У ніч на 30 вересня російський диктатор володимир путін підписав укази про визнання суверенітету херсонського та запорізького народів на основі псевдо-референдумів. У цей же час BitukMedia спілкувалося із мешканкою міста, якому такої долі вдалося уникнути, – Анастасією Скубловою із Миколаєва. Одночасно на місто налетіли дрони «Шахіди» і дівчина відповідала на питання журналіста із підвалу.

Настя розповіла BitukMedia про те, як живе зараз місто, як вдається підтримувати побут за відсутності нормального доступу до води і під час постійних обстрілів.

– Насте, прочитав у мережі, що ваше місто вже величезну кількість днів без води. Вирішив запитати, як ви.

– Із 12 квітня (без води, – ред.).

Та як. Іранські дрони он літають зараз. Вдень касети. Вночі С-300. По-миколаївськи.

– “Гребете”? Навіть не питаю, чи “вигрібаєте”.

– М’яко кажучи, що залишається? (смайлик сміється до сліз) Людина до всього звикає. Але вже хочеться відвикати.

– Як поживає звіринець (у Анастасії пацюки, собака, кіт і равлики-ахатини, – ред.)?

– Головне, що здорові, – все інше буду вирішувати вже потім. Але буде багато клопоту, нажаль. Собака, наприклад, раніше добре знав, що туалети – це коли ми прийдемо додому з роботи. І терпів дуже гарно. А зараз ми постійно з ним і в приватному будинку. Це треба буде декілька місяців знову адаптувати до вигулу та до того, що коли він вдома, сам – то це нормально.

– Вода, як я розумію, у вас привізна?

– Так, привізна. З крану тече солона “жижа”. Іноді коричнева. Але після півтори місяці взагалі без води в крані… Можу сказати, що то ще не погано.

– Не думали встановити якийсь фільтр, можливо, потужний, промисловий?

– То нема сенсу. У мене свекор розуміється на сантехніці. Вони встановили фільтр, йому прийшла хана через місяць . Ми зараз просто труби замінюємо на пластик, щоб вони не лопали. Бо вода у водогоні все роз’їдає. Вода з лиману ж бо.

труби замінюємо на пластик, щоб вони не лопалися. Бо вода з лиману все роз’їдає

Мені ще з районом поталанило. У нас вона майже постійно прозора. А є райони, де ну дуже погано.

– Нічого собі! У вас сантехніку можна замінити.

– У нас і доставка їжі працює. Миколаїв – дивне місто (смайлик сміється до сліз).

– Загалом, місто живе.

– Ну просто я ж не виходжу. Зовсім. Із 24 лютого. З двору. То щось там може і відбувається, але я не в курсі у повному обсязі. Люди живуть загалом… Нажаль от сьогодні на зупинці показало, що небезпечно то (в наслідок обстрілу касетними снарядами 29 вересня на зупинці у Миколаєві 3 людини загинули, 12 отримали поранення, – ред.).  А ми лякані. Чоловік сам виходить, якщо в магазин треба чи ще куди.

– У такій самоізоляції – переосмислюєш життя?

– Та я б не сказала… Побут все одно є. Інтернет. Просто я звикла до напруженого графіку на роботі. То вдома нервую. Зараз хочу уже якомога скоріше вийти на роботу. Та й бісить режим сну. Спати нормально не реального з тими літунами і гепанням. Вони останнім часом стріляють кожного дня з першої години ночі до трьох. Звісно, ми до цього часу не спимо. Потім до 11 ранку спимо. І вже ніякі, бо то поганий час для організму.

Я думала, що буду займатися саморозвитком, але куди там. Чесно, з тими прильотами думаєш – краще серіал подивлюся, щоб відгородитися. У мене загалом останнім часом втома від усіх.

Переосмислення було у перші два місяці війни. А потім – день сурка. Наші нерви тримаються на Telegram-каналі “Николаевский Ванёк” – це військовий канал, для півдня актуальний. От щиро дякую тому чуваку, що він його веде.

(У цей час у Telegram-каналах з’являється інформація про підписання путіним указів про визнання сувереніту Херсонської та Запорізької областей)

– “Дєд” (прізвисько путіна серед прихильників Олексія Навального в росії, – ред.) південь України анексує.

– Ну подивимося. Ми думаємо, що по півдню он і “ядеркою” можуть. Такого у нас ще не літало. І чомусь всі такі “ми стурбовані”. Ну от якщо наші в Херсон зайдуть – тоді. Типу, щоб нікому не дістався.

думаємо, що по півдню можуть ударити “ядеркою”. такого у нас ще не літало

Хоча я все таки думаю, що не буде. Що це скоріше інфополе займають.

(У цей час по Миколаївщині прилітають три дрони-камікадзе «Шахед-136», один влучає в адмінбудівлю у Миколаєві)

– По вас прилетіло.

– Ми почули. І продовжується (злісний емодзі).

– Та я не думаю, що вдарять ядеркою. Не захочуть потім у Криму больбатися в радіоактивному морі. Як ви, до речі, питну воду роздобуваєте? Скільки вам дають?

– Скільки треба. Каністра з очищеною водою кожного дня майже приїжджає і стоїть годинами. І десь є свердловини. Скільки треба, стільки береш.

– Тобто, вистачає і помитися, і їжу приготувати.

– Миємося ми технічною. Я навіть зуби нею чищу. Я не з тих, хто річки боїться, то нормально, не отруїлася. Але в нас вона прозора. В ось у інших районах вона бува жовтою, коричневою. У нас зрідка таке.

– І як воно для шкіри?

– Шкірі норм. Страждає волосся сильно. І техніка. Як то пральна машинка і бойлер. Метал іржею вкривається дуже швидко.

– У вас зараз спокійно?

– Ніби затихло. Та відбій ще почекаємо в укритті.

Прочитати липневе інтерв’ю із Анастасією Скубловою Війна розділила місто на два світи – мешканка Миколаєва ви можете за посиланням.