Сьогодні, 9 серпня, – річниця ядерного удар по японському місту Нагасакі. 6 серпня ми пригадували, що 77 років тому США скинули ядерну бомбу на японську Хіросіму – це було перше у світі використання такої зброї у військових цілях.

Попри нав’язливу демонстрацію пошани до учасників жертв Другої світової, президент рф володимир путін проводить ядерний шантаж усього світу. В Україні російські окупанти замінували Запорізьку АЕС, а сама росія вивела з-під інспекцій США свою ядерну зброю.

На Заході зростає готовність допомогти Україні виграти війну з росією. Проте путін все ще має підтримку серед європейських політсил, які довго лишаються при владі. Вплинути на врегулювання стосунків між Україною і росією після війни може Китай.

Про це в ексклюзивному інтерв’ю BitukMedia розповів німецький професор політології Андреас Хайнеманн-Грюдер, старший науковий співробітник Боннського міжнародного центру конверсії.

– Президент росії путін зараз грає на страхах людей перед ядерною загрозою – російські військові зайняли Запорізьку АЕС і замінували її. Чи готовий світ пережити ядерну катастрофу ще раз, аби лиш не дратувати росію?

– Росія – це держава-шахрай, із тої ж категорії, що і Північна Корея, Іран чи Лівія часів Муаммара Каддафі. Вона агресивна, погрожує ядерними бомбами і радіоактивними викидами із атомних електростанцій, а також голодом і напливом голодних біженців із Африки.

Росія є загрозою міжнародному порядку і міжнародному миру і заслуговує на поводження як з постійним і безсоромним порушником Хартії ООН і міжнародного права. Деякі уряди на Заході досі не зрозуміли в повній мірі, що Росія не просто шантажує Україну, а намагається нав’язати мир через ядерний терор усієї Європи.

кремль намагається нав’язати мир через ядерний терор усієї Європи

Атака на Запорізьку АЕС – це сигнал Заходу: або ви укладете мир на російських умовах, або отримаєте другий Чорнобиль. Але Путін зупиниться там, де ми – Україна і її західні союзники – зупинемо його, і чим раніше, тим краще. Якщо Захід не буде боятися ядерного шантажу, вони зможуть зупинити Путіна. Путін – опортуніст, він намагається скористатися можливостями і регулює свої рамки.

– В Україні є питання і до деякої зброї, яку нам постачають. Німецькі самоходки PzH 2000 мають ознаки зносу, а їхні комп’ютери видають програмні помилки. Зважаючи на те, що Німеччина затягувала із наданням Україні зброї до останнього, напрошується питання – це свідома диверсія?

– Німецьке військове обладнання у поганому стані. Німецький уряд не мав наміру надавати зброю, яка не працює, хоча він дійсно міг би ставитися до цього питання більш ретельно і систематично від самого початку. Складається враження, що соціал-демократи у німецькому уряді ховають свій підхід «поживемо-побачимо» за поганою якістю зброї і постійними пошуками виправдання.

Німецький уряд за головуванням Олафа Шольца показав брак лідерства і стратегічного мислення. Вони хочуть, аби політика уряду стосовно Росії збігалася із політикою їх попередників – Франц-Вальтера Штайнмаєра, голови німецького МЗС, а нині президента Німеччини; Зігмара Габріеля – голови МЗС, наступника Штайнмаєра; Хайко Мааса – наступника Габріеля.  

Така політика керується пріоритетом бізнес-інтересів, умиротворенням, скептицизмом щодо НАТО та підходом «Москва перш за все». Після початку нинішньої війни люди з таким підходом трохи принишкли. Але було б неправильно припускати, що вони займуть позицію, протилежну до тої, яка була партійною ідеологією протягом 50 років. Частиною проблеми є якраз тяглість політики умиротворення Росії серед дипломатів в оточенні канцлера Шольца.

нинішній німецький уряд перейняв політику умиротворення росії

– До речі, колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер недавно заявив, що кремль хоче відновити мирні переговори з Україною і угоди щодо вивезення зерна – це перший крок до перемир’я. Як би ви це прокоментували?

– Деякі політики та публічні інтелектуали в Німеччині люблять повертатися до колишнього іміджу Німеччини як «будівника мостів» і посередника між Росією та Заходом, вони бояться зростання громадського невдоволення через високі ціни на енергоносії. Це небезпечно – підштовхувати Україну до підписання зрадницького перемир’я, яке неможливо виконати, оскільки у перспективі це перемир’я дасть Росії час, аби відновити сили.

– Але із росією хочуть домовлятися не тільки у Німеччині. Голова Білого дому Джо Байден хоче говорити з москвою та Пекіном про нову угоду про нерозповсюдження ядерної зброї. Заява прозвучала якраз перед тим, як кремль відмовив американцям у інспектуванні своєї ядерної зброї.

– Переговори про контроль над стратегічними озброєннями, а такого контролю загалом не існувало протягом останніх 20 років, слід відновити. Кожен із чотирьох президенти США, які займали свій пост останні двадцять років, частково винен у тому, що контролем над озброєннями нехтували. Діалог потрібен для того, щоб зменшити ризики. До нього треба залучити не лише Росію, а й Китай, але він, здається, незацікавлений у переговорах.

Проблема в тому, що Росія і США довгий час були єдині в своїх інтересах не допустити отримання Іраном ядерної зброї. Але чи ця «угода» про нерозповсюдження досі діє, залишається під питанням. Коли Росія припинить стримувати Іран, Ізраїль може розцінити це як привід для превентивного удару по ядерних об’єктах Ірану. Це призведе до ескалації на Близькому Сході, наслідки якої можуть бути непередбачуваними.

– До речі, після візиту Ненсі Пелосі на Тайвань, на Заході говорять про можливий конфлікт між США та Китаєм. А в Україні є інші сподівання – на те, що Китай захопить росію. Як ви оцінюєте можливість між москвою і Пекіном?

– Я б не спекулював дуже на цьому питанні. Однак Росія ослабне через війну, вона буде більш залежною у економічному і військовому сенсі від Китаю, ніж раніше. Як результат, Китай отримає додаткову вигоду від союзу із авторитарним режимом у Кремлі. З великою ймовірністю, Пекін також зіграє свою роль в укладанні угоди між Москвою і Києвом, коли війна закінчиться. Але війна із Китаєм щодо Тайваню дійсно сильно відволікла б увагу Вашингтона від України та Росії.

через війну в Україні росія стане більш залежною від пекіна в економічному і військовому плані

– Говорять, що частина російської еліти зараз проти війни. Як от один із відомих російських політиків Анатолій Чубайс. Його учора виписали із італійської лікарні після симптомів, схожих на отруєння нервово-паралітичним агентом. Кажуть, він був проти війни в Україні і виїхав із росії.

– Італійські медики зараз перевіряють, чи Чубайса дійсно отруїли. Російська агентура має великий досвід із отруєння критиків, дисидентів і нелояльних колишніх посіпак Путіна. Путін звик віддавати такі накази – і в минулому наслідки для нього були мінімальними. Зазвичай це стається у країнах, де спецслужби можуть покластися на мережу проросійських політиків чи бізнесменів. Частина італійських політиків тісно співпрацює із російськими спецслужбами і тими, кого зараз на Заході називають «силоархами» – російським класом, який поєднує в собі риси олігархів і «силовиків» путінського режиму.

– Якщо отруєння підтвердять, це буде черговий ляпас по обличчю ЄС. Путін регулярно демонструє свою зневагу до Заходу  – обстріл Києва за присутності Генсека ООН, обстріл порту Одеси, обстріл Оленівки.  Чи є взагалі межа терплячості у Заходу?

– Нажаль, зараз західні країни об’єднані ідеєю, що треба уникнути прямої військової конфронтації із Росією, і тому не постачають зброю, яка може ударити по військовій інфраструктурі на території Росії. Таким чином Захід зберігає асиметричний характер війни, хоча він міг би завершити війну на користь України уже кілька тижнів тому. Якщо у Путіна є такі ж суїцидальні настрої, як у Гітлера, як дехто боїться, то тим більше його зупинить спільна війська операція союзників.

Захід постачає зброю, яка дає можливість зупинити воєнну путінську машину, але не виграти. Проте слід визнати, що за останні п’ять місяців зросла готовність постачати зброю, яка має стратегічне значення для результату війни.

Захід має уважно подивитися у провалля, в яке Україна дивиться щодня

Думки «а що ж буде, якщо Путін виграє?» поки що лише крок за кроком просочуються у голови західного керівництва. Так званий «Захід» не розуміє, що час має вирішальне значення.

Захід має уважно подивитися у провалля – у те провалля, в яке Україна дивиться кожного дня. Захід має зрозуміти, що якщо Путін виграє, усі колишній країни Варшавського договору будуть жити, як Північна Корея, – що в уяві Путіна є ідеальним суспільством на територіях, які він контролює і для людей, які їх населяють.

Не повинно бути жодних закликів до миру, якщо він не означатиме перемоги над Путіним. На початку нашої розмови ви згадали про Хіросіму. А я проведу іншу аналогію – Вінстон Черчилль до та під час Другої світової розумів, що стоїть на кону, коли Захід намагався домовитися із Гітлером і коли тривала війна. Нинішні партії, парламенти, медіа, дипломати, наукові кола та бізнес повинні протистояти політиці умиротворення, яка все ще існує у Європі.