Фахівці Neuralink провели першу операцію з вживлення імпланту в мозок людини. Про це написав глава компанії Ілон Маск у своєму акаунті в X (колишній Twitter). Бізнесмен уточнив, що процедура пройшла добре.
Наразі пацієнт відновлюється після операції. Крім того, співробітники Neuralink вже фіксують активність нейронів мозку пацієнта за допомогою імпланту. Маск зазначив, що, за першими даними, показники роботи приладу виглядають обнадійливими.
Першими користувачами будуть ті, хто втратив можливість користуватися своїми кінцівками. “Уявіть собі, якби Стівен Гокінг міг спілкуватися швидше, ніж швидка друкарка чи аукціоніст. Це і є мета”, — заявив Маск. А імпалант від Neuralink дозволяє за допомогою думки керувати телефоном або компʼютером.
Цього року заплановано ще 10 таких операцій. За кожним з пацієнтів буде встановлено шестимісячне спостереження, аби переконатися у безпеці імпланту для людського мозку.
Дослідження від стартапу Neuralink – це випробування його бездротового інтерфейсу мозок-комп’ютер для оцінки безпеки імпланту та хірургічного робота.
Згідно з інформацією на вебсайті компанії, дослідження оцінить функціональність інтерфейсу, який дозволяє людям з тетраплегією або паралічем усіх чотирьох кінцівок керувати пристроями за допомогою думок. Набір добровольців для клінічних випробувань зі вживлення імплантів у мозок компанія розпочала у вересні 2023 року.
Як розповідало раніше BitukMedia, першим в США отримав дозвіл на імплантацію нейрочіпа в мозок людинистартап Synchron з Нью-Йорка.
Українська документальна стрічка “Порцелянова війна” перемогла на ювілейному 40-му американському кінофестивалі незалежного кіно “Санденс”. Нагородили фільм “занепохитний голос, що лунає зсередини жорстокої війни в Україні та закликає піклуватися про тих, хто готовий пожертвувати своїм життям, щоб захистити свою і нашу людяність”.
Про це повідомляють на інстаграм-сторінці фестивалю.
Стрічка, знята у співпраці України та США, виграла гран-прі журі в номінації “найкращий документальний фільм”.
Режисерами кінороботи стали американець Брендан Белломо й харківський художник і колишній спецпризначенець Слава Леонтьєв, й останній зі своєю дружиною Анею Стасенко якраз і створює порцелянові скульптури, про які йдеться в фільмі.
За сюжетом, троє українців, митці порцелянової анімалістики Слава, Аня й Андрій залишаються в країні під час війни, щоб боротися пліч-о-пліч зі своїм народом. Вони перебувають у Харкові, який зазнає російських ударів з першого дня вторгнення, і продовжують творити під час війни: створюють порцелянові фігурки та прикрашають ними зруйновані обстрілами будинки. “Зухвало знаходячи красу серед руйнування, вони показують, що хоча легко змусити людей налякатися, важко знищити їхню пристрасть до життя”, — йдеться в описі стрічки.
“Протистояти тоталітарній агресії необхідно, але зберігати людяність під час нападу – це найвище прагнення. Створення цього фільму, сповненого пафосу і насильства, грибів і дракончиків, саме по собі є таким прагненням. За його непохитний голос зсередини жорстокої війни в Україні, який закликає нас піклуватися про тих, хто пожертвував своїм життям, щоб захистити свій та наш народ, а також оскільки натепер немає нагороди журі “Санденс” за найкращого пса, то її здобуває “Порцелянова війна””, – зазначило журі фестивалю.
Команда фільму на Санденсі. Фото – Facebook/Dmytro Leontyev
Це вже 7-й український фільм на фестивалі з 2020 року. Минулого року українська документальна стрічка “20 днів у Маріуполі” харківського режисера та журналіста Мстислава Чернова здобула приз глядацьких симпатій на цьому кінофестивалі.
Sundance Film Festival – найбільший фестиваль незалежного, авторського кіно у США. Проходить щороку в січні, у Парк-Сіті (штат Юта). Цього року “Санденс” був ювілейним – 40-м. Він тривав з 18 до 28 січня. Його організатором є Інститут Санденс, заснований американським актором та режисером Робертом Редфордом у 1981 році для “сприяння появі нового, незалежного бачення в американському кіно”.
Як розповідало раніше BitukMedia, документальний фільм-свідчення “20 днів у Маріуполі” режисера Мстислава Чернова представить Україну на 96-й премії Американської кіноакадемії “Оскар”. Стрічку обрав на засіданні у понеділок, 18 вересня, Український Оскарівський комітет. Стрічка змагатиметься за нагороду в категорії “Найкращий міжнародний повнометражний фільм”.
Щороку 19-23 млн тонн пластикових відходів потрапляють у водні екосистеми. Фото - Shawn Miller
Раки-самітники почали використовувати пластикове сміття в якості панцирів. Це відбувається на тлі різкого зростання рівня забруднення океанів на всій території тропіків від Африки до Центральної Америки, – показало нове дослідження польських науковців.
У новому дослідженні вчені з Варшавського університету в Польщі проаналізували близько 29 тис. знімків раків-самітників, які були опубліковані в соцмережах та на різних тематичних інтернет-майданчиках.
Дослідники виявили 386 ракоподібних, які використовували сміття замість черепашок. Близько 85% з них жили у пластикових кришках, а решта – у металевому або скляному смітті. В якості панцира раки використовували навіть труби та лампочки.
Вчені підрахували, що 10 з 16 видів наземних крабів-відлюдників використовують пластикові відходи як домівку. Така практика спостерігається на всій території тропіків – від Африки до Центральної Америки.
Раки-самітники, хоч і мають екзоскелет та хітиновий панцир, зовні досить м’які та беззахисні. Ці істоти не витрачають енергію на вирощування власного панцира, а просто заселяються в панцирі, залишені іншими ракоподібними. Тепер, зі зростанням сміття у світовому океані, раки-самітники починають підбирати собі “альтернативні” домівки.
Shawn Miller via Z. Jagiello et al., Science of The Total Environment, 2024 (CC BY 4.0 DEED)
На думку дослідників, ці істоти обирають пластикове сміття в якості панцира з кількох причин. По-перше, пластик легший, ніж хітинова оболонка. По-друге, такий будинок дозволяє краще маскуватися у забрудненому середовищі.
Разом з тим, деякі дослідження показують, що сміття може бути небезпечним для раків-відлюдників – вони часто застрягають в ньому (особливо у пляшках) і гинуть.
“Коли я вперше побачила ці фотографії, я відчула, що вони розбивають серце. Водночас я думаю, що нам дійсно потрібно зрозуміти той факт, що ми живемо в іншу епоху і тварини використовують те, що їм доступно. Ми бачили це у двох третин усіх наземних видів раків-самітників. Це те, що ми могли ідентифікувати, просто використовуючи фотографії, зроблені туристами”, — сказала еколог з Варшавського університету Марта Шулкін, яка брала участь у дослідженні, в інтерв’ю BBC Radio 4 Inside Science.
Раки-самітники при виборі мушлі, серед іншого, орієнтуються на її колір, віддаючи перевагу темнішим черепашкам, особливо, в темному оточенні. Такого висновку раніше дійшли шотландські вчені, коли в дослідах пропонували ракам на вибір мушлі різних кольорів.
Дослідники роблять висновок, що для раків-самітників важливим при виборі домівки є не тільки її форма та розміри, а й колір. Очевидно, раки схильні вибирати колір мушлі, який би краще маскувався до середовища, однак вчені не виключають, що свою роль в остаточному рішенні відіграють і особисті уподобання тварин.
Як розповідало раніше BitukMedia, мексиканські науковці просять громадян оформити віртуальну опіку над аксолотлями в рамках програми Adoptaxolotl. Так сподіваються знайти гроші на відновлення популяції вимираючого виду.
Одразу 5 українок опинилися у списку 35 найкращих. Після завершення Australian Open-2024 жіноча тенісна асоціація (WTA) оприлюднила оновлений рейтинг тенісисток світу. Йдеться про новий національний рекорд.
Про це повідомляє “Громадське” з посиланням на рейтинг WTA в одиночному розряді.
Першою ракеткою України залишається 29-річна Еліна Світоліна: у світовому рейтингу вона посіла 19-те місце. Це на 4 позиції вище, ніж торік. Після неї йдуть:
на 28-му місці Марта Костюк (особистий рекорд);
на 29-му місці Даяна Ястремська (+64 позиції порівняно з попереднім рейтингом);
на 31-му місці Леся Цуренко;
на 32-му місці Ангеліна Калініна.
Цьогоріч в основній сітці Australian Open Україну представляли сім тенісисток. Це стало повторенням національного рекорду. Найуспішніше серед українок виступила 23-річна Даяна Ястремська, яка пробилася до півфіналу, де поступилася китаянці Цінь Вень Чжен.
Водночас у парному розряді Australian Open українка Людмила Кіченок змогла вийти у фінал турніру (це вперше для України за 16 років), де в тандемі з латвійкою Єленою Остапенко поступилася тайванці Сє Шувей та бельгійці Елізе Мертенс.
Турнір “Великого шлему” Australian Open 2024 з призовним фондом 86,5 млн австралійських доларів проходив у Мельбурні з 14 до 28 січня. За підсумком жіночого турніру Australian Open-2024 звання чемпіонки захистила білоруска Аріна Сабалєнка, яка виступає під нейтральним прапором. Натомість у чоловічій сітці свій перший титул на рівні турнірів серії “Грендслем” здобув італієць Яннік Сіннер.
Як розповідало раніше BitukMedia, 16-річний спортсмен з Житомирщини Ярослав Лавренюк виборов срібну медаль на змаганнях зі скелетону на Юнацьких Олімпійських іграх у Південній Кореї. Це перша в історії України медаль із цього виду спорту.
Завданням Білаля Ільяса Джандіра було слухати слова пісень Свіфт і називати кожну. Для встановлення рекорду йому зачитували вголос рядок пісні без музичного супроводу. Протягом хвилини пакистанець зміг правильно ідентифікувати 34 пісні.
До “плей-листа” рекорду включили 50 найбільш продаваних пісень Свіфт, розташованих у випадковому порядку.
Білаль Ільяс Джандір під час встановлення рекорду. Фото – guinnessworldrecords
Таким чином Джандір побив попередній рекорд Дена Сімпсона, встановлений 2019 року – 27 пісень.
“Я слухаю Тейлор Свіфт з дитинства. Я її затятий фанат”, — розповів Джандір Книзі рекордів Гіннеса. “Я прослухав і запамʼятав кожну її пісню. Я можу упізнати майже будь-яку її пісню тільки за текстом”.
Зізнається, що цей рекорд тішить його найбільше. Адже, як виявилось, Джандір раніше вже засвітився в Книзі як знавець пісень Джастіна Бібера. Він зумів ідентифікувати за хвилину, лише за текстами, 29 пісень поп-співака. А ще раніше – 23 різні тварини за їхніми звуками.
Джандір каже, що його улюблений альбом Тейлор Свіфт — це “абсолютний шедевр” Folklore.
Сама Тейлор Свіфт наприкінці минулого року теж встановила рекорд. Як розповідало BitukMedia, світовий тур Тейлор Свіфт Eras потрапив до Книги рекордів Гіннеса як найприбутковіший концертний тур в історії. Тільки на перших 60 концертах співачка заробила $1 млрд. Після закінчення туру Eras його загальний прибуток перевищить $2 млрд.
З порту Майамі вирушив у перше плавання найбільший круїзний лайнер у світі - Icon of the Seas.
Icon of the Seas, найбільший у світі круїзний лайнер, вирушає у свій перший рейс з Маямі. Проте екологи занепокоєні – величезне судно виділятиме велику кількість метану, адже працює на зрідженому природному газі.
Корабель перевищує розміром авіаносець: величезний Icon of the Seas завдовжки 365 метрів і завширшки майже 50 метрів. На своїх 20 палубах він може вмістити 7 600 пасажирів і 2 350 членів екіпажу. Лайнер відправиться в семиденну подорож по островах у тропіках і відкриє “нову еру відпочинку”, як стверджує компанія Royal Caribbean Group.
Квитки на семиденний тур східним Карибським регіоном давно розпродані. Вартість білетів на нього стартує від 200 тисяч гривень.
Будівництво Icon of the Seas обійшлось у два мільярди доларів. На кораблі сім басейнів, парк водних атракціонів із шістьма гірками, 40 ресторанів, клубів та барів, ковзанка.
“Icon of the Seas — це кульмінація понад 50 років мрій, інновацій і реалізації нашої місії —забезпечувати найкращі враження від відпустки. Це – найкраща сімейна відпустка для багатьох поколінь, яка втілює мрії для людей будь-якого віку на борту”, — заявив напередодні президент і генеральний директор Royal Caribbean Group Джейсон Ліберті.
“Хрещеним батьком” судна став аргентинський футболіст Ліонель Мессі, який захищає кольори клубу з Майамі.
Силову установку гіганта живить зріджений газ. Це вже викликає протести екологів, які стверджують, що викиди парникових газів, насамперед метану, виявляться більшими, ніж від звичайного палива. Директор морської програми Міжнародної ради з чистого транспорту (ICCT) Браян Комер вважає, що Icon of the Seas — це “крок у неправильному напрямку”. “За нашими оцінками, використання зрідженого природного газу в якості палива для судна продукує на 120% більше викидів парникових газів, ніж судновий газойль», — заявив Комер.
Круїзні лайнери, що працюють на зрідженому газі, викидають його просто в атмосферу. Ці викиди містять метан, що посилює парниковий ефект набагато сильніше за вуглекислий газ. Судна, які працюють на метанолі, вважаються набагато більш дружніми до екології.
Представники Royal Caribbean спростовують ці дані, заявляючи, що емісія Icon of the Seas на 24% нижча за встановлений бар’єр.
Як розповідало раніше BitukMedia, на новому круїзному лайнері Icon of the Seas встановлили кінетичну скульптуру “Перлина”, яка претендує на звання найбільшої у світі.
Трьох левів з України доправили до парку для тварин поблизу міста Діжон в Бургундії (Франція). Це самець і дві самки. Поїздка хижаків тривала 4 дні (близько 88 годин).
Про це повідомили в Міжнародному фонді захисту тварин (IFAW), які і провели евакуацію цих великих котів.
Самець Атлас — півторарічний лев, якого врятували від приватного власника у Київській області. Тварина почала проявляти агресивну поведінку, ймовірно, через часті звуки бомбардувань. Його знайшли з пораненнями та сильною надмірною вагою.
Двом самкам, яких звуть Луладжа та Королева, близько двох років, їх разом врятували зі східного фронту України.
Левів тимчасово помістили до Центру порятунку диких тварин під Києвом, яким керують Наталія Попова та Help Animals of Ukraine. За підтримки IFAW вона змогла доставити левів до польсько-українського кордону. Звідти компанія з перевезення тварин M&M Zoo Service доправила їх до кінцевого пункту призначення у Франції.
Оскільки більшість великих котячих, яких вирощують у неволі, мають обмежені можливості догляду та не можуть бути випущені назад у дику природу, рятувальні організації наполегливо працюють над пошуком відповідних домівок, де тварини отримуватимуть довічну опіку, кажуть у IFAW.
“Леви не є домашніми тваринами — вони дикі, тому потребують кваліфікованого догляду спеціалістів, щоб якнайкраще задовольнити їхні фізичні та психологічні потреби”, – каже виконавча директорка громадської організації “Екодія” Наталія Гозак.
У Бургундії у левів з України почнеться нове життя. Після адаптації вони житимуть разом у вольєрі площею 5 тис. кв. м.
Як розповідало раніше BitukMedia, шотландський зоопарк прихистить азійського чорного ведмедя з України. Клишоногий ледве вижив під час російської окупації Ямполя на Донеччині. Українські військові врятували тварину у жовтні 2022 року. Відтоді він, як справжній український переселенець, колесить по Європі.
4-річний пес Ефруз породи джек-рассел-тер’єр із Перу шаленіє від катання на серфі у Тихому океані. Хвилі він ловить у тандемі із господарем Мауро Канеллою в окрузі Сан-Бартоло.
Мауро, який працює інструкторкою із серфінгу, розповідає, до Ефруз любить море і часто залазить до неї на дошку. Він самостійно тримає баланс на носі серфу поперед власника, в той час як Мауро долає хвилі стоячи на ногах, на колінах чи лежачи.
Кататися таким чином пара почала близько року тому. Тренер розповідає, що вони із Ефрузом не єдині- таких людино-собачих тандемів на пляжі можна побачити близько десяти. Мауро навчає й інших собак, якщо у господарів є бажання.
Ефруз змерзає у воді, але йому все рівно подобається новий вид спорту. Іноді їх змиває хвиля – на випадок цього Ефруз носить жовтий сигнальний желет.
Як розповідало BitukMedia, 10-річний кіт Олі на борту яхти Sylph VI став першим зі свого виду, хто візьме участь у знаменитій регаті Rolex Sydney Hobart. Капітан Боб Вільямс каже – Олі пережив разом з ним довколасвітню подорож. Тож про те, щоб лишити його на березі, не було і мови.
Українські розвідники пробралися на територію росії та пройшли пішки 600 км. Їм вдалося знищити один із літаків Ту-22M3 на аеродромі “Сольци” у Тульській обл. 13 серпня минулого року та ще два пошкодити. На 11-й день проведення операції загинув командир загону Олег Бабій. Він удостоєний звання “Герой України”, посмертно.
Група під керівництвом полковника Олега Бабія змогла пішки дійти до аеродрому та завдати удару по літаках за допомогою безпілотників. Таким чином знищили один із літаків Ту-22M3, який запускає по Україні ракети типу Х-22. Ще два літаки пошкодили.
Повертаючись на підконтрольну Україні територію група Бабія потрапила у засідку. Розвідники вступили у нерівний бій із росіянами, у ході якого командир групи загинув. Сталося це на 11-й день походу.
“У цьому бою, 30 серпня 2023 року, прикриваючи відхід своїх бойових побратимів, український розвідник підполковник Олег Бабій зазнав смертельного поранення та загинув”, – ідеться в публікації.
Фото пресслужби президента України
Олег Бабій виконував завдання у зоні бойових дій із 2014 року (тоді у званні старшого лейтенанта). Після повномасштабного вторгнення здійснив ряд заходів на окупованій росіянами території та території рф.
За свій останній вихід 33-річний полковник Бабій був нагороджений посмертно званням Герой України та орденом “Золота зірка”.
У Героя залишилися дружина та двоє маленьких дітей. Молодшій дівчинці на час смерті батька виповнився рік.
Як повідомляло BitukMedia, боєць спецпідрозділу ГУР “Артан” із позивним “Конан” випав із моторного човна, який маневрував під обстрілом російського винищувача Су-24. Завдяки своїй інтуїції, чоловік зміг вижити 14 годин у Чорному морі, гребучи проти течії.
Журналіст, музикант та учасник рольового руху із Полтави Дмитро Деркаченко колекціонує фото стріт-арту майже 10 років. Каже, захоплюється викликом, який кидають вуличні художники суспільству. Своєму хобі Дмитро присвятив канал у Telegram та сторінку в Instagram “Паркани UA”. Зараз йому надсилають свої фото люди із усієї України та навіть переселенці із-за кордону.
BitukMedia поспілкувалося із дослідником вуличного мистецтва про сенси, голос українських міст та відображення війни із росією у стріт-арті.
– Як давно ти зацікавився стріт-артом і почав його фотографувати на вулицях України?
– Стріт-артом я зацікавився у 2014 році. Я тоді почав працювати на одному полтавському новинному сайті.
Через те, що багато містом пересувався, багато чого бачив. В очі стали впадати різноманітні зображення на стінах – передусім написи. Вони мені подобалися. Я вирішив, що це буде прикольний матеріал на сайт. В результаті вийшли два матеріали під умовною назвою “Говорять стіни Полтави”. Я продовжив фотографувати, почав цікавитися іншими формами цього мистецтва. Найбільш серйозно це оформилося у 2022-му, коли і з’явився мій канал у Telegram “Паркани UA“.
у 2022-му створив канал у telegram “Паркани UA”. Найбільше часу пішло на вигадування назви
Мені цікаво це вивчати, бо я сам неформал, а стріт-арт – неформальне мистецтво. Загалом розумію, чому люди малюють на стінах. Для когось це своєрідний протест і спосіб його висловлення. В будь-якому разі, це краще, ніж коли б’ють вітрини, машини чи вдаються до насильства щодо людей.
– Давай спочатку розберемося. Що ти вважаєш стріт-артом?
– Перш за все, це написи. Із них, власне, все і почалося.
Є так звані “теги”. Стороннім здається, що це якісь незрозумілі каракулі на стінах і парканах. Але фактично це підписи художника. Вуличні банди колись таким чином помічали свою територію. Зараз це роблять райтери. На жаль, естетична цінність у «тегів» часто невелика, вони справлять враження просто фонового шуму на стінах.
Графіті – це, власне, ті самі теги, але більших розмірів і більш технічно виконані. Вони яскраві та різнобарвні. Графіті може бути не тільки ніком райтера, а й назвою графіті-команди. Його можливо, але нелегко прочитати сторонньому спостерігачу, тому, хто “не в темі”.
Є ще таке поняття як “інсталяція” – коли приліплюють на стіни фігурки з різних матеріалів, мінімозаїки тощо. Ще інша форма – “стікери” – наліпки з малюнками чи написами на електрощитових, дорожніх знаках, зупинках.
Приклад стікерів. Фото: Дмитро Деркаченко
Мурали – це великі панно на стінах. Це легальний стріт-арт. Щоб його зробити, потрібен дозвіл влади чи жителів будинку.
Художники можуть вигадувати свого персонажа, малювати його від руки чи у техніці трафарет. Трафаретні зображення поширені також і для нанесення політичної агітації чи реклами.
Є просто малюнки – не графіті, не теги, не мурали, не написи. Такого також багато на стінах міст. Зазвичай вони простенькі, але і серед такої простоти трапляються дуже сильні, змістовні роботи.
Для себе я ще визначив окремо “неочевидний стріт-арт”. Називаю так скульптури, які народні умільці роблять із шин; чобіт, перетворений на квіткову клумбу; фігурки та оздоблення, якими прикрашають подвір’я і все таке. Це теж своєрідне вуличне мистецтво.
– Певно, стріт-арт – це дуже старе віяння, якщо ти говориш про вуличні банди.
– Історично, написи на стінах існували ще в давньоримські часи. На стінах міста Помпеї знайшли багато графіті. При тому, тематика така ж, як і в нас – політичні лозунги, прокльони (що я порівняв би із нинішними написами про те, хто поц, а хто лох), афоризми тощо. Що цікаво, на стінах Софії Київської теж є написи. Але раніше це було не дуже масово – люд був не дуже грамотний. Тож ця субкультура формувалася в основному після Другої світової, створювали її вуличні банди і маргіналізовані групи. Потім стріт-арт відділився від кримінальної ідеї, ставши окремою субкультурою.
Малюнок на електрощитовій. Одеса. Фото: Дмитро Деркаченко
– Які напрямкиподобаються у стріт-арті?
– Найбільше подобаються написи. Звісно, я не фотографую графіті типу “Вася поц” або “Петя лох”. Люблю написи, у яких є гра слів або які примушують замислитися. Ти йдеш вулицею і ніби за щось чіпляєшся, щось висмикує тебе із буденності. Це ніби гра – ти додумуєш фразу, намагаєшся зрозуміти, що райтер хотів сказати. Чи просто це вдалий лаконічний афоризм викликає у тебе емоції.
– Якщо концептуально, то стріт-арт – це що?
– Стріт-арт – це відображення суспільства. Тобто у ньому є все те, що є в житті. Можна побачити маячню, матюччя, безглуздість. А можна знайти справжні перлини. І оскільки написи часто анонімні, то люди не стримують себе у висловленні того, що не можуть втримати у собі.
От наприклад, свого часу у США та Британії на стінах писали “Фродо в президенти!”, “Нам потрібен Гендальф!”. Це співпало якраз зі сплеском популярності творів Джона Толкіна. Мені було приємно про це дізнатися, бо я і сам є фанатом його творчості.
Фото: Дмитро Деркаченко
Взагалі-то розпис стін – це вандалізм. Але людину розпирає настільки, що вона порушує закон, аби щось висловити. Найбільший виклик – це написати у місці, де твій напис побачать сотні чи й тисячі людей. Це своєрідна громадська позиція. Немає великої сміливості у тому, щоб писати щось на стінах покинутої недобудови, яку відвідують одиниці.
Найбільший виклик – це написати у місці, де твій напис побачать сотні чи й тисячі людей
– Що не подобається у цьому мистецтві?
– Вважаю, що погано, коли псують стіни історичних будівель. Хоча в Європі теж так малюють, ми у цьому не самотні. Якщо вже має бути на історичній будівлі мурал, скажімо, то на торцевій стороні, щоб не чіпляти головний фасад.
– Пам’ятаєш перше графіті, яке ти зняв?
– О, так! Це був малюнок інопланетної істоти – типу фіолетового восьминога, але з чотирма кінцівками, з одним оком. Над ним була «хмаринка», як у коміксах, і написано: “Называйте меня Марти”. До речі, зараз цього малюнку не існує. Воно було намальоване на гаражі, повз який я часто проходив, а зараз той гараж знесли.
Фото: Дмитро Деркаченко
– Іноді на стінах бачиш роботи, які за формою та змістом варто було б показувати у галереях. Але художники обирають все-таки вулицю. Чому, на твою думку, так відбувається?
– Стріт-арт – це часто справа молодих. Це люди, які прагнуть сформулювати свій стиль, якось себе визначити поза формами “легального”, академічного мистецтва.
На Заході багато хто починав як вуличний художник, а потім ставав поважним митцем
На Заході багато хто починав як вуличний художник, а потім ставав поважним митцем. Вони робили виставки у кращих галереях найбільших міст. Стріт-арт – ніби етап зростання.
З іншого боку, ти ж на графіті грошей не заробиш. Це скоріше хобі, поклик душі.
– Як виникла ідея створити свій канал?
– Колекція багато років лежала без діла. Потроху поповнювалася. Потім якось подумав, що було б непогано створити телеграм канал, присвячений написам на парканах. Порадився з друзями – вони підтримали ідею. Власне, я ж нічого не втрачаю, окрім власного часу, створюючи канал. Тож спонтанно якось вийшло. Більше часу пішло на вигадування назви.
– Скільки у тебе фото, які зробив саме ти?
– Коли починав робити канал, було близько 400. Зараз за один візит у Київ я зробив близько 500 знімків. В Одесі – більше 200 знімків. Тож більші тисячі однозначно.
Полтава. Фото: Дмитро Деркаченко
– Тобі підписники надсилають свої світлини?
– Так, і немало. Іноді людям доводиться чекати декілька місяців, перш ніж їх світлини запощу. Присилають не лише з усієї України – є ті, хто в Німеччині, Британії, Грузії, Молдові, Польщі, Ірландії, Болгарії.
– Із райтерами, бомберами спілкуєшся? (Бомбінг є більш екстремальним та агресивним видом графіті, іноді полягає у розписуванні заборонених об’єктів).
– Небагато. В основному через Instagram – із Одеси, із Кременчука. Але загалом я не із цієї субкультури. Я вивчаю її скоріше як явище. Із теоретичною інформацією, класифікацією допомогла знайома із Дніпра, Марія Учитель – вона зараз у Німеччині. Вона надала доступ до частини своєї колекції і познайомила з роботами українських вуличних художників. Також дивився документальні фільми про стріт-арт, читав статті. Але б хотілося з деякими поспілкуватися наживо.
В Україні на стінах пишуть багато, але найчастіше воно не варте уваги. Погано, коли цим псують стіни історичних будівель
– Як багато часу, скажімо, на тиждень ти приділяєш фотографуванню графіті?
– У мене це відбувається хвилями. Можу тижнями нічого не фотографувати, а може щось нове ледь не щодня траплятися звичною дорогою на роботу. Але коли знаєш, де можуть бути написи, ти їх знайдеш навіть у незнайомому районі. Іноді трапляється щось нове уже на добре вивченій території. Задля поповнення колекції планомірно їздив у Кременчук (це була моя перша експедиція за стріт-артом), до Києва та в Одесу. Тоді на пошуки витрачав максимум часу.
– Чим відрізняються міста, у яких ти побував?
– Київ відрізняється дуже високим рівнем графіті і стріт-арт дуже небанальний. Свої роботи лишили іноземці, дуже багато муралів виникли у середині 2010-х, коли проводилися міжнародні стріт-арт фестивалі.
Але Києв, на відміну від Полтави, менш «текстове» місто. У співвідношенні із іншими об’єктами стріт-арту, текстів там небагато. Там в основному малюнки, графіті, мурали.
Одеса дуже одесоцентрична. Малюють на тему моря, одеський гумор перекочував у графіті, багато муралів із пам’ятками Одеси. Написів також відносно мало.
Полтава дуже “текстова”, а ось малюнків та муралів менше. Частину графіті створювали художники з інших міст, переважно Києва.
Графіті у Полтаві. Фото: Дмитро Деркаченко
У Кременчуці, я так розумію, зі стріт-артом місцева влада взялася боротися, тому навіть у спальних районах стихійного стріт-арту не дуже багато. Зате вистачає офіційних патріотичних муралів.
Загалом же в Україні можна знайти стріт-арт на будь-який смак. Він є усюди.
– Про що в Україні пишуть і малюють?
– Малюють міські пейзажі, абстракцію, людей, тварин, в тому числі вигаданих. Пишуть багато, але найчастіше воно не варте уваги, бо то дурниці і матюччя. Пишуть про страждання від кохання, діляться життєвою мудрістю, розмірковують про соціальні проблеми, пишуть політичні лозунги. Пишуть як і про куріння конопель, так і заклики типу “Годі бухати!”.
Звісно, після початку повномасштабної війни стало набагато більше військової, патріотичної тематики.
– Яка цитата на паркані тебе найбільше вразила?
– Моя улюблена цитата на паркані знаходиться в Полтаві, неподалік від Південного вокзалу. Її бачать відвідувачі, які так чи інакше його помічають дорогою в місто. Вона російською мовою: “Многие люди думают, что они думают”.
Вона примушує замислитися, чи так воно насправді є. Ну і крім того вона викликає посмішку.
Фото: Дмитро Деркаченко
Взагалі, вважаю, що напис на паркані повинен бути короткий, влучний із зашифрованим парадоксом.
– У 2014-му, коли почалася війна із росією, був великий патріотичний підйом, були мурали, графіті. Потім було затишшя. Із початку повномасштабної війни, певно, почалася нова хвиля. Чи помітив ти різницю між цими двома періодами?
– Патріотичного стріт-арту зараз стало однозначно більше. Тому що масштаби стали більше, адже війна так чи інакше зачепила усіх. Однозначно стало більше якісного стріт-арту.
У 2014-му стріт-арт був спрямований більше на події Майдану і боротьбу всередину країни. Одною із найпоширеніших фраз була «Борітеся – поборете!»
Зараз більшість муралів присвячені загиблим нашим солдатам, Псу Патрону, ЗСУ тощо.
Пес Патрон у Полтаві. Фото: Дмитро Деркаченко
– Тобі особисто більше подобаються аматорські роботи чи щоб видно було “руку майстра”?
– Якщо зроблено талановито, від душі, арт-об’єкт доречний, змістовний, то мені байдуже, хто його намалював.
Мій улюблений малюнок я сфотографував на гаражі у приватному секторі у нетрях Полтави. Там шматок стіни замальований синім, жовтою фарбою в дитячому стилі намальовані дівчинка і сонечко. Дивишся на цю роботу – і на душі стає просто тепло і радісно.
Фото: Дмитро Деркаченко
До речі, я не сказав би, що наш стріт-арт гірше європейського. Просто у західного стріат-арту більша тяглість розвитку. Він органічно розвивався із 70-80-х років. З’являлися різні стилі. А в українського на пару десятиліть історія менша. Але рівень розвитку – достойний.
– Якщо так порівнювати, чим український стріт-арт відрізняється від європейського?
– Та насправді нічим. Є художники, які малюють прекрасних персонажів, мурали, там впізнається їх авторський стиль. Зараз можна переймати техніку, дивлячись відео.
Єдине, чого не вистачає нашому стріт-арту – часу на розвиток. Але це швидко надолужують.
Мурал у Полтаві. Фото: Дмитро Деркаченко
Наші художники просто не надто впізнавані у світі. Наприклад, є харківський художник Гамлет. У нього все мінімалістично і в чорно-білих тонах – дуже впізнавано, оригінально.
– Як ти вважаєш, чи варто створювати в українських містах майданчики спеціально під стріт-арт. Чи це все-таки спонтанний вияв творчості, і його в рамки не заженеш?
– Однозначно варто. Якщо це буде у рамках івенту, люди побачать, що райтери не тільки матюки пишуть на стінах. Та й самі художники зможуть себе проявити. У Кременчуці у Міському саду діти із сусідньої школи створили патріотичні мурали – розписали місцевий паркан. Хай воно наївно і непрофесійно, але на моєму каналі фото цих малюнків отримують багато лайків.
Завдяки стріт-арту місто більш живе. Видно, що тут живуть люди, які мислять
Разом з тим, і з вулиць стріт-арт зникнути не може. Завдяки йому місто хоч і не дуже охайне, але більш живе. Це свідчить, що тут живуть люди, які мислять і хочуть щось висловити.
– Що хотілось би бачити в Україні?
– Більше якісного мистецтва на стінах і менше недолугого “шуму”. Щоб мурали вписувалися в простір, а графіті були талановито зроблені. Хочеться бачити менше матюччя і більше змістовних написів на стінах.
– Хотів би сам долучитися до стріт-арту?
– Я малюю, як курка лапою. Хіба що якусь абстракцію зможу намалювати чи геометричний орнамент. Втім, маю список фраз, що їх би я написав, якби цим зайнявся. Але то не серйозно. Я все ж дослідник.
Поки що зробив тільки один напис. Коли у Полтаві одного дня випав свіжий сніг, я на парапеті написав пальцем «немає фарби». Зараз цього напису, звісно, не існує.
Майстри із Кривого Рогу, які встановлювали вікно у під’їзді, задули монтажною піною у віконній рамі щонайменше 14 кажанів. Волонтерів викликали мешканці будинку. Ті тварин врятували, але переймаються через їхній стан.
Волонтери Центру реабілітації рукокрилих припускають, що майстри помітили кажанів, але проігнорували їх і продовжили роботу.
Загалом зі сховку вдалося дістати 13 рудих вечірниць та одного білосмугого нетопиря. Тварини живі, але стан їх здоров’я викликає занепокоєння – вони надихалися парами піни і, ймовірно, їли її, аби врятувалися.
Біда не приходить одна. Цього разу Кривий Ріг. Кажанів замурували піною під час заміни вікна в під'їзді.
Мешканці буди шоковані побачивши це і знайшли наш номер, попросили допомогти врятувати тварин! pic.twitter.com/DCQWCqC0LV
Наші волонтери і небайдужі люди врятували кажанів з пастки і зараз намагаються врятувати від застиглої піни. Прокоментуємо цю новину детальніше згодом, слідкуйте за оновленнями! pic.twitter.com/msWthuED3o
“Усі вони живі, але дуже травмовані. Двоє з них сильно обліплені піною. Наразі врятовані кажани перебувають під наглядом волонтерки. Декілька днів маємо за ними спостерігати”, – каже фахівчиня Центру Альона Шуленко.
“Точну кількість кажанів, які перебували у щілинах, ми не можемо встановити. Але мешканці будинку пообіцяли, що звернуться по допомогу, якщо виявлять ще кажанів”, — сказала фахівчиня.
Як повідомляло BitukMedia, у Полтаві з балкона восьмого поверху викинули 1600 кажанів. Тільки частину з них вдалося врятувати працівникам Українського центру реабілітації рукокрилих. Загалом рятувальна операція тривала добу. Йдеться про рудих вечірниць, які занесені до Червоної книги України та потребують охорони.
Лікарі закликають користувачів TikTok із Південної Кореї перестати смажити у фритюрі і їсти зубочистки. Хоча їх у країні виробляють із крохмалів і харчових фарбників, безпечність споживання цих предметів не доведена. Натомість тренд шириться соцмережею, користувачі кажуть – схоже на рисовий пиріг.
На відео, які розміщують користувачі, видно, як вони кладуть зубочистки у фритюр і нагрівають їх. В результаті, ті перетворюються на щось, подібне до кукурудзяних паличок чи польських снеків Spolem Snack, які продаються в Україні. Потім зубочиски вкривають порошком сиру чи іншими ароматизаторами.
Такий тренд з’явився у країні серед блогерів у Instagram, YouTube i TikTok , які знімають Mukbang videos – ролики, де люди їдять дивні незвичні продукти.
Зубочистки в Південній Кореї складаються з кукурудзяного або картопляного крохмалю, змішаного з сорбітом – солодким спиртом, який міститься у фруктах. В Україні сорбіт додають у халву для діабетиків, наприклад, її можна купити у спеціальному відділі супермаркетів. Але він також діє як природне послаблююче у великих концентраціях.
Загалом, склад видається безпечним. Зубочистки розчиняються у воді і розкладаються у ґрутні. Але чи безпечно вживати їх людині – питання?
Південнокорейське Міністерство безпеки харчових продуктів і ліків нещодавно опублікувало звернення у Twitter, у якоюму заявило:
“Цей продукт не для того, щоб їсти. Його харчова безпека не доведена”.
Як розповідало BitukMedia, новозеландська мережа супермаркетів Pak ‘n’ Save запустила кулінарний додаток на базі ШІ. Він мав допомогти клієнтам, які потерпають від фінансової кризи, скласти меню із того, що лишилося у холодильнику. Додаток почав пропонувати отруйні сендвічі та картоплю, смажену зі спреєм від комарів.
Медіакомпанія “Суспільне мовлення” випустила десять аудіоказок у межах проєкту “Казки на ніч”. Це третя серія проєкту, до якої долучилися акторки Ірма Вітовська та Наталя Сумська і ще ряд журналістів та письменників.
Акторка Ірма Вітовська, як свого часу стала відомою завдяки серіалу “Леся+Рома”, озвучила “Песик і кулька”. Сама акторка є мамою 11-річного Ореста.
Сестра Ольги Сумської Наталя озвучила твір “Холодна казка”. Її діти уже дорослі. Син 27-річний В’ячеслав Хостікоєв озвучив головного героя фільму “Дюна” в українському прокаті. Донька акторки Дарина Мамай-Сумська самостійно виховує доньку.
Тож повний перелік має такий вигляд:
“Як зʼявилися дельфіни та чайки” (озвучує ведуча телеканалу “Перший” Інна Москвіна), “Алім” (письменниця Катерина Калитко), “Як опеньок по дощ ходив” (ведучий “Радіо Промінь” Денис Денисенко), “Песик і кулька” (акторка Ірма Вітовська), “Киць-киць, Місячний Киць” (ведуча “Радіо Промінь” Анна Заклецька), “Казка про Мамая та його побратимів” (актор Юрій Дяк), “Білоччин Дуб” (ведуча “Українського Радіо” Оксана Маловічко), “Холодна казка” (акторка Наталя Сумська), “Млин” (режисер каналу “Суспільне Новини” Владислав Васильченко), “Золотий павучок” (представниця України на Дитячому Євробаченні-2023 Анастасія Димид).
“Суспільне” планує загалом випустити 40 аудіоказок. Серед них будуть фольклорні твори та історії сучасних авторів.
У попередніх частинах проєкту уже взяли участь акторка Римма Зюбіна, співачка Світлана Тарабарова, ведуча Софія Челяк, письменниця Ірена Карпа, український стендап-комік і волонтер Василь Байдак, правозахисник і військовий ЗСУ Масі Наєм та інші.
Як повідомляло BitukMedia, французька акторка Катрін Денев озвучила збірку поезій “Абрикоси Донбасу” письменниці із Первомайська Любові Якимчук. Видану у 2015-му книжку український Forbes вніс у рейтинг “10 найкращих українських книг про АТО”.
Фото: Кам'янець-Подільський державний історичний музей-заповідник
У селі Кривчик на Хмельниччині у вбиральні психоневрологічного інтернату під штукатуркою знайшли унікальну плиту із османською письменністю. Медичний заклад знаходиться у палаці Крупенських XVII-XIX ст.
Про це Кам’янець-Подільський державний історичний музей-заповідник повідомив у Facebook.
Плиту, вкриту арабською вяззю виявили під час ремонтних робіт у південному крилі палацу на початку грудня 2022 року. Інша плита ще перебувала під шаром гіпсу. Тож музейники вирішили дослідити уже розчищену плиту.
“Найімовірніше, що першопочатково це приміщення слугувало напіввідкритою верандою, у стіні якої було вмонтовано дві кам’яні плити, декоровані написами арабською в’яззю”, – кажуть музейники.
Музейники звернулися до професора університету Улудаг у м. Бурса в Туреччині, Мехмета Челєнка. Той надіслав транслітерацію тексту латинкою. Як з’ясували дослідники, у написі згадуються двоє: султан Ахмед ІІІ та Сілахдар Дамад Алі-паша (мученик Алі-паша), який був великим візиром під час правління першого між 1713 і 1716 роками.
Потім турецький професор Мехмет Хаккі Сучин із Університету Газі в Анкарі переклав напис.
Після чисенних консультацій, музейники склали свою версію подій. Найбільш імовірно, що плити спочатку були встановлені в Хотині. Саме за часу правління Ахмеда ІІІ проводилась масштабна перебудова Хотинської Нової фортеці на початку XVIII ст. Пізніше плити, ймовірно, демонтував російський гарнізон, який зайняв фортецю.
Рід власників замку Крупенських походить із Бессарабії. Історики припускають, що вони могли, не знаючи змісту, вмонтувати плити у будівлю, оскільки тоді існувала мода на орієнталізм.
Ось про що там йдеться:
“Дорогоцінний султан світу, Полюс часу Ахмед Хан який був
звільнений від світу горя свого часу.
Поки світ наповнений смутком і горем,
не залишилося жодної крупинки горя, всі були повні радості.
[відсутнє] Вічне і дорогоцінне Право
День і ніч мої руки й язик голосили
Стільки ж, скільки труднощів, боїв і битв
Тепер запанували слухняність і спокій.
[відсутнє] Далеко від будь-якої помилки
Ця молитва у всіх на язиці вранці і ввечері.
Сила долі Королівства свідчить про це
Така освідчена людина, як великий візир, була його нареченим
[відсутнє] і його візир Алі-паша
Ім’я його в усіх світах згадують добром.
Своїми доброчесними заходами він зробив мир у світі,
[відсутнє] йому підвладні були всі створіння світу”.
Як розповідало BitukMedia, двоє бельгійців – 80-річний Рафаель де Теммерман та його син Герт раптово виявили у своєму будинку загублений артефакт із давньоримського міста Помпеї. Різьблені камені прикрашали їхні сходи протягом 50 років.
Мейсі Девіс-Сазерленд з міста Трейсі (штат Каліфорнія, США) встановила світовий рекорд, відростивши найдовшу волосину на руці серед жінок. Це той самий випадок, коли для рекорду достатньо просто нічого не робити.
Американка, яка цього місяця опинилась в Книзі рекордів, тільки і зробила, що перестала доглядати за своїми руками.
Мейсі Девіс-Сазерленд вже і не пам’ятає, коли у неї почало активно рости волосся на руках. Але у 2012 році, коли вона навчалася у старшій школі, зауважила, що її волосинки набагато довші, ніж в ровесниць. Вона могла б і далі не бачити в цьому нічого унікального, але на цю її особливість звернув увагу брат подруги.
У відповідь на зауваження уважного підлітка Мейсі сказала, що нічого не робитиме, і вирішила дати волоссю рости, як йому заманеться. Ще й пожартувала, мовляв, волосся на руках якось приведе її до Книги рекордів Гіннеса. Вже невдовзі Мейсі помітила, що її волосся приблизно на сантиметр довше, ніж в однолітків. З роками воно росло і росло, і нарешті сягнуло довжини в 184 мм.
Фото – guinnessworldrecords
У сім’ї та друзів дівчину вважають унікальною, а її волоски – “найдивовижнішою і найвеселішою річчю”. Єдине, що непокоїло Мейсі, так це те, що волосся на її руках за законом підлості випаде, щойно вона подасть заяву до Книги рекордів Гіннеса. На її щастя, цього не сталось.
Мейсі зізнається, що і надалі дозволить своєму волоссю вільно рости. І навіть сповідається побити власний рекорд, ставши беззастережним рекордсменкою як серед жінок, так і серед чоловіків.
Як розповідало раніше BitukMedia, 7-річна киянка Дарина Комарчук стала володаркою найдовшого волосся в Україні у своїй віковій категорії. Довжина її пасм становить 103,5 см.
Українська
العربية
简体中文
Nederlands
English
Français
Deutsch
Italiano
Português
Русский
Español
