У військово-морських архівах Великої Британії знайшли забуту пачку любовних листів. Всім їм понад 260 років. Листи були надіслані полоненим французьким морякам. Не відкриті і не читані, відправлення розкривають інтимні подробиці подружнього та сімейного життя XVIII століття.

Про це розповідає The Guardian.

Чудову знахідку з понад сотнею листів випадково зробив у Національному архіві в К’ю Рено Мор’є, професор європейської історії Кембриджського університету.

Мор’є знайшов глибоко особисті та часто пристрасні послання, адресовані морякам, які були захоплені в полон у 1758 році на борту французького військового корабля “Галатея” (Galatée) під час Семирічної війни (1756–63 рр). Судно прямувало з Бордо до Квебеку, коли його захопили британські військові і доправили до Портсмута, де моряки й були ув’язнені.

“Я не можу дочекатися, щоб володіти тобою”, — написала Анн Ле Серф своєму чоловікові Жану Топсенту, фразу, яку можна перекласти з французької як “обійняти” або “займатися з тобою коханням”. Свій лист вона підписала “Ваша слухняна дружина Нанетт”. Унтер-офіцер Топсент, який в той час був ув’язнений в Англії, так ніколи й не отримав цього листа.

Ще одна дружина, Марі Дюбоск, написала своєму чоловікові Луї Шамбрелану, лейтенанту захопленого військового корабля: “Я могла б провести ніч, пишучи тобі… Я твоя вірна дружина назавжди. Доброї ночі, мій любий друже. Вже північ. Думаю, мені час відпочити”. Ця пара так ніколи і не зустрілась: жінка померла наступного року в Гаврі ще до звільнення її коханого.

Французька поштова адміністрація місяцями намагалася доставити на корабель листи від близьких членів екіпажу, надсилаючи їхні копії до портів Франції – це була звичайна практика того часу – в надії зловити судно до того, як воно відпливе. Коли ж стало відомо про захоплення Galatée, пошта Франції переслала листи до адміралтейства в Лондоні в сподіванні, що їх передадуть в’язням.

Натомість, зробивши висновок, що листування не містить нічого військового, британська влада залишила нерозкриті листи на зберігання в архівах, де про них забули на століття, аж поки їх випадково не виявив Мор’є.

“Я замовив коробку лише з цікавості”, — розповів історик. “Там було три купи листів, скріплених стрічкою. Листи були дуже маленькі й запечатані, тому я запитав архіваріуса, чи можна їх відкрити, і він дозволив”.

“Я зрозумів, що став першою людиною, яка прочитала ці дуже особисті повідомлення з моменту їх написання. Справжні адресати не мали такого шансу. Це було дуже емоційно”.

Є в архівах листи, що дають уявлення про іноді напружені сімейні стосунки під час війни. Мати одного молодого моряка, Ніколаса Квеснеля, скаржиться, що він пише своїй нареченій більше, ніж їй. “Передай мою подяку Варіну [напарнику]”, — написала вона. “Твої новини мені повідомляє лише його дружина”.

Є тут і лист від нареченої Квеснеля, Маріанни. Вона просить його написати матері і припинити ставити її в незручне становище. Пізніше вона пише: “Чорна хмара пішла, лист, який твоя мати отримала від тебе, покращує настрій”.

Рено Мор’є, який проводив генеалогічне дослідження моряків, виявив, що Квеснель пережив ув’язнення і пізніше приєднався до екіпажу трансатлантичного корабля рабів у 1760-х роках.

Оскільки 59% листів написали жінки, професор Мор’є вказує, що вони “руйнують старомодне уявлення про те, що війна — це лише чоловіки. Поки їхніх чоловіків не було, жінки керували домашнім господарством і приймали важливі економічні та політичні рішення”.

“Ці листи розповідають про універсальний людський досвід, вони не є унікальними для Франції чи XVIII століття. Вони показують, як ми всі долаємо серйозні життєві виклики”, — резюмував Мор’є.

Як розповідало раніше BitukMedia, інженер газової служби Шон Кеннеді із британського села Гейлз у графстві Норфолк знайшов у заячій норі три листи. Найстаріший із них пролежав там майже півстоліття.