Щотижня протягом трьох місяців Крістофер Адамс випускав по 4 тис. метеликів-плодожерок у родючі сади Колумбійської ущелини. Йдеться про дослідницький проєкт. Його мета – зменшити популяцію шкідників через генетичні зміни. Противники проєкту застерігають – “гра в Бога” ризикована.

Про це пише Statesman Journal.

Сірі метелики завдовжки 15 мм не особливо помітні. А от коли вони відкладають свої личинки у яблука, груші, волоські горіхи тощо, завдають дуже помітної шкоди. За даними 2018 року, збитки від шкідників вже обійшлись садівникам американського штату Вашингтон у понад півмільярда доларів. 

Саме тому професор Адамс випустив у сади багато тисяч цих метеликів. Ні, він не агротерорист. Кожна випущена ним особина була стерилізована.

«Ці стерилізовані самці і самки літають і спаровуються з дикими метеликами свого виду, – пояснив Адамс. – От тільки  потомства в них не буде».

Бо ж не пестицидами єдиними. Генетичні зміни популяції шкідників – це один з дослідницьких проектів, спрямованих на інтегровану боротьбу з ними. 

У далекому 1992-му в Британській Колумбії (Канада) вже експериментували зі стерилізованими плодожерками. Результат – скорочення популяції шкідливих метеликів на 94%. Отже, і обсяг застосовуваних пестицидів теж істотно зменшився.

Як зазначив професор Адамс, відтоді цей метод боротьби з плодожерками більше не застосовували ніде у світі. Нині ж він має намір довести, що подібна програма може працювати у районі ущелини річки Колумбія.

Між тим, Крістофер Адамс зазначає, що цілковито винищити шкідників все одно неможливо.  “Вони чудово вміють виживати. Якщо по всій окрузі залишиться єдина необроблена пестицидами яблуня десь на задньому дворі, цього їм достатньо, аби вижити».

За словами професора, більшість садівників штату Орегон із задоволенням використовують непестицидні засоби боротьби. Бо всі комахи рано чи пізно розвивають у себе стійкість до хімікатів.

Критики цього проекту зазначають, що «Гра в Бога» з природними процесами може виявитись дуже ризикованою і матиме катастрофічні наслідки. Як, скажімо, в Австралії. 

Так у 1935 році туди завезли американських очеретяних жаб. Ті мали поїдали очеретяних жуків. Однак ненажерливі та отруйні амфібії жуків проігнорували. Чого не скажеш про інші австралійські види. Очеретяні жаби активно їх знищували, ще й нівроку розмножились. Зараз в Австралії жирує понад 200 млн очеретяних жаб, а от очеретяних жуків менше так і не стало.

Після грандіозної невдачі з жабами та жуками будь-яке втручання у місцеву екосистему проходить через кілька рівнів наукової та політичної перевірки.

Як повідомляло раніше BitukMedia, близько 4 тис. собак породи бігль чекають на своїх господарів після того, як зоозахисні організації врятували їх із розплідника у штаті Вірджинія, США. Тварин вирощували для медичних експериментів.