Віримо в ЗСУ: 7 перемог та подвигів нашої армії

Героїчний рейд 95-ї бригади, звільнення українських міст та битви за стратегічні об’єкти, що дозволили зупинити наступ ворога, – за вісім років війни українські бійці неодноразово давали відсіч бойовикам та російським військовим. Сьогодні як ніколи важливо вірити в Збройні сили України та підтримувати нашу армію. Тож, далі сім подвигів та перемог наших захисників, якими справді варто пишатися.

Рейд 95-ї бригади

Цю операцію українських десантників тилами проросійських сил на Донбасі вважають найдовшим рейдом бронетехники в новітній історії світу. Він тривав з 19 липня до 10 серпня 2014 року. За цей час бійці 95-ї бригади подолали 470 кілометрів, із них 170 – у тилу ворога та з боями за визволення Лисичанська, за Савур-Могилу, Степанівку й Маринівку, за переправу на річці Міус, Міусинськ і Красний Луч. 

Українські військові знищили три блокпости бойовиків та змогли виконати головний стратегічний задум: створити коридор для виходу підрозділів, що опинилися в оточенні на кордоні. Завдяки цій операції вдалося звільнити 3 тисячі українських бійців та понад 250 одиниць техніки.

«Я описав би той рейд коротко – «живі заздрили мертвим». Ми вирушили туди витягнути хлопців з Ізвариного. А щоб це зробити, потрібно було пройти через Савур-Могилу. Словом, реально залізли в тил ворога, в саму дупу. І вилізли звідти тільки завдяки хитрощам та інтуїції командувача, Михайла Забродського. Коли вийшли звідти – не вірилося, що все закінчилося. Чи була це найскладніша наша операція? Та біс його знає. Просто – робота», – згадує Ігор Герасименко, командир 1-го батальйону 95-ї бригади.

Бої за Луганський аеропорт

Захист Луганського летовища тривав 146 днів, з квітня до вересня 2014 року. Українські десантники разом із іншими підрозділами ЗСУ боронили аеропорт практично в повному оточенні та без наземного сполучення. «Пробити» дорогу, доставити боєприпаси та деблокувати летовище нашій армії вдалося лише в липні, а вже в серпні російські регулярні війська знову оточили аеропорт.
Під час повторного оточення будівлі летовища були вщент зруйновані російською артилерією. Українські військові вийшли з руїн в ніч на 1 вересня 2014 року. 

«Ми скористалися темрявою та вийшли у вогневому коридорі завширшки в один кілометр. Ми виходили у суцільному вогні. Росіяни ще дві доби не заходили в аеропорт, бо побоювалися, що ми там залишились», – згадує один із керівників оборони летовища генерал-майор Андрій Ковальчук. 

За його словами, для наших військ аеропорт був форпостом, на якому трималася оборона фронту значної частини Луганщини. Летовище було важливим стратегічним об’єктом, і саме завдяки його обороні українським захисникам вдалося завадити нарощуванню російських сил та активному просуванню окупантів. 

Звільнення Маріуполя

Бойовики вторглися в місто 13 квітня 2014 року – через 6 днів після окупації Донецька. Вони захопили адмінбудівлі та перекрили кілька центральних вулиць. Перша спроба звільнення Маріуполя відбулася 9 травня, коли колона 72-ї бригади зруйнувала барикади та наштовхнулася на опір бойовиків. Аби уникнути великої кількості жертв серед місцевого населення та ескалації напруги, штаб АТО вирішив тимчасово вивести українські сили з міста.

На світанку 13 червня українські військові почали успішну операцію зі звільнення міста. До неї долучилися спецпідрозділ МВС «Азов», підрозділи Нацгвардії, дві роти батальйону «Дніпро-1» та бійці 79-ї аеромобільної бригади.

Штурм почався о 05:00 ранку, а вже ввечері над Маріуполем замайорів синьо-жовтий прапор. Завдяки операції українським захисникам вдалося ліквідувати ключові опорні точки бойовиків, знищити їхню техніку та встановити контроль над усіма захопленими спорудами.

Звільнення Мар’їнки

4 серпня 2014 року батальйони «Азов» і «Шахтарськ» почали одну з найбільш успішних операцій АТО, яка водночас стала і оборонною, і контрнаступальною. Під час спроби розділити укріплений район бойовиків на дві частини, українські добровольці зіштовхнулися з шаленим опором. Та згодом до наших захисників долучилася бронетехніка 51-ї механізованої бригади. Бійці не отримували такого наказу, але залишатися осторонь не змогли. Разом із добровольцями їм вдалося зайняти центральні позиції окупантів.

«Вони пішли до бою, без жодного екіпірування, але сміливі, як соколи. Їхня підтримка була неоціненною. Пам’ятаю, як один сказав: «Як це ви підете далі, а ми сидітимемо?». Страху не було, лише потреба виконати свій обов’язок. Згрузилися з «КАМАЗів» і зі священним гаслом: «Слава Україні!» пішли до бою», – згадує учасник операції, доброволець Дмитро Кухарчук.

Після цього наші військові почали зачистку Мар’їнки. На той момент бойовики вже зрозуміли, що не зможуть втримати місто, та почали гатити з мінометів, гранатометів, гаубиць та установок «Град». А тому завершувати зачистку довелося під вогнем російської артилерії. 

Так Мар’янка повернулася під контроль України.Через рік російські найманці спробували повернути місто під свій контроль, утім українські військові відбили атаку. «Після звільнення мирні люди, жителі Мар’їнки, зустрічали нас зі сльозами на очах і українською мовою на устах. Мар’їнка наша. І залишатиметься нашою», – додає Кухарчук.

Оборона Донецького аеропорту

Ця оборона почалася зі швидкої перемоги української армії. У ніч з 25 на 26 травня російські бойовики проникли в аеропорт та зайняли новий термінал летовища. Утім звідти їх витіснив наш спецназ, який перебував на території ДАПу ще з квітня.

Наступні 7 місяців цей вкрай важливий стратегічний об’єкт залишався під контролем українських захисників. Активні бої почалися у вересні. Бойовики почали систематично штурмувати аеропорт, займаючи нові позиції та знову відступаючи під тиском нашої армії. Через постійні обстріли будівлі летовища поступово руйнувалися. У грудні 2014-го найбільше постраждав старий термінал, 13 січня остаточно впала диспетчерська вежа, а наприкінці місяця окупанти підірвали й новий термінал. Через два дні вцілілі захисники покинули термінал. 

Героїчна оборона Донецького аеропорту тривала 242 дні та стала одним із головних символів спротиву російській окупації. За мужність та незламність наших бійців почали називати «кіборгами», а генерал-майор Олег Мікац згодом скаже, що саме завдяки обороні ДАПу українській армії вдалося стримати сили ворога.

«Оборона Донецького аеропорту показала спроможності України на відсіч! Відсіч ворогу, який суттєво переважає за ресурсами… І давати її так, щоб ворог ще довго згадував це, як свій страшний сон», – переконаний боєць 93-ї бригади, «кіборг» Кирило Недря.

Бої за Савур-Могилу

Савур-Могила – не просто вершина на мапі, а важливий стратегічний об’єкт неподалік українсько-російського кордону. Звідти добре видно прилеглу територію, що дозволяє відслідковувати пересування всіх сил в радіусі 30-40 кілометрів. 

Бойовики зайняли курган на початку червня 2014 року та перетворили його на власний опорний пункт. Завдяки цьому вони перешкоджали підвезенню боєприпасів та провізії для української армії, відстежували пересування наших військ та коректували артилерійські обстріли з території РФ.

Протягом червня-липня бої за контроль над вершиною перейшли в затяжну фазу. Українські військові неодноразово намагалися захопити курган, але через щільні артилерійські обстріли ці спроби залишилися безуспішними.

7 серпня група під командуванням полковника Ігоря Гордійчука та добровольців «Правого сектору» після довогодинного бою змогла зайняти Савур-Могилу. Наступного дня українські сили остаточно закріпилися на кургані. Це стало початком майже тритижневої оборони височини. Російські війська продовжували гатити по позиції, а тамтешні ґрунти унеможливлювали створення надійних укріплені. Захищатися військовим доводилося у вирвах від снарядів та за руїнами меморіального комплексу. Вночі 24 серпня, після 12 діб оборони, бійці отримали наказ про відступ.

«Висоту здали лише тоді, коли в радіусі 40 кілометрів не залишилося наших підрозділів, і ніхто не міг хлопців нормально прикрити. Поки була артилерійська підтримка, поки остання установка «Граду» не поїхала, стояли. Силами піхоти, зі стрілецькою зброєю, утримати такий об’єкт нереально. До того ж, встановлена на кургані стела звалилася, ховатися було ніде. Наші бійці опинилися в оточенні, почали прибувати російські військові. Це вже був зовсім інший розклад», – розповідає доброволець Максим Музика.

Визволення Лисичансько-Сєвєродонецької агломерації 

Влітку 2014-го Лисичанськ став основним опорним пунктом бойовиків у Лисичансько-Сєвєродонецькій агломерації. Вони обладнали позиції, встановили блокпости та організували вогневі точки просто в житлових будинках.

24 липня, після звільнення Рубіжного та Сєвєродонецька, почалася військова операція під командуванням Михайла Забродського, командира 95-ї омбр. Бійці батальйону «Донбас» разом із тактичними групами 95-ї, 24-ї та 51-ї бригад вийшли на околиці Лисичанська, зайняли мости та встановили блокпости. Військові не могли повністю оточити місто через недостатню кількість сил, а тому Лисичанськ звільняли поетапно.

Бої точилися й в самому місті, утім бойовикам не вдалося стримати наступ української армії. Танки розбивали блокпости, встановлені на перехрестях вулиць, а вогневі точки та позиції снайперів вдалося придушити стрілецькою зброєю та гранатометами. 

«Я все життя буду шкодувати, що можна ж було камеру на каску прикрутити, зняти. Будь-який Голлівуд просто відпочиває, таке було!», – згадує учасник звільнення міста, доброволець Святослав-Андрій Грушевський.

Операція зі звільнення Лисичанська та Сєвєродонецька дозволила нашим військовим відновити контроль над кількома районами Луганщини. Завдяки цьому наприкінці серпня російські війська так і не змогли здійснити прорив у глиб країни.

Вірте у Збройні сили України!

Джерело