Середа, 14 Травня, 2025
العربية简体中文NederlandsEnglishFrançaisDeutschItalianoPortuguêsРусскийEspañolУкраїнська
Home Blog Page 127

Не рекорд, але дорого: раннє полотно Ван Гога продали за 4,5 млн євро

0
У Нідерландах продали картину Ван Гога за 4,5 млн євро. Фото - ANP

Картину Вінсента Ван Гога “Голова селянки у білому очіпку” продали за 4,5 млн євро. Полотно нідерландського постімпресіоніста знайшло нового власника на ярмарку мистецтв та антикваріату Tefaf у голландському Маастріхті.

Про це повідомляє нідерландське видання L1 Nieuws.

Портрет виставила на продаж американська галерея MS Rau, розташована в Новому Орлеані. Полотно придбано для колекції приватного музею за межами Європи, назва якого не розкривається. Однак очікується, що його точно відкриють для широкої публіки.

Tefaf – один з найважливіших мистецьких ярмарків. У ньому беруть участь понад 270 галеристів та антикварів з 22 країн світу.

“Голова селянки у білому очіпку” — одна з ранніх картин Вінсента Ван Гога. Вона була створена приблизно у 1884 році. Розміри роботи – 63 на 48 см.

Ван Гог написав кілька портретів селянок у білих очіпках. На звороті одного з них у 2022 році за допомогою рентгена було виявлено автопортрет художника.

До слова, аукціонний рекорд за роботи Ван Гога встановлено у 1990 році. Тоді “Портрет доктора Гаше” продали за 83 млн доларів. Протягом 15 років це була найдорожча картина у світі.

Вінсент Ван Гог “Портрет доктора Гаше”, 1890.

Крім того, у 2021 році полотно Ван Гога “Копиці сіна” перед торгами оцінювали у 20–30 млн доларів, але лот продали за 35,8 млн доларів. Дім Christie’s зазначив, що пейзаж встановив новий рекорд для роботи Ван Гога на папері.

Вінсент Ван Гог “Копиці сіна”, 1888, Christie`s.

Як розповідало раніше BitukMedia, у Франції знайшли, як припускають, раніше невідому картину художника Поля Сезанна. Нова робота площею близько 6 кв. м була виявлена під час ремонтних робіт на стіні будинку його дитинства.

Некерований рейс: обидва пілоти літака заснули під час польоту

0
Фото - Fazry Ismail/EPA

В Індонезії двоє пілотів на пів години заснули під час нічного рейсу з Південно-Східного Сулавесі до столиці Індонезії Джакарти. На борту перебували 153 пасажири й 4 бортпровідники. Інцидент стався ще 25 січня.

Про це розповідає The Guardian.

Літак Airbus A320 виконував крейсерський політ на висоті 36 тис. футів (майже 11 км).

Згідно зі звітом Національного комітету з безпеки Індонезії, капітан попросив дозволу у свого другого пілота трохи відпочити. Другий пілот дозволив і перебрав на себе командування літаком, але випадково також заснув.

За 12 хвилин після останнього спілкування з другим пілотом центр управління в Джакарті спробував звʼязатися з бортом для уточнення даних щодо курсу польоту, проте відповіді не отримав.

Лише за 28 хвилин після останнього повідомлення пілот прокинувся і зрозумів, що його колега спить, а літак летить за хибною траєкторією. Він розбудив колегу й скоригував траєкторію польоту. Після інциденту літак успішно приземлився, ніхто зі 153 пасажирів не постраждав.

За словами слідчих, обидва пілоти – це індонезійці у віці 32 і 28 років. На час розслідування обох чоловіків тимчасово усунули від польотів. Потім зʼясувалося, що другий пілот не виспався вночі перед польотом. “Другий пілот і помічник капітана – батько одномісячних близнюків. Його дружина піклувалася про немовлят, а він їй допомагав, коли був вдома”, – зазначають у звіті Національного комітету з безпеки.

За підсумком Міністерство транспорту Індонезії “винесло сувору догану” авіакомпанії Batik Air, якій належить літак. Генеральна директорка повітряного транспорту Марія Крісті Ендах Мурні закликала авіакомпанії приділяти більше уваги відпочинку екіпажів.

Як розповідало раніше BitukMedia, у Новій Зеландії виліт літака затримало пташеня найменшого у світі пінгвіна.

Створили VR-тренажер, який має допомогти військовим боротися з фантомними болями (ВІДЕО)

0
Пацієнт проходить ознайомлення з тренажером VRNOW.

Українська компанія Advin розробила медичний VR-тренажер для реабілітації. Його мета – допомогти військовим і цивільним з ампутаціями справлятися з фантомними болями. Тепер VRNOW встановлюють у реабілітаційних центрах.

Про це розповідає The Village.

Українські айтівці спільно з психологами і фахівцями з реабілітації створили тренажер VRNOW. Це медичний симулятор у віртуальній реальності з вбудованою механікою нейрореабілітаційних фізичних вправ для пацієнтів, які мають порушення опорно-рухового апарату, отримали мінно-вибухові травми та мають фантомні болі внаслідок ампутацій.

На тіло пацієнта встановлюють спеціальні датчики, які дають можливість керувати 3D-аватаром. Клінічні випробування показують, що VR-терапія підвищує рухові функції пацієнтів на 20% та полегшують фантомний біль на 41%, кажуть у компанії.

В режимі VirtualLimb Mode, спеціально розробленому для пацієнтів з фантомним болем, тренажер дозволяє значно поліпшити стан та зменшити рівень больових відчуттів. Пацієнт з ампутованою кінцівкою бачить її реалістичний повноцінний вигляд на своєму 3D-аватарі у віртуальному просторі та виконує спеціальні вправи, сприймаючи віртуальну кінцівку за власну. 

Тренажер має кілька віртуальних середовищ для реабілітації: тренувальна кімната, спортивна зала і кухня. До кінця 2024 року також обіцяють завершити розроблення функції сплаву по Дніпру за допомогою VR. Це середовище стане поєднанням ментальної релаксації і розвитку діапазону та амплітуди рухів рук пацієнта.

Компанія Advin працює над впровадженням VR-тренажера в медичні центри. За їхніми словами, готовність включити технологію в реабілітаційні програми вже висловили: центр “Незламні” у Львові, “Модричі” у Львівській області, а також міська лікарня №4 у Дніпрі.

У компанії запевняють, що VRNOW вже отримав сертифікат відповідності в кінці 2023 року. VR-тренажер уже працює в реабілітаційному центрі “Шлях до здоровʼя” в Дніпрі. У планах розробника – зробити проєкт частиною державних протоколів з реабілітації.

Раніше BitukMedia дістало поради від військової психологині Ольги Еверт про те, як правильно спілкуватись з людьми, які мають бойовий досвід.

Давали тільки 9 місяців: одужав пацієнт зі смертельною пухлиною мозку

0
Бен і Емілі Тротман. Інноваційне лікування чоловіка з гліобластомою включало імунотерапію, що передувала хіміотерапії. Фото - The National Brain Appeal

Єдина людина у світі, яка отримала новаторське лікування раку мозку, почувається добре через майже півтора року. Йдеться про 41-річного Бена Тротмана. Британець брав участь у клінічному дослідженні з використанням імунотерапії для лікування його гліобластоми, інвазивного росту клітин у мозку.

Про це повідомляє The Guardian.

Благодійна організація National Brain Appeal, яка фінансувала лікування, надала позитивну інформацію про стан Тротмана через 16 місяців після початку його лікування в листопаді 2022 року.

Медики діагностували в чоловіка гліобластому (агресивну форма раку, що спричиняє ріст пухлин у мозку) в жовтні 2022-го. З таким діагнозом середня тривалість життя хворого не перевищує дев’яти місяців.

Ще з початку 2000-х років таку форму онкології намагаються лікувати променевою або хіміотерапією. Далі проводять операцію, щоб вирізати більшу частину пухлини.

Однак кінцевий результат такої схеми лікування завжди був невтішним, каже доктор Пол Малхолланд, провідний фахівець з раку головного мозку в лікарні Університетського коледжу Лондона. Інколи пацієнти входили в ремісію, проте зрештою переважно завжди хвороба поверталася та швидко вбивала пацієнта. Інколи пухлина могла вдвічі збільшитися лише за сім тижнів після лікування.

Пол Малхолланд запропонував своїм пацієнтам перед стандартним курсом лікування пройти курс імунотерапії. Цей метод активізовує захисні функції організму та посилює його боротьбу проти ракових клітин.

Єдиним, хто погодився, був Бен Тротман. Результатом експерименту стало те, що після застосування запропонованої схеми в мозку чоловіка не виявили пухлини. Доктор Малхолланд заявив, що імунна система Тротмана самостійно знищила ракове утворення.

Бен Тротман, інвестиційний банкір JP Morgan із Західного Сассекса, почав стандартне лікування в січні минулого року, а зараз продовжує щомісячну хіміотерапію. “Звичайно, ми не знаємо, що чекає нас в майбутньому, але лікування імунотерапією та обнадійливі результати аналізів далють нам з Емілі трохи надії”, – каже чоловік.

Доктор Малхолланд переконаний: результати цього експерименту допоможуть винайти ефективні ліки не лише від гліобластоми, а й інших агресивних типів раку, які зазвичай не піддаються лікуванню.

Гліобластома є доволі агресивним типом онкології. У лікарській практиці відомі лише 5% випадків, коли пацієнти прожили п’ять років після лікування. За це пухлину називають “тихою вбивцею”.

Як розповідало раніше BitukMedia, 13-річний хлопчик з Бельгії став першою у світі дитиною, якій вдалося цілковито одужати від раку – гліоми стовбура головного мозку. Це один з найважчих та агресивних видів раку. Лукас – єдиний з семи пацієнтів вилікувався повністю.

“Кобзар”, виданий за життя Шевченка, можна прочитати онлайн

0
Фото: Харківський літмузей

Харківський літературний музей відсканував екземпляр “Кобзаря”, виданий за життя Тараса Шевченка, та виклав його у безкоштовний доступ. Це зробили до 210 річниці народження письменника. Текст віршів там написаний так званою “кулішівкою”.

Про це  повідомляє пресслужба Харківського літературного музею.

Примірник видали у 1860-му – за рік до смерті Шевченка – у типографії Пантелеймона Куліша у Санкт-Петербурзі.

Примітно, що текст близький до сучасного, але все ж відрізняється, бо написаний “кулішівкою” – правописом української мови, розробленим українським письменником, перекладачем та фольклористом Пантелеймоном Кулішем.

У пресслужбі кажуть, що тексти Шевченка досі актуальні.

“Десять років тому, коли розпочалася війна Росії проти України, ми відзначали двохсотлітній ювілей поета. І портрети Кобзаря з білбордів, як і рядки з його віршів, підтримували нас у боротьбі. Сьогодні ми так само боремося за свою незалежність”, – йдеться у повідомленні.

Книжку можна читати та скачати собі у форматі PDF за посиланням.

Як повідомляло BitukMedia, мешканці села Покровське на Дніпропетровщині знайшли рештки кам’яної церкви, збудованої у XVIII ст. Фундамент та частину стін побачили на дні змілілого Каховського водосховища. Цю церкву малював Тарас Шевченко під час своїх експедицій.

Ми героїзуємо воїнів і тому віддаляємося від них. А їм потрібне прийняття – військова психологиня

0
https://www.instagram.com/libkos/?hl=ukz

Українське суспільство має навчитися поводитися із людьми, які мають бойовий досвід. Військових не варто надто героїзувати та ідеалізувати. Натомість вони потребують поваги та прийняття. А також розуміння того, що вони теж живі люди і для повернення до цивільного життя їм потрібен певний час.

Про ці та інші аспекти співжиття із військовими BitukMedia  говорило із військовим психологом Ольгою Еверт.

Зараз особисто у мене складається враження, що у медіа, культурі подаються однобокі наративи, що «наші воїни зі сталі, наші воїни незнищенні». Можливо, до якоїсь міри це правильно. Але насправді ж наші воїни – із плоті і крові, як і всі. І про це чомусь забувають.  

– Зараз у цивільному суспільстві буде з’являтися дуже багато військових.  І тут треба зрозуміти, що військові – це такі самі люди, які хочуть жити мирним спокійним життям. Вони залишили свою домівку, свій побут і пішли у такі складні умови виконувати свою роботу.

Мене дуже бентежить ситуація, що ми героїзуємо військових, віддаляючи їх від реальності. Замість того, щоб говорити про те, що герой військовий – це чийсь брат, чоловік, батько, ось він, поряд, ми створюємо героїв. І таким чином дистанціюємося від них. А їх не потрібно віддаляти, їх потрібно навпаки – наблизити.

До них треба ставитися із повагою. В першу чергу, за той вибір, який вони зробили. У час, коли небезпека загрожувала не тільки їм, а й іншим, вони пішли захищати свою землю, свою родину і тих людей, які цього не зробили.

Тому із повагою до їхнього вибору і до їхнього досвіду. Бо досвід, який вони отримали на війні, він дуже травматичний. Ви правильно сказали – це такі ж люди, які і цивільні. Я вам скажу більше – вони травмуються, вони вмирають, вони виснажуються.

Минуло уже два роки повномасштабної війни, не кажучи про 10 років війни загалом. І люди, які тривалий час там, вони дуже втомлюються. Хтось сильніший і може переносити випробування краще. Але вони так само бояться. Просто у них є мета, яку вони мають досягти, – це перемога. І вони стоять на кордоні зла і добра, світла і темряви. І вони тримають цю темряву на своїх руках, відштовхуючи її від усього нашого цивільного суспільства, яке чомусь хоче від них дистанціюватися.

Це неправильно. Військові дуже хочуть, щоб їх зрозуміли. Вони так же само страждають, як і всі інші. Можливо, їм доводиться ці переживання відкладати на другий план для того, щоб вижити. Військовий не можу бути щодня засмучений, замислений, депресивний, тому що це не дасть йому можливість щодня виконувати роботу. Він просто не зможе вижити в таких обставинах. Він має бути максимально сконцентрований для виконання бойового завдання.

 Тому ті фахівці, які працюють у підготовці із військовими, говорять: для того, щоб ти міг виконувати завдання, ти маєш максимально сконцентруватися. Речі, які тебе можуть вибити із цього стану, треба відкласти на потім.

Тому, можливо, і складається таке враження, але у них немає іншого вибору, вони повинні виконувати таку роботу.

Тож ми говоримо про дуже травматичний досвід. І через цей досвід, який військові проживають на фронті, уже після повернення додому можуть виникати різні ситуації в побуті, у спілкуванні із колегами, рідними, друзями, які можуть спровокувати військового на емоційні дії. Це можуть бути зауваження, які можуть суперечити їх моральним цінностям. Тому що військові, по-перше, дуже відповідальні, а по-друге, у них дуже загострене відчуття справедливості. Тому якщо щось буде натякати їм на несправедливість, це буде викликати обурення.

Ще коли почалася війна у 2014-му читав історії про військових, які повертаються із фронту, не можуть жити у цивільному житті. Кажуть «на фронті мені все зрозуміло, є конкретний ворог, є ціль. А тут я нічого не розумію». Тобто наші воїни виявляють неготові інтегруватися у суспільне життя.

– Знаєте, мені завжди дуже ріже висловлювання, що військові до чогось там не готові, що їх потрібно інтегрувати тощо. Я сама військова. Я з 2014 року в армії. Я провела достатньо часу у зоні виконання бойових завдань.

 І так, я можу сказати, що там дійсно зрозуміліше. Знаєте, там немає оцих додаткових викликів, проблеми великого вибору. У нас заходиш у магазин – а у тебе хліба 15 різних видів, і ти обираєш. Коли ти знаходишся на фронті, у тебе тільки два варіанти вибору – вижити або померти. І так у всьому. Ворог і свій. І так дійсно простіше.

Знаєте, коли ти тривалий час перебуваєш в армії, твоя психіка адаптується – і це нормально. І коли ти повертаєшся до цивільного життя, воно для тебе є трішки проблемним. Бо тобі потрібно назад адаптуватися. Для цього потрібен невеликий проміжок часу для того, щоб адаптуватися до цивільного життя.

Для цього їм просто потрібно не заважати. Людині, щоб адаптуватися, потрібно по-перше відпочити, відчути себе у безпечному місці, зрозуміти, що у тебе все добре. І вже потім долучатися до додаткових активностей – соціалка, друзі, навчання, робота. Поступово.

Військових не потрібно назад інтегрувати. Вони самі інтегруються. Не заважайте їм для цього. У людини може бути більш ригідний стан психіки, якій потрібно трішки більше часу, щоб перелаштуватися. Ті, хто трішки більш гнучкі – лабільні – їм треба трохи менше часу.

Просто якщо людину у момент нової адаптації нервувати, влаштовувати їй додаткові фізичні і психічні навантаження, це її буде дратувати, вона довше буде адаптуватися, ще й отримає нервовий зрив.

Україні потрібно проводити просвітництво щодо цього на державному рівні. Має бути система. І починати треба із закладів освіти. Бо наші підлітки трохи наче не від світу цього. У школах дуже мало роз’яснюють молоді, як поводитися із військовими. У багатьох у родинах батько, мати, двоє батьків служать. Я не впевнена, що таким дітям у школі пояснюють, як їм із батьками комунікувати.

Зараз я чую, що на радіостанціях бувають невеликі включення, залучають психологів, які розглядають болючі теми. Але системної просвітницької роботи нема. Розкажіть суспільству, що таке бойовий досвід, що відчуває людина, яка його пройшла. Розкажіть про правила комунікації із такими людьми. Ось це те, що потрібно.

Зараз українці призвичаюються бачити людей на протезах – як цивільних, так і військових. Однак, війна наносить відбиток не лише на фізичне тіло, а й на психіку. Чи є у вас якісь поради, якщо під час спілкування із військовим виникла непередбачувана ситуація?

– Звичайно, на фронті стресових ситуацій  значно більше, ніж у цивільному житті. Людська психіка реагує на них по-різному.

Серед більшості військових із мого досвіду, з якими я працювала, дуже рідко траплялися випадки, коли людина проявляла себе неадекватно. Якщо у людини з’являються прояви явно клінічних розладів, то це говорить про те, що вони уже у неї були і до служби у ЗСУ. І коли людина потрапила із таким «багажем» на фронт, там під дією стресу це набуло більш критичного значення. Це уже питання про те, як ми робимо відбір на фронт. Чи даємо ми потрапити у війська людям із психічними захворюваннями.

Якщо ж раптом так сталося, що ви бачите, що поведінка людини в якийсь момент відрізняється від загальноприйнятної,  головне людину не провокувати. Це стосується не лише військових, а будь-яких людей, які проявляють ознаки нестандартної, девіантної поведінки. Із такою людиною потрібно просто спокійно поговорити, пояснити, що людина щось не так робить. Якщо ви бачите, що ситуація може розвиватися у негативному напрямку, краще викликати фахівців, які цю ситуацію припинять.

Мене загалі бентежить, що коли в інформаційному просторі  з’являються історії про військових, їм тут же намагаються надати максимального розголосу. При тому, що коли цивільна людина поводить себе неадекватно і щось стається за її участі, чи вона проявляє ознаки девіантної поведінки, то це швидко забувають. Нещодавно було історія про те, що діти стріляли у повітря. Ця хвиля пройшла. А коли щось стається із військовим, цю тему починають розглядати прямо під мікроскопом. Не потрібно демонізувати військових.

Бо по-перше,  у певній ситуації це може бути не обов’язково військовий, а просто людина у тактичному одязі, яка має певні проблеми із здоров’ям. А по-друге, ми повинні однаково реагувати на усіх. Військові – це теж люди. Може, це дивно прозвучить, але це так. І взагалі армія – це зріз суспільства. Тих людей, які зараз ходять вулицями, ми можемо перенести у військові умові, і це уже будуть українські військові.

Тому не треба провокувати і треба ставитися із повагою. Їх не потрібно жаліти. Не треба давати їм чогось особливого, чого немає у когось іншого. «Давайте я вам буду у всьому допомагати, вклонятися». Цього всього не потрібно робити. Достатньо прийняття.

Знову ж таки, ще в 2010-х, коли почали повертатися військові із фронту, читав такі рекомендації, що не варто розпитувати про військовий досвід, подвиги, а краще говорити про щось відсторонене – кіно, риболовлю тощо. Щоб не тригерити болючі моменти. Чи згодні ви з цим? Як повестися тому, у кого із фронту повернулася рідна людина?

Її треба прийняти.  

Щодо бойового досвіду, то у кожного він свій, дивлячись, із чим людина стикалася. Є хлопці, які брали участь у достатньо складних операціях, і вони не будуть про це хвалитися. Але те, що вони пережили, жодна цивільна людина навіть не зможе усвідомити.

Тому що це компіляція багатьох факторів. Ти живеш у надзвичайно небезпечних умовах, у надзвичайно некомфортних умовах. Постійно наражається на небезпеку твоє життя і життя твоїх побратимів, які уже стали тобі близькими людьми, твоєю родиною. Ти недосипаєш, недоїдаєш, не миєшся, не голишся певгтй час. Це умови дуже некомфортні для існування. І тобі у цих умовах доводиться бути ще максимально професійним для того, щоб вижити і виконати свою задачу. Можете собі уявити, що це за “пиріг” такий складається.

І у людини, яка тривалий час перебуває у таких умовах, виснажується і емоційна, і когнітивна, і фізична складова. Людина просто максимально втомлюється. Оце бойовий досвід. І я не кажу уже про речі, які пов’язані із професією військового. Коли або ти вбиваєш, або тебе. І тут ж ще момент, що ми не вбиваємо ворога. Ми захищаємо свою країну. І якщо ми не будемо стріляти у них, вони будуть стріляти у нас.  

Тож буває модель пласка, мов малюнок. А якщо створити моделі об’єм – оце все, військовий. Тож коли кожен усвідомить, що доводиться переживати військовому, то, мабуть, у кожного по-іншому буде ставлення.

І коли військові повертаються до цивільного життя, то хтось хоче говорити про пережите, хтось не хоче. Треба дати зрозуміти, просто проговорити словами, що “я поряд, я поруч, я буду тут завжди”. Можна сказати або принаймні дати зрозуміти, що “ось моя рука, я її тобі простягаю, ти можеш її взяти тоді, коли тобі буде зручно. Якщо ти хочеш  говорити, я тебе вислухаю. Якщо не хочеш, я не буду доколупуватися”.

Треба завжди запитувати і пропонувати. Не нав’язувати свою допомогу і свою турботу. Якщо хочете влаштувати зустріч, скажімо, з родиною – запропонуйте: “як ти дивишся, щоб ми зустрілися із тими людьми?”. Якщо військовий не хоче, не потрібно його примушувати. Завжди пропонуйте і дивіться на реакцію людини. Якщо вона буде бачити, що ви намагаєтеся зробити період адаптації максимально комфортним, вона буде вдячна за це. І з часом буде сама ініціативу проявляти. Якщо пропозиція військового іде в розріз із вашими планами, проговоріть. Завжди має бути діалог. Не потрібно сліпо слідувати якомусь алгоритму, який ви чи прочитали, чи почули на тренінгу. Завжди запитуйте, цікавтеся і пропонуйте.

Є ще такий момент, що коли твоя близька людина повертається із фронту, тобі треба заново із нею будувати контакт. Треба заново вибудувати довіру. Тому що певний період часу військові довіряють тільки своїм побратимам, які врятували їм життя або яким вони врятували життя. Це трішки інший рівень довіри. Коли ти довіряєш уже не замислюючись, бо твоє життя було в руках цієї людини.

Це не в образу дружинам чи чоловікам військових. Бо іноді військовий може сказати “у мене зараз є більш близькі люди”. Це не тому що він перестав любити чи поважати свою родину. Просто в певний момент побратими були найближчими, і у руках було їх життя.

Наче сцена із “Парку юрського періоду” – величезна зграя кенгуру зупинила гру у гольф (ВІДЕО)

0
Скрін із відео

Зграя із сотень наляканих кенгуру перервала гру у гольф у австралійському штаті Вікторія. Відео, яке опублікували в мережі, нагадує кадри із першого фільму “Парк юрського періоду”, де дрібні галліміми тікають від тиранозавра.

Про незвичну подію пише UPI.

Подія сталася у заміському гольф-клубі Heritage у передмісті Мельбурна. Що саме примусило таку кількість кенгуру зірватися з місця, невідомо.

“У нас траплялося, що кенгуру потрапляють на поле. Але такого я ще не бачив”, – зізнався гравець Стівен Рош, який зняв незвичне явище.

Інший гравець, який зняв відео із іншого ракурсу, каже, що було відчуття, ніби забіг кенгуру триває вічно.

Як повідомляло BitukMedia, африканський жираф Валентин перервав жіночі змагання із гольфу Magical Kenya Ladies Open у кенійському закритому престижному клубі Віпінго-Рідж. Він з’явився разом зі своєю подружкою та ледь не зірвав виступ майбутньої чемпіонки – 19-річної Шенон Тан.

“Лиховісні” гіганти – на берег викинуло трьох оселедцевих королів

0
Фото: https://sarajevotimes.com/

Чотирьох риб виду Оселедцевий король чубатий (Regalecus glesne) помітили дослідники Адріатичного моря протягом зими. При чому трьох із них викинуло на берег. Це рідкісна риба, яку їна Філіппінах пов’язують із цунамі та іншими катаклізмами.

Про незвичну знахідку розповідає Sarajevo Times.

Оселедцевий король – це найбільша кістяна риба, яка може досягати 8 м вдовжину. Вони дуже рідкісні і раніше в Адріатичному морі, яке є частиною Середземного, за весь час їх бачили лиши тричі, повідомляє Хорватський інститут океанографії та рибальства.

Загалом же відомо лише про 60 випадків появни оселедцевих королів у Середземному морі, більшість у західній його частині. Вони плавають вертикально – головою догори. Інструментів, які б дозволили легко виловити оселедцевого короля, немає.

Цих риб рідко бачать живими у воді, найчастіше спогади про них фіксують, коли рештки викидає море. Так було і цього разу – хвилі прибили уже мертвих риб. Вони не були максимального розміру. Четверту рибу помітили живою у личинковій стадії.

Як повідомляло BitukMedia, y США риболова, який упіймав величезного осетра, відправили до в’язниці на 20 днів. А ще чоловік був змушений сплатити великий штраф.

8,6 тис. років – археологи розкопали найстаріший хліб у світі

0
Фото: Science and Technology Research and Application Center (BITAM) of Necmettin Erbakan University

Найстаріший відомий у світі хліб знайшли археологи у турецькій провінції Конья йому 8,6 тис. років. На місті археологічних розкопок неолітичного поселення Чатал-Гьоюк знайшли зруйновану древню піч у будинку із глинобитної цегли. Будівлю звели приблизно у 6600 році до н.е.

Про це повідомляє CNN.

Навколо печі археологи знайшли пшеницю, ячмінь, насіння гороху та круглі “губчасті” залишки розміром із долоню. Це і є найстаріші хлібці у світі, каже керівник розкопок Алі Умут Туркан.

Тісто пройшло ферментацію. Воду і борошно змішували, потім ставили біля теплої печі, щоб хліб бродив.

Посеред кожного хлібця пальцем зробили заглиблення. Проте із якоїсь причини цю порцію хліба не спекли. Так він і дійшов до наших днів.

Усі сумніви розвіяв аналіз із допомогою електронного мікроскопа, який виявив зерна крохмалу.

Неолітичне поселення Чатал-Гьоюк люди населяли у період 10 тис. років до н.е до 2 тис. років н.е. Для прикладу, єгипитським пірамідам лише 5 тис. років загалом.

Поселення відоме тим, що добре збереглися розписи на стінах і рельєф. Його називають “найбільш значним людським поселенням, яке документує раннє осідне сільськогосподарське життя неолітичної спільноти”. Воно внесене до спадщини ЮНЕСКО.

Як повідомляло BitukMedia, на Закарпатті знаходилося найдревніше нині відоме поселення гомінінів – первісних людей – у Європі. Про це свідчить нове дослідження знахідок зі стоянки біля селища Королево. Артефактам звідти більш як 1 млн років. Такого висновку дійшли чеські науковці, дослідивши сліди космічної радіації.

Витягнув щасливий квиток – черкаський “Хатіко” знайшов нову родину (ВІДЕО)

0

Пес Рекс протягом восьми років чекав на березі Дніпра у Черкасах господаря-рибалку, який загинув. Тепер нарешті він знайшов нову родину.

Про це повідомляє Суспільне.

У новій родині Рекс живе два місяці. За цей час змінився докорінно – хвіст піднятий, а морда задоволена. Зараз пес більш активний, спочатку йому важко було навіть спускатися по сходах.

“Перші дні він боявся, ховався за мене, коли хто підходив. Зараз він вже гордо ходить”, – каже нова господарка, черкащанка Алла.

Інформацію, що пес шукає родину, знайшла її донька Євгенія у соцмережах.

“Першочергово це було рішення мами. Каже: це наш собака, його треба брати, в нього така доля була”, – розповідає Євгенія.

Перші два тижні собаку лікували від перенесеної хвороби Лайма – запалення суглобів та отиту. Проте Рекс не чує.

Собака виявився із характером. Проте на диво розумним.

“Раніше він міг з мамою гуляти й два рази в день, а то й три, а зараз він зранку з мамою гуляє, а в обід він вже не хоче з нею гуляти, він показує свій характер, гавкає, і йде до мене, щоб я йшла з ним гуляти”, – розповідає Євгенія.

“Колись був сніг, на лапки налипало багато всього, і я думаю, як же ж йому ті лапи очистить, на постіль ляже і все розтане, мокре ж. А він ліг так, що тільки голову на постіль поклав, а сам лежав поки лапки не обсохнуть”, розповідає Алла.

“Таку собаку прилаштувати дуже складно. А Рекс витягнув щасливий квиток. Вони дали йому другий шанс, друге життя”, – каже волонтер Сергій Залізняк. У листопаді минулого року вони з дружиною врятували собаку та знайшли йому нових господарів.

Раніше BitukMedia повідомляло, що притулок завдяки волонтерам із організації Help Animals Of Ukraine знайшла левиця Ванда. Її ще левеням у вересні минулого року викупили у недобросовісних господарів та доглядали українські військові. Тепер передали зооволонтерам.

Усе почалося із вівці – майстриня створює унікальні звіросумки із шерсті

0
Фото Валерії Троцької/ШоТам

Валерія Троцька народилася на Полтавщині, в селі Козельщина поблизу Кременчука. Валяні сумки із шерсті продає із 2016-го. Клієнти замовляють вироби у вигляді своїх улюбленців або просто у вигляді образу, який сподобався. Багатодітна мати Валерія називає справу своєю “четвертою дитинкою” та каже, що ця робота – як медитація.

Про майстриню розповідає ШоТам.

“Буває, йду вулицею, побачу красиву курку чи козу, відразу зафіксую їх та зберігаю в свою папку сумок на майбутнє”, – каже Валерія.

Вона тривалий час виготовляла ляльки із тканини та пробувала їх продавати, однак попиту не було. Під час одної із ярмарок майстрів у Кременчуці побачила валяний із шерсті шарф і ця техніка її зацікавила.

Спочатку жінка була незадоволена своїми шерстяними виробами. А потім побачила у подруги тканинну сумку у вигляді вівці. Спробувала створити таку ж методом валяння – і це вдалося.

Фото Валерії Троцької/ШоТам

Першу свою сумку жінка продала у 2016-му через міжнародну платформу Etsy. Пізніше виставила свої роботи в Instagram і їх почали замовляти клієнтки із України.

“Я тоді дуже здивувалася, адже ніколи не вважала інстаграм платформою для продажу, а ще розуміла, що не кожен купить собі таку річ через незвичність. Я дуже щаслива від того, що люди почали цінувати ручну роботу і що про мене дізналися клієнти в нашій країні”, – каже майстриня.

Фото Валерії Троцької/ШоТам

Люди замовляють сумки, що нагадують їхніх улюбленців, або просять повторити те, що вже бачили у профілі майстрині.

Голови тваринок, очі, носики Валерія виготовляє у техніці голкою насухо, всі інші частини виробу – валянням по мокрому. Тож виріб має висохнути, узимку це відбувається повільніше. Зараз Валерія доглядає за маленькою дитиною, тож робить 3-4 сумки на місяць.

Валерія змалку вона шила, малювала, витинала. Бабуся залишила свою швейну майстерню. Уже в 10 класі Валерія закінчила курси крою та шиття. За освітою жінка – художниця. Каже, що створення сумок – це медитація.

“Я передаю свою енергію сумкам, вкладаю в них душу, тому не могла з важким серцем та поганими емоціями повертатися до роботи. Це не просто якась фабрична річ, мої звіросумки – це моє четверта дитинка”, – розповідає майстриня.

Раніше клієнти найчастіше замовляли оленя. А зараз просять зробити кіз – у пам’ять про живих чи померлих улюблениць. Виходить персоналізований аксесуар. Валерія каже, що ці тварини надихають її на творчість.

Фото Валерії Троцької/ШоТам

“Ще надихають люди. Одна жінка зі Львова замовила подарунок для доньки, яка зараз закордоном, у вигляді їхньої кішки. Мене це так тоді розчулило. Люди не просто замовляють, платять гроші і йдуть, а ще діляться історіями зі свого життя”, – розповідає майстриня.

Роботи Валерії є у різних країнах світу – в Австралії, США, Канаді, Новій Зеландії та Європі. У ніч перед початком повномасштабного вторгнення до 4 ранку переписувалися із клієнткою із Канади.

“Пишаюся, що я є мамою трьох дітей, але при цьому працюю вдома. Мене часто питають, як я встигаю ще й сумки валяти, але я завжди знала, що не покину своєї справи. Навіть на останньому місяці останньої вагітності я сиділа на підлозі та робила двох лисичок”, – каже Валерія Троцька.

Як повідомляло BitukMedia, американка Алессандра Хайден із міста Гіг-Харбор у штаті Вашингтон плела гачком 34 год і 7 хв. Так встановила світовий рекорд Гіннеса. Каже, бабуся навчила її цьому ще у 8-річному віці.

Міфічних істот більше: Данія виділить понад $7 млн на встановлення памʼятників жінкам

0
Русалонька в порту Копенгагена, Данія. Фото - Niels Quist/Alamy

У Данії виділять 7,3 млн доларів для створення памʼятників жінкам. Країна прагне вирівняти гендерний дисбаланс. У Копенгагені жіночих статуй нарахували менше, ніж скульптур міфічних тварин.

Про це пише The Guardian.

Загалом у Данії 321 памʼятник, з яких 31 – присвячений жінкам. У Копенгагені жіночих статуй нарахували менше, ніж скульптур міфічних тварин. Зі 101 памʼятника у столиці пʼять зображують жінок, чоловіків – 70, а тварин – 26.

У Данії також хочуть створити комітет, який пропонуватиме кандидатури жінок, яким варто спорудити пам’ятні статуї. “Нам усім потрібні зразки для наслідування, на яких ми можемо рівнятися і які дають нам зрозуміти наше спільне минуле. Як міністр я хотів би своїм голосом вшанувати багатьох жінок в історії Данії та віддати їм належне”, – сказав міністр культури Данії Якоб Енгель-Шмідт.

Високопосадовець, який є батьком тримісячної доньки, зауважив, що перед народженням дитини він помітив, гуляючи Копенгагеном, що більшість скульптур зображали чоловіків, коней і міфічних тварин. Його непокоїть те, що майбутні покоління вважатимуть, що Данію створили лише чоловіки.

Експерти майбутньої комісії підготують пропозиції кандидаток для вшанування, а також місць розташування скульптур. Водночас Енгель-Шмідт запевнив, що старі скульптури не чіпатимуть.

Статуя Лізи Норгаард у місті Роскілле. Письменниця померла торік у віці 105 років. Фото – Francis Joseph Dean/Dean Pictures/Alamy

Міністр пропонує громадськості ділитися і своїми ідеями, кого з жінок потрібно вшанувати пам’ятниками. Серед його ідей — пам’ятники шеф-кондитерці Карен Вольф, першій лікарці Данії Нільсін Нільсен і першій посолці країни та членкині комітету, яка вела перемовини щодо Загальної декларації прав людини ООН у 1948 році, Боділ Бегтруп.

Як розповідало раніше BitukMedia, уряд Іспанії створив безкоштовний мобільний додаток, який показує, хто із подружжя скільки часу витратив на хатні обов’язки. Таким чином хочуть допомогти жінкам. Кажуть, вони витрачають на домашні справи вдвічі більше часу, ніж чоловіки.

Bar8ie: культовий номерний знак офіційно виставлено на продаж

0

Автомобільний реєстраційний знак, який відсилає до одного із знакових фільмів минулого року, виставлений на продаж на британському сайті Absolute Reg. За “красивий” номер просять понад 1 млн фунтів стерлінгів. Тепер Bar8ie може стати найдорожчим знаком, проданим у Великій Британії.

Про це розповідає The Sun.

З дня прем’єри “Барбі” з Марго Роббі і Райаном Гослінгом у головних ролях минуло понад пів року, проте фільм очікує ще один сплеск інтересу у зв’язку з церемонією “Оскар”, що відбудеться 10 березня. Ймовірно, до неї нинішній господар вирішив приурочити продаж номеру.

Сайт Absolute Reg обіцяє взяти на себе документи та доставку. Все, що потрібно буде зробити, – це причепити куплену табличку до автомобіля. Це може бути будь-яка машина, зареєстрована у Великій Британії після 1967 року.

Сама лялькова героїня їздила в кадрі на Chevrolet Corvette. Інтерес до моделі у рожевому кольорі на тлі популярності фільму підскочив більш ніж удвічі, зауважили аналітики британського AutoTrader. Перегляди оголошень з вживаними кабріолетами збільшилися на 120 відсотків, а кількість пошукових запитів “Barbie movie car” – на 450 відсотків.

На сьогодні Bar8ie, за який просять 1048205 фунтів стерлінгів, може стати найдорожчим автономером Великої Британії, але до світового рекорду йому далеко. Серед лідерів — номер Р7, проданий минулого року в Дубаї за 15 млн доларів. Найдорожчий автомобільний номер встановили на звичайну Tesla. Американський електрокар коштує в 120 разів дешевше за ексклюзивну табличку.

Як розповідало раніше BitukMedia, гоночний автомобіль Ferrari 250 GTO 1962 року продали на аукціоні в Нью-Йорку за 51,7 млн доларів. Спорткар став найдорожчим автомобілем італійського бренду, будь-коли проданим з торгів.

Не прикраса колективу: у МВС розповіли, як не треба вітати жінок з 8 березня

0
Зображення - МВС України

“Вітаємо зі святом краси та жіночності!”, – не рідко саме так вітають жінок у Міжнародний жіночий день. У міністерстві внутрішніх справ таке побажання вважають образливим і радять, як правильно і коректно привітати жінок з 8 березня – без стереотипних побажань.

Приклад, як НЕ треба:

“Вітаємо наші милі! Нехай ваші очі завжди блищать як сяйво зірок, а ваша краса буде така ж чарівна, як і ви самі!”,наводять приклад в МВС.

Натомість краще у привітанні звернуть увагу на первісне значення свята – це рівність прав між чоловіками та жінками й висловити свої побажання так:

“Вітаємо наші милі! Нехай ваші очі завжди блищать як сяйво зірок, а ваша краса буде така ж чарівна, як і ви самі!”,наводять приклад в МВС. Натомість краще у привітанні звернуть увагу на первісне значення свята – це рівність прав між чоловіками та жінками й висловити свої побажання так:

Крім цього, під час привітання можна зазначити про те, що чимало жінок нині служить у збройних силах.

Чисельність жінок у ЗСУ зростає. Про це 8 березня повідомили на каналі Сил оборони, що координується Міністерством оборони.

Станом на січень 2024 року в українській армії служить 45 587 військовослужбовиць.

Для порівняння, у 2014 році цей показник становив понад 16,5 тисяч, а у 2023 році – понад 43,4 тисячі. Серед жінок, які зараз є військовими, 13 487 мають статус учасника бойових дій. Також понад 4 тисячі захисниць перебувають в районі проведення бойових дій.

Зовсім не підозріло – контрабандисти намагалися провезти одночасно 87 тварин у багажі літаком

0
Фото: กรมศุลกากร : The Customs Department

Таїланд останнім часом став хабом для контрабандистів тварин. Але цього разу група із шести індійців спробувала заховати у своїх речах 87 тварин. Там були ящірки, змії, птахи та навіть червона панда – вид, якому загрожує зникнення. Проте сканер в аеропорту все “побачив”.

Про це розповідає The Guardian.

Митниця виявила тварин за допомогою сканера в аеропорту Суварнабхумі в Бангкоку. Злочинці намагалися полетіти в Мумбаї.

“Ми знайшли 29 варанів, 21 змію, 15 птахів, у тому числі папуги – всього 87 тварин. Вони були заховані в багажі”, – повідомляють митники.

Усі фото: กรมศุลกากร : The Customs Department/Facebook

На фото, які опублікували, видно червону панду – вид, якому загрожує знищення і який перебуває під державною охороною. Також у пластиковий контейнер посадили мавпу тамарина Едипового – вони теж на межі зникнення. Інший представник – сулавесський ведмежий кускус – є вразливим видом.

Змій і ящірок запакували в тканинні мішки та пластикові контейнери для їжі.

Якщо індійців визнають винними, їм загрожує максимум 10 років в’язниці або штраф у чотирикратному розмірі ввізного мита.

Як повідомляло BitukMedia раніше, 22-річного туриста із Тайваня затримали у аеропорту Бангкока, столиці Таїланду. Чоловік намагався провезти двох попелястих видр та лугову собачку у спеціально обладнаній спідній білизні.