Четвер, 19 Червня, 2025
العربية简体中文NederlandsEnglishFrançaisDeutschItalianoPortuguêsРусскийEspañolУкраїнська
Home Blog Page 327

Залужний віддав на ЗСУ $1 млн, які отримав у спадок

0

Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний задонатив ЗСУ $1 млн цього місяця. Гроші генерал отримав у спадок від американця українського походження Григорія Степанця.

Про це повідомляє New York Times.

“Генерал Валерій Залужний цього місяця пожертвував військовим 1 мільйон доларів зі спадку, який отримав від американця українського походження Григорія Степанця, повідомляє родина Степанців. У військовій прес-службі факт пожертви підтвердили”, – повідомляє американське видання.

Видання також наводить статистику про те, як українці допомагають армії. 22,3 млрд гривень за минулий рік пожертвували безпосередньо на армію підприємства та фізичні особи за даними НБУ. На гуманітарну допомогу внески склали 920 млн гривень. 24% усіх українців сказали, що жертвували гроші безпосередньо військовим під час війни.

Як повідомляло BitukMedia, подружжя Тараса і Любові Флисників та їхня донька Зоя із Тернополя розмальовують гільзи для допомоги військовим. Частину із них продають, а частину відправляють на фронт військовим. Виручені кошти також передають ЗСУ.

Фільм “Будинок зі скалок” внесли до шорт-листу кінопремії “Оскар”

0
Фото: GOTEBORG FILM FESTIVAL

Документальний фільм “Будинок зі скалок” (A House Made of Splinters) про українських дітей на війні потрапив до шорт-листу американської кіноакадемії та побореться за статуетку “Оскар”. Над стрічкою працювала команда із Данії, України, Швеції та Фінляндії.

Про це йдеться на офіційній сторінці премії “Оскар”.

Стрічка “Будинок зі скалок” потрапила у до списку кращих документальних фільмів. Знімав її данський режисер Сімон Леренг Вільмонт за підтримки Державного агентства України з питань кіно.

У фільмі розповідають історію кількох виховатильок дитбудинку на сходу України. Він знаходиться поблизу фронту і приймає дітей, які постраждали від війни. Поки що “Будинок зі скалок” очолює список документальних стрічок.

Церемонія нагороджуння відбудеться 13 березня. “Аватар: Шлях води”, “На західному фронті без змін”, та “Банші Інішерина” та ще десять стрічок позмагаються за звання кращого художнього фільму.

Як повідомляло BitukMedia, документальний фільм Шона Пенна Superpower про Володимира Зеленського та Україну презентують на Берлінському кінофестивалі. Цьогоріч дати Берлінале припали на річницю вторгнення рф в Україну.

Покрита послідом картина з хліву виявилася шедевром за 3 млн доларів

0
Антоніс ван Дейк. Автопортрет. Фото - Sotheby's

Покрита пташиним послідом картина, яку знайшли у хліву на американській фермі, виявилась шедевром. Йдеться про ранню роботу відомого фламандського художника Антоніса ван Дейка. Її вартість оцінюють у 3 млн доларів.

Про це повідомляє Artnet.

Виконаний олією ескіз виявили 2002 року в американському населеному пункті Кіндерхук, штат Нью-Йорк. Коли картину виставили на аукціон, місцевий колекціонер Альберт Б. Робертс припустив, що вона належить до Золотої доби голландського живопису і придбав полотно за 600 доларів.

Автентичність знахідки підтвердили тільки у 2019 році. Мистецтвознавець Сьюзан Барнс визнала її шедевром Ван Дейка, що на диво добре зберігся. На думку фахівців, художник виконав цей малюнок на початку своєї кар’єри. На ньому зображений сутулий чоловік похилого віку, обличчя якого приховано тінню, а мускулатура тонко промальована.

Антоніс ван Дейк, Етюд для “Святого Ієроніма” (1615–18). Фото – Sotheby’s.

Це зображення послужило ескізом для картини Ван Дейка “Святий Ієронім”, написаної в 1618-1620 роках і зберігається в музеї Бойманса-ван Бенінгена в Роттердамі. Ескіз Святого Ієроніма — один з двох відомих етюдів Ван Дейка з живою моделлю. Ймовірно, він був створений між 1615 та 1618 роками. Тоді молодий художник працював асистентом в антверпенській студії Пітера Пауля Рубенса.

Антоніс ван Дейк. “Святий Ієронім” (1618-1620) Фото – Museum Boijmans van Beuningen

2021 року колекціонер Альберт Б. Робертс помер. Ескіз Ван Дейка, який він знайшов, продемонструють та виставлять на аукціон у рамках заходу Sotheby’s Master Week у Нью-Йорку. Разом з іншими нещодавно знайденими шедеврами європейського мистецтва ескіз включили до серії «Старі майстри».

Як повідомляло раніше BitukMedia, у музеї Бредіуса в Гаазі (Нідерланди) понад сто років зберігався ескіз, виконаний олійними фарбами. Весь цей час його вважали “грубою імітацією» Рембрандта. Тепер експерти визнали, що це оригінал.

Родина розмальовує гільзи для допомоги військовим

0
Фото: Суспільне

Подружжя Тараса і Любові Флисників та їхня донька Зоя із Тернополя розмальовують гільзи для допомоги військовим. Частину із них продають, а частину відправляють на фронт військовим. Виручені кошти також передають ЗСУ.

Про це повідомляє Суспільне.

Тарас має у Тернополі СТО. Із перших днів повномасштабного вторгнення вони готують автомобілі для передачі на передову. Зокрема, малювали і камуфляжі на авто.

Перші гільзи із фронту. родина розмалювала на прохання знайомих.

Військові з фронту привозили відстріляні безпечні гільзи і запропонували дітям із родини Флисників розмалювати. Гільзи вирішили продавати. Перша сума була 15-17 тис. На зароблені кошти купляли аптечки чи інші потрібні військовим речі, розповідають у родині.

Фото зі своїми гільзами родина публікує у соцмережах – так хочуть заохотити людей до допомоги військовим. Один 90-річний дідусь, наприклад, побачив і запропонував віддати захисникам свій старенький ВАЗ.

Тарасова дружина Любов працює у салоні краси.

“Малюємо ми на цих гільзах нашу українську символіку, атрибути, герби, козаків. Також ми малювали з прапорами країн, які нам допомагають. Нам недавно передали з фронту вже більші гільзи. Моя донечка запропонувала на ній зобразити червоно-чорний прапор”, – говорить Любов.

Малюють також національну символіку, часто просять малювати козаків із популярного мультфільму, один із капеланів попросив зобразити Матір Божу, розповідає Тарас – зараз вона  знаходиться у храмі села Покропивна Зборівської громади. На черзі – тубус від гранатомета.

“Мені подобається малювати, бо я дуже красиво малюю. Хочу стати художником. Я хочу, щоб моє бажання здійснилось, щоб Україна перемогла. І в нашій Україні був мир”, – розповідає донька Зоя.

Як повідомляє BitukMedia, yкраїнський волонтер маріуполець Михайло Пуришев разом із інціативою UAnimals облаштував на вулиці годівниці для безпритульних тварин. Так будуть підгодовувати тих, кого під час евакуації лишили господарі.

Пенсія для павичів: улюбленці нью-йоркців переїжджають

0
Преподобний Патрік Маллой, декан собору, з павичем Джимом. Фото - Colin Schappi for The New York Times

Павичі Гаррі, Джим і Філ роками жили на території собору Морнінгсайд-Хайтс у Нью-Йорку. Але тепер вони переїжджають до заповідника для тварин. Справа в тому, що птахи стали занадто старими і потребують особливого догляду.

Про це розповідає New York Times.

Трійко павичів понад 20 років вештались по території кафедрального собору Іоанна Богослова в Нью-Йорку. Але тепер прийшов час з ними попрощатись. Птахи йдуть на пенсію. У середньому павичі живуть близько двох десятків років, тож ці пернаті – вже довгожителі.

Фото – J.C. Rice

Павичі живуть на території собору 50 років, відтоді як зоопарк Бронкса подарував пташенят. Джим і Гаррі приїхали на початку 2000-х років, Філ — кількома роками пізніше. Ці троє отримали імена на честь колишніх посадових осіб собору або прилеглої кафедральної школи. У 2017 році птахи отримали нову резиденцію, будинок, спроєктований відповідно до готичної архітектури собору.

«Тут в них просто ідилічне життя, —розповів декан собору Дін Маллой. «Люди їх годують. Ми їх годуємо. Ми намагаємося дати їм саме те, що їм подобається, тож окрім пошуку черв’яків, вони люблять мигдаль і капусту. Це суперфуд. Але незважаючи ні на що, вони все одно старіють».

Фото – Colin Schappi for The New York Times

Одного ранку Гаррі знайшли з пораненою ногою. Операція пройшла погано. До кінця життя птах буде носити бандаж для ноги.  Днями Гаррі вже був в заповіднику Animal Nation, де йому перев’язали проблемну ногу. У планах – виготовити для птаха на замовлення скоби. Пару зроблять на 3D-принтері – один можна буде надіти, щойно другий знімуть для чищення.

Невдовзі павичів назавжди відвезуть до притулку для тварин у годині їзди від Собору. 

Фото – J.C. Rice

«Білий павич Філ любить позувати. Думаю, люди зробили багато гарних фотографій. Гаррі любив трохи побешкетувати… Але, думаю, вони все дружили. Джим і Гаррі часто палко розмовляли, і нам завжди було цікаво, про що вони говорять. А Філ частіше тримається сам собою», – розповіла Ліза Шуберт, представниця собору Іоанна Богослова.

Філ, павич, їсть капусту на території Собору Святого Іоанна Богослова на Манхеттені. Фото – Yana Paskova for The New York Times

У християнстві павичі символізують вічне життя та воскресіння Ісуса. Поки що невідомо, чи оселяться при храмі нові птахи.

Як розповідало раніше BitukMedia, у нідерландському місті Хертогенбос суд зобов’язав повітроплавця сплатити компенсацію господарю папуг. Його вартісні пташки побачили повітряну кулю і померли від переляку.

Плече до плеча – дельфіна врятували завдяки “живому ланцюгу” (ВІДЕО)

0
Фото: скрін із відео

28 рятувальників морських тварин із американського міста Клірвотер, Флорида, утворили живий ланцюг, аби вигнати із річки дельфіна. Тварина запливла у гирло і не могла знайти шлях до океану, через що виникла загроза її здоров’ю.

Про це місцевий океанаріум повідомив на сторінці у Facebook.

Учасники рятувальної акції мали намір вигнати дельфіна під міст, який розділяє річку Клірвотер, аби тварина опинилася ближче до океану. Аби спрямувати дельфіна, люди вишикувалися у живий ланцюг та плескали по воді. Дельфін не наважився прорвати його. Натомість люди все більше і більше відтісняли тварину до мосту, аж поки він не проплив під ним.

В океанаріумі кажуть, що дельфін, схоже, не зміг знайти дорогу назад із річки, і рятувальники переймалися, що тривале спілкування з людьми загрожує здатності тварини виживати самостійно в дикій природі.

До порятунку долучилися Служба рибальства Національного управління океанічних і атмосферних досліджень і Комісія з охорони риби та дикої природи Флориди.

Як повідомляло BitukMedia, два місяці знадобилося рятувальній групі зоозахисників, аби відстежити ламантина на ім’я Тіко після того, як його випустили на волю. Тварину віднесло занадто далеко в океан і вона могла там загинути. Тіко подолав рекордні 4 тис. км. Його переслідували на літках, човнах та автомобілях.

“Виплакала душу і тіло”: любовне послання віком 2.5 тис. років стає музейним експонатом

0
Саркофаг, виставлений в Археологічному музеї Ізніка, Бурса, Туреччина. Зображення - IHA Photo

У місті Ізнік, що у турецькій провінції Бурса, відкривається новий археологічний музей. Очікується, що відвідувачі захочуть поглянути на любовний лист віком 2.5 тисячі років. Його адресат – один з полководців Олександра Великого.

Про це повідомляє видання Arkeonews.

Історичне місто Ізнік, яке свого часу було претендентом на список світової культурної спадщини ЮНЕСКО, тепер готується відкрити свій Археологічний музей і приймати спеціальні виставки безцінних старожитностей.

І на те є всі підстави. Історія міста Ізнік налічує понад п’ять тисячоліть. Його стародавня назва – Нікея. Це фермерське місто, оточене масивними середньовічними стінами, розташовувалось на березі широкого озера за 63 км на південний схід від Ялови.

За ці тисячоліття Нікея, оточена родючими землями і розташована на перетині важливих торгових шляхів, була столицею щонайменше чотирьох цивілізацій – елліністичної, римської, візантійської та османської.

Місто також зіграло велику роль в історії християнства — у 325 році нашої ери тут пройшов І Вселенський (Нікейський) собор, а в 787 році у побудованій в центрі міста церкві Святої Софії пройшов і VII Нікейський собор.

Наприкінці IV століття до нашої ери місто належало до володінь Антигона I Одноокого. Він був одним з полководців Олександра Македонського. Антигонія – так називалось місто тих часів. Антигон загинув на полі бою у 301 році до нашої ери.

Тепер в археологічному музеї Ізніка виставлений його саркофаг. На ньому вигравірувано сповнене горе послання. Написала його, ймовірно, жінка, яка кохала полководця. А переклали – фахівці-археологи.

“Я, сумна Арета, виплакала все тіло та душу на могилі Антігона. Я рву на собі волосся від горя і плачу. Це нещастя, смерть, замість звільнити цю дорогоцінну людину, поглинуло мене”.

Крім саркофага Антигона, в музеї експонуватимуть чимало інших найцінніших стародавніх артефактів. Наприклад, мармурову настільну гру римської доби та саркофаг давньогрецького героя Ахілла.

Археологічний музей міста Ізнік, Бурса, Туреччина. Зображення – IHA Photo

Як повідомляло раніше BitukMedia, науковці із норвезького Музей історії культури Університету Осло знайшли найстаріший нині відомий рунічний камінь – йому близько 2 тис. років. За припущенням, напис на ньому міг стосуватися жінки на ім’я Ідібера.

Знайшли рештки плавучої нелегальної наливайки Аль Капоне

0
Фото: Chris Roxburgh/Pen News

Затонулий човен Keuka знайшли американці – фотограф Кріс Роксбург та водолаз Лі Розенбург під поверхнею озера Шарлевуа у штаті Мічиган. Судно було нелегальною наливайкою (так званим “спікізі”-баром), яка належала гангстеру Аль Капоне. Воно затонуло в ході кримінальних розбірок.

Про це повідомляє New York Post.

Спікізі-човен був побудований як баржа для перевозки дров у 1889-му. У 1928-му її переробили на плавучий денс-хол із баром. Він мав довжину пода 60 м і висоту більше двох поверхів.

Місцеві кажуть, що Аль Капоне фінансував гулянки на борту під час “сухого закону”. Гангстер “кришував” заклад із 1929-го по 1932-й, потім Keuka затонув за загадкових обставин.

the Keuka in its day.
Фото: Pen News
Haunting images reveal the wrecked party boat where ‘guests of Al Capone’ enjoyed booze-fuelled celebrations during prohibition
Haunting images reveal the wrecked party boat where ‘guests of Al Capone’ enjoyed booze-fuelled celebrations during prohibition
Haunting images reveal the wrecked party boat where ‘guests of Al Capone’ enjoyed booze-fuelled celebrations during prohibition
Photos of Al Capone’s sunken speakeasy have been revealed.
Усі фото – Chris Roxburgh/Pen News

Роксбург каже, що за словами місцевих, Аль Капоне мав будинок поблизу озера і його ніби як кілька разів бачили на борту судна.

На Новий рік 1931-го п’яний відвідувач застрелив менеджера Keuka Еда Летама. Після цього баржу затопили. Кажуть, що це зробила місцева церковна громада, яка втомилася від “диявольських” вечірок, випивки, музики, напоїв і розпусти.

Як повідомляло BitukMedia, шведські морські археологи знайшли рештки галеону Applet. Він схожий на шведський королівський флагман Vasa, добре відомий історикам.

Документалку Шона Пенна про Україну покажуть на Берлінале

0
Шон Пенн і Володимир Зеленський у Києві. Фото - Офіс Президента

Документальний фільм Шона Пенна Superpower про Володимира Зеленського та Україну презентують на Берлінському кінофестивалі. Цьогоріч дати Берлінале припали на річницю вторгнення рф в Україну.

Про це повідомляє сайт фестивалю.

“Це документальний фільм, знятий за дуже складних обставин, але це також кіно, яке розповідає про роль мистецтва та митців у важкі часи”, – сказав художній керівник фестивалю Карло Чатріан. Він додав, що у фільмі є кадри, зняті Пенном в Україні в листопаді 2021 року, зйомки з Зеленським, а також кадри з Києва на початку вторгнення росії.

Презентація стрічки Superpower стане однією з головних подій фестивалю, оскільки цьогоріч його дати припали на річницю вторгнення РФ в Україну – захід триватиме з 16 до 26 лютого.

Також у рамках фестивалю проводитиметься низка заходів, присвячених підтримці українських кінематографістів. На фестивалі буде спеціальна панель, присвячена варіантам фінансування українського аудіовізуального контенту. 

Нагадаємо, дворазовий лауреат премії “Оскар” Шон Пенн щонайменше тричі під час повномасштабного вторгнення приїжджав до України. Американський актор і режисер передав Президенту Зеленському один зі своїх “Оскарів” як символ віри в перемогу України у російсько-українській війні. Відзнака перебуватиме в Україні до закінчення воєнних дій. Натомість Пенн отримав від президента України орден “За заслуги” ІІІ ступеня “за зміцнення міждержавної співпраці, підтримку суверенітету й територіальної цілісності України, вагомий внесок у популяризацію Української держави у світі”.

45 хвилин боротьби: 12-річний хлопчик випадково зловив триметрову акулу

0
12-річний Кемпбелл Кінан зловив на вудку велику білу акулу у штаті Флорида, США. Фото - Katie Savage

12-річний Кемпбелл Кінан з Массачусетса випадково зловив на вудку велику білу акулу. Це сталось під час риболовлі у штаті Флорида, США.

Про це повідомляє ABC News.

Кемпбелл Кінан приїхав до штату, щоб підтримати сестру на турнірі з хокею. Пізніше його сім’я вирішила вирушити на рибалку. Хлопець був на риболовецькому судні не вперше. За його словами, він регулярно буває на риболовлі і любить це заняття.

Риба, яку витягував хлопчик, чинила відчайдушний опір. Було зрозуміло – упіймалось щось велике. Щоб підтягти улов до судна, Кемпбеллу знадобилася допомога капітана. “Ми стягуємо з Кемпбелла пальто і бачимо, як по ньому тече піт”, – згадує мати хлопчика, Коллін. Нарешті риба з’явилася на поверхні води, і хлопчик зрозумів, що спіймав триметрову білу акулу. Щоб упоратися з нею, знадобилося близько 45 хвилин. Риба виявилася акулою завдовжки близько 3 м і вагою до 300 кг, повідомила мати Кемпбелла Колін Кінан.

Затягувати акулу в човен рибалки не стали – в США існують правила, що забороняють витягувати білих акул з води. Але вони підтягнули хижачку досить близько, щоб капітан позначив її, перш ніж відпустити. Така позначка допоможе експертам у вивченні характеру міграції акул.

Акулу охрестили Ян-Ян на честь тренера сестри Кемпбелла, який був на борту і спостерігав за подіями.

Колін заявила, що пишається рішучістю та завзятістю сина. “Він нізащо не відпустив би котушку”, — стверджує вона.

Фото –  Katie Savage

Як розповідало раніше BitukMedia, у ПАР дев’ятирічний хлопчик упіймав на вудку 146-кілограмову бронзову акулу. Справився без допомоги дорослих, але за підтримки батька, від якого й успадкував любов до рибної ловлі.

Стежте за мовою: ​​заборонили називати мумій муміями

0
Мумії Британського музею. Фото - Alarmy

Лондонський Британський музей та Національні музеї Шотландії відмовились від терміна “мумія”. В якості альтернативи пропонують фразу “муміфікована людина” або “муміфіковані останки”.

Про це розповідає Leading Britain’s Conversation. 

Науковці не вважають слово “мумія” неправильним, але воно, на їхнє переконання, дегуманізує людей, які колись жили. Водночас використання терміна “муміфікована людина” спонукає відвідувачів з повагою ставитись до них.

“Там, де нам відоме ім’я людини, ми використовуємо його, інакше ми пишемо “муміфікований чоловік, жінка, хлопчик, дівчинка чи людина”, тому що маємо на увазі людей, а не об’єкти”, – розповів представник музею.

Термін “мумія” використовується для позначення останків приблизно з 1615 року. Вважається, що він походить від арабського слова “муммія”, що перекладається як “бітум”, речовина, що бальзамує.

Як повідомляло раніше BitukMedia, польські дослідники за допомогою сучасних технологій відновили обличчя мумії, відомої під ім’ям “Таємнича леді”. Йдеться про єдину у світі вагітну забальзамовану жінку. Припускають, що вона померла 2000 років тому на 28-му тижні вагітності. Тепер можна роздивитись її обличчя.

Бранець печери: два дні тривала операція з порятунку бультер’єра (ВІДЕО)

0
Команда, яка була задіяна у порятунку Джакса. Фото - Facebook/Jake Cassar

Рятувальники та волонтери зі штату Новий Південний Уельс (Австралія) провели складну операцію. Вони визволили з печери домашнього собаку. Стаффордширський тер’єр Джакс опинився в кам’яній пастці під час прогулянки узбережжям у містечку Вайонг-Крік зі своїми власниками. На допомогу собаці кинулися всі, хто вмів працювати з альпіністським спорядженням.

Про це розповідає Daily Mail.

Пес звалився в ущелину у скелях. Вибратись самостійно або з допомогою господарів тварині не вдалось – настільки вузькою виявилася западина. У відчаї Дебора Мей, хазяйка Джакса, звернулася по допомогу через свої соцмережі до місцевої спільноти та волонтерів.

“Хтось може допомогти? Будь ласка! Потрібна важка техніка, щоб пробитися крізь скелі у Вайонг-Крік та звільнити з пастки собаку”, — написала Дебора.

Господарі тварини зізнаються, що навіть не очікували, що на їхній заклик відгукнеться так багато людей. Частині волонтерів навіть довелося просто стояти поряд, бо на місці була вже ціла армія рятувальників та добровольців.

Менше з тим, Джакс залишався бранцем печери цілих два дні, доки не прийшов час його тріумфального визволення. Власники, за їхніми словами, страшенно хвилювались і навіть готувались до найгіршого. Однак вони допомагали рятувальникам всім чим могли: давали підказки, викликаки гавкіт Джакса у відповідь. Гавкіт давав надію, що до собаки встигнуть дістатись вчасно. Й історія, зрештою, закінчилась хеппі ендом.

Волонтери зняли на відео момент, коли рятувальники радісно вигукують: “Ми спіймали його!”, і після змучений пес з’являється з отвору у скелі. У пса переляканий і виснажений вигляд, але Джакс явно вдячний і навіть виляє хвостом.

Одразу після порятунку собака відмовлявся від води. Це списали на шок. Тварину оглянули ветеринари і лише після обстеження дозволили власникам забрати Джакса додому. Господарі повідомили, що собаку нарешті викупали, дали відпочити та добре виспатись.

На своїй сторінці у соцмережі Дебора Мей зізналася, що була приголомшена таким відгуком і подякувала всім за підтримку. Майже вся спільнота, за її словами, була зосереджена на порятунку її улюбленця, а її саму закидали пропозиціями надати необхідне для робіт обладнання.

Джакс вдячний своїм рятувальникам. Фото – Facebook/Jake Cassar

Як повідомляло раніше BitukMedia, у Таїланді мавпа вкрала у жінки документи та значну суму грошей — 50 тисяч бат. Це  близько 1500 доларів США. Рятувальники, які прибули на місце, були змушені застосувати альпіністське спорядження.

Волонтер із Маріуполя облаштував годівниці для тварин у Бахмуті

0
Фото: mykhailo.puryshev/Instagram

Український волонтер маріуполець Михайло Пуришев разом із інціативою UAnimals облаштував на вулиці годівниці для безпритульних тварин. Так будуть підгодовувати тих, кого під час евакуації лишили господарі.

Про це в Instagram повідомило видання ШоТам.

Михайло – батько чотирьох дітей. У найгарячіших точках він допомагає українським військовим, цивільним та тваринам. Чоловік возив під обстрілами гуманітарну допомогу до рідного міста, а дорогою на “материк” евакуював цивільних.

Потім волонтер відвідував Київщину, Харківщину та Херсонщину після деокупації.

“Мета нашої команди – допомагати, тваринам у тому числі. Це та людяність і піклування про інших, на основі якої українці боронять і відновлюють нашу країну. Сьогодні ми облаштували годівничку для безпритульних тварин у Бахмуті. Не всі люди змогли вивезти своїх улюбленців, тому будемо підтримувати тварин разом”, – написав Михайло у себе на сторінці.

Як повідомляло BitukMedia, pодина вчителів із Запоріжчини Костянтин Швець та Світлана Бован проводять із дітьми онлайн-заняття за 20 км від лінії фронту. Будинок їхній пошкоджений, іноді під час занять доводиться видертися на дах, аби отримати гарний сигнал, але це педагогів не спиняє.

Війна розвіяла сумніви, чи потрібна нам власна держава – Мирослав Маринович

0
Фото: УП

22 січня Україна відзначає День Соборності. 104 роки тому Українська Народна Республіка та Західноукраїнська Народна Республіка підписали Акт злуки – таким чином утворилася єдина українська держава. Однак тоді існували політичні протиріччя між Києвом та керівництвом ЗУНР, вони керувалися власними інтересами, через що українська держава не протрималася.

В умовах нинішньої повномасштабної війни регіональні розбіжності зникають. Протистояння із росією стало ще одним “майданом”, котрий змінив наше суспільство. Для України характерна єдність у багатоманітті – і це та ідея, яку ми уже викристалізували. Однак ще маємо стати державницьким народом, який тверезо дивиться на своїх лідерів.   

Такі думки в інтерв’ю BitukMedia висловив член-засновник правозахисної Української Гельсінської групи, колишній радянський політв’язень, проректор Українського Католицького Університету у Львові Мирослав Маринович.

Які основні точки єднання в українському суспільстві висвітлила війна, широкомасштабна фаза якої почалася 24 лютого?

– Тридцять років у нас були суперечки в Україні щодо того, чи є для нас цінністю власна держава. Дуже багато людей не відчували потреби в ній. Сьогодні війна висвітлила велику цінність власної держави, можливість жити тим життям, яким ми хочемо. Бо ніде ми не матимемо такої свободи і такого морального права, як у власній державі. І це фантастична зміна в історії України. Потребу у власній державі нам не треба уже доводити, це аксіома.

Другий момент – це об’єднання навколо цінностей – людяності, добра. Мені доводиться викладати в УКУ уже впродовж кількох років тему цінностей. І я спостеріг, що кілька років тому молодим людям важче було довести необхідність цінностей. Вони слухали, ніхто не заперечував, але в очах прочитувалося: “Якщо мої інтереси змусять мене відкласти цінності в бік, то я це зроблю”.

Нас поки що рятує від самопоїдання лише спільний наш ворог

Війна виопуклила для нас цінності. Добро і зло, світло і темрява – це ті терміни, якими ми користуємося, коли описуємо цю війну. Нас вжахнули воєнні злочини росіян у Бучі, Ірпені, Харкові, Маріуполі, весь схід України всіяний тілами мучеників. І ми жахаємося цьому із позиції нашої власної вірності цінностям. Ми собі не можемо уявити, як можуть люди в ХХІ ст. чинити такі звірства.

Бодай, власна держава і визначальні цінності стали для нас ключовими.

Щодо цінностей. Останній місяць в українському Фейсбуку було дуже багато скандалів. Це показує, як мені здається, що зараз ще багато питань наше суспільство не проговорило і не сформувало спільну позицію щодо них.

– Так, дійсно, були різні скандали. Тому що суспільству стало нестерпно бачити, що знаходяться все-таки люди, які не живуть цінностями, хочуть якось дотягнути до кінця війни і жити так, як вони жили до неї. І те, що вони наступають на цінності, людей дуже дражнить, це дуже болить, і вони відповідно реагують. Тож з одного боку я розумію цих людей.

З іншого боку, я цілком поділяю вашу тривогу. Тому що те, що наші суперечки стають в час війни такими затятими, говорить мені про те, що нас поки що рятує від самопоїдання лише спільний наш ворог. Лише той факт, що ми мусимо перед його лицем бути консолідованими, змушує наших людей збавляти оберти і все-таки враховувати, що сьогодні війна.

Мене дуже хвилює, що коли війна закінчиться, того стимулу може не бути. Й українці тоді можуть впасти у свою традиційну хворобу, яку митрополит Андрей Шептицький назвав моральною гемофілією. Як при справжній гемофілії від найменшого порізу кров не спиняється, і людина може померти, так і за моральної гемофілії, за Щептицьким, не зупиняються наші суперечки. І вони можуть так тривати, перетворюючи опонентів у вічних ворогів, часом іще більших, ніж той справжній ворог, який чигає на нас.

І небезпека є дуже великою. Тому я де тільки можу, нагадую українцям, що ми мусимо бути обачними. І так як ми, коли хворіємо, беремо відповідні таблетки, так і тут – має діяти наша пам’ять і обачність, щоб ми не перетворювали наші часом цілком легітимні суперечки в одвічну ворожнечу.

– Нажаль, в українців дуже коротка пам’ять. Ми забуваємо помилки наших політиків і пробачаємо їх – і, можливо, це добре. А з іншого боку, це веде до сліпої закоханості в того чи іншого політика і такої ж сліпої ненависті до його опонентів.

– Ви зачепили важливу проблему, яку я назвав би так – нам важко стати державницьким народом. Народом, який уміє управляти своїми емоціями та бажаннями, розставляючи належні пріоритети. Ми очікуємо, що президент чи лідер буде святим, а він таким не виявився. І тому ми його відкинемо, будемо шукати нового святого, уявимо собі, зробимо із звичайної людини святого. А тоді розчаруємося.

Нас постійно кидає від “осанна” до “розпни”

Отже нас кидає від “осанна” до “розпни”. І ніяк ми не можемо зрозуміти, що у природі у жодній країні немає святого лідера. Ми повинні на них дивитися тверезими очима. Ми повинні дякувати їм за те, що вони роблять добре. Але ми повинні і так формувати механізми контролю за керівником держави, щоби його негативні сторони не позначалися негативно на усій державі.

Скажімо, Вінстон Черчилль у Британії. Хіба він був святим? Ні. Навіть недавно вийшла книга, яка показує дві його сторони – світлу і темну. Але британці визнають його як великого діяча. Тобто, британці уміють бачити в Черчиллі позитивне, що він у час війни уберіг Британію. Але при цьому за ним – купа помилок, усяких слабинок, за які після війни його й усунули від влади.  Нам потрібно навчитися такої мудрості.

– Це наша постколоніальна травма – пошук великого вождя, гетьмана чи іншого лідера?

– Це, без сумніву, є травмою. Але я не вбачаю, що це родова навічна травма. Я запропоную вам порівняти дві наші революції – Помаранчеву і Революцію Гідності.

На Помаранчевій революції люди стояли і кричали “Ющенко! Ющенко!”. Це власне було очікування Месії, того лідера, який прийде і все зробить. На Революції Гідності уже не кричали “Порошенко!”.

Я думаю, що наш народ потребує часу, щоб дозріти, щоб стати справді державницьким народом. А щоб це сталося, потрібно, щоб журналісти, громадські діячі доносили це завдання.

Все ж таки, чому ми тримаємося купи? Ми витримали кримінальний олігархат, кризи, режим Януковича, війну, помилки усіх наших урядів. У чому секрет?

– Від самого 1991-го на Заході чимало політиків очікували, що ось-ось Україна розколеться. Ні, не сталося, ви маєте рацію. Мало того, Україна стає сильнішою, стає більш злютованою – у сенсі єдиною. Я не знаю причини. Для мене це Божа ласка.

Я просто дивився, як мінялися люди на Майдані, як вони осяяно, тепло і радісно сприймали один одного, з любов’ю. Хоча усі ми були з різних регіонів України, але нас щось об’єднувало. На Революції Гідності нас об’єднала гідність. На Помаранчевій Революції нас об’єднало почуття справедливості і те, що його травмували.

нА РІВНІ СУСПІЛЬНИХ ІНСТИНКТІВ МИ Є ОДНАКОВІ

Тобто на рівні суспільних інстинктів, на рівні реакцій, на рівні, якщо хочете, якоїсь національної ідеї, ми є однакові. Що у Полтаві, що у Львові, що в Одесі, що у Києві, коли якийсь керівник працює із порушенням правил, нам це не подобається і ми реагуємо. Звісно, у радянський час нас могли насильством притлумити, але все-таки кожен із нас у такий момент говорить собі, що це несправедливо.

Росіян, у свою чергу, об’єднує почуття не справедливості, а єдиної імперії. Те, що добре для імперії, добре і для них.

Ви вже двічі згадували про майдани і про те, як разом із ними змінювалося суспільство. До чого нам треба дійти зараз і чи можемо ми до цього дійти без третього майдану?

– По-перше, ми вже мали три майдани. Не забуваймо про Революцію на граніті 1990 року. Це був перший майдан. Він був ще дуже несміливий, тільки перші паростки. Але це була надзвичайно важлива подія, і вона уже дала чуття єдиної родини серед українців.

По-друге, нашим черговим “майданом” стала війна. Ви подивіться, як вся країна об’єдналася. Бо дотеперішні майдани об’єднували лише частину України. Сьогодні ж практично уся наша земля об’єднана одним і тим самим духом.

Ще один майдан означатиме, що ми не навчилися жити як цивілізована держава

Тому я дуже хочу вірити, що ми обійдемося без майдану, який буде спрямований проти чергового нашого керівника. Бо якщо він відбудеться, то це означатиме, що ми нічого не навчилися і, збудувавши нашу державу, не вміємо контролювати наших “гетьманів”. Вони мають служити народові, а не панувати над ним. І якщо відбудеться майдан, то це означатиме, що ми не навчилися жити нормальним життям цивілізованої держави.

Попри патетичні заяви про єдність, ми все ж маємо такі факти, як у Чернігові, коли хтось собі приховав “гуманітарку”, вона навіть погнила, але людям безкоштовно не дісталася. Що з цим робити?

– Прочитайте книжки про Першу і Другу світові війни – і ви обов’язково натрапите на відчай людський, що в час таких великих страждань знаходилися люди, які наживалися на війні, втрачали абсолютно моральне обличчя і так далі.

Війна – це ніби синхрофазотрон. Опиняючись у тих умовах, людина іде або до добра, або до зла, ніби у магнітному полі. Такий вибір між добром і злом людина робитиме і після цієї війни.

Звісно, має діяти верховенство права. Але знову ж таки, має бути мудра державницька дія. Таких людей треба притягати до відповідальності, інакше буде затруюватися державний організм.

Після падіння росії ми знайдемо спільну ідею, яка нас утримає?

– Я думаю, що ми її уже знайшли. Це єдність у багатоманітті. На фронтах цієї війни українці сидять разом в окопах. І мені хочеться вірити, що наші регіональні, мовні, релігійні відмінності – все там зникає. У тих екстремальних умовах на передній план виходять головні речі.

Тож, я переконаний, що цю формулу єдності у багатоманітті  ми випробували на майданах і утвердили у нинішній війні. І хочеться вірити, що нам вистачить мудрості не розтринькати на дрібні суперечки те головне, що ми здобули.

У “Нічній варті” знайшли незвичайну хімічну сполуку

0
"Нічна варта" Рембрандта (1642 рік). Зображення - Rijksmuseum/Public Domain

Команда європейських дослідників виявила рідкісну сполуку свинцю у шедеврі Рембрандта “Нічна варта”. Це несподіване відкриття дозволяє по-новому зрозуміти техніку живопису XVII століття та історію збереження антикварної картини, яку вандали намагатись знищити тричі, а відновив – Штучний інтелект.

Про це повідомляє Science Daily.

Картина “Нічна варта” написана 1642 року. Вона вважається найвідомішою роботою Рембрандта й є перлиною Державного музею Амстердама. Справжня назва цього групового портрета – “Виступ стрілецької роти капітана Франса Баннінга Кока і лейтенанта Віллема ван Рейтенбюрга”. Назву “Нічна варта” картина отримала у 1790-і роки.

Дослідники вивчили крихітні зразки фарби з полотна за допомогою мікрорентгенівських зондів. Так вони виявили форміат свинцю – сіль свинцю та мурашиної кислоти. Ці безбарвні розчинні у воді кристали раніше ніколи не знаходили на старовинних картинах – лише на сучасних. Можливо, тому що форміат свинцю швидко зникає з полотна.

Знайдена сполука свідчить, що хімічний склад історичних полотен дуже складний. Вчені спробували змішати у лабораторії фарбу, яку використовував Рембрандт. Вони припускають, що художник отримував її з нагрітої лляної олії та розчиненого оксиду свинцю. При цьому вчені не виключають, що форміат міг потрапити на картину і під час реставрації.

“Нічна варта” цікавить науковців не вперше. У 1715 році картину обрізали з усіх боків – щоб вона помістилася на стіні між двома дверима в мерії Амстердама. Справа в тому, що це найбільше полотно з усіх картин Рембрандта – 379,5 × 453,5 см. Митець навіть писав її не в майстерні, а садку біля будинку – в ньому вона не поміщалась. 

Через 306 років штучний інтелект (ШІ) відновив відсутні частини полотна. Так у 2021 році на ньому з’явилися три нові персонажі.

Так первинно виглядала «Нічна варта». Оригінал у «рамці» з відновлених частин. Фото – RIJKSMUSEUM/REINIER GERRITSEN

Алгоритм ШІ навчався на двох зображеннях – відсканованому оригіналі Рембрандта та копії його роботи, зробленої Геррітом Лунденсом. Це полотно зберігається в Лондоні, воно було створене ще до обрізки “Нічної варти”. Штучний інтелект попіксельно відновив відсутні частини шедевра: 60 см ліворуч, 22 см згори, 12 см знизу і 7 см праворуч. Він орієнтувався на оригінальні деталі та кольори.

Як змінилась “Нічна варта»? З’явилися три персонажі ліворуч – двоє чоловіків та хлопчик; шолом на чоловікові з правого боку картини тепер видно повністю; чіткіше видно хлопчика, що тікає, на передньому плані зліва; змінилась композиція картини, персонажі опинилися в інших місцях.

Фото – RIJKSMUSEUM/REINIER GERRITSEN

У 2018 році Рейксмузеум Амстердама (Нідерланди) розпочав реставрацію картини. Цей процес транслювали у прямому ефірі. 

Шедевр тричі зазнавав напади вандалів. 13 січня 1911 року чоботар, протестуючи проти неможливості знайти роботу, спробував порізати картину ножем, але товстий шар лаку захистив картину. 14 вересня 1975 звільнений психічно хворий шкільний вчитель Вільгельм де Рейк завдав картині кілька зигзагоподібних порізів, стверджуючи, що це йому наказав зробити Бог. Тоді полотно вдалось реставрувати. 6 квітня 1990 інший психічно хворий чоловік, який втік з лікарні, оббризкав картину кислотою. Охоронці змили кислоту водою, постраждав шар лаку, але полотно вціліло.

Як повідомляло раніше BitukMedia, у музеї Бредіуса в Гаазі (Нідерланди) понад сто років зберігався ескіз, виконаний олійними фарбами. Весь цей час його вважали “грубою імітацією” Рембрандта. Тепер експерти визнали, що це оригінал.