Волонтери із селища Лисянка на Черкащині збирають у місцевих старі мотоцикли та автівки, ремонтують їх та передають військовим. Виготовили уже майже сотню таких машин.
Волонтери називаються себе “Лисянський батальйон”. Засновник майстерні Олександр Короленко розповідає – як тільки почалося повномасштабне вторгнення, пішли із друзями на фронт. Але потім надійшов наказ – звільнити усіх, хто старший за 60. Тож зараз допомагають армії в тилу.
Стару техніку збираються у небайдужих місцевих. Частину вдається відремонтувати, частина іде на запчастини.
Найважливіше – коробка передач і причіп — щоб вивозити поранених бійців з поля бою, каже механік Олександр Дробот. Мотоцикли виручають військових там, де не проїжджає жодна автівка.
Зараз готують відправити на фронт чергову партію мотоциклів, потім займуться переобладнання авто.
Як розповідало BitukMedia, yкраїнський виробник дронів Vyriy Drone разом із навчальним проєктом Victory Drones запускають онлайн-курс “Народний FPV” про те, як зробити дрони для ЗСУ у себе вдома. Після перегляду лекцій у Zoom можна буде зібрати і налаштувати 7-дюймовий FPV дрон-камікадзе.
Валлійське подружжя пенсіонерів Шин і Джеффрі Едвардси тримало у садку нерозірвану 30-кілограмову бомбу, якій більше 100 років. Поліція її вилучила. “Наче зі старим другом розлучилися”, – зітхає тепер чоловік.
Едвардси живуть у містечку Милфорд-Хейвен у графстві Пембрукшир. Подружжя каже – думали, що бомба вихолощена, у ній нема заряду. Шин каже – коли, працювала у саду, часто стукала лопаткою по бомбі, аби струсити землю.
Але у минулу середу у дім подружжя постукав співробітник поліції. Згодом Міноборони пояснило – весь час у садку стояв справжній бойовий корабельний артилерійський снаряд. Однак заряд у нього невеликий.
Подружжя каже – після такої новини не могли спати цілу ніч.
Однак пенсіонери на відріз відмовилися покидати будинок, коли вибухотехніки вивозили бомбу. Сказали – “якщо вона злетить в повітря, ми злетимо разом із нею”.
Однак все обійшлося. Бомбу відвезли в покинутий кар’єр замку Уолвін, засипали п’ятьма тоннами піску та підірвали.
“Це був наш старий другий. Шкода, що його розірвало на шматочки”, – зітхає 77-річний Джеффрі Едвардс.
Раніше британські військові кораблі обстрілювали місцеві піщані пляжі під час військових навчань. Звісно, на цей час місцеве населення не підпускали близько.
Після навчань один із місцевих – Поп Моріс – розвозив лимонад на кінній упряжці. Він побачив нерозірвану бомбу і вирішив взяти її собі. Він насилу підняв її на візок, потім повернувся додому і встановив її у дворі. Там вона і простояла більше ста років, розповідають Едвардси.
Родичі Моріса володіли будинком із бомбою, а потім його придбали нинішні власники. Таким чином, бомба перейшла до них.
Айла Макнабб у віці двох років стала наймолодшою у світі жінкою-членом Mensa, згідно з Книгою рекордів Гіннеса. Фото - Guinness World Records
Айла Макнабб зі штату Кентуккі (США) стала наймолодшою в історії учасницею клубу Mensa — найбільшої та найстарішої організації, яка об’єднує людей з високим рівнем IQ. Батьки виявили суперінтелект дворічної дівчинки випадково.А тепер вона ще й рекорсменка Книги рекордів Гіннеса.
У віці лише двох років Айла Макнабб з Крествуда вразила світ своїми неймовірними талантами, ставши наймолодшою учасницею Mensa (серед жінок).
Mensa International — це некомерційна організація, відкрита для осіб, які набрали 98-й процентиль або вище за стандартизованим тестом IQ. Mensa є найбільшим і найстарішим товариством для вундеркіндів у світі.
Айла приєдналася до організації після того, як за шкалою інтелекту Стенфорд-Біне досягла 99-го процентиля (ранг, чисельно рівний відсотку в нормативній групі тих піддослідних, які отримали такий самий або нижчий індивідуальний бал, – ред.) інтелекту для свого віку.
Батьки Айли помітили, що маля має фокусовану увагу, відколи привезли її додому з пологового. І хоча дівчинка явно була дуже кмітливою, нічого не видавалося чимось незвичайним — поки вона не почала вчитися.
Лише в рік Айла почала вивчати кольори, цифри та алфавіт. “У віці семи місяців вона вибирала певні предмети з книжок з картинками, коли її просили”, — розповів батько Айли Джейсон Макнабб. “У 18 місяців вона самостійно вивчила абетку, а у два роки почала читати”.
На другий день народження тітка Айли Крістал подарувала їй планшет, який можна стирати. Джейсон написав на табличці слово “червоний”, і Айла на здивування змогла прочитати це слово. І Джейсон, і мати Айли, Аманда, були шоковані. Потім Джейсон почав писати слова “синій”, “жовтий”, “кіт” і “собака”, які Айла без вагань прочитала вголос.
Батьки Айли також знаходили різнокольорові іграшкові букви біля предметів у їхньому будинку. Біля стільця вони знайшли літери C-H-A-I-R, а біля дивану — літери S-O-F-A. Навіть біля їхнього кота Бугера знайшли слово C-A-T.
Саме тоді Аманда запропонувала протестувати Айлу. Вже у віці двох з половиною років, дівчинка потрапила до 1% людей, які є членами Mensa.
“Психолог, який тестував Айлу, спеціалізується на обдарованих дітях, — розповів Джейсон. – Він заявляє, що зазвичай не перевіряє дітей віком від двох років, але зробив виняток, почувши про її таланти”.
Аманда та Джейсон швидко виявили, що ресурсів для обдарованих дітей дуже мало. Зареєструвавши Айлу в Mensa, вони мали на меті отримати інформацію від інших батьків обдарованих дітей. “Найбільша користь для членів Mensa — це спільнота”, — каже батько.
2 червня 2022 року Книга рекордів офіційно визнала її наймолодшою у світі жінкою-членом Mensa. Айла зрозуміла, що це досягнення спричинило її появу в ЗМІ – вона бачила себе на телебаченні та іноді просить батьків завантажувати відео про себе на YouTube.
Айла, якій зараз вже три роки, зараз відвідує дошкільний заклад. Її батьки сподіваються отримати індивідуальний навчальний план, щоб донька могла раніше піти в нульовий клас школи.
Айла пишається тим, що навчається. І хоча вона явно “вище середнього” з кількох предметів, особливо здібна дівчинка в математиці та чудово читає.
Айла також почала показувати батькам абетку американської жестової мови, і вони досі намагаються з’ясувати, де вона цього навчилася.
Раніше BitukMedia розповідало про трирічного хлопчика з британського міста Портісхед, графство Сомерсет, який навчився рахувати до ста шістьма мовами. Тедді Хоббс – наймолодший в країні член клубу вундеркіндів Mensa.
Фото - Facebook/ Національний антарктичний науковий центр
28-ма Українська антарктична експедиція завершила розчищати шлях до другого причалу “джеті”. Тунель завдовжки 40 м і завширшки до 2-х метрів у кількаметрових снігових кучугурах прокладали понад тиждень. Українські полярники відкопують такий прохід щороку.
Про це повідомляє Національний антарктичний науковий центр.
Серед традицій українських полярників – щороку відкопувати прохід до другого причалу “джеті”, який за зиму добряче засипає снігом. Наприкінці антарктичної весни або на початку літа, тобто зараз, вся експедиція береться за лопати.
“Звісно, їм трохи більше пощастило, ніж попередній експедиції, адже цьогоріч в районі “Вернадського” не було рекордних снігопадів: найбільша висота снігового покриву сягнула трохи більше 2 метрів (а торік – 3,5 метра). Однак попрацювати все одно довелося добряче, адже в деяких місцях висота заметів була майже 5 метрів!” – розповідають у НАНЦ.
Цьогоріч на роботу команда витратила понад тиждень. Як результат – вийшов 40-метровий тунель. На додачу, кожен з учасників експедиції щодня розчищав сніг на закріпленій за ним ділянці поблизу станції. До такого “великого копання” не був залучений тільки кухар, адже він “мав іншу важливу місію – смачно та поживно годувати колег після снігової “гімнастики”, розповідають у НАНЦ.
Полярники пояснюють, що біля “Вернадського” є два причали. Перший називають “сліп”: біля нього зберігаються човни та встановлений потужний кран, яким, власне, човни піднімають на берег. Цю стоянку використовують більшість часу (доки дозволяє льодова ситуація), і прохід до неї підтримують завжди.
А другий причал – “джеті” – стає актуальним в літній сезон, коли на станції значно збільшується кількість морських виїздів. “Він зручний тим, що захищений від хвиль, біля нього можна припаркувати човни різних типів і залишити на певний час, а не виймати щоразу з води”, – розповідають полярники.
Вже за кілька тижнів на “Вернадському” очікують прихід криголаму “Ноосфера”, який доставить вантажі та сезонну експедицію. Тунель допоможе оперативно проводити розвантаження судна.
“Торік наші зимівники пожартували, що це вони риють рови для захисту від навали пінгвінів, і деякі медіа навіть прийняли такий дотеп за чисту правду”, – згадали на “Вернадському” .
Фото – Олександр Полудень
Як розповідало раніше BitukMedia, українські вчені відкрили новий вид антарктичних п’явок.
Пітон Куп'янськ із самкою. Фото: Дмитро Шабанов/Facebook
Минулої восени українськібійці врятували із палаючого російського танка тигрового пітона – окупанти викрали його із приватної лазні. Тепер стало відомо, що триметрового плазуна прихистив доктор біологічних наук Дмитро Шабанов у Харкові. У науковця змій знайшов собі подружку.
Пітона назвали Куп’янськ на честь міста, під яким його знайшли. Змія врятували, коли побачили, як він вилазить з-під палаючого танка.
“Це було у вересні, ми штурмували Куп’янськ, і у нас була позиція із бомбосховищем. На нас виїздив танк, щодня виїздило два танки. Вони обстрілювали наші позиції, випускали по 9-10 снарядів й ховалися у лісі. Нам набридло це за три дні, й ми вирішили їх підбити”, — розповідає Богдан.
Бійці підбили у лісі обидва танки із Javelin та NLAW. В одному росіяни і тримали змія. Богдан каже, що має поганий зір і побачив пітона випадково – той замурзаний вилазив з-під палаючої машини.
“Я підбігаю, ловлю його як канат, і тягну за собою. Відбіг трохи, скрутив його в клубок, під курткою зажав і побіг далі, бо танк почав вибухати. Добіг до розбитої хати, знайшов мішок і поклав його у мішок”, – розповідає Богдан.
Українські військові пізніше знайшли у Куп’янську знищену елітарну лазню із тераріумом – в результаті обстрілів загинуло багато рептилій. Як вдалося врятуватися триметровому пітону, неясно. Військовий припускає, що росіяни могли його просто викрасти.
“Я не виключаю, що вони його вкрали задля втіхи чи їжі. Ми часто знаходили на їхніх позиціях і шкури собак, кістки собак, вони їдять все”, – каже військовий.
Спочатку Богдан лишив змія собі. Коли випустив його у квартирі у Харкові, став його боятися, розповідає. Тож знайшов волонтерів і віддав рептилію їм, а і ті прилаштували Куп’янська до доктора біологічних наук Дмитра Шабанова у Харкові.
Шабанов не називає Куп’янська на ім’я – каже, все рівно відзиватися не буде. А ось змій тим часом обживаєтся у домі науковця. Два місяці тому вирвався із тераріума і влаштував у квартирі розгардіяж.
“У чому сила рептилій – так це в їх упертості. Пітон виламав дверцята в тераріумі і відправився шукати їжу – на жаль, коли мене не було вдома. Я повернувся достатньо вчасно: розгром кухні лише тільки починався. Постраждала посудомийна машина, побита певна кількість скляного та керамічного посуду”, – розповів Шабанов у Facebook.
Попри це науковець не хоче віддавати змія у зоопарк, буде опікуватися ним самостійно.
Науковець підшукав Куп’янську пару – самиця належить знайомій Шабанова. Зараз змій перебуває у стані штучної зимівлі – температура у тераріумі навмисне знижена. У пари невдовзі з’явиться потомство, каже науковець.
Як розповідало BitukMedia, херсонського котячого лемура Адама евакуювали до Києва після того, як він отримав контузію. Тепер, аби він не тужив, волонтери відшукали його подругу Джулію.
46-річна індійка Сміта Срівастава отримала звання нині живої людини із найдовшим волоссям від Книги рекордів Гіннеса. Каже, не стриглася із 14 років. Її волосся має довжину 236,22 см.
Cміта розповідає, що її надихнула не стригти волосся одна із індійських акторок.
“В індійській культурі богині традиційно мають дуже довге волосся. У нашому суспільстві вважається, що стригти волосся – це несприятлива дія, тому раніше жінки відрощували волосся. Довге волосся підкреслює красу жінки”, – розповіла жінка Книзі рекордів Гіннеса.
Також Сміта старається не втрачати жодної волосинки уже 32 роки. Якщо волосина випадає, вона підбирає її і кладе у спеціальний мішечок.
Зазвичай Сміта миє голову двічі на тиждень. Весь процес щоразу займає до трьох годин.
Саме миття займає 30-45 хвилин, потім жінка витирає волосся рушником. Найбільше займає процес розплутування, розчісування та укладки – він триває 2 год.
Зазвичай Сміта заплітає волосся у косу чи зав’язує у “пучок”.
Як повідомляло раніше BitukMedia, Нігерійка Хелен Вільямс створила найбільшу перуку у світі – її довжина 351,28 м. Вартість виробу – більше $2,5 тис.
Фото: National Institutes for Quantum Science and Technology
Найбільший у світі експериментальний термоядерний реактор JT-60SA запустили у японському місті Нака. Він має висоту шестиповерхового будинку, а температура плазми всередині сягає 200 млн градусів Цельсія (на повехні Сонця вона лише 6 тис. градусів).
Реактор обслуговуют 500 чоловік і 70 компаній, в тому числі європейські. У реакторі відбувається термоядерний синтез – коли намагаються об’єднати два ядра. Це відрізняється від єдерного поділу, який використовують на АЕС, де використовують енергію розпаду ядер радіоактивних металів.
Комерційна мета реактора – дослідити, на скільки такий метод є доцільним та чистим і чи може він замінити викопне паливо.
Плазма розігрівається до потрібних температур у спеціальній посудині “токамак”, яка за формою нагадує бублик. Аби охолодити такі неймовірні температури, використовують потужні надпровідні котушки, охолоджені приблизно до -269 °C, що становить майже абсолютний нуль.
JT-60SA – це спільний проєкт Європейського Союзу та Японії. Він є попередником свого “старшого брата” у Франції, Міжнародного термоядерного експериментального реактора (ITER), який поки ще будується.
Кінцева мета обох проектів полягає в тому, щоб змусити ядра водню злитися в один більш важкий елемент, гелій, вивільняючи енергію у формі світла та тепла, імітуючи процес, який відбувається всередині Сонця.
Як розповідало BitukMedia, Україна має намір видобувати уран, виробляти ядерне паливо та будувати малі модульні реактори. Таким чином український уряд хоче замінити росію на світових ринках.
Нацгвардієць із бригади “Лють” Анатолій одружився зі своєю коханою Наталею. Між парою була “хімія” ще в школі, але жоден не зізнавався в почуттях. Зустрічатися вони почали в дорослому віці, а одружилися після початку повномасштабного вторгнення.
Пара розповідає, що у школі не наважувалися зізнатися одне одному у своїх почуттях. Після випускного зустрілися аж у 2021-му, під час відпочинку у Скадовську на Херсонщині. Після того вони почали спілкуватися, потім зустрічатися.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Наталя була першою, кому зателефонував Анатолій. Він запропонував жінці жити разом, і жінка погодилася.
Після створення бригади “Лють” колишній поліцейський Анатолійвступив до лав полку “Цунамі”. Тоді пара вирішила, що весілля відбудеться на фронті. Для цього Наталя придбала білосніжну сукню та приїхала до коханого.
Весілля зіграли минулого місяця. Засвідчив шлюб закоханих командир бригади “Лють” Олександр Нетребко, а урочисту церемонію провів командир полку “Цунамі” Олександр Гостіщев.
Як розповідало BitukMedia, родина Володимира і Марини Павлюків із Верховини на Івано-Франківщині придбали чотири FPV-дрони для ЗСУ. На них витратили кошти, які отримали як подарунок на своє весілля.
За вікном столичного офісу BitukMedia пізня осінь межує з ранньою зимою – чи-то дощ зі снігом, чи-то сніг із дощем. Та віконця skype-чату традиційної редакційної наради світяться позитивом. Попри відстані та перепони, які сьогодні заважають зібратися редакції разом оффлайн, в «онлайн-повітрі» всеодно відчувається затишний запах кави й налаштованості на пошуки добрих новин, цікавих героїв та життєстверджувальних тем для матералів. На завершення наради залишаємося із засновницею Агентства позитивних новин BitukMedia, Заслуженим журналістом України Інною Битюк тет-а-тет для невеличкої розмови про четверту річницю BitukMedia, непрості часи, що припали на становлення Агентства, особливості позитиву в роки війни та обрану місію.
– Інно, вітаємо BitukMedia із четвертою річницею! Так вийшло, що останні щонайменше три роки для України – суцільні випробування. Як вдається підтримувати той позитивний вектор, що був взятий за основу ще в тому безтурботному й мирному житті?
– «Позитиву має бути більше!» – із таким кредо чотири роки тому я заснувала BitukMedia. Тоді створити Медіа позитивних новин здавалось правильною ідеєю, як-то кажуть «на часі». Хто міг передбачити, що попереду найскладніші роки: пандемія, а одразу за нею віроломне повномасштабне вторгнення росії в Україну. Та ці події тільки укріплюють мене в тому, що це був правильний вибір концепції видання. Бо сьогодні позитиву має бути якомога більше, інакше можна просто потонути у відчаї. Тому як би не було складно, шукаємо позитив щодня. Пишаюсь, що вдалося зберегти у ці надважкі часи редакцію. Наша команда щодня працює для свого читача – і це вже позитивно! Саме з такою філософією живе BitukMedia. Ми не уникаємо серйозних розмов, але навчились дивитись на них під позитивним кутом. Знаю, що є постійні читачі, які щодня переглядають нашу стрічку новин. Для когось читати BitukMedia – ранковий ритуал за філіжанкою кави. Хтось – набирається позитиву наприкінці дня. Погодьтеся, якщо нашій редакції вдається вносити позитив у життя бодай однієї людини, то це вартує того, щоб продовжувати розпочату справу.
– І як вам це вдається? Ви ж не можете не помічати весь той біль, з яким Україна стикається щодня?
– Довкола багато горя і уникнути його неможливо. Ми розуміємо, які величезні втрати на фронті, скільки доль зруйновані… Кожне повідомлення про загибель Героя чи цивільних громадян болем вривається у серце і обрушується гнівом на ворога. Та все одно треба збирати себе докупи та йти далі, бо у всіх нас зараз один шлях – шлях до Перемоги України. А отже, треба концентруватись на тому, що дає сили тримати удар, жити та йти далі цією неймовірно важкою історичною дорогою. BitukMediа не в силах зупинити повітряні атаки, але може привернути увагу читачів до тих речей, які подарують усмішку і нехай на коротку мить зможуть відволікти від болю втрат, стресу невизначеності, виття сирен та холоду бомбосховищ. Перегляньте стрічку BitukMediа– практично щодня нам вдається розповідати історії про неймовірну консолідацію української нації. І саме в цьому ми бачимо нашу місію. Прагнемо підсвітити всі зусилля, спрямовані на Перемогу України, укріпити віру в майбутнє країни і попри все зберегти цікавість до життя.
Інна Битюк, засновниця BitukMedia
– В чому, на Ваш погляд, особливість BitukMedia? Є те, що відрізняє його від інших?
– Ми точно не робимо оперативних новин. Я б сказала, що ми розповідаємо цікаві історії про людей і для людей. Історії, якими читач захоче поділитись зі своїми друзями і рідними. Ми знайомимо нашу аудиторію із гідними людьми, які можуть впливати на настрої суспільства і які з нами «на одній хвилі». Ми пишаємося українськими військовими та волонтерами, акцентуємо на тому, як українці підставляють плече своїм героям і один одному… Але й не забуваємо про інше позитивне – наукові відкриття, особливо в сфері медицини та охорони здоров’я, технологічні прориви, спортивні досягнення тощо. Українці продовжують творити неймовірні речі – вигравати міжнародні конкурси і премії, встановлювати рекорди, знімати кіно, писати твори й музику тощо. І світ не зупиняється: 2023-й пройшов під знаком штучного інтелекту. BitukMedia уважно слідкує за цими процесами та ділиться ними з глядачами та читачами. А ще – часто розповідаємо про, як ми їх називаємо у редакції, «пухнастих терапевтів» – котів, собак та інших «пухнастиків», які допомогають нашим військовим тримати позитив на фронті, а громадянам – усміхнутися в тилу. Ми щиро любимо наш позитив, бо віримо, що він консолідує суспільство і хочемо, щоб у серці кожного знаходилося місце для позитиву. Бо життя мінливе і його треба гідно прожити кожен день – тут і зараз, не відкладаючи на потім.
– Що для Вас особисто значать ці 4 роки BitukMedia?
– Багато це чи мало? Звісно, це лише початок довгої історії. BitukMedia точно не одноденне видання. Не тільки тому, що загартоване такими важкими роками, а й тому, що теми для нашої роботи точно не зникнуть – поки у цього світу є позитивна енергія. А в тому що команда BitukMedia не втратить свого світлого погляду на життя і завжди готова акумулювати та ділитися зі своєю аудиторією найдобрішими матеріалами, я впевнена. Тому приєднуйтеся до нашої території позитиву, якщо ще не з нами, і ловіть промені добра у зручній мережі, адже крім сайту BitukMedia, у нас є Telegram-канал, Facebook-сторінка та YouTube.
Мешканець Білогорщі на Львівщині Йосип Панас подарував Львову ялинку, яку 20 років тому привіз із Карпат. Дерево дбайливо ростили разом з дружиною Галиною, а тепер це – головна ялинка міста перед Оперним театром.
Про це розповідає Суспільне.
Висота ялинки – 14 м. Йосип Панас каже, що привіз ще маленьке дереве із Карпат.
“Воно тут так прижилося, що треба тільки поливати. Коли поливалися квіти, поливалася і ялинка. Виросла нам на радість і на прикрасу. У такий непростий час для нас усіх ми вирішили тою красунею поділитися з львівською громадою”, – розповідає господар.
Його дружина додає, що ялинку уже не вміщувалася у подвір’ї, заважала навіть сусідам.
Ялинку із подвір’я Панасів встановили на площі перед Оперним театром у Львові 1 грудня.
Як повідомляло BitukMedia, користувачка соцмережі Facebook Mel Issa розповіла, що встановила у себе вдома 26 різдвяних декорованих ялинок. Займатися вона цим почала ще із 1 вересня.
Чортова церква (фін. Pirunkirkko) в Холлола - чудовий об'єкт для невеликого туристичного походу вихідного дня. Фото - Facebook/ Pro Helsinki
У Фінляндії вчені розкрили таємницю знаменитої печери Пірункіркко у національному парку Колі. Її прозвали Церквою Диявола через дивний вплив на відвідувачів. Тепер “окультне” явище пояснили науково.
Людям, які були в Пірункіркко на горі Ліннавуорі у Фінляндії, нерідко здається, що під землею вони вступають у контакт зі світом духів і навіть можуть “поговорити з Дияволом”.
У стародавньому фінському фольклорі печера була відома як місце, де місцеві мудреці збиралися, щоб заглянути за межі звичайного світу. Один з них, відомий як Кінолайнен, регулярно проводив тут свої магічні ритуали, водив пацієнтів до “церкви”, аби вони там скаржилися Дияволу на своє здоров’я та отримували від нього поради щодо методів лікування. Ритуал зцілення, як розповідають дослідники в журналі Open Archaeology, “часто включав гучні крики, тупіт, стрілянину та удари”.
Фото – Open Archaeology
Вченим таке лікування видалося сумнівним, і вони вирішили з’ясувати, чи можуть акустичні властивості ущелинної печери завдовжки 34 метри допомогти пояснити пов’язані з нею вірування. Так і вийшло: аналіз показав, що у ній існує особливий резонансний феномен. Він виникає через те, що гладкі, паралельні стіни печери в деяких місцях починають резонувати при звуках на частоті 231 Гц і створюють ефект хвилі, що стоїть. Він полягає в тому, що початковий і відбитий звук зіштовхуються і взаємодіють один з одним. Резонанс триває близько секунди після звуку. Такий ефект часто зустрічається у природних спорудах, але рідкісний для природних печер.
Щоб перевірити, як це працює, вчені зв’язалися із сучасним шаманом, який проводить у печері ритуали, та записали звуки його камлання. На записі пізніше вони розчули звуки частотою 231 Гц, які посилювала природна частота печери, особливо у задній частині.
Отже, звуки частотою 231 Гц, які посилювалися склепінням печери, і створювали оте відчуття “потойбічної присутності”. Якої насправді, як пояснили науковці, немає. Втім, це не заважає насолоджуватися печерою як унікальною природною пам’яткою Фінляндії.
Як розповідало раніше BitukMedia, ентузіасти з інтернет-спільноти The Action Lab надрукували на 3D-принтері репліку древнього різновиду ацтецького казу, відомого як “свисток смерті”.
За оцінками археологів, скарб, ймовірно, складався з 1000—1 500 монет. Фото - Sheikh Javed Ali Sindhi
У ході розкопок в історичному місті Мохенджо-Даро в Пакистані археологи виявили посудину, наповнену мідними монетами. Вважається, що їм понад 2 000 років. Це найбільший скарб, знайдений у цьому регіоні за останні 93 роки.
Мідні монети знайшли всередині ступи — буддійської святині, побудованої в Мохенджо-Даро. Ця стародавня культурна столиця, що знаходиться на сучасній території Пакистану, була одним з найважливіших мегаполісів стародавньої цивілізації долини Інду. Вона процвітала в період з 2600 до 1900 року до нашої ери.
Знайдені монети мають зелений відтінок через те, що мідь піддається корозії під впливом повітря. Вони сторіччя лежали в посудині і спеклись в грудку, яка важить близько 5,5 кг. За словами Джаведа Алі Сіндхі, археолога та гіда, скарб, ймовірно, складається з 1000-1500 окремих монет.
На думку керівника розкопок, доктора Сайєда Шакіра Шаха, монети, швидше за все, належать кушанській епосі, яка тривала з I до III століття нашої ери. “Ми перенесли монети до лабораторії, але обов’язково наймемо експертів, щоб визначити період за написами на них. Маємо з’ясувати, яким саме династіям належать монети”, — розповів археолог.
Декілька монет було знайдено окремо. На них зображено постать, яка, на думку археологів, зображує кушанського царя, який і замовив їх виготовлення.
Фото – Sheikh Javed Ali Sindhi
Знайдені монети – перші артефакти, виявлені в руїнах ступи з 1931 року, коли британський археолог Ернест Маккей виявив там понад тисячу мідних монет, сказав Сіндхі. Інші монети були виявили у ступі у 1920-х роках.
Ступу покинули приблизно в 500 році нашої ери. Тоді Кушанська імперія розпалася на незалежні королівства, які спочатку завоювали перси, а пізніше загарбники з півночі, що, можливо, були повʼязані з гунами.
Дослідники вважають, що виявлений скарб є унікальною знахідкою, яка може пролити світло на історію древньої Індської цивілізації.
Незважаючи на те, що більшість монет злиті разом і їх потрібно очистити, перш ніж їх можна буде належним чином дослідити, на деяких зображено ростову фігуру, що, на думку археологів, символізує кушанського царя, який наказав їх виготовити. Фото – Sheikh Javed Ali Sindhi
Як розповідало раніше BitukMedia, у Швейцарії на щойно зораному морквяному полі знайшли набір стародавніх жіночих прикрас. За оцінками дослідників, їхній вік — близько 3 500 років.
Черепаха на ім’я Джонатан з острова Святої Єлени відсвяткував свій 191 день народження. Він вважається найстарішою твариною у світі. Середня тривалість життя цих тварин становить близько 150 років.
Однак і цей вік – 191 рік – приблизний, оскільки Джонатан може бути ще старшим. Черепасі вже було щонайменше 50 років, коли в 1882 його привезли з Сейшельських островів на острів Святої Єлени, який належить до Британських заморських територій в Атлантичному океані.
Черепаха живе на території Будинку Плантації (Plantation House), який є офіційною резиденцією губернатора, і її власником є уряд островів.
Джонатан (ліворуч) 1882-86
“Невелика команда, віддана своїй справі, раз на тиждень годує його з рук корисним набором фруктів та овочів”, – додав ветеринар. За його словами, Джонатан найбільше любить капусту, огірки, моркву, листя салату-латуку, яблука та інші сезонні фрукти. Йому також подобаються банани, хоча від них у тварини нього виникає сухість в роті.
Фахівці вважають, що черепаха проживе ще довше. Книга рекордів Гіннеса зазначає, що життя Джонатана охоплює правління восьми британських монархів, 40 президентів США, 26 менеджерів “Манчестер Юнайтед” та 28 губернаторів свого острова.
За словами ветеринара, у Джонатана спокійне і розмірене життя. “Він насолоджується сонцем, а в найспекотніші дні ховається в тінь. У теплі дні він гріється на сонечку: у такі моменти його довга шия та ноги максимально витягуються з панцира, щоб поглинати тепло та передавати його всередину. У холодні зимові дні він заривається в опале листя або скошену траву і залишається там весь день”, – розповів фахівець.
На острові разом із Джонатаном живуть гігантські черепахи Девід (близько 55 років), Емма (близько 55) та Фредерік (близько 32). Ветеринари зазначають, що у Джонатана також, як і раніше, “добре лібідо”: він і зараз робить спроби спаруватись з іншою черепахою.
“Джонатан почувається добре, на часі є всі ознаки того, що він доживе до свого третього століття, якщо, звісно, він вже не досяг цього!” – сказав Холліс. “Неймовірно усвідомлювати, що цей ніжний гігант пережив усіх живих істот на суші, разом з людьми”, – додав він.
Як розповідало раніше BitukMedia, знаменита зелена черепаха з кличкою Боб виявилась самкою. Йдеться про тварину, яку у ПАР після восьми років реабілітації випустили у відкрите море.
На цьому фото, наданому RE:wild, зображено наново знайденого крота на західному узбережжі Південної Африки. Фото - Nicky Souness/re:Wild
Вчені з Південної Африки наново відкрили вид крота, який вважався вимерлим з 1936 року. Рідкісного золотого крота Де Вінтона не бачили вже 80 років. І от маленького сліпого звірка з дуже чуйним слухом і золотою шерстю, що переливається, знайшли живим на пляжі західного узбережжя ПАР. Золотий кріт Де Вінтона входив до списку “зниклих видів, що розшукуються”, складений групою з охорони природи Re:wild.
Крота виявила група дослідників з Фонду дикої природи та Університету Преторії.
Ще в 2021 році зоологи за допомогою собаки-шукача вперше за довгий час знайшли вхід у тунелі золотого крота. Але оскільки існує 21 вид золотих кротів і деякі з них дуже схожі, їм потрібно було більше інформації, щоб бути впевненими в існуванні крота Де Вінтона (Cryptochloris wintoni).
Для цього дослідники зібрали сотню зразків ґрунту в цьому районі та виділили з них генетичну інформацію, яку тварини з частинками шкіри, шерсті та біологічних рідин залишають у довкіллі. У результаті виявили сліди ДНК чотирьох видів золотих кротів, три з яких були відомі, а четвертий — ні. Порівняння цієї загадкової ДНК з розшифрованим геномом Cryptochloris wintoni, що зберігається в музеї, показало, що вони повністю збігаються.
Музейний Золотий кріт. Фото – Thomas Wesener / FlickrЗолотий кріт Де Вінтона у 2023 році. Вид був втрачений для науки на 87 років, доки в листопаді 2023 року його знову не виявив Фонд зникаючих диких тварин. Це був 11-й з найбільш розшукуваних втрачених видів у світі, який було повторно відкрито. Фото – Re:wild /JP Le Roux
Результати дослідження команди було опубліковано наприкінці листопада. Процес пошуку крота Де Вінтон зайняв три роки – з моменту першої поїздки дослідників на західне узбережжя ПАР і до початку фізичних пошуків. Складність ще й у тому, що цей вид рідко залишає на поверхні входи до своїх тунелів і майже “плаває” під піщаними дюнами. Рідкісне звірятко має гарну золотаву шубку, за що і отримав свою назву.
Золоті кроти мешкають в Африці на південь від Сахари, а крота Де Вінтона і зараз, і раніше знаходили тільки в районі Порт-Ноллота, майже на кордоні з Намібією.
За підсумками пошуків два золоті кроти Де Вінтона були знайдені живими та сфотографовані, вчені також знайшли ознаки існування інших особин у цьому районі.
Пляж у Південній Африці, де живе Золотий кріт Де Вінтона. Фото – Re:wild /JP Le Roux
Вченим допомогла й собака-шукач на ім’я Джессі. Її натренували розрізняти за запахом представників трьох відомих видів золотих кротів. Потім дослідники випустили Джессі в дюни, пориті свіжими ходами та норами, і спостерігали за її поведінкою. Собака була навчена сідати біля нір, запах яких був їй знайомий. У деяких випадках Джессі не сідала, з чого можна було дійти висновку, що ця нора вирита представником невідомого собаці виду кротів, тобто, швидше за все, золотим кротом де Вінтона.
Собака Джессі, яка розпізнає запахи, і Естер Метью, старший польовий офіцер Фонду захисту дикої природи під загрозою зникнення, під час пошуку золотих кротів на західному узбережжі Південної Африки. Фото – Nicky Souness
Золотий кріт Де Вінтона донедавна входив до списку “зниклих видів, що розшукуються”, складений групою з охорони природи Re:wild.
Як розповідало раніше BitukMedia, орнітологи повернули до Нової Зеландії рідкісних нелітаючих птахів такахе. Їх вважали вимерлими з 1898 року. Вчені відновлювали їхню популяцію більше півстоліття. Цього року загальна чисельність такахи вперше перевищила 500 особин.
70-річна мешканка Уганди Сафіна Намуквая народила двійню. Вона стала мамою вдруге за останні 3 роки завдяки екстракорпоральному заплідненню (ЕКЗ). Ця подія стала особливою, оскільки Сафіна є однією з найстаріших породіль в Африці.
За даними Міжнародного жіночого госпіталю і центру репродукції, жінка народила хлопчика та дівчинку 29 листопада за допомогою кесаревого розтину в медзакладі столиці країни Кампалі.
“Ми досягли надзвичайного – народили близнюків найстаршій матері в Африці, якій 70 років!”, – зазначили у центрі репродукції. 70-річна породілля згодна, що це диво.
Сафіна розповіла, що вагітність була важкою, особливо після того, як її партнер покинув її, дізнавшись про очікування двійнят. “Чоловіки не люблять, коли їм кажуть, що ви носите більше однієї дитини. Відтоді, як я потрапила сюди, мій чоловік жодного разу не з’являвся”, – сказала вона.
Жінка зазначила, що вирішила мати дітей після того, як над нею “знущалися через бездітність”.
Це другі пологи Намукваї за три роки. 2020 року вона народила дівчинку. Поки невідомо, чи було використано донорську яйцеклітину чи власну, збережену з того часу, як угандійка була молодшою.
Це не перший випадок такого роду в світі. 2019-го індійська жінка народила двійню в результаті процедури ЕКЗ, будучи на той момент 73-річною. Україна також має свою історію – Валентина Підвербна народила після менопаузи у віці 66 років. Зараз їй 78, а дочці Анні-Марії – 12 років. 20 жовтня цього року суд Чернігова ухвалив рішення відібрати доньку в найстаршої матері України. Жінку, яка народила дитину у 65 років, звинувачували у домашньому насильстві.
Як розповідало раніше BitukMedia, у Вельсі народилась дівчинка вагою лише 328 грамів. Якби її вага при народженні була на три грами меншою, стала б найлегшою дитиною з тих, які коли-небудь з’являлись на світ у Великій Британії. Маля перебуває під наглядом лікарів й активно набирає вагу.
Українська
العربية
简体中文
Nederlands
English
Français
Deutsch
Italiano
Português
Русский
Español
