Неділя, 23 Червня, 2024
العربية简体中文NederlandsEnglishFrançaisDeutschItalianoPortuguêsРусскийEspañolУкраїнська

Без українців проект білої православної росії не «злітає» – Оксана Забужко

Важливо

Напередодні святкування Дня Незалежності Міністерство культури України нарвалося на чергову критику – через невдалий флешмоб із Тризубом. Українська інтелігенція уже тривалий час невдоволена культурною і інформаційною політикою в країні. Але під час війни, коли є можливість остаточно порвати з окупантами, суспільні нерви особливо відкриті і болючі.

Про культ смерті і сили в російській літературі, нафталінові меми, альтернативу російським серіалам і потребу володимира путіна в українцях в ексклюзивному інтерв’ю BitukMedia розповіла письменниця і публічна інтелектуалка, лауреатка Шевченківської премії-2019 Оксана Забужко.

 – Чи зможемо ми остаточно відділитися від  «руского міра» і вийти з-під впливу російської культури?

 – Ну звичайно зможемо. Ми це вже робимо – і це неминуче. Це невідворотний процес, який є логічним і передбачуваним наслідком війни такого масштабу.

 – Є така думка, що пізніше ми все рівно повернемося до того ж Достоєвського…

 – У чому повернемося? Люди, які так говорять, чекають нашого програшу? Якщо ми програємо, тоді ми здохнемо.

Ми воюємо за те, щоб закінчити 300-літній проект, який ми всю дорогу кормили своїми силами, умами, енергіями. Творили їм культуру. Вчили їх ще в XVIII столітті читати й писати. Засновували їм університети. Коли Московський університет було засновано, то там 2/3 не тільки викладачів, а й студентів привезли із Києва, бо московитів не набиралося. І я не кажу уже про всю нашу інвестицію в російську культуру. У ХХ сторіччі окрім українців приєдналися й інші етноси.

Ми воюємо, щоб скінчити 300-річний імперський проект росії

Але цей проект зараз закінчується. Ми хоронимо імперію. Крапка. Ми хоронимо, так би мовити, базового носія. За рахунок чого воно повернеться, як не буде тих танків, на яких воно завжди приїздило? Дуже б ви цікавилися тим Достоєвським, якби, перепрошую, ви не мусили його вивчати і читати. Тому що ви є «підданий» російської імперії – так вважалося, хоч і не озвучувалося вголос, і рудименти цього лишалися і до останнього часу. І як «підданий» ви отримуєте весь час по голові колоніальною освітою і вам розказують весь час, кого ви маєте вивчати і на кого ви маєте молитися.

Що, 600 вулиць Пушкіна в Україні – це тому, що Пушкін найкращий у світі письменник? Того Пушкіна взагалі ніде на цілому світі не знає. Як його не надували, але до світового значення не дотягли. Але скажіть, ви багато знаєте про Андре Шиньє? А це французький сучасник Пушкіна, якого Пушкін адаптував на російський лад.

Коли завалиться імперія, свою культуру творитимуть угро-фінські і тюркські народи

 – Юрій Андрухович якось сказав мені, що пам’ятниками Пушкіну імперія маркувала свої території в колоніях. 

 – Так і є. Російська імперія 1899 року влаштувала найбучніше, яке тільки можна, святкування століття від народження Пушкіна. Усі головні вулиці в усіх губернських містах перейменовує на «Пушкінські», всюди без винятку – «від Вільна до Одеси» – ставить йому офіційно пам’ятники. Потім у 1937 році Йосип Сталін, який з юності пам’ятав пишноту століття Пушкіна, повторив її – уже приурочивши до 100-ліття смерті письменника. І весь Радянський Союз освідчувався Пушкіну і ледь на нього не молився.

 – Отже, росія розпадеться. Що станеться після того?

 – Коли завалиться імперія, свою культуру творитимуть угро-фінські і тюркські народи, які населяють територію нинішньої росії. Ось де завтрашній день.

Звісно, не треба розказувати, що Пушкін чи Достоєвський – це лайно і ми всі його не любимо. Після нашої перемоги ця літератору може представляти певний інтерес. Але це буде щось спеціалізоване – для філологів, для фахівців. У Достоєвського є тонко і глибоко виписані патології, у нього є деякі важливі тексти, які становитимуть інтерес. Любителі ментальних збочень ще можуть його читати – світ-бо стає дедалі божевільнішим. Але це не є розмова про шкільну програму. Це не значить, що пересічний українець не може жити без 12 томів Достоєвського і 10 томів Пушкіна.

Достоєвського читатимуть спеціалісти і любителі ментальних збочень

Я навіть знаю, що в російській літературі потребує збереження і перекладу на інші мови. Я рекомендувала, наприклад, перекласти роман Юрія Домбровського «Факультет ненужных вещей». Його дійсно варто знати і читати, аби розуміти, що таке – російська імперія в ХХ столітті, в чому суть тоталітаризму і сталінізму. Розуміється, що в російські літературі були талановиті люди і вартісні тексти.

Мені розходиться (хвилює, – ред.) про інше. Про майбутнє України і українського народу. Ми маємо зрозуміти одну просту річ – навіть якщо ви запеклий читач і дико інтелігентна і культурна людина, фізично більше 5 тис. книжок за своє життя не прочитаєте. Кожного росіянина, кожного письменника цієї третьорядної і не найважливішої у світі літератури, яка вчить тільки смерті і покори перед силою, ви читаєте за рахунок інших, непрочитаних книжок. Культ сили – ось що найогидніше в російській літературі. А на світі є сотні прецікавих мов, культур і літератур. І є тисячі блискучих авторів, у яких є чого повчитися. І їхній меседж майбутньому – за життя, а не за смерть.

 – Питання стоїть у тому, що робити із «мемчиками» – із творів Михайла Булгакова, радянських фільмів, «12 стільців»?  Вони ходять у суспільстві безвідносно до того, читали люди ці книжки чи ні. Як їх замінити на щось якісно нове?

 – Я не розумію, чому цими «мемчиками» користується молодь у 3-му десятилітті ХХІ століття. Цим «мемчикам» – 50 років. Це все страшний нафталін. Це примусове тримання українського споживача культурного продукту на «осетрине третьей свежести», якщо ви вже хочете мемчиків. І ці люди досі, як їхні діди у 70-х роках ХХ століття вважають, що це обов’язковий «набір культурної людини» – оці самі мемчики і ці самі фільми.

Кожного російського автора ви читаєте за рахунок письменників інших народів

Ну холєра, уже були можливості реально долучитися до спадщини світового кіно – і українського в тому числі. Але ми все ще краще знаємо російську культуру, аніж власну. І це є просто питання претензій до наповненості. До того, чим годували всі ці роки українців наші медіа і масова культура – і зовсім не випадково.

 – Питання в тому, як замінити все українською культурою?

 – Та просто у нас нічого іншого ніхто не бачив і не чув! Просто треба показувати, крутити. Але це є питання інформаційно-культурної політики. Якою у нас ніхто всерйоз 30 років не займався. Займалися нею з москви – через руки українських виконавців.

 – Прочитав у мережі думку, що треба створювати тупий україномовний контент, в тому числі молодіжний. Аби привабити робітничий клас із заводів і студентів профтехучилищ – бо серед них якраз найбільш потужний російський культурний вплив.

 – Такий підхід – несерйозний. У будь-якій культурі має бути наповнення, розраховане на різні категорії споживачів.

20 років українську масову культуру контролювала москва. Там невід’ємним атрибутом вважають ідіотизм

Але ми пройшли через роки повторної русифікації. У 90-х українська культура ще розвивалося окей. А на межі 90-х і 2000-х  почалася так звана «медіальна реформа», відбулася приватизація ЗМІ, і ми перестали розуміти, хто контролює український інформаційний простір. Ми не знаємо, чия рука тримає мікрофона. Іноді, як у випадку із Марією Столяровою, виявляється, що це рука якоїсь ФСБ-шної агентури (росіянка Столярова була головним редактором «Подробиць» на телеканалі Інтер. Вона нецензурно вилаялася на сюжети про «Небесну сотню» у 2016 році. Пізніше з’ясувалося, що перебувала між росіян і їх «проксі» на початку війни 2014-го на території окупованої території. Столяровій заборонили в’їзд до України на 5 років, – ред.).

Тож 20 років – увесь передвоєнний період – усю масову культуру контролювала москва. Українцям лишалася ніша, типу, висока культура українською ще може бути.  Бо тиражі українських письменників-белетристів, які пишуть фентезі, жіночі романи тощо, у нормальній країні повинні бути на порядок більшими, ніж мої.

Нація – це люди, які дивляться одні і ті ж фільми і читають одні ті самі книги

Нація – це люди, які дивляться одні і ті ж фільми і читають одні ті самі книги. А тоді з’являються ті самі «мемчики» – починається розмова формулами, які усім знайомі. І без нормальної наповненості, без серіалів це неможливо.

Не обов’язково серіали мають бути дурні. Скажімо, у Норвегії вони дуже інтелігентні. Забудьте росію! Це там вони дурні. В європейських країнах свої серіали не дурні. Вони бувають талановиті, розумні, дотепні. Польща, Чехія, Швеція – усі вони дивляться свої серіали. Перестаньте взоруватися на росію, яка вважає, що ідіотизм – це невід’ємний атрибут масової культури.

Просто треба робити своє і не слухати, коли розповідають, що це не формат. Бо прийшла Наталя Ворожбит і зняла «Спіймати Кайдаша» – і виявилося, що всі біжать додому і дивляться Кайдашів. Але таких «Кайдашів» має бути 40 щороку а не один на чотири роки.

 – Наприкінці лютого 2020-го ви мені сказали, що насправді путіну потрібні не наші землі і ресурси, а наші люди. Що він їх буде вивозити за Урал. Рівно через два роки почалася війна – і я дивуюся, як ви мали рацію. Але ось зараз до Маріуполя із росії повернули вивезених українців. Чому це відбулося?

 – Ну ви подивіться, скільки вони уже викрали людей, скільки дітей. І порівняйте, скільки повернулося. Ми маємо 1,5 млн вивезених. І звичайно, що путін дуже зацікавлений у так званому українському «трудовому ресурсі».. У білих, православних. Ці люди мають разом з Білоруссю скласти обличчя ніби як «європейської росії», бо інакше її немає – про це у москві відкрито говорять.

путін дуже зацікавлений у так званому українському «трудовому ресурсі».

Вони сідають маком, розумієте (сісти маком – потрапити у незручне, складне становище, – ред.)? Оцей весь розрахунок на «православну, європейську росію» – без України ця конструкція не «злітає». І звісно, їм потрібен український людський ресурс, а все інше служить прикриттям. Хоча давно уже зрозуміло, що це весь цей проект «росія» пора закінчувати.

Останні новини

Читайте позитивні новини у нашому Telegram каналі