Три нових види гігантських вимерлих кенгуру виявили австралійські науковці. За даними Університету Фліндерса, це – Protemnodon viator, Protemnodon mamkurra та Protemnodon dawsonae. Вони існували від 5 млн до 40 тис. років тому.

Про це пише The Guardian.

Протягом тисячоліть сумчасті тварини населяли території Австралії. Проте знання про гігантських кенгуру, відомих як Protemnodon, досі ґрунтувалися на фрагментарних останках і видах, які раніше було складно розрізнити. 

Науковці сфотографували та відсканували у форматі 3D 900 зразків останків у 14 найбільших музеях Австралії, Великої Британії, США та Папуа-Нової Гвінеї.

І як результат – палеонтологи з Університету Фліндерса описали три нові викопні види кенгуру. Один з них — Protemnodon viator, важив до 170 кг. Це майже вдвічі більше великого рудого кенгуру — найбільшого з сумчастих ссавців, що нині живуть. Два інші види Protemnodon mamkurra і Protemnodon dawsonae належали до того ж роду представників австралійської мегафауни з родини кенгуру, але відрізнялися розмірами і способом переміщення.

Вважалося, що більшість протемнодонів пересувалися на чотирьох лапах, але тепер дослідники стверджують, що це стосувалося лише трьох або чотирьох їхніх видів. Інші, на думку науковців, пересувалися, “спираючись на чотири лапи або стрибаючи на двох”. Вони виявили значні відмінності між видами – наприклад, те, що вони по-різному стрибали і деякі стрибки були “дуже незвичайними”.

Кенгуру з роду Protemnodon мешкали в Австралії приблизно від 5 млн до 40 тис. років тому. Новий вид P. viator, як припускають, представляє найбільшого відомого представника родини кенгурових. Вони населяли найбільш посушливі райони центральної Австралії, де нині живуть великі руді кенгуру. Довгі кінцівки і потужні м’язи представника цього викопного виду дозволяли йому швидкими стрибками переміщатися на великі відстані.

Інший новий вид – P. mamkurra, навпаки, стрибав лише зрідка, можливо, тільки тоді, коли був наляканий, припускають дослідники. Крім величезного тіла, у цього сумчастого були важкі кістки, тому переміщався він здебільшого на чотирьох лапах, як сучасні потору або щурині кенгуру.

Третій вид – P. dawsonae, найменш повно описаний. Палеонтологи знайшли лише кілька скамʼянілих кісток, а тому не впевнені в точності аналізу. Але вони вважають, що ці кенгуру займали проміжне положення – стрибали частіше і краще, ніж P. mamkurra, але поступалися у швидкості та дальності стрибка P. viator.

Науковець Ісаак Керр зазначив, що класифікація видів дозволить у майбутньому досліджувати еволюцію гігантських кенгуру та їхню реакцію на зміни довкілля.

Різноманітність видів кенгуру, ймовірно, виникла внаслідок пристосування до різноманітних умов довкілля, в яких вони жили: від посушливої центральної Австралії до густих лісів гір Тасманії та Папуа-Нової Гвінеї.

Також науковці досі не змогли з’ясувати, чому гігантські кенгуру вимерли, а їхні “близькі родичі” – сірий кенгуру і валлару – ні. Керр підозрює, що причиною могли бути швидкі екологічні зміни, спричинені діяльністю людини.

Як розповідало раніше BitukMedia, вчені з Університету штату Вашингтон (США) виявили, що фекалії дитинчат кенгуру можуть бути корисними у боротьбі з глобальним потеплінням. Бактерії, що містяться в них, скорочують вироблення метану в коров’ячому шлунку. Це може вирішити важку проблему виділення парникового газу метану на фермах.