Сьогодні Україна воює 200 днів у повномасштабній війні з росією. Дата ознаменувалася масштабним контрнаступом українських військ. За даними американського Інституту із вивчення війни, Збройні сили України уже повернули під контроль Києва більшу площу, ніж росіяни захопили із 24 лютого. Однак російські війська все ще утримують Херсонщину та частину Запорізької області.

Про перспективи війни, майбутні стратегії та самоусунення володимира путіна від керування військами BitukMedia поговорило із Джеймі Ши, колишнім заступником помічника Генсека НАТО, головою Центру дослідження війни в Університеті Південної Данії.

– На цих вихідних президент росії володимир путін взяв участь у святкуванні дня москви, відкрив колесо огляду та поспілкувався із молодими російськими спортсменами. Можемо сказати, що російське керівництво самоусувається від керування військовою операцією, і проблема в росії може вирости до стратегічного рівня?

– Так і є, усувається. Під час своєї промови у Владивостоку цього тижня – до речі, у залі були і китайці – Путін жодним словом не згадав про війну в Україні. Він не звеличував ні “майбутню” російську перемогу, ні жертви російських солдатів, і не спробував знову знайти виправдання вторгненню. Він лише говорив і говорив про західні санкції проти Росії – так, наче вони взагалі не були пов’язані із вторгненням в Україну і були накладена на Росію взагалі просто так, ні за що.

Путін хотів би, аби зараз у росіян сталася колективна амнезія

Думаю, Путін зараз розгублений від того, що відбувається на війні, і він хотів би, аби росіяни забули про неї. Аби у них усіх сталася раптова колективна амнезія. Хоча у лютому і березні він робив абсолютно протилежне – намагався розпалити націоналістичні настрої і бажання війни.

Але намагаючись відсторонитися від війни, яку він почав, Путін перекладає відповідальність на своїх командирів і вони, очевидно, стануть козлами відпущення. Очевидно, що Путін підготовлює ґрунт для компромісу, мирної угоди, у якій військові інтереси Росії будуть меншими, ніж були спочатку.

– Як ви вважаєте, яке озброєння і засоби будуть найважливіші для України у наступних етапах війни?

– Звісно, далекобійна артилерія. Для того, щоб не дати росіянами концентрувати сили і засоби. Для того щоб атакувати їхні логістичні маршрути і ланцюжки поставом.

Критичною також є сучасна і точна розвідка, яка відслідковуватиме переміщення росіян. І б додав ще хорошу медичну допомогу пораненим солдатам, яка б забезпечила їх повернення у стрій якомога швидше.

– Зараз військова ініціатива явно на боці України. Як її найкраще реалізувати?

– Від початку повномасштабного вторгнення росіяни промедонстрували, що вони не можуть успішно проводити військові операції одночасно на кількох фронтах. Вони досягають набагато більшого успіху, коли концентрують зусилля на одиночних обмежених цілях.

Найпростіше росіянам буде втримати Донбас, так як Москва уже контролює велику частину його території і там існують достатньо безпечні внутрішні лінії забезпечення. Також втрата територій, які вони контролюють із 2014 року, означатиме для росіян втрату престижу значно більшу, ніж втрата недавно захоплених територій.

Стратегія України, яка полягатиме у поверненні собі чорноморського узбережжя, мені видається найбільш мудрою. Бойові дії там можуть відволікти сили росіян від Харкова і українці там досягнуть навіть більшого успіху у Харківській області, ніж є зараз.

Україні важливо не втрачати забагато солдатів і засобів для досягнення другорядних цілей

Але що важливо для України – не втрачати забагато солдатів і  для досягнення другорядних цілей. Будь-яка поразка на полі бою ослабить позиції Путіна, і йому буде важко заявляти, що від початку війни Росія “нічого не втратила”. Також потрібно буде атакувати росіян і протягом війни, щоб у них не було часу на відпочинок, навчання та перегрупування.

– Що означає те, що росія закупила “мільйони”, як пишуть журналісти, ракет у Північної Кореї?

– Це означає, що санкції працюють. Росія вдається також до такого собі технологічного канібалізму – вони використовують у військових технологіях чіпи, які були призначенні для побутової техніки типу пральних машин. На розробку власних чіпів і військової електронної індустрії Росії знадобиться багато часу й інвестицій.

Така велика країна, як Росія, яка має такі ресурси і кордони, які тягнуться на тисячі кілометрів, завжди знайде спосіб шахраювати і отримувати якісь поставки потрібних їй речей. У збитих російських ракетах ми бачимо іноземні чіпи. Але якщо Кремль купуватиме щось таке у Північною Кореєю, це будуть деталі низької якості, яка погано співвідноситься із ціною.  

В будь-якому разі, ми маємо вкладати більше часу і ресурсів, аби розірвати шахрайські і контрабандні ланки, які були впаяні у західні розвідки, прикордонні служби та сектор приватного бізнесу.

– У колонці, яку написали головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний та генерал Михайло Забродський, йдеться також про те, що потрібно деокупувати Крим, який зараз є російським “центром тяжіння”. Як ви ставитеся до наземних операцій у Криму?

– Особисто я не робив би Крим пріоритетом на даному етапі конфлікту. На даному етапі повинні бути пріоритетними ракетні удари по російських авіабазах, ракетних системах і об’єктах ВМС. Вони не дають супротивнику використовувати свої сили, вони були успішними, і їх вони повинні лишатися в пріоритеті, коли мова йде про півострів.

Путін вчепиться у Крим усіма зубами

Херсон і Харків зараз є більш стратегічно важливими. Також Путін вважає зараз Крим суверенною територією Росії – хоча це, звісно, незаконно. І він вчепиться у півострів усіма зубами. Тож майбутнє Криму буде визначатися з огляду на політичне майбутнє Путіна.

– Навіть після звільнення усіх українських територій, війна не закінчиться – це визнає і наш Генштаб. Які мають бути дії України та Заходу?

– Відвоювати якомога більшу частину української території, зробити так, аби окупацію Донбасу та Криму коштувала Москві дорого та стала непопулярною серед простих росіян і чекати, поки російська диктатура впаде і з’явиться нова Росія.

Стратегія повернення Україні чорноморського узбережжя мені видається найбільш мудрою

Стратегія холодної війни повернулася. Треба побудувати систему оборони України такою, щоб подальша військова агресія Росії стала контрпродуктивною для Москви. Це українська трагедія – вона примушена історично і географічно жити поруч із таким недружним і агресивним сусідом. Так колись жила Франція поруч із Німеччиною протягом кількох десятиліть.

Але зараз часи інші. Ми маємо постаратися із усіх сил, аби допомогти Україні і цій безвихідній ситуації. . Членство в ЄС, міжнародні гарантії безпеки та ізраїльські концепції загальної національної оборони та стійкості  будуть життєвоважливі для виживання України.

– До речі, про Ізраїль. Особисто мені видається, що було б добре мати системи типу “Залізного купола” у прикордонних областях, які потерпають від РСЗВ – Сумській, Чернігівській, Харківські тощо. Але українські експерти кажуть, що це поки не на часі і є більш пріоритетні питання. Яка ваша думка?

– Так, така протиракетна система зараз дійсно мала б значення, і ізраїльський досвід показав, що вона працює. Оскільки Ізраїль має найдосконалішу протиракетну оборону, то йому б належало допомогти Україні. Але проблема в тому, що Ізраїль дуже неохоче ділиться технологіями і неохоче продає Залізний Купол. Також він має тримати відкритими канали зв’язку із Росією – частково через Сирію, де Ізраїлю потрібна мовчазна згода Москви, щоб він міг наносити удари по іранських військових.

Україні потрібні ізраїльські концепції загальної національної оборони та стійкості 

– Кількість зброї, яку західні країни можуть пропонувати Україні, все менша і менша. Я бачу три можливі варіанти розвитку подій  – росія закупить передове озброєння десь і зможе протиставити його Україні; Україна і росія вимушені будуть воювати старими примітивними засобами – ті ж “Катюші”. Або ж Захід зрештою втомиться і запропонує Києву піти на переговори.

– Країнам НАТО у будь-якому разі буде потрібно відкривати знову виробництво зброї, аби заповнити склади для власної ж оборони. Після того, як виробничі лінії будуть запущені, зброю можна буде масово виробляти та досягати економії на масштабах. Тож нема причини, чому Україні не поставляли б зброю.

Однак я не бачу можливості для української армії вести бойові дії на території Росії – це є червоною лінією як для всього НАТО, так і для ЄС зокрема. Та і за будь-якого системного підходу, для української армії це не реально.

Бойові дії на території росії є «червоною лінією» для НАТО та ЄС

Тож метою має бути повернення територій, які захопила Москва, а потім – переговори, де Росія погодиться відвести ті війська, які ще лишаться, під міжнародним наглядом. Аби вона не могла підтримувати луганських і донецьких сепаратистів і використовувати військову силу проти України.

– Ви згодні, що Захід не передавав Україні достатньо зброї до війни, бо не вірив у бої, інтенсивність і протяжність фронту яких можна порівняти із Другою світовою?

– Очевидно, що те, як росія веде війну, нехтуючи міжнародним правом, вдаючись до військових злочів, старанням  знищити українську інфраструктуру та економіку та навмисни атакуючи цивільне населення, – це стало шоком для Заходу.  Але це й рятівний сигнал для серйознішого ставлення до національної оборони.

Громадськість у демократичних країнах не стає войовничою, але вона не хоче, щоб її розтоптали.

Оборонні бюджети зростають, замовляється нове обладнання, а військові тепер навчаються воювати та перемагати, а не виконувати миротворчі чи антитерористичні завдання. Наша громадськість, яка стикнулася із газовим шантажем Путіна, менш наївна щодо епохи, в якій ми живемо, і навіть Фінляндія та Швеція, колишні зразкові нейтральні країни, тепер приєднуються до НАТО.

Громадськість у демократичних країнах не стає войовничою, але вона не хоче, щоб її розтоптали. Люди значною мірою підтримують збільшення витрат на оборону та допомогу Україні навіть за погіршення економічної ситуації. Тому я б не був таким песимістом, як ви.

– Якщо ж все-таки будуть переговори. Які мають бути “червоні лінії” у Заходу? Які може виставити москва? Ну і, можливо, ви дасте якісь рекомендації Україні?

– Не можу собі дозволити прийняти будь-які “червоні лінії” від Росії, оскільки вона агресор і було б нерозумно віддавати їй за столом переговорів те, що вона не змогла захопити на полі бою. Росія не може диктувати політичне майбутнє України і ми не можемо повернутися до Нормандського процесу, який дозволив їй визначати майбутнє і якісь параметри для Донецька і Луганська. Росія зловживала цим, аби заважати прогресу України і втручатися у її справи. Безперечно, завдяки своєму героїчному спротиву Київ виборов право бути повноправним і рівноправним учасником за столом переговорів.

Я не можу прийняти жодні “червоні лінії” від росії

– Після 2023 року можна говорити лише про новий етап протистояння, пишуть Залужний і Забродський. Звісно, з іншими вихідними даними та перспективами, але знову ж таки – конфлікт, що триває, загибель людей, витрата ресурсів та невизначений кінцевий результат. Ви згодні з цим? Якою ви бачите цю війну після 2023 року?

Мій висновок: війна не змінилася дуже сильно. Незважаючи на весь ажіотаж щодо нових технологій, космосу та кібернетики, старомодна зброя, як-от артилерія, бомби та ракети, все ще завдає найбільше втрат і руйнувань. Середньовічні облоги, як це було з Маріуполем, спалення посівів, примусові депортації та свавільне руйнування житлових будинків досі використовують з метою терору цивільного населення, як і багато віків тому. Результати також не сильно змінилися. Безглузді руйнування миттєво руйнують життя мільйонів невинних людей, а на відбудову та ремонт будівель згодом підуть мільярди доларів. І для чого це все? Невеликі досягнення, якщо вони взагалі є, і мотиви, які є відверто незрозумілими.

Диктатор, який намагається знищити країну просто тому, що йому вона не подобається, і чия  країна не відчуває взагалі загрози національній безпеі, яка могла б пояснити чи виправдати застосування сили. Повна ірраціональність війни Путіна проти України, що мене так глибоко турбує. Я думаю про те, чи повернення до царських імперій зразка Петра Великого чи Миколи І може допомогти людству вирішити його найнагальніші проблеми? А серед них – дедалі серйозніші зміни клімату, пандемії та економічна, енергетична та продовольча нестабільність.

Україна стала уроком неспроможності міжнародного права зупинити війну

Україна стала уроком, який показав неспроможності міжнародного права заборонити агресію та стримати її. Усі ці незліченних спроби гуманізувати війну Женевська та Гаазька конвенції, концепція Обов’язку захищати виявилися для цього непридатними.  Коротше кажучи, мене хвилює не стільки еволюція війни, скільки її здатність до регресу: назад до варварської форми крайнього насильства, заснованого на ірраціональній ідеології та ненависті до предків. А ми сподівалися, що все це залишилося позаду після того, як Гітлер застрелився у своєму берлінському бункері.

Ви також можете прочитати матеріал “Китайська стіна” на кордоні буде зайвою – думки після півроку війни, написаний до півріччя повномасштабної війни з росією.

Також читайте Масштабний наступ чи палацовий переворот – чого чекати у війні з росією, опублікований на 150-й день війни.