Останнім часом активну участь у російсько-українських переговорах бере Туреччина. Однак у Берліні не виключають залучення і Китаю.

Німеччина серед європейських країн має чи не найтісніші зв’язки із Китаєм. Одною із передумов успішного розвитку Німеччини тривалий час було те, що вона експортувала у Китай свою продукцію і купувала дешеві китайські товари. Пекін зацікавлений у інвестиційній угоді з ЄС, яку неможливо укласти без згоди Берліна. У травні цього року Китай запустив залізницю до Німеччини – в обхід росії. Хоча навіть після початку війни 2014 року у кремлі марили про «вісь Пекін-Москва-Берлін», яка могла б, як вони казали, «знищити Америку». 

Можливо, саме тому у німецьких експертних колах все частіше звучать думки, що Пекін міг би якось вплинути на хід війни, утихомирити росію і стати посередником для переговорів. Німці говорили навіть про те, що Китай міг би сам ввести своїх миротворців в Україну – навряд чи росіяни наважились би у них стріляти.

Про те, чи дійсно втручання Китаю могло допомогти закінчити війну між Україною та росією, які у цього є перспективи і небезпеки BitukMedia поспілкувалося із аналітиком Стокгольмського центру із вивчення Східної Європи при Шведському інституті міжнародних відносин Андреасом Умландом.

– Пане Умланде, останнім часом чую від експертів із Німеччини, що Китай міг би допомогти припинити війну України з росією. Зокрема, про це мені сказали німецький професор політології Андреас Хайнеманн-Грюдер і колишній посол США до Німеччини Джеймс Бінденагель. Як ви вважаєте?

– Важко сказати, оскільки Китай зараз займає таку усереднену позицію. За риторикою він наче як союзник Росії, але якщо подивитися на реальні справи, то це не союзницька поведінка. Він утримується від голосування на Радбезі ООН, коли справа стосується Росії, Китайські банки частково вийшли із Росії. Китай зараз більше купує російських енергоносіїв, але, скоріш за все, це більшою мірою пов’язано із національними інтересами.

Крім того, існує ратифікований договір про дружбу між Україною та Китаєм, який був укладений ще в часи Віктора Януковича. Там доволі детально прописано, що Китай визнає територіальну цілісність України, її кордони і суверенітет. Думаю, цей договір теж стримує Пекін. У Будапештському меморандумі також є запевнення з боку Китаю про безпеку України.

Китай і росія оголошують про проекти, які насправді ніколи не відбуваються

А публічно оголошується про проекти, котрі насправді ніколи не відбудуться. Десь півроку тому була доповідь російського опозиціонера Володимира Мілова. Він прийшов до висновків, о там багато слів, але мало результатів.

– Чому зараз у Німеччині говорять про те, що Китай може допомогти у припиненні війни України та росії?

– Я думаю, що багато хто так думає, не лише у Німеччині. Все, що може зробити зараз Захід, це збільшити санкції і поставки зброї – більше принципових кроків у нього не лишилося. Зараз провідну роль грає Туреччина. Але якби Китай взявся за організацію переговорів, то шансів у них, певно було б більше. Тому що Китай – це країна, потужніша, ніж Туреччина. Це великий ринок для Росії.

Якби Китай взявся за організацію переговорів, то шансів було б більше, ніж у Туреччини

Рішення, прийняте за сприяння Китаю, ймовірно, означало б відведення російських військ. Але росія до цього поки не готова. Тому поки немає сенсу говорити про це.

– Виведення російських військ у тому числі і з Криму?

– Ну, взагалі-то, так. Договір з Китаєм був підписаний тоді, коли Крим ще не був анексований, але ратифікували його уже після анексії – за Петра Порошенка (Україна вважає за краще вживати слово «окупація» щодо Криму, оскільки слово «анексія», як вважається, надає злочинам росіян ознаки певної легальності, – ред.). І там немає виключення стосовну Криму.

посередництво китаю могло б означати виведення російських військ із Криму

Китай не чіпає поки тему Криму, бо він має зв’язки й інтереси у Центральній і Східній Європі, і в Україні. Тому для нього це дуже чутливе питання. Певно, поки надто багато нюансів. Хоча він може втрутитися, якщо побачить свій інтерес. Але поки росія як антизахідний, антиамериканський союзник дуже важливий для Пекіна.

– Чи може це бути, наприклад, миротворча місія Китаю в Україні?

– Якщо й буде миротворча місія, то скоріш за все, це буде від ООН – і не так важливо, звідки ці солдати, там часто є і африканські, і азійські. Китай міг би надіслати своїх солдат у таку місію, але його роль не була б вирішальною. Але якби Пекін вклався у це так, як це робить Анкара, то це має більшу вагу.

– Китайські журналісти працювали в Україні від початку війни 24 лютого, але освітлювали роботу росіян, спілкувалися із «кадирівцями» тощо. Можемо сказати, що Китай від самого початку широкомасштабної війни ставиться до України упереджено, і якщо він і виступить в якості якогось миротворця, то буде відстоювати інтереси росії?

– Так, я боюся, що так і буде. В крайньому разі, він буде робити вигляд, що у всьому цьому він на боці Росії. Але великих економічних інвестицій в росію не було. Нема і військової допомоги – і, ймовірно, не буде. І що головне – навіть мова не йде про військову допомогу.

– Зараз між США та Китаєм загострився конфлікт через візит Ненсі Пелосі і ряду конгресменів на Тайвань. Якби Пекін долучився до завершення війни в Україні, то це лише б загострило протиріччя? Чи навпаки, Україна стала б точкою примирення Пекіна і Вашингтона?

– Це б залежало від того, яку позицію зайняв би Китай. Якщо дивитися на це оптимістично, то якби він виступав за повне повернення територіальної цілісності, суверенітету України, тоді це, звісно, привело б до зближення із Заходом. Але якщо він буде протежувати «Мінськ-3», то це скоріш за все може навіть загострити стосунки Заходу і Китаю.

відстоювання територіальної цілісності України зблизило б Китай із заходом

– Мені розмови про конфлікт між «колективним» Заходом і Китаєм видаються надто розмитими. Все-таки центральні країни ЄС себе добре почувають у співробітництві із Пекіном. ЄС взагалі намагався балансувати між росією і Китаєм, аби ці країни одна одну взаємно стримували.

– Можливо, так було раніше. Але що я відчуваю за останні п’ять років у Німеччині та і в ЄС загалом скептицизм стосовно Китаю росте. І уже нема таких розбіжностей у підході між Європою і США. Звісно, за останні півроку США грають провідну роль у конфлікту Росії та України, оскільки Мінського формату уже нема, Нормандського також. Стосунків між Ангелою Меркель і Володимиром Путіним уже нема – а нові не відбулися.

– Ймовірно Китай захоче долучитися і до відбудови України після війни. Відомо про ті кабальні кредити, які видає Китай, а потім забирає збудовані на них заводи. Чи є ризик, що Україна потрапить потім в економічну залежність до Пекіну – як уже відбулося із Грецією та африканськими країнами?

– Так, я вважаю, що Україні треба бути дуже обережною, щоб не потрапити у пастку. Але в будь-якому разі Захід буде грати вирішальну роль. В будь-який момент буде вступ в ЄС. Тож я був би скоріше за китайські інвестиції. Тому що чим більше їх буде, тим краще буде для України. Може бути, скоріш за все, що США і ЄС скажуть, що не хотіли б, аби Китай робив інвестиції у якісь чуттєві сфери. Як було із «Мотор-Січчю» в Україні чи інвестицій китайської Huawei – говорили, що це може бути джерелом промислового шпіонажу чи промислового впливу.

частина китайської еліти має проукраїнські настрої

– Ми згадали про Ердогана. Але там є своя мотивація – внутрішні проблеми, вибори наближаються, залежність Туреччини від українського зерна. А яка мотивація буде у Китаю?

– У Туреччині, ймовірно, дійсно є велика внутрішньополітична складова. Ердоган дійсно хоче відволікти електорат від економічних складностей. Тому і ця конфронтація довкола вступу Фінляндії і Швеції у НАТО.

Україна все-таки далека від Китаю. А для Пекіна надто багато мін у цих переговорах – не образити росію, не порушити договори із Україною, не пересваритися ще раз із Заходом. В Анкари також є суперечливі інтереси, але для Ердогана це все ж більш важлива сфера політики. У Туреччини, скажімо, є ще спільні із Україною інтереси у Чорному морі.

– Тож можна сказати, що найближчим часом ми залучення Китаю до вирішення конфлікту в Україні не побачимо?

– Я надто погано для цього знаю Китай, я не читаю китайською і однозначно я вам не зможу сказати. Українська важлива для їх «Шовкового шляху», у жовтні відбудеться ХХ з’їзд Компартії Китая, на якому Сі Цзіньпін планує переобратися. Більшість китайці стоять, певно, на боці Росії. Але я чув, що в китайській еліті багато симпатизують скоріше Україні. Бо там є певний постколоніальний синдром. І боротьба за незалежність знаходить симпатію принаймні у частини еліти Комуністичної партії Китаю.