Кіт Гацек - зірка польського Щецина. Фото - Notes From Poland
Гацек, кіт-безхатько, прославив себе і рідне місто Щецин, що на північному заході Польщі. Туристи приїжджають навіть з-за кордону, щоб побачити популярного кота. Як і належить туристичному об’єкту, кота позначили на Google Maps і він отримав високу оцінку відвідувачів.
У перекладі з польської “Гацек” означає вухатий кажан. Гацек – бездомний кіт, який вже багато років живе на вулиці Кашубській у Щецині. В муркотика з’явилося багато шанувальників, його навіть прозвали “королем вулиці Кашубської”.
Любов кота до туристів взаємна: Гацек без проблем дозволяє себе гладити та пригощати. Не дивно, що на додачу до популярності кіт отримав ще й ожиріння. Охочих підгодувати популярного безхатька хоч греблю гати.
Зірковий кіт живе у дерев’яному будиночку біля магазину, власники якого піклуються про нього. Туристів просять поважати особистий простір Гацека — біля його ящика є знак, який закликає перехожих не гладити тварину, коли вона спить.
Знайти Гацека можна в Інстаграм за хештегом #gacekszczecin.
Популярність Гацека продовжує зростати. Чимало оглядачів Google Maps відзначають, що вони приїхали з різних частин Польщі і навіть з-за кордону спеціально, щоб побачити котика. Туристи відгукуються про Гацека як про “фантастично красивого і чудового хлопця”, але у нього є схильність дряпати або красти їжу, коли він не в гуморі.
У Google користувачі залишили про кота понад тисячу відгуків, поставивши Гацеку майже ідеальну оцінку 4,9 з 5 зірок.
Як повідомляло раніше BitukMedia, кіт-блогер Степан з Харкова став героєм журналу Times Monaco й потрапив на його обкладинку. Видання розповіло дивовижну історію тварини з України
Відставний морський піхотинець з США 27 років чекає повернення коханої. Фото - Reuters/ Twitter
Відставний морський піхотинець з США 27 років чекає повернення коханої. Щороку в День святого Валентина Естебан Перес одягає мундир, бере квіти і приходить на одне і те саме перехрестя в мексиканському прикордонному місті Нуево-Ларедо. Він чекає жінку на ім’я Сесілія.
Естебан Перес зізнається, що у 1996 році шалено закохався у Сесілію, з якою познайомився у місцевому нічному клубі. Пара зустрічалась два місяці, а потім Сесілія раптово розірвала стосунки. Відтоді чоловік її і чекає.
Кожного дня святого Валентина Естебан Перес стоїть на вулиці з квітами три-чотири години і сподівається, що з’явиться вона – його єдина і неповторна Сесілія. Каже, що так і не одружився, дітей не має. “Я ніколи не шукав іншу дівчину, оскільки таких як Сесілія більше немає”, – розповів відставний морпіх.
Місцеві жителі неоднозначно ставляться до цієї ситуації: дивуються жінці, яка покинула такого чоловіка, дивуються чоловіку, який не оговтався від втрати і через чверть століття, мовляв, таке треба лікувати.
Тим часом Естебану вже 58. Чоловік стверджує, що цього року він стояв тут востаннє.
Як розповідало раніше BitukMedia, чоловік два роки писав мемуари, щоб здивувати кохану.
Міжнародна група антропологів під керівництвом Університету штату Пенсільванія пояснила, чому люди виглядають таким дивним чином. Адже ми — єдиний вид приматів, у яких на тілі немає пуху, а от на голові та деяких інших частинах тіла купа волосся, яке іноді ще й завивається кучерями.
Наука досі не може точно пояснити, чому у людей на голові з’явилось стільки волосся. Є кілька гіпотез. Зокрема попередні дослідження припускають терморегуляторну функцію покриву на маківці. Тепер нові дані підтверджують теорію про те, що волосся на голові еволюціонувало, щоб забезпечити охолодження тіла. Згідно з експериментами, лисі чоловіки сильніше пітніють за аналогічних температур: скальп без волосся поглинає більше тепла і потрібно більше пітніти, щоб охолоджуватись.
Нове дослідження не тільки підтверджує цю теорію, але і демонструє, як і для чого волосся еволюціонувало. Автори використовували тепловий манекен і різні типи перук з людського волосся – з прямим волоссям, розпущеними локонами і тугими кучерями. Їх тестували по черзі у камері з клімат-контролем. Манекен у перуках і без піддавали впливу вітру, сонця та різних температур.
Під гарячим потоком від ламп усі перуки викликали ефект вбудованого захисту від тепловтрати — лисий манекен вбирав більше тепла. Щільно завиті кучері виявилися кращим захистом від випромінювання.
В міру того, як у наших предків збільшувався мозок, а хода ставала стрункішою, потреба у волоссі на голові дедалі зростала. Такий висновок зробили вчені.
Чому волосся в’ється тільки у людей? Вчені припускають, що кучеряве волосся, яке не зустрічається більше в жодного ссавця, — наслідок якогось унікального досвіду у Homo sapiens. Кучері дозволяють шкірі на голові краще дихати і при цьому захищають від сонця. Чим більш кучерявою була перука на манекені, тим менше потребувалось випаровування для відведення тепла – це економить енергію і воду в організмі.
Є припущення, що кучеряве волосся дозволяло предкам людей довше бути фізично активними, працювати або пересуватися в умовах дефіциту питної води.
Як повідомляло раніше BitukMedia, малюки та тварини допомогли зробити новий висновок про еволюцію людини.
Зоопарк Нью-Йорка припинив спроби відловити пугача Флако в Центральному парку. За птахом обіцяють пильно стежити, але відзначають – утікач адаптувався й успішно полює у місті на щурів. Флако вже став місцевою знаменитістю і його навіть називають “Бредом Піттом Центрального парку”.
Євразійський пугач на ім’я Флако втік 2 лютого із зоопарку Центрального парку Нью-Йорка після того, як хтось пошкодив його клітку. Тепер, коли птах сидить на дереві та оглядає зверху околиці, навколо збираються нью-йоркці та туристи і фотографують його.
Флако сидить на дереві в Центральному парку в Нью-Йорку. Фото – Seth Wenig/AP
Схоже, пугач-утікач став новою знаменитістю Нью-Йорка. Понад два тижні орнітологи побоювались, що Флако помре з голоду, бо не вміє полювати.
“Це був якийсь вандалізм – сітка з нержавіючої сталі, де знаходився пугач, була розрізана”, – повідомив Макс Пульсінеллі, представник зоопарку. Флако вилетів з вольєру до найближчого торгового центру на П’ятій авеню. Там його намагались зловити поліцейські, але безуспішно.
Наступного ранку Флако повернувся до Центрального парку, і відтоді його помічали в різних місцях його південно-східної частини. Пугач на якийсь час завітав на територію зоопарку, з якого втік, але до клітки не повернувся. Офіційні особи зоопарку заявляли, що намагаються повернути Флако, але не зазнали невдачі.
Побоювання викликала здатність птаха виживати у великому місті наодинці. Але два тижні потому вже можна зробити висновки. Чи голодував Флако через те, що у неволі не розвинув вмінь полювати? Відповідь була категоричною – ні: Флако харчується парковими щурами.
Назва птаха в перекладі з іспанської означає “худий”. У перші дні втечі його дійсно не бачили за їжею. Але коли пугач почав кашляти хутром і кістками, це було доказом того, що він полює.
Офіційні особи визнали, що відловити Флако було важко, особливо через те, що “він дуже успішно полює та споживає велику кількість здобичі в парку”.
Тепер співробітники зоопарку заявили, що призупиняють рятувальну операцію, але будуть пильно стежити за совою. “Ми відновимо зусилля з відловлювання, якщо Флако продемонструє будь-які ознаки труднощів або страждань”, — сказали офіційні особи.
За даними Товариства охорони дикої природи, євразійський пугач є одним із найбільших видів сов з розмахом крил до 2 метрів. У них великі кігті та характерні китиці на вухах. Євразійський пугач не мешкає в Північній Америці, але місцеві види сов, серед яких великі рогаті сови і смугасті сови, часто відвідують Центральний парк, де вони обідають пацюками, мишами і дрібнішими птахами.
Як розповідало раніше BitukMedia, велика рогата сова відібрала ціпок з головою коня в якогось юного мешканця Юріки, що у штаті Іллінойс (США). І ширяла з ним у небі немов відьма на мітлі.
Вчені у горах Еквадору виявили новий вид жаб із дивовижним рожевими очима. Фото - Juan Carlos Sánchez-Nivicela / Archive Museo de Zoología, Universidad San Francisco de Quito
Раніше невідомий вид жаб виявили вчені в горах Еквадору. Ці річкові жаби – просто красуні – з блідо-рожевими очима та пальцями із золотавими та чорними цятками. Ніби щойно із Середземʼя. Тому й отримали назву на честь письменника-фантаста.
Новий вид струмкових жаб назвали Hyloscirtus tolkieni – на честь Джона Роналда Толкіна, письменника-фантаста, автора книг “Гобіт” і “Володар перснів”.
“Новий вид жаб має дивовижне забарвлення, здається, що він живе у всесвіті фантазій, подібних до тих, що створив Толкін”, – відмітив директор Музею зоології Університету Сан-Франциско де Кіто (USFQ) Дієго Сіснерос-Ередіа.
Вчені вказують, що зовнішність нових жаб нагадує істот із Середзем’я – це центральний континент вигаданого світу, в якому відбуваються події “Гобіта” та “Володаря перснів”.
Жаба завдовжки 6,5 см має сірувато-зелений колір. Її лапи вкриті чорними та золотавими цятками й широкими смугами шкіри. Істота може похвалитися приголомшливою парою курно-рожевих очей з чорними райдужними оболонками, які і нагадали дослідникам потойбічних тварин з фентезійних світів Толкіна. Але жабки цілком реальні і живуть в чистих гірських річках і струмках високогірних Анд.
Hyloscirtus tolkieni. Фото – Juan Carlos Sánchez-Nivicela / Archive Museo de Zoología, Universidad San Francisco de Quito
Hyloscirtus tolkieni облюбували чисті струмки національного парку Ріо-Негро-Сопладора. Нещодавно цей регіон оголосили територією, що охороняється, щоб зберегти тисячі гектарів майже незайманих лісів на південному сході Еквадору.
Як розповідало раніше BitukMedia, служба національних парків США закликає відвідувачів припинити облизувати колорадську ропуху. Її залози виділяють отруту, яка спричиняє галюцинації.
Знаменитий художник Бенксі підтвердив, що нове графіті, яке з’явилось напередодні Дня всіх закоханих на стіні в курортному англійському містечку Маргейт, – його робота. Але не минуло і кілька годин, як арт-об’єкт мимоволі зруйнували, порушивши початковий задум митця.
Бенксі на своєму сайті називає роботу “Туш для вій у День св. Валентина”. І вона присвячена домашньому насильству. Частиною твору став покинутий кимось біля стіни холодильник.
Він був центром композиції: на ній домогосподарка 50-х років минулого століття з підбитим оком заштовхує в цей холодильник чоловіка, мабуть, свого кривдника.
Фрагмент графіті Бенксі. VALENTINE’S DAY MASCARA @BANKS/Reuters
Вже за кілька годин після публікації повідомлення на сайті Бенксі арт-об’єкт мимоволі зруйнували: старий холодильник прибрали муніципальні робітники і цим порушили початковий задум митця.
Британському художнику стріт-арту та активісту досі вдається приховувати свою особистість. Бо працює здебільшого вночі. Про свої роботи Бенксі розповідає у своїх соцмережах, але то мінімум інформації.
Цього разу очевидці з числа місцевих жителів розповіли, що ввечері напередодні бачили, як на місце приїхав фургон, ділянка довкола стіни була накрита брезентом. На ранок він зник, а на стіні з’явилася картина.
Іншим очевидцем став відомий у Британії художник-імпресіоніст Пітер Браун. Побачивши нову роботу Бенксі, чоловік вирішив сфотографувати цю стіну з картиною. Він і побачив, як під’їхав муніципальний транспорт і відвіз холодильник, що був частиною графіті.
Браун, який приїхав до Маргейта з Бата, розповів, що приїхав на курорт писати морські пейзажі, але після того, як натрапив на графіті Бенксі, замість цього витратив час на малювання сцени на стіні.
Місцева влада вже пообіцяла відновити цілісність роботи Бенксі. “Морозильна камера зараз перебуває на зберіганні та її повернуть, щойно вона стане безпечною для громадськості. Ми зв’яжемося з власником об’єкту, щоб обговорити варіанти збереження твору мистецтва для району”, – заявили представники Ради округу Танет.
Сам мурал знаходиться на стіні приватного будинку, але холодильник лежить на землі громади, за яку відповідають муніципальні служби. Так місцеві чиновники пояснили свій вимушений вандалізм.
Роботи Бенксі не вперше знищуються комунальниками, чия робота – стежити за чистотою та порядком. У 2020 році прибиральники лондонського метро змили картину на тему локдауну. Бенксі зайшов у вагон у спецодязі прибиральника і наніс кілька графіті із зображенням щурів на стіни вагона.
А був ще й унікальний випадок самознищення роботи. Йдеться про картину “Дівчинка з червоною кулею”. Картина була продана на аукціоні Сотбіс за 104,2000 фунтів людині, яка робила ставки по телефону. Одразу після продажу під рамою спрацював прихований механізм, який розрізав картину. Підписана Бенксі “Дівчинка з червоною кулею” зберігалася у продавця з 2006 року. Після цього Бенксі показав, як готувався до знищення картини: багато років тому він вбудував у раму шредер на той випадок, якщо її колись виставлять на аукціон.
Деякі картини Бенксі продають на аукціонах за сотні тисяч доларів, а також їх періодично крадуть разом зі шматками стін, на яких вони з’являються.
Так поліція Бучі повідомила про підозру чоловіку, якого вважають організатором крадіжки графіті Бенксі у Гостомелі. Малюнок жінки в протигазі з’явився на стіні одного зі зруйнованих будинків на початку листопада 2022 року. Пізніше з’ясувалося, що це твір британського вуличного художника Бенксі – він підтвердив це лондонському виданню The Art Newspaper. 2 грудня малюнок Бенксі спробували викрасти. Він був виконаний на утеплювачі будинку, тож його просто вирізали і за допомогою дерев’яних дощок і поліетилену намагалися перевезти. Поліція затримала підозрюваних, малюнок врятували. Призначена під час слідства мистецтвознавча експертиза засвідчила, що вартість картини перевищує 9 млн грн. Чоловіку, який здійснив крадіжку, загрожує до 12 років позбавлення волі.
Як повідомляло раніше BitukMedia, гіперреалістичний витвір мистецтва збентежив перехожих та поліцейських. Лондонські правоохоронці вдерлись до арт-галереї колишнього агента вуличного художника Бенксі, щоб врятувати життя жінці, а побачили скульптуру.
29-річна Тейлор Гівенс та 34-річний Коллін Кобелья з США познайомились в лікарні та згодом одружились. Обидва пережили операцію з пересадки серця в один день і в тій самій лікарні.
Про те, як хвороби допомогли двом пацієнтам знайти кохання, розповів CBS News.
Все почалось 2011 року. Гівенс і Кобелья незалежно один від одного потрапили до лікарні Inova Fairfax у штаті Вірджинія. Там кожному з молодих людей одного дня пересадили донорське серце. Тейлор перенесла вірусну кардіоміопатію і вперше зіткнулася з необхідністю трансплантації. А у Колліна була вроджена вада серця, і він потребував пересадки серця вже вдруге.
Після операцій пацієнти познайомилися, адже відновлювались у сусідніх палатах. Дівчина запевняє, що тоді між ними не виникло симпатії – це сталось значно пізніше.
“Спочатку насправді не було ніяких романтичних іскор, тому що ми обидва були надто нещасними”, – каже Тейлор.
Рівно через п’ять років після пересадки серця Коллін вирішив відвідати медиків, які проводили операцію, і зв’язався із знайомою по лікарні. Колишні пацієнти зустрілись за вечерею, обговорили свої операції і те, що сталось з ними після трансплантації. За словами чоловіка, вони одразу порозумілись. “Це було так чудово. Виявилося, що ми мали приймати однакові ліки одночасно. Між нами безперечно пробігла іскра, і я зовсім на це не чекала”, — розповідає Тейлор.
Так почались їхні романтичні стосунки, а 2019 року закохані стали чоловіком та дружиною. Зараз пара живе у Мериленді.
“Було чудово почати зустрічатись з кимось, кому не потрібно нічого пояснювати”, — сказав Кобелья. “Можна просто жити своїм життям у звичайний спосіб”.
Раніше для обох їхні фізичні обмеження та світогляд були перешкодою для побачень. Але тепер їм не було потреби пояснювати один одному, чому вони не можуть щось зробити або чому у них багато записів до лікарів.
Наступні роки були складними – подружжя зіткнулось з серйозними проблемами зі здоров’ям. У 2022 році Кобелья переніс четверту операцію з пересадки серця, а Гівенс пройшла лікування від лімфоми, яка тепер перебуває в стадії ремісії.
Тейлор Гівенс зізнається, що легше справляється з труднощами завдяки своєму чоловіку. “Коли він поруч, я не так боюся, навіть таких речей, як смерть. Я бачу, як він живе, проходить через операції та знов розквітає. Це дає мені надію та сенс”, — каже вона.
Подружжя дуже добре розуміє стан один одного через схожі проблеми зі здоров’ям, і це ще сильніше їх зближує. “Ми обидва пережили, по суті, один із найгірших досвідів у житті. Я впевнений, що ми зможемо подолати всі труднощі, які будуть на нашому життєвому шляху”, — стверджує Кобелья.
Як розповідало раніше BitukMedia, житель Шотландії продав всі речі, залишив домівку і вирушив у пішу подорож завдовжки 25 тис. км. Колишній армієць дорогою зустрів кохання і знову відкрив для себе країну.
У спецпроєкті «Вижити» BitukMedia розповідає історії, які мають бути почутими та які ми всі ніколи не маємо права забути.
25 січня 2023 року у Парижі за прискореною процедурою історичний центр Одеси був визнаний Всесвітньою культурною спадщиною ЮНЕСКО. Попри це процедуру ускладнювали представники РФ, як переконували, що Одеса – це “російське місто” та має писатися із двома літерами “с”.
Про сховок російсько форми в українському місті, нервові напруження та больовий шок, а ще як Одеса – така собі “вавка” в голові росіян боронить себе не лише фізично, а й історично, розповіла одеситка Олена у подкасті “Вижити”.
У новому епізоді говорили про те, як змінилися одесити за 9 років війни, «расчеловечивание врага», склад російської форми в сховках і про вибір українцями скотчу на рукавах.
«Було страшно, бо Одеса – це «вавка» в голові росіян. Перші тижні було незрозуміло, як захищатимуть місто і що робити, якщо окупують», – розповідає Олена.
У скрині із затонулого корабля XVII ст. біля острова Тексель у Північному морі знайшли весільну сукню, оздоблену срібною вишивкою та срібними дисками. Історики кажуть, що бачать такий одяг вперше. Також у скринях виявили незвичайні жіночі аксесуари.
Вперше скрині із корабля почали підійматися з-під води у 2010-му. Причина – пісок, який колись поглинув затонуле судно і вантаж, стали розмивати хвилі.
Через чотири роки науковці наважилися витягти скрині із води, і виявили там цілий скарб – залишки дорогої бібліотеки із королівськими гербами, старовинні предмети косметичного набору для жінок, а також дорогий одяг 1600-х. Подібних речей раніше науковці не бачили. Зараз частина знайдених речей знаходиться на експозиції у нідерландському музеї Kaap Skil.
Особливо науковців вразила сукня, яка, на їх думку, була весільною. На шовковій тканині срідники нитками вишиті плетені візерунки, які нагадують серця. Також у тканину були вплетені невеликі срібні диски. Сукня складалася із кількох окремих частин, мала ліф та спідницю. Зараз вона має коричневий колір, але від початку він був білим, кремовим чи лимонним, припускають науковці.
“Завдяки сріблу сукня мала легкий вигляд, але при тому офіційний, й блискотіла на світлі. Певне, це була одна із найбільш незвичайних суконь, які дама із вищих кіл Європи могла носити за своє життя”, – каже реставратор Алек Юінг.
Візерунок на весільній сукні. Фото: Kaap Skil
Друга сукня, знайдена у тій же скрині, має вигляд буденного одягу. Її пошили із шовкового дамаського атласу із квітковим візерунком. Сукня включає ліф, рукави з воланами і пишну плісировану спідницю, яка відкривається спереду. Таким чином вбрання схоже на західноєвропейську моду, популярну у 1620-х. Для завершення образу у сукні мали бути нижні спідниці, рукави, які, ймовірно, були прикрашені шовковими китичками і срібними або золотими гудзиками, комір-стійка з льону або мережива, а також інші прикраси.
У тій же скрині, що і сукні, лежали в’язані шовкові панчохи, турецький кафтан, який складався із жакету і короткої спідниці, червоний ліф і набір жіночих туалетних предметів. Усі речі мають різний розмір, тож науковці припускають, що скриня належала якійсь заможній родині. Червоний фарбник – кармін – на той час був одним із найдорожчих у Європі.
“Одяг – це дуже особисте. Ви часто можете підійти до людини ХVII ст.”, – розповідає про своє враження від дослідження суконь Еммі де Гроот, експертка з відновлення текстилю.
Сукню зі срібними дисками називають однією із найбільш унікальних історичних знахідок. Зараз обидві сукні відмили від солоної води та виставили у вітрині, заповненій стиснутим азотом.
Витончений набір туалетного приладдя включає обтягнуту шовком щітку, залишки голешника, гребінець і настільне дзеркало з двома стулками, оббите шовковим оксамитом. В інших скринях було 32 книжкові палітурки з позолоченої шкіри, в тому числі одна з гербом шотландсько-англійської королівської родини Стюартів.
Як повідомляло BitukMedia, шведські морські археологи знайшли рештки галеону Applet. Він схожий на шведський королівський флагман Vasa, добре відомий історикам.
Волонтер та активіст Анатолій Токарєв створив у Павлограді Дніпропетровської області музей війни. Чоловік був у російському полоні та втік звідти, потім допомагав у звільненні полонених. Він має дев’ятьох онуків, за що отримав прізвисько “Дід”.
Павлоград – це останнє місто Дніпропетровщини, за яким починається Донецька область. Музей “У Діда” є перевалочною базою для військових, волонтерів та іноді журналістів. Тут же знаходиться штаб, де Токарєв збирає гуманітарку для військових. Тут же базується ГО “Відлуння” – об’єднання волонтерів та добровольців.
У “Діда” воює вся родина – діти, зяті та навіть дружина. Чоловік розповідає, що до війни був заступником начальника кримінального розшуку та вихователем. Потім потрапив у полон, а потім став розвідником.
Після того як взяли у полон, бойовики доправили Токарєва до будівлі СБУ в Донецьку, відомого як “Ізбушка”. Там провів три місяці, після чого втік.
Фото: Новинарня
“Причому в мене одна нога прострелена була, друга перебита. Але мені повезло, що зі мною в камері сиділи місцеві патріоти. А туди потрапляли всі… Є такі, що мають навички таборів і тюрем, навички оперативної роботи, виявлення агентів. Якраз те, що треба. Двоє людей підготували квартиру, підготували машину. Ми вийшли типу на прогулянку, посидіти. Оскільки я на милицях, я всіх затримую: “Ідіть вперед, я дожену!” Але не догнав, – сміється. – Швиденько в машину скочив, і на квартиру. Вони (тюремники) почали всюди шустрить, шукать… Навіть не могли додуматися, що так можна!”, – пригадує волонтер.
З 2014 року із “Ізбушки” вдалося втекти лише двом людям, “Дід” – один із них.
Приміщення, де зараз знаходиться музей, раніше належало його дружині – вона тримала там кафе “Наталі”. Назву досі видно на стіні. Три роки тому вирішили переробити приміщення у музей.
Зараз у музеї знаходяться рештки знищеної російської техніки із Краматорська, Пісків, Водяного, Покровська та Сєвєродонецька. Є там бойова машина, на якій Токарєв особисто заходив у Донецький аеропорт.
Фото: Новинарня
Також на території музею є клумба, яка відтворює мапу України. На ній висаджені квіти – як із мирних міст, так і з Донбасу.
Серед експонатів – спорядження кримського “Беркута”, який атакував наші позиції із харківського напрямку, німецька каска часів Другої світової, яку носив російський військовий, та листи російських дітей.
Як повідомляло BitukMedia, подружжя Тараса і Любові Флисників та їхня донька Зоя із Тернополя розмальовують гільзи для допомоги військовим. Частину із них продають, а частину відправляють на фронт військовим. Виручені кошти також передають ЗСУ.
Тернопільський бізнесмен Тарас Демкура виставив на продаж понад десяток ретро-автомобілів. Серед них є раритетні Maybach, Mercedes-Benz, Jaguar та Lincoln. Виручені кошти Демкура обіцяє спрямувати на підтримку ЗСУ та відновлення України.
Демкура почав збирати рідкісні авто після того, як у 1990-х побував на ретро-фестивалі у Парижі. Більшу частину колекції він знайшов в Україні. Демкура мріяв створити музей, але плани змінилися через війну.
Перлиною колекції бізнесмен називає чотиридверний кабріолет Maybach, який обслуговував ставку Адольфа Гітлера під Вінницею. Після відступу німецьких окупантів місцевий чоловік заховав авто у своєму гаражі.
Кабріолет Гітлера. Фото: Фокус
Седан Jaguar XJ 1968 року належав Леоніду Брежнєву – його подарував генсеку президент США Річард Ніксон.
Німецькі авто 1937 року – родстер Mercedes-Benz 540K і седан Opel Admiral – теж мають велику цінність. Також у колекції знаходяться Wanderer W23 1936 і американський Lincoln.
Кошти від продажу авто бізнесмен планує віддати на відбудову України та задонатити ЗСУ у межах проєкту “Тисяча авто свободи”.
Як повідомляло BitukMedia, волонтер із Вінничини Олег Перепечай виготовив мобільний душ для військових на базі автомобільного причепу. Собівартість розробки – 85 тис. грн.
Українка Ірина Павлюченко відкрила у британському Вейтмуті у графстві Дорсет кафе The Sunflower Cafe. Воно знаходиться на узбережжі Ла-Маншу.
Про це повідомляє БЖ.
Ірина приїхала у Дорсет напередодні російського вторгнення рік тому. Коли почалася повномасштабна війна, пекла торти для благодійний акцій. Першою великою акцією став День Конституції України – група українських біженців готувала для місцевих концерт та традиційні страви. Ірина спекла для тієї ярмарки великий медовик. Саме тоді вирішила відкрити власний заклад.
Заклад відкрила у вересні 2022-го.
“Кафе створювалося з любов’ю та натхненням. Допомагали друзі українці та англійці. Хотілося створити затишок та відчуття України, розказати про наші традиції і страви. Зараз дуже приємно чути від українських відвідувачів, що наш заклад нагадує їм кав’ярні на Батьківщині, а запах викликає думки про випічки домівку. В одному із відгуків від англійських відвідувачів я прочитала, що “власниця відтворила частинку України у своєму кафе” Такі відгуки зігрівають та надихають”, – розповідає Ірина.
Медовик став фірмовою стравою закладу. Також подають борщ із домашніми пампушками.
“Британці у захваті від нього, дехто приходить щотижня на борщ”, – розповідає Ірина.
Як повідомляло BitukMedia, подружжя кримчан Ельміра Сеіт-Ахметова і Ернест Сулейманов відкрили у столиці Польщі Варшаві кафе Krym. Заклад знаходиться перед фасадом російського посольства.
У селі Рижани на Житомирщині планують закласти найбільшу в Європі плантацію технічних конопель. У селі знаходиться льонозавод, який зараз не працює. На його базі створять кластер із вирощування та переробки цієї рослини.
Проект отримав назву MA’RIJANNI HEMP INDUSTRIAL. Його ініціатором став акціонер Володарсько-Волинського льонозаводу Мішель Терещенко.
Терещенко розповідає, що планував почати вирощування технічних конопель на Глухівщині, де він був міським головою. Але через пандемію коронавірусу та початок війни він змінив плани.
Акції льонозаводу він купив ще у 2012-му, але підприємство стояло законсервованим. Зараз він уже домовився із інвесторами про вирощування конопель у Рижанах.
Компанія закуповує обладнання у Франції та Бельгії для отримання із рослини довгих волокон. Терещенко каже, завдяки таким технологіям можна отримати якісний продукт.
“Якщо у Франції площі плантацій під технічну коноплю сягають 30-40 га, то в Україні є можливість розширити їх до понад 1000 га. Наразі вже є домовленості з фірмами в Італії, Бельгії, Франції, які готові купувати конопляне волокно в Україні”, – каже Терещенко.
Як повідомляло BitukMedia, в Узбекистані відбулася презентація конопляної олії торгової марки Leodar, яку виробляє біотехнологічний індустріальний агрокомплекс RS Success Agro. Технологічне шоу, яке демонструвало унікальні технології виробництва, було організоване найбільшим інвестором у сільськогосподарський сектор країни – Industrial Innovation Group.
Фото - CHRIS GOULET AT ENGLISH WIKIPEDIA / Catharine Breyer Van Bomel Foundation Fund, 1980/ WIKIMEDIA COMMONS
Наскільки тобі подобається зелений колір? Гарний, чи не так? Колір алігаторів і горошку. Але якщо відповідь не була “Я б буквально помер за нього”, тобі ніколи не зрозуміти вікторіанців, які десятиліттями гинули через колір. Медики попереджали громадськість про смертельну небезпеку, проте більшість не відмовлялася від модних зелених шпалер.
У середині 1800-х років четверо дітей у робітничому районі Лондона захворіли на ангіну та мали проблеми з диханням. У них діагностували дифтерит, але їхні лікарі не могли зрозуміти, як вони підхопили його. У будинку, де жили діти, не було виявлено жодної з ознак, які, на думку медиків, були пов’язані з хворобою. І при цьому інші місцеві діти не захворіли. Усі четверо дітей померли до того, як вдалося знайти справжнього винуватця – любов їхніх батьків до шпалер.
У 1857 році лікар Вільям Хайндс з Бірмінгема, Велика Британія, помітив, що він погано почувається, перебуваючи у своєму будинку. Чоловіка мучила нестерпна нудота, спазми в животі та головний біль. Всі ці симптоми загадково припинялися щоночі, коли він лягав спати.
Зрештою Хайндс зрозумів, що йому стає зле, коли він перебуває у своєму кабінеті з гарними зеленими шпалерами-вбивцями. Витративши час, щоб перевірити їх, як це зробили представники охорони здоров’я у випадку з чотирма мертвими дітьми, він виявив, що гарна зелена фарба містила миш’як. Той повільно отруював чоловіка щоразу, коли він входив до свого кабінету.
Коли Хайндс позбувся шпалер, так само як і низка інших людей з аналогічними симптомами, він помітив, що його самопочуття значно покращилось.
Хімік Карл Вільгельм Шееле зі Швеції в 1775 році створив унікальний відтінок зеленого, який назвав на свою честь — “зелений Шееле”. Своїм насиченим відтінком колір завдячував арсеніту міді.
“Зелений Шееле” у всій своїй красі.
Унікальний зелений колір, який почали використовувати у виробництві шпалер, був таким же популярним, як і токсичним. За підрахунками виробників шпалер, лише в Британії їх було близько ста мільйонів квадратних миль. Чорнила відшаровувались, і їх вдихали мешканці будинку. Таким чином шпалери повільно вбивали людей. Але медики зафіксували й випадок швидкого отруєння миш’яком: у 1862 році діти лизали шпалери та невдовзі померли.
Жертв вбивчих шпалер ставало дедалі більше, як і доказів проти них. Конкуруючий зелений – відомий як “Паризький зелений” або “Смарагдово-зелений” – не допоміг вгамувати жнива смерті, оскільки і його також виготовляли з миш’яку.
Повільно, але впевнено медики розпочали кампанію проти цього кольору. Але заважали протидія промисловості та невігластво людей. Останні відмовлялись вірити в небезпеку шпалер або вважали, що будуть у безпеці, якщо уникатимуть їх прямого облизування.
Громадськість виступила проти вбивчої фарби, тільки після жахливої смерті Матильди Шойрер у 1861 році. Жінка, яку найняли посипати штучне листя зеленим порошком Шееле, захворіла і дуже швидко померла. Після смерті білки її очей стали зеленими. Повідомлення у пресі того часу нарешті зрушили справу з місця: фарба поступово вийшла з ужитку, а виробники під тиском громадськості перейшли на інші інгредієнти.
Два скелети, одягнені як леді та джентльмен у «Вальсі миш’яку» – ілюстрація в журналі Punch у 1862 році. Попередження про небезпеку зеленого барвника Шеєле.
Але факт залишається фактом – протягом тривалого часу чимало людей віддали свої життя через любов до певного відтінку зеленого.
Як повідомляло раніше BitukMedia, смертоносна пандемія чуми 700 років тому позначилась на еволюції нашого виду, довела Міжнародна група дослідників з країн Європи, США та Канади.
За результатами відкритого голосування за кращу монету 2021 року в усіх трьох номінаціях – "Краще розкриття теми", "Краще художнє рішення", "Найпопулярніша монета" – перемогла пам’ятна монета з нейзильберу номіналом 5 гривень – "До 30-річчя незалежності України". Фото - НБУ
Пам’ятна монета “До 30-річчя незалежності України” номіналом 5 гривень перемогла у фіналі World Coin New і стала монетою року у світі. Таким було рішення журі, до складу якого входило понад 100 експертів з усього світу.
“Краща з найкращих! Саме такою міжнародне журі визнало українську пам’ятну монету номіналом 5 гривень “До 30-річчя незалежності України”, – повідомили у НБУ.
Зображення – Національний банк України
Монета з нейзильберу номіналом 5 гривень “До 30-річчя незалежності України” присвячена ухваленню Верховною Радою України 24 серпня 1991 року історичного документу – Акту проголошення незалежності України. Композиція на монеті зображує Україну: безкрайні мальовничі поля у вигляді стилізованих орнаментів, над якими летять лелеки, та зображення кольорової вишиваної стрічки, що символізує код нації і нагадує ДНК.
Автором ескізу цієї монети став відомий український художник з Бережанщини Олег Шупляк. Скульптор монети – Володимир Атаманчук.
Раніше українська пам’ятна монета з лелеками здобула перемогу в номінації “Найхудожніша монета року”.
“Конкуренція була запеклою. До фіналу вийшли монети з України, Канади та Австрії. Проте за нашу монету проголосувала більшість членів журі. Ба більше, перемога здобута з вдвічі більшою кількістю голосів за її найближчого конкурента. І це вперше за історію конкурсу монета-переможниця мала такий великий відрив”, – повідомляють в НБУ.
“Українські монети розповідають світу про нашу вільну незалежну державу, право на існування та територіальну цілісність якої нині ми відстоюємо на полі бою. Ми вдячні міжнародним експертам за увагу до України та високу оцінку наших пам’ятних монет, це є дуже цінним для нас”, – прокоментував заступник Голови Національного банку України Олексій Шабан.
Міжнародний конкурс “Монета року” провели вже в 40-ий раз. У ньому взяли участь близько 2,3 тисячі монет з усього світу. На першому етапі відібрали 100 монет – по 10 на кожну номінацію. До списків потрапили 7 монет з України, з яких дві стали переможцями.
А саме в номінації “Найкраща монета про сучасну подію” здобула перемогу срібна монета номіналом 10 гривень. Вона називається “25 років Конституції України”. Автором ескізу став київський художник Владислав Яровий. Він створив пам’ятну монету як пазл, деталі якого поєднують цитати статтей Конституції, а силуетні постаті уособлюють народ України.
Зображення – Національний банк України
Раніше за світове журі монета з лелеками зачарувала українців. За результатами відкритого голосування за кращу монету 2021 року в усіх трьох номінаціях – “Краще розкриття теми”, “Краще художнє рішення”, “Найпопулярніша монета” – перемогла пам’ятна монета з нейзильберу номіналом 5 гривень – “До 30-річчя незалежності України”.
Як розповідало раніше BitukMedia, мікродержава Ніуе (Полінезія) випустила монету “Воїн Азовсталі” на честь захисників Маріуполя. В її оздобленні викростила роботу українського художника Максима Паленка.
Українська
العربية
简体中文
Nederlands
English
Français
Deutsch
Italiano
Português
Русский
Español
