Мешканка Тернополя Тетяна Чубак представлятиме Україну на конкурсі “Місіс світ – 2022”. Захід відбудеться 10-18 грудня. Жінка виграла конкурс “Місіс Україна-2021” і мала поїхати на міжнародний рівень у січні, але через проблеми із отриманням візи довелося чекати майже рік – і ось знову має шанс представити нашу країну.

Тетяна Чубак – почесна консулка Угорщини в Україні, голова БФ “Подоляни” та мати трьох дітей. Про те, як відбувається підготовка до всесвітнього конкурсу під час повномасштабної війни та загрози ядерного удару, вона розповіла в ексклюзивному інтерв’ю BitukMedia.

– Пані Тетяно, розкажіть, як це – у час війни готуватися до конкурсу “Місіс Всесвіт”? Вас “вибиває” із колїі нинішня ситуація?

– Ну звичайно, що вибиває. Звісно, це все не є емоційно і психологічно комфортно. Не хочеться святкувати, коли щодня потерпають і гинуть люди. Але я вважаю, що саме у ці дні треба говорити про Україну, про те, що ми відчуваємо – аби Україна більше була на слуху.

– Серед прогресивної української молоді є така думка, що конкурси краси – це неправильно. Бо жінок оцінюють лише за зовнішністю, і це приниження.

– Я розумію, про що йдеться. Але цей конкурс не лише про красу, а й про успіх жінки. У ньому беруть участь якраз жінки, які досягнули великих висот у бізнесі, у соціальній сфері, благодійності, науці.

Я теж не зовсім за конкурси, де оцінюється лише зовнішність. Я за те, щоб показати жінку, що вона може бути не лише гарна, але й розумна. Що вона може бути соціально активною і приносити користь громаді. І що їй це не заважає бути красивою, доглянутою і талановитою.

– Як ви зараз готуєтеся?

– Перш за все, веду здоровий спосіб життя. Це треба для того, щоб мати гарний вигляд і бути здоровою. Будуть різні фотосесії, благодійний вечір-аукціон.

Також багато беру участь в активностях, які пов’язані із благодійністю. Якраз допомагає дітям-сиротам, внутрішньо переміщеним особам, військовим. Я й раніше це робила. Але зараз треба якомога більшій спільноті донести, що Україні потрібна допомога.

У мене з’явилося багато друзів закордоном. Всі знають про Україну більше, ніж раніше. Я хочу рекламувати Україну як культурне надбання світу, говорити, що у нас дуже багато талановитих людей. Кожна учасниця має зробити подарунок конкурсу. Я обрала офорти відомого художника Романа Романишина. Хочу показати, що Україна є не лише годувальницею, а й батьківщиною для митців.

Україна – це країна мужніх, сильних, відважних і нескорених вільних людей

Також треба показати український національний костюм. Зараз відшиваємо – мій буде із борщівською вишивкою. Це те, про що знає весь світ. Нехай знають, що історія України дуже давня і у нас є свої традиції і мистецтво. Я вважаю, що дизайнерські речі теж є витвором мистецтва. Власне, працюю із дизайнеркою зі Львова Роксоланою Богуцькою, вона створить також мій вечірній образ.

Треба буде за 30 секунду презентувати свою країну. Зараз підготовлюю текст для цього. Аби у період, коли у нас війна, російська агресія, показати, що Україна – це країна мужніх, сильних, відважних і нескорених вільних людей. Мої діти зараз в Україні і хочуть лишитися, працюють і вчаться тут

– Будете говорити про війну і про смерті?

– Я буду говорити про війну, про смерть і про те, що ми – сильна нація. Я не хочу, аби нас сприймали, ніби ми щось просимо. Я хочу, щоб сприймали як могутню націю із давньою історією. Ми поважаємо інші народи, але хочемо, аби до нас ставилися так же само і поважали нашу територіальну цілісність.

– Із початком війни роботи у вас додалося?

– Звичайно. Вона просто змінилася. Я президентка благодійного фонду “Подоляни” і до нас багато зверталися і із сиротинців, і зі шкіл, які виховують талановиту молодь, і з будинків людей похилого віку. Зараз додалися внутрішньо переміщені особи. Так само ми багато допомоги збираємо і передаємо на схід, на південь України. Військовим ми допомагаємо уже більше восьми років. Бо особисто для мене війна ніколи не закінчувалася. Те, що вона не була так близько, як зараз, не означає, що її не було. Тож зараз нашій армії допомагаємо активніше, але додалися ще й цивільні за звільнених територіях.

Також підтримуємо творчу молодь. Бо як, говорять, Вінстон Черчилль під час Другої світової війни спитав – а де стаття на культуру у бюджеті? І коли йому відповіли, що усі гроші мають іти на війну, він запитав – а за що ми боремося. Тому у такі важкі часи треба підтримувати усіх, кому потрібна наша допомога.

– Родина підтримує, допомагає?

– Підтримують, допомагають. Без підтримки рідних було б дуже важко. Чоловік дуже допомагає, він мені дає натхнення. Тому що насправді, презентувати країну – це дуже відповідально, і потрібно налаштувати себе відповідним чином.

– А як чоловік дає натхнення?

– Він завжди каже, що все буде добре, що треба перемогти, показати, що Україна – найкраща. Ну і якщо мені треба на пілатес піти чи спортом зайнятися, то він мені допомагає у домашніх і сімейних справах. Взагалі, емоційна і моральна підтримка – це дуже важливо.

– Де ви знаходите ресурс на фоні постійних інформацій про обстріли і смерті?

– Я завжди кажу, що нація стає сильніша у боротьбі. Ми виборюємо свою гідність, своє місце під сонцем. Мені надзвичайно шкода, що потерпає цвіт нації – діти, це надзвичайно жахливо. Але ми живемо  у цікавий час, як і наші предки. Із таким сусідом ми повинні ставати сильнішими і розуміти, що ми є нація. Потрібно бути сильним, уміти захистити свій дім і надати допомогу ближньому. І коли ти бачиш, що ти корисний суспільству, це надає сил – навіть і такі важкі часи.

Ми платимо надзвичайно високу ціну і ми не маємо права схибити

Ми платимо надзвичайно високу ціну і ми не маємо права схибити. Ми маємо стати сильною нацією, повернути кожен сантиметр своєї території. За це ми і маємо боротися до кінця.

– Якщо вас дуже сильно вражає якийсь випадок на війні, як ви боритеся із переживаннями?

– Я намагаюся зберігати спокій і думаю про те, чим я можу бути корисною і як я можу допомогти. Я дякую кожному дню. Я є віруюча людина. І я знаю, що якщо я можу допомогти, я допомагаю.

Я зберігаю спокій, бо у мене троє дітей, і вони всі дивляться на мене. І я перші дні війни, коли було дуже страшно, була невідомість, і чоловік казав, можливо ти поїдеш закордон, я сказала – ні, я буду тут, бо я хочу бути корисна своїй країні і своєму народу. І буду допомагати, кому потрібно, а якщо буде потрібно – я буду захищати. Якщо дали такі випробування, значить треба їх із гідністю пройти. Як говори Теодор Рузвельт, роби те, що ти можеш, там де ти є із тим, що ти маєш.

Я зберігаю спокій, бо у мене троє дітей, і вони всі дивляться на мене

Треба об’єднуватися. Ви бачите, як українці всі об’єдналися – військові, волонтери, народ. У єдності наша сила, і ми маємо бути прикладом для своїх дітей, для нащадків.

– Ви залишаєтеся почесним консулом Угорщини в Україні?

– Так, я лишаюся на цій посаді. Я пояс– Так, я лишаюся на цій посаді. Я поясню чому. Я працюю із угорцями, які в перші дні війни надзвичайно допомагали українцям. Наприклад, у перші дні війни Екуменічна служба допомоги Угорщини передала лише нашому благодійному фонду 4 фури продуктів харчування і засобів гігієни, які я передала на південь і схід – цивільним людям і військовим. Благодійники Угорщини дуже допомогли і у перші війни надали притулок більше 800 тис біженцям з України.

Крім того, в Угорщині є спілка українців, яка фінансується урядом. Для українських дітей вони друкують підручники українською і наймають українських вчителів – бо дитині набагато важче асимілюватися ніж у Польщі. Будують українську церкву.

Моя робота більше культурна і дипломатична. Я хочу показати, що ми поважаємо кордони й історію Угорщини і хочу, аби поважали нашу націю.

– Будете використовувати досвід “Місіс світу” для своєї подальшої дипломатичної роботи?

– Так. Його і треба для цього використовувати. Треба більше налагодити стосунки із азійськими країнами, із африканськими. Донести, що Україна це їх годувальниця. Вони побачили, що з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну у них виникла загроза голоду. Але ми повинні експортувати не лише пшеницю. Маємо переробляти її і отримувати додану вартість. І так з багатьма питаннями. Про це треба говорити.

Взагалі, весь світ зараз об’єднався довкола України. Ми навіть можемо не знати, але Іспанія полікувала найбільше українських військових, Словаччина передала найбільше військової техніки. Треба мати зв’язок із усім світом.

– Ви вже сказали, що будуть благодійні світські раути під час конкурсу «Місіс світ». Очевидно, що там буде можливість поспілкуватися із заможними людьми із різних країн. Як ви будете переконувати тих, хто ще не впевнений, що Україні потрібно допомагати?

– Я завжди кажу, що дипломатія – це не лише консули і посли. Кожна людина є дипломатом. Я хочу себе гарно зарекомендувати. Щоб вони розуміли, що в Україні багато таких жінок. Ставлення до одної людини може трансформуватися у ставлення до всієї нації. І якщо людина розумна, талановита і привітна, то у інших може скластися позитивний образ про весь народ. Тому я завжди кажу, що спортсмени – це спортивні дипломати, як свого часу був Андрій Шевченко чи брати Клички, художники і митці – культурні дипломати, бізнесмени – економічні і тощо.

Звісно, треба знайти людей і заохотити їх вкласти кошти у відбудову України. Але це буде так само залежати і від нашої влади. Думаю, якщо ми підтягнемо економічні умови до вимог Євросоюзу, то до нас прийдуть інвестиції. Зараз зруйнувалися старі школи ведення економіки. І ми можемо побудувати сучасне і набагато краще для наших діток.