Американський журнал TIME визнав людиною року Володимира Зеленського і “дух України”. Художник Ніл Джемісон виконав обкладинку. Редакція відзначила, що українцям та їхньому президенту вдалося об’єднати світ.
Вибір Людини року завжди важкий, але цього року він був найбільш очевидним, пишуть у TIME.
“Незалежно від того, чи сповнює ва битва за Україну надією чи страхом, Володимир Зеленський надав світу такого заряду, якого ми не бачили десятиліттями”, – пише редакція.
Журналісти також відзначають, що той факт, що Зеленський і його уряд лишилися в країні, а сам президент звертався до міжнародних інстанцій, змінило геополітичний клімат. “Світ об’єднався довкола країни, яку дехто не зміг би навіть знайти на карті”, – пише видання.
“Колишній артист розумів, що увага є найціннішою валютою планети, і майже загнав у кут глобальний ринок. Він був відвертим, іноді саркастичним, але завжди говорив прямо по суті: ми повинні врятувати Україну, щоб врятувати демократію”, – пишуть журналісти.
Дух України втілювали незліченна кількість людей в країні та за її межами, відзначають у TIME.
Серед людей, які воювали не на військовому фронті журналісти вирішили згадати кухаря Євгена Клопотенка.
“Один із найвідоміших шеф-кухарів України, відомий своїм борщем, надав біженцям у Львові понад тисячу безкоштовних страв у перші тижні після вторгнення”, – пише видання.
Згадали також і “Тайру” Юлію Паєвську, яка допомагала пораненим людям у Маріуполі.
За те, що довело, що мужність може бути такою ж заразливою, як страх, за спонукання людей і націй об’єднатися на захист свободи, за нагадування світу про крихкість демократії — і миру — Володимир Зеленський і дух України стали Людиною TIME 2022 року.
Як повідомляло BitukMedia, на Міжнародному безпекового форумі у канадському Галіфаксі премію імені сенатора Джона Маккейна присудили усім жінкам України. Зазвичай її дають чиновникам, які проявили себе у боротьбі за справедливість.
Фото: Національний музей літератури України/ Facebook
6 грудня відзначили День Збройних Сил України. Традиції українського війська і ведення війни тягнуться із часів Київської Русі. Зараз ми швидко наближаємося до новітньої армії.
Ми самі обираємо те, що відповідає нашій природі
Я досліджую культурні і мистецькі аспекти українського війська із часів Середньовіччя до ХХ ст. Ми часто говоримо про тяглість традицій. Найголовнішою рисою нашого війська крізь покоління – це намагання вчитися, ставати кращими. Наприклад, король Данило модернізовував армію, озброював її арбалетами, вдосконалював метальні машини. У нас уже тоді не було консерватизму.
Крім того, рішення у нашому війську традиційно не приймається одноосібно. Ми можемо згадати навіть битву на річці Калка 1223. Розвідники доповідали, що “безбожні мовитяни” (так вони називали тоді монголо-татар) озброєні гірше половців, а воєвода Держикрай та інші заперечували і попереждали, що це дуже добре вояки. Тобто, у нас уже тоді було критичне мислення і не було шапкозакидання. Така дискусія є ознакою відкритого суспільства – навіть попри те, що у Середньовіччі було дуже ієрархічне суспільство.
Ще один момент – військо у середньовіччі називалося дружиною. Князь був об’єднаний дружбою зі своїми вояками. Це означало дотримання певних зобов’язань честі і лицарського кодексу. Дружина могла впливати на рішення князя. Князь до князя звертався “брате”. Це перетворилося згодом у таке поняття як брати по зброї, побратими.
В українському літописі перераховують усіх загиблих воїнів поіменно, як у “ІллІаді”
Уже за Київської Русі для нас була важлива людина та її особистість. Коли літопис згадує бій на Ворсклі у 1399 році, то автори перераховують усі імена полеглих воїнів – так же само, як у Гомерівській “Ілліаді”.
Цим наше суспільство відрізняється від суспільства, де були царь-батюшка і опричники, які поводилися, як окупанти, на власній землі.
У козаків були свої ССо і свої волонтери
Ще одна риса виражається у цитаті Іван Котляревського: “Де общеє добро в упадку, забуть отца, забудь і матку”. Готовність взагалі усіх стати в одну лаву, самоорганізація суспільства – це ще одна із ознак нашого війська. У запорожців були козаки чуприндири. Вони були готові на різноманітні спеціальні операції, як ми сказали б зараз. Виборні козаки воювали. Козаки-підпомічники займалися у війську тим, що зараз ми називаємо волонтерством. Ми вільне суспільство, де кожен сам собі обирає те, що відповідає природі і характеру людини.
Московська армія потужна, але не вони не знають поняття честі
Московська армія не однорідна. Частина із них досить вміла, досить вмотивована – грошима чи ще й ідеологічно. Бо суспільство московське глибоко хворе на імперіалізм, у чому воно ніколи не каялося. Представники малих народів з точки зору московського уявлення – “унтерменші”. І вони хочуть дотягнутися до “уберменшів”. Тувинці чи дагестанці хочуть дотягнутися і показати, що вони теж “русскіє”. Є в російській армії і чмобіки, і алкоголіки, і зеки. І, звісно, ми їх висміюємо. Елемент приниження ворога – таким чином людина надає собі духу.
Чи варто поважати російську армію? Поважати у Першій світовій міг французький воїн німецького воїна під час Верденської м’ясорубки – бо вони були в однакових умовах. Але я не знаю, як можна поважати росіян.
у нас армія вільних, вмотивованих і творчих людей
Грицько Чупринка загинув від московської кулі у Лук’янівській в’язниці, його розстріляли як члена українського повстанкому УНР. Він написав: “Друже мій вороже! Стати до бою всіх нас примушують поклики чести. Будем же чесно й відверто з тобою прапори нести…”. Але чи більшовики цінили честь? Ні. Чи сучасне московське військо поводить себе так само, як наші лицарі? Ні. Нещодавно на Луганщині через повішання стратили трьох українських патріотів. Це просто дикунство.
Звісно, росія – сильний супротивник. Ми долаємо не чмобіків, п’яниць, бомжів і алкоголіків. Ми долаємо сильну навчену армію. Але страшно, що цей ворог не по-людськи ставиться як до наших людей, так і до своїх.
Я зараз військовослужбовець і часто граю на похоронах. Але наші втрати не знеособлені. Ми знаємо імена наших героїв. Це не просто табличка із номером. У нас армія вільних, вмотивованих і творчих людей.
Про пісні новітньої війни
Армія – це зріз суспільства із усіма його перевагами і недоліками. Я даю концерти мотиваційні, реабілітаційні. І бачу, що часто навіть інтелігенція, яка служить в армії, багато чого не знає і не була посвячена у певні історичні події.
Зараз є прагнення до творення нової української культури, нової української музичної різножанрової культури від симфонічної музики, як-то Вікторія Польова чи Іван Небесний, до репу як-то Kalush.
Але почасти творці мають різні вихідні дані щодо пізнання питомої української спадщини. Патетичні, іронічні і навіть соромітські тексти – усе повинно мати певний рівень, до якого ми, на жаль, часто не дотягуємо. Як високе, так і низьке має бути доречним і зробленим зі смаком.
як високе, так і низьке повинно мати певний рівень
Міністерству оборони і нашим культурним інституціям потрібно було б приділити особливу увагу цій проблемі. Наші інституції повинні бути не яловими, а плідними. Щоб твори, які з’являються, співала армія.
Крім того, робота із особовим складом повинна вестися системно. Бо армія – це місце, де кується ідентичність. І вона повинна спиратися на певні культурні надбання. На моїх концертах я часто кажу – співаємо разом. І це не обов’язково патріотичні пісні. Це може бути “Білий сніг на зеленому листі” Михайла Ткача і Олександра Білаш чи “Я піду в далекі гори” Володимира Івасюка.
Вояк повинен усвідомлювати, що він захисник української культури
Вояк повинен усвідомлювати себе, що він не просто захисник своєї дружини, матері й дитини, своєї землі і справи. А що він на захисті своєї культури, нашого спільного спадку, нашої спільної скарбниці. Мені здається, що спільне співання пісень – не лише сучасних, а тих, які співали захисники України 200, 300, 500 років тому, – це об’єднуючий і формуючий чинник. До цього мають правильно підійти військові психологи, адже це не просто наказ “копати звідси і до обіду”.
Як нам це створювати і популяризувати? Січові Стрільці ще у 1914 році, будучи у складі австро-угорської армії, створили пресову квартиру. Туди увійшла краща молодь – поети, художники, музиканти. Майже усі вони були у ковнірах – носили відзначки на комірі, як тоді було прийнято заміть погонів, тобто мали військовий досвід. Вони співпрацювали із Союзом визволення України, який знаходився у Відні. І ці митці створили прекрасний пласт пісень Першої світової. Першість серед них належала тріо авторів – Роману Купчинському, Михайлу Гайворонському і Левку Лепкому (загалу більш відомий його брат Богдан).
Зараз багато творчих одиниць пішло служити у військо. Дмитро Лінартович пише бардівські тексти. Він розуміє, що якщо ти не будеш у гущі, то твої пісні будуть яловими, будуть брехнею. Серед багатьох – Василь Лютий, Сергій Василюк, Тарас Тополя. Це допомагає мотивувати бійців і суспільство.
Зараз ми семимильними кроками йдемо до нової армії. Вона боєздатна, мотивована, освічена. Те, що наш молодший офіцерський склад бере на себе відповідальність, і це рятує життя військовим.
7 грудня найвідоміший світлині Землі – Blue Marble – виповнюється 50 років. Екіпаж космічного корабля NASA “Аполлон-17”, останньої пілотованої місії на Місяць, зробив фотографію Землі та назавжди змінив уявлення про планету, на якій вони живуть.
Найбільш тиражований в історії знімок був зроблений 7 грудня 1972 року астронавтами місії “Аполлон-17”. Тоді вперше вдалося зафіксувати Землю повністю. Попередні місії Apollo робили фотографії Землі в частковій тіні Місяця. Для такої фотографії потрібно ретельно розрахувати освітлення, а це непросто зробити під час руху орбітою на високих швидкостях, зауважив астронавт Скотт Келлі. Сонце повинно бути просто позаду вас, щоб повністю освітити Землю, й астронавтам вдалося впіймати такий момент.
Earthrise зняв Землю в частковій тіні. NASA, CC BY-NC-SA
Зроблена плівковою камерою Hasselblad, це була перша фотографія всієї круглої Землі. До цього моменту наше уявлення про себе було роз’єднаним і фрагментованим: не було можливості візуалізувати планету в її повноті.
На фото вмістився Африканський континент, видно Аравійський півострів і Мадагаскар, крижану шапку Антарктиди, Індійський та Атлантичний океани.
Екіпаж “Аполлона-17” був на шляху до Місяця, коли фотографію вдалось зробити на відстані 29 тис. кілометрів від Землі.
Зараз складно уявити, як фотографія Blue marble (дослівно — блакитна кулька) змінила уявлення людей про Землю. Раніше планету завжди подавали стиснутою штучними лініями паралелей та меридіанів, а політична карта одразу нагадувала про боротьбу наддержав. Зроблена в ширшому культурному та політичному контексті “космічної гонки” між Сполученими Штатами та Радянським Союзом, фотографія показала несподівано нейтральний погляд на Землю без кордонів. Самотня блакитна куля посеред лякаючого космосу.
Світлина швидко стала символом гармонії та єдності. Замість того, щоб запропонувати доказ вищості Америки, фотографія створила відчуття глобального взаємозв’язку. З епохи Просвітництва картографи підкреслювали перевагу людини над Землею. Працюючи проти цієї ієрархії, Blue Marble викликала почуття смирення. Земля виявилася надзвичайно тендітною і потребувала захисту. У своїй книзі “Сходження Землі” Роберт Пул писав: “Хоча тоді ніхто не знайшов слів, щоб сказати це, Blue Marble був фотографічним маніфестом глобальної справедливості”.
Blue Marble 2002 року демонструє Австралію. NASA. Фото – Robert Simmon and Reto Stöckli, CC BY-NC-SA
Як повідомляло раніше BitukMedia, якби Земля була екзопланетою, чи могли б спостерігачі з далекого космосу сказати, що на ній є життя? Про це у своєму новому дослідженні запитують швейцарські вчені. Вони взялись вивчати Землю тими самими методами, якими зараз наука вивчає далекі небесні тіла. Новий погляд на нашу планету допоможе колись знайти у Всесвіті позаземне життя.
Великий таємничий об'єкт сплив на пляжі Флориди. Фото - VOLUSIA BEACH SAFETY
Відвідувачі пляжу у Флориді виявили таємничий об’єкт, похований під піском. Він збентежив місцевих жителів та чиновників. Об’єкт почав виступати з піску після того, як урагани Єн та Ніколь обрушилися на округ Волусія на початку цього року.
Дивна конструкція — шматки дерева, що стирчать з піску. І так 24 метри вздовж берега. Археологи вже відвідали пляж, щоб оглянути дошки, але поки що у них немає жодного притомного пояснення.
Що це таке? У соціальних мережах ширяться версії щодо загадкового об’єкта. Одні стверджують, що це частина стародавнього корабля, інші — шматок старого пірсу, а деякі припускають, що це фрагмент глядацьких трибун.
Дивна конструкція — шматки дерева, що стирчать з піску. І так 24 метри вздовж берега. Фото – VOLUSIA BEACH SAFETY
“Це загадка”, – заявила Тамра Мальфур, прес-секретар служби пляжної безпеки округу Волусія. «Багато людей припускають, що це якийсь старий корабель».
Представники місцевої адміністрації зазначають, що цього року ерозія на пляжі стала безпрецедентною. За останні 25 років такого ніколи не було. Саме тому незвичайний об’єкт показався місцевим жителям.
Як повідомляло раніше BitukMedia, загадкова і безлика біла крапля, яку викинуло на узбережжі Корнуолла (Велика Британія), не піддається ідентифікації. Що це? Плацента кита або його шлунок? А, може, спущений метеозонд? Зрозуміло тільки одне – упізнати “щось” за фото науковці не можуть.
Гітару, яка належала французькій королеві Марії-Антуанетті, пустять з молотка на французькому аукціоні Aguttes. Вона збереглася в ідеальному стані 267 років.
“Гітару із Тріотона” (Тріатон – палац французьких монархів) сподіваються продати за $84 тис. Зараз її виставили на показ Неї́-сюр-Сен для публіки.
Гітара має дуже тонко оздоблений корпус із фруктового дерева, прикрашений вставками із слонової кістки і чорного дерева. Над резонатором знаходиться вставка зі слонової кістки, яка зображує пару голубів, які обіймаються на храмі кохання.
Це справжній скарб вишуканості, каже експерт Грегуар де Турі. Він каже, що вона демонструю, як королева виражала свою близкість до наближених із її кола.
Фото: Aguttes Auction House
Історичних документів, які супроводжували б гітару, нема. Але є ознаки, що це – гітара, яку Марія-Антуанетта купила цю гітару і подарувала її маркізі де Ла-Рошеламбер-Тевалю. Під час Французької революції, як відомо, королеву стратили за контрреволюційну діяльність.
Інструмент зберігали нащадки маркізи, від її племінника Анрі до наших днів.
Як повідомляло BitukMedia, шматок фруктового пирога з весілля принцеси Діани та принца Чарльза, яке відбулося 29 липня 1981 року, виставили на продаж з аукціону. Його продають щонайменше за 300 фунтів стерлінгів. Свого часу до десерта додавався рукописний лист-подяка від теперішнього короля та його нареченої. Його теж можна придбати.
Страх допомагає вижити на війні. А “мемчики” із Facebook розбиваються об сурову реальність, коли зустрічаєшся із ворогом.
Про те, як військові використовують білий фосфор та завжди закінчується трагічно на війні розповів в інтерв’ю BitukMedia український захисник Іван із позивним “Музей”.
Іван розповідає, що пішов до ТрО ще до війни. 24 лютого він одразу потрапив на службу. ТрО мала бути задіяна та тих територіях де вона формувалася і мала допоможіні функції, як-то стабілізаційні заходи в АТО і ООС. Не було передбачено бронехетніки для тероборони. Але з початком повномасштабної війни загони ТрО отримують такі ж задачі, як звичайна піхотна рота, розповідає Іван.
“Усі частини територіальної оборони на 99% скомплектовані із добровольців. І якщо підрозділ підготовлений правильно, різниці за рівнем мотивації і стійкості із кадровими частинами небагато”, – розповідає військовий.
“Не може 50-річний дядько із гранатометом бігти так же швидко, як 30-річний контрактний-десантник. Але бажання, злості, стійкості можемо ще й відсипати”, – каже Іван.
Підпишиться на канал @BitukMedia аби не пропустити нових цікавих гостей
Мешканка міста Копер, що у Словенії, поскаржилася на погром у своїй квартирі і викликала поліцейських. Вони і встановили, що безлад влаштував не грабіжник, а сусідське кошеня.
24-річна Ноемі Зонта та її коханий володіють трьома квартирами у місті. В одній із них пара живе, іншу — здає. Третя квартира порожня, але іноді в ній ночують родичі, які приїжджають на вихідні.
Брат жінки приїхав у квартиру і виявив, що хтось перевернув у ній усе догори дном і навіть надзюрив у ліжко. Він спитав Зонту, чи був там хтось останнім часом. “Ми одразу приїхали до квартири та побачили, що сталося. Ми були впевнені, що хтось вдерся туди. На кухні був жахливий безлад, усі пляшки та склянки були перевернуті. Всі шафки відчинені, а на ліжку – пляма від сечі”, – розповіла жінка.
Вона повідомила про інцидент у поліцію. Сцена злочину виглядала загадковою – вікна та двері були цілі, з квартири нічого не зникло. “Ми не хотіли ні до чого торкатися, щоб не завадити слідчим”, – зазначила власниця квартири.
Поліцейські приїхали на місце події та розпочали розслідування. Вони взяли зразки сечі та перевірили сліди. Результати дослідження показали, що це котяча калюжка. Господарі дуже здивувалися, оскільки кішки в них точно не було.
Зрештою, один зі слідчих відкрив шафу в спальні і виявив там миле налякане кошеня, що лежало на стосі підковдр. Грабіжник виявився кішкою, яка проникла у квартиру і не змогла вибратись… Поліцейські заявили, що з такою ситуацією ще ніколи не стикались.
Власники квартири були шоковані, виявивши злочинця, що сховався у шафі. Фото – Noemi Zonta / SWNS
Виявилось, що батько Ноемі Зонта заходив до порожньої квартири кілька днів тому, щоб взяти ключі від підвалу. У цей момент кошеня прослизнуло в квартиру. Чоловік не помітив тваринку і замкнув двері. Маля провело у квартирі чотири дні. В результаті пригоди кошеня не постраждало. Його повернули власникам, які, як виявилось, весь цей час відчайдушно його шукали.
Як повідомяло раніше BitukMedia, жителька Великої Британії знайшла кицьку-утікачку завдяки віщому сну. Дивина, але вона ніби дістала підказку, де улюблениця потрапила у пастку, і не помилилась.
Рештки останнього відомого сумчастого вовка (тилацина), що вважалися втраченими з 1936 року, знайшлись у шафі музею в австралійському штаті Тасманія. Тепер шкура та скелет останнього тилацина Австралії включені до експозиції музею Хобарта.
Тилацин помер у неволі в зоопарку Хобарта в 1936 році, і його тіло передали до місцевого музею.
Але те, що сталося зі скелетом і шкірою тварини потім, донедавна залишалося таємницею. Тасманійський музей і художня галерея не могли знайти сліди рештків. Вважалося, що їх просто викинули.
І от зараз з’ясувалося, що всі ці 85 років вони були в музеї – збереглися, але не були належним чином каталогізовані.
“Роками багато кураторів і дослідників музеїв безуспішно шукали його рештки, оскільки жодних матеріалів щодо тилацина, датованих після 1936 року, не було зареєстровано”, — сказав Роберт Паддл, який у 2000 році опублікував книгу про вимирання цього виду.
Але він та один із кураторів музею знайшли неопублікований звіт таксидерміста, який і спонукав їх до ретельного огляду колекцій музею.
Шкіра тилацина в експозиції музею. Фото – TMAG
Зниклу самку зрештою знайшли в шафі у відділі освіти музею. Рештки возили по Австралії як експонат пересувної виставки. Про те, що це все, що залишилось від останнього сумчастого вовка, співробітники не знали, розповіла куратор Кетрін Медлок.
Вважалось, що популяції тасманійських вовків кочували Австралією, але через вплив людей і дінго скоротилися. Згодом сумчасту тварину виявили лише на острові Тасманія, де на неї остаточно полювали до знищення.
Паддл заявив, що сумчастий вовк, про якого йдеться, був літньою самкою. Її впіймав мисливець Еліас Черчілль на півдні Тасманії та продав у зоопарк у травні 1936 року. “Зоопарк не зафіксував дані про купівлю тварини, оскільки тоді використання пасток було незаконним, і Черчілля могли оштрафувати”, – пояснив фахівець.
У зоопарку сумчастий вовк прожив лише кілька місяців, після чого помер і його тушу передали музею. За словами Паддла, знахідка покладе край домислам, що останній відомий сумчастий вовк був самцем на ім’я Бенджамін.
Шкура та скелет останнього відомого сумчастого вовка тепер включені до експозиції музею Хобарта.
Фотографія останнього тилацина, що жив у неволі, зроблена 19 грудня 1933 року в зоопарку Хобарта. Фото – David Fleay trustees
Під час європейської колонізації Тасманії за вбивство сумчастих вовків, які були потайливими нічними тваринами, належали щедрі виплати, оскільки вважалося, що ці хижаки шкодять худобі.
Як повідомляло раніше BitukMedia, вчені склали опис нового виду прадавнього морського ящера – серпентизухопса. Він схожий на гібрид змії з крокодилом. Цікаво, що скам’янілості великої морської рептилії пролежали у палеонтологічному музеї понад 20 років. Науковці зацікавились їм тільки зараз.
5 грудня Володимир Зеленський провів відео-конференцію із прем’єр-міністром Чорногорії Дрітаном Абазовичем. За підсумками підписали Спільну декларацію про підтримку євроатлантичної інтеграції України.
Про це повідомляє у Facebook заступник керівника Офісу президента України Ігор Жовква.
Під час зустрічі політики говорили про актуальну безпекову ситуацію , двосторонню військово-технічну співпрацю, взаємодію в питанні євроінтеграції. Зеленський також підтвердив незмінність курсу на вступ до НАТО.
Підписана Спільна декларація висловлює підтримку незалежності й територіальної цілісності України. У ній Чорногорія заявляє про намір продовжувати надання військо-технічної, оборонно, гуманітарної та іншої допомоги Україні. Також йдеться про підтримку курсу України до НАТО.
Як повідомляло BitukMedia, на Міжнародному безпекового форумі у канадському Галіфаксі премію імені сенатора Джона Маккейна присудили усім жінкам України. Зазвичай її дають чиновникам, які проявили себе у боротьбі за справедливість.
Natovenator polydontus в уяві художника. Малюнок - Yusik Choi/Handout
Поряд з великою групою динозаврів-хижаків на доісторичній Землі існували й різноманітні “диваки”. От як нещодавно вивчений динозавр з Монголії — розміром з гусака і навіть трохи схожий на нього. Дослідники назвали “плавучого мисливця” нелітаючим бакланом Крейдового періоду.
Динозавр під назвою Natovenator polydontus жив приблизно 72 млн років тому в Крейдовий період. За своєю будовою це – пірнаючий птах з обтічним тілом. Він мав подовжену шию, схожу на гусячу, і довгий сплощений дзьоб з понад сотнею дрібних зубів, повідомили вчені з Південної Кореї. Вони додали, що Natovenator майже напевно був вкритий пір’ям.
Це вперше вдалось виявити скелет динозавра, що добре зберігся, під час розкопок на території сучасної пустелі Гобі. “Дивовижний” динозавр отримав назву Natovenator polydontus, що означає “багатозубий плавучий мисливець”. Цей малюк (довжина його тіла становила лише близько 30 см), жив у річках та озерах доісторичної Монголії близько 71 млн років тому.
Довга, обтічна форма тіла, як у птахів, що добре пірнають, дуже довга шия і витягнуті щелепи, повні дрібних гострих зубів, робили його грозою підводних мешканців. Такі зуби дозволяли полідонтусу з успіхом полювати на дрібну, слизьку, звивисту здобич, вважають вчені. Дослідники назвали “плавучого мисливця” нелітаючим бакланом Крейдового періоду.
Як повідомляло раніше BitukMedia, вчені склали опис нового виду прадавнього морського ящера – серпентизухопса. Він схожий на гібрид змії з крокодилом. Цікаво, що скам’янілості великої морської рептилії пролежали у палеонтологічному музеї понад 20 років. Науковці зацікавились їм тільки зараз.
Професор Токійського університету Хірокадзу Цукай знайшов квітку-хамелеона. Це каузоніс японський (Causonis japonica). Йдеться про першу описану квітку, здатну неодноразово змінювати забарвлення та повертатися до старого. Вчені назвали цю здатність двонаправленою зміною кольору.
Зазвичай рослини можуть змінювати відтінок у міру зростання. Часто новий колір дає сигнал комахам про готовність до запилення. От тільки у переважній більшості випадків забарвлення квіток змінюється необоротно.
Хірокадзу Цукай простежив зміни кольору каузоніса – родича виноградної лози – на таймлапс-відео. Він зауважив, що квітка з помаранчевого перетворюється на яскраво-рожеву, потім знову стає помаранчевою, а іноді росте одразу у двох відтінках.
Виявилось, що зміна кольору пов’язана з особливостями роботи репродуктивної системи. Квітки каузоніса японського у чоловічій фазі розвитку помаранчеві, після чого переходять у безстатеву фазу і стають рожевими. Потім квітки вступають у жіночу фазу і знову набувають помаранчевого забарвлення. Оскільки каузоніси виробляють нектар тільки на чоловічій та жіночій стадії розвитку, дослідники припускають, що помаранчевий колір повідомляє комахам-запилювачам, коли потрібно відвідувати квітки.
Збільшене зображення, яке чітко демонструє чергування помаранчевого та рожевого кольорів пелюсток Causonis japonica. Фото – 2022 H. TSUKAYA CC-B
У чоловічій стадії каузоніс помаранчевий. Коли тичинка старіє й опадає, квітка рожевіє. За кілька годин виростає маточка, і каузоніс знову стає помаранчевим. За зміну кольору відповідає помаранчево-жовтий каротиноїд – природний органічний пігмент.
Цукай та його співавтори відзначають, що це перший відомий приклад рослини, квітки якої змінюють забарвлення, а потім повністю відновлюють початковий колір. Цікаво, що в інших регіонах квітки каузонісу розфарбовані інакше. Наприклад, примірники з Китаю та Індонезії мають квітковий диск жовтий, помаранчевий або червоний, а австралійські — світло-зелені. Чи змінюють вони забарвлення у міру розвитку і як саме, поки залишається невідомим.
Як повідомляло раніше BitukMedia, міжнародна компанія Clear Channel має намір створили щонайменше 1000 “бджолиних” автобусних зупинок у Великобританії. На дахах конструкцій встановлюють клумбу з квітами. Таким чином хочуть допомогти квіткозапильним комахам.
Український короткометражний анімаційний фільм “Украдений місяць. КУМ” продовжує збирати міжнародні нагороди. Зараз він став переможцем фестивалю CanadaShorts. В його активі нагорода Award of Excellence.
Про це повідомила у своєму Facebook автор сценарію та режисер фільму Ольга Захарова.
У листопаді стрічка здобула головний приз у номінації “Найкраща історія” на міжнародному кінофестивалі анімаційних студій у Парижі.
Ольга Захарова нагадала, що стрічка створена за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики України.
Вітчизняна прем’єра фільму “Украдений місяць. КУМ” планується до Різдва разом із 1+1 Media.
Як зазначено на сайті кінокомпанії-творця стрічки “МаГІКа-фільм”: “Це різдвяна пригода. Історія Любові, Добра, Хоробрості та Честі, яка пронизана духом українських легенд про козаків, образами різдвяних родинних традицій і свят. Українське село, яке живе тихим та спокійним життям, оживає напередодні Різдва – наповнюється піснями, музикою, духом смачної печені і свята.
Козак Василь разом із дітьми лагодить Різдвяну зірку, щоб ввечері діти могли привітати хрещених батьків колядками. Дружина Василя, Катерина, порається біля печі, готує святкову вечерю.
Самотньо, осторонь від громади в селі живе козак-характерник Кум. Ніхто, навіть стара баба Карпиха, яка розносить селом плітки, не знає, ким він був і звідки сюди прийшов. Кремезна статура Кума і відлюдність викликають страх у дорослих жителів села, але не в дітей. Діти відчувають, що козак ретельно приховує від людей якусь свою таємницю. Але їм скоріше цікаво, ніж страшно. Насправді, колись давно …”
Як повідомляло раніше BitukMedia, українські стріт-арт-художниці сестри Фельдман запустили онлайн анімаційний серіал «YoYo. Іграшка, яка стала зброєю» — про круглу людину у світі квадратних людей у далекому майбутньому.
«Режим гобліна - цілковита відсутність естетики. Хіба гобліна хвилює, як він виглядає?» Ілюстрація - Есме Блегвад/The Guardian
Філологи з Оксфордського університету назвали головне слово 2022 року. Вперше вибір робили шляхом громадського опитування. У розширене поняття “слова” входили і поєднання лексем, і навіть хештеги. На першому місці “режим гобліна”. Що воно таке і за що?
То була переконлива перемога. 318 956 носіїв англійської мови, а це 93% від загальної кількості опитаних, обрали “режим гобліна” (Goblin mode) головним словом 2022 року. На другому місці в опитуванні опинився “метасвіт”, а на третьому — хештег #istandwith.
Режим гобліна – це тип поведінки. “Включити режим гобліна” означає потурати своїм ницим бажанням і відкидати прийняті у суспільстві норми поведінки. Йдеться про людей зухвалих, грубих і неохайних.
“Приємно усвідомлювати, що ми не завжди є ідеалізованими особистостями, якими нам рекомендують представлятись в наших стрічках у соціальних мережах”, – прокоментував нове слово року президент Oxford Languages Каспер Гратвол.
За його словами, люди приймають свого “внутрішнього гобліна”, і той факт, що цей вираз став словом 2022 року, “говорить про важливість та актуальність цієї концепції”.
В якості прикладу лінгвіст згадав зростання популярності таких платформ, як BeReal, “де користувачі діляться своїми невідредагованими зображеннями, часто знімаючи моменти потурання своїм бажанням у режимі гобліна”.
Термін-переможець вперше помітили у Twitter у 2009 році. Вірусним у соцмережах він став у лютому 2022 року після того, як був опублікований у креативному заголовку.
Режим гобліна “охоплює зручності розбещеності”, — написала у березні технологічний репортер Guardian Карі Пол, яка пояснила зростання використання цієї фрази “третім роком пандемії та побоюванням початку Третьої світової війни”.
В Оксфордському університеті зазначають, що люди почали частіше використовувати вираз “режим гобліна” у першій половині 2022 року, коли у багатьох країнах послабили ковидні обмеження.
Вчені припускають, що слово року відображає настрій людей, які відкинули ідею повернення до “нормального життя” або повстали проти недосяжних естетичних стандартів, що демонструються в соціальних мережах.
Хештег #goblinmode на TikTok часто використовують як відсіч тенденції “та дівчина”, яка полягає в тому, щоб бути “кращою версією себе”: рано прокидатись, займатись спортом, виконувати складні процедури догляду за шкірою та вживати органічні зелені смузі – і, звісно, публікації про все це в соціальних мережах.
На третьому місці рейтингу опинився хештег #IStandWith (“я підтримую”). Частота його використання зросла після нападу росії на Україну. Тоді користувачі соцмереж почали використовувати хештег #IStandWithUkraine у своїх записах на підтримку України.
Нагадаємо, словом 2021 року, за версією укладачів Оксфордського словника, було слово Vax. Це коротка форма слова vaccine (вакцина) та похідних від нього, таких як вакцинація, вакцинуватися. У попередні роки Оксфорд називав головним словом також надзвичайну ситуацію з кліматом, смайлик, що сміється до сліз, вейп, селфі та постправду,
Раніше в США видавці авторитетного словника Merriam-Webster назвали словом 2022 “газлайтинг”. Так називають дії людей, які мають на меті змусити жертву глибоко сумніватися в собі, знецінити її досягнення та вчинки у її власних очах.
Як повідомляло раніше BitukMedia, словом 2022 року на думку словника Collins стало “пермакриза”. Серед інших претендентів на це звання були – “Київ”, “тихе звільнення” та “сплутинг”. Шість з 10 слів, які увійшли до списку слів року, є новими для Collins.
Коронація Чарльза ІІІ запланована на 6 травня 2023 року у Вестмінстерському абатстві. Фото - Getty
Корону Святого Едуарда забрали з лондонського Тауеру. Її модифікують до коронації Чарльза ІІІ. Йдеться про корону, яка була символом британської монархії протягом 350 років.
Яких саме модифікацій зазнає корона наразі невідомо. Коронація Чарльза ІІІ запланована на 6 травня 2023 року у Вестмінстерському абатстві.
Новий правитель буде увінчаний короною Святого Едуарда та носитиме її під час служби.
Корона Святого Едуарда є символом британської монархії з 1661 року, коли нею коронували Карла ІІ.
Через великий вміст золота корона важить більше двох кілограмів і тому не всі королі одягають її під час коронації, воліючи використовувати легшу корону Британської імперії. Принц Чарльз, бажаючи продемонструвати силу та міцне здоров’я, має намір коронуватися “важкою” короною.
Корона Святого Едуарда. Фото – Wikipedia
10 вересня у Лондоні 73-річного принца Уельського Чарльз формально оголосили королем Великої Британії. Попередній монарх – королева Єлизавета – пішла з життя 8 вересня.
Як розповідало раніше BitukMedia, у Великій Британії розпочали виробництво перших монет із зображенням короля Чарльза III. Це пам’ятні 50 пенсів, на які також помістили герби та геральдичні емблеми Англії, Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії. Монети вийдуть в обіг у грудні.
Фото: Department of Industry, Science and Resources
У австралійському окрузі Ваджаррі почали споруджувати найбільший радіотелескоп світу. 130 тис. радіоантен, сподіваються науковці, допоможуть їм пізнати Всесвіт на початку його зародження.
Будівництво найбільшої у світі радіоастрономічної обсерваторії Square Kilometer Array почалося в Австралії після того, як інженери та науковці працювали над проектом 30 років. Тепер її називають одни із найбільших наукових проектів століття.
SKA будуть використовувати для того, щоб вловити радіосигнали від утворення перших зірок та галактик у Всесвіті і для пошуку темної енергії. Також науковці сповідають знайти відповідь на запитання, чому Всесвіт розширюється і чи є життя на інших планетах.
Спочатку SKA буде включати групу із двох телескопів. У Ваджаррі буде знаходитися SKA-Low, що складається з 131 072 деревоподібних антен. Він чутливий до низькочастотних радіосигналів. Він буде у вісім разів чутливіший за існуючі аналогічні телескопи та складатиме карту неба у 135 разів швидше.
Інша складова системи – 197 традиційних “тарілок” буде у південно-африканському регіоні Кару.
Доктор Сара Пірс, директор SKA-Low, сказала, що обсерваторія “стане визначальною на наступні п’ятдесят років для радіоастрономії, картографування народження і смерті галактик, пошуку нових типів гравітаційних хвиль і розширення меж того, що ми знаємо про Всесвіт”.
Телескопи SKA будуть достатньо чутливими, щоб виявити радар інопланетного аеропорту на планеті, що обертається навколо зірки за десятки світлових років від нас, додає Пірс.
Як повідомляло BitukMedia, команда вчених разом з музикантами перетворили знімки, отримані з космічного телескопа “Джеймс Вебб”, на музику. Допомогла технологія, що так і називається – озвучування даних. Тепер можна послухати як звучать дві туманності й одна екзопланета.
Українська
العربية
简体中文
Nederlands
English
Français
Deutsch
Italiano
Português
Русский
Español
