Неділя, 14 Серпня, 2022
العربية简体中文NederlandsEnglishFrançaisDeutschItalianoPortuguêsРусскийEspañolУкраїнська

Іран та росія: чи складеться «шлюб за розрахунком»?

Важливо

Майкл Халтцел
Радник Джо Байдена із питань зовнішньої політики на посту сенатора Конгресу США. Співробітник Університету Джона Хопкінса

Понад тиждень тому лідер Кремля Володимир Путін зустрівся із президентом Ірану Ібрагімом Раїсі та верховним лідером країни Алі Хаменеї. Після цього почала з’являтися інформація, ніби Тегеран таки погодився продати свої безпілотники російській армії.

Тактичний альянс цих двох країн в певних питаннях був передбачуваним. Обидві вони зараз гидують співпрацювати із Заходом. Лідери обох країн таять глибоку образу на Сполучені Штати – навіть ненависть до них. Обидві країни мають значний потенціал для заподіяння шкоди ліберальному міжнародному порядку. Вони мають величезні запаси газу та нафти. Їх війська, хоч і не зрівняються з НАТО, але здатні активно діяти, особливо на регіональних сценах, таких як Близький Схід. Іран також може бути готовим продавати Росії військові безпілотники замість тих російських, що їх збили українські війська.

Проте, певною мірою, це шлюб за розрахунком. Особливо Тегеран не вагатиметься протидіяти бажанням Москви, якщо він побачить, що його власні інтереси знаходяться під загрозою.

Найбільшу позитивну роль для глобальної системи безпеки у таких нестабільних умовах зіграє об’єднана трансатлантична допомога Україні та одночасне зміцнення НАТО. Левова частка заслуг у цьому належить президенту США Джо Байдену.

Схоже, що американські HIMARS вже мали значний вплив на полі бою. Я не можу дати вам точну цифру, скільки ще їх знадобиться, щоб відкинути російські сили назад до кордонів 2014 року, але повідомляли, що Вашингтон просить виробників HIMARS пришвидчити виробництво.

Однак, попри всі старання Заходу і США зокрема, Україна не зможе перемогти Росію у короткостроковій перспективі. У довгострокові це можливо, але буде дуже важко. Візьмемо як приклад захоплення Росією Лисичанська і Сєвєродонецька. Воно було здійснено лише за рахунок великих втрат у людській силі і техніці з боку росіян. Крім того, міцна українська оборона дозволила Києву перегрупувати свої сили проти подальших атак на Донбасі. Але називати взяття Росією цих двох міст «пірровими перемогами» може бути занадто оптимістично. Адже після взяття двох міст «стратегічна пауза» Росії тривала всього два тижні.

Я думаю, що серед етнічних росіян є значний прихований опір вторгненню в Україну. Інакше, як можна пояснити те, що російська влада забороняє вживати слово «війна», а офіційну статистику загиблих і поранених в боях в Україні занижує неймовірно сильно? Щодо нацменшин, то я вважаю, що як мінімум Заходу варто збільшити кількість дописів в соцмережах та інформаційне мовлення на Росію кількома мовами нацменшин, щоб донести до них правду і привернути на свій бік.

Проте є один, найважливіший урок, який слід засвоїти із нападу Росії на Україну 24 лютого. Він полягає в тому, що попередні дії суперника, а не власні ідеологічні переконання, мають бути в основі прогнозування майбутньої політики цього суперника. Чечня в 1999-2000 роках, Грузія в 2008 році, Сирія в 2015 році і Україна в 2014-2022 роках повинні були дати зрозуміти, що Путін готовий розширити вторгнення Росії в Україну з Донбасу і Криму.

Останні новини

Читайте позитивні новини у нашому Telegram каналі