досвід у війні, Росія може переглянути свої позиції, за якими вона історично покладалася на армію, прагнула бути віддаленою від Заходу та мала страх, що Європа буде домінувати на нею. Поразка Путіна може бути найкращим варіантом для росіян, які хочуть уникнути контрпродуктивних історичних моделей і приєднатися до спільноти цивілізованих націй. Однак спочатку Росія повинна вирішити, ким вона хоче стати. Зважаючи на те, як розвивалася історія Росії після її поразки від Японії, комуністичної революції та отримання свободи після розпаду Радянського Союзу, нема гарантій, що Росія приєднається до спільноти націй.

Україна повинна виграти війну і гарантувати собі безпеку

Уряд врятував Україну, але ми провалили створення стратегії на майбутнє

Андрій Длігач

02.01.2023

Український уряд зміг втримати економіку України. Але на план, який він пропонує для відновлення, Захід дивиться дуже скептично. Україні потрібна модернізація.

2022 року Міністерство фінансів змогло залучити необхідні кошти і держава виконує свої функції без провалів. За це Мінфіну можна бути вдячним. Але цього мало. Нам потрібно було зараз залучати гроші і для програми швидкого відновлення, і для енергетичної системи і закупівлі енергоресурсів, і для фінансування бізнесу. Бо я нагадаю, що бізнес був недофінансований. 10 млрд ми мали залучити. Натомість інвестиції були на порядки менші, ніж ця сума.

То що ж робити? Маємо запропонувати світу наш план того, як має розбудовуватися і модернізуватися українська економіка. Натомість ця робота була, нажаль, завалена в національній раді. Самі експерти попрацювали чудово, але назагал була представлена програма абсолютно інша, не та, що напрацювали експерти.

Захід подивився на план, який був запропонований під час Конференції з питань відновлення України у швейцарському Лугано на початку липня минулого року, дуже скептично. Бо він виглядав скоріше як набір проектів, аніж ідеологія “що ж ми власне хочемо побудувати в Україні” – економічні свободи, європейська інтеграція, можливості для бізнесу, стрімке зростання. Все це не було відображена в ідеології Національного плану відновлення.

Має відбуватися модернізація замість відновлення

Але навіть до Лугано із ключовими інституціями була погоджена формула – українське лідерство має починати розбудову України, не очікуючи перемоги – і має відбуватися модернізація замість відновлення. Бо нам потрібна саме модернізація – інфраструктури, бізнесу, всього.

Перед конференцією у Берліні політики дослухалися до громадянського суспільства – і це уже була конференція про модернізацію. Але знову, українського плану там не було.

Український план не був оголошений на ще більш позитивній для України конференції у Парижі у грудні 2022-го. Фактично Україна за весь цей час не змогла створити план власної перебудови і модернізації.

За відсутності цього плану Захід фактично змушений шукати свою модель без глибокого розуміння потреб України. Він створює власні інституції і секретаріати на базі Єврокомісії, використовує традиційні інструменти фінансування через Мінфін. І це все абсолютно не відповідає тому, що потрібно Україні.

Ми провалили інститут стратегіювання минулого року.

Взагалі, світ дивергентний. У нас війна і падіння економіки, але це нові можливості. Інфляція у нас велика, але минулого року вона дала можливість виконати плани зі збору державних податків. Бо тепер ми долари, які отримуємо у вигляді допомоги від Заходу, переводимо у гривні, виконуючи наші фінансові зобов’язання.

У нас багато прогресивних міністерств – Мінцифри, Мінекономіки. І є міністерства, які лишаючись професійними, постійно стоять на граблях. Як то Мінфін – і його блокування податкових накладних.

Але загалом дорікнути Уряду, що він не втримав ситуацію в економіці, ми не можемо. Ми не звалилися у гіперінфляцію, у нас немає руйнувань логістичних шляхів. У багатьох пунктах ми вийшли в плюс. Але уряд же має відповідати і за політику, і за майбутнє. У багатьох сенсах уряд не зміг дати нам політичні підходи, які дали б нам 2023 року можливість не виживати, а зростати.

Бо що у нас закладено у бюджеті? 3% зростання? Це і близько не відновлення. Це означатиме, що наступного року ми також просідатимемо. Бо немає погляду на майбутнє. Створення мікрогрантів замало для того, щоб стартувати і розвивати малий і середній бізнес. Бізнесу потрібні сотні мільярдів гривень, податкова реформа, тотальна дерегуляція і мета реформи. Тоді бізнес буде драйвером економічного відновлення і наповнення бюджету України.

Постійні війни усіх проти всіх пов’язані із тим, що у корупції є економічний сенс

Вартість антикорупційних комплексних реформ в України, “податкової гільйотини”, антикорупційної реформи – не більш ніж 5 млрд доларів на рік. Але це дасть ефект уже 2023 року, і ми зможемо вийти в плюс із наповнення державного бюджету. Отже ми маємо попросити наших партнерів підстрахувати Україну для проведення антикорупційної реформи. І це буде краще, ніж інфраструктурна інвестиція.

Цього року ми чітко переконалися – ми можемо штампувати і штампувати антикорупційні органи. Але допоки є економічне підґрунтя для корупції, у нас буде вона залишатися і будуть війни одних корупціонерів із іншими і одних антикорупціонерів із іншими. Усі традиційні війни усіх проти всіх пов’язані із тим, що у корупції є економічний сенсі. Сам бізнес розуміє, що нам, як підприємцям, вигідно дати хабар для того, щоб уникнути надперевірок чи блокування накладних. Із цим треба боротися в економічним спосіб.

Більше того, рішення, які минулого року дозволили врятувати ситуацію, заклали жахливу бомбу в економіку 2023 року. Просто подивіться, що через брак доступу до фінансів не вистачило кредитування бізнесу під 5-7-9%. Озимої посіяли уже 40% від минулорічних обсягів. Асоціація аграріїв прогнозує, що буде міграції від пшениці до інших культур – до олійних чи до кукурудзи. Подивимося, як пройде весняна посівна, але 2023-го ми плануємо зібрати врожай в половину менший, ніж був цього року. Але поки оцінка від аграріїв така – 50%. Це означатиме, що наша ключова експортна позиція може знизитися набагато більше, ніж вдвічі, бо є ще внутрішнє споживання.

Уряд не спромігся чітко виробити позицію щодо бізнесу – де брати фінансування, чи буде проведена податкова реформа. За сьогоднішніми виступами президента Зеленського ми бачимо, що антикорупційній податковій реформі опиратимуться частина уряду, можливо, прем’єр-міністр і частина комітету Верховної ради із податкової політики.

Тож ситуація в країні склалася доволі дивна – більшість вважає, що ми готові і маємо провести рішучі реформи, дерегуляцію, митну, податкову реформу. Але воно все губиться через відсутність єдиного центру ухвалення рішень.

Що стосується світу, я не вважаю, що наступний рік буде рецесійним. Єдиним маркером може бути Китай, у якого буде неконтрольоване падіння економіки. Але думаю, що Пекін зробить усе, аби втриматися у плюсі. А отже і економіка всього світу втримається. І наша прогностична система і нейронна мережа і експерти показують, що не буде рецесії.

Ми пережили блекаути, ми пережили локдауни. Я вважаю, що тепер надходить рік інвестицій. Гроші, прибрані із фондового ринку, підуть в реальний сектор. Світ уже впорався із газовою залежністю від росії – LNG-термінали розгораються дуже швидко. Туреччина знайшла чергове родовище природного газу на 58 млрд кубометрів. Країни центральної Азії почнуть більш активно грати на ринку. Іран і Венесуела активніше долучаться до міжнародної торгівлі наступного року – з ними укладуть компроміс. Китай зараз теж намагається уникати економічних воєн, бо технологічні компанії намагаються масово відкривати дзеркальні виробництва в інших країнах – і це може суттєво зменшити експортний потенціал самого Китаю. Звісно, Китай трохи отримає преференції за рахунок здешевленого російського нафти і газу. Але Китай точно не буде продукувати економічні війни.

Я впевнений, що наступного року Україна повернеться навіть до експорту електроенергії – росія не спроможна знищити українську енергетичну інфраструктуру. А натомість ми за рахунок наших партнерів зможемо її навіть частково модернізувати.

Фото: https://www.instagram.com/libkos/

Україна і Росія шукатимуть перевагу у трьох типах військових операцій

Карл Мюллер

31.12.2022

320341520_531685425526819_6962942403173933116_n — Фото: Генштаб ЗСУ

Наступного року Україна і росія будуть працювати над успіхом у трьох типах військових операцій: успіхи на передовій, удари далекобійними засобами, успішне відбиття ППО повітряних атак. Росія буде продовжувати війну, допоки вона вигідніша за мирну угоду. Але Україна ставатиме більш ефективною у війні, оскільки уже зараз відбувається перехід до використання західної військової техніки і він продовжиться.

Дивлячись на те, що відбувається в міжнародній політиці в питаннях оброни за 2022 рік – від погроз Росії в бік України на початку року до того, що наприкінці його Японія прийняла нову оборонну стратегію, а Тайвань збільшив термін призивної служби від чотирьох місяців до року, то можна побачити глибоку закономірність. Вона полягає у наступному – багато країн, які раніше заспокоювали себе щодо потенційної агресії від сусідів чи геополітичних конкурентів, тепер ставляться до неї із більшою серйозністю, більш серйозно інвестують у потенціал стримування та оборони. Не варто перебільшувати масштаб цих змін, але ситуацію у сфері глобальної безпеки дуже відрізняється від того, якою вона була у січні 2022-го. Звісно, поки не ясно, як будуть розвиватися ці тенденції у Європі та Азії.

Я не думаю, що це варто інтерпретувати як поворот годинника назад, до нестримних мілітаристських перегонів, як це було століття тому, чи до холодної війни, коли звичайною справою була військова агресія і проксі-війни. Безпрецедентна міжнародна підтримки України великою мірою пояснюється консенсусом на Заході – навіть там, де Росію критикували більш пошепки. Цей консенсус полягає у тому, що лютневе вторгнення було обурливим діянням Росії, яке виходить за рамки легітимної поведінки для держави.

Західне військове співтовариство виявилося, безумовно, більш готовим протидіяти російській агресії і загрозам, ніж вважалося. Поки невідомо, на скільки це добре збережеться в наступні роки – підтримка України буде дорого коштувати не лише у військовому, а й в економічному сенсі. Але я очікую, що сподівання Путіна, що він зможе подужати волю Заходу, виявляться марними і що він видавав бажане за дійсне. Безсумнівно, буде важко забезпечити військову підтримку на необхідному рівні, зважаючи, що західні військові запаси на складах закінчуються, а виробничих можливостей бракує для підтримки високоефективного конфлікту протягом тривалого періоду.

2023-й стане роком тривалої війни. Я впевнений, що воля України до спротиву росіянам не зламається, не зважаючи на шкоду, яку завдають ракети, і на втрати на полі бою. Щодо Росії, то я не надто добре розбираюся у ній, щоб передбачити політичні наслідки тривалої кампанії. Але є загальна історична закономірність – держави, які знаходяться в стані війни, мають значну витривалість доти, доки військові потуги все ще мають потенціал принести певний результат, який краще, ніж укладання миру – і це для Москви буде ключовим. Бо якщо цього нема, війна починає здаватися марною.

Обидві сторони зіштувхнулися з необхідністю знайти способи ведення успішних операцій: на передовій, ударів на велику відстань і роботи ППО. Вони шукають спосіб і ціну, яка дасть стійкий результат в довготерміновій перспективі. І якщо один вирішить ці питання ефективно, а інший не зможу пристосуватися до ситуації, то перший отримає перевагу.

Можна припустити, що Україна буде більш ефективною, ніж Росія. Україна уже переходить до західної військової техніки – хоч і в обмежених масштабах. Ймовірно, цей процес буде посилюватися і в наступному році. Питання в тому, чи зможе росія уникнути або подальших великих невдач на полі бою, або катастрофічних втрат протягом тривалого часу.

Наступного року матимемо новий суспільний договір. Бути корупціонером стане економічно невигідно

Андрій Длігач

30.12.2022

тисячі — Фото: Національна поліція/Telegram

Західний світ готовий інвестувати в Україну, бо розуміє, що саме тут відбудеться економічний вибух. Але маємо укласти новий суспільний договір, де корупція буде невигідною усім.

Стійкість української економіки, яку ми побачили 2022 року, пов’язана з тим, що на самому початку агресії Нацбанк, Мінфін і Мінекономіки ухвалили дійсно правильні рішення. Були, звісно, і традиційні для української економіки – обмежити ціну й отримати дефіцит чи дати пільги, а потім їх відібрати. Але загалом правильні рішення дозволили нам втримати економіку.

Бізнес показав надвисокий рівень стійкості – і це теж позитивне. Якщо за нашими підрахунками, у березні 75% українських підприємств зупинилися, то вже у травні не працювали лише 30% підприємців. Хоча в цілому, за цей рік ми бачимо, що обороти бізнесу склали лише 2/3 від минулого року, а з урахуванням інфляції це близько половини від минулого року.

90% підприємств долучилися до допомоги ТрО, ЗСУ та взяли на себе гуманітарну функцію. Це показало, що наш бізнес патріотичний. І що постійні спроби політиків зробити бізнес винним у низькій спроможності держави виконувати соціальні функції – це недолугість.

Війна показала, що наш бізнес – патріотичний

І тут ми впираємося у кілька ключових моментів, які не були зроблені. На фоні високої інфляції, патріотизму підприємців і високого запиту у суспільстві щодо боротьби з корупцією, насправді не було створено жодних умов, коли корупція була б подолана.

Цього року дуже викристалізували причини, чому українська економіка просідає від зовнішніх і внутрішніх викликів більше, ніж економіки інших країн. І це питання не лише криз, «ковідів», закриття кордонів і війни.

У нас структура економіки хибна. Перше – до війни у нас була висока частка держави в економіці, зараз вона ще більше зросла. Держава провела масову націоналізацію олігархічних підприємств – частка розподілу ВВП через публічний бюджет зросла із довоєнних 44% до нинішніх 80%.

Друге – ми надто зарегульована країна. Ми менш зарегульовані, ніж ЄС, але як країна, яка має антикрихко відповідати на зовнішні виклики, Україна має провести тотальну дерегуляцію.

Третє – повністю неадекватна податкова система, яка не відповідає ні викликам, які ми маємо, ні чинному рівню економічного розвитку. Як для європейської країни, наше оподаткування дійсно невисоке. Але якщо наша країна хоче здійснити економічний стрибок, вона має пройти шлях лібералізації. 90% підприємств в Україні намагаються обійти нашу податкову систему просто тому, що вона неадекватна економічним можливостям бізнесу. Більш того, протягом багатьох років ми говорили, що саме наявність “сірого” ринку дає нам можливість виживати, створювати робочі місця.

Зараз, коли бізнес патріотично готовий до “обілення”, держава має зробити крок назустріч і запропонувати адекватну податкову систему. Яка дала б можливість зберегти конкурентоспроможність. При тому ліберальне крило ОПУ, Уряду, Верховної Ради дуже чітко розуміє, що треба робити.

Якщо ви хочете, що зарплати не платилися через ФОП, знизьте навантаження на Фонд оплати праці принаймні до рівня 18% із чинних 37%. Хочете, щоб не було “скруток” (найпоширеніша форма крадіжки ПДВ через відсутність звіту та ланцюжок махінаторів), – зробіть так, щоб вони були економічно не вигідними. Хочете, щоб бізнес був “цупким” – створіть чітку логіку реінвестування прибутку. Не виведення прибутку закордон через крипту, щоб там інвестувати виробництво. Через податок на виведений капітал зробіть так, щоб бізнесу було вигідніше інвестувати в Україну. В індустріальні парки, в нові виробництва – будь-куди. Це прибере податківця від бізнесу і дасть можливість бізнесу насититися грошима.

Бізнес патріотично готовий до “обілення”. Держава має зробити крок на зустріч

Бо четверта проблема українського бізнесу – це відсутність грошей. Через підняття дохідності державних цінний паперів і облікової ставки державного банку, банки фактично перестали кредитувати економіку. Програми на кшталт доступних кредитів під 5-7-9% чи грантових програм – обмаль, порівняно із тим, що могла кредитувати банківська система, яка могла б спрямувати у бізнес 300 і більш млрд грн. Але цей ресурс спрямувався у фінансування державного бюджету, а не в реальний сектор, який дав би зростання і робочі місця.

Крім того, бізнес у цьому році ініціативно переплатив наперед податок на прибуток – це прибрало більше 70 млрд з бізнес. Це була ініціатива самих підприємців і фактично держава отримала кредит. Але далі 40 млрд грн – це заблокований невідшкодований бізнесу ПДВ ще з лютого. Ці гроші використовує держава. Бізнес продовжує сплачувати 28% банківських відсотків за ці гроші, якими він не може користуватися.

Це все жахливо вплинуло на бізнес, він тотально недофінансований. Нам потрібно 600 млрд грн на рік принаймні протягом найближчих трьох років, щоб його відновити. Оскільки у нас цього нема, ми маємо перетікання Українського ВВП назовні. 12 тис. українських підприємств зареєстровані у Польщі. Багато у Румунії, Болгарії, Чехії. За нашими підрахунками, близько 12% українського ВВП релокувалося у європейські країни.

При цьому наш бізнес почав активно консолідуватися 2022-го, почав вибудовувати кластери, активніше займатися розбудовою індустріальних парків – це було підтримано Верховною Радою. Бізнес активно шукає західні інвестиції.

Польські авто не мають “перетворюватися” на зелений горошок на нашій митниці

Захід готовий інвестувати в Україну, бо розуміє що вона стане великою можливістю для Європи. Саме тут недооцінена економіка і буде стрибок у капіталізації.

Але західний бізнес каже: ви можете переконати мене, я готовий інвестувати в Україну. Але усе моє західне суспільство знає, що Україна корумпована. Якщо я почну з вами працювати, то про мене подумають, що я взяв участь у вашій корупції. Тому робота з репутацією, з просування українських проектів важлива, але вона провалена.

Наступна проблемна річ – державні закупівлі. Корупція там є і на воєнних рівнях, і на місцевих, і на державному. ProZorro із цим не може впоратися, якщо не діє антимонопольний комітет.

Завдання наше – провести приватизацію. І варто сказати, що ОПУ й Уряд зробили свій крок. Закон про «регуляторну гільйотину» у парламенті, але завис – на нього бракує голосів. Приватизація пройшла, але державній власності лишається суттєвий сегмент економіки.

Щодо митниці є точкові справи, звільнення і розслідування, але система залишається. Податкова реформа має скоротити економічний сенс при імпорті. Ми маємо не просто зробити митницю цифровою, а й залучити спеціальні міжнародні репутаційні компанії, які працювали б на українську митницю. Або ж ми маємо повністю визнавати ті інформаційні бази, які є у наших партнерів, аби автівки, які виїжджають із Польщі, не перетворювалися на зелений горошок у нас на митниці.

Тож ми маємо зробити так, щоб економічно не вигідно було займатися корупцією як бізнесу, так і держслужбовцям. Отже фактично ми матимемо новий суспільний договір. Це очікується 2023 року.

Будь-яке перемир’я без миру є замороженим конфліктом – США не лишаться осторонь

Джеймс Бінденагель

22.12.2022

Підсумком 300-денної повномасштабної війни Росії проти України стала поїздка президента Володимира Зеленського до Вашингтона. Після 10 місяців боїв ми розуміємо, що перемир’я бути не може, а Україні треба працювати над створенням “гібридного” трибуналу для розслідування російських військових злочинів.

Путін по-шахрайськи розраховував, що коли він почне свою агресію, Захід зробить вигляд, що нічого не сталося. Він сподівався, що у Заходу не буде політичної волі протистояти його війні в Україні. І хоча Україна перемагала російську армію в багатьох боях, ставка, яку зробив Путін, все ще являє собою серйозний виклик. Зараз лунають голоси, що Україна провинна вести переговори із Росією. Дехто каже, що Росія має отримати гарантії.

Президент Зеленський, виступаючи на спільному засіданні Конгресу, чітко заявив, що поставлено на карту у війні Росії проти України: “Це протистояння не можна заморозити чи відкласти. Його не можна ігнорувати, сподіваючись, що океан або щось інше забезпечить захист”.

Президент Джо Байден відповів на це, коли сказав: “Усім своїм єством ми розуміємо, що боротьба України – це частина чогось набагато більшого. Американський народ знає, що якщо ми будемо стояти осторонь таких кричущих нападів на демократію і свободу, світ точно зіштовхнеться із гіршими наслідками”.

Байден також сказав, що Зеленський ясно дав зрозуміти, що він відкритий для досягненя “справедливого миру”, але Путін не зробив жесту про готовність до цього Байден і його помічники чітко дали зрозуміти, що вони не будуть примушувати України до будь-яких переговорів.

Переговори з росіянами не означають, що вони будуть дотримуватися угод

Ті ж, хто вимагають переговорів, тільки підтримують зусилля Росії розділити Захід у його солідарності допомогти Україні відновити її територіальну цілісність і суверенітет. Більш того, переговори з росіянами не принесуть впевненості в тому, що росіяни будуть дотримуватися домовленостей – і це не дає основи Україні для мирних переговорів.

Будь-яке перемир’я без миру є замороженим конфліктом. Більш того – прийняття у підписаній угоді про перемир’я того факту, що Росія може здійснювати агресію проти іншої країни задля захоплення її території, поклало би кінець Гельсинській угоді про те, що зміна кордонів може відбуватися лише мирним шляхом. Тому будь-яке врегулювання повинно стримувати майбутню агресію і не допускати замороженого конфлікту, як у Кореї.

Україна повинна створити спеціальний міжнародний кримінальний трибунал, який займеться розслідуванням, хто особисто в оточенні Путіна відповідальний за цей жахливий злочин.

трибунал надасть Україні політичні переваги

Трибунал надасть Україні політичні переваги. По-перше, він підкреслить, що Україна є жертвою жорстокого вторгнення, яке призвело до геноциду. Суд доведе російську агресію.

По-друге, путінська війна розвіяла оману у Німеччині та Європі загалом про можливість укладання миру із Росією.

По-третє, трибунал продемонструє, що Україна, Центрально-Східна Європа, країни Балтії та інші сусіди росії потребують гараній захисти від російської агресії.

По-четверте, трибунал дозволить України перекласти на Путіна, Сергія Лаврова, Сергія Шойгу особисту відповідальність за їхню агресію. Трибунал зможе розглядати російську агресію саме як злочин проти миру, ведення незаконної війни.

Відомий британський юрист-правозахисник Філіп Сендс пропонує, аби трибунал накладав санкції та фінансові санкції для протидії Путіну за те, що той вчинив злочинну агресію.

28 лютого Сендс написав у Financial Times, що путінська війна є злочином проти миру. І тому цю війну не може розслідувати Міжнародний кримінальний суд, бо це не в його юрисдикції. Про це сказав і Генпрокурор України Андрій Костін. Але він додав: “Однак ми не можемо залишити ці злочини безкарними. Тому створення спеціального міжнародного трибуналу є центральним питанням для України”.

Це не новина, що для розслідування військових злочинів утворювали окремі суди. Справи розглядалися у Спеціальному суді з Сьєрра-Леоне, Трибуналі Камбоджі та Палаті з військових злочинів Боснії. На підтримку створення такого щодо злочинів Росії виступила і голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн – “Ми підтримуємо Міднародний кримінальний суд. Але Європейський Союз пропонує створити спеціалізований суд за підтримки Організації Об’єднаних Націй для розслідування та судового переслідування злочинів російської агресії”, – сказала вона 30 листопада.

У ЄС до створення такого гібридного трибуналу поставилися прихильно. Скоріш за все, він буде виходити із міжнародного визначення агресії, і там будуть працювати як українські, так і міжнародні судді і прокурори. Нема сумнівів, що російська військова агресія підходить під визначення, яке дає ООН – “вторгнення чи напад збройних сил держави на територію іншої держави чи будь-яка військова окупація”.

Що стосується Німеччини, то їй необхідно підтримати зусилля ЄС та Генасамблеї ООН, щоб домогтися міжнародного схвалення спеціального трибуналу. В будь-якому разі, Захід повинен утриматися від тиску на українців з вимогою визнати за Росією території, які вона захопила.

Армія є місцем, де кується ідентичність. Культурна складова відрізняється від копання окопів

Тарас Компаніченко

07.12.2022

6 грудня відзначили День Збройних Сил України. Традиції українського війська і ведення війни тягнуться із часів Київської Русі. Зараз ми швидко наближаємося до новітньої армії.

Ми самі обираємо те, що відповідає нашій природі

Я досліджую культурні і мистецькі аспекти українського війська із часів Середньовіччя до ХХ ст. Ми часто говоримо про тяглість традицій. Найголовнішою рисою нашого війська крізь покоління – це намагання вчитися, ставати кращими. Наприклад, король Данило модернізовував армію, озброював її арбалетами, вдосконалював метальні машини. У нас уже тоді не було консерватизму.

Крім того, рішення у нашому війську традиційно не приймається одноосібно. Ми можемо згадати навіть битву на річці Калка 1223. Розвідники доповідали, що “безбожні мовитяни” (так вони називали тоді монголо-татар) озброєні гірше половців, а воєвода Держикрай та інші заперечували і попереждали, що це дуже добре вояки. Тобто, у нас уже тоді було критичне мислення і не було шапкозакидання. Така дискусія є ознакою відкритого суспільства – навіть попри те, що у Середньовіччі було дуже ієрархічне суспільство.

Ще один момент – військо у середньовіччі називалося дружиною. Князь був об’єднаний дружбою зі своїми вояками. Це означало дотримання певних зобов’язань честі і лицарського кодексу. Дружина могла впливати на рішення князя. Князь до князя звертався “брате”. Це перетворилося згодом у таке поняття як брати по зброї, побратими.

В українському літописі перераховують усіх загиблих воїнів поіменно, як у “ІллІаді”

Уже за Київської Русі для нас була важлива людина та її особистість. Коли літопис згадує бій на Ворсклі у 1399 році, то автори перераховують усі імена полеглих воїнів – так же само, як у Гомерівській “Ілліаді”.

Цим наше суспільство відрізняється від суспільства, де були царь-батюшка і опричники, які поводилися, як окупанти, на власній землі.

У козаків були свої ССо і свої волонтери

Ще одна риса виражається у цитаті Іван Котляревського: “Де общеє добро в упадку, забуть отца, забудь і матку”. Готовність взагалі усіх стати в одну лаву, самоорганізація суспільства – це ще одна із ознак нашого війська. У запорожців були козаки чуприндири. Вони були готові на різноманітні спеціальні операції, як ми сказали б зараз. Виборні козаки воювали. Козаки-підпомічники займалися у війську тим, що зараз ми називаємо волонтерством. Ми вільне суспільство, де кожен сам собі обирає те, що відповідає природі і характеру людини.

Московська армія потужна, але не вони не знають поняття честі

Московська армія не однорідна. Частина із них досить вміла, досить вмотивована – грошима чи ще й ідеологічно. Бо суспільство московське глибоко хворе на імперіалізм, у чому воно ніколи не каялося. Представники малих народів з точки зору московського уявлення – “унтерменші”. І вони хочуть дотягнутися до “уберменшів”. Тувинці чи дагестанці хочуть дотягнутися і показати, що вони теж “русскіє”. Є в російській армії і чмобіки, і алкоголіки, і зеки. І, звісно, ми їх висміюємо. Елемент приниження ворога – таким чином людина надає собі духу.

Чи варто поважати російську армію? Поважати у Першій світовій міг французький воїн німецького воїна під час Верденської м’ясорубки – бо вони були в однакових умовах. Але я не знаю, як можна поважати росіян.

у нас армія вільних, вмотивованих і творчих людей

Грицько Чупринка загинув від московської кулі у Лук’янівській в’язниці, його розстріляли як члена українського повстанкому УНР. Він написав: “Друже мій вороже! Стати до бою всіх нас примушують поклики чести. Будем же чесно й відверто з тобою прапори нести…”. Але чи більшовики цінили честь? Ні. Чи сучасне московське військо поводить себе так само, як наші лицарі? Ні. Нещодавно на Луганщині через повішання стратили трьох українських патріотів. Це просто дикунство.

Звісно, росія – сильний супротивник. Ми долаємо не чмобіків, п’яниць, бомжів і алкоголіків. Ми долаємо сильну навчену армію. Але страшно, що цей ворог не по-людськи ставиться як до наших людей, так і до своїх.

Я зараз військовослужбовець і часто граю на похоронах. Але наші втрати не знеособлені. Ми знаємо імена наших героїв. Це не просто табличка із номером. У нас армія вільних, вмотивованих і творчих людей.

Про пісні новітньої війни

Армія – це зріз суспільства із усіма його перевагами і недоліками. Я даю концерти мотиваційні, реабілітаційні. І бачу, що часто навіть інтелігенція, яка служить в армії, багато чого не знає і не була посвячена у певні історичні події.

Зараз є прагнення до творення нової української культури, нової української музичної різножанрової культури від симфонічної музики, як-то Вікторія Польова чи Іван Небесний, до репу як-то Kalush.

Але почасти творці мають різні вихідні дані щодо пізнання питомої української спадщини. Патетичні, іронічні і навіть соромітські тексти – усе повинно мати певний рівень, до якого ми, на жаль, часто не дотягуємо. Як високе, так і низьке має бути доречним і зробленим зі смаком.

як високе, так і низьке повинно мати певний рівень

Міністерству оборони і нашим культурним інституціям потрібно було б приділити особливу увагу цій проблемі. Наші інституції повинні бути не яловими, а плідними. Щоб твори, які з’являються, співала армія.

Крім того, робота із особовим складом повинна вестися системно. Бо армія – це місце, де кується ідентичність. І вона повинна спиратися на певні культурні надбання. На моїх концертах я часто кажу – співаємо разом. І це не обов’язково патріотичні пісні. Це може бути “Білий сніг на зеленому листі” Михайла Ткача і Олександра Білаш чи “Я піду в далекі гори” Володимира Івасюка.

Вояк повинен усвідомлювати, що він захисник української культури

Вояк повинен усвідомлювати себе, що він не просто захисник своєї дружини, матері й дитини, своєї землі і справи. А що він на захисті своєї культури, нашого спільного спадку, нашої спільної скарбниці. Мені здається, що спільне співання пісень – не лише сучасних, а тих, які співали захисники України 200, 300, 500 років тому, – це об’єднуючий і формуючий чинник. До цього мають правильно підійти військові психологи, адже це не просто наказ “копати звідси і до обіду”.

Як нам це створювати і популяризувати? Січові Стрільці ще у 1914 році, будучи у складі австро-угорської армії, створили пресову квартиру. Туди увійшла краща молодь – поети, художники, музиканти. Майже усі вони були у ковнірах – носили відзначки на комірі, як тоді було прийнято заміть погонів, тобто мали військовий досвід. Вони співпрацювали із Союзом визволення України, який знаходився у Відні. І ці митці створили прекрасний пласт пісень Першої світової. Першість серед них належала тріо авторів – Роману Купчинському, Михайлу Гайворонському і Левку Лепкому (загалу більш відомий його брат Богдан).

Зараз багато творчих одиниць пішло служити у військо. Дмитро Лінартович пише бардівські тексти. Він розуміє, що якщо ти не будеш у гущі, то твої пісні будуть яловими, будуть брехнею. Серед багатьох – Василь Лютий, Сергій Василюк, Тарас Тополя. Це допомагає мотивувати бійців і суспільство.

Зараз ми семимильними кроками йдемо до нової армії. Вона боєздатна, мотивована, освічена. Те, що наш молодший офіцерський склад бере на себе відповідальність, і це рятує життя військовим.

Позитиву має бути більше, ніж смутку, болю та люті, — Інна Битюк

Інна Битюк

02.12.2022

Як часто нам доводиться чути, що життя українців більше ніколи не буде таким, як раніше? Що війна змінила нас назавжди, розділивши наші спогади на «до» і «після»? В цьому є правда. Ми не мали вибору, коли ворог прийшов на нашу землю. Необхідність захищати свої родини, домівки, свої символи і свій шлях стала визначальною. Перемога – понад усе! Наша мантра сьогодні — віра в ЗСУ, віра в перемогу, у щасливе майбутнє України, у мирне життя для наших дітей.

Коли три роки тому створювалося видання BitukMedia, ми й гадки не мали, які виклики постануть перед Україною … Яким мало бути нове медіа серед безлічі інших — досвідченіших, впливовіших, з великими ресурсними редакціями? Нас вело щире бажання створити джерело новин, читаючи які вам захочеться здивуватися, посміхнутися, переповісти іншим і навіть запостити на свою сторінку в соцмережах.

Ідея медіа позитивних новин народилась ніби сама собою. А потім з’явилась і впевненість — це саме те, що ми хотіли б запропонувати читачу. Як же добре, що задум відповідав нашим бажанням, професійним вмінням та можливостям! Чи знайдемо ми достатньо позитивних новин для наших читачів? У грудні 2019 року ми не задавались таким питанням. Мабуть, ви і самі це розумієте. Але вже за три місяці після народження BitukMedia світом заволоділа ковідна пандемія. Звідусіль приходили новини — кожна наступна бентежніше, ніж попередня. BitukMedia переживало ці непрості часи разом з вами. Але і тоді ми знаходили для вас історії — зворушливі, пізнавальні, з happy end. Ми ставили запитання і знаходили на них відповіді. Нам довелось швидко подорослішати. Як виявилось, це було потрібно для майбутніх випробувань — набагато жахливіших…

Не можна бути готовим до війни, коли сам нікому не бажаєш зла. Дев’ять місяців повномасштабного вторгнення російських загарбників змінили нас назавжди. Позбулись довірливості, але не віри. Відчайдушно потребуючи добрих звісток самі, ми воліли поділитись ними з вами. Всі ці місяці війни нас веде щире переконання, що позитиву має більше, ніж смутку, болю та люті.

Який він, позитив BitukMedia воєнного часу?

Ми показуємо наших захисників на фронті. Ці короткі відеоролики — їхня творчість. Ми ніби дивимось на війну їхніми очима. Мужність і стійкість воїнів передається всім нам, українцям. Віра і підтримка ЗСУ — наша мантра.

Експерти BitukMedia, автори колонок діляться з вами своїми думками – про хід воєнних дій, про роль України і українців, про ницість ворога і, зрештою, про майбутнє… А воно буде і буде таким, як треба нам. Перемога — наша мета.

Ми знаходимо для вас меми нового часу. Чим складніше навколо — тим більше гумору, помічали? Так, ми висміюємо окупантів. Маємо повне право. Сміх — наш допінг.

Життя не поставиш на паузу. Наукові відкриття, технічні новинки, ці милі тварини, неймовірні людські історії з щасливим фіналом … Ми ділимось з вами усім тим позитивом світу, який ви ніколи б не пропустили до 24 лютого.

Війна закінчиться!

Ми переможемо!

І саме це стане найпозитивнішою новиною новітнього часу України і світу.

Ми будемо довго насолоджуватись і смакувати цю Новину. Це буде!

А поки ми шукаємо добрі звістки кожного дня і, головне, знаходимо!

Дякую кожному читачу за ці неймовірні тисяча дев’яносто три дні разом!

Далі буде!

Інна Битюк, засновниця агентства позитивних новин BitukMedia

У світі зникають сумніви, що Росія була здатна на цілеспрямоване винищення цілого народу

Станіслав Кульчицький

26.11.2022

316716606_2343532212470272_5633570924364915144_n — Біля Меморіалу жертвам Голодомору у Вашингтоні. Фото: uiradio/Instagram

Те, що робить сьогодні Кремль – це геноцид, як і у 1920-х і 1930-х роках. Але на відміну від часів Голодомору, ми стали єдиною і згуртованою країною. І ми переможемо.

Якщо ми порівняємо ситуаці сьогоднішню із 1932-1933 роками, то ми побачимо, що вона зовсім інша. Тоді в Україні не було жодних організацій, які протистояли б Кремлю і кремлівській владі. Зараз українці згуртовані – при чому і завдяки Володимиру Путіну. Громадяни України у різні часи відрізнялися один від одного за релігією, за політичними поглядами, за мовою, а тепер об’єдналися у єдину державу. І це дає можливість боротися, спираючись на більш як 50 країн світу, які допомагають нам фінансами і озброєнням. В результаті цього ми за ці дев’ять місяців знищили військовий потенціал Росії. Тепер вона з відчаю кидається на інфраструктуру. А ми тримаємо удар і ми переможемо.

Україна стала російській недоімперії кісткою в горлі

Однак, те що робить Росія зараз в Україні – це геноцид. Тому що Росія складалася як імперія. Їй вдавалося не менш як 300-400 років розширювати свої території за рахунок сусідів. А Україна зараз стала російській недоімперії кісткою в горлі. Без України російська імперія повноцінною бути не може. За час, коли Україна була під Кремлем, Росія забрала у нас нашу минувшину, інтелігенцію, винищила її або радянізувала. А тепер риторика “братнього народу” не діє, Україна повертається обличчя до ЄС та НАТО. Кремль відчув, що втрачає Україну – і тоді зробив відчайдушний крок шляхом прямого військового вторгнення, аби повернути те, що, як там вважають, втратили у 1991 році.

Однак війни в Україні і її поневолення хоче не лише Кремль. Цього хоче і російський “глибинний народ”, вихований десятиліттями радянської влади в імперському дусі. Їх цікавить “упокорення” українців, яких вони не вважають окремим народом. Різниця лише в тому, що Володимир Ленін і Йосип Сталін не запускали по Україні ракети.

Чому Голодомор – це терор проти українців

Голод 1921-22 рр. так само, як і голод 1932-33 рр., були викликані терором влади. Але ситуація у ці періоди була різна. У 20-х роках була страшенна посуха. Кремль звернувся по допомогу до Заходу, і американська адміністрація відгукнулася. Однак Україна була перенасичена десятками повстанських загонів, які діяли проти радянської влади, тому голод в Україні замовчувався. У Кремлі розраховували, що антирадянська селянська діяльність під час голоду зникне – і так і відбулося. І лише в січні 1922 року Ленін дав можливість укласти договір із американцями про допомогу. Через те, що Кремль хотів зломити національний спротив, у 1921 році від голоду загинули близько 900 тис. українців у південних губерніях України.

У 1932-33 рр Сталін штучно зробив те, що десятиліттям раніше зробила стихія. Він вилучив усе продовольство тривалого зберігання у селян шляхом подвірних обшуків у січні 1933-го, а потім почав допомагати фуражем і насінням селянам, які зберігали здатність працювати у колгоспах. У першій половині 1933-го до 4 млн людей загинули від голоду – це лише прямі втрати. Це теж був терор голодом. В цей час тривала і фізична блокада, й інформаційна блокада пограбованих селян. Люди тікали із сіл, ішли дорогами і безсилі падали і помирали. Інформаційна блокада тривала до грудня 1987 року – до того говорити про Голодомор боялися навіть в родинах.

Росію перестали боятися

Нинішня війна Росії проти України прискорить визнання Голодомору геноцидом. До початку війни лише 27 країн його визнали таким. Більшість не визнавали, бо боялися Росії. Але зараз Росія ізольована, зараз її оголошують державою- спонсором тероризму. І зараз почалася хвиля визнання Голодомору геноцидом з боку різних держав. І я думаю, що це буде тривати і надалі. Ми повинні використовувати 90-річчя Голодомору, основні заходи до якого відбудуться в наступному році, для проведення інформаційної кампанії. Маємо чинити так же, як робили євреї щодо Голокосту.

МАємо чинити так же, як Євреї щодо голокосту

Зараз наша задача простіша, бо іноземні журналісти заполонили Україну. Зараз усі мають планшети чи телефони – і свідчення звірств росіян можна миттєво поширити по всьому світу. Тому зараз у всьому світі зникають сумніви, що Росія була здатна на цілеспрямоване винищення цілого народу.

Що буде далі з Росією? Багато хто каже, що вона розвалиться, так же само, як і Радянський Союз. Тому що РФ– це теж багатонаціональна країна. І я не бачу там опозиційних сил, які могли б переламати тоталітарний лад, який відродився у 2000-х роках. “Глибинний народ” призвичаївся до тоталітаризму, до того, що держава має обслуговувати його, а він має коритися. В результаті відродилася тоталітарна система, хоч і з іншими зовнішніми ознаками – тоталітаризм лівого типу. Тому Росії буде дуже погано у 2023 році і надалі.

росії буде дуже погано у 2023 році і надалі

Для нас визнання Голодомору геноцидом буде моральним задоволенням. Однак ми маємо побороти рештки сумнівів щодо Росії у собі. Верховна Рада визнала Голодомор геноцидом тільки у 2006 році. Треба було стільки часу, щоб осмислити радянську минувшину і викорінити її з голів наших депутатів. І досі у нас серед населення і в політикумі є люди, які ще сумніваються.

Після зміни влади у кремлі Гіркіна чекає доля Слободана Мілошевича

Ярослав Божко

18.11.2022

22_main-v1657988972 — Фото: worldweapon.ru

Суд у Гаазі 17 листопада присудив винним у катастрофі Boeing 777 рейсу МН17 виплатити компенсацію у розмірі 16 млн євро. Ясно, що росія не буде виплачувати ці гроші. І будь-яких юридичних наслідків для російських громадян Ігоря Гіркіна та Сергія Дубінського, яких засудили до довічного ув’язнення, не буде. Однак рішення суду у Гаазі – це одна зі сходинок до повалення режиму володимира путіна.

Суд у Гаазі 17 листопада став на позицію обвинувачення. Росія уже розкритикувала даний вирок, у МЗС росії назвали його політично мотивованим. Але для нас це політично вигідна історія.

Чому росію не визнали напряму учасником конфлікту на Донбасі у липні 2014-го? Це питання до формулювань юридичних аспектів. Важливою є юридично коректна мова. Ми не можемо почути від суду фразу типу “росія – окупант”, бо це оціночне судження і воно ослаблює вирок і дає можливість для апеляцій. Так же як і “сторона конфлікту”. Для когось достатньо буде самого факту участі росії в бойових діях, а хтось вважатиме, що для такого визначення потрібне оголошення війни. Натомість ми можемо почути формулювання у стилі “російська федерація контролювала дану територію”.

Для нас важливо, що суд підтвердив, що територія, звідки вистрілили із “Бука”, контролювалася росією. Була важлива ремарка, що деякі лідери бойовиків мали російське громадянство, деякі з них мали тісні зв’язки із рф.

В будь-якому разі, цей суд став провальним для рф. І вони не дарма вийшли з-під юрисдикції міжнародного права й усі рішення західних суддів тепер вважають нікчемними. Це було зроблено завчасно, бо вони знали, що в певний момент їм доведеться відповідати за свої вчинки.

Тож оскільки росія не буде відповідати на правові запити – вона чітко дала це зрозуміти, будуть посилюватися політичні методи впливу. Це стане додатковим іміджевим фактором.

Звісно НАТО через відмову росії виконувати рішення суду не збирається вступати із нею у війну, нам не варто очікувати на гучні швидкі рішення. Не варто очікувати реактивних дій навіть попри падіння ракети у Польщі. Тому що будь-яка ескалація НАТО чи одної із країн Альянсу проти росії має бути ретельно спланованою і відбутися тоді, коли це буде вигідно і зручно для Заходу.

Вирок у Гаазі – це лише один із елементів несприятливої ситуації. вийти із неї росія може лише зі зміною влади

Машина міжнародного права складна і неповоротка. Тому ми чекали цього суду так багато років, так багато років збиралися докази, тривали судові слухання. Але вирок у Гаазі – це додатковий елемент пазлу несприятливої конструкції, яка стягується довкола росії. Вихід із цієї ситуації можливий лише за зміни влади.

Рішення суду у Гаазі – це одна зі сходинок на шляху до зміни влади в росії. Я не кажу про масову революцію – це все вигадки. Але так чи інакше, російським елітам дали додатковий сигнал, що з цим керівництвом буде купа проблем, які постійно накопичуються. А поки що витиснути із рішення суду в Гаазі росіяни нічого не зможуть, хіба що заяви, які більш-менш прийнятно звучатиме для їхнього внутрішнього читача.

Чи відчують якісь наслідки винні у злочині Гіркін, Дубінський та українець Леонід Харченко? Це залежить від того, скільки проіснує конструкція російської держави. . Коли зміниться політичний режим і буде інша ситуація, дуже ймовірно, що їх видадуть. Бо для нинішньої російської влади ці люди є поплічниками, а для її наступників вони стануть баластом. Тож їх чекає усіх доля Слободана Мілошевича (помер у тюремній камері в Гаазі від інфаркту, – ред.). Тож Україні варто очікувати раціональної політики і зважати, що Захід – це а́ктор, який діє в своїх інтересах.

україні Варто очікувати раціональної політики і зважати, що Захід – це а́ктор, який діє в своїх інтересах.

Після зміни керівництва в росії на старих очільників спишуть усі гріхи і настане можливість почати стосунки можливо не з чистого листа, але не з настільки чорного.

Але яка не була би влада після путіна, вона буде тимчасовою. Тому що ніхто в оточенні путіна не наділений такою силою, щоб його замістити так, щоб це не призвело до внутрішньої кризи між групами еліт. Бо інакше ця людина отримала б статус наступника, і тоді одні групи демонстрували б лояльність, а інших би «зачищали». Але на тлі розростання бойових дій ми побачили посилення конфлікту між групами еліт, що значить, що питання про наступника не вирішене. Але влада після путіна буде слабша як всередині росії, так і ззовні. У них буде кратно менше інструментів для того, щоб проводити будь-яку політику.

Під час саміту G20 Володимир Зеленський закликав створити міжнародний трибунал для розслідування злочинів росії. Він буде відрізнятися від суду щодо МН17. Бо коли Україна збиратиме цей трибунал, вона робитиме це щодо конкретних випадків, пов’язаних із діяльністю конкретних командирів, солдатів і підрозділів. Тому не буде проблеми довести, що це зробили люди із російської армії, як у нас було у випадку із “Буком”. Тому що це уже документується. Люди відбуватимуть покарання за конкретні злочини, не буде розмитих формулювань типу “підтримував російську агресію”. Але нам не варто очікувати, що цей трибунал відбудеться навіть не через кілька місяців після перемоги, а через набагато довший час.

Я думаю, що для нас важливим буде залучення до трибуналу США, колективного ЄС, Британії, можливо окремих держав Британської Співдружності, наприклад Австралії, громадяни якої постраждали у катастрофі МН17. Таким країнам треба йти на зустріч, бо вони допомагатимуть нам збирати інформацію.

Участь Китаю буде залежати від того, яку позицію він остаточно займе щодо війни на момент її завершення. Чи буде Китай готовий сісти за стіл із країнами, які будуть судити росію, – питання суто політичне.

Суд у Гаазі – Захід прощається зі страхом перед росією

Євген Магда

17.11.2022

17 листопада окружний суд Гааги в Нідерландах засудив росіян Ігоря Гіркіна та Сергія Дубінського, а також українця Леоніда Харченка до довічного ув’язнення за збиття рейсу МН17. Вирок винесли заочно, але більш важливо – що це початок розвінчення міфологізації росії.

Найперше, що зробив суд Нідерландів – він підтвердив, що кількарічні потуги російської пропаганди довести, що у збитті літака винна Україна і ламаного євроцента не варті.

Друге – суд показав, що до трагедії причетні люди, які воювали на боці самопроголошеної ДНР.

Третє – це елемент справедливості. Я думаю, що нас найближчим часом очікує позов родин загиблих у катастрофі.

Суд країни із певними традиціями і поглядами продемонстрував, що він працює. І це, на мою думку, важливо. Це один із моментів деміфологізації росії. Це прощання західного світу зі страхом не так, щось зробити стосовно росії і щось “не так” зробити стосовно її громадян. Тим більше, що Гіркін – публічний персонаж.

росія сприймає судовий процес у гаазі як серйозну загрозу

Суд не назвав конфлікт, який на той час точився в Україні, міжнародним. Думаю, тому що для цього просто не вистачило доказів. Та й ми розуміємо, що судді не змогли піти супроти норм міжнародного права, адже ніхто не називає росію стороною конфлікту на момент збиття літака. Суд Нідерландів не може бути «сферичним конем у вакуумі», який діє поза межами правового поля усього західного світу.

Хто конкретно віддавав наказ, робили це на державному рівні у росії чи ні, суд теж не зміг відповісти. Судді не знайшли офіційний наказ про те, щоб відправити “Бук” до України – очевидно, що ці документи уже просто знищені. Росія намагалася впливати на розслідування. Суд шифрував свідків, аби не вказувати їхні дані – але росія намагалася впливати і на цей процес, підірвати довіру до нього. Все це свідчить, що росія сприймає все це як серйозну загрозу, а не дрібничку.

російська пропаганда сіла у калюжу і гучно пускає бульки

Але куди більш важливо, що суд все ж встановив, що літак збили із непідконтрольної Україні території. Тепер російська пропаганда, яка придумувала “диспетчера Карлоса” і безліч інших нісенітниць просто сіла в калюжу і гучно пускає там бульки. Вони будуть продовжувати брехати. Але будь-хто, прочитавши вирок, зрозуміє, з якого боку збили той нещасний літак і хто убив тих нещасних людей.

Крім того, варто зрозуміти, що окружний суд Гааги – це не міжнародно інстанція, це не міжнародний суд ООН. Міжнародний суд таку справу не факт що взагалі розглядав би – просто тому, що для цього треба була б згода усіх сторін, в тому числі і росії. Це суд власне Нідерландів і діяв він за місцевим правом і відповідно до особливостей національного правосуддя Нідерландів. Донедавна росія була одним із основних їхніх економічних партнерів, але на борту літака загинули понад 200 її громадян, і вони не змогли не реагувати.

Я розумію, що українська громадськість хоче, щоб рішенням суду Гіркіна просто повісили у Гаазі. Але нинішній судовий вирок є прецедентом. Він є важливим, оскільки зараз Україні бореться за створення міжнародного трибуналу, який би розслідував і судив росію за злочини, вчинені на території України. І створення такого трибуналу буде хоч і не прямим, але наслідком сьогоднішнього рішення у Гаазі.

рішення суду у гаазі – це крок до трибуналу на росією

Тож зараз рішення суду Нідерландів відповідає й інтересам України і справедливості. Це дозволить українським юристам, які працюють над створенням трибуналу для засудження росії за злочини, скоєні під час війни, аргументувати – ось, є відповідний прецедент, де було засуджено виконавців. Ми маємо виходити на вищий рівень і шукати можливості. Маємо створити трибунал на кшталт Нюрнберга. Для безпрецедентної у ХХІ столітті російської агресії потрібно створити унікальний суд.

Невивчені уроки історії – Тегеран прагне долучитися до гри “великих держав”

Джеймс Бінденагель

26.10.2022

Минулого тижня речник Міністерства оборони США Джон Кірбі підтвердив – Росія придбала у Ірану БПЛА і направила їх до Криму для використання у війні проти України. Крім того, він підтвердив, що російські військові, які базуються в Криму, керували іранськими безпілотниками, використовуючи їх для нанесення ударів по Україні, в тому числі по Києву. Іранські військові перебували в Криму і допомагали Росії в цих операціях, додав Кірбі.

Кадри смертоносних атак на Україну з іранських дронів “Шахед-131” і більшого “Шахед-136” нагадують жахи після тисячі ракет “Фау-2”, випущених проти Великої Британії під час Другої світової війни.

Однак росіяни не засвоїли урок тих бомбардувань. Як і британці тоді, українці зараз продемонстрували здатність продовжувати виконувати свої обов’язки на своїх місцях (в оригіналі – carry on – посилання на відому британську листівку часів Другої світової із написом Keep calm and carry on – “Зберігайте спокій і робіть, що робите”) , незважаючи на спроби Росії посіяти страх і зламати волю України захищати свою свободу, територію та суверенітет.

Ще один урок історії можна винести із радянського вторгнення до Польщі 17 вересня 1939 року. Міністр закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов заявив, що після вторгнення та окупації східної Польщі польський уряд припинив своє існування. Однак наприкінці війни в спустошеній Польщі все ще було багато партизанів, які воювали проти СРСР. Росіяни вирішили не анексувати Польщу, оскільки її загартований у боях опір не дав би ефективно контролювати країну. Сьогодні українці перемагають, тому що вони наважуються відстоювати свою свободу і міжнародна спільнота підтримує їх рішення не підкорятися російській диктатурі.

Іран обрав стати союзником Росії у військовій агресії проти України. Іранська диктатура жорстоко і брутально поводиться і зі своїм народом – і це можна побачити на прикладі нинішніх мирних протестів, де людей забивають до смерті.

Хоча Тегеран усе заперечує, немає сумнівів, що він компенсує Росії брак значної частини її арсеналу. Однак позиція Ірану не допоможе його оборонній промисловості уникнути санкцій за порушення Резолюці Радбезу ООН 2231 (підписана 2015 року, вона визначала порядок зняття санкцій із Ірану. Україна та її партнери вважають, що передача озброєння росії порушує пункти цієї резолюції, – ред.).

Розмарі ДіКарло, заступниця генерального секретаря ООН з політичних питань і питань розбудови миру сказала, що міжнародне гуманітарне право забороняє атаки на цивільних осіб та цивільну інфраструктуру під час війни. Так само забороняє і атаки на військові цілі, якщо шкода цивільному населенню від цих атак буде надмірно більшою у порівнянні із конкретною та очікуваною прямою військовою перевагою.

Аби міжнародний порядок, заснований на правилах, був захищений, Росія та Іран повинні відповісти за порушення Статуту ООН. Вони мають понести відповідальність і за використання дронів-камікадзе проти мирного населення.

ЄС, Британія та США уже запровадили нові санкції проти Ірану. США наклали санкції на оборонні компанії в Ірані та одну особу, яка бере участь у дослідженні, розробці, виробництві та закупівлі дронів та компонентів до них, включаючи безпілотники серії “Шахед”.

Однак Фіона Хілл із Брукінгського інституту стверджує, що Путін взагалі не має наміру відмовлятися від Донецька, Луганська, Херсона, Запоріжжя чи Криму. Отже, застосування іранських безпілотників означає, що Росія продовжить вдаватися до брутальної сили проти мирного населення України та цивільної інфраструктури.

Міжнародна спільнота не повинна дивуватися жорстокості російської агресії. В той час як іранська авторитарна диктатура прагне до союзу з Росією та Китаєм, міжнародний порядок, заснований на правилах з метою захисту свобод, сильніший і стійкіший за ці режими.

Ріші Сунак стане прем’єром Британії. Що це означає для України?

Ярослав Божко

24.10.2022

зеленський і джонсон — Фото: https://www.president.gov.ua/

24 жовтня стало відомо, що лідером консервативної партії у Британії стає колишній міністр фінансів Ріші Сунак. Скоріш за все, він стане і прем’єром. Його прем’єрство – це не катастрофа для України. Але це гірший для нас сценарій, ніж був за Бориса Джонсона. Тому що Сунак дуже пов’язаний із фінансовими елітами Британії, і в його політичні плани входить скорочення видатків на оборону. Зокрема, він виступав проти резервування 3% ВВП Британії на оборонний сектор. І це для нас у нашій ситуації є проблемною історією.

Сунака не варто вважати проросійським – поки він не був помічений у таких заявах і політичних кроках. Просто економічні підходи його і групи його прибічників більше зв’язують їм руки щодо надання нам військової і фінансової допомоги, ніж це було за уряду Джонсона. Хоча на рівні риторики, дипломатії вони, звісно, будуть продовжувати підтримувати Україну. Тому що це державна політика, яка вироблялася Міністерством закордонних справ.

Скорочення видатків на оборону у бюджеті Британії зачепить і Україну

Але у чому тепер полягатиме військова допомога Україні, ми не знаємо і не дізнаємося, допоки Ріші Сунак не представить свій кабмін і допоки не буде запропоновано бюджет Великої Британії на наступний рік.

Значною мірою тема бюджету стала найбільшою точкою кризи для команди Ліз Трасс, і це була політична причина її відставки. Проблема полягає у тому, що і Трасс, і Сунак пов’язані із британськими елітами. І від цих еліт існує запит, аби відчутно знизити податки у Британії. А потенційно це буде вести до звуження видаткової частини бюджету. І ця проблема буде існувати, допоки консерватори не збалансують інтереси своїх спонсорів з одного боку і широкої верстви виборців, які не хочуть звуження видатків, з іншого.

Чому у Британії так часто змінюються прем’єри

Сучасна британська консервативна партія, яка зараз керує країною, – це досить специфічний політичний організм. Деякі аналітики стверджують, що весь він тримається виключно на одній ідеї – бажанні отримати політичну владу. Там дуже ослабла спільна ідеологічна рамка, дуже ослаб спільний підхід до економічного врядування. Є суттєва різниця між “тетчеристами” і широким виборцем. Перші є прихильниками менших податків і менших видатків. Вони орієнтуються на фінансові кола, лондонське Сіті, бізнес-еліти.

Широкий виборець консерваторів – це регіональні осередки партії, не пов’язані із лондонськими фінансовими елітами. Значна частина виборців консервативної партії під час останніх виборів – це люди, розчаровані через глобалізованість британської економіки. Це риболови, працівники промисловості, люди із небагатих сімей, які живуть на півночі Британії.

Джонсон був компромісом між північчю та півднем Британії

Політичний баланс між північчю і фінансовими елітами півдня собою являв Борис Джонсон. Він частково займав і позиції фінансових кіл, які не хотіли більш гострого злиття із Євросоюзом, і північних жителів, які програли від глобалізації.

Лідерство Джонсона було харизматичним. Але його харизматичність – це не причина тих зовнішньополітичних рішень, які він приймав. Це скоріше комунікаційний супровід. Джонсон починав як журналіст і він розуміє, як працює ексцентрика, як працює вірусність. Це радше іміджевий політичний хід. Але основою була ситуація, в якій знаходилася Британія.

Обрання прем’єром Трасс і – потенційно – Сунака – це голос не самої партії, а партійної еліти, депутатів нижньої палати парламенту, “тетчеристів”, пов’язаних із фінансовими колами, які хочуть малих видатків. Їхнє прем’єрство призведе до відсторонення значної частини виборців. Бо не всі консерватори є прихильниками мінімальних видатків, особливо у кризових моментах, як зараз. Джонсон був ближчим до соціально орієнтованих консерваторів.

Що чекає Джонсона?

Думаю, Джонсон не повернувся на посаду, бо побачив, що внутрішньопартійний конфлікт ще не вичерпався, він досяг пікової точки – і треба дати опонентами цього парламентського крила відіграти свою карту по-максимуму. Таким чином він дає їм можливість показати свою політичну неспроможність. Замість того, щоб шукати з ними якогось нереалістичного компромісу, він дає їм можливість реалізувати себе, вірячи, що їхні підходи є провальними.

Джонсон дає опонентам можливість відіграти політичну карту і показати свою політичну неспроможність

Джонсон може повернутися у велику політику, він цього не виключає. Але для цього треба, щоб створився певний момент. Зараз експрем’єр дає можливість опонентам ще раз провалитися – гучно і з тріском. Бо якщо Сунак запропонує бюджет, який запропонувала Трасс, то партійна критика продовжиться.

Підтримка України упаде?

Щодо підтримки України, то треба розуміти, що Брюссель і Лондон нас підтримують із різних міркувань. ЄС не вигідна будь-яка війна в Європі, бо це ставить під загрозу його стратегічну автономію і підвищує ціни на енергоносії. Британія ж навпаки – зацікавлена нівелювати спробу ЄС грати в абсолютно самостійну політику, опираючись в тому числі на російські енергоносії і Китай. Тож Британія і ЄС мислять себе як різні центри сили і вони частіше діють протилежно один одному, ніж нам здається – просто ми не завжди здатні вловити ці дипломатичні сигнали. Але між ними радше конкуренція за домінування. За Сунака тертя за цієї конкуренції зменшиться. Буде готовність поступатися навіть деякими пунктами Brexit.

Тема України значуща, але вибори виграються на питаннях зарплати вчителів

Через повномасштабне вторгнення росії в Україну, через енергодефіцит Євросоюз змушений узгоджувати рішення із Вашингтоном і Лондоном біль часто. Однак, Британія не може зараз говорити із ЄС з точки зору старшого партнера, оскільки вона дуже відчутно постраждала від розриву з Євросоюзом та від пандемії “ковіду”. Тож я думаю, що за Сунака вибудується співпраця у форматі «Євросоюз+», до якої будуть залучені не лише Британія, а й інші країни, які не входять до ЄС. Відставка Джонсона дала Брюсселю можливість покращити стосунки із Лондоном, говорити із ним більш прагматично, згладити частково стосунки.

Але треба розуміти, що Україна не є значущою електоральною темою, завдяки якій європейські та британські політики можуть здобути суттєву підтримку населення.

Аби збільшити свою кількість виборців, британський політик має запропонувати щось кардинально нове для України. Зараз там ніхто цього зробити не може. Запропонувати зменшення підтримки України нинішній уряд теж не може, бо це відштовхне виборця. Бо пересічний британець все-таки за Україну. Тож це важлива тема для британської політики. Просто за її допомогою не виграються вибори. Західні заможні країни завжди сконцентровані в першу чергу на собі. Вибори виграють на темі зарплати вчителів.

урізану військову допомогу можуть компенсувати дипломатичною

Однак, я думаю, що кабінет Сунака так же, як і кабінет Трасс, наразиться на жорстку критику всередині британського суспільства. Це може не призвести до відставки, але дуже вірогідно, що це буде кабінет, у якого буде розірваний зв’язок із його виборцем.

Щодо України, то необхідну військову допомогу вони погодять, але вірогідно, що у деяких аспектах її можуть урізати – з точки зору економії коштів. Але натомість можуть вигадати щось нове – за дипломатичними каналами, наприклад.

ПАРЄ визнала росію державою із терористичним режимом. Що це означає і що змінить?

Євген Магда

13.10.2022

Сьогодні Парламентська асамблея Ради Європи стала першою міжнародною організацією, яка визнала росію державою із терористичним режимом. У цій резолюції є те, що називається “єдність і боротьба” протилежностей. З одного боку, ця резолюція нічого не змінить в політичному устрої росії. А з іншого боку ПАРЄ продемонструвала себе свідомою організацією у плані реагування на ту сваволю, яку росія здійснює з 2014 року у “старому світі”. До речі, у 2014 році ПАРЄ першою засудила спробу окупації Криму, і про це теж варто пам’ятати.

Сьогоднішня резолюція – це форма політичного вироку володимиру путіну і його оточенню, яких напряму назвали терористами. Але це не матиме якогось безпосереднього впливу на подальший розвиток міжнародних відносин. Негідника назвали негідником. За великим рахунком, більше нічого не буде. Ті країни, які планували розвивати стосунки із росією, продовжать це робити. Наприклад, сьогодні лідери двоїх країн-членів ПАРЄ – Туреччини та Азербайджану – зустрічалися і вели переговори із путіним.

Однак, я б не применшував значення сьогоднішньої резолюції. Тому що вона свідчить про наявність певних моральних цінностей у Європі. Це важливо і для нас, якщо ми говоримо про європейську і євроатлантичну інтеграцію як наші політичні цілі.

Визнання росії держава із терористичним режимом – це політична позиція. Подальші дії лишаються на розсуд держав-членів ПАРЄ. Але і вчорашня резолюція Генасамблеї ООН, яка не визнала псевдореферендуми на окупованих росією територіях, теж не матиме стовідсоткових наслідків. Але коли такі речі ідуть одна за одною, це свідчить, що авторитет росії у світі падає.

Якщо ми візьмемо три концепції – “держава-терорист”, “держава-спонсор тероризму” і “держава із терористичним режимом”, то звісно найбільш жорстким є перше поняття. Це означає, що держава діє терористичними методами, як Ісламська Держава ІДІЛ. Але це знову ж таки – лише політична декларація. Росію назвали “державою-терористом” лише декілька невеликих європейських країн – наших сусідів в основному. І вони не можуть масштабно впливати на світову торгівлю.

Щодо Сполучених Штатів, то вони рішення щодо росії як “держави-спонсору тероризму” у найближчій перспективі не ухвалять. Тому що Вашингтон веде переговори про звільнення власних громадян із російських тюрем – баскетболістки Брітні Грайнер і бізнесмена Пола Уілана. І це для них важливіше, ніж інші питання. Статус “спонсор тероризму” має Північна Корея. Але ви самі розумієте різницю між таким тавром на КНДР і на росії.

Серйозні економічні наслідки для росії можуть бути, якщо європейські країни з 1 грудня відмовляться купувати російську нафту морем. Зараз вони стараються купити її якомога більше, і росія може відчути навіть ситуативне економічне зростання. Але санкції працюють. Найближчим часом мають прийняти дев’ятий пакет – попри всі вибрики угорців. Але яким він буде – це питання відкрите.

Особисто я вважаю, що треба застосувати персональні санкції проти членів родини путіна. Щодо нього самого, то особливо болісним стане, якщо його не запросять на саміт G20. Тобто це має бути не та ситуація, що він сам відмовиться, а що йому не дадуть можливості приїхати.

Ну і звичайно, потрібно створити міжнародний трибунал для розслідування злочинів росії під час російсько-української війни. Але це буде можливо, коли низка світових гравців побачить, що росія, напевно, програє.

Джерело фото – https://www.instagram.com/libkos/

Суттєву роль зіграє пошкодження лише залізничного полотна на Кримському мосту

Микола Бєлєсков

08.10.2022

Після вибуху на Кримському мосту головним лишається питання, чи буде використовуватися його залізничне полотно. І це питання поки відкрите. Обвал автомобільного полотна найбільшою мірою вплине хіба на постачання продуктів на півострів. Залізниця є основним способом постачання зброї і техніки у Крим, а звідти – на південь України. Якщо вона не працюватиме – це успіх. Якщо ворог зможе і надалі слати ешелони – значить, потрібні ще зусилля. А ступінь пошкодження колій зараз ніхто не знає – а це найважливіше. Треба дочекатися звіту “технарів”.

Чи призведе вибух на мосту до погіршення настроїв у російській армії і самому Кремлі – побачимо. Передумови для цього є. Але знову ж таки – залежить, від того, чи постраждала залізнична частина. Якщо так – будуть негативні наслідки на фронті, і це вплине на російське суспільство і на військово-політичне керівництво. Кримський міст – це дійсно символ, і його пошкодження матиме певне значення для кремля. Але мене цікавить виключно вплив на ведення бойових дій. І цей ефект ми у скорому часі побачимо.

Потяги, які йшли у Крим, зараз направляють в Анапу. Звісно, буде певна перерва в рухові російських військових ешелонів. Але якщо командування в росії хоч трохи нормальне, воно мало створити запаси на півострові. Згадаймо російське угруповання на правому березі Дніпра на Херсонщині. Вони мали якісь запаси – вони на них спиралися. Коли запаси вичерпалися – а постачання їх у росіян ускладнене, – ми побачили, як змінилася лінія фронту.

Нажаль, наші війська не мають можливості масово бомбити склади із запасами супротивника у Криму. Були певні точкові удари по аеродромах та складах на півострові. Але якби у нас таких снарядів було б більше, ми б застосовували їх активніше.

Тож я не вважаю, що перерва, скажімо, на тиждень, допоки перевірятимуть Кримський міст, означатиме снарядний голод і великі зміни на фронті. Місяць – це буде серйозний термін, він призведе до снарядного голоду.

Якщо залізнична пошкоджена серйозно і її використовувати неможливо, то все, що лишається військовому угрупуванні на півдні України – тікати по єдиній автомобільній смузі, допоки це можливо. Бо забезпечити війська буде неможливо. У росії уже говорять про налагодження понтонної переправи. Хай спробують. Така була дійсно до побудови Кримського мосту. Але вона не використовувалася для перекидування великої кількості військової техніки, перевозила цивільний транспорт.

Щодо росіян на самому півострові, то я від них нічого не очікую. Зараз певний час навіть ті, хто захочуть “свалівать”, не зможуть цього зробити чисто з технічних причин – на міст їх не випустять до завершення перевірки. Потім рух по одному лише прольоту буде дуже дозований. Але це навряд приведе до бунтів серед росіян. Влада їм скаже – сядьте і не рипайтеся. І будуть сидіти. Це ж рускій народ.

У мене є сумніви, що від росіян буде принципово інша “отвєточка”, ніж на інші наші дії. Будуть і далі “мацати” весь південь України “Шахедами”. Навряд обстріли по наших містах стануть більш активними. Неконвенційна ескалація теж сумнівна. Бо підрив невеликої ядерної бомби десь у чисто полі в Україні нічого не змінить. Навіть удар по цивільному чи військовому об’єкту нічого не змінить. Хід боїв це не переломить, а путіна зробить абсолютно ізольованим. Крім того, використання тактичної “ядерки” і участь у цьому уже тягне на відкритий воєнний злочин. І в оточенні путіна можуть замислитися, чи роблять вони те, що потрібно. Якщо й буде спроба пограти на “ядерці”, то хіба що влаштують демонстраційний ядерний вибух десь на російському полігоні. Подивляться, чи можна відступити – все, як зазвичай робить кремль.

Тому росіянам нічого не залишиться, окрім того, як миритися із тим, що є, і надувати щоки.

Щодо української армії, то у неї завдань вистачає. Будемо далі тиснути на Херсонщині і Луганщині. Тим паче, що дії Крим – це дальній тил угрупування на Херсонщині. На скільки у росіян великі запаси на півострові – лінія фронту покаже.

Наявність ядерного потенціалу у Києва могла б змінити розрахунки Путіна

Стівен Пайфер

06.10.2022

До ядерний погроз Путіна треба ставитися серйозно. Але разом з тим, треба розуміти, що вони спровоковані бажанням залякати Україну, або вона припинила контрнаступ проти російських сил. Спрямовані вони і на Захід – аби він перекрив потік зброї й іншої допомоги до України.

Як західні країни поведуть себе, якщо Росія завдасть ядерного удару, сказати важко. Але дехто із них, схоже, розуміє ціну, яку вони заплатять, якщо піддадуться ядерному шантажу. Підхід Вашингтона правильний – там попереджають Росію, що використання ядерної зброї призведе до “наслідків” і відповідь буде “катастрофічною” для Росії. Але конкретних заходів не називають. Хай у Кремлі думають, що це може бути за відповідь.

Є кілька причин, через які я припускаю, що Росія все ж не застосує ядерну зброю. Пентагон поки не бачить змін на позиціях на території Росії, де є ядерне озброєння. Головні російські політики і військові мали б розуміти, що використання ядерної зброї перетне небезпечну межу і відкриє ящик Пандори. Це призведе до непередбачуваних і потенційно катастрофічних наслідків, у тому числі і для Росії. І зрештою, поки Індія, Китай та інші країни Азії й Африки намагаються стояти осторонь від російсько-української війни. Якщо Росія використає ядерну зброю, це матиме там великий вплив і може перетворити Путіна на справжнього світового вигнанця.

Питання, чи наважився б Путін погрожувати Україні ядерним ударом, якби у Києва була своя ядерна зброя, – гіпотетичне. Я так розумію, що український уряд оцінив питання ядерної зброї ще в 1992 році і дійшов висновку, що в України немає інфраструктури, аби утримувати незалежний ядерний потенціал. І що він не може дозволити собі витратити на побудову такої інфраструктури мільярди доларів. Хоча звісно, наявність ядерного потенціалу у Києва могла б змінити розрахунки Кремля – але все це залежало б від розміру, розташування ракет, їх стану лишатися боєздатними тощо.

Чому захід підтримує Україну? Далеко не лише тому, що видатки на зброю для Київа – це менше із зол, а більше – це перемога Росії. Причин значно більше і вони глибші. Але стримування Росії після війни буде дорогим. На місці київської влади, я б думав про угоди, за якими після війни Захід би допоміг Україні побудувати і підтримувати потужну армію, оснащену сучасною західною зброєю, яка б могла стримати напад Росії. Такий тип зобов’язань було б для України простіше отримати, ніж членство у НАТО. Україні треба, щоб окремі члени НАТО допомагали їй у військовому сенсі. А членство у Альянсі вимагає консенсусу від 30 – а скоро буде 32 – союзників. Припускаю, що деякі країни-союзники були б більш готові допомогти України досягти такого рівня озброєності, за якого Росія не захоче більше нападати, ніж зважитися іти на війну проти Росії – а це витікає із членства у НАТО.

Вашингтон очікує на російські удари по об’єктах НАТО в Європі

Джеймс Бінденагель

01.10.2022

військовий медаль — Поранений український військовий фотографується із американським колегою на судні ВМС США у Ризі, Латвій. Фото: Генштаб ЗСУ/Facebook

Намір Росії грубо приєднати українські території – це не просто порушення міжнародного права. Це порушення принципів міжнародного миру та безпеки, які є одними із ключових для ООН.

Наказ президента Росії Володимира Путіна про часткову мобілізацію відкрив шлях до потенційно ще більш руйнівної і небезпечної фази. Росія загострює війну проти України тим, що провокує масове переміщення людей, планомірно знищує інфраструктуру, запроваджує режим терору на окупованих територіях, припиняє поставки газу і влаштовує голод в Африці. Все це її зброя. Росія поглиблює світову кризу. Її агенти впливу примушують виходити на вулиці громадян західних країн, засоби до існування яких зменшаться через рецесію.

Росія порушила міжнародне право, аби показати, що правила на міжнародному рівні визначає воєнна сила. Тому до погроз Путіна застосувати тактичну ядерну зброю в Україні Заходу треба ставити серйозно. Але панікувати не треба. Бо це відповідатиме меті Кремля залякати Захід і зменшити підтримку України.

Наслідки для Росії і Путіна особисто за те, що він погрожує ядерною зброєю і викидом радіації, будуть спустошливими. Тому радник Джо Байдена із нацбезпеки Джейк Салліван тричі підряд повторив це для Путіна: “Не треба. Не треба. Не треба”.

Хоча Росія намагається видати війну в Україні за війну з НАТО, Альянс не є стороною конфлікту. Однак, його єдність щодо ймовірного застосування Росією ядерної зброї міцна. Голова МЗС Польщі Збігнев Рау сказав, що відповідь Альянсу на будь-яке застосування ядерної зброї в Україні має бути неядерною, але руйнівною. Голова НАТО Єнс Столтенберг засудив так звані “референдуми” в регіонах України, часткову мобілізацію і брязканням ядерною зброєю і назвав це ескалацією конфлікту.

Путін може почати ескалацію, збиваючи натівські супутники.

Після анексії українських територій, Росія може заявити, що Україна і війська НАТО вторглися на її землі. У Вашингтоні обдумують, як протидіяти цьому. Але якщо Росія так вирішить, це призведе до ескалації війни. Є припущення, що Путін почне ракетні атаки по американських військових об’єктах у Центральній і Східній Європі, а також країнах Балтії. Путін може почати ескалацію, збиваючи натівські супутники. І звісно – тактична ядерна зброя. Він може провести її застосування у чистому полі, аби показати, що він не жартує.

Американські чиновники комунікують із росіянами, аби донести, що після застосування ядерної зброї світ дуже сильно не буде таким, як раніше. Звісно, жодні плани на випадок неочікуваних обставин не розголошуються, але однозначно вони серйозні.

Останній договір про ядерне обмеження між Сполученими Штатами Америки та Російською Федерацією, який все ще лишився у дії, стосується заходів щодо подальшого скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь. Він відомий як СНО-ІІІ, а на Заході його знають як New START. Це остання вціліла колона, на які стоїть контроль за ядерними озброєннями. Цей договір зміцнює національну та міжнародну безпеку США, встановлюючи обмеження на всю розгорнуту Росією ядерну зброю міжконтинентального радіусу дії, при чому її можна проінспектувати і підтвердити дотримання вимог. Сполучені Штати та Російська Федерація погодилися продовжити дію договору до 4 лютого 2026 року. Оскільки війна триває, малоймовірно, що між США та Росією буде укладено новий договір щодо ядерної зброї.

путін може застосувати тактичну ядерну зброю в чистому полі, аби засвідчити серйозність намірів

Звичайно, розповсюдження ядерної зброї викликає додаткове занепокоєння через те, що Іран постачає безпілотники Росії. Росія має досвід роботи із ними в Сирії. Росія також є учасником переговорів щодо іранського ядерного озброєння. І вона має голос щодо того, чи обмежить Іран своє ядерне озброєння, якщо зможе отримати пом’якшення санкцій. Зараз якраз тривають переговори щодо Спільного всеосяжного плану дій (JCPOA).

Допоки Путін думає, що він може домовитися із Заходом про гарантії нейтралітету для України і обміняти їх на мир, він не буде собі ні в чому відмовляти. Допоки триває війна, відмова України від членства в НАТО більше не може відповідати інтересами безпеки Росії. У Кремлі хочуть, щоб держави-члени НАТО відмовилися гарантувати безпеку України.

Через небажання країн НАТО надати достатню військову допомогу Україні, єдиним шансом на припинення бойових дій є повний крах російської воєнної машини. Поразка Путіна – це єдиний шанс Європи та Росії. Припинення війни цілком можливе, але лише за умови, що у Путіна не буде іншого виходу і міжнародні гарантії безпеки для України будуть надійними. А взагалі, Путін зупиниться там, де його зупинить Україна.

Російські солдати опинилися у воєнному концтаборі, де воюватимуть до смерті

Олег Жданов

21.09.2022

Президент росії володимир путін оголосив сьогодні про намір мобілізувати 300 тис. осіб. Причина в тому, що у них дуже кепські справи на лінії фронту і їм треба цю ситуацію вирівнювати. Ця цифра – майже вдвічі більша, ніж армія, яка почала вторгнення в Україну у лютому. Скоріш за все, кремль порахував, що 300 тис. їм буде достатньо для утримання окупованих територій.

Я не думаю, що це хитрість, і у росії уже є готова набрана така армія, яку вони прямо зараз відправлять на фронт. Такого бути не може. Якби у них було 300 тис., ці люди на сьогоднішній день воювали б в Україні. Ця армія уже б наступала на Київ. Чи ви думаєте, що вони проґавили б можливість взяти Харківську область?

перші нові російські підрозділи будуть готові у січні 2023-го

Перші нові російські підрозділи будуть готові для бойового застосування не раніше січня наступного року. Місяця два їх будуть тільки збирати – це за умови, що всі прийдуть за повістками. А потім 2-3 місяці треба буде навчати. Хоча повний період навчання військовозобов’язаного складає 4-5 місяців.

Можливо і зразу формувати підрозділи і відправляти їх на фронт після мінімальної підготовки, якщо військові запасу мають більш-менш достатню кваліфікацію. Тоді перші підрозділи ми можемо побачити уже за місяць-півтора. Вони будуть заповнювати ваканти у підрозділіх збройних сил рф, які діють в Україні. Але це буде гарматне м’ясо.

Якщо мобкампанія буде йти активно, то за перший місяць росіяни зможуть набрати 10-20 тис. і почати їх готувати. Але взагалі перший етап буде найліпшим для них і найчисельнішим. Бо в першу чергу зберуть тих, хто прийде за повісткою. А далі почнеться полювання і відлов – із собаками, ліхтариками і сітками. Хто не прийде за повістками, тих будуть відловлювати як зайців.

Почнеться полювання і відлов – із собаками, ліхтариками і сітками

Взагалі, ми не знаємо, на скільки економіка росії здатна потягнути мобресурс у 300 тис. Солдатам потрібне харчове забезпечення, грошові виплати, речове майно. Може вийти, як зі зброєю. Шойгу казав – 74% зброї модернізовано, а насправді виявилося, що менше 30%. Я розумію, що гвинтівка Мосіна – це теж зброя (була взята на озброєння у 1891-му і використовувалася в СРСР до 1960-х – ред.). Такі випадки були, і особливо у Донецькій області. Але це не та якість, з якою можна вести успішні бойові дії.

Кампанія пройде і в частині Херсонської, Запорізької, Луганської і Донецької областей, які на той час будуть підконтрольні кремлю. Але влаштувати там поголовну мобілізацію – це все рівно, що роздати зброю партизанам. Це може призвести до збройного повстання. Тож мобілізувати вони будуть колаборантів – тих, хто сам прийде за російським паспортом і радісно говоритиме – “я вас тут завжди чекав”. І навіть таких людей вони будуть перевіряти, якщо зовсім не телепні. Інакше може бути ситуація, що сьогодні він взяв автомат, а завтра сидить у засідці і стріляє у спину.

на окупованих територіях даватимуть зброю колаборантам

Росіяни вдома виявлять певний протест через мобілізацію. Але він буде не проти війни. Вони просто не хочуть вставати з дивана і йти у військкомат. Зараз до протестів закликають соратники Олексія Навального. Але на мій погляд, у росії немає опозиції. Там є різні групи, і кожен хоче перехопити пальму першості у протестних настроях. Ну хай боряться, це їх внутрішня справа.

Ми не можемо відповісти масовою мобілізаційною кампанією у відповідь. Просто тому що у нас не вистачає зброї. Ми не можемо відмобілізувати людей і лишити їх на полігоні чекати, поки прилетить російська ракета. Зараз Генштаб проводить мобілізацію за необхідністю – для поповнення після втрат і відновлення боєздатності підрозділів. Якби у нас була зброя, ми б формували новітню армію. Як написав у статті генерал Валерій Залужний, ми могли б відмобілізувати 10-20 бригадних комплектів і застосовувати їх на полі бою. Але ж у нас нема чим озброїти цих людей.

шлях до звільнення криму відкритий

Єдине, що нам треба робити – це ставити питання перед Заходом про жорсткий пакет санкцій проти рф у разі анексії наших територій. Як тільки росіяни після псевдо-референдумів почнуть змінювати конституцію рф, вписуючи туди нові «суб’єкти федерації», – мають бути введені санкції. Головне нам самим не іти на співпрацю з окупантами. Бо наш уряд уже вніс до Верховної Ради законопроект, який дозволяє «вимушені» контакти із представниками окупаційних адміністрацій. А фактично він відкриває шлях до співпраці з ними.

Із хороших новин для нас – у найбільш кмітливих лідерів Заходу уже склалася картина світу. Генерал Залужний чітко і відкрито визнав, що ЗСУ наносять удари по території Криму. І де реакція росії? Де ядерний апокаліпсис, який нам обіцяв дмитро медведєв (зараз займає посаду заступника голови радбезу рф володимира путіна, – ред.)? Крим це була скрєпа. А сьогодні у соцмережах росіяни пишуть – хто кричав «Крим – наш» – відправляйте своїх чоловіків і синів боронити його. Тож шлях до звільнення Криму нам уже відкритий – це очевидно. До інших окупованих територій також.

заходи, які вживає путін – це агонія, це крик відчаю

Загалом, усі заходи, яких вживає путін – це агонія, це крик відчаю. Хіба від хорошого життя приймаються такі закони, що солдати не можуть залишити підбитий танк, бо сядуть на 20 років за здачу техніки? Російська влада ставить військовим завдання, які неможливо викинути. Не залишити техніку при відступі – неможливо. Здатися в полон – це кримінальний злочин. Російський солдат сьогодні фактично опиняється у воєнному концтаборі, де він буде воювати до тих пір, поки його не вб’ють або не скалічать. Вихід для нього один – тікати.

Росія хоче помітити територію, як собака. Це суть їхніх “референдумів”

Євген Магда

20.09.2022

На окупованих росією територіях, в тому числі Херсонщині і частини Запоріжжя, почався кіпіш. Насправді, всі оці намагання терміново провести “референдум” нагадують ситуацію “хапай мішки, вокзал рушає”. В даному випадку росія хоче використати референдуми, щоб показати хоча б якісь свої можливості. Для них це показник сили. Але фактично – це показник того, що росія змушена діяти за обставинами.

Насправді ситуація буде визначатися діями ЗСУ. На сьогодні ми бачимо, що відбувається процес деокупації Херсонщини і Харківщини. Донецька область ніколи і не була підконтрольна росії. Тож виникає питання завершеності матриці, яку російські пропагандисти і політики компонували в головах росіян. “Референдуми” кремлю треба провести для внутрішнього споживача. Росія, не маючи на сьогодні змоги ефективно протидіяти контрнаступу наших військових, намагається це робити у політичному сенсі. Але ця пародія на волевиявлення не буде відповідати справжньому духу демократії. Росія просто хоче помітити свою територію, як собака.

Я не вірю в те, що після “референдумів” росія оголосить мобілізацію. Я думаю, у російському суспільстві є чітке усвідомлення, що мобілізація – це війна. А це далеко не те, що громадяни росії хочуть від “дорогого Владіміра Владіміровіча”. Я не вірю в те, що референдуми на окупованих територіях – це якась самодіяльність місцевих адміністрацій. Такого бути просто не може.

Також я не вірю у заяви президента Туреччини Реджепа Ердогана про те, що путін готовий завершити війну проти України. Ердоган хоче продемонструвати свій статус переговірника. Хоче отримати політичні, а згодом і економічні дивіденди, бо у нього наступного року вибори президентські і парламентські.

Тож сигналів про намір припинити війну від росії поки не буде. Але як заявили Валерій Залужний і Михайло Забродський у своїй недавній статті, навіть використання тактичної ядерної зброї не знищить нашу волю до опору. Що вже говорити про фейкові референдуми.

Крим можна взяти в облогу і задушити

Карл Мюллер

10.09.2022

Те, якою буде війна у 2023 році, поки що не ясно. Однак очевидно, що війна, яка триває другий рік, потребуватиме широкого спектру засобів. Це й реактивна і ствольна артилерія, і амуніція, і танки, і БМП.

Одесі потрібні такі системи як NASAMS – вони ефективно збивають крилаті ракети. Містам, до яких дістають російські РСЗВ, допомогли б системи подібні до Залізного Купола. А ось збити гаубичні снаряди взагалі видається нереальною задачею. А взагалі, найкращий засіб боротьби із загрозою артилерії – контрбатарейний вогонь, її подавлення. Тож Україні потрібно багато засобів контрбатарейної боротьби.

україні потрібно багато засобів контрбатарейної боротьби

Потреба у цьому всьому вимальовується величезною. Я також очікую, що Україна вдасться до спроб якомога більше переоснастити свою авіацію і ППО літаками і системами, які мають неросійське походження. Також Україні буде потрібна велика невійськова допомога, аби утримати державу на плаву і відбудувати її.

Проблема полягає ще і в тому, що європейські країни відчувають серйозною проблемою щодо кількості зброї, якої потребує Україна. Їх оборонні бюджети були невеликі. Я думаю, що в якийсь момент відбудуться переговори і буде досягнуте якесь врегулювання ситуації. Але для цього треба, щоб чи Україна, чи Росія чи обидві вирішили, що досить воювати і кращого результату вони досягнуть за столом переговорів, а не на полі бою. Саме Україна має це вирішити, не Захід. Але зараз жодна зі сторін так не вважає. І вже точно жодна зі сторін за столом переговорів не повернеться до ліній розмежування, які були у 2020 році.

Чи зможе Україна звільнити повністю Донецьку і Луганську область до весни 2023 року? Я думаю, якщо росіяни будуть воювати так же, як до сьогодні, то так. Але це скоріше моя особиста думка, ніж результат глибоко аналізу. Взагалі, хочу наголосити, що все, що я пишу зараз – це моя особиста думка і не є офіційною позицією RAND.

Щодо того, на чиєму боці буде ініціатива на весну 2023 року – важко передбачити, це надто далека перспектива. Якщо Володимир Путін визнає зараз, що за нинішніх умов його армія програє, то росіяни спробують переломити хід війни. І тоді ініціатива буде на їхньому боці.

обмеження ввезення західних технологій до Росії – це найбільщ серйозна складова санкцій

Проблема Росії зараз полягає у тому, що вони не можуть виробляти артилерійські ракети і снаряди із такою ж швидкістю, як вони їх використовують. Думаю, в цьому причина, чому росіяни звернулися по снаряди типу “Катюш” до Північної Кореї. Щодо високоточної зброї, то тут Росія дійсно страждає від санкції. На мою думку, обмеження ввезення західних технологій до Росії – це найбільщ серйозна складова санкцій. До того ж, вона поєднується із виїздом освічених росіян закордон. Я думаю, що у довгостроковій перспективі такі санкції будуть мати значно більший вплив на Росію, ніж ті, які обмежують її дохід від експорту сировини на Захід.

Я розумію настрої українців, але мені наступ на Крим видається поганою ідеєю – в крайньому разі із тими ресурсами, які українська армія має зараз. Для тих, хто на це наважиться, така військова операція буде коштувати дорого. Тому вона не видається мені військовим імперативом. Якщо Україна зможе повернути південь Херсонської області та узбережжя Азова, Крим стане ізольованим бастіоном росіян, який буде важко підтримувати. І протягом певного часу його військове значення для росіян значно зменшиться. Хоча, звісно, було б добре, якби Севастополь був би ближче до України – так би його зручніше було б бомбити.

Після повернення херсонщини і узбережжя азова Крим стане ізольованим бастіоном

Після того, як Україна звільнить усі території і лишиться лише Крим, міжнародна спільнота може почати відмовляти Київ від штурму півострова. Є ймовірність, що на Заході почнуть говорити, що Україна і так уже перемогла і війну треба закінчувати.

Якби я планував повернення Криму, перш за все я хотів би мати системи, які здатні вибити з півострова російські системи ППО. І я хотів би перебити міст над Керченською протокою. Хоча щодо останнього я б не поспішав – нехай би це був шлях для швидкої втечі росіян із Криму. Загалом, якщо говорити про звільнення Криму, то це говорити про отримання ракет для HIMARS більшої дальності, ніж є зараз.

А взагалі, якщо відрізати постачання Криму від Росії, то він перестане бути “центром тяжіння”, як називають його в українському Генштабі. Чому б просто не взяти півострів в облогу і не задушити його. То ж ще раз повторюся – Крим лишається російським бастіоном лише тому, що Україна не має артилерії із необхідною дальністю ураження.

Треба розуміти, що війна триватиме доти, допоки Росія матиме намір воювати. І взяття Криму її не завершить. Україна і Захід не можуть примусити Росію припинити війну. Вони можуть лише примусити Кремль прийняти таке рішення. Чесно сказати, я не впевнений, як це відбудеться, поки Путін при владі. Зараз він все ще думає, що він може виграти. Є, певно, якісь кілька історій, які він розповідає сам собі – і в тих історіях він отримує перемогу. Зважаючи на це, я не знаю, скільки часу Україні треба, щоб повернути свої території назад. І що після цього трапиться.

Є кілька історій про те, що путін отримує перемогу. і він їх сам собі розповідає

Чи варто Україні напасти на Білорусь, щоб знищити там російські Іскандери й літаки? Я думаю, це була б жахлива ідея. Києву потрібна підтримка країн, які вважають українців хорошими хлопцями. І ескалація конфлікту на геополітичному рівні цьому не допоможе. І крім того, в України і так уже турбот повен рот із цією війною. Не думаю, що вона хоче на додачу собі ще щось. Чому Білорусь досі не напала на Україну? Я не знаю. Але російська армія на фоні білоруської має явно кращий вигляд.

Щодо Запорізької АЕС. Я не знаю, які плани у Росії щодо неї. Поки вони окупують, вони можуть робити з нею усе, що захочуть. І тут не питання, є МАГАТЕ технічною чи політичною організацією, які рішення воно може виносити тощо. Але я не думаю, що контроль над ЗАЕС дає Путіну якісь додаткові важелі впливу.

Після війни росія і Україна існуватимуть. а путін – ні

Що буде після 2023-го – надто далеко за межами моїх можливостей передбачити. Україна і Росія будуть продовжувати існувати. Путіна уже не буде. Українці будуть ненавидіти росіян протягом кількох поколінь. Багато буде залежати від того, який політичний напрям обере Росія в майбутньому. І якою країною стане Україна після війни.

У “ДНР” та “ЛНР” бракує чоловіків – жінок відправляють на важкі роботи

Віра Ястребова

03.09.2022

Питання існування людства

Російська федерація робить усе, щоб свої злочини приховати. А якщо це не можливо, то спробує звинуватити у них самих жертв. Це ми бачимо і за результатами візиту МАГАТЕ на Запорізьку АЕС.

Зараз відомо про російську катівню “Енергетик”, яка існує у підвалах ЗАЕС. Це знайомий почерк росіян, такі місця були у Донецьку та Луганську. Але про такі ж катівні було відомо ще з часів Чеченської кампанії. Їм тоді не ударили по руках, намагалися загорнути це в красиво обгортку, що це внутрішні питання російської федерації. Вони зрозуміли, що це можна повторити в Грузії 2008-го, в Україні 2014-го. І мені здається, що росіяни отримують задоволення від того, що про них кажуть, що вони – некеровані.

Звісно, спостерігачів в “Енергетик” не пустили і не пустять. Але я хотіла б підкреслити, що персонал АЕС, який лишається працювати під дулами автоматів, теж є заручниками. Вони не можуть розпоряджатися своїм життям. Вони в постійному страху за своє оточення, за своїх близьких.

Персонал запорізької аес є заручниками терористів

Тож я сподіваюся, що візит МАГАТЕ на ЗАЕС щось у безпековому сенсі змінить. Але ми розуміємо, що російська федерація дуже важко піддається прозорим зрозумілим процедурам міжнародного рівня. Хоча те, що там залишилися спостерігачі, вселяє віру в те, що це вплине на ситуацію.

Щодо ЗАЕС треба взагалі розділяти ситуацію. Порушення прав людини, її незаконне утримання, катування – це одне. А інше – це загроза світового рівня від можливої аварії. І я вважаю, що будуть катастрофічні наслідки. Бо нам зараз досі говорять “не Україною єдиною” і наші партнери плекають свій національний інтерес. Але зараз стоїть питання не про національний інтерес, а про існування взагалі людства. Це не рівень політико-дипломатичних відносин. Це рівень “ОПГ”, яке захопило ядерний об’єкт і погрожує вивести його з ладу.

Якби була відповідна міжнародна реакція за окупацію Криму і Донецької і Луганської областей, то на сьогодні рф значно ослабла б. І якби володимир путін навіть наважився розпочати цю війну, він мав би геть інший ресурс. Але цього не відбулося. Розповідали казки про озброєних шахтарів і громадянський конфлікт. А зараз маски кинуті. І росія розуміє, що поки розкачається машина формування спільних думок, пройде час. А Захід думає про те, як же він обмежить росіян у можливостях відвідувати європейскі бутіки і грітися на курортах Іспанії. Я думаю, що люди у підвалах Харкова погодились би на значно жорсткіші заходи щодо росіян за ознакою громадянства.

Дилема примусово мобілізованих

Паспортизацію окупованих територій путін почав проводити активно із моменту видачі указу у квітні 2019 року. Люди розуміли, що із “паспортами” рф вони не отримають соціального забезпечення. А натомість отримають повістки – їх уже роздають власникам цих “паспортів” у першу чергу.

І ось уже зараз соцмережами шириться інформація, що у Мелітополі разом із російськими «паспортами» видають повістки. Звісно, ми будемо перевіряти цю інформацію. Якщо це й відбувається, то не дуже масово. Бо окупанти все ще ставляться до населення нещодавно окупованих територій як до електорату і сподіваються провести там референдум. Якщо вони почнуть вербувати людей в армію, то ясно, що зросте незадоволення і ніякого референдуму не буде. Тож вони все ще ніби заграють з електоратом. А ось в “ДНР” і “ЛНР” чоловіків зараз практично не залишилось – навіть до важких робіт залучають жінок.

Тож видача російських “паспортів” – це була послідовна підготовка до повномасштабної збройної агресії. І я знаю, що багато людей отримували ці паспорти вимушено, аби не привертати до себе увагу так званого «МГБ» (“міністерство державної безпеки” на території терористичних “ДНР” та “ЛНР”, – ред.), щоб їм не задавали зайвих питань. А коли почалась повномасштабна війна, стало відомо, що на передову висувають примусово мобілізоване населення.

Примусово мобілізований не може вважатися комбатантом за женевської конвенцією

Тоді наші топові спікери, як віце-прем’єрка Ірина Верещук говорили, що такі люди є жертвами відповідно до Женевської конвенції. Бо місцеве населення не може бути комбатантом. Але схоже, що у нас права рука не знає, що робить ліва. Бо я особисто знаю історію чоловіка, який, опинившись на передовій, знайшов спосіб утекти і здатися в полон ЗСУ. І він отримав термін лише на рік менше, ніж солдат російської армії – йому закидають державну зраду і участь у незаконних збройних формуваннях. У цього чоловіка дитині рік, він – учитель у місцевій школі. Я знаю цей випадок, бо до мене зверталася сестра цього примусово мобілізованого ще до початку війни. Я порадила переховуватися, але він не зміг. Докази обвинувачення – одяг, скрін сторінки “ВКонтакте” і незаконний “паспорт”. Але він виїжджав реєструвати новонароджену дитину у Маріуполь. Невже упорота істота, яка любить путіна, їхала б в Україну реєструвати дитину?

Я вважаю, що коли примусово мобілізовані чоловіки будуть чітко розуміти свою подальшу долю після полону, що вони будуть визнані жертвами рф, то в такому разі кількість тих, хто матиме бажання здатися в полон, зросте пропорційно. І вони не будуть стріляти у наших хлопців.

Прихована мобілізація у Криму – душевно, по-домашньому

Я думаю, що росіяни не випадково пішли агітувати по в’язницях. Охочих воювати за росію на окупованих територіях немає.

Спочатку голова міноборони РФ сергій шойгу заявив про створення “бойового армійського резерву” – БАРС. Але гроші на це традиційно розікрали. Тож якби не російська корупція, то було б більше людей, які мотивовані і навчені. А так, люди зараз переховуються. Коли почали хапати людей просто на вулиці, місцеві створювали чати в месенджерах, в яких обговорювали, коли виходити за хлібом – аби чоловіки не з’являлися ззовні зайвий раз.

Будуть брати за гендерною ознакою. чоловік? іди сюди!

Спочатку там ще була якась медикомісія, була можливість дати хабаря за діагноз, який унеможливить подальший призов. Але вони створили електронну базу і всі відтермінування від “мобілізації” зараз будуть переглядати. Лікарі залякані і пишуть “придатний”, навіть якщо у людини явні проблеми зі здоров’ям, наприклад катаракта, і чоловік не бачить на одне око. А взагалі багато завезли російських лікарів. Будуть брати за гендерною ознакою. Чоловік? Іди сюди!

У прихованому вигляді мобілізація може відбуватися і в окупованому Криму. Бо як вони будуть пояснювати навіть тим одурманеним, що “славетна” друга армія світу не може подолати Українців? А ось набір службовців срочної служби буде відбуватися. Думаю, що Крим залишили на закуску і цієї восени там будуть набирати в російську армію.

Проте з Криму росіян втікає поки не так багато, як нам хотілось би. Вони все ще сподіваються, що зможуть жити, як і раніше – душевно і по-домашньому.

Джерело фото – https://www.instagram.com/libkos/

Ми маємо кидати виклик самі собі. Україні потрібні романтики!

Андрій Длігач

28.08.2022

Найбільшим викликом для України після її перемоги буде модернізація самого суспільства через громадянську освіту і освіту для дітей. Має також відбуватися зміна економічної парадигми – там основною цінністю має стати людський ресурс, свобода для талантів і підприємців. Взагалі, основа економіки в Україні після війни буде побудована на свободі.

Буде ще один важливий виклик – мультикультурність. Україна, стаючи привабливою для інвесторів і талантів залучатиме все більше людей з інших культур – арабських країн, країн південно-східної Азії, африканських країн. Це призведе також до розповсюдження українства як ціннісного вибору. Світом поширяться наші цінності. Українство перестане бути прив’язаним лише до географії.

Українство перестане бути прив’язаним лише до географії

Я не бачу можливостей для великих внутрішніх конфліктів в Україні після війни. Українці візійно говорять про одне і те ж – інновації, стрімкий розвиток економіки, про верховенство права. Протиріччя у суспільстві є лише в одній точці. І це – питання, “що має бути первинне – підвищення соціальних стандартів чи економічне зростання?”. Що має робити держава – піднімати пенсії чи інвестувати в економіку? Знижувати податки, щоб дати можливість розвиватися бізнесу, чи збільшувати податки, що держава могла компенсувати тарифи?

Ми з колегами проводимо дослідження, і вони показують, що україніці насправді не такі прості, як про них кажуть. Вони вважають, що бізнесу, підприємцям і талантам має бути надана воля. Це означає менші податки, менше регуляції. Українці обирають розвиток первинним. Але для цього треба проводити податкову реформу і дерегуляцію.

бізнесу, підприємцям і талантам має бути надана воля

Те ж саме стосується й освіти. У нас немає ресурсу фінансувати таку кількість вчителів. Отже маємо більше перекладати на онлайн-освіту. У медицині ми не можемо просто фінансувати койко-місця, треба фінансувати професійних лікарів. Ми не маємо відновлювати стару промисловість. Маємо будувати принципово нове, віддаючи частки підприємств міжнародним партнерам. Треба віддавати управління транспортними системами німецьким компаніям. Треба частково поділити навіть «Укрзалізницю» із європейськими компаніями. Звичайно, зберігаючи у власності Української держави ключові стратегічні галузі або елементах критичної інфраструктури.

Ми маємо кидати виклик самим собі. Тому я вважаю, що романтизація наших поглядів на те, яким має бути суспільство після війни, є позитивною. Але за нею має іти чіткий проектний менеджмент, створення інституцій. Україна має показати світу принципово нове у сенсі системи безпеки, економіки віртуальних активів, нове розуміння фінансових моделей.

Руйнація росії почнеться ще до звільнення українських територій

Михайло Самусь

27.08.2022

Зараз російська армія переживає явну нестачу живої сили. Але Путін не буде проводити відкриту мобілізацію. Він буде намагатися уникнути цього до останнього – і проведе її, коли поразка буде невідворотною. Та як би не старалися росіяни, на фронті у них уже нічого путнього не вийде. Тож єдине, що може робити росія – наносити терористичні удари ракетами по цивільних об’єктах, намагаючись створити психологічний тиск на українців.. Із військової точки зору росія в подальшому буде програвати. Частина українських територій буде деокупована уже до лютого наступного року.

Сподіватися, що за цей час відбудеться революція в росії, не варто. Жодної можливості для партизанського руху проти володимира путіна в росії немає. Єдина реальна ймовірність – що кремлівські еліти знищать путіна, а потім між ними почнеться боротьба. Народні рухи можуть мати місце, але їх будуть використовувати самі еліти.

Але до цього ще далеко. Убивство Дар’ї Дугіної, наприклад, про жодну боротьбу еліт не свідчить. Олексій Дугін – звичайний шахрай, який намагався долучитися до ідеології «руского міра». У когось взяв гроші, не повернув – і почалися кримінальні розбірки. Ось і все. Він не є засновником нинішньої ідеології жодним чином. Ідеологія «руского міра» базується на російському нацизмі, якому 200-300 років. Якщо говорити про більш сучасних представників, то можна згадати про російських чорносотенців (крайні праві організації в Російській імперії, які виступали за збереження самодержавства та поширювали ідею триєдиного народ у 1905-1917 роках, – ред.). Одним із засновників путінської ідеології на принципах російського нацизму і концепції «руского міра» є православний олігарх Костянтин Малофєєв.

зараз стоїть питання – знищимо ми путіна або він нас

Можливість мирних переговорів із путіним є виключеною. Оскільки зараз стоїть питання – знищимо ми його або він нас. У нас у цій війні два завдання – перше – це деокупація української території, друге – руйнація російської фередації. Це два етапи. Але руйнація росії розпочнеться ще під час звільнення українських територій, а завершитися може за кілька десятиліть.

Треба розуміти, що ця війна не визначається часовими рамками. Вона визначається тим, чи будуть досягнуті завдання, про які я вже сказав. Росія свої виконати не змогла, зараз виконуємо ми свої. Але після того, як ми деокупуємо свої території, у нас буде настільки потужна армія, а росія буде на стільки слабкою, що війна почнеться уже на її території. Путін думав, що у нас в Україні зараз – це УНР 1917-1918 років. Але якби у нас була така країна, то ми б не вистояли і тижня. А тепер росіяни будуть займатися тим, що і хотів путін, – виправлятимуть помилки Володимира Леніна. Тільки не в Україні, а на своїй власній території.

росіяни будуть займатися тим, що і хотів путін, – виправлятимуть помилки Володимира Леніна

У наступні півроку Путін намагатиметься створити енергетичний армагедон в Європі. Буде економічні і енергетична криза в ЄС. Путін буде намагатися перевести війну у економіку та енергетику. Але з лютого-березня почнеться новий етап протистояння. На той час частина української території буде деокупована. Захід, який переживе зиму, почне дуже жорстко ставитися до росії і кремль отримає відповідь в економічні та енергетичній сферах. На цьому завершиться будь-яка економічна діяльність, яка поєднує Європу та західний світ загалом із росією – і почнеться занепад російської економіки. Росія цього не витримає.

Україна повірить у себе після війни і буде задавати свої правила гри

Мирослав Маринович

26.08.2022

на мариновича — Фото зошита із російської мови у зруйнованій школі на Миколаївщині. Україна має перерізати пуповину із росією. Фото: Костянтин та Влада Ліберови/instagram.com/libkos/

Закінчення війни означатиме дезінтеграцію росії, перелаштування її парадигми. Інакше це буде лише відкладення війни на пізніше. Після того, як росія розпадеться, вона більше не посміє на нас напасти. Інакше москва не відпустить Україну.

Я не вірю у «китайську стіну» між Україною і росією. «Китайська стіна» видається потрібною у час війни. Але я вважаю, що можливе продовження контактів із тими державами, які утворяться на місці росії. Із ними будуть стосунки на тому ж рівні, що були із Польщею та Словаччиною. Сподіваюся, що ми навчимося співіснувати поряд із росіянами.

нам потрібно відрізати пуповину від російської антицивілізації

Однак нам потрібно відрізати пуповину від російської антицивілізації. Українська еліта впродовж 30 років оглядалася на росію, дивилася на методи і моделі, які застосовувала росія, і намагалася пристосувати ці методи і моделі до України. Однак у сенсі розвитку громадського суспільства, політичної та духовної культури Україна щораз більше віддалялася від росії. І путін розпочав війну в Україні, бо він зрозумів, що не може більше чекати. Настав момент, коли імперське почуття путіна дало йому зрозуміти, що якщо не зараз, то ніколи. Але такого вже не буде. Україна повірить у себе після війни і буде задавати свої правила гри – принаймні для себе.

Я не вірю, що війна триватиме десятиліттями. Зараз усі процеси ідуть прискорено. Я очікую подій, які радикально змінять усю геополітичну картину, яку ми маємо сьогодні. І як приклад радикальної зміни я хочу навести референдуми 1991 року. На першому референдумі за новий союз 17 березня 70% українців тоді проголосували «за». І я в паніці думав – ну невже Україна добровільно запихне свою шию у цю петлю? А потім несподівано стався путч. Який змінив усе абсолютно – усі настрої, розкладку сили. І першого грудня ми мали зовсім інше голосування – за незалежність України Тож, будуть реалізуватися не тільки ті плани, які є на столах путіна, Байдена чи Зеленського, а й ті, які є у Господа Бога.

Я не вірю, що війна триватиме десятиліттями

Україна найбільше долучається до процесу розпаду росії – уже зараз. Уявлялося, що «хохли» уміють лише танцювати і галушки їсти, здадуться на другий-третій день. А вони ще й увиразнили усю гнилість російської системи. Тепер треба, щоб вона впала. І це давно б сталося, аби цього захотів Захід.

Але Захід хоче допомогти Україні – і разом з тим не допустити падіння росії. Бо для Заходу дезінтеграція росії означає, що ядерна зброя опиниться в руках багатьох Захарченків. І це було б катастрофою. Тож Захід зараз робить все не для того, щоб знищити путінський режим, а для того, щоб змусити його не нападати. Але це немислимо. Імперський інстинкт мусить бути знищений. Його не можна пригасити. Через 10 років він спалахне знову.

Захід робить усе, аби путінський режим не упав

Та все ж я згоден, що існує небезпека від стрімкого неконтрольованого падіння росії – бо уламки усі посипляться на Україну. Буде те, про що писав Тарас Шевченко – «Польща впала та й вас роздавила». Бажано було б, щоб Захід дійшов до розуміння, що уникнути процесу розпаду росії не вдасться. А значить треба, щоб цей процес ішов контрольовано.

Тож треба, щоб Захід вийшов на ту частину еліти, яка уже починає усвідомлювати катастрофу – оскільки Україна цього не може зробити. Зараз наче йдуть сигнали із москви, що дехто хоче домовлятися. Поки що вони спробують домовитися про збереження усієї імперії. Але, як я вже говорив, зберегти цю імперію просто неможливо. Але Захід до цього просто не дозрів.

Розпад росії треба зробити контрольованим. Але захід до цього не дозрів

Що буде після війни? Звісно, я не виключаю конфліктів у нашому суспільстві. Українці «мусять» поділитися, зробити свого опонента найбільшим ворогом. Це уже увійшло у нашу етнопсихологію.

Для мене дуже важливо, щоб була дуже чітко усвідомлена надія і мета. Українці уміють організовуються довкола відповідальної мети. Пригадайте собі Майдан. Пригадайте собі початок війни, як моментально Україна стала волонтерською. Якщо буде відчуття великої мети, яка потребує такої організації, відійде схильність до ворожнечі. Ця мета має стояти окремо від відбудови і розбудови держави.

Велика ідея народжується лише у великих чистих душах

Тому дуже багато залежить від еліт. Чи спроможні вони зараз задати велику духовну цивілізаційну мету України, можна сказати екзистенційну? Якщо так, то тоді довкола цієї мети буде реорганізоване українське суспільство. Більше того – довкола великої ідеї об’єднаються не тільки українці. До неї можуть доєднатися і наші найближчі сусіди включно із рештками російської імперії. Якщо еліта не буде на це спроможна, тоді в України будуть проблеми.

Але еліта, яка звикла до торгу, до корупції, до негідніх компромісів – вона не народить таку ідею. Велика ідея народжується лише у великих чистих душах. Тому це мусять бути нові люди. Україна мусить пережити духовне переродження.

Джерело фото – https://www.instagram.com/libkos/

«Зерна незахищеності» – росіяни повинні знати, що це їхня війна

Джеймс Бінденагель

22.08.2022

туристи на ппо — Російські відпочивальники «злили» у мережу розташування російського ППО в окупованому Криму разом із геолокацією. Люди фотографуються на його фоні і радіють тому, що їх надійно охороняють. Фото: Радіо Свобода/Telegram

Недавні удари ЗСУ по російській військовій та транспортній інфраструктурі в Криму пошкодили лінії постачання російської армії. Якщо вони триватимуть, вони можуть вивести з ладу російський гарнізон на півострові. Хоча, звісно, російські війська посилять заходи протидії. Тим не менш, у контексті інформаційної війни Україна посіяли зерна почуття незахищеності на окупованому Росією півострові. Туристи, які повертаються до Росії, відчули певний страх війни на території, яка вважалася безпечною і захищеною від можливого українського наступу. Якщо Україна тепер ударить ще й по Кримському мосту, то це буде сильний меседж для російських туристів. І це правильно – росіяни повинні знати, що війна в Україні – це їхня війна.

Однак російські війська у Криму лишаються дієздатними. І хоча удари з боку України є ефективними у пошкодженні військової інфраструктури і сіють страх серед населення і туристів, вони все ще не означають, що Україна має можливість повернути Крим. На фронтах основного поля бою Росія щодня проводить атаки, хоч вона не захопила жодних нових територій.

Захід зараз переживає тест на солідарність

Захід зараз переживає тест на солідарність. І виражається він у поставках озброєння для України. Можливість поставляти Україні потрібні військові засоби та надавати матеріальну допомогу, аби Україна могла подолати російську агресію, потребує стабільної солідарності західних партнерів.

Президент США Джо Байден чітко сказав, що його країна буде продовжувати підтримувати можливість України захищати себе стільки, скільки це буде треба. Нещодавно США оголосили про ще один транш допомоги у розмірі $775 млн, які включатимуть військове озброєння і обладнання. Це рішення надіслало знак усім союзникам і партнерам із більш як 50 країн, що потрібно і далі надавати Україні життєво необхідну підтримку у захисті її суверенітету і цілісності.

Зараз усі дуже уважно спостерігають, що постачає і яку допомогу надає Україні Німеччина. Заплановані поставки бронетранспортерів, самохідних зенітних установок, протибатарейних радіолокаційних систем і реактивних систем залпового вогню. Захід лишається єдиним попри намагання Росії розділити США та Європу.

Путін показав готовність заморити голодом мільйони людей

Тим часом, новим містком між Заходом та Росією замість Німеччини стала Туреччина. Її президент Реджеп Ердоган добре зманеврував між Москвою і ООН у питанні постачання зерна із України. Тепер він намагається вплинути на ситуацію на Запорізькій АЕС. Ердоган пообіцяв обговорити її із Володимиром Путіним – він шукає шляхи для розв’язання протистояння. Турецький лідер уже показав певні результати у переговорах з Росією. Але якби там не було, Путін уже показав, що він не дотримується міжнародних договорів. Тому аби забезпечити виконання мирних угод, треба щоб Україна мала суттєву військову потугу. Треба буде, щоб Китай зіграв свою роль і переконав Росію прийняти таку військову присутність в Україні. А щодо Туреччини, що вона здатна допомогти Європі із поставками природного газу із Азербайджану. І схоже, що Анкара буде єдиною, хто виграє у конфлікті між Росією та Україною.

Анкара буде єдиною, хто виграє у конфлікті між Росією та Україною

Що до Запорізької АСЕ, яку я уже згадав. Ситуація довкола неї викликає занепокоєння не лише тому, що радіоактивні опади будуть співмірні із тими, що сталися після Чорнобиля. Проблема в тому, що електрику, яку вона генерує, Росія може забрати собі або відрізати від електромереж Україну. Путін уже показав свою готовність заморозити європейців, які залежать від російського газу, заморити голодом мільйони людей, які залежать від української пшениці та інших зернових, і чинити військові злочини проти цивільних. Що йому заважає красти електроенергію? Інспектори із МАГАТЕ зазвичай перевіряють справність ядерних реакторів, а не виробництво електрики. Тож ситуація поки лишається напруженою.

Звільнення Криму стане пусковим механізмом руйнівних процесів у росії

Євген Глібовицький

21.08.2022

Найбільша стратегічна помилка росії за півроку війни – вони не врахували той факт, що Україна може бути суб’єктною. Фактично вони стали жертвою власної пропаганди. Зараз, розуміючи нас краще, вони стають для нас більш небезпечними, бо стають більш ефективними. Після того, як Україна почала ефективно застосовувати артилерію, росіяни почали менше концентрувати склади із боєприпасами. Росіяни теж вчаться. Але разом з тим, росіяни стають більш ослабленими.

Розуміючи нас краще, росіяни стають більш небезпечними

Із останніх дій української влади видно, що будь-який варіант перемир’я без повного звільнення окупованих територій буде кроком до поразки. Тож стратегічні обмеження і рамкові умови Офіс президента бачить дуже добре. Ми не можемо вносити зміни у Конституції України під російським тиском чи на вимогу їхніх маріонеткових так званих «республік». Ми не можемо йти на компроміси стосовно втрати територій, ми не можемо подарувати росіянам оперативну паузу для того, щоб вони «підкріпилися». Ці умови і громадянське суспільство, і політична влада бачать однаково. Це дуже рідкісна ситуація для України, коли між ними є повна синхронність у важливих безпекових питаннях.

З російської точки зору, перемогою України у війні буде вважатися відновлення контролю над Кримом і вихід на кордони 1991 року. Але я особисто намагаюся не ставити собі певних дедлайнів щодо цього. Бо це призводить до очікувань, які у разі невиправдання будуть дуже болісними.

Але відновлення територіальної цілісності України не є закінченням боротьби за її незалежність. Росія ще становитиме загрозу протягом тривалого часу.

«Звільнення» Москви українською армією виглядає як фантастичний сценарій

Нашою перемогою буде ситуація, при якій росія як імперія буде вразливою. Це означає, що точно мусить бути відновлений контроль над Кримом – тому що саме це є індикатором для росії. І саме це, скоріш за все, буде пусковим механізмом для внутрішніх процесів пошуку винного і боротьби за владу. Регіональні еліти можуть почати брати більше влади у свої руки, можуть бути розколи у владній еліті.

Цей процес може тягнутися десятиліттями. Ми не розуміємо, хто буде наступником путіна – чи більш демократичні, чи більш реваншистські імперські сили. Я припускаю, що ми можемо навіть не знати імен тих людей, які вийдуть на сцену в головних ролях буквально через рік чи два. Найближче коло путіна – це люди, яких він знає 30-40 років. Як тільки ця влада ослабне, відбудеться прорив замкненого середовища і з’являться геть нові люди.

Ми повинні працювати над ослабленням росії аж до її розпаду. Але можливий і такий сценарій, що із федерації виокремиться лише одна територія. Або що відбудеться розкол еліт і як наслідок різко зміниться політичний курс. Але зараз забагато змінних, аби про це говорити. Після завершення війни буде етап, коли треба бути готовим до будь-якого повороту всередині росії.

Чи повинна долучитися українська армія до розпаду росії? Мені здається, що на час закінчення війни у суспільстві існуватиме певний консенсус, що не повинна. Ми часто досить помилково розглядаємо нинішню українсько-російську війну в контексті Другої світової війни. Це передбачає «визволення» російської території за аналогією з тим, як була визволена Німеччина від нацистів. Мені здається, нам скорше потрібно говорити про сценарій Першої світової. Я не думаю, що ми можемо реалістично говорити, що українська армія буде «звільняти» Рязань чи заходити до Москви. Мені це виглядає як фантастичний сценарій.

Нинішня війна – історичного масштабу і ми мусимо її витримати

Питання, які стоїть перед Україною, – не лише закінчити війну, звільнивши усю територію, а й щоб не дати росії в майбутньому повернутися до імперського порядку денного.

У конфліктології є один підхід, який є запобіжником для конфліктів. Це коли ціна конфлікту є вищою за можливі переваги, які він дає. Тобто, якщо Україна стане на стільки сильною, що росії буде невигідно в будь-який момент нападати, це буде одним із запобіжників. Це означає, що нам треба бути озброєними і мати сильну армію.

Нинішня війна – це війна історичного масштабу. І чи триватиме вона місяць, рік чи два роки, ми мусимо її витримати. Тому що альтернатива – це фізична загибель усіх, хто ризикнув бути суб’єктним. І ми просто не маємо тут іншого виходу. Ми з кожним днем стаємо спроможнішими виграти війну. Нас озброюють. Україна вперше за тривалий час має ініціативу на полі бою.

Ми повинні працювати над ослабленням росії аж до її розпаду

Після війни я очікую глибокої і серйозної дискусії в українському суспільстві. В екстремальних формах вона буде отримувати вигляд скандалів. Але я не бачу сенсу концентруватися на екстремумі. Бо суспільство насправді роз’єднують не конфлікти в соцмережах, а набагато фундаментальніші проблеми. Наприклад, закритість соціальних ліфтів, брак безпеки, дискримінація за якоюсь із суттєвих ознак ідентичності.

Після перемоги важливо буде зберегти демократію, посилити інститути системи стримувань і противаг. Переконатися, що ми будуємо вільну ринкову економіку. І зробити зусилля, щоб почати виходити із історичної травми.

Ми маємо накопичений травматичний досвід за останні 100 років – втрата незалежності, Голодомор, Друга світова, репресії, Чорнобиль і війна з росією. Я думаю, що перемога у війні значною мірою здійснить прорив у виході із нашої історичної травми. Але мені здається, що це набагато складніші процеси, пов’язані зі зміною освіти, виховання, регулювання медійного і культурного середовища тощо. Це ключові речі. І вони будуть приходити до нас «пакетом» із просуванням до євроінтеграції і вимогами до членства в НАТО.

Проголошення незалежності україни було реакцією на смертельну небезпеку

Україна проголосила незалежність 31 рік тому як реакцію на смертельну загрозу – і про це вказано у самому Акті. І через такі умови тих подій державні інститути, які ми формуємо, відстають від суспільних потреб. І через це у нас постійно є відчуття, що суспільство уже зробило крок вперед, а політичний сектор не встигає. Я думаю, що так буде до того часу, поки інститути не синхронізуються із суспільними потребами.

Скоріше за все, ми дійдемо до формулювання нового суспільного договору і вже під нього почнемо вибудовувати систему інститутів. Цьому може завадити євроінтеграція, яка запропонує своє меню. Але я припускаю, що ми дійдемо до якогось компромісу у цьому питанні.

Із позитивного – я думаю, що ми вже пройшли той етап, коли олігархія була всесильною. При тому українські олігархи не дуже вправні бізнесмени – їхні доходи зростають, а капітал лишається на рівні, на якому був 20 років тому. За цей період встигло підрости і зміцніти зовсім інше середовище бізнесу. Україна відкрилася для міжнародних інвестицій, стала частиною міжнародних торгівельних угод. І мені здається, що з кожним наступним роком частка олігархії в українській економіці і політиці буде зменшуватися. А разом з цим буду змінювати правила гри.

Ми пройшли етап, коли олігархія була всесильною. Війна прискорила тенденції, які вже мали місце

Після війни олігархи вигулькнуть, але у дуже ослабленому стані. Подивіться, що сталося із промисловим поясом. І вони матимуть менше можливостей, ніж вони мали досі. Війна прискорила тенденції, які уже були.

Після війни в Україні на передній план вийдуть нові люди. Думаю, що вони будуть із громадського суспільства і бізнесу. Ще одне місце, де почали підростати таланти – це місцеве самоврядування. Взагалі, я думаю, що політична конкуренція в Україні збережеться – і це хороші новини. . Найважливіше, що українська політична культура допускає, що нові люди можуть з’являтися у політиці на запит на оновлення.

Але в усьому цьому є один важливий момент. І нам треба його враховувати, розбудовуючи нашу державу після перемоги. До того часу, допоки не зміниться природа російської державності, будь-який ресурс, які росіяни мають, може бути спрямований проти нас.

Крим – це символ нездатності російської армії виконати основну місію

Ульріх Буна

20.08.2022

Рандеву на трьох у Львові

Однією із найпомітніших подій в українсько-російській війні цього тижня стала зустріч президента України Володимира Зеленського із президентом Туреччини Реджепом Ердоганом та генсеком ООН Антоніу Гутеррешем. У цій ситуації важливо розуміти, чому Ердоган прагне зайняти активну роль у врегулюванні конфлікту між Україною та Росією.

Я думаю, що у цій війні турецький президент поводиться абсолютно розумно. Він використовую свою геополітичну позицію, а також зв’язки як з Україною, так і з Росією, щоб виконувати роль потрібного посередника. З одного боку він підтримує Україну, надаючи зброю, з іншого – відмовляється засудити Росію, не вводить санкції і збільшує торгівлю із Москвою.

Ердоган у складному положенні вдома. У Туреччині велика економічна криза, висока інфляція. А наступного року – вибори. Тож він намагається отримати якийсь великий успіх на міжнародній арені, аби компенсувати проблеми вдома. Він збільшує свою торгівлю із Росією та Ізраїлем. Намагається почати атаку на курдів у Сирії – а для цього йому потрібне «зелене світло» від Москви. І також він грає роль миротворця в угоді щодо українського зерна, від якої він отримує вигоду напряму, оскільки Туреччина імпортує багато злакових із України та Росії.

Найважливіше для Ердогана – отримати якомога більше від будь-якої ситуації. Тож не в його інтересах обирати одну зі сторін – Україну чи Росію. Якщо він стане на бік Москви, його роль зразу ж пропаде, його НАТО буде вживати заходи впливу на турецьку армію, і, можливо, економічні санкції від ЄС теж будуть.

Тож він і приїхав до Львова разом із генсеком ООН. Ердоган не має наміру примушувати Україну до миру. Він хоче показати себе як людина, яка може укласти угоду – і таким чином набрати очки у себе вдома і продемонструвати, що він згоден до будь-яких подальших переговорів між Росією та Україною.

Удари по Криму – коли деокупація?

Війна в Україні показала, що Захід та і весь світ переоцінили результати модернізації і підвищення професіоналізму російської армії. Весь світ побачив, що російська армія і близько не стоїть поруч із стандартами НАТО, що більшість її зброї була переоцінена і не відповідає передбачуваним характеристикам – причиною, ймовірно, є корупція та політична показуха.

Весь світ побачив, що російська армія і близько не стоїть поруч із стандартами НАТО

В цьому сенсі потоплення «Москви» та атаки на Крим – це символи нездатності російської армії виконати свою найпершу місію. Тобто – захистити те, що вони вважають своєю територію.

Однак, якими б хоробрими і успішними не були ці дії української армії, не варто очікувати швидкого звільнення Криму. Ми уже бачимо, яким складним є звільнення Херсонської області. Воно потребує великої кількості добре тренованих людей і обладнання, а також тривалої підготовчої фази, аби відрізати постачання та знищити склади зброї. А це ще й геть зовсім близько не Крим.

Поки не зрозуміло навіть, що спричинило вибухи в Криму – далекобійні ракети, про які ніхто не знає, чи сили спеціальних операцій. Але якби там не було, я не думаю, що півострів зараз є першочерговою ціллю для української армії. Зараз ЗСУ зосереджені на тому, щоб відбити деякі території у росіян. Таким чином вони показують Заходу, що війна не завершена і що вони можуть успішно перемогти російську армію.

українські військові доводять світу, що окупація криму – це не доконаний факт

Хоча, звісно, дії українських військових допомагають ізолювати російські сили у Херсоні, підвищують мораль цивільних українців і армії, а також показують світу, що Крим – це не fait accompli (доконаний факт, – ред.). Це дуже важливо.

Зараз Кремль намагається применшити значення атак у Криму. По-перше, бо вони матимуть катастрофічний вплив на імідж російської армії всередині країни. А по-друге, якщо він визнає напад з боку України, це вимагатиме реального проголошення війни і масової мобілізації. А це означає показати, що «спеціальна операція» провалилася і розлютити населення, яке не хоче на цю війну.

Тож головний ризик від того, що Україна час від часу атакує Росію – це збільшення кількості обстрілів українських міст у знак помсти. Ми це вже, нажаль, бачимо.

Російський ядерний шантаж – чи є рішення?

Ще один аргумент у Кремля – це Запорізька АЕС. Вона була одною із головних цілей від початку цієї війни. Вона дозволяє шантажувати Україну і світ ядерною катастрофою. Росія явно грає на те, щоб отримати повний контроль на Запорізькою областю і приєднати її до Криму. Можливо, хочуть викрасти потай якесь обладнання і перевезти його до Росії.

військова операція на ЗАЕС стане катастрофою для іміджу України

Тож я не бачу, як Україна може примусити Росію вийти із території АСЕ, не створюючи загроз аварії. Цікаво, чи зможе міжнародний тиск від ООН та МАГАТЕ примусити Росію зробити демілітаризованою зоною. Але якщо Україна вирішить вибити росіян із ЗАЕС військовим шляхом, це буде дійсно дуже небезпечно. І це буде катастрофа для іміджу України на міжнародному рівні.

Чи матиме «народний супутник» вирішальне значення для перемоги?

Микола Маломуж

18.08.2022

Сьогодні Фонд Сергія Притули заявив про купівлю супуника компанії ICEYE і отримання доступу до системи решти супутників компанії із технологію SAR протягом року. Такий супутник дійсно може надавати інформацію про території, окуповані росіянами. Він стане складовою нашої системи контролю за силами ворога. І хоч він не буде вирішальним засобом у цій війні, але дасть можливість отримати більш широку картину і, разом з тим, уникнути певної бюрократії із потужними космічними агенціями наших партнерів.

Це може бути конструктивно – ми зможемо співставляти дані із безпілотників, надпотужних супутників, які належать нашим партнерам, та із інших джерел, як проводять ідентифікацію об’єктів на землі. У нашому розпорядженні є дрони, які ведуть секторальний контроль і мають можливість контролювати територію протягом півгодини чи годину. Є радіолокаційні можливості, є оптичні можливості – ЗСУ мають різнопланову техніку. Усі ці засоби у сувокупності надають можливості для контролю за силами ворога – переміщенням військової техніки, живої сили, розташуванням військових баз і складів. Я вважаю, що усе, що дає можливість контролювати ворога – це плюс для наших збройних сил. Головне, щоб уся техніка використовувалася прагматично, а не лише для піару.

Але слід розуміти, це не той класичний супутник, який контролює цілі регіони, проводить колосальну системну зйомку, дає перспективу переміщення військ. Але класичний супутник надзвичайно дорогий – він коштує десятки мільйонів доларів. Такі запускали американці, британці, французи, росіяни і китайці.

Україна таким супутником володіє – його виготовляла наша космічна агенція, а саме конструкторське бюро «Південне» та «Південмаш». Він багатоцільовий, має усі засоби контролю. Передбачалося, що інформацію із нього будемо отримувати ми і наші партнери, які оплатять його виведення на орбіту. Але вивести його на орбіту ми не встигли.

Україна сконструювала висококласний супутник, але на орбіту його вивести не встигли

Як Україна раніше отримувала інформацію із супутників інших країн? У нас є спільні проекти, в рамках яких ми підписали угоди із нашими партнерами, які передають нам інформацію у режимі онлайн – при цьому за мінімальної бюрократії. А ось Агентство національної безпеки США обмежують деяку інформацію, яка, як вони говорять, розкриває секрети про їхні технології.

Можливо, нам було б вигідніше орендувати такий висококласний супутник, який запустив хтось із наших партнерів, ніж купувати власний. Адже така практика існує. Однак, я не можу стверджувати остаточно, бо не знаю суми оренди. Аби відповісти на це питання, треба перевіряти співвідношення якості, оперативності і вартості.

Підсумую, що один «супутник Притули» і інформація із сузір’я не вирішить усі проблеми. Технологія навряд зможе надати глибоку конкретну інформацію про вогневі засоби супротивника, не зможе давати дуже якісні картинки. Хоча загалом я до появи у нас супутника – як до додаткового засобу системи контролю за ворогом – ставлюся позитивно. Але його ефективність треба перевірити на практиці.

Жодна армія Європи, окрім української, не може і не вміє воювати

Галя Акерман

06.08.2022

На сьогодні жодна інша європейська армія, окрім української, не може і не вміє воювати. Крім того, за кількістю зброї Європа була геть зовсім не готова до війни. Я наведу приклад із Францією. Париж дав Україні 18 гаубиць CAESAR. Але їх всього у Франції 72 одиниці. На виготовлення одної такої гармати потрібно 12-18 місяців – там складна електроніка і майже ручна робота.

Багато французьких військових говорять – раптом завтра Росія нападе на країну-члена НАТО, то чим ми будемо її захищати? Дехто думає, що ця війна триватиме роками, на взаємне виснаження Росії і Заходу. Чи зможе навіть Америка швидко налагодити випуск нового озброєння у великій кількості – невідомо. Єдине сподівання на те, що у Росії запаси теж не безмежні. І що електроніка в російських системах озброєння західна, на сьогодні Росія під санкціями, тож коли технології перестануть працювати, їх буде нічим замінити.

Якщо раптом завтра Росія нападе на країну-члена НАТО, то чим ми будемо її захищати?

Захід зараз перебуває у дуже складній ситуації. Бо з одного боку він хоче допомагати Україні, він на її боці. Але з іншого боку, чим більш складне і сучасне озброєння поставляє, тим більше боїться, що воно потрапить в руки росіян.

Хоча на війну й очікували, на її початку взагалі ніхто не хотів давати зброю. Бо думали, що вона закінчиться за кілька днів перемогою Росії. Але чим більше Україна страшною ціною доводить, що вона уміє боротися, тим більш охоче будуть давати зброю.

Інший бік проблеми, що Захід був абсолютно не готовим до великої війни. Навесні 2021 року, коли російські війська стояли біля кордону України, я проводила круглий стіл на цю тему. Те, що Путін наважиться на цю війну, з нормальної точки зору видавалося на стільки кричущим, анахронічним, що до кінця у це ніхто не вірив – і навіть до останнього Росію не хотіли провокувати. Думали, що війська стоять задля тиску, , щоб примусити Україну виконати «Мінськ» у московській версії, щоб примусити НАТО прийняти ультиматуми. 21 лютого, коли Путін виголосив свою страшну промову і визнав «ДНР» і «ЛНР», я написала опозиційному російському письменнику Сергію Медведєву – «дуже страшно, схоже, що буде війна». Він мені відповів – «Галя, це блеф. Спіть спокійно, ніякої війни не буде». Зараз він поїхав із Росії, бо сказав, що «не може жити зі смаком крові у роті».

Ми припускали, що Кремль спробує ще щось захопити на Донбасі. Що буде війна на знищення України, ніхто не міг собі уявити. І це наша величезна помилка. Навіть коли американці за кілька днів оповістили про неминучий початок війни, готуватися до чогось було пізно.

Ніхто не міг собі уявити, що буде війна на знищення України

Але навіть Німеччина перемогла свої психологічні проблеми – для них це була дуже страшна картина – німецькі танки знову після Другої світової будуть воювати проти російських солдатів. Берлін тільки зараз зрозумів, що їм треба дуже сильно переозброюватися, на це виділили серйозний бюджет. Протягом багатьох років німці не брали участі в маневрах або надсилали дуже обмежений контингент. Тепер їх самохідки PzH 2000, які вони надали Україні, показують збій в електроніці і мають ознаки зносу. З одного боку, Німеччина просто пронизана російськими агентами, там кілька мільйонів росіян, повно колишніх агентів «Штазі». Тому я не виключаю, що може бути і зумисний саботаж. Але з іншого боку – сказати, чому Берлін надав браковану зброю, дуже складно. Більш ймовірно, так сталося, бо за цими машинами не було належного догляду, вони не використовувалися на полігонах під час навчань.

Оскільки Росія довго готувалася до цієї війни, а Захід ні, він опинився на російській голці – у сенсі газу, нафти, деяких металів. Злізти із цієї голки дуже складно і болюче. Ми розуміємо, що Україна платить кров’ю, життям своїх кращих синів. Але у простих європейських громадян уже кінці з кінцями не сходяться, тому що пальне вдвічі здорожчало, сильно виросли ціни на продукти харчування, інфляція не компенсується.

французи готові приймати біженців, але вважають, що війна україни – це не їхня війна

Тому питання рівня нашого залучення до війні України з Росією дуже болюче. Санкції, які ми прийняли, – вони безпрецедентні. Але частина із них б’є по нас самих. У багатьох країнах, в тому числі у Франції, є сильні популістські партії. У Франції це «Національний фронт», представники якого говорять – у нас 9 млн населення живуть за межею бідності. Треба думати в першу чергу про них. А війна України і Росії – це не наша війна.

Треба було б вести сильнішу пропагандистську роботу, аби люди зрозуміли – війна зараз не між Україною і Росією, а між демократією і тоталітаризмом. І звісно, це наша війна також. Але цю роботу не зробили у достатній мірі. Тому приймати біженців у Франції згодна більшість. Але більше половини французів виступають за мир. При цьому не обговорюється, на яких умовах він має бути. Як його підписати, коли Росія зайняла більше 20% української території? Тому, окрім поставок зброї, треба говорити, що європейські країни поки не виграли боротьбу за суспільну думку свого населення.

Серед російських еліт зараз теж неспокійно. Кажуть, була спроба отруєння Анатолія Чубайса. Але російські спецслужби використовують отрути, які потім дають можливість виправдатися. У випадку із Олексієм Навальним говорили, що у нього цукровий діабет, у випадку із Чубайсом, – синдром Гієна-Барре. Тому вони часто прораховуються із дозою і жертва лишається живою. Однак отруєння у путінській Росії – це завжди сигнал елітам і завжди покарання зрадників.

Росія може використати Герхарда Шредера для переговорів щодо капітуляції України

Тим часом, між Китаєм і Росією існує абсолютно явний союз. Хоча Пекін і не хоче втручатися у війну Росії й України, він постійно голосує або за Росію, або утримується, постійно закликає до переговорів, хоча ясно, що зараз все вирішують військові дії.

Однак Китай продовжує прогинати Росію. Бо для Пекіна ситуація антиросійських санкцій дуже вигідна. Для них це привід отримати дешеву нафту і газ в обмін на дружбу і моральну підтримку. Однак, рано чи пізно китайці доб’ються свого і Сибір буде китайським. Дочекаються, поки Росія остаточно зубожіє через жорсткі санкції просто щоб нав’язати свої умови. Якщо не зараз, то через 10, 20, 30 років. Китай – це дуже стара цивілізація, вони існують уже 5 тис. років, у них час є. Я думаю, вони отримають концесії на розробку копалин чи на землі, придатні для сільського господарства, експлуатацію тайги. А потім багато китайців одружаться з росіянками і відбудеться мирне захоплення, яке Росія буде вимушена прийняти.

Більш небезпечною є ситуація російських лобістів у Євросоюзі. Колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер продався Росії із усім потрухом. Це путінський лакей, який за своє лакейство і за те, що підсадив Німеччину на нафтогазову голку, він отримує мільйони доларів. Можливо, Кремль захоче використати Шредера в переговорах з метою домогтися капітуляції України. Але я абсолютно не вірю, що це може бути успішним.

Затори та аварії – чим загрожує зупинка транспорту під час повітряних тривог

Олег Назаренко

01.08.2022

транспорт 2 — Повернути гроші за проїзд, сплачені через термінал, буде неможливо. Фото: КМДА

Рада оборони Києва вирішила, що з 1 серпня водії наземного транспорту, в тому числі і «маршруток», мають висаджувати пасажирів під час повітряних тривог. На мою думку, це просто спроба влади зняти із себе відповідальність. А в реальності це, звісно, не працюватиме.

Зрозуміло, що ракета на проїжджу частину не прилетить, але можуть впасти уламки від ракети, яку зіб’ють наші сили ППО. Якщо водій не зупиниться, і на «маршрутку» впаде уламок, то йому скажуть – «а ми ж попереджали про правила безпеки».

Крім того, у рішенні йдеться, що люди мають вийти із транспорту і йти у найближчі укриття. Ми вже бачимо, як це відбувається на прикладі торговельних центрів – люди просто виходять і чекають під дверима. Так же само буде і тут – люди стоятимуть на зупинках, під дверима «маршруток», тролейбусів і трамваїв. Якщо уламок ракети упаде на зупинку з людьми, їм теж скажуть – «а ми ж попереджали, треба було йти у бомбосховище».

Однак, є інша проблема. Усі бомбосховища, які зараз є, залишилися від Радянського Союзу – за 30 років жодних нових не звели. 95-96% столичних укриттів були передані у приватну власність і зараз вони уже не придатні для захисту населення. При тому населення Києва за цей час збільшилося у 3-4 рази, тому бомбосховищ у місті просто недостатньо. Тож чиновники пишуть інструкції, не думаючи, що їх ніхто виконувати не буде і їх неможливо виконати. Хоча б тому, що воно суперечить ряду законів.

По-перше, Закон про захист прав споживачів говорить, що нічого не може звільнити від надання послуги споживачу. Є такий нюанс, що навіть смерть не є причиною – спадкоємці покійного мають надати послугу або повернути гроші. Хто буде повертати гроші пасажирам за те, що послуга їм не буде надана? У «маршрутці» це може зробити водій. А у трамваях і тролейбусах розрахунок безготівковий, за допомогою карток – і повернути людям гроші буде неможливо. З іншого боку, водій «маршрутки» зобов’язаний наприкінці дня віднести певну суму власнику маршруту. А якщо повітряна тривога буде цілий день?

По-друге, у рішенні також сказано, що перевізник має зупинятися відповідно до правил дорожнього руху. У ПДР йдеться, що «маршрутник» не може зупинитися на проїжджій частині за виключенням ситуації поломки чи аварії. У всіх інших випадках він має зупинятися лише на зупинці для висадки і посадки пасажирів. Зважаючи на кількість «маршруток» у Києві, водії, виконуючи рішення Ради оборони, будуть змушені порушувати ПДР і займати проїжджі смуги.

Масова зупинка «маршруток» і тролейбусів спричинить корки на дорогах, адже приватним автомобілям ніхто не може заборонити рухатися, а їх у Києві минулого року нараховували 1 млн 60 тис. Разом зі щільністю транспортного потоку зросте і кількість аварій. Київ просто паралізує на певний час. Ні «швидка», ні поліція не зможуть приїхати на виклик своєчасно.

Більш того, покарати «маршрутника» за невиконання нинішньої інструкції неможливо. Поліція керується лише законами і постановами Уряду. Вона не має права карати за невиконання інструкцій місцевої влади, а зміни до ПДР потрібно вносити через постанову Кабінету міністрів.

Тож приходимо до ситуації, подібної до тої, що була з карантинними обмеженнями. Пам’ятаєте, у нас був час, що водії не пускали у громадський транспорт людей без масок? Зараз і у магазинах, і в транспорті маски носять лише деякі люди. Але ж масковий режим же ніхто не скасував. Тому я думаю, що водії громадського транспорту не будуть сприймати рішення Ради оборони Києва щодо наземного транспорту всерйоз.

Іран та росія: чи складеться «шлюб за розрахунком»?

Майкл Халтцел

31.07.2022

Понад тиждень тому лідер Кремля Володимир Путін зустрівся із президентом Ірану Ібрагімом Раїсі та верховним лідером країни Алі Хаменеї. Після цього почала з’являтися інформація, ніби Тегеран таки погодився продати свої безпілотники російській армії.

Тактичний альянс цих двох країн в певних питаннях був передбачуваним. Обидві вони зараз гидують співпрацювати із Заходом. Лідери обох країн таять глибоку образу на Сполучені Штати – навіть ненависть до них. Обидві країни мають значний потенціал для заподіяння шкоди ліберальному міжнародному порядку. Вони мають величезні запаси газу та нафти. Їх війська, хоч і не зрівняються з НАТО, але здатні активно діяти, особливо на регіональних сценах, таких як Близький Схід. Іран також може бути готовим продавати Росії військові безпілотники замість тих російських, що їх збили українські війська.

Проте, певною мірою, це шлюб за розрахунком. Особливо Тегеран не вагатиметься протидіяти бажанням Москви, якщо він побачить, що його власні інтереси знаходяться під загрозою.

Найбільшу позитивну роль для глобальної системи безпеки у таких нестабільних умовах зіграє об’єднана трансатлантична допомога Україні та одночасне зміцнення НАТО. Левова частка заслуг у цьому належить президенту США Джо Байдену.

Схоже, що американські HIMARS вже мали значний вплив на полі бою. Я не можу дати вам точну цифру, скільки ще їх знадобиться, щоб відкинути російські сили назад до кордонів 2014 року, але повідомляли, що Вашингтон просить виробників HIMARS пришвидчити виробництво.

Однак, попри всі старання Заходу і США зокрема, Україна не зможе перемогти Росію у короткостроковій перспективі. У довгострокові це можливо, але буде дуже важко. Візьмемо як приклад захоплення Росією Лисичанська і Сєвєродонецька. Воно було здійснено лише за рахунок великих втрат у людській силі і техніці з боку росіян. Крім того, міцна українська оборона дозволила Києву перегрупувати свої сили проти подальших атак на Донбасі. Але називати взяття Росією цих двох міст «пірровими перемогами» може бути занадто оптимістично. Адже після взяття двох міст «стратегічна пауза» Росії тривала всього два тижні.

Я думаю, що серед етнічних росіян є значний прихований опір вторгненню в Україну. Інакше, як можна пояснити те, що російська влада забороняє вживати слово «війна», а офіційну статистику загиблих і поранених в боях в Україні занижує неймовірно сильно? Щодо нацменшин, то я вважаю, що як мінімум Заходу варто збільшити кількість дописів в соцмережах та інформаційне мовлення на Росію кількома мовами нацменшин, щоб донести до них правду і привернути на свій бік.

Проте є один, найважливіший урок, який слід засвоїти із нападу Росії на Україну 24 лютого. Він полягає в тому, що попередні дії суперника, а не власні ідеологічні переконання, мають бути в основі прогнозування майбутньої політики цього суперника. Чечня в 1999-2000 роках, Грузія в 2008 році, Сирія в 2015 році і Україна в 2014-2022 роках повинні були дати зрозуміти, що Путін готовий розширити вторгнення Росії в Україну з Донбасу і Криму.

Чого Європа та США чекають від війни в Україні?

Олег Жданов

29.07.2022

296103526_372164665096618_1423710251303729583_n — Фото: Генеральний штаб ЗСУ

Цілком ймовірно, що Україна отримає перемогу на полі бою. Але це відбудеться за умови постачання необхідної для цього кількості зброї. Головним постачальником зброї є США, і все буде залежати від їх бажання

Території за межами Луганської і Донецької областей, окуповані після 24 лютого, росія вважає своїми і має намір приєднувати до рф. Захопити більше вони поки що не можуть – на сьогодні сил і засобів для переходу в наступ у російської федерації немає.

Швидко звільнити нині окуповані території Україна поки теж не може. Для того, щоб ми повернули хід війни на свою користь, потрібно щонайменше 100 HIMARS-ів. Але якщо ми будемо довго збиратися в контрнаступ, росія може зібрати резерви раніше від нас.

Зараз говорять про повний розгром росії. Розгромити її неможливо. У них 17 мільйонів мобілізаційного резерву. Зараз кожен суб’єкт федерації формує резервні частини, які будуть відправлятися для війни в Україні.

Більше того – путін сказав не рахуватися із втратами. Є така інформація, що було засідання у Кремлі на самому початку війни, путіну доповіли про великі втрати. А він відповів – «30-50 тис. солдат – це ціна, яка непомірно менша, ніж значенням перемоги над Україною». А потім додав, що із втратами цивільного населення також рахуватися не варто.

Тож так вони і воюють. Фактично, взяття Лисичанська і Северодонецька – це піррова перемога для росії. Але військове керівництво росіян не рахується із втратами. Для путіна ціна питання – це поглинання України.

Росія сьогодні відправляє на війну в Україну переважно населення окупованих нею північних територій. Це відбувається тому, що там на сьогодні найнижчий рівень життя в рф. Люди ніколи не бачили таких грошей, які їм платять за участь у цій війні, тому їх наймати простіше. Але сьогодні в цих регіонах – у Чечні, Південної Осетії, Туві, Татарстані, Башкортостані, Чувашії та Бурятії – спостерігається невдоволення. Це призведе до акцій непокори, але не в найближчій перспективі.

Захід все ще відтягує до останнього поставки зброї в Україну. Європа хоче зараз заморозити конфлікт, щоб ми «не морочили їм голову». А США чекають, коли у російській імперії відбудеться дворцовий переворот і знімуть путіна. Це може бути завтра, а може через два місяці – це передбачити неможливо. Але тенденція до цього є.

Путін боїться правди про жахи війни

Ребекка Хармс

26.07.2022

290722396_349478920698526_6704465852906908055_n — Фото: Генеральний штаб ЗСУ

Який ми висновок можемо зробити про західний світ за 5 місяців широкомасштабної війни між Україною та Росією? Західна система безпеки не була готова до повторної атаки на суверенітет одного з її партнерів. Попри те, що Росія вела війну проти України 8 років і навіть вишикувала свою армію вздовж українського кордону, Захід загалом проігнорував погрози Москви.

Навіть на сьогодні багато партнерів України не виконують свої обіцянки щодо постачання зброї. На жаль, і зараз західний світ раз по разу припускається похибок і цим підсилює Росію.

Натомість диктатори по всьому світу явно готові до співпраці із Москвою – наприклад, керівництво Ірану. І це навіть більш підкреслює, як важливо, щоб демократичні народи на ділі стояли разом із Україною. Україна досягла демократії, успішно боролася на Майдані проти путінської стратегії встановити режим Януковича. Сьогодні вона бореться за свою свободу і демократію. І треба, щоб не лише у Києві, а й на Заході сказали – неможливо досягнути миру із Москвою, встановивши у Києві маріонетковий режим, якби того не хотілося Путіну.

Україні потрібно більше зброї для наступу і закрите небо. Але Україна, її військові успіхи і перемога залежать від волі НАТО і західних країн. Було надано занадто мало, занадто пізно і не такої якості, як треба. Мова йде не лише про озброєння, а й про санкції.

Я не можу судити, на скільки росіяни вірять у пропаганду і на скільки там високий рівень конформізму, оскільки мені заборонили в’їзд до РФ ще у 2014 році. Але навіть путін пам’ятає Афганістан і як матері, які отримували «олов’яних солдатиків» (скалічених військових без кінцівок – ред.) змінили настрої в Союзі. Кремль контролює медіа і, здається, досяг успіхів у промиванні мізків і брудній «антифашистській» пропаганді. Путін боїться правди про жахи війни. І те, що він примушує неетнічних росіян помирати за те, щоб «зробити Росію великою знову», свідчить про одне – у Росії дійсно все дуже погано.

Стратегічна поразка росії чи фактична перемога України?

Микола Бєлєсков

22.07.2022

293414024_369596228657698_3196718352269474724_n — Фото: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Останніми значимими перемогами росіян на фронті стало взяття Лисичанська і Северодонецька. Але за бажання відзвітуватися про те, що вони вийшли на адміністративні кордони Донецької і Луганської областей, ми залупили з них доволі високу ціну. За останні півтора місяці росія зазнала найбільших втрат у живій силі і бронетехніці від початку повномасштабної війни. І відбулося це саме під Лисичанськом і Северодонецьком. Це стало причиною того, що росіяни взяли «оперативну паузу», хоч і вийшли із неї значно раніше, ніж мали б у ній бути – через два тижні.

Більш агресивно проводити військові дії росіяни не зможуть. Останні 2,5 -3 місяці війни цінні саме тим, що ми побачили межі можливого у російському способі ведення війни. Насправді, вони можуть лише витискати наші сили і це їм дуже дорого коштує. Вперед вони просуваються дуже повільно і лише після зрівнювання із землею наших населених пунктів і засипання сталлю наших позицій.

Консенсус-прогноз наших партнерів – найближчим часом росіяни зможуть поновити спроби вести наступальні дії з метою виходу на адмінмежу Донецької області. Але якщо це буде, то відбуватиметься дуже повільно і з великими втратами для них. Бо коли ти за 5 місяців втрачаєш більшу частину свого танкового парку, який ти накопичував 12 років, ти апріорі не можеш вести активні наступальні дії.

Тому вся ця бравада і путіна, і лаврова про те, що «ми нічого не починали» розбивається об характер бойових дій, які вони продемонстрували. У росіян не виходило оточувати і знищувати наші сили, виходило лише виштовхувати.

Путін може і не визнавати цього, але на сьогодні росія не володіє потенціалом, аби збройно знищити Україну і ліквідувати її спроможність до спротиву. А стрілочки вони можуть малювати які-завгодно. Для окупації значних територій у них немає сил, а ракетні удари вони хоч і були постійними, не дали ефекту.

Однак і Україна поки до рішучих дій на фронті не готова – чисто з технічної точки зору. Гіпотетично можливо, що ми повернемо собі контроль за кордонами, які були до 2013 року. Але поки що Захід говорить про стратегічну поразку росії, а не фактичну перемогу України. І це значить, що нам будуть давати тільки зброю, якої буде вистачати на те, щоб стабілізувати лінію фронту і провести локальні наступальні дії, але шляхом витіснення, а не оточення і знищення значних сил нашого супротивника.

Ключове питання навіть не у кількості поставлених нам HIMARS, M777 чи іншого важкого озброєння. Ключове питання, що під відповідні постачання нема політичної лінії у Вашингтоні. Бо вони говорять про те, що максимум для них – показати росії, що вона не здатна збройно перемогти Україну. Американцям це плюс-мінус вдається за рахунок того, що вони зараз постачають. Поки переломити позицію Заходу у нас не виходить. Ми бачимо різні думки у різних країнах НАТО і різні підходи у самій адміністрації Байдена.

Щодо терміни нашого контрнаступу, я б вжив термін радше «якщо», а не «коли». Наступати в рази складніше, ніж оборонятися – інша якість сил, інша якість командування. І так, як показують наші дії довкола Харкова і на Херсонщині, ми поки що можемо так же само, як росіяни, лише виштовхувати нашого супротивника.

Звісно, це теж – звільнення територій. Але гарантувати, що звільнені території не потраплять назад до ворога ми не можемо. Бо бачимо, що зараз довкола Харкова ворог активно намагається переграти результати тієї битви у деяких населених пунктах.

Перемога буде неодмінно нашою!

Серж Марко

20.03.2022

Внутрішнє.

За ці дні пройшов кілька стадій. Адреналінова агресія, вражаюча працездатність при цьому, потім відкат, контузія, апатія від смертей тих, кого знав, визнання для себе того факту, що черговий бій може закінчитися смертю і, водночас, примирення з цим результатом.

Важко втрачати друзів, з якими роками спілкувався і щиро вірив, що після війни ми, старими п*рдунами, сидітимемо десь біля мангалу і розповідатимемо синам, як ми країну захистили для їхнього майбутнього.

А тепер їх нема.

Знаючи про події без фільтрів спікерів – складно. Особливо коли ти шаришся, застуджений, засмиканий, із безперервним головним болем, при цьому обробляючи паралельно безліч запитів по волонтерці.

Далі текст мовою оригіналу.

А потом пришло прозрение. Пазлы начали складываться в картинку. Информация что собиралась эти недели, обрела целостность.

И вот что я скажу.

Это война надолго. Она перейдет несколько стадий. От остановки “ударных кулаков РФ” до позиционной войны. Нас ждет построение фортификаций и жизнь в городах, где будут работать магазины, в постоянном ожидании ракетных ударов. Наши артиллеристы прокачают скилл, и смогут гораздо успешнее утюжить врага. Мы сформируем много диверсионно-разведывательных групп, которые сделают перемещение по дорогам опаснее, чем в Афгане. Количество Байрактаров и пилотов к ним увеличится в разы, а русские будут шарахаться от любого жужжания, опасаясь дрона-камикадзе.

Мы сами закроем небо, а штурмовая авиация РФ с какого-то момента станет неэффективной. Мы будем сушить логистику, вырезать посты, зачищать села неожиданными налетами. Мы устроим ад на нашей земле везде, чтоб каждый ср*ный оккупант понимал свою участь, даже несмотря на кирзовую русскую пропаганду. Нам некуда идти, это наша земля, на которой появился еще издревле термин “Дике поле”.

И с каждым днем на защиту своей страны будет вставать все больше людей. Все больше оружия. Все больше опыта у них. Все больше координации. Все больше лидеров, рожденных войной. И мы эволюционно придем к уничтожению всех группировок оккупантов. В том числе, и в Крыму.

Я увидел этот процесс и тенденции своими глазами, и успокоился. Понял, что за Украину надо не умирать, а убивать. И у меня – свое место в этом пазле.

У меня нет агрессии. И апатии. Я просто буду делать то, что должен – до самой победы.

И, наверное, сегодня я впервые усну без тревожных мыслей, готовый к завтрашнему дню.

Если вы еще не приняли реальность- вы ее примете. Этот пазл откроется и вам. И будет понятно складываться до самой победы.

Долгой. Кровавой. Нашей победы.

Так будет. Я знаю.

Джерело.

Путін – новий Гітлер. І він готовий продовжити з того місця, де зупинився попередній

Оксана Забужко

20.03.2022

Хто не слухав-не читав по-англійськи – ось український переклад мого звернення до Європарламенту 8.03.22 (моїм завданням там було – висадити парочку “вікон Овертона”, показавши зах. політикам, як МОЖНА публічно говорити про цю війну, – тепер, через 10 днів, можу скромно сказати, що дещо таки вдалося, але роботи попереду ще до трясці…

Мій виступ на пленарній сесії Європейського парламенту 8 березня 2022 року, на тринадцятий день війни в Європі.

Шановна пані Президент, шановні парламентарі, дорогі друзі!

Я надзвичайно вдячна за це запрошення та за цю унікальну можливість – виступити тут у День боротьби за права жінок у, напевно, найтемніший час для Європи від 1939 року. Більшу частину своєї літературної кар’єри я говорила за жінок і від імені жінок. У своїх творах я прагнула дати голос жінкам, які зазнали насильства, жінкам, живим і мертвим, чиї почуття, ідеї чи здобутки були зневажені, знецінені або й просто забуті. Я виступала за право жінок бути вільними від дискримінації та ґендерної нерівності, за право жити відповідно до власних бажань і вподобань. Однак це вперше, коли мені доводиться обстоювати право жінок на саме життя.

Українці – сильна нація. Для багатьох на Заході це, схоже, стало несподіваним відкриттям. Але якби це було не так, ми б не пережили сталінського геноциду – страшного штучного голоду 1933 року, що характерно, досі не визнаного за геноцид більшістю представлених тут країн. А ще ми нація сильних жінок. Разом із рештою світу я нині захоплено стежу, зі сльозами на очах, за моїми співвітчизницями, які нині б’ються поруч із нашими чоловіками. Вони воюють в лавах армії та територіальної оборони. Вони організовують постачання до обложених міст, деякі з котрих, як-от Маріуполь, зараз опинилися на межі гуманітарної катастрофи. Вони народжують у бомбосховищах під наглядом лікарів онлайн. Українські лікарі тим часом створили у Facebook сторінки, де консультують жінок після 37-го тижня вагітності, як безпечно народжувати в бомбосховищах, – образ, що бачиться мені майже біблійним: тисячі Марій, які ховаються з немовлятами від царя Ірода по підвалах, станціях метро та інших стаєнках.

Авжеж, ми сильні, і ми дякуємо вам за підтримку й захоплення. Проблема, одначе, в тому, що путінських бомб не спинити самою лиш силою нашого духу. А народжені в бомбосховищах малята вмирають від сепсису, викликаного курявою, що сиплеться на них під час обстрілів. Стаєнка Діви Марії була куди гігієнічнішою.

Від 24 лютого, коли Росія розпочала своє вторгнення, первісно задумане як бліцкриґ, але спинене лютою рішучістю наших військових і мобілізованих цивільних, вкотре потвердилось одне з незмінних правил історії: у будь-якій “гарячій” війні жінки є мішенню найбільшої вразливості, вже хоча б тому, що на їх долю припадає піклуватися про безпорадних – про дітей і старих. І саме цим живим щитом зараз користується Владімір Путін, щоб зламати героїчний опір України. Не змігши взяти Києва, Путін почав обстрілювати житлові квартали, в тому числі школи, дитсадки та лікарні.

Дозволю собі наголосити: кожна мить вагання західних політиків і відповідальних осіб у НАТО щодо того, чи надавати Україні протиповітряну зброю, не кажучи вже про закрите небо, кожна ваша перерва на каву в ході обговорень, як втрутитися так, щоб не провокувати Путіна, оплачена чиїмось життям. Найімовірніше, цивільним – жіночим або дитячим.

Зрештою, Путін сказав про це цілком прямо ще 17 квітня 2014 року – в першому акті нинішньої трагедії, названому ним спецоперацією “Русская весна”, – та попередня його “спецоперація” обмежилась була анексією Криму та створенням на Донбасі двох військових зон під контролем РФ, але початково мала на меті досягти значно більшого. Тоді, вісім років тому, він відкрито заявив, що російські війська на Донбасі стоятимуть проти української армії за спинами українських жінок і дітей. Цитую дослівно: “не перед ними, а ззаду”, – тобто дражнячи українську армію “живим щитом”, типова терористична тактика.

Він був тоді настільки повен зверхності, настільки впевнений, що його ніхто не посміє зупинити, що навіть не пробував збрехати – такою великою була його зневага до своєї аудиторії. Чи ж не дивно, пані й панове, що ніхто – поза Україною, хіба що, – не сприйняв був тоді його слів усерйоз?

У травні 2014 року, коли російські солдати на Донбасі вже розтинали людям животи та стріляли в підлітків за жовто-блакитний прапор, я виступала в Берліні на Європейському форумі письменників. І коли у своїй промові я порівняла Путіна з Гітлером і Сталіним, модератор був настільки шокований, що мені вимкнули мікрофон, а в публікації це порівняння вилучили. Минуло вісім років. Скільки ж людських життів можна було б урятувати, якби ЄС і США вісім років тому усвідомили факт, що новий Гітлер готовий продовжити з того місця, де зупинився попередній. Якби нинішній пакет санкцій був застосований до Росії ще тоді, одразу після анексії Криму, якби зло назвали злом і опирались йому, замість заплющувати очі й поступатися, – ми не були б там, де ми зараз.

Я знаю, що мої “якби” звучать як плачі покоління письменників та інтелектуалів, що пережило Другу світову, після того, як війна закінчилась. Але для мене це також ознака того, що ми – і під “ми” я маю на увазі всю західну цивілізацію, до якої належить і Україна з її тисячолітньою історією – що ми небагато навчилися з історії.

Путін свідомо наслідує Гітлера. Він навіть використовує його пряму мову, говорячи про “остаточне вирішення українського питання” і злегка видозмінюючи цитати з Гітлерової промови в Рейхстазі 1 вересня 1939 року: “Я не буду воювати проти жінок і дітей. Я наказав своїм Повітряним силам обмежитися нападами на військові об’єкти”. Це слова з 1939 року, не з 2022-го.

Так, пані й панове, це оголошення війни. Владімір Путін зробив його своєю лукавою, вивихнутою каґебістською мовою. Але я тут на те, щоби сказати вам, як письменниця, добре знайома з тим, яку силу має мова і як легко нею зловжити, що це вже – світова війна, а не “конфлікт в Україні”, як то досі пишуть у багатьох західних медіа. І коли Путін анонсує свої амбіції, його краще сприймати всерйоз. Він уже зажадав повернення колишнього радянського блоку – саме таке значення має його вимога до НАТО відступити з Центральної Європи. І він не зупиниться – якщо його не зупинить міжнародний фронт усіх тих народів, які все ще вірять, що свобода й людська солідарність мають вищу вартість, ніж газ і нафта.

Пані та панове, ви всі бачили відео, на яких українські мирні жителі, чоловіки й жінки, голіруч, з криком і лайкою зупиняють російські танки. Саме тут секрет нашого героїзму: ми не боїмося Росії. З-поміж усіх націй Європи ми єдині знаємо: те, що Путін десятиліттями був продавав Заходу за добру монету (включно з ядерним шантажем), є не що інше, як купа брехні, оман і блефу.

Ми знаємо це, бо в минулих трьох століттях російської імперської величі є й наша заслуга – і аж ніяк не другорядна. Тому з-поміж усіх народів саме Україна опинилася на передньому краї цієї війни: без нас не буде російської імперії. Не буде імперії зла – це, пані й панове, був, зрештою, добрий термін.

Спочатку була Австрія, потім Чехословаччина, потім Польща, потім Європа. Спочатку була Грузія, потім Білорусь, потім Україна, потім Європа.

Поки я це писала, моя племінниця з двома дітьми, одне восьмирічне, одне восьмимісячне, просувалися з Києва на Західну Україну зі швидкістю 200 кілометрів за 10 годин. Жінки України масово втікають від російських бомб, що рівняють їхні оселі з землею, тоді як українські чоловіки залишаються воювати, скільки треба буде, щоби звільнити Європу від примари нового тоталітаризму.

Вони знають, що роблять, – і чоловіки, й жінки. Прошу вас, не бійтеся захистити над ними небо.

Джерело

Історія про те, як сільські хлопці спалили БТР

Анатолій Кравчук

20.03.2022

Для мене ця війна, неймовірно сильно відкрила потаємні сторони нашого народу і хоч його душа, без перебільшення, не пізнана та багатогранна, але, такого масового героїзму і демонстрації справжнього козацького духу та незламного характеру наших людей, я, чесно говорячи, не сподівався побачити, отже відверто та щиро з великою радістю, а подекуди й втіхою та захопленням, кожного дня любуюсь нашими прекрасними людьми та самовдоволено пишаюсь, що я – українець.

Звісно, наші воїни на фронті, без перебільшення, творять щось неймовірне, нереальне і це не йде в жодне порівняння з 2014-16 роками. Це ніби якась інша армія, інші люди. Разом з тим, неменше захоплення викликають факти, коли прості неозброєні люди виходять напроти до зубів озброєного агресора, обвішаного автоматами та іншою зброєю і прямо дивлячись йому в обличчя, сміливо кажуть – “пашол вон”, ми тебе тут не чикали.

І от знов факт, який вражає і про який хочеться розповісти.

В мальовничому містечку Василівка, що на Запоріжжі, яке на сьогодні тимчасово окуповане росіянами, місцеві хлопці вирішили показати російським нелюдям, що таке нащадки козаків і таки показали.

Росіяни постійно шмигають по селам на своїй техніці, намагаючись щось вкрасти то там то тут, бо ж практично ніякого постачання від Путіна не мають, а жерти хочеться всім та ще й кожного дня і до того ж, чогось смачненького, а не сухої полови, чи отієї їхньої протухлої, гнилої капусти, чим їх годують.

Наші хлопці, коли все це примітили, наробили коктейлів Молотова, чи то точніше, бандерівського смузі і почали підчикувати. То ж, таки дочекались. Помітили вони російського БТРа, якого, як з’ясувалось, росіяни залишили на околиці села, з абсолютно банальної причини – у ньому просто закінчилось пальне та недовго думаючи підпалили його. Але перед тим, як закидати його смузі, залізли в нього, обдивились все, своїм господарським оком і повитягали звідти декілька, залишених росіянами, автоматів, покористовуючись старим, ще дідівським, українським правилом – в господарстві все знадобиться.

Пізніше, з “віджатих” у ворога автоматів, ті хлопаки ще й добряче пальнули по російському автомобілю з тентовим кузовом, в яких зазвичай перевозять особовий склад і не помилились, бо після цього, росіяни далі повезли вже мертвий особовий склад. Попередньо йдеться про 10 “двохсотих” російських найманців, що були в кузові. Зараз окупанти намагаються встановити хто це зробив, але в тій Васильївці чомусь ніхто нічого не бачив і не чув. Ну, насправді таке буває і до того ж, доволі часто, тут навіть неварта дивуватись.

Отже, геройству та звитязі нашого народу, який мужньо та несамовито боронить свою землю від російської навали, можна дивуватись та захоплюватись хоч щодня, бо це насправді неймовірно і головне, це все всиляє впевненість і не аби яку віру, що ми переможемо!!!!

Джерело

Наслідки від санкцій, накладених на РФ. Коли вони подіють?

Павло Матюша

12.03.2022

Steel Hand and Kremlin Star — GETTY IMAGES

Чи достатньо потужні санкції цивілізований світ наклав на Росію і наскільки швидкий та сильний ефект вони матимуть? Аналіз.

Поки що проти окупантів запровадили фінансові та торговельні санкції. Перші мають найшвидший ефект, бо фінанси – це кровоносна система економіки, яка одразу реагує на будь-які зміни.

Торговельні санкції менш швидкі, але разом із фінансовими надійно придушують економічну активність.

В історії було чимало воєн, які мали торгове підґрунтя. Достатньо згадати англо-нідерландські війни у 17-18 столітті за право торгувати з колоніями, або опіумні війни в Китаї у 19 столітті. Тому санкції, які обмежують торгівлю певної країни, самі по собі є формою війни.

Що стосується обмежень на пересування, наприклад, авіасполучення, то в короткостроковій перспективі такі санкції малоефективні. Тим паче, що їх відчують лише ті росіяни, які можуть дозволити собі туристичні подорожі закордон. А таких менше 5%.

Однак в довгостроковій перспективі їх наслідки будуть руйнівними для нації окупантів, адже вони позначаться на культурних та інтелектуальних можливостях цілих поколінь. Саме через свою “м’яку дію” західні країни не запроваджують візові режими з диктаторською Росією. Поки що.

Звісно, цивілізований світ хотів би, аби наслідки санкції були швидкими, а їх вплив вимірювався не місяцями, а тижнями. Тож, які втрати для економіки агресора можна очікувати, і коли вони настануть?

Це дуже складне питання, точна відповідь на яке залежить від багатьох чинників. Однак можна спробувати описати їх проводячи аналогії з практики.

Росія вже стала найбільш підсанкційною країною світу – проти неї введено більше санкцій, ніж проти Північної Кореї та Ірану.

Якраз в контексті останнього деякі аналогії видаються доречними. Але почати варто з Канади.

Як було

За розміром ВВП Росія та Канада співставні – 1,5 трлн дол та 1,6 трлн дол відповідно. При цьому кореляція динаміки розвитку економіки обох країн після дефолту РФ 1998 року перевищує 95%, що є ознакою того, що останні більш ніж 20 років періоди зростання і спаду в Росії нічим не відрізнялися від Канади.

Тобто, на Росію принципово не тиснули інші, ніж звичайні економічні чинники. І ні про які більш-менш серйозні санкції у зв’язку з анексією Криму та окупацією частин Донецької та Луганської областей у 2014 році говорити не доводиться.

Крім того, це вказує на потужну інтегрованість РФ у світову економіку, передусім, через постачання сировинних ресурсів. Виділяється хіба що трохи більша волатильність російської економіки, у порівнянні канадською.

З 2013 року по 2020 рік ВВП Росії упав з 2,3 трлн дол до 1,5 трлн дол, або на 35%. Основною причиною цього стало падіння цін та попиту на енергоносії у світі – знову ж таки висока кореляція цін на нафту і економіки в цілому.

Санкції проти агресора у 2014 році особливо не послабили окупантів. Звідси й відсутність страху російської верхівки стосовно нових обмежень у зв’язку із вторгненням до України.

З точки зору ВВП на душу населення (12 тис дол) та за паритетом купівельної спроможності (30 тис дол) Росія останні двадцять років подібна до Польщі – доволі комфортний рівень.

Як буде

А тепер про Іран. Іран і Росія схожі за структурою експорту: нафта і газ займають в ньому близько 70%. І в обох країнах подібна вага експорту в структурі ВВП – близько 30%.

В обох дуже висока так звана нафтова рента, тобто прибуток від продажу нафти в структурі ВВП за вирахуванням собівартості: в Ірану цей показник близько 20%, а у РФ – 10%.

Для порівняння в Канади нафтова рента становить не більше 1,5%, хоча за покладами “чорного золота” ця країна посідає третє місце у світі (9,7%), тоді як Іран – четверте (9%), а Росія – шосте (6,2%).

Тобто, у випадку Росії та Ірану ідеться про так звану “голландську хворобу” – залежність від експорту невеликої кількості видів сировини та подальшого імпорту всього необхідного ззовні.

Але на відміну від Росії, яка мала тривалий період “вгодованих років”, Іран потерпав від санкцій, набір яких дуже подібний до сучасного російського.

Історія санкцій проти Ірану заглиблюється на чотири десятиріччя назад, утім розглянемо яскравий приклад 2012 року. Тоді ЄС заборонив імпорт іранської нафти – це третина від експортованих Іраном обсягів (США наклали ембарго задовго до того).

Тоді ж багато іранських банків відключили від SWIFT та заморозили банківські активи на суму понад 100 млрд дол. Ще раніше США заборонили будь-які інвестиції в ісламську державу, а також постачання технологій для модернізації нафтової сфери. Тобто, “санкційне меню” давно відоме і добре випробуване.

Якщо порівняти, то поки що немає заборони на імпорт російських вуглеводнів в ЄС, але натомість заморожено активи Центробанку РФ. Чи рівноцінно це? Питання дискусійне, але можна стверджувати, що принаймні подібно за впливом.

Які наслідки

В результаті всіх цих санкцій ВВП Ірану за перший же рік упав, за різними даними, від 10% до 24%. І ефект продовжився – за наступні три роки падіння ВВП склало 38%. При цьому інфляція також пробивала стелю й у 2012 році перевалила за 40%. Тож наявні в Росії 20% – це лише початок.

За оцінками міжнародних організацій, починаючи з 2012 року, економіка Ірану упала від третини до двох третин, а середньорічна інфляція становила 35-45%.

Зростання цін найбільше торкнулося харчових продуктів та вартості житла. Багато іноземних бізнесів покинули країну. Зубожіння населення сягнуло критичного рівня та призвело до заворушень та значної хвилі еміграції.

Можливості Ірану досягати своїх стратегічних цілей вкрай обмежені, а чи не єдиним торговим партнером країни залишився Китай.

Рано чи пізно система знаходить нову точку рівноваги. Питання в тому, де саме буде ця точка, і чи зможе Росія перелаштуватися. Наприклад, санкції з Ірану поступово знімали, але на це пішли роки.

На зміну старим приходили нові обмеження. До цього часу не вдалося досягти макроекономічної стабілізації – інфляція досі зашкалює. За 10 років іранський ріал знецінився відносно долара в чотири рази.

Що далі

Достеменно ніхто не знає, як ситуація розвиватиметься далі. Однак, зрозуміло, що російська економіка наразі переживає неймовірний шок.

Російська нафта зараз продається з великим дисконтом, тобто РФ не отримує переваг від надстрімкого стрибка на ринку енергоносіїв. При цьому росіяни сподіваються, що торгівля нафтою і газом від них нікуди не подінеться.

Утім додаткові витрати однозначно призведуть до продажу російських енергоносіїв нижче ринкових цін, що в кінцевому підсумку негативно впливатиме на ВВП. Крім того, відсутність необхідних інвестицій призводитиме до зростання собівартості та фактичної деградації галузі.

В середньому протягом 2021 року Росія експортувала щодня приблизно 4,6 млн барелів нафти. Іран уже заявив, що найближчим часом готовий наростити експорт своєї нафти на світові ринки.

Навіть якщо Іран збільшить видобуток на 1 млн барелів на день, то це дозволить стабілізувати ситуацію на ринках. Без сумніву, повністю відмовитися від російських енергоносіїв європейці наразі не готові. І зараз це найбільший ризик для санкцій.

Але якщо застосувати пояснену вище аналогію, то Росія отримає такі наслідки:

✔ серія дефолтів – за суверенним і корпоративними боргами;

✔ ВВП нижче 1 трлн дол вже у 2023-2024 роках, або 6-7 тис дол на душу населення з подальшою тенденцією до погіршення;

✔ нестримну інфляцію біля 30-40%;

✔ курс в районі 200-250 рублів за долар;

✔ розмивання золотовалютних резервів майже до нуля;

✔ дефіцит товарів першої необхідності;

✔ соціальну нестабільність та загрозу територіальній цілісності.

Росіяни тішать себе казками про імпортозаміщення: буцімто в Ірані з’явився власний інтернет, замість YouTube – Aparat, замість Facebook – Cloob, замість App Store – Cafe Bazaar.

Напевне, окупанти створять “Станицу Лапоть” або щось на кшталт цього. Цікаво, що на момент відключення від SWIFT Іран також розвивав свою систему здійснення платежів, але вона так і не набула поширення в міжнародній торгівлі.

І наостанок – ризики

Наші партнери хочуть допомогти Україні в такий спосіб, щоб самим довелося платити по мінімуму. Це розуміють в Росії та грають в покер – у кого першого здадуть нерви. Важливо не допустити обходу санкцій через треті сторони, а особливо через Китай.

Можливість продавати енергоносії за світовими цінами дозволить Росії викарабкатися з прірви. Тому, звичайно, Іран і Венесуела мають бути повністю залучені, включно зі стратегічними запасами нафти розвинутих країн.

Останнє та найважливіше. Відчутний ефект від запровадження санкцій трапиться найраніше у квітні, а по факту – осінню цього року.

Тобто, Україна має виграти війну з ірраціональним злом, по суті, сам на сам.

Санкції великою мірою допоможуть уникнути поновлення агресії. А якщо в Росії знайдеться хтось адекватний – то й припинити її. Адже ВВП Ірану виріс після скасування санкцій одразу на 13%.

Павло Матюша, МВА HEC Paris, менеджер зі стратегії в міжнарождній компанії

Джерело

Якщо зникне мобільний зв’язок у моєму місті – що робити?

ДСНС України

12.03.2022

Є декілька варіантів, як можна вести комунікацію та викликати екстрені служби.

1. Стаціонарні телефони
За наявності стаціонарного телефону у вашому житлі, або у сусідів (знайомих, друзів), працюватиме безперебійний зв’язок з екстреними службами та іншими абонентами стаціонарного і мобільного зв’язку.

2. Мессенджери
Зв’язок можна підтримувати за допомогою месенджерів Viber, WhatsApp, Telegram, Signal, Messenger Facebook, Instagram тощо. Вони працюватимуть за наявності доступу до інтернету. За необхідності виклику екстрених служб за допомогою будь-якого месенджера, попередньо необхідно дізнатись номери телефонів, за якими зареєстровано роботу месенджерів відповідних служб або знайти посилання на профілі офіційних сторінок в соціальних мережах. Цю інформацію можна отримати на офіційних сайтах екстрених служб (відомств) або зателефонувавши за номерами: 101, 102, 103, 104, 112.

3. Радіозв’язок– рація
Для цього на мобільний телефон (смартфон) необхідно попередньо встановити спеціальні месенджери, наприклад: Voxer Walkie Talkie, Walkie Talkie, Two Way: Walkie Talkie.

Проте у цьому випадку ваше спілкування не буде приватним. Його зможе прослухати будь-хто, якщо випадково чи навмисно потрапить на ту саму частоту. Перевага такої комунікації у тому, що ви можете бути на зв’язку одночасно з усіма учасниками діалогу. Для організації такого зв’язку потрібно домовитись з абонентами про виділений канал (простими словами частоту або діапазон) для спілкування. Частота (діапазон) обирається абонентами довільно.Радіус дії таких месенджерів варіюється від 60 до 100 метрів і залежить від можливих перешкод, оскільки найчастіше їх робота побудована на основі технології Bluetooth (у підвальному приміщенні, дальність зв’язку може зменшуватись до кількох метрів). Будь-які месенджери краще завантажити заздалегідь.

4.За відсутності будь-якого зв’язку та доступу до інтернету в ДСНС рекомендують безпечно переміститися до найближчого об’єкту зі стаціонарним телефоном або радіозв’язком. Це можуть бути будівлі органів місцевого самоврядування, відділення пошти, пожежно-рятувальні частини, відділки поліції, станції швидкої медичної допомоги, представництва інших силових відомств (Нацгвардія, СБУ, ЗСУ, Поліція охорони).

Якщо в кризовій ситуації ні у вас, ні у ваших близьких не буде жодних технічних засобів зв’язку, потрібно попередньо домовитись про місце та час зустрічі. Якщо ви плануєте евакуацію в конкретне місце – визначте точку та час збору і домовтесь, що будете чекати там, наприклад, протягом 24 годин, а потім вирушите далі до наступного пункту призначення. Маленьким дітям варто покласти в кишеню або вшити в одяг записку із повним ім’ям дитини, її батьків чи інших контактних осіб, адресу та телефони. Дітей шкільного віку варто попередити, як діяти в разі, якщо не буде зв’язку.

Джерело

Вчорашній випускник «Гром» колекціонує ворожі трофеї та смерті

Національна гвардія України

12.03.2022

275615194_1508374202890656_5009973112371589670_n — facebook.com/nu.east

У роду «Грома» всі чоловіки – військові. Ця традиція тягнеться з часів Речі Посполитої. Він і сам відмінником випускався з Національної академії НГУ дев’ять місяців тому – у червні 2021 року. Сьогодні «молодий лейтенант» перетворився на безжального винищувача російської техніки та піхоти.

Бойовий командир, який опинився у своїй стихії, – таку оцінку гвардійцю «Грому» дають всі, хто його знає. Напрямок, на якому працює його підрозділ разом зі Збройними силами України, перетворився на справжню «м’ясорубку» для російських окупантів, зокрема тих, що чинили свої нелюдські злочини на Донбасі та у Сирії. Тут, на передовій, «Гром» відкрив у собі надзвичайно корисні «скіли» – проводити «зачистки» та захоплювати техніку ворога. Годі й говорити, що такі вилазки – дуже небезпечні. Вони потребують неймовірного фарту, здатності блискавично приймати адекватні ситуації рішення і, головне, діяти з абсолютно «холодним» розрахунком. Результати цих виходів – говорять самі за себе.

«Ми в них «віджали», на цей момент, два танки – Т-72 і Т-80 БВМ, а ще МТЛБ – одну одиницю. Зараз розбираємось, чия установка С-300 (з усією її комплектацією), яку ми вчора знайшли на позиціях. А ще підібрали дві зенітні установки ЗУ-23-2. Також багато у них відбираємо стрілецької зброї, боєприпасів, які вони кидають, коли тікають. Оце їхні магазини, підходять до нашого автомата. Це – трофеї після зіткнення з їхньою групою глибинної розвідки. Ми їх зустрічаємо вогнем і мечем», – перелічує гвардієць «Гром». Він також додає, що вони проти росіян широко використовують вогневі засоби країн NATO, які дозволяють нищити броньовану техніку.
На «нуль» гвардієць «Гром» потрапив вже у першу добу. Мав вогневий контакт у різних місцях Харкова. Своє перше бойове хрещення «Гром» прийняв разом із батьком. Він військовий у відставці, який взяв до рук зброю, аби боронити своє місто.

«У перші дні війни, під час нападу на Харків, при спробі прориву наших позицій, я залишився на позиції разом зі своїм водієм бронеавтомобіля та чотирма бійцями строкової служби. А також на позиції був мій батько. Він прикривав нашу групу, щоб ми зайшли в тил противника та дали їм жорсткої відсічі. Пізніше дізнався, що у мене батько загинув під час прориву противника, – поділився «Гром» особистим болем. Він також додав – У той день ми спалили їхню техніку: один МТЛБ, два ГРАДи, «підвозку» снарядів. Тому вони понесли набагато більше втрат, ніж наші сили».

«Гром» пообіцяв собі й далі нищити всіх, хто прийшов на його землю зі зброєю, крім тих, що здаються у полон. Додає, що нещодавно на них вийшло з піднятими руками приблизно півтори десятки російських військовослужбовців. За їхніми словами, їм дійшло, що краще потрапити в полон до українців, ніж холонути непохованим у спаленій техніці.

«З перших днів війни ми разом зі Збройними силами даємо відсіч противнику, який наступає на Харків. На даному напрямку росіяни зазнають великих втрат, що по техніці, що по живій силі. Вони відправляють свою молодь на смерть. Фактично, вони йдуть на безглузде самогубство. Наразі, вони дещо змінили тактику – тепер не підходять навіть на відстань пострілу з автомата. Натомість стріляють по житлових масивах з великокаліберних гармат, самохідних установок, з мінометів та бомблять авіацією», – розповідає лейтенант.

Гвардієць вийшов на волонтерів, і вони залюбки допомагають його підрозділу обладнанням, екіпіруванням тощо. Зокрема тому, що бачать високу ефективність від своєї праці: «Гром» та його бійці прекрасно роблять «двісті».

Джерело

Віримо в ЗСУ: 7 перемог та подвигів нашої армії

Zagorna Anastasia

23.02.2022

a4b3950ae42a9d3f44dad1c73fb2f1d1 — armyinform.com.ua

Героїчний рейд 95-ї бригади, звільнення українських міст та битви за стратегічні об’єкти, що дозволили зупинити наступ ворога, – за вісім років війни українські бійці неодноразово давали відсіч бойовикам та російським військовим. Сьогодні як ніколи важливо вірити в Збройні сили України та підтримувати нашу армію. Тож, далі сім подвигів та перемог наших захисників, якими справді варто пишатися.

Рейд 95-ї бригади

Цю операцію українських десантників тилами проросійських сил на Донбасі вважають найдовшим рейдом бронетехники в новітній історії світу. Він тривав з 19 липня до 10 серпня 2014 року. За цей час бійці 95-ї бригади подолали 470 кілометрів, із них 170 – у тилу ворога та з боями за визволення Лисичанська, за Савур-Могилу, Степанівку й Маринівку, за переправу на річці Міус, Міусинськ і Красний Луч.

Українські військові знищили три блокпости бойовиків та змогли виконати головний стратегічний задум: створити коридор для виходу підрозділів, що опинилися в оточенні на кордоні. Завдяки цій операції вдалося звільнити 3 тисячі українських бійців та понад 250 одиниць техніки.

«Я описав би той рейд коротко – «живі заздрили мертвим». Ми вирушили туди витягнути хлопців з Ізвариного. А щоб це зробити, потрібно було пройти через Савур-Могилу. Словом, реально залізли в тил ворога, в саму дупу. І вилізли звідти тільки завдяки хитрощам та інтуїції командувача, Михайла Забродського. Коли вийшли звідти – не вірилося, що все закінчилося. Чи була це найскладніша наша операція? Та біс його знає. Просто – робота», – згадує Ігор Герасименко, командир 1-го батальйону 95-ї бригади.

Бої за Луганський аеропорт

Захист Луганського летовища тривав 146 днів, з квітня до вересня 2014 року. Українські десантники разом із іншими підрозділами ЗСУ боронили аеропорт практично в повному оточенні та без наземного сполучення. «Пробити» дорогу, доставити боєприпаси та деблокувати летовище нашій армії вдалося лише в липні, а вже в серпні російські регулярні війська знову оточили аеропорт.
Під час повторного оточення будівлі летовища були вщент зруйновані російською артилерією. Українські військові вийшли з руїн в ніч на 1 вересня 2014 року.

«Ми скористалися темрявою та вийшли у вогневому коридорі завширшки в один кілометр. Ми виходили у суцільному вогні. Росіяни ще дві доби не заходили в аеропорт, бо побоювалися, що ми там залишились», – згадує один із керівників оборони летовища генерал-майор Андрій Ковальчук.

За його словами, для наших військ аеропорт був форпостом, на якому трималася оборона фронту значної частини Луганщини. Летовище було важливим стратегічним об’єктом, і саме завдяки його обороні українським захисникам вдалося завадити нарощуванню російських сил та активному просуванню окупантів.

Звільнення Маріуполя

Бойовики вторглися в місто 13 квітня 2014 року – через 6 днів після окупації Донецька. Вони захопили адмінбудівлі та перекрили кілька центральних вулиць. Перша спроба звільнення Маріуполя відбулася 9 травня, коли колона 72-ї бригади зруйнувала барикади та наштовхнулася на опір бойовиків. Аби уникнути великої кількості жертв серед місцевого населення та ескалації напруги, штаб АТО вирішив тимчасово вивести українські сили з міста.

На світанку 13 червня українські військові почали успішну операцію зі звільнення міста. До неї долучилися спецпідрозділ МВС «Азов», підрозділи Нацгвардії, дві роти батальйону «Дніпро-1» та бійці 79-ї аеромобільної бригади.

Штурм почався о 05:00 ранку, а вже ввечері над Маріуполем замайорів синьо-жовтий прапор. Завдяки операції українським захисникам вдалося ліквідувати ключові опорні точки бойовиків, знищити їхню техніку та встановити контроль над усіма захопленими спорудами.

Звільнення Мар’їнки

4 серпня 2014 року батальйони «Азов» і «Шахтарськ» почали одну з найбільш успішних операцій АТО, яка водночас стала і оборонною, і контрнаступальною. Під час спроби розділити укріплений район бойовиків на дві частини, українські добровольці зіштовхнулися з шаленим опором. Та згодом до наших захисників долучилася бронетехніка 51-ї механізованої бригади. Бійці не отримували такого наказу, але залишатися осторонь не змогли. Разом із добровольцями їм вдалося зайняти центральні позиції окупантів.

«Вони пішли до бою, без жодного екіпірування, але сміливі, як соколи. Їхня підтримка була неоціненною. Пам’ятаю, як один сказав: «Як це ви підете далі, а ми сидітимемо?». Страху не було, лише потреба виконати свій обов’язок. Згрузилися з «КАМАЗів» і зі священним гаслом: «Слава Україні!» пішли до бою», – згадує учасник операції, доброволець Дмитро Кухарчук.

Після цього наші військові почали зачистку Мар’їнки. На той момент бойовики вже зрозуміли, що не зможуть втримати місто, та почали гатити з мінометів, гранатометів, гаубиць та установок «Град». А тому завершувати зачистку довелося під вогнем російської артилерії.

Так Мар’янка повернулася під контроль України.Через рік російські найманці спробували повернути місто під свій контроль, утім українські військові відбили атаку. «Після звільнення мирні люди, жителі Мар’їнки, зустрічали нас зі сльозами на очах і українською мовою на устах. Мар’їнка наша. І залишатиметься нашою», – додає Кухарчук.

Оборона Донецького аеропорту

Ця оборона почалася зі швидкої перемоги української армії. У ніч з 25 на 26 травня російські бойовики проникли в аеропорт та зайняли новий термінал летовища. Утім звідти їх витіснив наш спецназ, який перебував на території ДАПу ще з квітня.

Наступні 7 місяців цей вкрай важливий стратегічний об’єкт залишався під контролем українських захисників. Активні бої почалися у вересні. Бойовики почали систематично штурмувати аеропорт, займаючи нові позиції та знову відступаючи під тиском нашої армії. Через постійні обстріли будівлі летовища поступово руйнувалися. У грудні 2014-го найбільше постраждав старий термінал, 13 січня остаточно впала диспетчерська вежа, а наприкінці місяця окупанти підірвали й новий термінал. Через два дні вцілілі захисники покинули термінал.

Героїчна оборона Донецького аеропорту тривала 242 дні та стала одним із головних символів спротиву російській окупації. За мужність та незламність наших бійців почали називати «кіборгами», а генерал-майор Олег Мікац згодом скаже, що саме завдяки обороні ДАПу українській армії вдалося стримати сили ворога.

«Оборона Донецького аеропорту показала спроможності України на відсіч! Відсіч ворогу, який суттєво переважає за ресурсами… І давати її так, щоб ворог ще довго згадував це, як свій страшний сон», – переконаний боєць 93-ї бригади, «кіборг» Кирило Недря.

Бої за Савур-Могилу

Савур-Могила – не просто вершина на мапі, а важливий стратегічний об’єкт неподалік українсько-російського кордону. Звідти добре видно прилеглу територію, що дозволяє відслідковувати пересування всіх сил в радіусі 30-40 кілометрів.

Бойовики зайняли курган на початку червня 2014 року та перетворили його на власний опорний пункт. Завдяки цьому вони перешкоджали підвезенню боєприпасів та провізії для української армії, відстежували пересування наших військ та коректували артилерійські обстріли з території РФ.

Протягом червня-липня бої за контроль над вершиною перейшли в затяжну фазу. Українські військові неодноразово намагалися захопити курган, але через щільні артилерійські обстріли ці спроби залишилися безуспішними.

7 серпня група під командуванням полковника Ігоря Гордійчука та добровольців «Правого сектору» після довогодинного бою змогла зайняти Савур-Могилу. Наступного дня українські сили остаточно закріпилися на кургані. Це стало початком майже тритижневої оборони височини. Російські війська продовжували гатити по позиції, а тамтешні ґрунти унеможливлювали створення надійних укріплені. Захищатися військовим доводилося у вирвах від снарядів та за руїнами меморіального комплексу. Вночі 24 серпня, після 12 діб оборони, бійці отримали наказ про відступ.

«Висоту здали лише тоді, коли в радіусі 40 кілометрів не залишилося наших підрозділів, і ніхто не міг хлопців нормально прикрити. Поки була артилерійська підтримка, поки остання установка «Граду» не поїхала, стояли. Силами піхоти, зі стрілецькою зброєю, утримати такий об’єкт нереально. До того ж, встановлена на кургані стела звалилася, ховатися було ніде. Наші бійці опинилися в оточенні, почали прибувати російські військові. Це вже був зовсім інший розклад», – розповідає доброволець Максим Музика.

Визволення Лисичансько-Сєвєродонецької агломерації

Влітку 2014-го Лисичанськ став основним опорним пунктом бойовиків у Лисичансько-Сєвєродонецькій агломерації. Вони обладнали позиції, встановили блокпости та організували вогневі точки просто в житлових будинках.

24 липня, після звільнення Рубіжного та Сєвєродонецька, почалася військова операція під командуванням Михайла Забродського, командира 95-ї омбр. Бійці батальйону «Донбас» разом із тактичними групами 95-ї, 24-ї та 51-ї бригад вийшли на околиці Лисичанська, зайняли мости та встановили блокпости. Військові не могли повністю оточити місто через недостатню кількість сил, а тому Лисичанськ звільняли поетапно.

Бої точилися й в самому місті, утім бойовикам не вдалося стримати наступ української армії. Танки розбивали блокпости, встановлені на перехрестях вулиць, а вогневі точки та позиції снайперів вдалося придушити стрілецькою зброєю та гранатометами.

«Я все життя буду шкодувати, що можна ж було камеру на каску прикрутити, зняти. Будь-який Голлівуд просто відпочиває, таке було!», – згадує учасник звільнення міста, доброволець Святослав-Андрій Грушевський.

Операція зі звільнення Лисичанська та Сєвєродонецька дозволила нашим військовим відновити контроль над кількома районами Луганщини. Завдяки цьому наприкінці серпня російські війська так і не змогли здійснити прорив у глиб країни.

Вірте у Збройні сили України!

Джерело

Не думайте погано ні про кого – чому це так важливо?

COMA – stop for smile

18.02.2022

Давно помічено, що ми набуваємо якості тієї людини, про яку думаємо і, отже, говоримо. Тому навіть західні психологи радять думати і говорити про успішних та гармонійних людей.

Але чим більше в нас егоїзму та заздрощів, тим важче нам говорити про когось добре. Ми маємо вчитися нікого не критикувати. Той, хто нас критикує, віддає нам свою позитивну карму та забирає нашу погану. Тому у Ведах завжди вважалося, що це добре, коли нас критикують. Як працює мова у нашій долі?

У «Махабхараті» йдеться про те, що якщо ви щось намітили, щось хочете зробити, нікому про це не говорите. Як тільки ви про це сказали, на 80% зменшується ймовірність, що це станеться, особливо якщо ви поділилися із заздрісною, жадібною людиною.

Чому люди, які говорять мало та продумано, досягають більше? Вони не втрачають енергії

Інше просте правило, пов’язане з промовою — якщо ми зробили комусь щось хороше і похвалилися цим перед іншими, то в цей момент ми втрачаємо позитивну карму і всі свої плоди благочестя, які заробили цим вчинком. Хвальки мало чого досягають. Тому ми не повинні ніколи хвалитися своїми досягненнями, тому що в цей момент ми втрачаємо всі плоди, які раніше заробили.

Учень підходить до майстра і запитує:

– Ви рекомендуєте жити з відкритим розумом (open mind). Але тоді весь розум може полетіти, правда?

– Ти просто міцно закрий рот. І все буде добре. Думки визначають мову, тому важливо не думати погано ні про кого. Чим більше у нас хаотичних думок у голові, тим більше вони виявляються мовою і тим більше буде безладна мова. Той, хто ясно мислить, той ясно каже.

Є ще один рівень – навчитися приймати критику. Одна з якостей розуму – те, що він здатний виправдати себе у будь-якому становищі. Чим нижчий рівень людини, тим більше виправдань ви від неї чуєте. Навіть вчинивши найгірший злочин, така людина, не червоніючи, виправдовує себе. Один із головних показників особистості, яка перебуває на високому рівні розвитку, визначається тим, що вона спокійно вислуховує критику на свою адресу.

Правила розумного мовлення

У печері медитують три йоги. Раптом вони чують якийсь звук, який видається тваринам. Один йог каже: Це був козел. Минає рік. Інший йог відповідає: – Ні, то була корова. Минає ще рік. Третій йог каже: – Якщо ви не припините суперечки, я вас покину.

Перше правило розумного мовлення – перед тим як щось сказати різке, дорахуйте до 10. Це може здатися дурним. Спочатку ми навряд чи зможемо дорахувати до 3-х. Але з іншого боку, якщо ви відповісте після невеликої паузи, то ваша відповідь буде набагато розумнішою, тому що перше, що спадає на думку, коли нас критикують, лають — це бажання виправдатися і відповісти різко у відповідь. Тому навчитеся 5–10 секунд думати перед тим, як відповідати. Окрім усього іншого, це зіб’є непотрібне напруження емоцій.

Людина, яка займається самореалізацією, дуже мало і продумано каже. У життєписі деяких великих людей говориться, що вони ніколи не відповідали відразу на звинувачення і взагалі намагалися нічого не казати в гніві. Вони відкладали розмову на інший день або взагалі до того моменту, поки не заспокояться пристрасті. Бо знали – доки гнів і роздратування впливають на їхнє мовлення, наслідки будуть сумні, а часом просто руйнівні.

Друге правило розумної мови – не потрібно впадати в крайнощі. Бог виявляється у дрібницях, а Сатана – у крайнощах. Не слід давати обітницю — «Буду німий як риба». Особливо якщо за вашою природою ви яскравий екстраверт, то вам це може тільки нашкодити. Якщо ваша психофізична природа в тому, що ви повинні багато говорити, так кажіть так, щоб ви та оточуючі отримували від цього благо. Тому будьте відкриті та доброзичливі, і головне – живіть свідомо. Важливо пам’ятати, що наш рівень визначається за дрібними, незначними вчинками — як ми відреагували на грубість у магазині, які емоції починають нас переповнювати, коли нас «незаслужено» критикують тощо.

Три рівні мови

Людині на високому духовному рівні, в доброті, якій щось про когось говорять погане, або він щось оскверняюче побачив чи почув, може навіть фізично стати погано. Він може виникнути відчуття, що його брудом облили. Така людина завжди каже правду приємними словами. Свідомо каже кожне слово, і кожне слово приносить гармонію у цей світ. У промові багато невинного гумору, часто над собою. Такі люди практично завжди здорові та щасливі.

Люди в пристрасті дуже чутливі до критики на свою адресу, вони з великим задоволенням можуть годинами говорити про теми, пов’язані з сексом, грошима, економічним процвітанням, політикою, обговоренням покупок, розповідати про себе хороше, уїдливо обговорювати когось і т.д. Говорять вони зазвичай швидко. Гумор зазвичай вульгарний, пов’язаний із сексом. Зазвичай, на початку розмови вони відчувають велике задоволення та підйом, але після таких розмов – спустошення та огида. І що вищий рівень свідомості, то сильніше це почуття. Такий стиль мовлення веде до деградації всіх рівнях.

Ті, хто в невігластві, відрізняються тим, що їхня мова сповнена образами, претензіями, засудженнями, погрозами, нецензурними словами і т. д. Усі слова наповнені гнівом і ненавистю. Коли така людина відкриває рота, створюється відчуття, що кімнату наповнює неприємний запах. Тому, якщо такій людині говорити щось хороше про когось, вона може захворіти.

Такі люди, як правило, самі усвідомлено чи не усвідомлено провокують інших, намагаючись викликати в них енергію гніву, роздратування, образи, заздрощів, тому що на цю хвилю вони налаштовані та харчуються цими нижчими руйнівними емоціями. Гумор у них «чорний», сповнений знущань та радості чужому горю. Вони в ілюзії від початку до кінця. Таких Всесвіт лікує важкими ударами долі та хворобами. Вони швидко розвивають психічні захворювання. З ними не можна навіть поруч перебувати, а тим більше спілкуватися. Зазвичай рідко зустрічається людина, яка постійно перебуває лише на одному рівні. Частіше зустрічаються змішані типи або тип людини може досить швидко змінюватися. Це дуже залежить від:

1) Товариства, яке ми обираємо – на роботі, відпочинку. Наприклад, почавши спілкуватися із пристрасною людиною, ми за кілька хвилин можемо виявити, що активно втягнуті в обговорення політиків. Хоча ще 10 хвилин тому нам не було до них справи.

2) Місця. Наприклад, у казино, нічних клубах, біля пивних яток, притоні наркоманів. Обговорення духовних тем важко уявити. Якщо місце просякнуте пристрастю і невіглаством, то мова, що там звучить, буде відповідною.

3) Часу. Наприклад, з 21-00 до 02-00 години – це час невігластва, тому саме в цей час хочеться піти в неосвічене місце, подивитися неосвічений фільм, поговорити на неосвічені, у кращому випадку на пристрасні теми. Ранок вечора мудріший – це народна мудрість. Давно помічено, що те, про що ти говорив увечері і особливо якщо приймав якісь рішення, то вранці шкодуєш або, як мінімум, бачиш в іншому світлі.

Тому дотримання простого правила – ніколи не приймати рішення ввечері, і взагалі якнайменше говорити в цей час – це зробить наше життя значно щасливішим і позбавить багатьох проблем і нещасть. Не випадково те, що у природі все спить у цей час. Ви коли-небудь чули співи птахів у цей час?

Наприкінці тижня можна провести тест – яке домінувало мовлення протягом тижня.

Якщо у благості, то легко буде помітити як гармонія та щастя входить у наше життя.

Якщо пристрасті і особливо у невігластві, то природним результатом будуть хвороби, депресії та нещастя.

Важливе правило – позбутися претензій. Перший крок до кохання – це подяка. У цьому світі мало хто дякує. Здебільшого всі висловлюють претензії — або у прихованій, або у явній формі. Але важливо пам’ятати, якщо ми комусь не дякуємо, значить, починаємо критикувати, пред’являти претензії, не завжди навіть усвідомлюючи це. Служіння — це не лише якась фізична допомога, насамперед це означає — допомогти людині розвинути свідомість Бога, подарувати свою любов, наблизити людину до Божественної.

Все, що ми робимо без любові, несе лише нещастя та руйнування, як би благородно зовні це не виглядало. Вчителі навчають, що кожну секунду ми або наближаємося до Бога, або віддаляємось від Нього. Кожна ситуація – це урок. І треба дякувати Богу за кожну надіслану нам ситуацію. Всевишній – Всеблагий і щомиті Він бажає нам тільки добра. Кожна секунда спрямована на навчання.

Як тільки у нас виникають претензії, наш серцевий центр блокується. Найчастіші претензії — на долю, на оточуючих, невдоволення собою та світом. Претензії виявляються у словах, але, насамперед, у думках, тоні, стилі спілкування та ставлення до життя. Кожна ситуація дається нам для того, щоб ми працювали над собою:

Чим менш гармонійні, тим більше напружені, тим суворіші уроки ми отримаємо.
Але щойно у нас виникає ухвалення ситуації — відбувається розслаблення і, отже, ця ситуація швидко вирішиться.

Аюрведа каже, що ви не зможете позбавитися хвороби, якщо ви її не приймаєте. Це перший крок до лікування та вирішення будь-якої проблеми – повне прийняття всередині, як милість Бога, цю хворобу та нещастя, а на зовнішньому плані потрібно прикладати всі сили, щоб її вирішити. Якщо ми не приймаємо ситуацію, то понад 90% нашої енергії піде на її пережовування.

Наш організм може впоратися із будь-якою хворобою. Також ми можемо впоратися з будь-якою ситуацією та вийти з неї переможцем. Якщо нам дається якесь випробування, то ми можемо його винести. Бог випробувань не під силу не дає. Замість претензій ми повинні звикнути дякувати всім. Претензії – це перший крок до хвороб та нещасть.

Ви повинні відстежити, скільки у вас подяки та скільки у вас претензій до оточуючих. Ви знайдете, що часто у нас більше претензій, ніж подяки. Претензії йдуть від розуму та хибного его.

Будь-які наші претензії мають деструктивну природу, вони забирають нашу енергію та закривають наше серце. Справжнє смирення виявляється у тому, що ми приймаємо будь-яку ситуацію. Багато хто розуміє смирення, як щось показне: вдарили по одній щоці — підстав другу. Це стосується внутрішнього стану. Ми приймаємо будь-який подарунок долі, хоч би яким він був. Бажано якнайчастіше повторювати в умі або ще краще вголос: «На все – любов Бога». У людей, які повторювали цю фразу, змінювався вираз обличчя, вони ставали м’якшими, пропадали затискачі в тілі і в цілому вони ставали щасливішими і здоровішими. Спробуйте це працює!

Якщо наша підсвідомість буде налаштована на сприйняття, бачення у всьому Вищої Волі – це швидко приведе нас до досконалості.

Рамі Блект

Джерело

Любов із втручанням долі

Дар'я Бура

14.02.2022

Коли зустрічається дві людини, кохають один одного і створюють родину, ймовірніше за все, вони вважають, що це саме доля втрутилася і організувала таке щастя. Але трапляються такі ситуації, коли інакше як неймовірністю їх не назвеш. Кілька пар поділилися з BitukMedia своїми історіями з яких чітко видно – вони справді створені один для одного.

Кирило і Ірина: «Якби ми були разом у студентські роки – не втримали б стосунки»

Колись, в юні роки, вони були хорошими друзями і часто зустрічалися в одній компанії. Кирило та Ірина знали один одного років п’ять, їздили разом у подорожі, співали під гітару на кухнях у друзів. А потім всі в компанії почали одружуватися.

«Ще в студентські роки я зустрічався з Оленою. Вона також була в нашій компанії. А Іра зустрічалася з іншим хлопцем. Ми навіть не задумувалися з нею про якісь почуття. Були просто друзями, – розповідає Кирило. Через кілька років ми з Оленою також вирішили одружитися. Іра переїхала в інше місто.

Ми з Оленою прожили 15 років разом, у нас народилися донька і син. Але з часом ми почали конфліктувати, часто сваритися. Наші діти дивилися на це все, і ми розуміли, що так не можна. Насправді, розійшлися ми не дуже мирно. Вона від мене чогось вимагала, а я хотів просто припинити ці постійні скандали і жити у спокої.

Та холостякував я не довго. Якось в рідному районі (приїхав до батьків в гості) зустрів Іру. Ми не бачилися 15 років і дуже зраділи зустрічі. Вона була така сама, як колись, в студентські роки. Ми тоді кілька годин проговорили. І якось непомітно почали зустрічатися.

В Іри з подружнім життям теж не дуже склалося. В неї був син, а чоловік не цікавився як вони живуть. Кирило та Ірина почали жити разом і вже кілька років вони щасливі у стосунках. На моє запитання, чи не шкодують вони за втраченими роками, які могли прожити разом, чоловік сказав, що не вважає, їх такими.

«Розумієш, ми прожили життя, набралися досвіду і зустрілися знову саме в той час, коли були готові до цього. В студентські роки ми б не оцінили один одного, а зараз просто насолоджуємося стосунками. До того ж, нам не знадобилося звикати з нуля один до одного, бо точно знали про вподобання і характери».

Юля і Павло: «Інакше як «долею» наші стосунки не назву»

Познайомилися, коли обом було по 17 років. Павло запросив подругу Юлі на вечірку, а дівчата прийшли разом. Вони говорять, що це була любов з першого погляду. Хлопець одразу звернув на Юлю увагу, – вона гарно жартувала і була компанійською.

«Ми почали зустрічатися, але виявилися такими схожими характерами – обоє запальні, енергійні і лідери, – що просто в якийсь час зрозуміли – ми тиснемо один на одного і ніхто не хоче поступатися. Вирішили, що краще розійтися.

Він був такий ловелас – почав майже одразу зустрічатися з іншою дівчиною. А я на зло йому вийшла заміж. Але, знаєш, все, що робиться на зло, – ні до чого ж хорошого не призводить. Мій чоловік, насправді, був дуже хорошим, турботливим і він дійсно любив мене. Та я не витримувала. На відміну від Паші, мій Льоша був безініціативний. Він просто любив мене і думав, що цього достатньо. І я вирішила, що далі так не можу – ми нищимо і мучимо один одного. Через два роки ми розлучилися.

Якось випадково в місті ми зустрілися з Павлом. До речі, всі ці роки, ми все одно залишалися так би мовити, в полі зору один одного – то друзі спільні, то заходи якісь. Після тієї випадкової зустрічі почали спілкуватися. Паша розійшовся зі своєю дівчиною і одного вечора просто приїхав до мене і поставив перед фактом: «Або ми разом і одружуємося, або…» Власне, не було в нього «або». Він хотів, щоб ми були разом. І я на той час зрозуміла, що ми дещо змінилися, стали менш імпульсивними. Вирішила спробувати.

Ось, ми вже шість років разом. Нашому сину чотири, а донечці трохи більше ніж півроку. Інакше як «долею» я нашу історію не назву», – розповіла Юлія.

Ольга і Юрій: «Вчилися в одній школі, зустрілися знову на війні»

Вони знайомі з дитинства. У студентські роки доля розвела їх, і контакти втратилися. А на війні, через 12 років, вони зустрілися знову і вже не розлучалися.

«В дитинстві ми жили в одному районі і навіть ходили в одну школу. Але в 5 класі батьки перевели мене до іншої школи і ми перестали перетинатися. Компанії в нас були різні, тож і в студентські роки ми не бачилися. Я би навіть сказала, що забули за існування одне одного. Потім я переїхала з нашого містечка до Дніпра, а Юра так і залишився вдома. Це ми потім все вияснили, наші шляхи. До нової зустрічі навіть не згадували один за одного.

Коли в країні почалась війна, я почала їздити на фронт, як волонтер. На початку бойових дій армії було потрібно буквально все, тому, ми з друзями збирали у колах свого спілкування необхідні речі, вантажили в машину і везли. Одного разу, на одній з позицій розговорилася з хлопцем. Певні риси його обличчя були мені знайомі, але я не могла зрозуміти звідки. Спочатку говорили про війну, а потім, як і зазвичай це трапляється, вияснили хто з якого міста. Здивувалися, що і місто, і навіть район у нас співпали. Короче, я зрозуміла, звідки мені знайомі його риси. Вчилися в одній школі, тільки він з паралельного класу.

Якось непомітно і поступово у нас виникли стосунки. Вже чотири роки разом. Уявляєш, якби мені сказали, що я вийду заміж за хлопця з паралельно класу – ніколи в житті не повірила б. Це ж треба – прожити в одному районі, а зустрітися знову на війні», – розповіла Оля.

Насправді, неймовірних історій кохання надзвичайно багато. Якби там не складалося життя, але якщо ваша доля ходить поруч, вона обов’язково знайде вас. І знаєте, що в цьому головне? Розпізнати «свою людину», цінувати і не втрачати більше ніколи!

Модні кольори в інтер’єрі у 2022 році

Євгенія Шапоренко

08.02.2022

У 2022 році серед модних кольорів в інтер’єрі переважатимуть білий, бежевий та сірий. Якщо вже озброїлися шпаклівкою і капелюхом з газети, але досі перебуваєте в пошуку вдалих кольорів для інтер’єру, то ви зайшли за адресою.

Про модні кольори в інтер’єрі розповіла дизайнер студії Belik Юлія Непом’яща.

“Якщо ми говоримо саме про тренди, то зараз актуальний стиль контемпорарі. Це округлі форми, м’які кольори. Однак якщо дивитися на те, що хочуть замовники, то найчастіше люди хочуть бачити мінімалізм, з мінімальною кількістю декору, без яскравих кольорів, хіба що якісь яскраві елементи (зелений чи синій)”, – розповіла дизайнер.

Експерт також додала, що дехто зараз звертає увагу на стиль вабі-сабі.

Якщо говорити про найтрендовіші кольори, то це білий, сірий, бежевий. Посилаючись на свій досвід, дизайнер зазначила, що найчастіше яскраві кольори обирає молодь чи ті, хто проводить вдома небагато часу.

“Якщо говорити про те, що модно, то Pantone оголосив кольором року – бузковий відтінок під назвою 17-3938 Very Peri. Проте, як часто його використовуватимуть в інтер’єрі, – питання. Якщо дивитися на українських замовників середньої категорії, то люди обирають щось спокійне, щоб було приємно перебувати вдома. Яскраві кольори – це зазвичай для молоді чи тих, хто рідко буває вдома”, – зауважила Юлія Непом’яща.

Серед трендових варіантів також білий колір та його темніші відтінки.

Однак така гама у квартирі не найпрактичніша, тому що може швидко бруднитися. У таких випадках, звичайно, краще обирати фарбу, що миється.

“Тут ще варто дивитися, де ви фарбуєте стіни. Якщо це коридор, а ви туди затягнете велосипед і забрудните стіни, то ці сліди залишаться. Тому в таких приміщеннях краще використати штукатурку”, – додала дизайнерка.

Проте з меблями доведеться змиритись. Тут або на чищення возити постійно, або пізнати дзен у питаннях акуратності.

Джерело

Як завжди залишатися молодим? 8 звичок, які прискорюють процес старіння

Між нами дівчатками

08.02.2022

bb38fbb7c7a9ddfd93a0d325f6bac7cadb68323d — ferra.ru

Існують прості способи повернути процес старіння назад. Одні з найбільш ефективних – це активний спосіб життя і регулярне виконання фізичних вправ.

Однак які б способи ми не використовували, від них не буде користі, якщо не звільнитися від описаних нижче 8 звичок. Відмовтеся від цих залежностей, і ви збережете здоров’я. Отже …

1. Ви відмовляєтеся щодня вчитися чомусь новому.

Відмовляючись щодня вчитися чомусь і відкривати для себе щось нове, ви самі засуджуєте себе до посереднього життя.

Крім того, постійне інтелектуальне зростання розвиває в людині аналітичні здібності.Вона стає здатна набагато краще аналізувати як себе і своє життя, так і все, що відбувається навколо (у світі).

Навчання надзвичайно позитивно позначається на наших когнітивних здібностях. Ви зрозуміли, до чого ми ведемо. Відмовляючись вчитися, ми старіємо швидше.

2. Ви не визнаєте медитацію.

Медитація і йога надзвичайно корисні. Вони допоможуть вам забути про стресові ситуації, що відбуваються навколо вас, допоможуть сфокусувати увагу на собі.

Йога та медитація знижують рівень «гормонів стресу» в організмі людини. Щоденні медитації – прекрасний спосіб відновити сили.

3. Ви не стежите за харчуванням.

Один зі способів нашкодити своєму організму – недостатньо добре пережовувати їжу, яку ви споживаєте. Це створює величезне навантаження на травний тракт.

Ще одна шкідлива звичка – небажання контролювати кількість жирної й солодкої їжі, яку ви споживаєте. А це прямий шлях до проблем зі здоров’ям.

4. Ви мало рухаєтеся.

У поєднанні з попередньою звичкою, це призводить до скупчення в організмі жирів і цукрів. Цей шкідливий для організму «коктейль» уповільнює процеси метаболізму, ви набираєте зайву вагу. Крім цього, підвищується артеріальний тиск і виникають інші серйозні проблеми зі здоров’ям.

5. Ви не контролюєте артеріальний тиск.

Тут все гранично зрозуміло. Підвищений тиск – це явний симптом того, що тіло людини перебуває в стресі. Крім цього, підвищений тиск сам по собі є головною причиною стресу. Одним, словом, замкнуте коло.

Проблеми з тиском означають, що в організмі порушений кровообіг. Отже, до органів не надходить достатня кількість поживних речовин. Як підсумок – наш організм перестає функціонувати так, як повинен.

Підвищений тиск найгірше позначається на серці та мозку. Задумайтесь на секунду про те, які можуть бути наслідки. Що буде, якщо один з органів взагалі впаде в депресію?

6. Ви не стежите за рівнем метаболізму.

Найбільш явний симптом уповільненого метаболізму – різкий набір ваги. Подібний симптом говорить про те, що організм відчуває стрес і тому створює запаси жиру. Це і є той дзвіночок, який повинен сказати вам про те, що прийшов час для посилених тренувань.

7. Ви курите.

Почати курити та поступово втягнутися – дуже легко. Ця звичка є однією з найголовніших причин раку легенів і емболії кровоносних судин.

Куріння грає не останню роль у виникненні ряду інших проблем зі здоров’ям, починаючи з підвищеного тиску і закінчуючи симптомами діабету. Просто відмовтеся від цієї звички. Ви прекрасно обійдетеся без нікотину, він не потрібен вашому організму. Відмова від нікотину зробить ваше життя кращим. Спробуйте.

8. Ви не живете сьогоденням.

Багато з нас не живуть повноцінним життям. Ми тільки й робимо, що працюємо і витрачаємо час на рутину, а в перервах дістаємо себе думками про минуле, яке не можемо змінити, і примарне майбутнє.

Чим більше ви будете просто насолоджуватися маленькими радощами життя, тим більше у вас буде шансів прожити довше і прекрасне життя.

Джерело

Єдиний білий: історія українця, який подорожує Африкою

Дар'я Бура

07.02.2022

117820343_10223884401317410_2532224808693373818_n — facebook.com/DemchenkoVlad

«Акуна матата», – каже Вова. Я усміхаюся, а він додає: «Це абсолютно нормальний вислів: «Немає проблем», «No problem». А ми думаємо, що це фраза з мультику».

Півроку тому Володимир Демченко поїхав з України з метою перетнути Африку з півночі на південь. Його подорож називається «Мам, я їду в Африку». Зараз він живе в сьомій країні – Танзанії, попереду ще три. У місті Мванза Вова живе вже п’ять тижнів абсолютно звичним життям, як він говорить. Проте, кожен день – це подорож.

Наприклад, Вова розповів, що в Африці 1280 мов у 54 країнах. У Кенії, Уганді, Руанді ідеально говорять англійською. А в Танзанії англійською не надто говорять – бережуть суахілі як рідну мову.

Чим Україна схожа з Африкою? Чому потрібно їхати на цей материк, якщо хочеш стати популярним? Як ставляться в Африці до білих, а також чому студентів замість університетів потрібно відправляти в подорожі – Володимир розповів спеціально для BitukMedia.

«А в Африку, виявляється, люди побоюються їздити»

Як виникла ідея цієї поїздки і чому саме Африка?

Це все організували я і Катя Мізіна. Ми задумали зустрітися 1 грудня в Каїрі. Туди нас приїхало четверо, і п’яту дівчину зустріли в Єгипті. Але на тепер нас залишилося знову двоє, решта пороз’їжджалися.

Є люди, які збирають пластикові літачки, і в них ніхто не запитує, чому він надумав це робити. Мені подобається бути в дорозі. Навіть іти по вулиці просто – класно. Я з дитинства читав багато книжок, був романтизованою дитиною і завжди мріяв подорожувати і це все побачити. З дитинства я з батьками подорожував автостопом, до бабусі ми їхали попутками. І мені це дуже подобалося більше, ніж автобусом – люди змінюються, якісь пригоди…

Ідея навколосвітньої подорожі існує з юнацтва. Але з часом вона трансформувалася. Я навіть збирався поїхати по світу автостопом, не купуючи квитків. Думав їхати в Азію, в Індію. Але туди стільки людей подорожує автостопом, що це вже не виклик. А в Африку, виявляється, люди побоюються їздити.

Я собі вигадав, що Африка може бути прекрасним першим етапом в здійсненні мрії навколосвітньої подорожі. У 2016 році я особисто познайомився з режисером Леонідом Кантором. У нього теж нереалізована мрія була – проїхати через усю Африку. Але так сталося, що він не здійснив свою мрію. А Катя Мізіна була в темі Африки, і було чітко зрозуміло, що вона поїде. Насправді, охочих було близько десятка. А потім шукали причину відмовитися. Зараз ми з Катею розділилися, бо в нас різні темпоритми і стилі подорожування.

Скільки для цього потрібно коштів?

Це зовсім питання не до мене. Я навмання все зібрав. Монтував фільми і за два останні проєкти забрав гроші: скільки було – усе взяв і поїхав. Я людина, яка хапається за відчуття, і за цими відчуттями йде. Хоча, як не дивно, я планував маршрут, за яким їхатиму, і в нашій подорожі єдиний мій маршрут справдився, навіть враховуючи коронавірус. Плани інших не спрацювали.

Щодо коронавірусу: яка ситуація із цим в Африці?

У Танзанії немає жодного карантину. До сотні офіційно заражених, кордони відкриті, транспорт працює, люди три дні тому почали масово носити маски. Ми абсолютно в релаксових умовах, я можу спокійно вийти на вулицю, прогулятися селом.

Так не всюди. У Кенії комендантська година, люди сидять закриті вдома, їх ганяють не штрафами, а палками і батогами. У Нігерії взагалі 16 чоловік померло від коронавірусу, а 18 вони забили палками, зганяючи на карантин. Танзанія неймовірно мирна країна. І найжахливіше, що мене тут може чекати, це якісь неосвічені місцеві кричатимуть на мене: «Корона!» (маючи на увазі, що вірус привезли туристи). Я їм відповідаю таку ж саму нісенітницю: «Ебола».

«Щоразу ловлю себе на думці, що ми – африканці у своєму розумінні життя»

Скільки ви вже об’їхали африканських країн?

Сім: Єгипет, Судан, Ефіопію, Кенію, Уганду, Руанду і Танзанію. Ще залишається Замбія, Намібія і ПАР.

Чи вони дуже між собою відрізняються?

О, так. Кожна країна відрізняється від інших. Мені важко сказати, у якій найбільше сподобалося, але, напевно, це була Уганда (до того, як там стався коронавірус). Там повний релакс, а Кампала, столиця Уганди – своєрідний Амстердам Африки. Там двіж нон-стоп, паті, бари, клуби, музика. Люди себе почувають розслаблено і на позитиві.

А чи ти був в місцях, де немає цивілізації?

Я був на заході Уганди. Жив там чотири дні в селі над великим озером – неймовірно гарна природа. Але люди – початок 20 століття за розвитком. Ні електрики, нічого. З ними немає сенсу говорити, бо щойно вони бачать білого – і одразу просять грошей. 90% людей знають два слова англійською – «good morning» і «money».

Там немає жодної цивілізації. Наприклад, порція вуличної їжі – вони смажать картоплю з капустою – коштує 1000 шилінгів (близько 7 гривень). Але вони тобі кажуть: 3000 шилінгів. Там, де люди стикаються менше одне з одним і немає цивілізації – це дикість.

Насправді, я і в Україні знаю такі місця. Україна дуже подібна до Африки.

Справді?

Більше, ніж ти думаєш. Я щоразу ловлю себе на думці, що ми – африканці у своєму розумінні життя. А ще, наприклад, на ринках овочі точнісінько такі, як у нас – картопля, капуста, буряк, помідори. Лише гіршої якості. Фрукти дуже відрізняються. У них немає ягід, яблук, груш, зате є ананаси і банани.

Але що там робиться у людей в головах (зітхає)… Їхній природній розвиток суспільства був порушений штучно, бо їх поневолили. Їм штучно насадили моделі економіки, які їм не властиві, і вони не знають, як із ними впоратися. Замість того, щоб розвиватися нормально, вони взяли ті моделі, які їм нав’язали колонізатори. Для дорослого двометрового чоловіка з руками і ногами абсолютно нормально просити у мене поїсти. У середньому в мене просять гроші 5-6 разів на день. І це роблять чоловіки, які не бачать у цьому нічого поганого.

І звідси, з відстані, я це бачу в українцях. Ми дуже погано мислимо самостійно в плані державотворення.

Вони тут не мислять державою. Це трапляється лише в такому випадку, коли вони говорять: «Ось ми Уганда, а не Нігерія. Ми Уганда – ми кращі». Ось і все. А те, що між ними всього 25 км різниці і ніхто не може сказати: «Я угандієць, виріс на озері Вікторія, мої предки були банту…»

Я знаю краще їхню історію, ніж вони. Їхні пізнання історії закінчуються тим, що вони були колонізовані європейцями, які тепер, на їхню думку, повинні давати їм гроші.

У нас така сама тема: нас Росія поневолила, через те нам так погано, дайте нам грошей. Я зрозумів, що цього не можна толерувати. До цього потрібно ставитися вороже і навіть агресивно. Мені коли говорять, що Україна – це країна на перетині Європи і Азії, хочеться сказати, що насправді – на перетині Європи і Африки. Ми ще не Європа, але дякувати богу, вже не Африка.

Чи запитують тебе там про Україну? Що ти розповідаєш?

Найчастіше про Україну зі мною говорять у такому контексті: «О, ти з України! Україна – це в Європі, візьми мене з собою! У мене мрія життя – поїхати в Україну». Дівчата просять взяти їх заміж, щоб поїхати в Україну.

У мене є стандартна відповідь і фотографії: «Ось ті самі люди, ось базари, ось ті самі дороги, як в Африці. Тільки ось, дивіться – оце зима». Вони тут живуть в кибитках – намета розклав і живи цілий рік. А в Україні потрібно будувати чи знімати житло, платити за опалення.

В Ефіопії один хлопець сказав мені після цих розповідей: «Нащо ви руйнуєте мою мрію, я все життя мріяв поїхати в Європу». Вони не розуміють, що в Європі їх ніхто не чекає.

І це ще одна спільна риса з українцями, які кажуть: «Я мрію поїхати в США і житиму там радісно». Але якщо серйозно: «Кому ти здався в США? Що ти там можеш зробити такого чи запропонувати, чого не можеш зробити вдома? Якщо ти тут не можеш бути успішним, з чого ти взяв, що в США таким станеш?»

«Африка – хороше тренування, якщо ти хочеш стати відомим і отримати славу»

Які найяскравіші відкриття ти для себе зробив в Африці?

Для мене після подорожі в Африку расизм став абсолютно неприродним. Всі люди поєднані спільними речами. Коли дитина в Африці падає, вона так само плаче і дивиться де мама, як і українська дитина, яку мама так само бере на руки і заспокоює. Тут люди тому самому радіють, від того самого плачуть.

Але я настільки гостро відчув, що таке невихована, неосвічена людина, тупа в плані світогляду. Це не через те, що в Африці чорні і вони тупі. Тут значно гірше з освітою. Вони справді думають, що чорні кращі за білих. Білі для них – це розсадники зарази. Усі венеричні хвороби в Африку принесли білі. Усі економічні проблеми принесли білі. У них не було економіки – не було економічних проблем.

Але тупі люди в Європі думають, що Африка – це Ебола, якої тут уже немає кілька років. А тупі люди в Африці кажуть, що «білі – це корона». Яка між ними різниця? Це просто погане виховання. В Африці тотальний шовінізм і несприйняття інакшості. Більш нещасних людей, ніж альбіноси в Африці, я не бачив.

А ще я зрозумів, що там, де розвинена мультикультура, життя краще. В Уганді повна біднота, у порівнянні з Танзанією, але Кампала – мультикультурне, розвинене місто, де кожен може знайти собі роботу, шанс у житті. Там знають, що «існують різні культури, різні нації, які приїжджають і можуть щось дати нам, а ми їм».

Судячи з твоїх постів, тебе сприймають як «свого». Як проходить там буденне життя серед місцевих?

Мене не можна розглядати як системний і загальний приклад. Я спілкуюся з усіма. Білі туристи зазвичай дуже противні: вони приїжджають сюди і роблять такі обличчя, ніби в них болить шлунок, ходять і чекають, що їх з усіх боків надурять.

Насправді, тут рівень комунікації за день зашкалює. Африка – хороше тренування, якщо ти хочеш стати відомим і здобути слави. Поїдь спочатку, поживи тут кілька місяців і зрозумій, що таке слава, коли кожен хоче бути твоїм другом, заговорити з тобою, узяти твій телефон, зустрітися.

Є два шляхи вирішення цієї історії: повністю урізати спілкування – або комунікувати. Я часто чую тут фразу: «Ти не мзунгу (не білий)», бо завів дружбу з багатьма людьми. Європейці такі контакти вирішують відкупом грошима, а я – по-своєму.

Уяви, якщо в тебе шість разів на день проситимуть гроші: «Купи мені шаурму, я так хочу їсти, купи мені шаурму, ну купи, купи мені шаурму», – і це роблять здоровенні мужики, більші за мене. І я багатьом пояснюю, мовляв, чи не соромно вам просити. Я коли вмикаю агресора, то вони втікають. Якщо на них підвищити голос, у них зовсім змінюються очі, вони замовкають і слухають, що білий скаже. Це в них на генетичному рівні. Хоча насправді вони всі ставляться дуже по-дружньому.

Небезпеки, окрім як у Нейробі, я не відчував ніде. Дружні, але дуже специфічні стосунки. Ніхто ніколи не зробить жодної послуги безкоштовно. Наприклад, на вокзалі запитаєш, де туалет, тебе відведуть, але обов’язково попросять грошей.

Минулого тижня я бігав і випадково впав. Усе порозліталося. Я піднявся, все позбирав і бачу, як хлопець підіймає мій телефон. Я беру в нього телефон і чую, як люди навколо починають кричати. Повертаюся, а цей хлопець каже: «Give me two thousand» (близько 20 грн, але якщо конвертувати, то це вийде обід у «Пузатій хаті»), за те, що він подав мені телефон.

«Людину людиною робить відчуття власної гідності»

Де ти живеш там?

По каучсерфінгу. Склалася унікальна ситуація. Місцеві хлопці-танзанійці працюють на українців. У нас заборонили ігрові автомати і казино, і якийсь власник цього «добра» перевіз усе в Танзанію і оформив тут. Я живу з хлопцем, якого звуть Харісон. Він сам із племені масаї.

Масаї – це унікальне явище: вони, на відміну від усіх африканців, мають власну гідність. Людину ж людиною робить відчуття власної гідності. Це відчуття дуже потрібне для того, щоб не дати хабара, не стати перед чиновником на коліна. Масаї ніколи не попросять грошей, вони завжди при ділі. А все тому, що в кожного масаї є мачете. Це їхня культурна ознака.

Коли почався карантин у Кенії, де творилося щось дурне – поліція палками зганяла людей, є відео, де масаї тримається за мачете і говорить поліцейському: «У мене три жінки і вісім дітей, зупини мене».

Ось і Харісон зовсім інакший. Я живу в них уже п’ять тижнів. Вирішив зупинитися тут, бо не було зрозуміло, що буде з кордонами.

Далі я думаю рухатися в Замбію. У кожній країні я живу по каучсерфінгу. Я не маю грошей на орендоване житло. Зараз квиток у Франкфурт коштує дорожче на 500 доларів, ніж весь бюджет моєї подорожі.

За що ти там живеш?

За дві тисячі доларів, які мав із собою.

Яка в тебе найцікавіша пригода?

Навіть не знаю, їх було багато. Але, наприклад, цікаво було, коли я опинився в Уганді, а президент сказав, що європейці – це джерело коронавірусу та всіх болячок, і всі почали хейтити європейців. Завтра Уганду закривають, а я на кордоні, і через три дні в мене починається танзанійська віза. Насправді, кордону не існує, але мені потрібен штамп. Я вирвався в останній день, це було прикольно.

Першого вечора в Судані нас заарештували, бо ми випадково зайшли на територію незаконного золотовидобутку. Десята вечора, четверо дівчат, я один, нас закрили в тісний контейнер. Годину нас протримали, ситуація була напружена, величезний натовп оточив машину. Але закінчилося це добре.

Тут кожен день пригода. Ось ти підеш на ринок – і це звично, а я піду на ринок у Мванзі. Я тут єдиний білий чоловік. Востаннє я бачив білих людей 20 березня – і то це були азійці.

Зараз я поїду на берег озера Вікторія… Берег озера Вікторія вже звучить, як пригода.

Що тобі дала ця подорож?

Я вважаю, що наших школярів, які закінчують школу, замість університету потрібно відправляти у подорожі. У мене була така «хвороба», мовляв, «українці найкращі в світі». Подорожі дуже протвережують, і ти розумієш, що всі люди однакові.

У подорожах ти розумієш, що кожна людина хоче бути щасливою, щоб щасливими були її діти. Кожна дитина, коли впаде – плаче і шукає маму. Кожна людина, коли голодна – просить їсти. Це розуміння просте і складне водночас. Ним дуже маніпулюють. Є люди, які втерли іншим людям, мовляв – ти білий, значить, ти кращий.

Відсутність мандрів – це проблема. Купа людей не виїжджає ніколи за кордон, і вони консерви. Далі райцентру не виїжджали, і їхній світ такий самий, як ареал їхнього існування. Чим більше людей ти зустрічаєш і більше всього бачиш, тим менше шансів, що тобі напарять якусь фігню.

В Африці живуть ті самі люди, просто в інших умовах. Це ти все розумієш, коли бачиш побут і набір тих самих емоцій, які ти бачиш вдома. Треба гнати наших студентів у мандри, бо тільки там вони зрозуміють, що не особливі, що вони просто люди і що кожного навколо треба поважати.

7 винаходів для війська, які стали буденними для всіх

Дар'я Бура

17.01.2022

На перший погляд, ці речі не мають нічого спільного з військовою тематикою, але насправді вони були створені завдяки армійським замовленням.

BitukMedia підготувало для вас сім відомих речей, які ми вживаємо чи використовуємо щодня. Часом не уявляємо без них життя. Але винайдені вони були виключно для потреб різних армій.

M&M`s

Розповідають, що ідея цукерок M&M’s народилася у Форреста Марса, коли під час Іспанської громадянської війни (1936-1939) він побачив, як іспанські солдати їдять на передовій шоколадні кульки, вкриті цукровою глазур’ю, яка запобігала танення шоколаду.

Чималу роль у долі M&M`s зіграла й інша війна — Друга світова. Під час Другої світової війни цукерки M&М’s стали входити в пайок американських солдатів, яким часто доводилося перебувати під палючим сонцем.

Перші цукерки M&M’s з’явилися в США в 1941 році і, природно, поставки M&M’s в картонних тубах були налагоджені в американську армію. Тому, коли війна закінчилася, продукт вже був відомий споживачеві.

Для того, щоб запустити продукт у виробництво в непростий воєнний час Форресту Марсу потрібні були додаткові інвестиції, і його партнером став Брюс Мюрье, син виконавчого директора компанії Hershey.

Звідси і назва продукту M&M’s – «належить Марсу і Мюрье», і, не зважаючи на те, що, через деякий час, партнери припинили співпрацю, Форрест Марс викупив частку Мюрье, друга буква М присутня в назві і сьогодні.

Яскраві цукерки швидко завоювали популярність, у компанії з`явилася безліч наслідувачів. З метою виділити свою продукцію й зробити її більш привабливої в 1950-м році вперше на гладку поверхню драже овочевими барвниками нанесли букву «М». Тоді ж з`являється слоган M&M`s: «Look for M on every piece» — «Шукайте M на кожній штучці».

В 1954-м з`являється новий різновид M&M`s — з горіхами усередині. І тоді ж з’явився знаменитий рекламний слоган – The milk chocolate melts in your mouth – not in your hand – «Молочний шоколад, який тане в роті, а не в руках».

Fanta

Знаменитий газований напій з’явився на світ у 1940 році в Німеччині на заводі Coca-Cola, у розпал Другої світової війни. Через ембарго, накладене антигітлерівською коаліцією, була припинена поставка в Німеччину інгредієнтів, необхідних для виробництва Coca-Cola. Потрібно було повністю згортати виробництво або… винаходити щось нове.

Макс Кайт, який відповідав за роботу підрозділу Coca-Cola в Німеччині, прийняв рішення створити напій на основі інгредієнтів, які були доступні в країні в той непростий час. Основними компонентами нового напою став яблучна макуха і молочна сироватка.

Кайт не знав, як назвати такий напій, і порадив своїй команді увімкнути фантазію – німецькою Fantasie. Продавець Джо Кніпп, по спогаду свідків, відповів: «Fanta!» Назва виявилася вдалою, тому що сама ідея створення такого напою була фантастичною.

В до і повоєнний час Fanta мала зовсім інший смак, який відрізняється від смаку сучасної Fanta. Апельсинова Fanta була винайдена в Італії. Сьогодні Fanta п’ють в 190 країнах по всьому світу. Існує понад 90 варіантів цього напою.

Nescafé

У 1938 році народилося «Nescafé». Його назва походить від поєднання найменування компанії «Nestlé» і слова «cafe». Перше виробництво напою було запущено в швейцарському містечку Орб, що в 50 км на північний захід від Веве. Офіційна презентація «Nescafé» відбулася в Швейцарії 1 квітня 1938 року, а кава була представлена у вигляді порошку, а не кубиків, як передбачалося спочатку, і була упакована в коробки. У той час проблему збереження аромату кави можна було вирішити тільки шляхом додавання вуглеводів.

Через рік «Nestlé» створив центр з виробництва «Nescafé» у Франції, а потім в Великобританії і США.

Під час Другої світової війни (1939-1945) пріоритетними стали потреби армії, а «Nescafé» стало широко використовуватися для постачання армії, особливо американської. Що не дивно, адже напій був не тільки надзвичайно простий у приготуванні, але і володів прекрасними тонізуючими властивостями.

Завдяки цьому розчинна кава знайшов популярність в Європі. До кінця 1940-х років виробництво «Nescafé» було налагоджено в Швейцарії, США, Франції, Південній Африці, Аргентині та Мексиці. Кава поширився по всьому світу. Американці привезли її до Японії, яка в підсумку стала одним з найбільших ринків збуту «Nescafé».

У 1952 році було здійснено грандіозний прорив: створена технологія виробництва розчинної кави без використання вуглеводної основи. З цього моменту «Nescafé» стало на 100% натуральним.

Станки GILLETTE

Одноразова безпечна бритва була створена Кінгом Кемпо Жиллеттом ще в 1901 році. Його бізнес-модель полягала в наступному: «дайте покупцеві верстат і продавайте леза знову і знову».

Жиллетт перевернув уявлення про гоління для мільйонів чоловіків у всьому світі – тепер воно стало простіше, безпечніше і дешевше.

Перший верстат, до речі, не дуже відрізнявся від сучасних – та ж Т-подібна форма, яку зручно тримати в руці, тонкі леза і продумана система безпечного гоління.

Але через десяток років Жиллетт все одно реалізував свою ідею і став багатим, коли уклав контракт на постачання 3,5 млн бритвових станків і 36 млн змінних лез для американських солдатів у Першій світовій війні. Лише одна ніч знадобилася, щоб безпечна бритва стала невід’ємною частиною гігієнічного набору чоловіків, поряд із зубною щіткою та милом.

Якщо в перший рік появи Gillette Razor Company вдалося продати всього 51 станок і 168 лез, то в роки війни прибуток склав 13 мільйонів доларів на рік.

Весь секрет – в одноразовості. Станки Gillette були розраховані на постійну прибутковість, адже як тільки станок затуплювався, його міняли на новий. Пізніше, зважаючи на конкуренцію з не менш відомим брендом Bic, містеру Жиллетту довелося знову увімкнути кмітливість. Так з’явилися станки зі змінними касетами. Втім, це не скасовувало того факту, що касети теж доводилося міняти, а значить, Кінг знайшов золоту жилу і став прикладом підприємця, який народився в свій час і вичавив максимум зі своїх можливостей.

Небезпечна бритва відтоді залишилася лише в руках консерваторів і професійних цирульників у салонах.

Суперклей

Суперклей був винайдений випадково у 1942 році. Коли доктор Геррі Кувер намагався винайти пластик, який повинен був застосовуватися для виготовлення «мушок» — прицілів для автоматів, він працював з хімікатом ціанакрилатом, і одного разу виявив, що при контакті з вологою компонент склеїв всі інструменти, за допомогою яких Кувер робив свої досліди.

Проте виріб було запатентовано тільки в 1955 році, а в 1958 році суперклей вперше надійшов у продаж, «підірвавши» ринок. Клеї на основі цианоакрилатів легко витримують навантаження 150 кг/см², і температуру до 70-80 °С. Суперклей схоплюється від вологості повітря, а не від самого повітря. У пустелі його використовувати проблематично. В основі схоплювання суперклею лежить реакція полімеризації цианакрилата, з якого він складається. Така реакція каталізується найдрібнішими частинками води, що перебувають у повітрі або на поверхні склеюваних предметів.

Незвичайне застосування суперклей знайшли американські доктори під час в’єтнамської війни, коли рани постраждалих в бою солдатів у прямому сенсі склеювали, тим самим ефективно зупиняючи кровотечу і запобігаючи безліч негативних медичних проблем. Так було врятовано чимало солдатських життів.

Мікрохвильова піч

Перші мікрохвильовки використовувалися в армії. Перша модель з’явилася в 1947 році армії США, щоб швидко розігрівати велику кількість їжі для солдатів.

Під час Другої світової війни американські і британські військові винайшли магнетрон — прилад, який генерував НВЧ-хвилі, для вдосконалення радіопередачі та радіолокаційної розвідки. Магнетрон мав високу потужність — його можна було встановлювати навіть у літаках, при цьому він був досить точним, щоб використовуватися для точкового бомбардування міст.

Але можливість з їх допомогою розігрівати їжу була виявлена зовсім випадково після війни в 1945 році Персі Лебарон Спенсером, під час своєї служби в компанії «Raytheon». 8 жовтня цього року він запатентував методику розігріву їжі за допомогою електромагнітних хвиль. Перша машина, яка працює за таким принципом, була випущена в 1947 році і мало нагадувала сучасні пристрої: вона була величезна, розміром з людський зріст і вагою більше 300 кг. «Radarange» – таке ім’я дав їй розробник. Що цікаво, вчений Спенсер за своє дітище отримав тільки невелику грошову винагороду, а всі права на випуск гаджета були у компанії, в якій він числився. Тільки після смерті він був визнаний тим, хто придумав і запатентував мікрохвильову піч. А його ім’я через час було занесено в Зал Слави винахідників.

Перша мікрохвильова піч коштувала шалених грошей – 5000 доларів, була її вартість в 1950-му році. А перша модель для домашнього використання з’явилася на початку 60-х і коштувала вже 500 доларів.

Кулькова ручка

В 1943-му угорець Ласло Біро винайшов кулькову ручку. Він працював на замовлення Британських Королівських повітряних сил, яким потрібна була ручка, здатна писати на великих висотах за низького тиску. В сучасному вигляді кулькова ручка винайдена угорським газетним редактором Ласло Біро. Він, втікаючи від переслідувань нацистів, емігрував до Аргентини. Такі ручки називають в його честь “біроме”. Спочатку кулькові ручки призначалися для Королівських військово-повітряних сил Великобританії, оскільки звичайні чорнильні авторучки не функціонували в літаках на значній висоті.

Під час Другої Світової Війни американська армія окупувала Японію, і привезла туди кулькові ручки. На японців вони справили дуже сильне враження – не треба було постійно заправляти чорнило, як в перову ручку, або ж постійно підточувати, як олівець.

Принцип роботи кулькової ручки досить простий: в загнуту на кінці трубку поміщається кулька. З однієї сторони в неї чорнила, а з іншої – папір. Атмосферний тиск давить на чорнила і штовхає їх до кульки, яка крутиться і нібито намотує чорнила на себе та переносить на папір. Але зважаючи на розміри деталей виготовити таку ручку задача не легка.

Після Другої світової війни інші намагалися продати свої кулькові ручки, але з обмеженим успіхом. Мілтон Рейнольдс побачив кулькову ручку, коли був у відрядженні до Буенос-Айресу в 1945 році, і, повернувшись до Америки, переробив її, щоб міг отримати американський патент. Його кулькова ручка, виготовлена в міжнародній фірмі «Рейнольдс» і називалася «Ракета Рейнольдса», була першою комерційно успішною кульковою ручкою.

Вона продавалася під гаслом, в якому говорилося, що не потребуватиме зарядки 15 років. Універмаг Gimbels в Нью-Йорку продав кілька тисяч кулькових ручок всього за один тиждень. Британія побачила свою першу комерційно успішну кулькову ручку того ж року, яку виготовила компанія Miles Martin Pen Company.

У той же час ручки Paper Mate почали виготовляти та розповсюджувати в Канаді, переходячи на нові формули чорнила. Крім того, Parker Pens випустила The Jotter, який використовував текстуровану кулю вольфраму з карбіду і був дешевшим, що призвело до декількох мільйонів проданих ручок лише за перший рік. Кулькові ручки почали заволодівати світом.

12 найочікуваніших будівель 2022 року

Хмарочос

14.01.2022

valley-mvrdv-amsterdam-near-completion-architecture_dezeen_1704_col_5 — Житловий комплекс Valley. Фото: Marcel Steinbach

Впливовий журнал Dezeen обрав 12 найцікавіших архітектурних проєктів, які буде завершено у 2022 році.

Центр водних видів спорту

Есб’єрг, Данія. Архітектори: Snøhetta, WERK Arkitekter

Проєкт Lanternen («Ліхтарі») розташують на березі моря портового данського міста Есб’єрг. Дерев’яний фасад має нагадувати про геометрію човнів. У будівлі розмістяться водноспортивні клуби, місце зберігання човнів, майстерня та публічні простори.

Мультифункціональний комплекс Nanjing Zendai Himalayas

Нанкін, Китай. Архітектори: MAD

У футуристичних хмарочосах, що нагадують гори, розмістяться офіси, готелі, житло та комерція. Між ними з’являться галявини, дерева, ставки, струмки, водоспади, басейни. Деякі менші споруди будуть повністю вкриті зеленню.

Цех San Pellegrino

Сан-Пеллегрино-Терме, Італія. Архітектори: BIG

Команда данського архітектора Б’ярке Інгельса спроєктувала флагманський комплекс для виробника мінеральної води San Pellegrino в італійських Альпах. Тут буде цех для розливу води в пляшки та офіси виробника. Проєктувальники вирішили погратися з класичними елементами римської та італійської архітектури, такими як арки, аркади, портики та галереї.

Офіс DJI

Шеньчжень, Китай. Архітектори: Foster + Partners

Дві башти зі скла і металу стануть головним офісом робототехнічної компанії DJI. Проєктувальники перекинули місток між двома будівлями — він призначений спеціально для тестування дронів. На нижньому рівні розмістять демонстраційний простір, в якому, зокрема, будуть ринги для боїв між роботами.

Початкова школа

Сунбю, Данія. Архітектори: Henning Larsen Architects

Школа в місті Сунбю стане першою в Данії, що відповідає екостандарту «Північний лебідь», завдяки енергоефективності та використанню екологічних матеріалів. Споруда плавно переходить у навколишній ландшафт. Внутрішнє планування гнучке — кімнати та зони можна об’єднувати, відділяти та реорганізувати за потреби.

Житловий комплекс Valley

Амстердам, Нідерланди. Архітектори: MVRDV

Комплекс Valley складається з трьох з’єднаних між собою багатоповерхових будинків, розрахованих на 200 квартир, офіси, магазини та ресторани. Споруди зі скляним фасадом з одного боку та викладеним каменем з іншого нагадують скелі, між якими розташувалося терасоване плато, яке й дало проєкту назву — «Долина». Будівництво майже завершилося, наразі триває озеленення території.

Підводний скульптурний парк ReefLine

Маямі, США. Архітектори: OMA

Підводний парк зі штучним кораловим рифом біля Маямі-Біч покликаний захистити берегову лінію від наслідків змін клімату. Бетонні модулі (зокрема у формі автомобілів), на яких згодом поселяться морські істоти, будуть занурені на глибину шість метрів і простягатимуться на 250 метрів уздовж берега.

Проєкт розробляли спільно з морськими біологами та іншими спеціалістами. Заразом це стане розвагою для любителів снорклінгу. Першу чергу планують завершити до кінця цього року.

Меморіал Minamisanriku 311

Мінамі-Санріку, Японія. Архітектори: Kengo Kuma

Меморіал присвячено Великому тохокуському землетрусу й цунамі 2011 року. Катастрофа, зокрема, знищила 95% курортного містечка Мінамі-Санріку, загинув кожен десятий житель.

Арканзаський художній музей

Літл-Рок, США. Архітектори: Studio Gang

Арканзаський музей, чия колекція охоплює спектр від Рембрандта і Поля Сіньяка до представників сучасного американського мистецтва, розташовано на околиці Літл-Рока, між паркінгом й автозаправкою.

Чиказьке архітектурне бюро Studio Gang виграло конкурс на редизайн будівлі. Споруда отримає рельєфний бетонний дах, глухі фасади зроблять відкритими за допомогою панорамного засклення, в інтер’єрі побільшає світлого дерева, а навколишній ландшафт стане зручнішим і приємнішим.

Театральний центр

Тайбей, Тайвань. Архітектори: OMA

Центр вміщатиме три театральні зали, зокрема у сферичному об’ємі, що нагадує планету, розмістять сцену для театру Globe Playhouse на 800 місць. Інші два театри можна за потреби об’єднати у Супертеатр, який вміщатиме 2300 глядачів. Будівництво добігає кінця — відкриття заплановано на березень.

Міжнародний футбольний центр

Сіань, Китай. Архітектори: Zaha Hadid Architects

Розташований в одному з найдавніших міст Китаю, стадіон на 60 тисяч глядачів прийматиме ігри Кубку Азії з футболу 2023. Його особливістю будуть озеленені тераси, прозорий дах і колони у футуристичному стилі бюро Захи Хадід.

Артгалерея Сідней-Модерн

Сідней, Австралія. Архітектори: SANAA

Проєкт «Сідней-Модерн» — це розширення Художньої галереї Нового Південного Уельсу, одного з найбільших музеїв материка. Каскад скляних павільйонів спроєктували на контрасті до неокласицистичної будівлі ХІХ століття. Проєкт включає також підземну галерею, створену з нафтового резервуара часів Другої світової війни.

Джерело

8 найкращих гірськолижних курортів України

Валентина Чорна

13.01.2022

У розпал зими та новорічних вихідних ідеальним варіантом відпочинку є гірськолижний курорт. Там можна освоїти новий вид спорту, покататися на лижах чи просто помилуватися фантастичними краєвидами.

Рейтинг найкращих зимових курортів України – дивіться далі у матеріалі.

Буковель, Івано-Франківська область

Це найвідоміший гірськолижний курорт України з трасами для спортсменів будь-якого рівня та снігом упродовж всього сезону. До ваших послуг:

62 траси загальною протяжністю 65 кілометрів:
12 простих, 42 середньої складності та 8 складних для професійних спортсменів.
16 підйомників, з яких 15 крісельних і 1 бугельний.

Буковель має чудово розвинену інфраструктуру з безліччю кафе, ресторанів, готелів та клубів. Там можна покататися лісовими стежками на запряженими сибірськими хаскі нартах, або снігоходом чи квадроциклом по гірських вершинах Карпат.

Також варто відвідати контактний зоопарк в комплексі Гуцул Ленд та скористатися оглядовим підйомником, щоб насолодитися неймовірними краєвидами.

Драгобрат, Закарпатська область

Це найвисокогірніший курорт України, який розташований на стику хвойних лісів і зони альпійських лугів. Його найвища точка на горі Стіг сягає висоти 1 707 метрів. Для туристів тут облаштовано:

9 трас загальною протяжністю 10 кілометрів. Одна з них проста, для дітей і новачків, 5 – середньої складності та 3 складних, для професійних спортсменів.
11 підйомників, з яких 2 крісельних і 9 бугельних.

Славське, Львівська область

Курорт із м’яким гірським кліматом та розвиненою інфраструктурою розташований на відстані 130 кілометрів від Львова. Він відомий офіційним центром гірськолижного спорту, оскільки саме тут тренується Олімпійська збірна України. Загалом у Славському:

11 трас різного рівня складності. Основні траси курорту обладнані на схилах гір Тростян, Погар, Високий Верх, Кремень і Менчил.
Загальна протяжність спусків – 22 кілометри.

Пилипець, Закарпатська область

Курорт розташований біля підніжжя гір Гимба та Магура-Жида і вважається колискою українського фрірайду. Висота – 700 метрів над рівнем моря.

Протяжність 8-ми місцевих гірськолижних трас – 20 кілометрів. Більшість з них розташовані на горі Гимба.

Красія, Закарпатська область

Цей гірськолижний комплекс на схилі однойменної гори в селі Вишка підходить як для спортсменів, так і сімей з дітьми.

На курорті є 4 траси, з них 2 сині для новачків, одна червона для досвідчених спортсменів і одна основна – найдовша в Україні протяжністю 3,5 кілометра, з різними ділянками складності.
Підйомників тут 6, з яких 3 крісельних, 2 бугельних і один мультиліфт.

Плай, Львівська область

Локація розташована у центрі Карпатських гір, є одним із популярних гірськолижних курортів України і досить швидко розвивається. Тут функціонує 6 гірськолижних трас.

Водяники, Черкаська область

Гірськолижний спортивно-оздоровчий комплекс Водяники розташований у самому центрі України. Він почав функціонувати з січня 2009 року. Для активного відпочинку на курорті є:

3 гірські траси загальною протяжністю 2 кілометра, які призначені як для професійних лижників та сноубордистів, так і для тих, хто тільки вчиться.

Мигово, Чернівецька область

Цей курорт ідеально підходить для спокійного сімейного відпочинку з дітьми. Завдяки природним умовам і вигідному розташуванню, сніг випадає тут рано та в достатніх для катання кількостях. На курорті є:

4 гірськолижні траси, одна з яких оснащена спеціально для сноубордистів.
Загальна довжина трас – близько 3,5 кілометра.

Джерело

4 запитання, які допоможуть зрозуміти, чого ви хочете від життя

Між нами дівчатками

12.01.2022

Hiking to a scenic viewpoint. — psychologies.ru

Ви замислювалися колись про те, що наповнює наше життя? Багато хто вважає, що це шикарні машини, бізнес, дорогі подорожі або гарна і приваблива зовнішність. Але це не основна причина щастя у нашому житті, а її наслідок. Все, що ми робимо, так чи інакше покликане дати нам можливість виразити себе, свої думки, почуття та погляди.

То що ж ми насправді шукаємо? Тут ви знайдете 4 ключові питання, поставивши собі які, ви зрозумієте, чого ж ви дійсно хочете від життя.

1. Як я хочу відчувати себе у майбутньому?

Якими ви дійсно бажаєте бачити себе? Наприклад, ви хочете почуватися вільніше. Тоді спитайте себе: «Як я можу створити цю свободу всередині, перш ніж прагнути її зовні?». Щоб бути вільним, просто будьте собою. Коли ви дозволите собі цю свободу, у вас з’явиться можливість створювати щось нове і в навколишньому світі. Це стосується будь-якого почуття, чи це радість, щастя чи будь-які творчі початки.

2. Моє прагнення змінити щось у світі – це втеча від моїх внутрішніх змін?

Найчастіше ми намагаємось заповнити себе чимось ззовні. Наприклад, ми купуємо новий автомобіль, щоби відчути себе презентабельно. Ми можемо зайнятися бізнесом лише для того, щоб здаватися багатим. Ми можемо поїхати, наприклад, в Індію і зрозуміти, що ми так само самотні там, як і вдома. Або ми худнемо на 10 кіло, тому що хочемо почуватися сексуальніше. Але ми відчуваємо, що жінка чи чоловік, які нас приваблюють, досі не звертають на нас увагу.

Ключовий момент усвідомлення того, що ми шукаємо щось «зовні», щоб почуватися краще всередині, дуже важливий. Тому варто подумати над тим, що ми можемо зробити, щоби підтримати свою особливість, унікальність. Як ми можемо перетворити самотність на свободу? Як ми можемо створити відчуття задоволеності?

3. Чого я хочу від життя: що каже моя інтуїція?

Іноді ми приймаємо наші почуття, але їх виявляється так багато, що вони тиснуть на нас і збивають з пантелику. Зрозуміло, що наші почуття не завжди повинні стояти біля керма нашого життя. Проте наша інтуїція чудово справляється із цією роллю. Вона шле нам попередження. Щоб дізнатися, чого ви дійсно хочете, прислухайтеся до свого внутрішнього голосу. Не до розуму, не до серця, а саме до тієї частини вас, яка відповідає за ваші відчуття та потреби.

Наприклад, ви хочете щастя? А що ви можете зробити зараз, щоб викликати це почуття? Це може бути що завгодно: поїздка на велосипеді осіннім парком, шматочок вашої улюбленої піци або просто пісня, яка викликає приємні емоції. Мобілізуйте цю енергію в собі і привнесіть її у все, що ви робите.

4. Як прийняти всі свої почуття, у тому числі негативні?

Досить часто люди вважають, що вони повинні почуватися щасливими, щоб бути успішними. Але задоволення – це лише частина рівняння. Фішка в тому, щоб прийняти той факт, що задоволення приходить і йде. Ми можемо робити речі, які нам не подобаються, або ті, що нам байдужі. Коли ми займаємося чимось для задоволення, ми автоматично налаштовуємося на те, що без цього приємного заняття ми відчуваємо себе незадоволено і розчаровано.

Розуміння та прийняття того, що в житті є абсолютно різні речі, які здатні викликати у нас весь спектр емоцій, є ключем до того, щоб балансувати між негативними та позитивними відчуттями.

Наслідуючи свої мрії і не прив’язуючись до результату, а зацікавлено спостерігаючи за процесом, ми даємо собі вибір: як жити далі. Шукайте способи викликати потрібні емоції. Тоді вам не знадобиться зовнішня атрибутика, щоб відчувати наповненість і щастя.

Що я хочу від життя? Це правильне питання, яке обов’язково притягне до вас потрібні думки та події. Будьте щасливі!

Джерело

Чи знаєте ви, як святкують Різдво та Новий рік у різних країнах світу?

Поліна Дьоміна

24.12.2021

Новий рік та Різдво – найулюбленіші, найважливіші та найсвітліші свята року, яких з нетерпінням чекають і діти, і дорослі. У кожній країні існують свої традиції та звичаї їхнього святкування. Спеціально для читачів BitukMedia ми зробили огляд найпопулярніших традицій святкування. Цікаво?

США

А ви знали у чому найголовніша відмінність нас українців від американців? А про те, що у них різдвяна ялинка, а у нас новорічна? Різдво в Америці, як і в Західній Європі щороку відзначається 25 грудня. Це свято одне з найулюбленіших у країні. І до нього починають готуватися ще з осені. І це абсолютно приголомшливо, тому що його атмосфера відчувається у всьому: красиво оформлені вулиці та будинки, очікування Санти та подарунків, багатство смаколиків на урочистому столі. Усі мешканці ретельно готуються до Різдва, навколо співаються різдвяні пісні та купуються презенти. У цей період жертвується найбільша кількість коштів, іграшок, товарів та іншого.

Різдво в США – це домашнє свято, і всі члени родини обмінюються подарунками саме на Різдво, а не на Новий Рік. При цьому подарунки розкриваються вранці після пробудження. До Нового року ставляться досить спокійно. Загалом це свято більше для молодого покоління з гучними вечірками. Найчастіше святковий стіл готується лише на Різдво. Прикмети “як зустрінеш новий рік – так його і проведеш” немає. Коли годинник б’є 12 – по телевізору в прямому ефірі демонструється головна площа мегаполісу та люди можуть спостерігати, як спускається кришталева куля або зірка по будівлі у такт курантам. Ялинки люблять встановлювати живі, але і красуні штучного походження також користуються популярністю.

Франція

Різдво у Франції відзначається як сімейне свято, тому гучних нічних гулянь у ніч проти 25 грудня не буває. Новий рік – свято для друзів, і всі разом запускають і милуються феєрверками. Діти в деяких французьких провінціях чекають на прихід Пера Ноеля двічі: спочатку 6 грудня, коли він приносить їм невеликі подаруночки, а потім на Різдво – з подарунками.

Новорічний стіл у Франції багатий і різноманітний. Тут є і копчений окіст, і дичина, і салати, і випічка, і фрукти. Звичайно, неможливо уявити будь-яке свято в цій країні без вина та сиру. Проте у різних регіонах Франції існують свої кулінарні традиції. Так, наприклад, на півдні головною стравою буде гусак, а в Бургундії – індичка. У Парижі віддадуть перевагу устрицям, лобстерам і паштету з гусячої печінки, який часто подається оформлений як поліно. А в Бретані обов’язково поставлять на стіл гречані коржики зі сметаною. Прованс славиться тим, що на стіл подається тринадцять десертів за кількістю дванадцяти апостолів і Христа з ними. Причому найбільш відомий десерт Буш де Ноель, який є тортом у вигляді поліна.

Австралія

Австралійські діти чекають на прихід Санта Клауса на санях, щоб той залишив подарунки під ялинкою або у святкових шкарпетках. Проте Австралія для Санти — особливе місце. Дістатись до неї нелегко, тому оленям потрібен відпочинок. Санта залишає своїх оленів відпочивати, а сам якийсь час катається на кенгуру.

Снігу взимку в Австралії не буває. Тому один із найважливіших атрибутів Нового Року для астралійців – салюти. Найбільша вистава – у Сіднеї над мостом Harbor Bridge. Запуск феєрверків організовує міська влада. У багатьох містах їх запускають двічі: о дев’ятій годині вечора та опівночі. Австралійці люблять розгулятися у свята. Багато хто цього дня виходить гуляти на вулицю і тусується у барах із друзями.

Німеччина

Новий рік у Німеччині, на відміну від Різдва, прийнято святкувати не в тихому сімейному колі, а галасливо та весело, тому це свято так любить німецька молодь. Німці цього дня збираються на вулицях, на головних площах міста, щоб запустити феєрверки та салюти або ходять до барів та клубів. Святкування Нового року в Німеччині, як і в інших європейських країнах, називають Сільвестр – на ім’я біблійного ченця-священнослужителя. Підготовка до святкування Нового року починається заздалегідь. За декілька місяців замовляють кафе та ресторани, купують квитки у театри, запрошують друзів у гості. З ранку і напередодні ввечері в будинку наводиться лад, на стіл виставляється святковий посуд, стелиться нова білизна. Новорічний стіл у Німеччині менш багатий.

Традиційною стравою є запечений короп, срібляста луска якого нагадує: нехай новий рік принесе більше грошей! Проте, останнім часом господарки воліють менш клопіткі страви і все більшої популярності набуває фондю або раклет, а також закуски – нарізки сирів, шинки та різні солодощі. Смачний пиріг або випічка доповнять та прикрасять будь-який новорічний стіл. Фрукти – мандарини та ананас, а також всілякі десерти та морозиво подаються наостанок. Із напоїв обов’язково присутні шампанське , яким наповнюють келихи, коли годинник б’є 12. Іншими традиційними напоями на новорічному столі є крюшон та пунш. Подарунки в Німеччині прийнято дарувати на Різдво , на тиждень раніше від Нового року. Тому новорічної ночі подарунки ніхто не дарує, винятком є невеликі сувеніри на удачу в новому році.

Іспанія

Іспанське католицьке Різдво – це домашнє свято. Для традиційного різдвяного столу в Іспанії, окрім звичайних страв, спеціально готують популярні тут кондитерські вироби: Польворон (пісочне печиво, яке готується з розсипчастою борошна, цукру, молока і горіхів) і Турон (кондитерський виріб, який готують за допомогою теплової обробки меду, цукру і очищеного смаженого мигдалю з додаванням яєчного білка). На вулицях і площах майже всіх іспанських міст проходять традиційні різдвяні ярмарки, невід’ємною частиною кожної ярмарки є намет, де продаються глиняні фігурки, присвячені народженню Ісуса Христа.

На традиційний Новий рік 31 грудня до іспанцських будинків приходить Тато Ноель – рідний брат Санта Клауса. Новорічна ялинка- «новорічне дерево», не є обов’язковим атрибутом прикраси будинків і громадських місць. Свої будинки перед святами іспанці прикрашають фігурками Тато Ноеля, що взбирається у будинок по мотузяній драбині. У новорічну ніч, поки годинник відбиває останні дванадцять ударів у році, що минає, обов’язково треба встигнути з’їсти дванадцять виноградин і загадати бажання.

Україна

Новий рік в Україні святкується в ніч із 31 грудня на 1 січня. За традицією, більшість жителів святкують новий рік у сімейному колі. Головна ялинка країни встановлюється у Києві, на Софійській площі. Новорічні столи українців різноманітні, але невід’ємні атрибути цього свята – салати «Олів’є» та «Оселедець під шубою», м’ясний холодець. Люди готують національні страви: котлети, голубці, домашні ковбаси та запіканки. На столах присутні й легкі закуски: тарталетки, м’ясні та сирні нарізки. Обмінюються подарунками під ялинкою, яка зазвичай є в кожному домі, прикрашена гарними ліхтариками.

Починаючи з 2017 року, Різдво Христове в Україні святкують двічі – 25 грудня (католицьке) та 7 січня (православне). Ці дні є вихідними.

Різдво – це сімейне свято, тому його споконвіку прийнято відзначати у колі рідних та сім’ї. Звичай ставити дідух досі доволі поширений в Західній Україні. Його не змогла витіснити ялинка, яка, до речі, теж доволі популярна у регіоні. У Галичині на третій день святкування Різдва прийнято було спалювати дідух. Однак, багато сімей поступово відійшли від такого святкування та стали вважати ялинку символом свята, причому на її верхівці обов’язково повинна була бути поміщена зірка – символ Віфлеємської зірки. Напередодні світлого Різдва наступав Святий Вечір, який збирав за столом близьких та далеких родичів. З настанням Свят-вечора на столі повинні були стояти 12 пісних страв, також обов’язковою стравою була кутя. На Різдво існує звичай – помиритися з тим з ким посварився. Свято світлого народження Ісуса Христа зустрічають також з співами – колядками.

Щасливих новорічно-різдвяних свят!

Оригінальні страви для новорічного столу: сир з хурмою, гарбузом та мандаринами

Оксана Чернова

20.12.2021

сир, їжа, Новий Рік, рецепти, кухар, BitukMedia — obozrevatel.com

Досі споживаєте гарбуз тільки у вигляді каші чи супу? Він асоціюється у вас лише з осінню та Гелловіном? А хурму та мандарини вважаєте тільки окремими сезонними ласощами?

Чи знали ви, що зимові фрукти та овочі також вдало поєднуються з сирами? Давайте розглянемо найпопулярніші страви в зимовий час.

Сир + гарбуз

Серед усіх овочів і фруктів чемпіоном за вмістом заліза є гарбуз. Його м’якоть також містить:

рідкісний вітамін Т, що бере участь у кровотворенні;
карнітин, який відповідає за засвоєння жирних кислот;
каротин, корисний для зору;
клітковину, яка поліпшує травлення, сприяє очищенню організму від токсинів.

Гарбуз також можна запікати з медом, робити з нього пюре й подавати як гарнір до м’яса, готувати різотто, пекти пироги, мафіни з гарбузовою начинкою тощо.

Але він ще й чудово поєднується з різними видами сиру, посилюючи його смак:

гарбузове пюре + трюфельний сир (наприклад, Пекоріно з трюфелем). Притрусіть цим сиром гарбузове різото — і ваші гості будуть у захваті;
гарбуз + блакитний сир (наприклад, Горгонзола). Це поєднання підніме всі нотки сухофруктів, типові для гарбуза;
гарбуз + козячий сир. Кислуваті нотки сиру компенсуються солодкістю гарбуза. Ще можна спекти пиріг зі свіжого козячого сиру разом із тертим гарбузом. Дітям ця страва обов’язково сподобається. А якщо ж вони не люблять гарбуз, будуть здивовані смачною солодко-пряною перепічкою;
печений гарбуз з овочами + сири з білою пліснявою. Це оригінально та корисно на всі 100%. Дрібно наріжте овочі та перекладіть середину гарбуза шматочками сиру з білою пліснявою, що підкреслить його смак нотками сирих грибів.

Сир + хурма

Вживання хурми зміцнює імунітет, покращує серцеву діяльність і зір, підвищує настрій. Вона очищає кров і збагачує судини киснем. Завдяки цьому нормалізується тиск і поліпшується самопочуття.

Хурма — всім нам знайомий зимовий фрукт (хоча насправді це ягода), яким ми себе балуємо лише в холодну пору року. Із давньогрецької мови її назва перекладається як “божественний вогонь”. Смак стиглої хурми нагадує манго та персик із відтінком кориці на задньому плані. Аромат — трохи землистий, так пахне солодке печиво.

Хурма та сир — дійсно магічне поєднання! Усередині вона в’язка та слизиста, іноді буває злегка мучниста, але не така, як груша. Багато хто вважає, що її текстура прекрасна й сексуальна. Тому із нею чудово поєднуються не менш сексуальні види сирів, які будуть підкреслювати переваги обох продуктів.

Козячі сири — перше, що спадає на думку. Їхні трав’янисто-землисті аромати будуть прекрасно збалансовувати в’язкий смак і вологу текстуру стиглої хурми.

Блакитні сири — варіант для тих, хто не є їхнім поціновувачем. Спробуйте збалансувати солодкістю хурми ноти вологого листя й гостроти, присутні у сирах із блакитною пліснявою.
Напівтверді сири (усе їхнє різноманіття та навіть підкопчені варіанти) — димний аромат такого сиру не буде забивати корично-пряні ноти хурми. Візьміть тонкий слайс сиру Мосбахер чи Моцарт та обгорніть ним шматочок хурми. Одразу відчуєте, як усередині вас відбувається дещо неймовірне, викликаючи величезний вибух серотоніну у крові.
Тверді сири (бажано, щоб вони були з витримкою більше 15–16 місяців) — варіант для тих, кому подобається відчувати піщинки на зубах. Тверді сири мають цитрусові аромати і смаки, які гармонійно поєднуються з коричними нотами хурми. Просто натріть трішки твердого сиру прямо на шматочки свіжої та соковитої хурми, візьміть слайс хамону й запийте цю всю красу червоним вином, наприклад, Небіоло.

Сир + мандарини

Мандарини містять багато міді, що бере участь у кровотворенні, та вітаміну С, який має антиоксидантні властивості, попереджає потрапляння до організму вірусів і мікробів та їхній розвиток.

У залежності від сорту та стиглості мандарини мають такі смаки:

фруктовий,
бальзамічний,
цитрусовий,
деревний,
горіхово-кокосовий,
карамельний,
квітковий,
гострий тощо.

Тож, не дивно, що деякі сорти мандаринів додають у кисло-гострі соуси, зокрема у чатні. Ними ароматизують бальзамічний оцет, додають у пироги з кокосом. Чому ж не поєднати цей сонячний цитрус із сирами, які у своєму смаковому спектрі мають схожі нотки?

Наприклад, усім відомий Грюйєр і Парміджано Реджано мають такі ж ароматичні та смакові властивості, як і мандарини. Це і цитрусові, і деревні нотки, а для їхнього післясмаку характерні фруктові або квітково-карамельні нотки.

Не дивуйтеся наявності горіхових нот у мандаринах, їх можна охарактеризувати як схожі на кокосові. Це також пояснює, чому коньяк та різні сорти пива також добре поєднуються з цими цитрусовими.

Виходячи із прямих поєднань, найбільш гармонічними будуть:

свіжі сири (крем-сир або домашній сир) + мандарини. Ніщо так не підніме вам настрій у холодну пору, як намазаний на хрусткий хлібець крем-сир, зверху политий мандариновим джемом;

швейцарські сири (Грюйєр, Бергкезе, Vacherin, Fribourgeois, Emmentaller витримкою більше 12 місяців) + мандарини (обов’язково солодкі)чудово смакують із червоним вином, створюючи веселий різдвяний настрій, навіть якщо до новорічних свят ще далеко або вони вже минули;
ароматизовані сири + мандарини. Найкраще смакують сири з додаванням паприки, квітів, сири, витримані у вині, віскі чи пиві, а також підкопчені, які виразно підкреслюють деревинні’яні ноти мандаринів;

сири з митою скоринкою + мандарини. Сири з митою скоринкою, які не мають сильно виражених тваринних ароматів, наприклад, Лангр, стануть чудовим доповненням до солодких мандаринів;
овечі та козячі сири + мандарини. Краще обирати тверді овечі (Пекоріно Романо) та свіжі козячі сири (Шевр). Тож Пекоріно Романо вам у праву руку, а дольки мандаринів — у ліву. Уперед — це поєднання зарядить вас енергією на весь день.

Спробуйте всі ці поєднання сирів із гарбузом, хурмою, мандаринами — і ви відчуєте, наскільки вони незвичайні та багатогранні. Такі смаки та аромати запам’ятовуються на все життя, і страви із їхніми поєднаннями стануть прикрасою будь-якого святкового столу!

Джерело

Топ-7 цікавинок про Шевченка

Дар'я Бура

12.11.2021

Тарас Григорович вже давно перестав бути людиною, яку вшановують лише на День народження. Батько української нації – так його називають у нас в країні. Вчитися у Тараса ніколи не пізно, як і пізнавати його. BitukMedia підготувало кілька цікавих фактів про Кобзаря.

У світі налічується 1384 пам’ятника Кобзареві. Така кількість є другою для однієї особи. Більше, як вважають дослідники, лише пам’ятників Ісусу Христу.

У «Кобзарі» слово «калина» Шевченко вжив 385 разів, а всього в своїх творах він згадував про неї 965 разів.

Твори Тараса Шевченка перекладено більш ніж ста мовами світу. Серед них — японська, корейська, арабська і навіть міжнародна мова есперанто. Найбільшу кількість перекладів було здійснено російською, німецькою, польською, англійською мовами.

Іменем Шевченка названо сотні населених пунктів та географічних локацій по всій планеті. Окрім того, на честь Кобзаря названа гірська вершина Північного Кавказу (висота 4200 м), морська протока в Аральському морі та навіть кратер на Меркурії, діаметр якого — 137 кілометрів.

До наших часів в оригіналах і частково в гравюрах на дереві і металі дійшло 835 картин Шевченка. Їх виконано олією, тушшю, аквареллю, свинцевим олівцем, сепією та в техніці офорта. Проте лише незначна частина художніх творів має авторські підписи, а дати створення – ще менша. Є відомості, що за життя Шевченко намалював 1300 картин.

Найбільший портрет Тараса Шевченка площею понад 500 м² було намальовано в Харкові в жовтні 2014 року на стіні 17-поверхівки. Це графіті за адресою проїзд Садовий, 30 занесене до Книги рекордів України. Силует зображення малювали по ночах більше двох тижнів. На втілення задуму художників знадобилось близько 900 балонів аерозольної фарби. Для графіті творчою групою Kailas-V обрано портрет пензля Івана Крамського. Ширина готового малюнка становить 12 метрів, а висота – 43 метра.

Тарас Григорович надихав і продовжує надихати багатьох митців. У творах сучасного мистецтва поет постає дуже незвичним та навіть провокативним. У цьому є свій шарм: виявляється, Шевченко й справді “крізь століття”, і на поп-арті виглядає так само органічно, як і в класичному живописі.

25 думок, над якими хочеться замислитись

Клубер

09.11.2021

Повз деякі фрази пройти – неможливо, вони дають їжу для роздумів або посмішки, вони можуть надихати або зупинити за крок від прірви. А ще вони дарують надію. Або позбавляють ілюзій, що не менш важливо. Отже, 25 думок, над якими хочеться замислитись:

«Ми в житті любимо лише раз, а потім шукаємо лише схожих», — Сергій Єсенін.

«Ваш розум програмується. І якщо ви не програмуватимете його самі, значить хтось робитиме це за вас», — Джеремі Хаммонд.

«Мати низьку думку про себе – це не скромність. Це саморуйнування», – Боббі Соммер

«Люди — вони як книги: літери одні й самі, але зміст різний», — Гі де Мопассан.

«Деякі туристи думають, що Амстердам — це місто гріха, але насправді це місто свободи. Просто за умов свободи більшість обирає гріх», — Джон Грін.

«Якщо в тебе вийшло обдурити людину, це не означає, що вона дурень, це означає, що тобі довіряли більше, ніж ти цього заслуговуєш».

“Не варто приймати доброту за слабкість, грубість за силу, а підлість за вміння жити”.

«Не завжди вибачається той, хто винен. Перепрошує той, хто цінує стосунки», — Еріх Марія Ремарк.

“Запишіть на сторінках свого серця, що кожен день є найкращим у році”, – Ральф Уолдо Емерсон.

«Іноді ти маєш побігти, щоб побачити, хто побіжить за тобою. Іноді ти маєш говорити м’якше, щоб побачити, хто насправді прислухається до тебе. Іноді ти маєш зробити крок назад, щоб побачити, хто ще стоїть на твоєму боці. Іноді ти маєш приймати неправильні рішення, щоб подивитися, хто з тобою, коли все руйнується. Іноді ти повинен відпустити когось, кого любиш, просто щоб подивитися, чи люблять тебе так, щоб повернутися!» – Пауло Коельо.

“Де вмирає надія, там виникає порожнеча”, – Леонардо да Вінчі.

«Я помітив, що навіть люди, які стверджують, що все зумовлено і що ми не можемо нічого змінити, завжди дивляться на всі боки, переходячи дорогу», — Стівен Хокінг.

«Багато хто шукає щастя в областях вище свого рівня, інші нижче. Але щастя одного зросту з людиною».

«Улюблена жінка — це, як сім нот… Начебто одні й ті самі, а щодня нова музика».

«Якщо в тебе є людина, якій можна розповісти сни, ти не маєш права вважати себе самотньою…» — Фаїна Раневська.

«У цьому світі я ціную лише вірність. Без цього ти ніхто й у тебе нема нікого. У житті це єдина валюта, котра ніколи не знеціниться», — Володимир Висоцький.

«Іноді, якщо дуже хочеться з’їсти тортик, а не можна — я замислююся. Що більше завгодно Богу? Щоб я був щасливим? Або щоб їв тільки те, що належить? І я їм тортик», — Далай-лама.

«Справжні вчителі використовують себе як мост, яким запрошують пройти своїх учнів. А потім, перевівши учня на інший бік, вони радісно руйнують ці мости, заохочуючи їх створити власні», — Нікос Казандзакіс.

“Якщо ви робите щось прекрасне і піднесене, а цього ніхто не помічає – не засмучуйтесь: схід сонця – це взагалі найпрекрасніше видовище на світі, але більшість людей у цей час ще спить”, – Джон Леннон.

«Практикуйте доброту весь день до всіх людей, що вас оточують, і ви зрозумієте, ви вже зараз на небесах», — Джек Керуак.

“Зрештою, ти згадаєш не слова ворогів, а мовчання друзів”, – Мартін Лютер Кінг.

«Маяк не носиться по всьому узбережжю у пошуках човна, який можна врятувати. Він просто стоїть на одному місці і світить», – Енн Ламотт.

“У безпечний шлях відправляють тільки слабких”, – Герман Гессе.

«Найтихіші слова — ті, що приносять бурю. Думки, що ступають голубиними кроками, керують світом», – Фрідріх Ніцше.

«Мовчи. Дивись на зірки та цінуй те, що ти живеш», — Бернард Вербер.

Джерело

Інструкція: як продати і купити землю

Андрій Панченко

05.11.2021

купівля землі, продаж землі, BitukMedia — minfin.com.ua

Відкриття ринку землі в Україні — подія, що поставила безліч запитань перед фермерами та власниками земельних паїв. Що треба знати перед продажем ділянки? Які документи необхідно підготувати? На що звернути увагу під час угоди? Про ці та інші нюанси купівлі-продажу земельних ділянок «Мінфіну» розповів CEO agriteka.com Андрій Панченко.

Крок 1: з чого починати

Для продавців першим кроком є надання інформації про продаж. Причиною продажу найчастіше є спланована схема відчуження ділянки у юридичних та фізичних осіб. Цей процес відбувається під час поділу землі державної власності на ділянки по 2 га, які безоплатно передаються у власність, а потім — відчужуються.

Отже, про намір продати земельну ділянку власник має повідомити громаду наступним чином:

безпосередньо звернутися до фермерів;
розповсюдити інформацію через «сарафанне радіо»;
розмістити оголошення на різноманітних маркетплейсах нерухомого майна, типу OLX;
виставити лот на спеціалізованих платформах, наприклад, біржа Zemelka.

Покупцям же насамперед необхідно дослідити ринок землі в регіоні, де вони планують зробити покупку, щоб визначити середню вартість ділянки та її об’єм.

Після цього покупець має знайти потенційного продавця. Можна звернутися до віртуальних платформ з продажу нерухомості та сільгоспземель, але краще — поспілкуватися з місцевими мешканцями населеного пункту, в районі якого ви плануєте придбати ділянку, щоб знайти продавця без посередників.

Щоб при покупці ділянки не переплачувати, перш ніж спілкуватися з продавцем, вивчіть вартість аналогічних земельних ділянок у визначеному регіоні. Це вбереже вас від некомпетентних або непорядних продавців, а також зекономить нерви і час.

Крок 2: оцінка земельної ділянки

Наступним кроком є оцінка землі, особливо це стосується випадків, коли ділянку було знайдено без допомоги онлайн-сервісів. Фахівці радять спочатку знайти певну ділянку на «Публічній кадастровій карті» та перевірити наявність кадастрового номеру. Якщо ділянка його не має, то продавцю потрібно звернутися до проєктної організації для його присвоєння.

Юристи попереджають, що не варто розпочинати угоду, якщо земля не зареєстрована. Адже у цьому випадку неможливо ідентифікувати та перевірити ділянку. А це — прямий шлях потрапити на гачок до шахраїв.

Навіть якщо ділянка має кадастровий номер, її все одно потрібно перевірити, чи не перебуває вона, наприклад, в оренді, особисто перевірити рельєф і тільки потім спілкуватися з власником та проводити грошову оцінку.

Читайте також: Як обрати квартиру для здачі в оренду

Крім того, не полінуйтеся переглянути інформацію про обрану ділянку у базах Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру. Ця порада захистить покупця від сумнівної угоди та заощадить кошти.

Крок 3: готуємо документи

Купувати землю можуть не тільки фізичні особи — громадяни України, але й ОТГ та держава. Укладання угоди про придбання землі здійснюється під керівництвом нотаріуса. Для підписання договору потрібен наступний перелік документів:

Довідка про цільове призначення обраної ділянки. Якщо покупка землі здійснюється для ведення фермерської діяльності, тоді у довідці має бути зазначено, що ділянка призначена для ведення особистого селянського господарства.
Витяг з бази Державного земельного кадастру (оригінал). Середня вартість цього документу дорівнює приблизно 100 грн.
Експертна оцінка земельної ділянки. Цю процедуру потрібно замовляти у спеціалізованих організаціях, що надають послугу експертної оцінки землі. Приблизна вартість такої послуги становить 1 000 грн.
Документ про право власності на земельну ділянку. Найчастіше це наказ Держгеокадастру, рішення сільської ради або ОТГ.
Оригінал витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Якщо об’єкт був відсутній, то на момент укладання угоди ділянку можна буде зареєструвати, але будьте готові сплатити адміністративний збір.
Документи учасників угоди. Для фізичних осіб — паспорт та ІПН, а для юридичних осіб — установчі документи.
Через 3−5 днів після реєстрації права власності та сплати адміністративного збору покупець стає повноправним власником землі.

Поради продавцям

З 1 липня 2021 року в Україні було скасовано мораторій на продаж сільськогосподарських земель. А це означає, що власникам землі потрібно переглянути документи на землю, навіть якщо у найближчий час продаж землі не планується.

Насамперед зверніть увагу на те, чи зареєстрована ділянка у реєстрі Держгеокадастру. Якщо у вас на руках державний акт старого зразка, то потрібно звернутися в Держгеокадастр, щоб відновити та встановити межі ділянки в натурі для майбутньої реєстрації речових прав.

Читайте також: Ринок землі: в Україні укладено вже майже 30 тисяч земельних угод

Ця процедура необхідна для первинної перевірки ділянки, якщо на неї знайдеться покупець. Крім того, не забудьте внести відомості про ділянку в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно. Виконання цих процедур заздалегідь значно пришвидшить у майбутньому підписання угоди та суттєво зекономить час.

Кілька слів про вартість ділянки

Раніше ціна земельної ділянки визначалася грошовою оцінкою. Як правило, земельні ділянки продавали або купували за договірною ціною, яку було встановлено у ході переговорів покупця та продавця.

Після відкриття ринку сільськогосподарських земель держава намагається встановити конкретну ринкову ціну на землю. На формування вартості впливає розташування ділянки, площа, показники середньої врожайності, нормативна грошова оцінка тощо.

Оскільки кількість укладених угод купівлі-продажу землі замала, то за основу для розрахування вартості було взято ціну оренди земельних ділянок. У 2020 році оренда 1 га в Україні становила 3 425 грн, а ставка за довгостроковим кредитом — 6,7% (в іноземній валюті). Тому на сьогоднішній день середня вартість землі в Україні складає 51,2 тис. грн. за га.

Попри виведену цифру, вартість землі може коливатися, та у деяких регіонах вдвічі перевищувати зазначену ціну. Так, наприклад, у Київській області вартість 1 га може коливатися від 26,5 тис грн. до 74,6 тис. грн.

Як перевірити договір

У зв’язку з відкриттям ринку сільськогосподарських земель перевірку продавців та покупців землі мають здійснювати нотаріуси. Окрім перевірки даних за реєстрами, нотаріуси контролюють дотримання законодавчої норми — 100 га в одні руки. Ця норма діятиме до 1 січня 2024 року.

Щоб здійснювати цю перевірку, нотаріус повинен мати доступ до Державного земельного кадастру. На момент старту ринку землі такий доступ мали 879 нотаріусів. Сьогодні ж кількість фахівців, що мають доступ до системи, виросла вдвічі.

Джерело

Будь розкутою. Будь скромною. Будь леді: чому соціум щодня тисне на жінок

Дар'я Бура

28.10.2021

Якось журнал Girls Girls Girls створив відео, де американська акторка Синтія Ніксон розповідає про тиск, якому піддаються жінки щодня, коли чують нав’язані суспільством правила про свій зовнішній вигляд і свою поведінку. Я зовсім не агресивна феміністка, але вже кілька разів слухаю, що говорить Ніксон. Якщо не вдаватися до того, що у відео 80% – жінки модельної зовнішності, то у тексті багато правди, яка змушує задуматися: «Дійсно, чому я дозволяю цьому бути у своєму житті?»

«Будь леді, казали вони. Твоя спідниця надто коротка. Виріз у сорочці надто глибокий. Штани надто тісні. Не показуй так багато тіла. Не показуй стегон. Не показуй грудей. Не показуй живота. Не показуй декольте. Не показуй білизни. Не показуй плечей. Прикрийся. Залиш щось для уяви. Вдягайся скромно. Не будь спокусницею. Чоловіки не можуть себе контролювати. У чоловіків потреби. Ти виглядаєш старомодно. Розслабся. Покажи трохи тіла. Виглядай сексі. Виглядай гарячою. Не будь такою провокативною. Ти сама напрошуєшся. Одягни чорне. Одягни підбори. Ти надто вирядилася. Подивись в що ти вдягнута. Не вдягай спортивних штанів. Ти виглядаєш так, наче занедбала себе».

Це лише уривок з майже трихвилинного відео. Ці фрази чула кожна жінка щодня. Як би вона не вдяглася, чи як би не поводилася. Знайдеться той/ті, хто вважатиме за потрібне вказати на одяг, макіяж, зачіску, на те «як правильно» чи «як неправильно» себе поводити». Про те, що в чоловіків закладено природою – реагувати на жінку, відтак – сама винна.

«Будь леді, казали вони. Не будь надто товстою. Не будь занадто худою. Не будь занадто великою. Не будь занадто маленькою. Вдягни щось. Схудни. Перестань їсти так багато. Не їж зашвидко. Замов салат. Не їж вуглеводи. Відмовся від десерту. Тобі треба схуднути. Ти маєш влізти в цю сукню. Сідай на дієту. Слідкуй за тим, що ти їси. З’їж селеру. Жуй жуйку. Пий багато води. Ти маєш влізти в ці джинси. Боже, ти як скелет. Чому ти просто не почнеш їсти? Ти виглядаєш замореною. Ти виглядаєш хворою. З’їж бургер. Чоловіки люблять жінок, в яких є трохи м’яса на кістках. Будь маленькою. Будь легкою. Будь невеличкою. Будь крихітною. Будь жіночною. Будь XS. Будь XXS. Будь нічим. Будь меншою за ніщо».

В мене є одна подруга – гарна, висока і дуже худа (ось, і я вдаюся до оціночних суджень). І коли її хтось чіпає стосовно худорлявості: «О, боже, ти така худа!», вона відповідає: «А ти така жирна». Коментатор більше не наважується висловлюватися стосовно її зовнішності.

«Будь леді, казали вони. Видали волосся зі свого тіла. Поголи ноги. Поголи під пахвами. Поголися в зоні бікіні. Депілюй обличяя. Депілюй руки. Депілюй брови. Позбудься вусиків. Відбіли це. Відбіли те. Висвітли шкіру. Засмагни. Позбудься шрамів. Прикрий розтяжки. Накачай прес. Збільш губи. Вколи ботокс. Зроби підтяжку обличчя. Втягни живіт. Зроби стегна стрункішими. Литки мають бути в тонусі. Груди не можуть бути обвислі. Виглядай природньо. Будь собою. Будь автентичною. Будь впевненою. Ти надто стараєшся. Ти виглядаєш наче перестаралася. Чоловіки не люблять жінок, які надто стараються.

При тому, що існувати суто у жіночому світі було б значно складніше, саме чоловіки породжують комплекси і штампи у жінок. «Ти дуже гарна, але попа має бути більш підтягнута, попрацюй над цим», – сказав якось хлопець моїй подрузі. І вона, попри те, що справді дуже гарна, і знає про це, отримала комплекс. Бо ця «попа» тепер постійно виринає в її голові в моменти невпевненності.

Будь леді, казали вони. Нафарбуйся. Нанеси тоналку. Маскуй недоліки. Контуруй ніс. Підкресли вилиці. Підведи очі. Підфарбуй брови. Нарости вії. Намалюй губи. Пудра, рум’яна, бронзер, хайлайтер. Твоє волосся надто коротке. Твоє волосся надто довге. Кінчики посіклися. Висвітли волосся. Коріння відросло. Стань блондинкою. Не блакитний, це виглядає неприродньо. Ти сивієш. Ти виглядаєш такою старою. Виглядай молодо. Виглядай молодіжно. Виглядай без віку. Не старій. Жінки не старіють. Старість бридка. Чоловіки не люблять бридких.

А тут вже і без чоловіків обійшлося. Все «завдяки» рекламі і нав’язаним модним образам. «Слухай, ти могла б і для мене нафарбуватися, бо щось перестала за собою слідкувати», – колись так зустріла мене подруга, з якою ми давно не бачилися. А в мене якраз був період, коли я вчилась сприймати себе зовсім без макіяжу. Вчилася любити себе з тим, що мої очі здавалися не надто виразними і колір шкіри часом виглядав не ідеальним. Не скажу, що ті її слова мене підбадьорили.

«Будь леді, казали вони. Бережи себе. Будь чистою. Будь незайманою. Не говори про секс. Не фліртуй. Не будь шалавою. Не будь повією. Не спи з ким доведеться. Не втрачай гідності. Не спи з багатьма. Не віддавай себе. Чоловіки не люблять шльондр. Не будь скромницею. Не будь затиснутою. Розслабся трохи. Посміхайся більше. Задовольняй чоловіків. Будь досвідченою. Будь сексуальною. Будь невинною. Будь брудною. Будь незайманою. Будь сексі. Будь крутою. Не будь як інші дівчата».

А тут пригадується старий жарт про те, що чоловік, в якого було багато жінок – альфа-самець, а жінка, в якої було багато чоловіків – шльондра. Хоча, який же це жарт?

«Будь леді, казали вони. Не говори надто голосно. Не говори забагато. Не займай місця. Не сиди так. Не стій так. Не будь нав’язливою. Чому ти така нещасна? Не будь сукою. Не будь такою владною. Не будь асертивною. Не реагуй так. Не будь такою емоційною. Не плач. Не кричи. Не лайся. Будь пасивною. Будь покірною. Терпи біль. Будь приємною. Не нарікай. Не поступайся надто швидко. Хвали його его. Змусь його побігати за собою. Чоловіки люблять те, що вони не можуть мати. Не віддавайся надто легко. Хай попрацює за це. Чоловіки люблять доганяти. Складай його одяг. Готуй його обід. Роби його щасливим. Це жіноча робота. Колись ти станеш гарною дружиною. Візьми його прізвище. Чому ти взяла подвійне? Божевільна феміністка. Подаруй йому дітей. Ти не хочеш дітей? Колись захочеш. Ти зміниш свою думку.

В дитинстві моя мама мені говорила: «Не говори голосно, що подумають люди». У підлітковому віці мене «вчили» друзі бути менш емоційною, бо часом я могла говорити не з тою інтонацією, яка їм подобається. Тепер в мене запитують про «годинничок, який цокає» і чому я не хочу дітей. Так і живемо – у світі чужих, нав’язаних моделей.

«Будь леді, казали вони. Не доводь до зґвалтування. Захищай себе. Не пий надто багато. Не гуляй сама. Не повертайся надто пізно. Не вдягайся так. Не показуй забагато. Не напивайся. Не залишай свій напій. Ходи з подружкою. Ходи освітленою стороною вулиці. Будь в безпечних районах. Скажи комусь, куди ти йдеш. Візьми перцевий балончик. Купи свисток від ґвалтівників. Тримай ключі як зброю. Візьми курс самооборони. Перевір багажник. Замкни двері. Не виходь одна. Не дивися в очі. Не тріпочи віями. Не виглядай легкою. Не привертай уваги. Не працюй пізно. Не розповідай брудних анекдотів. Не посміхайся незнайомцям. Не виходь вночі. Не довіряй нікому. Не кажи так. Не кажи ні. Просто “Будь леді” казали вони».

Насправді, саме у цьому блоці багато правди. Варто таки вміти захистити себе. Бо, як би там не було, в цьому світі забагато тих, кому ти «така» чи «не така». Візьми курс самооборони і не дозволяй ображати себе.

Ми дивимося на інших, особливо в часи соцмереж. Намагаємося когось копіювати, через когось гнобимо себе, переконуємо себе щодня: «я унікальна, я любитиму себе такою, яка є». Але, за гарними фотографіями можуть ховатися і втома, і невпевненність, і тимчасове невдоволення. Так само часто бувають дні, коли любиш себе без умовностей і умов, без потреби у компліментах. З зайвою складочкою, неідеальною чолкою, або зовсім без макіяжу. Це все про наші внутрішні комплекси і нашу внутрішню любов. І було б добре, якби олії в вогонь не підливали ще й з боку ті, кого ми про це не запитуємо.

Але, попри це, важливо пам’ятати, – обов’язково в кожної з нас є хтось, хто любить попри все, завдяки всьому і такими, які ми є. З нашим гарним настроєм чи невдоволеним. Просто, за те, що ти є!

Якби нещасний випадок стався в Україні – що було б Алеку Болдвіну?

Андрій Слюсар

26.10.2021

2 жовтня у американському штаті Нью Мексико сталась трагедія – актор Алек Болдвін під час зйомок однієї зі сцен фільму вистрелив із реквізитної вогнепальної зброї, внаслідок чого смертельно поранив операторку Галину Хатчінз та поранив режисера Джоела Соузу, який стояв за нею.

Поки ведеться офіційне розслідування і жодних висновків американських органів правопорядку ще немає, можемо змоделювати подібну ситуацію в Україні і подумати, якими могли б бути наслідки для актора в умовах нашого законодавства.

Деталі інциденту поки невідомі, їх має з’ясувати під час розслідування місцева поліція, тому за таких умов поки можна лише припускати, що саме могло статись на знімальному майданчику.

На цьому етапі можна відкинути версію із умисним пострілом пана Болдвіна з вогнепальної зброї, бо це однозначно буде умисним вбивством як в Україні, так і в Сполучених Штатах.

Оскільки для цілей нашої моделі ми виходимо з того, що постріл був зроблений із реквізитної зброї, спочатку варто розібратись, що ж це таке.

Пістолет-реквізит

На відміну від театральних постановок, де в якості реквізиту використовують, як правило, муляжі пістолетів, при зйомках голлівудських фільмів такий реквізит виглядає інакше.

У фільмах в якості реквізиту найчастіше використовують справжню вогнепальну зброю, відрізняється вона лише набоями, якими її споряджають.

Бойовий набій складається з гільзи, на денці якої міститься капсуль із запальною сумішшю, а сама вона заповнена порохом та має на кінці свинцеву кулю. Коли ударний механізм пістолета вдаряє по капсулю, відбувається невеликий спалах, від якого загоряється порох, внаслідок чого відбувається своєрідний мікровибух, який виштовхує свинцеву кулю з гільзи у дуло пістолета та надає їй значної кінетичної енергії та прискорення, достатніх для ураження об’єктів, які опиняться на шляху її польоту.

Так от, у зброї, що є реквізитом для зйомок, замість таких бойових набоїв найчастіше використовують «макети набоїв» або «порожні набої», які мають різне призначення і будову.

Макет набою зовні виглядає як справжній бойовий набій – гільза зі свинцевою кулею на кінці. От тільки всередині гільзи немає пороху та навіть капсульного заряду, тобто хоча в пістолеті і є куля, вистрілити нею фактично неможливо. Такі макети використовуються, коли у фільмі потрібно реалістично показати бойову амуніцію – процес спорядження зброї набоями, чи заряджений револьвер зблизька.

Інший вид набоїв для реквізиту – це порожні набої. Вони мають усі елементи бойових набоїв окрім кулі. Тобто у гільзі такого набою є капсуль та повний заряд пороху, а замість кулі там паперова або воскова заглушка, яка не дає пороху висипатись. Такі набої дозволяють відтворити у кадрі звук та вигляд справжнього пострілу зі спалахами і пороховими газами, але внаслідок такого пострілу куля не вилітає зі ствола. Щоправда, використання таких макетів на близькій відстані також небезпечне, оскільки навіть сам потік порохових газів може завдати значних ушкоджень.

Таке вже було?

Для того, щоб припустити, що могло трапитись у даному випадку, варто звернутись до попередніх прикладів смертей від вогнепальних пораненнях на знімальних майданчиках.

Після випадку зі смертю Галини Хатчінз найчастіше згадували дві смерті у кіноіндустрії: акторів Джона-Еріка Гексама та Брендона Лі.

У 1984 році пан Гексам отримав смертельне порання під час зйомки сцени, у якій він зображав гру «в російську рулетку» – він приставив до скроні револьвер, споряджений макетом набою, і вистрелив. Однак, через близьку відстань і уразливість скроневої ділянки черепа, навіть без кулі енергії порохових газів вистачило, щоб завдати смертельного поранення.

Але цей випадок нерелевантний для співставлення, оскільки Алек Болдвін стріляв зі значно більшої відстані, а зважаючи, що поранення Галини Хатчінз було наскрізним, очевидно, що куля у пістолеті таки була.

Випадок зі смертю Брендона Лі у 1993 році був складнішим. Під час зйомки сцени інший актор повинен був вистрелити у пана Лі з пістолета, спорядженого макетом набою, однак внаслідок пострілу Брендон отримав поранення у груди, яке виявилось смертельним.

Як встановило розслідування, у одній із попередніх сцен з цього пістолета стріляли порожніми набоями, однак, ці набої самостійно вихолощували члени знімальної групи і схоже з них не були видалені капсулі, а можливо, залишились і сліди пороху. Внаслідок пострілу енергії від спрацювання капсулю вистачило для того, щоб куля від’єдналась від гільзи, після чого вона застрягла у каналі ствола. Коли ж під час зйомки сцени з пострілом у Брендона Лі використали макет набою, тиск повноцінного порохового заряду виштовхнув цю кулю зі ствола. Тобто, хоча кожен поодинці ці реквізитні набої не несли смертельної небезпеки, таке їх фатальне поєднання фактично утворило ефект пострілу бойовим набоєм.

Зважаючи на доступні зараз деталі інциденту зі смертю Галини Хатчінз, можна припустити, що він може мати певні паралелі з обставинами загибелі Брендона Лі.

Що було б в Україні?

Моделюючи аналогічну ситуацію в українських реаліях для спрощення залишаємо за дужками національні обмеження стосовно обігу вогнепальної зброї та не розглядаємо специфічні склади злочинів, пов’язані з її обігом.

Базовою передумовою для кримінальної відповідальності в Україні є наявність умисної або необережної вини.

Українське законодавство передбачає кримінальну відповідальність за вбивство через необережність так само, як і за необережне тілесне ушкодження (якщо говорити про другого постраждалого від пострілу пана Болдвіна).

Але у такому випадку необережна форма вини матиме місце, якщо людина передбачала можливість заподіяння комусь смерті чи тілесних ушкоджень, але легковажно розраховувала, що цього не станеться, або ж якщо вона не передбачала цього, але повинна була і могла передбачити.

Якщо виходити з того, що Алек Болдвін був переконаний, що в його руках реквізитна зброя, яка не здатна здійснити бойового пострілу, і він як актор природньо не зобов’язаний і не компетентний перевіряти реквізитну зброю, тоді з кримінально-правової точки зору жодної форми вини у смерті пані Хатчінз в його діях не буде. У національній правовій доктрині заподіяння смерті за таких обставин відносять до казусу, цю правову конструкцію, що виключає злочинність діяння, студенти-правники пам’ятають чи не найкраще з курсу кримінального права.

З іншої сторони, якщо для використання такої зброї на знімальному майданчику існують певні обов’язкові інструкції та процедури (а вони повинні існувати), тоді відповідальний експерт з реквізитної зброї, який повинен був її перевірити перед використанням у кадрі, але не зробив цього, або допустив неправильне використання набоїв, міг би бути звинувачений у такому необережному вбивстві, вчиненому опосередковано. Хоча, звісно, для цього варто було б перевірити і встановити цілий список додаткових ознак і елементів злочину.

Аналогічною була б кваліфікація дій Алека Болдвіна, якби хтось умисно спорядив його реквізитну зброю бойовими набоями. Тоді б так само жодної форми вини, а отже і злочину у діях актора не було, а з точки зору українського кримінального закону саме цей умовний «хтось» і вчинив би умисне вбивство, використавши пана Болдвіна як своєрідне «знаряддя» злочину.

До слова, у випадку зі смертю Брендона Лі прокурор не знайшов підстав для висунення звинувачень не лише стосовно актора, який здійснив смертельний постріл, але і будь-кого зі знімальної групи. Таке рішення прокурор пояснив громадськості тим, що хоча ключовим фактором у смерті пана Лі стала якраз необережність, проте розслідування не здобуло достатніх доказів для доведення саме кримінально-караної необережності. Родина Брендона Лі погодилась з рішенням прокурора.

Замість висновків

Навряд чи відсутність кримінальних звинувачень (якщо це дійсно було випадковістю) полегшить моральні страждання Алека Болдвіна чи поглибить горе близьких Галини Хатчінз.

Але, можливо, цей випадок стане переломним у практиці використання справжньої вогнепальної зброї як реквізиту для зйомок кіно. Припинення цієї явно небезпечної традиції у Голлівуді було б доречним знаком шани для Галини Хатчінз, Джона-Еріка Гексама, Брендона Лі та десятків інших працівників індустрії, які постраждали або і загинули через неї.

Не дарма усі експерти з поводження зі зброєю радять ніколи не направляти на людей навіть не споряджену зброю та все одно перевіряти зброю, яку хтось розрядив до цього.

З нинішнім рівнем комп’ютерної графіки навряд чи буде складно реалістично передати сцени перестрілок без використання справжніх пістолетів та пороху, а якщо якісь незначні відмінності і будуть, то мені як глядачу буде значно простіше не зважати на них, ніж читати новини про чергові смерті на знімальних майданчиках.

Джерело

Не тримайте поруч людей, які не готові вас любити

Ентоні Гопкінс

24.09.2021

Відпустіть людей, які не готові вас любити.

Це найскладніше, що вам доведеться зробити у своєму житті, і це буде також найголовнішим. Перестаньте вести важкі розмови з людьми, які не хочуть змінюватися. Припиніть показуватися людям, які не зацікавлені у вашій присутності.

Я знаю, що ваш інстинкт – робити все, що в ваших силах, щоб здобути оцінку оточуючих, але це імпульс, який позбавляє вас часу, енергії, психічного та фізичного здоров’я. Коли ви почнете боротися за життя з радістю, інтересом та відданістю, не всі будуть готові піти за вами до цього місця.

Це не означає, що вам потрібно змінити те, ким ви є, це означає, що ви повинні відпустити людей, які не готові вас супроводжувати. Якщо вас виключають, ображають, забувають або ігнорують люди, яким ви приділяєте свій час, ви не робите собі ласку, продовжуючи пропонувати їм свою енергію та своє життя.

Правда в тому, що ти не для всіх і не кожен для тебе. Саме це робить ті миті такими особливими, коли ви зустрічаєте людей, з якими ви відповідаєте взаємністю у дружбі чи любові. Ви дізнаєтесь, наскільки це дорого, бо ви відчули те, що буває й інакше.

На цій планеті мільярди людей, і багато з них ви знайдете на своєму рівні зацікавленості та відданості. Можливо, якщо ви перестанете з’являтися, вони не будуть вас шукати. Можливо, якщо ви перестанете намагатися, стосунки закінчаться. Можливо, якщо ви припините надсилати текстові повідомлення, ваш телефон залишатиметься темним тижнями. Це не означає, що ви зіпсували стосунки, це означає, що єдине, що підтримало ваші стосунки, – це енергія, яку генерували лише ви. Це не любов, це прихильність.

Це дає шанс тим, хто цього не заслуговує! Ви заслуговуєте набагато більше. Найцінніше, що ти маєш у своєму житті, – це твій час та енергія, оскільки обидва вони обмежені. Люди та речі, яким ви приділяєте свій час та енергію, визначатимуть ваше існування. Усвідомивши це, ви починаєте розуміти, чому ви так переживаєте, коли проводите час із людьми, діями чи просторами, які вам не підходять і не повинні бути поруч з вами. Ви почнете розуміти, що найголовніше, що ви можете зробити для себе і для всіх оточуючих, це захищати свою енергію сильніше, ніж будь-що інше.

Зробіть своє життя надійним притулком, де дозволяється знаходитись лише людям, які “сумісні” з вами. Ви не несете відповідальності за порятунок когось. Ви не несете відповідальності за те, щоб переконати їх покращитися.Не ваша робота існувати для людей і дарувати їм своє життя! Ви заслуговуєте на справжню дружбу, справжні зобов’язання та повну любов до здорових, процвітаючих людей.

Рішення дистанціюватися від шкідливих людей подарує вам ту любов, шану, щастя та захист, яких ви заслуговуєте.

Джерело

Хороші батьки – 9 головних “НЕ”

COMA – stop for smile

23.09.2021

Почніть з себе. По-перше, діти дуже відчувають наш настрій і переймають його. У спокійних батьків спокійні діти. По-друге, діти вимагають дуже багато нашого терпіння.

1. Не нервуйте. Почніть з себе. По-перше, діти дуже відчувають наш настрій і переймають його. У спокійних батьків спокійні діти. По-друге, діти вимагають дуже багато нашого терпіння. Тому вам потрібен хороший настрій. Обов’язково висипайтеся, нехай навіть на шкоду домашнім справам. Не відмовляйтеся від допомоги родичів, якщо пропонують. Намагайтеся вибиратися з дому і хоч зрідка міняти обстановку. Вашій дитині дуже потрібна задоволена життям мама.

2. Не передумуйте. Якщо дали дитині слово, обов’язково виконайте обіцяне. Те ж стосується і заборон: якщо щось було заборонено один раз, значить і всі наступні рази ця заборона повинна зберігатися. І не може бути такого, що з мамою не можна, а з татом можна. У всіх членів сім’ї повинна бути чітка виховна стратегія.

3. Не бийте. Якщо ви піднімаєте руку на дитину (нехай навіть це «невинний» ляпас), ви вчите її вирішувати конфлікти з позиції сили. Малюк буде знати, що хто вище, старше, сильніше, той і правий. І, коли виросте, цілком зможе відплатити вам тією ж монетою.

4. Не брешіть. Якщо ви збираєтеся на щеплення, так і скажіть: «Тобі будуть робити укол, це неприємно, але я буду поруч». Якщо ви курите, так і поясніть, що це погана звичка, ви нічого не можете з собою вдіяти, але постараєтеся. Якщо дитина просила щось зробити, а ви забули, просто вибачтеся. Кожна маленька брехня – це підрив вашого авторитету.

5. Не шантажуйте. «Якщо ти перестанеш кричати, я дам тобі цукерку». Або «Якщо ти не припиниш, то не будеш дивитися мультики». Це дресура, шантаж і маніпуляція. Потрібно завжди намагатися знайти слова, щоб переконати дитину зробити бажане. Головне набратися терпіння.

6. Не забороняйте. Перш ніж заборонити щось дитині, подумайте, чи так важлива ця заборона? Заборон повинно бути по-мінімуму, інакше дитина всі їх просто не сприйме і не запам’ятає. Розетки, гаряча плита, вікна, дорога – однозначно не можна. Все інше – прибрати з очей геть або розслабитися і дозволити. Якщо дитина дісталася до вашого дорогого телефону або цінної губної помади – це ваша вина, що не заховали. А для дитини це абсолютно заслужений трофей.

7. Не подавайте неправильний приклад. Нерозумно розповідати дитині про шкоду куріння, затягуючись сигаретою. Пояснення «Я дорослий, мені можна» – не працює.

8. Не бійтеся визнавати свої помилки. Ми не боги і теж буваємо неправі. Якщо ви в пориві гніву раптом накричали на дитину або навіть вдарили, якщо десь взяли невірне рішення або не так зрозуміли малюка, обов’язково поясніть йому, в чому ваша помилка і вибачтеся. Ваш батьківський авторитет не зруйнується, не переживайте. Зате маленький чоловічок буде знати, що не потрібно соромитися своїх помилок. Адже тільки завдяки ним ми здобуваємо цінний досвід.

9. Не бійтеся розпестити. Не бійтеся зайвий раз обійняти дитину, взяти її на руки, купити подарунок. Якщо у вас є така можливість, обіймайте, носіть на руках і обдаровуйте. Найголовніше – це чітка виховна лінія в пунктах, які викладені вище. Якщо ви твердо стоїте на встановлених вами правилах, то в іншому можете балувати дитину хоч греблю гати. Адже дитинство у наших малюків одне.

Джерело

Яка вона – ідеальна жінка?

Між нами дівчатками

22.09.2021

Не повністю нафарбована, з не ідеальною укладкою на голові, не ідеально одягнена. Зате може сміливо терти очі долоньками, відкидати назад волосся, і не мріяти весь вечір про те, щоб скинути з себе незручне плаття.

Вона не виставляє напружене фото з ногою на тазику, надутими губами, фальшивою усмішкою … Вона взагалі не помічає, що її фотографують, і регоче на весь рот.

Вона не боїться виглядати безглуздо. Вона не говорить, що всі приймають її дочка за подругу чи сестру, тому що це так і є, і не потребує підтвердження.

Вона не лежить по три години під лампою і голками, не вказує свою кашу з вівсянкою публіці, тому що каша – це просто їжа і вона її їсть, не демонструє свій прес, не кидає кожен день солодкі картинки з .. “кимось” в обнімку …

Вона просто живе. Хоча і трохи «не».

А ви знали, що наш мозок має кнопку “видалити” – як нею користуватися?

COMA – stop for smile

21.09.2021

Час від часу нам здається, що в голові уже нема місця на нову інформацію. Однак цю проблему можна дуже легко вирішити — потрібно просто навчитись використовувати кнопку “Видалити”, яка є в кожного з нас.

Мозок використовує дуже цікавий спосіб звільнення місця для створення нових, більш міцних зв’язків, щоб ви могли запам’ятати більше.

У неврології є такий вислів: нейрони, які спалахують разом, зв’язуються один з одним. Іншими словами, чим частіше використовується нейрозв’язок в мозку, тим міцнішим він стає. Ось чому правильною є інша приказка: “Важко в навчанні — легко в бою”. Чим більше ви граєте на піаніно, чим частіше використовуєте іноземну мову чи жонглюєте, тим міцнішими стають ці зв’язки.

Протягом багатьох років це вважалося головною запорукою освоєння нових навичок. Але виявилося, що здатність вчитися залежить не тільки від побудови і зміцнення нейрозв’язків. Важливішим за це виявилась наша здатність руйнувати старі зв’язки. Цей процес називається “синаптичний прунінг”.

Ось як це працює:

Ваш мозок подібний на сад

Уявіть, що ваш мозок — це сад, хіба що замість вирощування квітів, фруктів та овочів ви вирощуєте там синаптичні зв’язки між нейронами. По цих зв’язках передаються такі нейромедіатори, як дофамін, серотонін та інші.

У вашому мозку є і садівники — мова іде про гліальні клітини, які можуть прискорювати сигнали між певними нейронами. У той же час інші гліальні клітини забирають все зайве: виривають бур’яни, вбивають шкідників, підмітають опале листя. Ці садівники-прибиральники в мозку називаються мікрогліальні клітини. Вони руйнують синаптичні зв’язки. Запитання в тому, як вони знають, які зв’язки можна руйнувати?

Дослідники тільки починають розгадувати цю таємницю, але вже зараз вони знають точно, що ті синаптичні зв’язки, які ми використовуємо рідше за інші, позначаються білком C1q (та іншими). Коли мікрогліальні клітини помічають цю мітку, вони вступають в реакцію з білком і знищують або скорочують синапс.

Таким чином, у вашу мозку звільняє місце для нових, більш міцних зв’язків, щоб ви змогли запам’ятовувати більше.

Чому сон дуже важливий для мозку?

Чи було у вас коли-небудь відчуття, що мозок переповнений? Можливо, це ставалось у період працевлаштування чи під час роботи над проектом, а все тому, що ви мало спали. Але, незважаючи на це, мозок все одно отримував нову інформацію, через що справді був переповнений.

Коли ви дізнаєтеся багато нового, мозок будує зв’язки, але вони неефективні, тимчасові. Мозок повинен обрізати їх і побудувати більш чіткі, ефективні стежки. Цим наш мозок займається, коли ми спимо.

Поки ви спите, обсяг мозкових клітин може скоротитися на 60%, щоб дати можливість гліальним клітинам почати роботу — прибрати все зайве і обрізати синапси.

Чи прокидалися ви коли-небудь після хорошого сну з чистими думками і ясною головою? Так було тому, що в результаті очистки та посилення зв’язків, що відбувалося вночі, в вашому мозку з’явилося багато місця для прийняття та синтезу нової інформації, тобто для навчання.

Інколи корисно навіть подрімати 10-20 хвилин, щоб ці “садівники” очистили ваш мозок від непотрібних зв’язків.

Займатися розумовою діяльністю при довгій відсутності сну — те ж саме, що прорубуватися крізь густі джунглі з мачете. Це важко, повільно і дуже втомлює. Шляхи переплітаються і світло не може проникнути всередину. Розумова діяльність після гарного відпочинку — це приємна прогулянка по парку, яка надихає.

Думайте про те, що для вас важливе

Насправді, у вас є можливість вирішувати, що саме ваш мозок видалить, поки ви будете спати. Це синаптичні зв’язки, які ви не використовуєте. Однак завдяки цьому зв’язки, які використовуються, отримують все необхідне для росту. Тому потрібно контролювати те, про що ви думаєте.

Якщо ви витрачаєте занадто багато часу на читання теорій про те, чим закінчиться серіал “Гра престолів” і лише зрідка думаєте про роботу, вгадайте, які синапси будуть позначені для видалення?

Якщо на роботі у вас з кимось конфлікт, і тепер ви думаєте, як покарати цю людину, а не про те, як впоратися з важливим проектом, ваш мозок буде генерувати чудові ідеї для помсти і погані для інновацій.

Щоб максимально використовувати природну систему очищення вашого мозку, думайте про те, що дійсно для вас важливо. Ваші “садівники” зміцнять ці зв’язки і приберуть непотрібні. Так ви зможете допомогти своєму мозку розквітнути.

Джерело

Джек Ма пояснив, через що бідні люди зазнають невдачі

COMA – stop for smile

20.09.2021

Бідних людей задовольнити найважче.
⠀
Дайте їм щось безкоштовно, вони вирішать, що це пастка.
⠀
Скажіть їм, що це лише невелика інвестиція, скажуть – багато не заробити.
⠀
Скажіть їм вкластися по-крупному, скажуть що у них немає грошей.
⠀
Скажіть їм спробувати нові теми, скажуть – немає досвіду.

Скажіть їм, що це традиційний бізнес, скажуть, що це важко.
⠀
Скажіть їм, що це нова бізнес-модель, вони скажуть – піраміда.
⠀
Скажіть їм відкрити магазин, скажуть – немає свободи.
⠀
Скажіть їм почати новий бізнес, скажуть що немає доказів що новий бізнес піде.
⠀
Вони мають щось спільне:

Люблять запитувати Google, слухатися друзів, які знають не більше, ніж вони самі, ці люди перебувають в роздумах більше, ніж професор університету і роблять менше ніж сліпий.
⠀
Просто запитайте їх, що вони можуть? Вони не дадуть вам відповідь.
⠀
Мій висновок:

Замість того, щоб ваше серце билося швидше, чому б просто не діяти трохи швидше; замість того, щоб просто перебувати в роздумах, чому б не зробити те, про що ви думаєте.
⠀
Бідні люди зазнають невдачі через одну спільну рису:
⠀
“Все Їхнє Життя Проходить в Очікуванні.”

– Джек Ма, засновник Alibaba

Джерело

Зробімо державу багатшою – як? Маємо відповідь

Zagorna Anastasia

19.09.2021

Якби ви хотіли зробити країну багатою, які ідеї та спосіб мислення допомогли б вам досягти вашої мети? Знайшли відповідь у відео створеним американським YouTube-каналом “The School of Life”.

Переклад: Майстерня озвучення

Як старіти повільніше?

Клубер

17.09.2021

Не скаржтеся на життя, або як старіти повільніше? І головне: якщо людина позбавлена почуття гумору – значить, було за що.

Хочете дізнатися, як старіти повільніше? Прочитайте, посміхніться і зробіть висновки …

Купіть велосипед.
Закохаєтесь. Ніщо так не дисциплінує тіло, як бажання подобатися…
Худніть. З віком перед людиною стоїть неминучий вибір – обличчя або тіло. Тримати тіло в формі можливо, обличчя – ні, принаймні без пластичної хірургії або косметології.
Не їжте після семи.
Не заздріть.
Спіть не менше восьми годин (за винятком випадків, зазначених у пункті 13).
Витрачайте гроші легко і весело. Робити накопичення – така сама ознака старості, як волосся у вухах …
Відпочивайте. Мінімум два рази в рік.
Будьте допитливі. Людина, яку цікавить тільки вона сама, скоро зможе захоплено розповідати тільки про свої хвороби.
Навчіться радіти дрібницям, хоча б гарній погоді, бузку, що зацвів або нічному солов’ю.
Не плутайте розкіш і комфорт зі щастям.
Ніколи не кажіть: «Я боюся».
Якщо з’явилася можливість поїхати в ніч, їдьте. Краще проспати роботу, ніж життя.
Будьте щедрими.
Не вірте в теорії змови. Вони помилкові.
Будьте легкі на підйом. Не треба зважувати, обмізковувати і рефлексувати. Дійте. «Головне вплутатися в бій, а там подивимося», – стверджував Наполеон. Так, він погано кінчив – ніхто не сперечається … Зате як яскраво жив!
Будьте, як птиці, або живіть сьогоднішнім днем - не вчорашній і не завтрашнім.
Не сутультесь.
Не намагайтеся виглядати молодше – будете виглядати смішно. Треба мати гарний вигляд, але на свій вік.
Не скаржтеся на життя. Взагалі не скаржтеся.

І головне: якщо людина позбавлена почуття гумору – значить, було за що.

Джерело

Українська – якою весь світ говорить

Спадщина предків

16.09.2021

kolorytni-ukrainski-slova — spadok.org.ua

Історія української мови не помістилася б у кілька томів. Утім вона пишеться досі, бо все ще малодосліджена, у ній багато суперечностей і сумнівних, особливо зараз, теорій. Українська мова посідає сумну першість, бо є мовою, яку найбільш пригнічували і викорінювали (за всю її історію нараховується понад 130 офіційних актів і циркулярів із вказівками або обмежити її існування, або взагалі знищити). Однак наша мова функціонувала і функціонує як живий організм – розвивається і міцніє. Уже ми можемо говорити і про її державні висоти та помітну увагу до неї як українців, так і людей з інших куточків світу.

Українська мова поширена в Білорусі, Росії, Польщі, Словаччині, Казахстані, Молдові, Румунії, Сербії, Хорватії, Угорщині, США, у Португалії, Іспанії, Великобританії, Канаді, країнах Латинської Америки, Австралії, Італії, Греції, нею, за підрахунками дослідників, послуговуються понад 45 мільйонів людей у світі.

Тому поширеним явищем стають українізми, тобто слова, запозичені з української мови іншими мовами світу, які повноцінно функціонують у мовах різних куточків земної кулі. Найбільше, звичайно, їх у тих народів, які найближче до нас територіально – у польській, російській, білоруській, румунській мовах.

Колоритні українські слова зустрічаються і в інших мовах – англійській, французькій, німецькій, італійській, угорській тощо.

Зазвичай вони позначають українські реалії, елементи українських звичаїв, предмети українського побуту, тобто є в названих мовах екзотизмами (слова, запозичені до якоїсь мови з інших мов на позначення реалій життя іншого народу чи країни), а також етнографізмами (слова, які позначають культурні та побутові явища певного народу в певний період його розвитку).

Борщ

Приємно, що українські слова, які в іноземних мовах виступають як екзотизми, стають не просто лексичною одиницею в словнику, а набувають практичного застосування. Таким словом у багатьох народів світу є, приміром, слово “борщ”. Ми можемо з певністю сказати, що наше слово “борщ” глобалізувалося, бо в усьому світі “український борщ” – це ще й одна з найвідоміших перших страв.

боршч – білоруською
borsch – італійською
Borschtsch – німецькою
barszcz – польською
борщ – російською
borș – румунською
Borscht – французькою
boršč – чеською
borscs – угорською

Вареники

Найбільше українізмів – у російській та польській мовах. У російську мову деякі з них потрапили ще у 19 ст. і навіть раніше (бондарь, вареник, галушка, корж, кожух, хлопец, хлебороб, школяр). Деякі із них навіть витіснили свої російські відповідники: “пасека” (рос. “пчельник”), “сырник” (рос. “творожник”), “хлебороб” (рос. “хлебопашец”), “стерня” (рос. “жнивьё”), “гречка” (рос. “гречиха”).

Українізм “вареники” так само міцно вкоренився як у словниках російської (англійської, білоруської) мов, так і в кулінарній культурі цих народів.

Vareniks – англійською
варэнікі – білоруською
вареники – російською

Гопак

До польської мови запозичено з української такі слова, як гопак, богатир, ватага, гарбуз, гук, гукати, голота, дужий, череда, черешня, гречка, годувати, маячити, собор та інші.

Гопак – традиційний український танець запорозького походження, а також власне українське бойове мистецтво – набули великої популярності у світі. Оскільки техніки виконання гопака містять у собі багато елементів, які не поширені в інших народів і схожі на бойову техніку, це слово не знайшло перекладу в інших мовах, але залишилося у них (як і саме понятття) у нашому, українському, звучанні.

Hopak – англійською
гапак – білоруською
Hopak – іспанською
Hopak – італійською
Hopak – німецькою
Hopak – польською
Hopak – румунською
гопак – російською
Hopak – французькою
Hopak – чеською
Hopak – угорською

Козак

Ще з 16 століття українськими словами збагачується і французька мова. Серед українізмів там з’являються такі: поріг, козаки, курінь, січ, отаман, гайдамак, сотник, джура, старшина, булава, бандура, староста, слобода, хутір, борщ та інші.

Слово “козак” – власне українське: вільна, незалежна людина, захисник своєї землі, шукач пригод, але з “легкої руки” українського словника воно чудово прижилося в словниках інших мов світу.

Cossack – англійською
казак – білоруською
Kosak – німецькою
Kozak – польською
казак – російською
cazac – румунською
Cosaque – французькою
Cossack – чешською
kozák -угорською

Степ

Деякі мовознавці припускають, що англійське steppe є давнім запозиченням з нашого ареалу. Можливо, через польську мову, де слово step чоловічого роду, як і у нас і куди воно потрапило так само від нас. В російській мові степь змінює рід на жіночий.

Steppe – англійською
Стэп – білоруською
Стер – болгарською
Steppe – німецькою
Степь – російською
Stepă – румунською
Step – словацькою
Steppe – французькою
Stepa – чеською
Sztyeppe – угорською

Вечорниці

Специфічні українізми в англійській мові канадців, що позначають поняття побуту, звичаїв, історичні значення (dumi “думи”, Меtelitsya, Hopak — назви танців, bandura “бандура”, borsch “борщ”, Zaporozhtsi “запорожці”, vechornytsi “вечорниці”).

вечерницы – білоруською
vechornytsi – у канадців
вечерницы – російською

Черешня

Мелодійна назва соковитої ягоди, українізм “черешня” зустрічається в білоруській (чарэшня), польській (czeresnia (trzesnia), російській (черешня) мовах.

чарэшня – білоруською
czeresnia (trzesnia) – польською
черешня – російською

Бандура

Про походження назви нашого давнього народного інструмента також є багато версій. Можливо, до нас це слово прийшло ще з латині (пандура), але як там є, це слово характерне нашій культурі та історії, а через нас – і культурам інших народів.

bandura – англійською
bandura – польською
бандура – російською
bandura – чеською

Гречка

Назва поширеної в нас запашної і корисної культури не лише міцно вкоренилася в іноземних мовах, а, приміром, у російській навіть витіснила їх відповідник “гречиха”.

hreczka – польською
грэчка – білоруською
гречка – російською
hrișcă – румунською

Сирник

Українізм “сирник” так само став російським словом, витіснивши там слово “творожник”, а також був запозичений іншими мовами.

сырнікі – білоруською
sernik – польською
сырник – російською

Загадка

Це наше милозвучне слово також у нас запозичили:

zagadka – польською
загадка – російською
загатката – македонською

Метелиця

Не менш милозвучне в експресивне українське слово можемо зустріти в таких варіантах:

metelitsya – англійською
метелица – російською

Українізми зустрічаються і в інших мовах. Але питання про зв’язки української мови з багатьма мовами світу поки що ще мало досліджене. Та все ж паралельно з роботою в цьому напрямі ми маємо пишатися розмаїттям, багатством, красою і пишністю нашої мови: як-не-як – 250 тисяч слів, серед яких – і такі, якими розмовляють у світі!

Джерело

Усе просто: як мрії стають реальністю

Zoi Linska

13.09.2021

238934241_403495088034738_1198661472908414822_n — facebook.com/zoilinska1

Дозволити мріям ставати реальністю, а ще віра в силу командного духу та безцінність дружньої підтримки – є червоною ниткою моєї першої дитячої книги та усього життя.
⠀
Мене звати Юлія Ісай, 5 років тому, на порозі свого 33-річчя, мене затягувало у якусь прірву всепоглинаючої буденності, творчої нереалізованості та пошуку сенсів своєї діяльності. Але одного чудового дня все змінилося!
⠀
На питання: «що» б могло мене так захопити й не відпускати років з 20, я знайшла відповідь, переїжджаючи в нове житло. «Що я маю?» – думалось мені, – «Двічі закінчила виші, із 18 років працювала в маркетингу, заснувала власну рекламну агенцію…Я маю цей досвід. А ще, у мене є донька й ми обожнюємо читати та вигадувати всілякі історії!». Так виникла ІДЕЯ – створювати казкові світи!
⠀
Саме тоді «народилася» Zoi Linska – українська авторка та видавчиня якісних книг для сучасних дітей.
⠀
Чотири роки свого творчого життя я мала важливіші справи – стала засновницею та волонтеркою благодійного фонда, народила сина і виховую вже 2-х дітей, прожила три роки за кордоном. Але пандемія змінила нас. Я вирішила, що настав час для моїх мрій, а з дружньою підтримкою старих і нових друзів усе стало реальністю!
⠀
1 грудня 2020 вийшла друкована книга сезонної серії «Чарівні історії. Зима» – найкращий дарунок для дорогої серцю дівчинки на зимові свята! У соцмережах можна було придбати в 4-х мовних версіях, електронний варіант англійською – на Amazon, аудіоверсія першої Різдвяної історії на www.zoilin.com.
⠀
У вересні чекаємо на поліпшений наклад уже 2 книг, які будуть у книгарнях і магазинах України. Із усією серією англійською хочу за рік відвідати найбільшу книжкову виставку світу у Франкфурті та шукати виходи на ринки Європи й світу!
⠀
Зараз книги конкурують із гаджетами, та ми усі розуміємо, чому фрукти не можна замінити цукерками…Якщо книги – це стиглі фрукти, вони бувають тепличні чи домашні, смак останніх ні з чим не порівняти, то «Чарівні історії» – смачні та корисні, бо зростали в садах моєї душі.

Джерело

Як обрати правильну кашу

Світлана Фус

12.09.2021

Скажу відразу: ті, хто їсть каші, мають менше шансів набрати зайву вагу. Та й проблем з травленням у любителів каш буде менше. Сьогодні поговоримо про вівсянку.

Користь вівсянки, та й будь-якої каші, залежить від того, з чого вона приготовлена, тобто від ступеня обробки крупи. І чим менше крупу обробили, подрібнили, тим більш корисною буде з неї каша.

У такій каші буде:

більше клітковини, яка дає “бадьорість” нашому кишечнику і змушує працювати, як годинник.
пристойний відсоток білка. Приблизно третина тієї кількості, яка міститься у м’ясі. У приготованій на воді вівсяній каші 3-4 г білка, а в приготованому м’ясі – 13-14 г білка.

велика кількість вітамінів і мікроелементів (фосфор, кальцій, магній, залізо).
вуглеводів в повільно засвоюваній формі. Тому, з’ївши вранці миску вівсяної каші з цільних зерен, ми забезпечимо собі стабільний рівень глюкози в крові і відчуття ситості на 4-5 годин. Глікемічний індекс каші з цільної крупи досить низький.

У той же час вівсяна каша з глибоко переробленого зерна має високий глікемічний індекс. Вона дає різке підвищення цукру крові відразу після їжі і помітне зниження години через дві. У вас швидко з’явиться відчуття голоду. Тому швидкорозчинну вівсянку з порційних пакетиків постарайтеся не їсти, навіть якщо ви дуже поспішаєте. Надовго вона не наситить. Туди доданий цукор, штучні ароматизатори, повно барвників, згущувачів та іншої хімії.

Білок вівсянки, та й і будь-якої іншої каші, неповноцінний за своїм амінокислотним складом. Тому з точки зору збалансованого харчування я рекомендую поєднувати її з якісними білковими продуктами як тваринного (молоко, сметана, сир, печінка, м’ясо, птиця, яйця), так і рослинного походження (гриби, горох, боби). Вони поповняться білками і зроблять набір амінокислот повноцінним.

Для тих, хто хвилюється за фігуру, скажу, що немає підстав для тривоги з приводу високої калорійності. Калорійність 100 г приготованої вівсяної каші на воді – близько 100 ккал.

І пам’ятаємо – найкорисніша “повільна” каша з подрібненої вівсяної крупи і цільна плющена вівсянка. Використовуйте цільні пластівці не тільки для приготування каші, але і для супів, запіканок, десертів.

Будьте здорові, харчуйтеся смачно і корисно!

Джерело

Креативність з точки зору психології – що це?

Сергій Русов

11.09.2021

На увесь наш навколишній світ можна дивитися з різних точок зору. І та точка, яка дає нам стимул вигадувати, створювати і реалізовувати щось нове – теж має своє місце. Такий погляд на світ часто прийнято називати творчим. Але якщо бути більш точним при його описанні, тоді слово “креативний” підходить набагато ширше та повніше. Взагалі психологи всього світу ще з середини двадцятого століття стали шукати відповідь на запитання: що ж таке креативність? Спробую і я, з точки зору сучасної психології, відповісти на цей дуже цікаве питання. Але, оскільки саме поняття “креативність” досить об’ємне, то і дати йому точне визначення одним чітким формулюванням не вийде.

Але описати основні властивості креативного мислення можна так:

– Здатність людини бачити саму проблему (якої сфери діяльності вона б не стосувалася) і способи її вирішення – в абсолютно новому, іноді дуже незвичайному, сенсі.

– Вміння знаходити нові ефективні шляхи вирішення таких проблем.

– А також здатність не тільки пропонувати рішення конкретної проблеми, а й застосовувати для цих цілей абсолютно новий інструментарій.

Крім цього є кілька основних психологічних особливостей людини, які характеризують її креативність:

1) Високий рівень інтелекту. Відразу прошу не плутати його рівень з рівнем освіти, оскільки у деяких великих винахідників, ніякої вищої освіти не було взагалі – згадаємо хоча б того ж Едісона.

2) Гнучкість мислення. Миттєве захоплююче розуміння найрізноманітніших аспектів існуючої проблеми, генеруюче варіанти підходу до неї з різних боків.

3) Життєва позиція Творця. Це впевненість у правоті власного вибору, відмова від шаблонного мислення, відмінна уява і велика потреба в свободі самовираження. А також, вміння побачити нову суть у вже давно відомому предметі, і здатність породити свіжу ідею по його трансформації. Безумовно, за креативне мислення у нас відповідає головний мозок. Як встановили вчені, які проводили багаторічні дослідження в даній області, в моменти, коли люди з креативними здібностями вмикають свою уяву, в їхньому мозку активується так звана “дорсомедіальна частина”, яку ще називають “дефолтною мережею”. Саме активація цієї частини мозку, дозволяє творчим людям, за даними вчених, запускати свою уяву у майбутнє, перетворюючи вже існуючі в їх головах знання в абсолютно новий спосіб бачення світу. Саме у такі моменти, “творчий процес” стимулюють:

– Вільні асоціації. Вони дають можливість пов’язувати між собою різні ситуації та ідеї.

– Цікавість. Воно підігріває не тільки креативні фантазії, але і бажання здійснити їх на практиці.

– Пильна увага до деталей. Ця особливість дозволяє під час творчого процесу, вловлювати найменші нюанси в речах, що ви спостерігаєте. І на їх основі робити нові, іноді дуже парадоксальні висновки.

Звичайно, навіть якщо у вас є в наявності всі перераховані творчі здібності, це ще не гарантує того, що ви з легкістю обійде в своєму таланті, наприклад, Ілона Маска. Але, оскільки будь-який талант, це лише завдаток, який вимагає чималих зусиль для свого повного розкриття, я можу порекомендувати кілька гарних книг, які, на мою думку, можуть вам допомогти максимально розвинути свій креативний потенціал:

“Супермишление” Тоні Бьюзена; “Ломая стереотип ы ” Жана Марі Дрю; та “Тренинг интеллекта” Майкла Мікалко.

Також від себе особисто, ще можу порадити, частіше перемикати свою увагу зі звичних рутинних занять на захопливі для вас справи, або інакше кажучи – хобі. Це потрібно, в першу чергу, для того, щоб знову відчути внутрішню легкість та душевний підйом. І намагайтеся, в справах, які ви вже добре освоїли на професійному рівні (будь це навіть таргетована реклама, чи створення нових стартапів), частіше ставити себе в позицію учня – тобто того, хто готовий подивитися на свою сферу праці з нової позиції, таким чином стаючи відкритим для свіжих ідей та альтернативних (нешаблонних) шляхів вирішення ваших важливих завдань.

А в кінці лише додам, що, те Почуття Натхнення, яке найкращим чином стимулює нашу творчість, все-таки нам підвладне. І тому навчитися керувати їм – головне завдання для будь-якої креативної людини. Адже гострота розуму не проходить з роками лише у тих, хто наполегливо вчиться заточувати його власноруч!

Дякую за увагу!

Джерело

Секрети висококласної панни – від Ольги Фреймут

Ольга Фреймут

10.09.2021

240928560_1275350666256116_293627046944383335_n — freimutolia

Мої улюблені секрети висококласної панни:

Постава. Панна ніколи не горбиться, навіть якщо її здолала втома і побило життя. Рівна спина, голівонька рівна. Між підборіддям і грудьми має бути відстань з долоню. Якщо голова хилиться додолу, як зів‘яла жоржина, пані матиме невпевнений вигляд.

Погляд. Панна ніколи не відводить погляд, хіба бачить щось зовсім непристойне. Вона дивиться на співрозмовника з теплом та увагою, навіть якщо той пропащий.

Розмова. Пані добре знає, що говорити про коронавірус, борги, антихристів і дурнувату владу – заняття ледачих на лавці біля під’їзду. Панна цікавиться співрозмовником. Більше слухає, говорить мало. Вона ніколи не перебиває і не продовжує речення за того, з ким спілкується.

Приємність. Пані ніколи не бідкається і не нарікає. Навіть якщо у неї був поганий ранок, посварилася з коханим, змерзла, отримала штраф за перевищення швидкості, вона не ділиться гризотою зі світом. Пані уникає наступних фраз:

⁃ Я так втомилася!

⁃ Це жах!

⁃ Так, так, так, ага , ага ( не підтакує після кожного речення співрозмовника).

⁃ Ненавиджу це!

⁃ Коли це все скінчиться ?

⁃ Ну я і дура, віслючівна, кобила , товста корова … ( тут список безконечний).

Емоціі. Пані контролює свої радощі та гнів. Не пищить, як щур ( я не знаю, правда, чи щурі пищать), не кривить носа, якщо їй гидко, не підвищує голос, навіть, якщо їй на голову ляпнуло з кондиціонера.

Уважність. Пані завжди чуйна до чужого лиха. Навіть якщо не має часу, викличе швидку, коли побачить, що хтось лежить безжиттєво на вулиці. Вона займається благочинністю анонімно. Дзвонить стареньким родичам. Панна чуйна до ближнього.

Одна моя знайома поспішала на роботу. Раптом їй просто перед ногами впала дика гуска. Птахи летіли у вирій – а ця бідолаха не здолала. Моя подруга відклала справи і відвезла пташку до притулку.

Столові манери. Панна їсть охайно, не сьорбає, як з перепою; не облизується; бортики її тарілки чисті, вона не дує на гарячу зупу. Панна користується приборами, не розмахує ними, немов відганяє злих духів . Пані не кусає хліб, не говорить з набитим ротом. І так, панна залишає трохи в тарілці, навіть якщо не наїлася.

Джерело

Що потрібно для щастя – 8 правил Артура Шопенгауера

Клубер

09.09.2021

Після смерті філософа серед його особистих речей був виявлений рукопис під назвою «Мистецтво бути щасливим». Цікаво, що, незважаючи на всі песимістичні ідеї, які Шопенгауер відстоював протягом свого життя, він розробив ряд правил, що можуть допомогти уникнути страждань…

Німецький філософ Артур Шопенгауер був справжнісіньким песимістом, але сформулював ряд правил, які допомагають стати щасливими. Він виходив з того, що щастя – це абсолютно суб’єктивне відчуття, ілюзія.

Після смерті філософа серед його заміток і особистих речей був виявлений рукопис під назвою «Мистецтво бути щасливим». Цікаво, що, незважаючи на всі песимістичні ідеї, які Шопенгауер відстоював протягом свого життя, він розробив ряд правил, що можуть допомогти уникнути страждань. Філософ стверджував, що кожна людина може досягти цієї ілюзії – стану щастя. Для цього необхідно дотримуватися певних правил:

1. Перше правило Шопенгауера: не порівнюйте, щоб не заздрити

Перше правило говорить, що необхідно викорінити звичку порівнювати себе з іншими, що нерідко викликає заздрість. Згідно думці Шопенгауера, заздрість – дуже негативна емоція, яка краде радість і щастя у людини. Їй завжди і всього буде бракувати, вона всім і всіма буде незадоволена.

Заздрість веде нас у протилежний бік від щастя – до печалі. Крім того, коли ми порівнюємо себе з більш успішними, красивими ітд, на наш погляд, людьми, то починаємо сумніватися в собі, що ще погіршує ситуацію. Щоб уникнути цих страждань, Шопенгауер наполегливо радив не порівнювати. Кожна людина індивідуальна, – і в цьому її краса і особливість. У всіх своя ситуація і свої можливості. Тому виходити слід виключно з цього, а не з того, як багато кому вдалося досягти в житті.

2. Не переживайте через невдачі

Ще одне з правил щастя Шопенгауера вчить не брати невдачі, викликані нашими хибними рішеннями, аж надто близько до серця. Німецький філософ закликає завжди робити все можливе, а про те, як складеться далі – не турбуватися. Коли намагаєшся щосили і зробив все можливе, немає сенсу турбуватися через поганий результат: вище голови не стрибнеш.

3. Довіряйте своєму серцю

Шопенгауер писав про те, що всі люди дуже різні. Хтось більш творчий і креативний, хтось – більш прагматичний. Це означає, що деякі більш схильні до дії, а інші – до споглядання.

Одним словом, третє правило щастя вчить нас довіряти своєму серцю, займатися тим, що підказує душа. Але для того, щоб бути собою, необхідно спочатку пізнати себе.

4. Ви не повинні ні від кого залежати

Четверте правило щастя вчить нас покладатися в житті тільки на самих себе. Таким чином, уникнемо розчарувань і не будемо засмучуватися через поведінку інших людей. Ми не можемо контролювати оточуючих і чужі рішення, а ось свої реакції на це – цілком. Не дозволяйте іншим впливати на ваш настрій. Ви і тільки ви вирішуєте бути щасливими і радіти життю, незважаючи ні на що, або чекати, що радість хтось принесе на блюдечку з синьою облямівкою.

5. Не переоцінюйте свої бажання

Не кожне наше бажання може бути виконано, тому не варто ними вже так сильно захоплюватися. Розуміння того, що не все буде складатися так, як того хочемо, допомагає уникнути страждань і розчарувань. Навіть якщо щось і не збудеться, приймайте це філософськи – значить це було не ваше.

Реально дивіться на свою ситуацію, щоб не ставити нереальні цілі і не страждати через те, що навіть наблизитися до них не змогли. Це не означає, що не потрібно мріяти. Це просто означає, що ми повинні враховувати свої можливості, а не будувати повітряні замки.

6. Контролюйте свої очікування

Ми повинні навчитися коригувати очікування, точно так само, як і бажання. Таким чином, зможемо уникнути завищених очікувань щодо людей або обставин. Простіше кажучи, це правило нагадує про те, що на життя слід дивитися реалістично. Перешкоди завжди були, є і будуть, тому необхідно думати про те, як їх наймудріше подолати, а не мріяти про те, щоб все було гладко.

7. Цінуйте те, що у вас є

Коли справа доходить до того, щоб бути щасливими, важливо пам’ятати, що щастя насправді купити неможливо. Справжнє щастя ніяк не пов’язане з кількістю грошей або матеріальних благ. Як тільки зрозумієте це, як тільки перестанете порівнювати себе з іншими і заздрити (як було зазначено в першому пункті), усвідомлюєте, що в житті дійсно важливе. Приділяйте більше часу сім’ї, рідним, тим, кого любите. Це найцінніше і найдорожче в житті, і це те, що робить нас по-справжньому щасливими.

8. Живіть справжнім

Останнє правило пов’язане з тим, скільки часу ми витрачаємо даремно, розмірковуючи про майбутнє і шкодуючи про минуле. Переживання про завтрашній день і жаль про минулі помилки не мають жодного сенсу, не кажучи вже про те, що не зроблять вас щасливішими. Крім того, ми повинні визнати, що не можемо змінити рішення, які прийняли в минулому.

Що стосується майбутнього, то, коли ви весь час мрієте про те, що має статися, і пов’язуєте з цим щастя, відчуваєте себе незадоволеними і нещасними в сьогоденні. Тому просто насолоджуйтеся справжнім. Це все, що у нас є сьогодні: минулого вже немає, а майбутнє ще не настало.

Джерело

9 вправ для поліпшення роботи мозку

Світлана Слободяник

05.09.2021

Чистіть зуби неробочою рукою

Дослідження показали, що використання протилежної півкулі вашого мозку (як в цій вправі) дає результати швидкого і суттєвого розширення зон кори головного мозку. Як робити: чистіть зуби неробочий рукою, а також не забувайте відкривати і використовувати тюбик зубної пасти тією ж рукою

Приймайте душ із закритими очима

Тактильні відчуття активізують інші зони головного мозку. Ваші руки помічають те, що неможливо побачити, і посилають про це сигнали вашому мозку.Як робити: спробуйте використовувати з органів почуттів тільки дотик (робіть все вкрай обережно, щоб уникнути травм). Відкрийте крани і налаштуйте воду, довіряючи своїм відчуттям. Потім мийтеся з закритими очима.

Змінюйте свій звичний ранковий розклад

Дослідники мозку визначили, що нові задачі збільшують півкулі головного мозку, й посилюють їх активністьЯк робити: одягніться після сніданку, гуляйте з собакою в новому районі, змініть улюблений канал ТБ або радіостанцію

Перевертайте звичні предмети догори ногами. буквально

Коли ви дивитеся на правильно повернені речі, ваша ліва, «вербальна» сторона мозку швидко їх розпізнає і відразу відправляє вашу увагу в інше місце. Коли ви їх перевертаєте догори ногами,ваша права сторона мозку включається в роботу і намагається розпізнати форму, колір і розміщення незрозумілої йому картинки.Як робити: переверніть догори ногами фотографії вашої сім’ї, настінний годинник і календар.

Міняйтеся місцями за столом

У більшості сімей кожен має своє власне місце за столом, але ваш мозок постійно потребує нового досвіду.Як робити: міняйтеся місцями, щоб змінити становище, яке ви займаєте, і по-іншому подивитися на кімнату, і людей, і навіть на те, як ви дістаєтеся до перцю і солі.

Вдихайте нові аромати

Ви, ймовірно, навіть не пам’ятаєте, як «вивчили», що запах кави асоціюється з початком нового дня. Задіяти нові нервові шляхи можна, зв’язавши незвичні аромати, наприклад, ванілі, кориці, м’яти, з будь-яким видом діяльності.Як робити: тримайте екстракт свого улюбленого аромату біля ліжка весь тиждень. Відкривайте і вдихайте його, як тільки прокинулися, потім коли вмиваєтеся і одягаєтеся.

Відкривайте вікно машини

Гіппокамп – частина головного мозку, що відповідає за спогади. Вони будуть більш яскравими, якщо в них беруть участь запахи, звуки і образи.Як робити: спробуйте розпізнати нові звуки і запахи на вашому шляху. Відкрите вікно допоможе вам в цьому.

Вивчайте продукти в супермаркеті

Магазини спроектовані так, щоб найбільш прибуткові товари розташовувалися на рівні очей, тому коли ви отоварюватися, ви багато чого не бачите.Як робити: зупиніться біля будь-якого ряду в магазині і подивіться на полиці зверху вниз. Якщо ви побачили те, чого не помічали раніше, візьміть це, почитайте склад і подумайте про це. Вам необов’язково це купувати, ви вже порушили свою рутину і набули нового досвіду.

Збільшуйте кількість комунікацій протягом дня

Наукові дослідження неодноразово доводили, що брак спілкування має серйозний негативний вплив на загальні пізнавальні здібності.Як робити: хочете пити? Краще купити напій у продавця в магазині, ніж в апараті з газованою водою. Закінчився бензин? Краще оплатіть чек у касира, ніж карткою в терміналі на вулиці.

Читайте по-різному

Ми використовуємо різні відділи мозку, коли читаємо самі або слухаємо, коли читаємо вголос або про себе.Як робити: читайте вголос вашому співрозмовнику, чергуючи ролі слухача і читача. Можливо, ви набагато довше будете читати книгу, зате проведете більше часу разом.Олена Мартель, дефектолог, логопед, психолог.

Джерело

Як виховати успішну дитину? П’ять порад від матері Ілона Маска

Клубер

04.09.2021

«Я навчила їх працювати і займатися тим, що їм подобається».

Ілон Маск відомий завдяки багатьом речам, але перше місце в цьому списку по праву належить його одержимості роботою. Він часто повторює слова: «Ще нікому не вдавалося змінити світ, працюючи всього по 40 годин на тиждень». Звичайно, при цьому винахідник в своїх інтерв’ю також не раз наголошує на тому, яку ціну за це доводиться платити.

Так, в інтерв’ю для НВО Маск сказав: «Ніхто не повинен змушувати вас стільки працювати. Це не добре. Люди не повинні працювати так багато. Це виносить мені мозок і викликає біль у серці. Були часи, коли я працював по 120 годин на тиждень. Такого і ворогу не побажаєш ». Добре це чи погано, але звідки у Маска з’явилася ця божевільна тяга до роботи? Що ж, якщо запитати про це його маму, то вона напевно визнає, що зіграла в цьому далеко не останню роль.

Мати Ілона Маска

Колишній канадській моделі і дієтологу Мей Маск зараз 72 роки. У неї є 2 сини – Ілон і Кімбал, а також дочка Тоска.

Нещодавно вона опублікувала свою нову книгу. Перед публікацією Мей написала есе, де розповіла про ключові моменти виховання своїх дітей. Якщо коротко, то вона з дитинства вчила їх працьовитості і дозволяла дітям робити те, що їм подобалося.

“Жахлива людина”

Дитинство Маска було складним. Він народився в сім’ї Мей і Ерола Маск. Коли йому було 9 років, його батьки розлучилися, і хлопчик залишився з батьком. Пізніше в інтерв’ю для Rolling Stone підприємець зізнався: «Батько був« жахливою людиною ». Закінчивши університет, Маск переїхав з Південної Африки в Канаду, куди незабаром переїхали його брат, сестра і мати.

«Я не відчувала провини»

В умовах, що склалися Мей доводилося постійно працювати, але вона «не відчувала провини за це, оскільки іншого вибору просто не було». Можна виділити п’ять ключових моментів, які допомогли жінці виростити таких успішних дітей:

1. Я з самого дитинства їх привчала до роботи.

Тут Мей наводить кілька своїх прикладів, але, незалежно від того, усвідомлювала вона це чи ні, користь такого підходу вже давно науково доведено. Так, згідно з результатами одного з досліджень, діти, що займаються роботою по будинку, в майбутньому стають успішніші за своїх однолітків.

2. Навчіться бачити в них дорослих.

Дивлячись на те, як ріс Ілон Маск, можна зробити висновок, що йому доводилося дорослішати в поспіху. Мей ж називає це особливістю свого стилю виховання, а не його промахом. Так, вона пише: «Мої батьки вели себе з нами як з дорослими, на яких можна покластися. Очікувано, що це наклало слід і на мій метод виховання ».

3. Нехай вони роблять те, що їм подобається.

Мей Маск написала: «Я не змушувала їх вчитися і не перевіряла те, як вони виконали домашнє заздалегідь. Це була повністю їхня відповідальність ». І це спрацювало, враховуючи неймовірну кількість часу, яку Маск зараз проводить на роботі.

4. Не привчайте до розкоші.

Мей виступає проти того, щоб батьки балували дітей та дозволяли їм звикати до розкішного життя до того, як зможуть собі її дозволити. Поки це не позначається на їхній безпеці, нехай вони самі про себе дбають. Мати винахідника каже: «Під час навчання в коледжі вони жили дуже бідно: матрац на підлозі, по шість сусідів по кімнаті або взагалі напівзруйнований будинок. Але це їм не заважало. Якщо ваші діти не звикли до розкішного життя, вони з усім впораються ».

5. Зробіть дітей відповідальними за їхнє майбутнє.

Її порада тут обмежується словами «не хвилюйтеся». Мей пише: «Багато батьків занадто сильно турбуються про своїх дітей. Хочете пораду? Дозвольте дітям бути відповідальними за їхнє майбутнє. Навчіть їх хорошим манерам, але нехай вони самі вирішують, чого хочуть від життя ».

Джерело

10 правил екосвідомої людини

Олена Фроляк

30.08.2021

Чому в нас немає свого Білла Гейтса, який, окрім мільярдних вливань у виживання планети, авторитетно нам нагадуватиме про відповідальність кожної людини за те, що буде на Землі вже завтра.

Люди чомусь думають, що це десь далеко, це не про нас, і на наш вік вистачить! Ні! Не вистачить!

Нам ще кілька безсніжних зим, весен без паводків, сухих рік, зневоднених колодязів, задимленого Києва і пилу стовпом, – всіх цих очевидних сигналів змін клімату, – і коронавірус за відсутності вакцини здасться дитячою забавкою.

Нам доведеться переглянути свої звички й забаганки щодо комфорту, як-от пити каву в пластиковому стаканчику з пластиковою кришечкою і з пластикової соломинки. Адже це так гламурно – йти, слухати музику в навушниках і пити каву.

Кардинально зупинити процес невідворотних змін у природі вже нереально, але загальмувати його ми можемо і повинні. Ось 10 моїх перевірених і простих правил, які допоможуть вам сміливо дивитися в очі природі.

1. Менше вживайте м’яса

Трохи відредагувати свій раціон нескладно і корисно. Скажімо, двічі на тиждень. Пам’ятайте, саме тваринництво – одне з найбільших джерел викидів СО2.

Європейські фермери вже скорочують поголів’я худоби, саме через жорсткі вимоги з утилізації “гною”. У нас поки що таких вимог немає, але у нас взагалі ніхто не думає про завтра, тож подумайте ви!

2. Почніть нарешті сортувати сміття

Я знаю, багато хто з вас скаже – ми сортуємо, але його “гамузом” скидають в одну яму. Ми зняли не один сюжет на цю тему, навіть якось вчепились за сміттєвозом, переслідуючи його. Так, різне сміття скинули на одне звалище.

Та погодьтесь, з’являються відповідальні компанії, які чекають відповідальних клієнтів і громадян – нас із вами! Зніміть цю відповідальність з себе і почніть питати з комунальників! Нічого не відбувається, поки нічого не робити.

3. Відмовтесь нарешті від цих жахливих пакетів

Я завжди так милуюсь покупцями, які з любов’ю запаковують один лимончик чи два бананчики в окремий пакет. А поціновувачі полуниці! Купляють її вже у пластиковому контейнері, потім кладуть його в целофановий пакетик, а потім все це у великий пластиковий пакет.

Нічого не купили, а відходів додому гори принесли! Купіть велику сумку для покупок – вони в асортименті в продажу – і багаторазові сітки для овочів та фруктів. Якщо купуєте один лимон – зважте його і наклейте чек.

Складніше з м’ясом чи куркою, але й тут є рішення. Контейнер! Візьміть його з собою. Так, незручно, забуваєш, незвично, продавці дивляться підозріло, але це спочатку, до мене вже звикли, пакетики не пропонують.

Нам доведеться змінювати свої звички, почніть з цієї.

4. Купляйте менше одягу!

Навіщо вам п’ять пар джинсів і чотири пари кросівок, які вранці так важко поєднати в лук? Одна моя подруга якось на початку літа виставила в кімнаті цілу колекцію літнього взуття. До речі, непогана колекція. На моє запитання – навіщо, відповіла: Коли взуття в коробках, я забуваю про багато пар, а так вони всі на виду, і я хоч раз за сезон їх взую!

Нікого не хочу судити, сама люблю гарне взуття, але навіщо вам пара босоніжок, про які ви забуваєте? Будьте екосвідомими, не купуйте зайвого!

5. Купляйте менше їжі!

Не піддавайтесь трюкам з акціями та знижками! Не затарюйтесь на тиждень, складіть приблизне меню на два-три дні і придбайте те, що готуватимете. Пам’ятайте про тонни викинутих на смітник продуктів.

6. Приймайте душ замість ванни

Україні вже загрожує дефіцит води, і наша неощадливість лише поглиблює проблему. Перекривайте воду, доки чистите зуби. Хтось порахував, що за ці три хвилини її виливається щонайменше 3 літри. Частіше мийте посуд в посудомийці, вона набагато економніше витрачає воду.

7. Бережіть папір

Подивіться на роботу свого офісу і побачите скільки його пропадає. Ми в своїй інформслужбі давно мінімізували використання паперу, а папір для обов’язкової папки ведучих використовуємо двічі. Дрібниця, але економія очевидна.

8. Підвезіть сусіда чи колегу на роботу

Я живу в приватному секторі, туди регулярно ходять маршрутки. Минаючи зупинку, я іноді пропоную підвезти когось, щоправда, зізнаюсь ретельно вибираю попутника.

Ось недавно підвезла жінку, а вона виявилась директоркою мистецької галереї від Спілки художників. Дорогою вона розказала, як вони виживають і як їм не вистачає фінансування. Факти вже й сюжет зробили про них, а раптом хтось допоможе. Іноді трапляються дуже цікаві попутники, всі вони будуть вам вдячні, а це так приємно.

9. Користуйтесь безфосфатними мийними засобами

Я вже давно перейшла на безфосфатні пральні порошки. Повірте, це не так дорого. Я користуюсь німецькими і замовляю ось на цьому сайті.

10. Навчайте всьому цьому своїх дітей

Не соромтесь робити зауваження чи підказати щось друзям, розповідайте усім, як це важливо і як нескладно. У Скандинавії, де екофрендлі філософія – основа життя, дітей з садочка привчають не лише брати, а й віддавати, не тільки користуватись благами, а й чимось жертвувати, докладати зусиль, від чогось відмовлятися заради чогось і думати не лише про себе.

Прості кроки роблять великі справи. І хоча мій молодший син Антоша каже, що білих ведмедів відмовою від целофанових пакетиків не врятуєш, я не втомлююсь привчати його жити за правилами – у цьому разі за правилами відповідальної людини.

Заспіваймо? В Україні стартував челендж до 30-річчя незалежності

Сергей Чебышев

21.08.2021

З нагоди 30-річчя Незалежності України Подільський камерний хор «Леонтович-капела» запустив патріотичний челендж з виконання гімну України.

Про це повідомили керівниця «Леонтович-капели» Ольга Бабошина.

«Запрошуємо солістів-вокалістів, ансамблі, хорові колективи, оркестри, артистів інструментального жанру, народно-аматорські, професійні, учбові та дитячі колективи виконати Гімн нашої держави!», – звернулася вона до своїх підписників у Фейсбук.

Так, за її словами, ініціатори челенджу хочуть, щоб він охопив виконавців не лише з України, але й українців, які живуть в різних куточках світу.

Тож, закликають виконати гімн України та опублікувати свої відеороботи у соцмережах з хештегом #30роківНезалежностіУкраїни_ГімнУкраїни.

Чому важливо розвивати у дітей дрібну моторику

Тетяна Чернігівська

01.08.2021

– Перед нами стоїть дуже складне завдання: ми знаходимося на стику між людиною, яка писала за прописами і читала звичайні книги, і людиною, яка читає гіпертексту, писати не вміє взагалі, має справу з іконками і навіть не набирає тексти. Важливо розуміти, що це – інша людина і у неї інший мозок.

Нам, дорослим, подобається цей інший мозок, і ми впевнені, що ніякої небезпеки в цьому немає. А вона є.

Якщо маленька дитина, прийшовши в школу, не вчиться письма, звикаючи до дрібних філігранних рухів ручки, якщо в дитячому садку вона нічого не ліпить, не вирізає ножицями, і не перебирає бісер, то у неї дрібна моторика не виробляється.

А це саме те, що впливає на мовні функції. Якщо ви не розвиваєте у дитини дрібну моторику, то не нарікайте потім, що її мозок не працює.

З лекції Т.Чернігівської «Як навчити мозок вчитися»
Джерело

Танець на межі можливого: чоловік станцював із 468 келихами на голові (ВІДЕО)

Riabchuk Yuliia

24.04.2025

kkantis-glasses-head-cyprus-credit-nikos-kkantis-facebook-1392x980.jpg — Фото - Kkantis/Facebook

На Кіпрі можуть встановити новий рекорд Гіннеса – танцюрист з міста Арадіппу, Дінос Ккантіс, виконав традиційний танець із 468 келихами для вина. Всі ці склянки він балансував на голові. Танцюрист не лише перевершив попередній рекорд, але й вразив глядачів витонченістю, зібраністю й відданістю культурній традиції.

Про це розповідає портал UPI.

Виступ Ккантіса відбувся 23 квітня під час великоднього святкування, організованого муніципалітетом Арадіппу. Під овації місцевих жителів, гостей та культурних діячів, він виконав традиційний кіпрський “танець келихів” — Tis Tzatzas o Choros (грец. Ο χορός της τζάτζας).

Під час виступу на його голову поступово встановлювали все більше й більше таць із келихами — і зрештою їх кількість сягнула 468.

Це може перевершити попередній світовий рекорд у 319 келихів, який у травні 2023 року встановив інший кіпріот — Аристотеліс Валаорітіс.

Тепер відео та інші докази виступу Ккантіса мають пройти перевірку з боку представників Книги рекордів Гіннеса. Після цього результат визнають офіційно.

У разі підтвердження, це буде не просто рекорд, а приклад майстерності, витримки і глибокого вшанування традицій кіпрського танцю.

Народний танець Tis Tzatzas o Choros глибоко вкорінений у культурі Кіпру — його часто можна побачити на весіллях та святах. Виконання передбачає балансування стопок келихів, а подекуди — й тарілок або пляшок — на голові, руках чи плечах під музику традиційних інструментів, таких як бузукі, скрипка чи лютня. Танцівники, як Ккантіс, поєднують фізичну майстерність із глибоким зв’язком із музикою, глядачами й власним корінням.

Це вже не перше міжнародне визнання для Діноса Ккантіса — на острові та за його межами він відомий як досвідчений інтерпретатор кіпрських народних танців. Але цього разу він не просто підняв келихи — він підняв планку для всіх народних виконавців.

Ккантіс, який майстерно поєднав фізичну досконалість і глибоку повагу до спадщини свого народу, вкотре показав: традиції можуть не лише жити, а й бути частиною нової історії — навіть на висоті у сотні келихів.

Як розповідало BitukMedia, традицію виконання ритуального чоловічого танцю “Сербен” у селі Чортовець додали до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Він об’єднує православних і греко-католицьких парафіян за допомогою ритуальної екскурсії по сільських храмах.

“Добра пані Шекспір”: нове відкриття розвінчує міф про шлюб драматурга

Riabchuk Yuliia

24.04.2025

Уявлення про нещасливий шлюб Вільяма Шекспіра може виявитись хибним. Фрагмент старовинного листа, знайдений у палітурці книжки, свідчить: великий драматург, імовірно, мешкав разом із дружиною Енн Гетевей у Лондоні — на відміну від усталеної думки про їхнє відчуження.

Про це розповідає BBC.

Протягом понад двох століть вважалося, що шлюб Вільяма Шекспіра був нещасливим, і подружжя проводило багато часу нарізно. Шекспір нібито покинув свою дружину Енн Гетевей у Стратфорді-на-Ейвоні, коли вирушив до Лондона будувати театральну кар’єру. Більше того, посилання в його заповіті, згідно з яким вона отримала лише “друге найкраще ліжко”, сприймалося як ознака образи чи байдужості.

Тепер біографи стикнулись з проблемою — усе, що вони знали про стосунки письменника з дружиною, могло бути вигадкою. А все через лист, адресованій “Добрій місіс Шекспір”…

Професор Метью Стеггл з факультету англійської мови Бристольського університету вивчив фрагмент листа, який випадково зберігся в палітурці книги в Херефорді. Послання адресоване “добрий місіс Шекспір”. Згідно з аналізом, лист свідчить, що Вільям та Енн жили разом у Лондоні в районі Trinity Lane приблизно між 1600 та 1610 роками. Раніше не було жодних письмових свідчень того, що Енн коли-небудь жила у столиці зі своїм чоловіком.

У записці згадується про смерть такого собі містера Баттса та його сина Джона, який залишився без батька. Судячи з усього, Шекспір заборгував покійному, оскільки він благає Енн “сплатити борг вашого чоловіка”.

“Лист, вперше виявлений 1978 року, був відомий вже давно, але ніхто не міг ідентифікувати імена чи місця, про які в ньому йдеться. Не було жодних підстав вважати, що містер Шекспір у листі — це обов’язково Вільям, а не хтось інший із таким самим ім’ям. Але насправді це історія про шлюб Шекспірів, а також про контакти Вільяма в Лондоні”, – стверджує Стеггл.

Як він дійшов такої думки? У листі йдеться про молодого підмайстра, який живе в лондонському районі Трініті-лейн. Стеггл шукав згадки про учня без батька з прізвищем Баттс і знайшов лише одного відповідного кандидата — хлопчика, який закінчив навчання на підмайстра приблизно 1607 року. Потім він склав список відомих подружніх пар з прізвищем “Шекспір”, зареєстрованих у Лондоні протягом 30 років до 1607-го. Дослідники знайшли лише чотири подружні пари з таким прізвищем у цьому місті у зазначений період. Однак лише подружжя Шекспірів могло жити на Трініті-лейн у цей період.

Стаггл зробив висновок, що дружина проводила багато часу зі своїм чоловіком-драматургом та брала активну участь в його фінансових справах. “Це не остаточний доказ, але це дуже переконлива версія, яку важко ігнорувати”, — каже Стеггл. — “Це також підштовхує до думки, що Енн Гетевей справді провела значну частину часу зі своїм чоловіком у Лондоні”.

Цікаво, що на зворотному боці листа можуть бути написані слова у відповідь. Якщо це справді так — то це може бути перший зразок почерку самої Енн Гетевей, що робить відкриття ще ціннішим.

Письменниця Меґґі О’Фаррелл, авторка роману “Гамнет”, в якому художньо інтерпретує життя Шекспірів після смерті їхнього сина, назвала відкриття “захопливим і чудовим”.

“Довгий час Енн Гетевей подавали як негарну, неосвідчену й обтяжливу для Шекспіра жінку — без жодних на те підстав”, — зазначила вона у коментарі BBC. — “А цей лист доводить, що вони, ймовірно, кохали одне одного й жили разом у Лондоні. І це неймовірно зворушливо”.

Як розповідало BitukMedia, дослідниця з Оксфорда виявила рідкісний рукописний примірник одного з найвідоміших сонетів Вільяма Шекспіра. Весь цей час артефакт лежав у збірці віршів XVII століття. Знайдений варіант “Сонета 116” містить додаткові рядки і, можливо, несе прихований політичний зміст.

Колір поза межами зору — тепер у банці: художник монетизує неможливе

Riabchuk Yuliia

24.04.2025

Знімок екрана 2025-04-24 о 16.30.06 — Стюарт Семпл змішав пігменти з флуоресцентними оптичними відбілювачами, щоб створити колір, який він назвав Yolo. Фото - Stuart Semple

Британський художник Стюарт Семпл створив фарбу у новому відтінку, відкритому науковцями завдяки експерименту з лазером і сітківкою ока. Вчені ж запевняють — цей колір не піддається відтворенню у фізичному світі. Тим не менш, митець її вже продає.

Про це розповідає The Guardian.

Британець Стюарт Семпл стверджує, що йому вдалося відтворити у фарбі новий синьо-зелений колір, про який нещодавно повідомили науковці з Каліфорнійського університету в Берклі. Цей колір вдалось вперше “побачити” під час експерименту, коли вчені за допомогою лазера стимулювали окремі клітини сітківки людського ока.

Новий відтінок отримав назву olo (від 010 — бінарного коду, що позначає стимуляцію лише середніх фоторецепторів у сітківці). Він не існує в природі та не може бути зафіксований або відображений жодним наявним способом. Семпл натомість створив свою власну версію, назвавши її yolo — з натяком на молодіжний слоган You only live once і жартівливим відсиланням до olo.

Свою фарбу Семпл продає на власному сайті: 150 мл коштують £10,000, або £29.99 для тих, хто вказує, що є художником. За його словами, він використовував пігменти й флуоресцентні оптичні відбілювачі, що поглинають ультрафіолетове світло й випромінюють синє, створюючи ефект яскравішого відтінку. Для точнішого підбору кольору він також скористався спектрометром.

“Я завжди вважав, що колір має бути доступний для всіх”, — говорить художник, відомий своєю боротьбою за демократизацію кольорів. Раніше Семпл створив власні версії найчорнішої та найрожевішої фарб у світі, а також ультрамарину, схожого на знаменитий колір Іва Кляйна.

Це не перший випадок, коли Семпл вступає в конфлікт із “монополією на колір”. Коли художник Аніш Капур придбав ексклюзивні права на найчорнішу фарбу Vantablack, Семпл створив свою — ще чорнішу, за його словами — і заборонив Капуру її використовувати.

Незважаючи на заяву Семпла, науковці наполягають: olo відтворити у фізичному світі неможливо. “Цей колір виходить за межі сприйняття, він створений винятково стимуляцією лише M-клітин сітківки. Жодна фарба, лазер чи зразок не зможуть точно його передати”, — каже професор Остін Рурда з Берклі. Він, утім, визнав, що таки купить фарбу Семпла, хоч і не за 10 тис. фунтів, і навіть планує замовити картину у свого кузена-художника.

Він також жартома поділився, що намагався відтворити olo шляхом змішування лікерів Midori та Blue Curaçao: “На смак — огидно. Але чим більше пʼєш, тим більше це схоже на olo“.

Це черговий випадок, коли мистецтво та наука зіштовхуються у пошуку нових форм вираження й сприйняття. Семпл наполягає, що його фарба — спроба матеріалізувати відчуття, викликане експериментом. Хоча точність викликає сумніви, для багатьох творчих людей навіть спроба осмислити “неможливе” може стати джерелом натхнення.

BitukMedia раніше докладно розповідало історію появи нового кольору olo.

На крилах турботи: чоловік у костюмі кульона пройшов 85 км заради птахів

Riabchuk Yuliia

24.04.2025

У Великій Британії колишній театральний лялькар Метт Тревелян на Великдень здійснив незвичний 85-кілометровий похід у костюмі… птаха. Це був його спосіб привернути увагу до тривожного скорочення популяції кульона великого, одного з найбільш вразливих видів в Європі.

Про це розповідає The Independent.

53 милі (понад 85 км) Метт Тревелян подолав за два дні, прямуючи пішки мальовничим маршрутом Nidderdale Way в англійському Йоркширі — від містечка Пейтлі-Брідж до скель Брімгем. І все це — у саморобному костюмі довжиною понад 3 метри, який він змайстрував із бамбука та пінопласту. Свій похід чоловік приурочив до Всесвітнього дня ку́льона, або кроншне́па (World Curlew Day), який щороку відзначають 21 квітня.

Кульон великий (Numenius arquata) — найбільший прибережний птах Європи з довгим, зігнутим донизу дзьобом, коричневим оперенням і довгими ногами. Вид занесений до Червоного списку Великої Британії ще з 2015 року. Через втрату середовища проживання, зміни клімату та спосіб ведення сільського господарства чисельність цього птаха стрімко зменшується.

“Я справді занепокоєний. Кожне гніздо, кожне яйце, кожне пташеня — на вагу золота”, — каже Тревелян, який нині працює аграрним консультантом у природному парку Nidderdale National Landscape. За його словами, популяція кроншнепів у Великій Британії й особливо в Ірландії та Уельсі за останні роки “була буквально знищена”.

Щоб популяція стала сталою, потрібно щороку мати щонайменше 10 тис. нових птахів. Для цього кожна пара має вирощувати хоча б одного пташеня раз на два роки — але в реальності майже жодне з чотирьох яєць не доживає до стадії вильоту з гнізда.

Однією з причин проблем із виводком пташенят є сільськогосподарська діяльність — наприклад, косіння трави на сінаж у період гніздування. Метт Тревелян працює з місцевими фермерами, щоби ті відкладали заготівлю сіна та обходили місця гніздування. Однак ще одна загроза — це хижаки середнього рівня: ворони, лисиці та інші тварини, що поїдають яйця й пташенят.

Надзвичайно легкий костюм кулика, за словами Тревеляна, став вдалим поєднанням його творчого минулого і сучасної екологічної роботи. “Виготовлення було нескладним — форма в кроншнепа досить обтічна, а конструкція з бамбука й пінопласту виявилася зручною”, — ділиться він. Сам похід, втім, був “справжньою фізичною працею”.

“Великий кроншнеп — мій улюблений птах, і мені дуже сумно спостерігати, як його кількість різко скорочується по всій Великій Британії. У них дивовижний спів — він торкається до глибини душі. Було чудово чути його під час цього походу”, – зазначив Метт перед стартом.

У рамках своєї індивідуальної акції активіст пройшов 85 км. Маршрут зайняв у Метта дві доби, щодня він ходив по 12 годин.

У Національному парку в Ніддердейлі досі можна зустріти великих кроншнепів. За останні 20 років їхня кількість скоротилася вдвічі – до 58 тис. особин.

Активіст сподівається, що його акція надихне людей брати участь в охороні природи та “взаємодіяти” з довкіллям відповідально. “Якщо ми втратимо кроншнепа — ми втратимо важливу частину дикої природи та британської культури”, ― переконаний Метт Тревелян.

Як розповідало BitukMedia, марафонка в костюмі білого ведмедя встановила світовий рекорд.

1 000 та один міньйон: фанатка зібрала рекордну колекцію жовтих друзів

Riabchuk Yuliia

24.04.2025

new_minion_collection_header-35805140 — Лізл Бенеке, рекордсменка Книги рекордів Гіннеса, у своїй домівці, заповненій Міньйонами. Фото - Guinness World Records

Жінка із Західної Австралії, зачарована жовтими бешкетниками з мультфільму “Нікчемний Я”, зібрала найбільшу у світі колекцію посіпак. Ця нестримна любов не лише принесла їй радість, а й визнання від Книги рекордів Гіннеса.

Захоплення Лізл Бенеке почалося у 2010 році, коли вона вперше побачила посіпак у кінотеатрі з доньками. І відтоді вона не зупинялась. “Я так сміялась із цих кумедних пігулкоподібних створінь. Вони справили на мене величезне враження”, — згадує австралійка.

З того часу її колекція жовтих бешкетників збільшилась до 1 035 — від м’яких іграшок і постерів до татуювання з улюбленим персонажем Стюартом на руці. У 2024 році вона офіційно отримала титул рекордсменки Книги рекордів Гіннеса.

Її посіпаки — всюди: в кожній кімнаті, на кожній вільній стіні, навіть на робочому столі в офісі. “Колеги знають мене як “леді міньйон”, і підтримують мою пристрасть. Коли я повідомила, що йду на рекорд, друзі з роботи влаштували міні-свято з конфетті й квітами”, — розповідає вона.

Навіть автівка Лізл перетворилася на мобільний дім для її улюбленців. На задньому сидінні завжди їздить великий плюшевий Стюарт, пристебнутий паском безпеки. “Люди усміхаються і показують пальцем, коли бачать його на світлофорах”, — сміється колекціонерка.

Лізл не лише збирає посіпак вдома, а й подорожує світом у пошуках нових. Вона відвідала тематичні парки Universal Studios у Сінгапурі та Японії, де, за її словами, була “на сьомому небі від щастя”.

В її колекції — міньйони з Сінгапуру, Японії, Італії, США, Португалії, Тайваню та Китаю. Особливою гордістю Лізл є чотири кристалеві посіпаки Swarovski, створені у межах ексклюзивного партнерства з франшизою Despicable Me.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Nathan Fox (@nathan_fox_was_here)

“У житті були складні моменти, але завдяки позитивному ставленню і посіпакам, я пройшла крізь усе”, — ділиться вона. Її любов до цих персонажів — це більше, ніж хобі. Це джерело щастя. “Міньйони завжди змушують мене усміхатися. Їхня дурнуватість — мій антистрес”, — каже Лізл. Тепер, коли діти виросли, жінка може приділяти більше уваги собі — і своїм жовтим друзям.

Колекція Лізл охоплює різні типи сувенірів: фігурки, іграшки, одяг, постери, аксесуари, канцелярію й навіть елементи інтер’єру. Вона каже, що не купує все підряд — вибирає лише ті речі, які їй особливо подобаються. “Я трохи перебірлива… дехто виглядає кумедніше за інших!” — жартує вона.

І хоча нові міньйони вже не враховуються до офіційного рекорду, Лізл не планує зупинятися. У жовтні вона вирушає до Minion Land у Сінгапурі, щоб поповнити колекцію ще кількома “членами родини”.

“Моя донька каже, що мені потрібен ще один дім для всіх посіпак, але я люблю бути серед цих яскравих усмішок. І ніколи не припиню їх збирати”, — резюмує рекордсменка.

Як розповідало BitukMedia, професійний фокусник із Британії Деррен Мак-Квeйд зібрав найбільшу у світі колeкцію сувенірів, присвячену франшизі “Мисливці за привидами” – 2012 штук. Таким чином встановив рекорд Гіннеса.

“Ти — потенційний убивця”: ШІ на вимогу уряду передбачатиме злочини до того, як вони стануться

Riabchuk Yuliia

23.04.2025

Minority-Report_movie_2002_Alex-McDowell_dezeen_ban — Кадр з фільму “Особлива думка” / 20th Century Fox

Уряд Великої Британії працює над створенням програми “прогнозування вбивств”. У країні сподіваються на підставі особистих даних з’ясувати, хто з громадян може з більшою ймовірністю стати вбивцею. Алгоритми вже нібито обробляють дані про психічне здоров’я, етнічне походження та контакти з поліцією. Правозахисники застерігають: проєкт несе загрозу правам людини.

Про це повідомляє The Guardian.

Уряд Великої Британії продовжує роботу над амбітним проєктом, який має на меті створити систему “передбачення вбивств” на основі аналізу особистих даних. Виявлятимуть осіб з підвищеним ризиком скоєння тяжких насильницьких злочинів.

За даними видання, йдеться про обробку інформації не лише про осіб з кримінальними судимостями, а й даних про вік першого контакту з поліцією, включно з випадками, коли люди самі зверталися за допомогою — наприклад, через домашнє насильство.

Хоча проєкт спочатку мав назву “проєкт передбачення вбивств”, згодом його перейменували на більш нейтральне — “обмін даними для покращення оцінки ризиків”.

Міністерство юстиції Великої Британії стверджує, що ініціатива спрямована на підвищення рівня безпеки громадян. Водночас правозахисні організації критикують програму, називаючи її “моторошною” та “антиутопічною”. Вони вбачають у подібному підході потенційне порушення прав людини.

Про існування проєкту стало відомо завдяки правозахисній організації Statewatch, яка частково розкрила його механізми через запити на отримання публічної інформації. У Statewatch заявляють, що в рамках дослідження використовуються дані навіть тих людей, які не мають судимостей, зокрема інформація про самопошкодження та домашнє насильство. Водночас активісти попереджають, що використання таких даних може спричинити упереджене прогнозування щодо етнічних меншин та соціально незахищених груп.

Крім того, під категорію “особливі персональні дані” потрапляє інформація, яка, за припущеннями уряду, має високу прогностичну цінність. Йдеться про маркери здоров’я: дані про психічні розлади, залежності, спроби самогубства, самопошкодження, а також інвалідність.

Проте представники уряду заперечують це: вони наполягають, що аналізуються лише дані людей з принаймні однією кримінальною судимістю.

Міністерство юстиції наполягає: проєкт є суто дослідницьким. Речник міністерства зазначив, що аналіз здійснюється винятково на підставі даних про засуджених, які перебувають під наглядом пенітенціарної системи.

Ініціатива була запущена за дорученням офісу прем’єр-міністра ще за каденції Ріші Сунака. Для її реалізації використовуються офіційні джерела даних, зокрема інформація Служби пробації та поліції Великого Манчестера за період до 2015 року.

Результати дослідження, як обіцяють в уряді, будуть оприлюднені згодом. Але вже зараз проєкт викликає гучну дискусію про межі допустимого в епоху великих даних і алгоритмів.

Хоча в офіційних документах проєкт описується через “алгоритми” та “оцінку ризиків”, йдеться, по суті, про використання технологій штучного інтелекту (ШІ) — зокрема, машинного навчання. Це галузь, в якій комп’ютерні системи навчаються робити прогнози на основі великих обсягів даних. У випадку британського експерименту — це дані про злочини, контакти з поліцією, психічне здоров’я та інші фактори. Проблема, за словами критиків, полягає в тому, що подібні системи можуть не лише передбачати, а й відтворювати упередження, закладені в самих даних.

Деталі проєкту вже викликають порівняння з науковою фантастикою. Експерти й активісти нагадують: концепція передбачення злочинів раніше здавалася вигадкою. Втім, сьогодні реальність дедалі більше нагадує сюжет блокбастеру Стівена Спілберга “Особлива думка” (Minority Report), де поліція арештовувала людей за злочини, які вони ще не вчинили — на основі передбачень спеціальної системи. Різниця лише в тому, що замість екстрасенсів — тепер алгоритми. І замість кіно — потенційна державна політика.

Як розповідало BitukMedia, голограму Ісуса встановили в рамках арт-проекту Deus in Machina в церкві Святого Петра у швейцарському Люцерні. Голографічному Ісусу, в основі якого штучний інтелект, можна сповідатися, а також отримати поради з питань віри. ШІ підтримує розмову 100 мовами.

Чоловік загнав алігатора у сміттєвий бак — відео стало вірусним

Riabchuk Yuliia

23.04.2025

gettyimages-962721850-2000-241ebe8b739e4447a07fa1b26129c9d4 — Фото ілюстративне, Getty

У Флориді (США) чоловік перервав великодню вечерю, аби зловити величезного алігатора, який завітав до подвірʼя мешканки Джексонвілла. Відео з незвичайною “операцією” моментально стало вірусним у соцмережах.

Про це розповідає портал UPI.

Мисливець на диких тварин Майк Драґіч, знаний у мережі як The Blue Collar Brawler (Бравлер у робочих рукавицях), розповів, що саме вечеряв із родиною, коли отримав повідомлення: жінка помітила алігатора у своєму дворі, коли вивела собаку на прогулянку.

На записі видно, як Драґіч — у шортах, майці та босий — наближається до рептилії зі звичайним сміттєвим баком і після кількох маневрів закриває тварину всередині. За оцінками, алігатор мав довжину близько 2,5 м.

“На щастя, ніхто з людей чи тварин не постраждав”, — написав Драґіч на своїй сторінці. За його словами, алігатор, ймовірно, переліз через паркан, бо інших шляхів потрапити на подвір’я немає.

Відео закінчується тим, як схвильована мешканка дає Драґічу п’ять — і дякує за швидке реагування.

Флорида відома великою кількістю алігаторів, які час від часу з’являються у несподіваних місцях. Але зловити такого “гостя” босоніж і голіруч — справа не для слабкодухих.

Як розповідало BitukMedia, американка зі штату Флорида стала свідком незвичайного видовища після урагану “Хелен”, що обрушився на країну. В окрузі Суванні помітили алігатора, який ніжиться у променях сонця на матраці, застеленому простирадлом та ковдрою.

Вчитель з України вперше став переможцем престижного міжнародного інноваційного конкурсу

Riabchuk Yuliia

23.04.2025

Олександр Жук, вчитель інформатики запорізької спеціальної школи-інтернату “Джерело”, став першим українцем, якого визнали регіональним переможцем премії Cambridge Dedicated Teacher Awards в Європі. Він став одним із дев’яти переможців з різних регіонів світу.

Про це повідомили Cambridge University Press & Assessment, пише “Шо там”.

“Це визнання — велика честь для мене. Але справжньою нагородою завжди були радість і прогрес, які я бачу в моїх учнях щодня. Робота з дітьми, які стикаються з унікальними викликами, доводить: з достатньою підтримкою та вірою кожна дитина здатна на неймовірне. Ця нагорода не лише моя — вона належить моїм учням, їхнім родинам та всій освітянській спільноті України, яка продовжує вірити в силу інклюзивної змістовної освіти”, — сказав Олександр.

Олександр Жук — учитель інформатики Запорізької спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату “Джерело”. Він

лауреат Global Teacher Prize Ukraine 2018,
входить до Топ-50 за версією Global Teacher Prize,
лауреат премії Global Teacher Award 2021.

У 2020 році Олександр Жук виграв грант у розмірі 25 тис. доларів від Світового банку та відкрив STEM-лабораторію, в якій створено медіа-центр. Останній був зруйнований під час повномасштабної війни.

“Олександр працює в школі з дітьми з вадами слуху, опорно-рухового апарату та синдромом Дауна. Працює в школі 15 років. Багато часу приділяє дітям, відвідує з ними різноманітні заходи, подорожує та реалізує проєкти. Отримав визнання не лише в Україні, а й у світі”, — йдеться на сайті Cambridge Dedicated Teacher Awards.

Cambridge Dedicated Teacher Awards — це щорічний міжнародний конкурс від Cambridge University Press & Assessment, який відзначає вчителів початкової та середньої школи за «виняткову відданість своїм учням». Переможців обирають у різних регіонах світу за номінаціями від учнів, батьків або колег.

Олександр Жук спеціалізується на STEM-напрямку, зокрема інтеграції науки, технологій, інженерії, мистецтва й математики в освіту. Цьогоріч дев’ятьох регіональних переможців судді обирали цьогоріч з-поміж 5 000 кандидатів зі 101 країни світу. Переможців обирали за інноваційним підходом до навчання та особистим внеском у розвиток учнів. Міжнародний конкурс Cambridge Dedicated Teacher Awards відзначає видатних освітян з усього світу.

У межах відзнаки переможець отримає комплект книжок для класу на 500 фунтів стерлінгів, почесний трофей і згадку у нових підручниках Кембриджу. Крім того, він представляє Європу в боротьбі за звання глобального переможця. Онлайн-голосування триває до 30 квітня 2025 року за посиланням. Віддати голос за Олександра Жука може кожен охочий. Переможця оголосять 21 травня 2025 року.

Як розповідало BitukMedia, у Києві відкрили “Кубоїд” – перший в Україні інтерактивний музей математики. Він покликаний зробити математику захопливою, доступною та цікавою. Це лише четвертий подібний музей в Європі та п’ятий у світі. Відвідувачів чекають у травні.

“Це пульс української землі”: у кінопрокат повертаються оновлені “Тіні забутих предків”

Riabchuk Yuliia

23.04.2025

491631730_122151335846433362_9102280405263179317_n — Фото - Кіностудія Довженка/ Facebook

29 травня у широкий прокат повертається стрічка, з якої почалося українське поетичне кіно. Шедевр режисера Сергія Параджанова “Тіні забутих предків” — знову на великому екрані в оновленій версії.

Про це повідомила Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка.

“Це не просто фільм. Це кіно, що змінило хід нашої культури. Картина, яку цитують у світі як візуальне одкровення. Справжній скарб кіностудії імені Олександра Довженка – збережений, відреставрований, і тепер знову відкритий для нового покоління глядачів”, – пише пресслужба кіностудії.

Дистрибʼютором картини стала Kinomania Film Distribution.

“Тіні забутих предків” Параджанова є екранізацією однойменної повісті Михайла Коцюбинського. Знята стрічка на кіностудії імені Олександра Довженка в 1964 році.

Кіностудія Довженка називає фільм Параджанова “одним з найвеличніших творів в історії українського та світового кіно”. “”Тіні забутих предків” — це Карпати, що дихають. Це магія світла і тіні. Це пульс української землі, який чуєш у кожному кадрі. Це фільм, створений, щоби дивитися його в кінотеатрі — у повному зосередженні, у співпереживанні, у пошані”, – йдеться у дописі.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Kinomania Film Distribution (@kinomaniafilmdistribution)

Фільм розповідає історію трагічного кохання Івана та Марічки — молодих гуцулів з ворогуючих родів. Після випадкової смерті Марічки, Іван одружується з іншою, але не може забути своє справжнє кохання. Його життя проходить у спробах змиритися з втратою, на тлі карпатських гір, багатої міфології та традиційного гуцульського побуту.

Візуальна мова фільму вирізняється новаторськими для того часу прийомами: рухливою камерою, яскравими кольорами, символізмом та естетикою народного мистецтва. Саундтрек заснований на традиційній гуцульській музиці, що надає фільму особливої автентичності.

Після прем’єри стрічка викликала резонанс у СРСР та за кордоном, отримала численні нагороди, хоча сам режисер Сергій Параджанов потрапив під переслідування радянської влади.

Стрічка “Тіні забутих предків” отримали 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них – 24 гран-прі) у двадцять одній країні.

“Тіні забутих предків” — це не лише визнаний шедевр українського поетичного кіно, а й потужний маніфест національної культури, що відродив інтерес до гуцульських традицій, фольклору і самої української ідентичності у світовому контексті.

Як розповідало BitukMedia, Національна комісія з реабілітації за поданням Український інститут національної пам’яті (УІНП) реабілітувала українського кінорежисера вірменського походження Сергія Параджанова. Таке рішення було прийняте після аналізу кримінальної справи режисера та інших архівних документів, де виявили політичний мотив переслідування та засудження Параджанова.

Український робот “Гієна” довів свою ефективність (ВІДЕО)

Riabchuk Yuliia

23.04.2025

490914672_597934816624033_8958546452614782031_n — Фото - Brave1

Українські військові на Покровському напрямку провели успішну операцію із використанням наземного роботизованого комплексу “Гієна”. Робота створили фахівці UGV Laboratory — учасника оборонної платформи Brave1.

Про це повідомив міністр цифрової трансформації Михайло Федоров.

На Покровському напрямку Сили безпеки і оборони України успішно завдали удару по місцю скупчення особового складу ворога. Удар здійснено за допомогою наземного роботизованого комплексу “Гієна”, розробленого учасником кластера Brave1 — UGV Laboratory.

На момент детонації в точці перебувала ворожа піхота. Операція стала можливою завдяки НРК “Гієна”, включно з бойовим комплектом, системою управління та подовження сигналу. Удар по цій цілі мав важливе значення для стримування подальших атак. Успішне застосування комплексу стало результатом злагодженої співпраці з “Вовками Да Вінчі”, які вже неодноразово застосовували розробки учасників кластера Brave1.

“Поки технологія працювала, оператор перебував у безпечному місці. Такий вигляд повинно мати сучасне поле бою — технологічне, з мінімальним ризиком для життя військових. Наступні 100% логістичних завдань на фронті мають виконувати роботи, щоб зберігати життя військових”, — написав Михайло Федоров.

Як розповідало BitukMedia, український робот врятував поранених бійців з оточення.

П’яні мавпи джунглів: шимпанзе пригощають одне одного фруктами з алкоголем (ВІДЕО)

Riabchuk Yuliia

22.04.2025

Знімок екрана 2025-04-22 о 21.28.51 — Фото - University of Exeter

У національному парку Кантаньєс у Гвінеї-Бісау британські дослідники вперше зафіксували на камери, як дикі шимпанзе не лише споживають ферментовані фрукти з алкоголем, а й діляться ними одне з одним. Це відкриття може пролити світло на еволюційне походження людських застіль.

Про це розповідає The Guardian.

Дослідники з Ексетерського університету (Велика Британія) встановили камери з датчиками руху в національному парку Кантаньєс та зробили неочікуване відкриття. На відео видно, як дикі шимпанзе щонайменше у десяти випадках навмисно пригощають одне одного ферментованими плодами африканського хлібного дерева. Ці плоди містять невеликий відсоток етилового спирту, як підтвердили попередні дослідження.

Стаття з описом відкриття опублікована в авторитетному науковому журналі Current Biology. Автори зазначають: враховуючи, що 60–85% раціону шимпанзе становлять фрукти, навіть невелика кількість алкоголю в деяких плодах може призводити до значного його споживання.

Щоправда, дослідники вважають, що шимпанзе навряд чи регулярно “спиваються”, адже це зменшило б їхні шанси на виживання. Наразі не зрозуміло, чи примати навмисно шукають “п’яні” фрукти — і якщо так, то з якою метою. Також залишається відкритим питання впливу алкоголю на їхній метаболізм.

“Ми знаємо, що алкоголь спричиняє викид дофаміну й ендорфінів, викликає почуття щастя та розслаблення. І ми знаємо, що спільне вживання алкоголю — як-от через традиційні бенкети — допомагає формувати й зміцнювати соціальні зв’язки,” — пояснює співавторка дослідження Анна Боуленд.

Цікаво, що шимпанзе дуже рідко діляться їжею. Саме тому, як вважають дослідники, таке поводження із ферментованими фруктами може свідчити про щось більше, ніж просто харчову поведінку.

“Нам потрібно дізнатися більше — чи справді вони навмисно шукають фрукти з вмістом етанолу, і як саме організм шимпанзе їх засвоює,” — каже інша співавторка дослідження, доктор Кімберлі Хокінгс, старша викладачка кафедри природоохоронних наук в Ексетерському університеті.

Вчені відзначають, що незвичайна поведінка тварин “може бути раннім еволюційним етапом того, що згодом стало людськими святковими застіллями”.

Отже, якщо це припущення підтвердиться, можна вважати, що традиція людських бенкетів і дружніх посиденьок має глибоке еволюційне коріння — у звичках наших найближчих родичів у дикій природі.

Як розповідало BitukMedia, вчені з Тель-Авівського університету (Ізраїль) виявили у кажанів складні когнітивні здібності. У минулому вважалося, що спогади про особистий досвід, тобто епізодична пам’ять, і здатність заздалегідь планувати майбутнє властиві лише людям.

Мала куча! Два села зійшлися у побоїщі за пивні бочки (ВІДЕО)

Riabchuk Yuliia

22.04.2025

Знімок екрана 2025-04-22 о 19.41.02 — Фото - соцмережі

У Великій Британії на Великдень відбулося одне з найколоритніших святкувань — жителі двох сіл у графстві Лестершир влаштували традиційне змагання з “пляшкового побоїща”. Спорт із тисячолітньою історією зібрав натовпи глядачів і завершився святковим пивом просто з бочки.

Про це розповідає портал UPI.

У Великодній понеділок мешканці англійських сіл Галлатон і Медборн взяли участь у щорічному змаганні Hallaton Bottle Kicking — своєрідному поєдинку, під час якого команди намагаються перетягти дерев’яні бочки через струмок, що розділяє обидва села.

У грі використовують три “пляшки”, які насправді є невеликими дерев’яними барилами. Дві з них наповнені пивом, а третя, “болванка”, — суцільна дерев’яна.

“Цьогорічна гра знову була неймовірно захопливою,” — розповів ВВС голова організаційного комітету змагання Філ Алан. “Галлатон дістав перший бал і, здавалося, швидко отримає ще один. Було справді цікаво!”

За даними офіційної сторінки Bottle Kicking у Facebook, традиція цього спорту налічує понад 1000 років. Припускають, що вона походить ще з язичницьких часів, а деякі історики вважають, що її вік може сягати 2000 років.

Місцева парламентарка Аліша Кернс написала у соцмережах, що “пляшкове побоїще” — це Великодня традиція, якої більше ніде не знайдеш. Вона також зазначила, що, за легендою, саме ця гра надихнула на створення регбі.

Цьогоріч перемогу здобула команда Галлатона. На знак тріумфу її учасників підняли на старовинну місцеву кам’яну споруду — Butter Cross — де вони пили з відкритої бочки. Решту пива традиційно роздали присутнім.

Як розповідало BitukMedia, десятки людей з різних країн взяли участь у Куперсхілдській сирній гонці поблизу Глостера у Великій Британії. Вони несамовито бігли з пагорба заввишки 183 метри, намагаючись наздогнати голівку сиру.

Продуманий пінгвін: українські полярники зафільмували, як птах краде камінці з чужого гнізда (ВІДЕО)

Riabchuk Yuliia

22.04.2025

485725758_1050117673818322_2228780246916715809_n — Фото - НАНЦ

Українські полярники знову зафільмували момент, коли пінгвін краде камінці з чужого гнізда, аж поки не з’являється його власник. “Шлюбний сезон закінчився, а крадіжка каміння триває”, – написали у Національному антарктичному науковому центрі.

Цього разу відео зняла біологиня 30-ї УАЕ Зоя Швидка. На записі видно не лише крадіжку каміння та повернення господаря, а й короткий “діалог” між птахами.

Субантарктичні пінгвіни, які живуть поблизу станції, активно будують свої гнізда під час антарктичної весни – коли в Україні осінь. Саме тоді вони прибувають на острів, готуються до кладки яєць і виховання малюків. І традиційно вдаються до крадіжок камінців одне в одного.

“Чому ж тоді цей пінгвін облаштовував гніздо зараз — коли шлюбний сезон уже закінчено, до Антарктики наближається зима, а пернаті збираються полишати околиці станції? Мабуть, вирішив потренуватися перед наступним сезоном гніздування, щоб збудувати найкращу “колиску” для майбутніх дітлахів. Або ж хотів прокачати скіли з найшвидшого “запозичення” каміння”, – припустили біологи.

Вчені пояснюють, що гніздова поведінка притаманна птахам не лише в період розмноження, а тому не бачать нічого дивного в такій осінній активності.

Крадіжка камінців є звичайною практикою серед субантарктичних пінгвінів, які мешкають на острові Галіндез. Це часто призводить до конфліктів і навіть бійок, зазначили в Національному арктичному науковому центрі “Академік Вернадський”.

Раніше українські зимівники вже показували відео, де субантарктичний пінгвін крав камінці з сусіднього гнізда й не міг зупинитися, навіть коли повернувся його господар.

Як розповідало BitukMediа, на “Вернадському” пінгвіни взялися “контролювати” наукову роботу геофізиків — птахи не зводили очей з процесу закопування зондів. Витріщак полярники назвали своєю “групою підтримки”.

“Знаю, що ви переможете”: Шон Пенн відвідав Україну та зустрівся з військовими (ВІДЕО)

Riabchuk Yuliia

22.04.2025

480043273_3003500319819205_6366467668659109253_n — Фото - Генеральний штаб ЗСУ / General Staff of the Armed Forces of Ukraine

Американський актор та режисер Шон Пенн приїхав до України та зустрівся з військовими. Він познайомився з бійцями 3-го полку Сил спеціальних операцій ЗСУ та записав відеозвернення на тлі мапи України з шевронами військових. Володар “Оскара” знов висловив свою підтримку українцям.

Про це повідомили 22 квітня на Facebook-сторінці 3-го окремого полку СпП імені князя Святослава Хороброго.

Це вже четвертий візит Шона Пенна до України з початку повномасштабного вторгнення росії у 2022 році. Актор щороку приїздить до країни, щоб висловити підтримку ЗСУ та українському народу.

“Це Шон Пенн, американець. І я хочу сказати те, що знаю напевно. Попри те, що роблять політики, я вірю в кожного з вас і вдячний вам за те, що ви є найкращим прикладом того, ким ми всі прагнемо бути. Ви захищаєте не тільки свою країну, ви насправді захищаєте весь світ. І я знаю, що ви переможете”, – звернувся артист до українців.

Відомий актор і режисер Шон Пенн став одним із перших світових знаменитостей, які відкрито підтримали Україну після початку повномасштабної агресії з боку росії. Його участь — не просто слова, а постійна присутність, документальні проєкти, особисті зустрічі з президентом Зеленським і допомога українцям.

Шон Пенн приїхав до України ще в лютому 2022 року, буквально напередодні повномасштабного вторгнення Росії, щоб знімати документальний фільм про ситуацію в країні. Після початку обстрілів він залишився в Києві— попри загрозу, відмовився від евакуації й особисто спостерігав за подіями в столиці.

У ті дні він був присутній на брифінгах уряду, відвідував переселенців і знімав у бомбосховищах.

Фото – Генеральний штаб ЗСУ / General Staff of the Armed Forces of Ukraine

У вересні 2023 року Шон Пенн презентував на Берлінському кінофестивалі фільм Superpower — документальну стрічку про боротьбу України. Це проєкт, який почався як дослідження історії президента Зеленського, але перетворився на потужний фільм-хроніку про повномасштабне вторгнення та силу українського народу. Стрічку схвально сприйняли критики й назвали емоційною даниною хоробрості українців.

Шон Пенн двічі зустрічався з президентом Володимиром Зеленським. Вперше — у Києві під час зйомок документального фільму. Вдруге — у листопаді 2022 року, коли вручив Зеленському власний “Оскар” зі словами: “Це символ віри в перемогу. Я залишаю його тут, доки Україна не переможе.”

Того ж року Пенн отримав орден “За заслуги” ІІІ ступеня “за особистий внесок у підтримку України, її суверенітету та міжнародну популяризацію”.

Шон Пенн неодноразово закликав світ: надати Україні більше зброї, визнати масштаби російської агресії, виступив за закриття неба ще у 2022 році, різко критикував Путіна, назвавши його “злочинцем, який повинен постати перед трибуналом”. У своїх інтерв’ю він заявляв, що підтримка України — це моральний обов’язок кожного демократичного суспільства.

Як розповідало BitukMedia, британський принц Гаррі, герцог Сассекський, вперше відвідав Україну. Засновник Invictus Games провів день із суперами й учасниками “Ігор Нескорених” різних років. Місцем зустрічі стала львівська клініка Superhumans Center, де лікують поранених бійців, зокрема там займаються протезуванням.

А американська акторка Анджеліна Джолі зателефонувала та передала записку зі словами підтримки 14-річній Поліні. У лютому дівчинка дістала поранення внаслідок російського ракетного удару по Харківщині. Через травми вона тимчасово не може ходити.

Український ветеран пробіг на протезі всі шість найбільших марафонів світу (ВІДЕО)

Riabchuk Yuliia

22.04.2025

492305170_2067662700308744_96686596021294126_n — Фото - Рома Кашпур/ Facebook

Ветеран з Вінниччини Роман Кашпур став першим українським параатлетом, якому вдалося подолати усі шість марафонів серії World Marathon Majors. Чоловік став символом незламності та натхнення.

Про це повідомив Роман Кашпур на своїй сторінці у Facebook.

Роман став першим українським ветераном, який здолав повну марафонську дистанцію на протезі. Його досягнення включають:

Лондонський марафон (23 квітня 2023 року): перший повний марафон на протезі.
Брюссельський напівмарафон (28 травня 2023 року): 20 км на протезі, зупинявся лише на дві хвилини.
Марафон Морської піхоти США у Вашингтоні (29 жовтня 2023 року): успішно подолав дистанцію.
Нью-Йоркський марафон (5 листопада 2023 року): покращив свої попередні результати.
Токійський марафон (3 березня 2024 року): побив власний рекорд, пробігши 42 км за 4 години 50 хвилин 2 секунди.
Останньою дистанцією для спортсмена став 129-й Бостонський марафон (21 квітня 2025 року).

“Це історична подія. Жоден адаптивний або параатлет з України до цього не пробігав усіх шести марафонів цієї серії. Для мене велика честь нести цю першість”, — сказав Кашпур після фінішу в Бостоні. Він розповів, що забіг у Бостоні був найскладнішим через непросту трасу.

Свої досягнення Роман присвятив доньці Вікторії.

Також він зазначив, що після забігу у Бостоні завершили знімати документальний фільм про подолання шести найбільших марафонів. Стрічка про Романа Кашпура вийде орієнтовно у другій половині 2025 року.

Під час подолання шести дистанцій ветеран завжди брав із собою прапор 808-ї Дністровської окремої бригади підтримки.

Роман додав, що не збирається полишати спорт. Він анонсував початок підготовки до Ironman — найбільших змагань з тріатлону у світі. Він повинен буде проплисти 3,8 км, проїхати 180 км на велосипеді та пробігти марафонську дистанцію.

“Найголовніше — перемоги. Але хардкор тільки починається. Не перемикайте — далі буде”, — поділився Кашпур.

Роман Кашпур пішов на війну добровольцем у 19 років. У 22 втратив частину ноги, підірвавшись на міні біля Мар’їнки. Після протезування перемагав на “Іграх Героїв” з кросфіту для адаптивних атлетів серед ветеранів АТО/ООС, які на фронті втратили кінцівки. За два роки участі у “Іграх Героїв” Роман Кашпур зайняв чотири призових місця. З них – чотири золоті медалі. Варто додати, що ці досягнення хлопець здобував не на спортивному протезі, а на постійному, який підходив для активного життя. Зі слів самого Романа, на перші змагання він подався, щоб довести насамперед собі, що він – може і що інвалідність – не вирок, а лише запис на папері.

У грудні 2021 року встановив рекорд України, протягнувши 16-тонний літак Ан-26 на відстань 6,4 м за 44 секунди. Аби досягти бажаного, Роман з батьком зварив спеціальну драбину та приступив до тренувань. Тренувався за власною програмою вдома та у спортзалі. Національний рекорд присвятив 30-річчю Збройних Сил України та Дню волонтера.

На початку повномасштабного вторгнення Роман разом з сім’єю перебував на Харківщині. Евакуював рідних із небезпечного району на Вінниччину, а сам, попри травму, пішов на фронт. Через пів року Роман повернувся додому у місто Хмільник, зайнявся волонтерською діяльністю та популяризує адаптивний спорт.

Під час забігів Роман збирає кошти на протезування та реабілітацію бійців зі складними ампутаціями. Гроші надходять до Благодійного фонду “Громадянин”, амбасадором якого він є.

Як розповідало BitukMedia, 13-річна українка, яка в 2022 році втратила обидві ноги внаслідок ракетного удару росіян по вокзалу в Краматорську, пробігла п’ять кілометрів на одному з шести найбільших марафонів світу — Тokio Friendship Run. Яна Степаненко подала цю дистанцію, аби допомогти українському військовому з ампутацією.