На перший погляд, ці речі не мають нічого спільного з військовою тематикою, але насправді вони були створені завдяки армійським замовленням.

BitukMedia підготувало для вас сім відомих речей, які ми вживаємо чи використовуємо щодня. Часом не уявляємо без них життя. Але винайдені вони були виключно для потреб різних армій.

M&M`s 

Розповідають, що ідея цукерок M&M’s народилася у Форреста Марса, коли під час Іспанської громадянської війни (1936-1939) він побачив, як іспанські солдати їдять на передовій шоколадні кульки, вкриті цукровою глазур’ю, яка запобігала танення шоколаду.

Чималу роль у долі M&M`s зіграла й інша війна — Друга світова. Під час Другої світової війни цукерки M&М’s стали входити в пайок американських солдатів, яким часто доводилося перебувати під палючим сонцем.

Перші цукерки M&M’s з’явилися в США в 1941 році і, природно, поставки M&M’s в картонних тубах були налагоджені в американську армію. Тому, коли війна закінчилася, продукт вже був відомий споживачеві.

Для того, щоб запустити продукт у виробництво в непростий воєнний час Форресту Марсу потрібні були додаткові інвестиції, і його партнером став Брюс Мюрье, син виконавчого директора компанії Hershey.

Звідси і назва продукту M&M’s – «належить Марсу і Мюрье», і, не зважаючи на те, що, через деякий час, партнери припинили співпрацю, Форрест Марс викупив частку Мюрье, друга буква М присутня в назві і сьогодні.

Яскраві цукерки швидко завоювали популярність, у компанії з`явилася безліч наслідувачів. З метою виділити свою продукцію й зробити її більш привабливої в 1950-м році вперше на гладку поверхню драже овочевими барвниками нанесли букву «М». Тоді ж з`являється слоган M&M`s: «Look for M on every piece» — «Шукайте M на кожній штучці».

В 1954-м з`являється новий різновид M&M`s — з горіхами усередині. І тоді ж з’явився знаменитий рекламний слоган – The milk chocolate melts in your mouth – not in your hand – «Молочний шоколад, який тане в роті, а не в руках».

Fanta

Знаменитий газований напій з’явився на світ у 1940 році в Німеччині на заводі Coca-Cola, у розпал Другої світової війни. Через ембарго, накладене антигітлерівською коаліцією, була припинена поставка в Німеччину інгредієнтів, необхідних для виробництва Coca-Cola. Потрібно було повністю згортати виробництво або… винаходити щось нове.

Макс Кайт, який відповідав за роботу підрозділу Coca-Cola в Німеччині, прийняв рішення створити напій на основі інгредієнтів, які були доступні в країні в той непростий час. Основними компонентами нового напою став яблучна макуха і молочна сироватка.

Кайт не знав, як назвати такий напій, і порадив своїй команді увімкнути фантазію – німецькою Fantasie. Продавець Джо Кніпп, по спогаду свідків, відповів: «Fanta!» Назва виявилася вдалою, тому що сама ідея створення такого напою була фантастичною.

В до і повоєнний час Fanta мала зовсім інший смак, який відрізняється від смаку сучасної Fanta. Апельсинова Fanta була винайдена в Італії. Сьогодні Fanta п’ють в 190 країнах по всьому світу. Існує понад 90 варіантів цього напою.

Nescafé

У 1938 році народилося «Nescafé». Його назва походить від поєднання найменування компанії «Nestlé» і слова «cafe». Перше виробництво напою було запущено в швейцарському містечку Орб, що в 50 км на північний захід від Веве. Офіційна презентація «Nescafé» відбулася в Швейцарії 1 квітня 1938 року, а кава була представлена у вигляді порошку, а не кубиків, як передбачалося спочатку, і була упакована в коробки. У той час проблему збереження аромату кави можна було вирішити тільки шляхом додавання вуглеводів.

Через рік «Nestlé» створив центр з виробництва «Nescafé» у Франції, а потім в Великобританії і США.

Під час Другої світової війни (1939-1945) пріоритетними стали потреби армії, а «Nescafé» стало широко використовуватися для постачання армії, особливо американської. Що не дивно, адже напій був не тільки надзвичайно простий у приготуванні, але і володів прекрасними тонізуючими властивостями. 

Завдяки цьому розчинна кава знайшов популярність в Європі. До кінця 1940-х років виробництво «Nescafé» було налагоджено в Швейцарії, США, Франції, Південній Африці, Аргентині та Мексиці. Кава поширився по всьому світу. Американці привезли її до Японії, яка в підсумку стала одним з найбільших ринків збуту «Nescafé».

У 1952 році було здійснено грандіозний прорив: створена технологія виробництва розчинної кави без використання вуглеводної основи. З цього моменту «Nescafé» стало на 100% натуральним.

Станки GILLETTE

Одноразова безпечна бритва була створена Кінгом Кемпо Жиллеттом ще в 1901 році. Його бізнес-модель полягала в наступному: «дайте покупцеві верстат і продавайте леза знову і знову».

Жиллетт перевернув уявлення про гоління для мільйонів чоловіків у всьому світі – тепер воно стало простіше, безпечніше і дешевше.

Перший верстат, до речі, не дуже відрізнявся від сучасних – та ж Т-подібна форма, яку зручно тримати в руці, тонкі леза і продумана система безпечного гоління.

Але через десяток років Жиллетт все одно реалізував свою ідею і став багатим, коли уклав контракт на постачання 3,5 млн бритвових станків і 36 млн змінних лез для американських солдатів у Першій світовій війні. Лише одна ніч знадобилася, щоб безпечна бритва стала невід’ємною частиною гігієнічного набору чоловіків, поряд із зубною щіткою та милом.

Якщо в перший рік появи Gillette Razor Company вдалося продати всього 51 станок і 168 лез, то в роки війни прибуток склав 13 мільйонів доларів на рік.

Весь секрет – в одноразовості. Станки Gillette були розраховані на постійну прибутковість, адже як тільки станок затуплювався, його міняли на новий. Пізніше, зважаючи на конкуренцію з не менш відомим брендом Bic, містеру Жиллетту довелося знову увімкнути кмітливість. Так з’явилися станки зі змінними касетами. Втім, це не скасовувало того факту, що касети теж доводилося міняти, а значить, Кінг знайшов золоту жилу і став прикладом підприємця, який народився в свій час і вичавив максимум зі своїх можливостей.

Небезпечна бритва відтоді залишилася лише в руках консерваторів і професійних цирульників у салонах.

Суперклей

Суперклей був винайдений випадково у 1942 році. Коли доктор Геррі Кувер намагався винайти пластик, який повинен був застосовуватися для виготовлення «мушок» — прицілів для автоматів, він працював з хімікатом ціанакрилатом, і одного разу виявив, що при контакті з вологою компонент склеїв всі інструменти, за допомогою яких Кувер робив свої досліди.

Проте виріб було запатентовано тільки в 1955 році, а в 1958 році суперклей вперше надійшов у продаж, «підірвавши» ринок. Клеї на основі цианоакрилатів легко витримують навантаження 150 кг/см², і температуру до 70-80 °С. Суперклей схоплюється від вологості повітря, а не від самого повітря. У пустелі його використовувати проблематично. В основі схоплювання суперклею лежить реакція полімеризації цианакрилата, з якого він складається. Така реакція каталізується найдрібнішими частинками води, що перебувають у повітрі або на поверхні склеюваних предметів.

Незвичайне застосування суперклей знайшли американські доктори під час в’єтнамської війни, коли рани постраждалих в бою солдатів у прямому сенсі склеювали, тим самим ефективно зупиняючи кровотечу і запобігаючи безліч негативних медичних проблем. Так було врятовано чимало солдатських життів.

Мікрохвильова піч

Перші мікрохвильовки використовувалися в армії. Перша модель з’явилася в 1947 році армії США, щоб швидко розігрівати велику кількість їжі для солдатів.

Під час Другої світової війни американські і британські військові винайшли магнетрон — прилад, який генерував НВЧ-хвилі, для вдосконалення радіопередачі та радіолокаційної розвідки. Магнетрон мав високу потужність — його можна було встановлювати навіть у літаках, при цьому він був досить точним, щоб використовуватися для точкового бомбардування міст.

Але можливість з їх допомогою розігрівати їжу була виявлена зовсім випадково після війни в 1945 році Персі Лебарон Спенсером, під час своєї служби в компанії «Raytheon». 8 жовтня цього року він запатентував методику розігріву їжі за допомогою електромагнітних хвиль. Перша машина, яка працює за таким принципом, була випущена в 1947 році і мало нагадувала сучасні пристрої: вона була величезна, розміром з людський зріст і вагою більше 300 кг. «Radarange» – таке ім’я дав їй розробник. Що цікаво, вчений Спенсер за своє дітище отримав тільки невелику грошову винагороду, а всі права на випуск гаджета були у компанії, в якій він числився. Тільки після смерті він був визнаний тим, хто придумав і запатентував мікрохвильову піч. А його ім’я через час було занесено в Зал Слави винахідників. 

Перша мікрохвильова піч коштувала шалених грошей – 5000 доларів, була її вартість в 1950-му році. А перша модель для домашнього використання з’явилася на початку 60-х і коштувала вже 500 доларів.

Кулькова ручка

В 1943-му угорець Ласло Біро винайшов кулькову ручку. Він працював на замовлення Британських Королівських повітряних сил, яким потрібна була ручка, здатна писати на великих висотах за низького тиску. В сучасному вигляді кулькова ручка винайдена угорським газетним редактором Ласло Біро. Він, втікаючи від переслідувань нацистів, емігрував до Аргентини. Такі ручки називають в його честь “біроме”. Спочатку кулькові ручки призначалися для Королівських військово-повітряних сил Великобританії, оскільки звичайні чорнильні авторучки не функціонували в літаках на значній висоті.

Під час Другої Світової Війни американська армія окупувала Японію, і привезла туди кулькові ручки. На японців вони справили дуже сильне враження – не треба було постійно заправляти чорнило, як в перову ручку, або ж постійно підточувати, як олівець.

Принцип роботи кулькової ручки досить простий: в загнуту на кінці трубку поміщається кулька. З однієї сторони в неї чорнила, а з іншої – папір. Атмосферний тиск давить на чорнила і штовхає їх до кульки, яка крутиться і нібито намотує чорнила на себе та переносить на папір. Але зважаючи на розміри деталей виготовити таку ручку задача не легка.

Після Другої світової війни інші намагалися продати свої кулькові ручки, але з обмеженим успіхом. Мілтон Рейнольдс побачив кулькову ручку, коли був у відрядженні до Буенос-Айресу в 1945 році, і, повернувшись до Америки, переробив її, щоб міг отримати американський патент. Його кулькова ручка, виготовлена ​​в міжнародній фірмі «Рейнольдс» і називалася «Ракета Рейнольдса», була першою комерційно успішною кульковою ручкою.

Вона продавалася під гаслом, в якому говорилося, що не потребуватиме зарядки 15 років. Універмаг Gimbels в Нью-Йорку продав кілька тисяч кулькових ручок всього за один тиждень. Британія побачила свою першу комерційно успішну кулькову ручку того ж року, яку виготовила компанія Miles Martin Pen Company. 

У той же час ручки Paper Mate почали виготовляти та розповсюджувати в Канаді, переходячи на нові формули чорнила. Крім того, Parker Pens випустила The Jotter, який використовував текстуровану кулю вольфраму з карбіду і був дешевшим, що призвело до декількох мільйонів проданих ручок лише за перший рік. Кулькові ручки почали заволодівати світом.