У природоохоронному центрі The Wilds в американському штаті Огайо народилося друге за кілька тижнів дитинча південного білого носорога.
Самка з’явилася на світ 28 березня. Її мама — 12-річна Калі, яка, до речі, також народилася у цьому ж центрі. Для неї це вже третє потомство.
Батько – самець Бернард. Він багатодітний, адже новонароджена – вже 17-те його дитинча.
Це поповнення сталося всього за кілька тижнів після народження ще одного малюка — самця від іншої самки. У центрі кажуть, що поки що малюків не знайомили: кожен із них залишається поруч зі своєю мамою.
Фото – The Wilds
Знайомство відкладуть до моменту, коли носороги підростуть, почнуть активніше досліджувати світ і проявляти характер.
У The Wilds наголошують: такі народження — результат спеціальної програми збереження видів, яка допомагає підтримувати генетичне різноманіття тварин під опікою людини.
З 2004 року тут уже народилося 35 дитинчат південного білого носорога. Новонароджена самка стала ще одним кроком у збереженні виду, який у дикій природі залишається під загрозою.
Як розповідало BitukMedia, у британському зоопарку вперше показали публіці дитинча однієї з найрідкісніших тварин планети — малюка окапі на ім’я Нео.
Вона бігла, ніби несла на собі ціле життя — шар за шаром. Але фініш цієї дистанції став не просто рекордом, а дуже особистою перемогою. Американка Мередіт Сміт пробігла півмарафон у 55 футболках одночасно.
Незвичайне досягнення Мередіт Сміт показала під час забігу у Форт-Сміті, штат Арканзас. Вона подолала дистанцію менш ніж за три з половиною години, перевершивши попереднє досягнення іншої американки — Дженніфер Романо, яке та встановила 30 травня минулого року.
Забіг став для Мередіт особливим не лише через рекорд. Кожна з 55 футболок символізувала її власний шлях — жінка схудла більш ніж на 36 кг відтоді, як почала бігати у 2013 році.
Щоб підготуватися, вона тренувалася у ще більш екстремальних умовах — іноді одягала до 80 футболок одночасно. Саме ця цифра для неї знакова: приблизно стільки фунтів ваги вона втратила.
Колись Мередіт ненавиділа біг і навіть не могла уявити, що подолає бодай милю. У дитинстві біг асоціювався для неї з покаранням і розчаруванням. Але в дорослому віці вона відкрила для себе інший бік — підтримку, інклюзивність і задоволення від руху.
На старті вона з’явилася, буквально “запакована” у десятки шарів одягу. А на фініші — після майже чотирьох годин зусиль — перетнула лінію, несучи на собі цей незвичний вантаж.
Після забігу жінка зняла всі футболки — як символ того, скільки вже залишила позаду. І водночас як нагадування: цей рекорд був не лише про швидкість чи витривалість, а про шлях, який змінює людину зсередини.
У бою — без людей, але з рятівною місією. Українські розробники презентували нового наземного робота, який може витягувати поранених із-під обстрілів і водночас виконувати небезпечні завдання, на які раніше відправляли бійців.
Українська компанія Ratel Robotics запустила у виробництво новий гусеничний наземний роботизований комплекс Nurse TB. Його головне завдання — допомога піхоті: від доставки вантажів до евакуації поранених прямо з поля бою.
Компактний робот важить 120 кг, але може перевозити до 150 кг корисного навантаження. Це можуть бути боєприпаси, вода чи навіть шість протитанкових мін. Водночас одна з ключових функцій — встановлення медичних нош, що дозволяє вивозити поранених без ризику для інших військових.
Nurse TB розробили як універсальну платформу. Його можна використовувати для дистанційного мінування, логістики або евакуації. За словами виробника, робот здатен працювати в складних умовах і має підвищену живучість на полі бою.
Комплекс оснащений трьома змінними акумуляторами. Дальність керування становить до 7 км без ретранслятора і до 10 км із ним. Якщо ж використовувати оптоволоконний зв’язок, радіус роботи зростає до 20 км.
Одна з найцікавіших функцій — follow me (“йди за мною”). Завдяки камері та системі захоплення цілі робот може автоматично рухатися за військовим, спрощуючи транспортування вантажів або евакуацію.
У компанії зазначають, що Nurse TB поступово замінить попередню розробку — робота-камікадзе Ratel S, від підтримки якого відмовляються. Натомість новий комплекс орієнтований на збереження життя та виконання допоміжних, але критично важливих завдань на фронті.
Розробка є частиною ширшого напрямку, в межах якого українські інженери створюють як наземні роботи, так і безпілотники — від розвідників до ударних дронів.
Як розповідало BitukMedia, українська компанія Armolabпредставила прототип важкого наземного роботизованого комплексу Mamont, призначеного для логістики та евакуації на фронті.
Світ знову побачив війну в Україні — очима фотографа, який опинився поруч у момент трагедії. Робота українця Євгена Малолєтки потрапила до числа найсильніших знімків року World Press Photo.
Робота українського фотографа Євгена Малолєтки увійшла до числа переможців міжнародного конкурсу World Press Photo 2026.
Йдеться про знімок “Російська атака по Києву”, зроблений після одного з найсмертоносніших ударів по столиці з початку повномасштабного вторгнення.
На фото — 65-річна Валерія Синюк біля свого сильно пошкодженого будинку. Вона спала, коли російська ракета зруйнувала будівлю навпроти.
Атака сталася 24 квітня 2025 року — лише за кілька годин після чергового зриву міжнародних переговорів. Того дня ракети та дрони влучили щонайменше у п’ять житлових районів Києва. Загинули 13 людей, ще 90 дістали поранення.
“Цей удар став одним із найтрагічніших для цивільного населення. За даними, оприлюдненими наприкінці 2025 року, з початку вторгнення загинули щонайменше 14 775 мирних жителів. Квітень 2025-го став найгіршим місяцем за кількістю постраждалих дітей за останні три роки”, – зазначає сайт премії.
Фото – Євген Малолєтка
“Це зображення відображає шок і вразливість людини, яка вижила в Києві, Україна. Глибокі тіні, що контрастують з одним джерелом світла, привертають увагу до вражаючих деталей — втраченого погляду жінки та її чистого, вільного взуття — що підкреслюють раптовість і людські втрати від триваючих атак росії”,— прокоментувало світлину Євгена Малолєтки журі WPP.
Про фотографа
Євген Малолєтка — один із найвідоміших українських фотожурналістів, який документує війну в Україні з 2014 року .
Він також висвітлював Євромайдан, протести в Білорусі, війну в Нагірному Карабаху та пандемію COVID-19 в Україні.
Родом з Берднська, Малолєтка закінчив Київський політехнічний інститут у 2010 році. У 2009 році він почав працювати штатним фотографом в українських ЗМІ, а потім працював фрілансером, співпрацюючи з Associated Press, Al Jazeera, Der Spiegel та іншими.
Його робота під час облоги Маріуполя у 2022 році була відзначена Міжнародною журналістською премією Найта, премією Visa d’or News Award та премією Prix Bayeux Calvados-Normandie. Він також отримав нагороди від Італії, Німеччини, Норвегії та Сполучених Штатів.
У 2023 році Малолєтка отримав нагороду “Фотографія року в галузі преси” та дві Пулітцерівські премії за соціальну службу та новинну фотографію. У 2024 році Євген Малолєтка був серед творців документального фільму “20 днів у Маріуполі”, який отримав одні з найпрестижніших нагород у кіноіндустрії, включаючи премію “Оскар”.
Про премію
World Press Photo 2026 — один із найпрестижніших конкурсів у сфері фотожурналістики. Цього року незалежне журі розглянуло понад 57 тисяч знімків від 3747 фотографів зі 141 країни.
До списку переможців увійшли 42 автори. Їхні роботи охоплюють найгостріші теми сучасності — від воєн і гуманітарних криз до особистих історій людей, які переживають ці події.
Організатори закликають не просто дивитися ці фото, а “дати їм час — щоб відчути, поставити запитання і дозволити їм вплинути”.
Як розповідало BitukMedia, українські полярники та полярниці здобули рекордну кількість перемог у конкурсі наукових зображень для Вікіпедії WikiScience Contest. Цього року вони вибороли одразу три перших місця та одне третє — найкращий результат за всю історію участі України.
Іноді справжні історичні відкриття приходять не з археологічних експедицій, а від людей, які просто не проходять повз знахідки. Цього разу унікальний артефакт XI століття передав до музейного фонду заповідника на Сумщині військовий.
Про це повідомили в пресслужбі Національного заповідника “Глухів”.
До фондів заповідника надійшов унікальний історичний артефакт — візантійська мідна монета XI століття. Її передав хорунжий Третьої окремої штурмової бригади ЗСУ Олександр Мірошниченко.
Експонат є провінційним наслідуванням візантійського ауреуса. На одному боці монети зображене погруддя імператора, на іншому — Ісус Христос, який сидить на троні. Саму монету виготовлено з міді та вкрито позолотою.
Цікавий нюанс: над зображенням Христа збереглося невелике вушко. Це може свідчити, що попередній власник носив монету як натільну іконку.
У заповіднику зазначають, що такі знахідки на території Глухівщини — велика рідкість. Вони допомагають дослідникам точніше датувати історичні періоди та свідчать про торговельні зв’язки часів Давньої Русі.
Зокрема, ця знахідка ще раз підтверджує: місто Глухів могло бути засноване не раніше XI століття.
У заповіднику подякували військовому за передачу артефакту, наголосивши, що такі вчинки допомагають зберігати історичну спадщину України.
Як розповідало BitukMedia, батько з донькою випадково знайшли рідкісний меч часів Київської Русі і віддали музею.
На перший погляд — сцена з фільму жахів. Люди в однакових масках, синіх комбінезонах і з “кривавими” ножами заполонили місто. Так тепер встановлюють рекорди.
У Бостоні 28 березня відбулося незвичне видовище: 254 людини одночасно перевтілилися у Майкла Майєрса — культового антагоніста горор-франшизи “Геловін” (Halloween).
Це стало новим рекордом Книги світових рекордів — як найбільше зібрання людей у цьому образі.
Акцію організували компанії IllFonic, Gun Interactive, Compass International Pictures та Further Front — до виходу нової гри за мотивами “Геловіну”.
Фанати зібралися неподалік виставки PAX East, де розробники представили перше демо майбутньої гри. Для цього навіть відтворили легендарний будинок Майєрса.
Учасники були в однакових костюмах: сині комбінезони, білі маски й муляжі ножів. За словами організаторів, цей образ десятиліттями залишається одним із найвпізнаваніших у жанрі жахів.
Особливою стала атмосфера: перед оголошенням результату сотні людей скандували “MICHAEL!”, незважаючи на холод і вітер.
Нову гру за мотивами “Геловіну” планують випустити 8 вересня для ПК, PlayStation 5 та Xbox Series X|S. Вона матиме формат “вбивця проти жертв”, де гравці зможуть або керувати Майєрсом, або намагатися врятуватися від нього.
Організатори кажуть: підготовка до такого рекорду — це складна логістика і суворі правила участі. Але результат того вартий — подію вже називають однією з найяскравіших для фанатів жанру.
І схоже, любов до “Геловіну” нікуди не зникає — навіть через десятиліття після виходу першого фільму 1978 року.
Як розповідало BitukMedia, понад 3 тисячі людей у костюмах легендарних “смурфів” зібралися у французькому містечку Ландерно та оновили світовий рекорд. Колективна акція довела: навіть у XXI столітті казкові герої здатні об’єднувати людей по-справжньому масово й весело.
Війни оцінюють не за тим, як вони закінчуються. Їх оцінюють за тим, чого вони досягають. За цим критерієм припинення вогню з Іраном, досягнуте Трампом, не є успіхом. Це стратегічна поразка – і її наслідки вийдуть далеко за межі Перської затоки.
Тому що Америка не отримала нічого.
Жодної ліквідованої ядерної інфраструктури. Жодної зміни режиму. Жодних реальних обмежень для регіональних амбіцій Ірану. Жодного повернення до реального стримування.
Прихильники цього рішення скажуть, що саме по собі припинення бойових дій уже є досягненням – що уникнення ширшої війни, захист судноплавства і збереження можливості для майбутньої дипломатії чогось та й варті. Дехто згадає ліквідацію Верховного лідера як історичний удар. І в чомусь вони праві. Але усунення лідера без зміни режиму – це не перемога, особливо якщо його наступник радикальніший, менш стриманий і так само відданий дестабілізаційній політиці Ірану. Тож якщо відкриття Ормузької протоки і припинення бойових дій – це і є весь здобуток США, варто поставити питання: навіщо тоді взагалі починалася війна? Деескалація без умов – це не дипломатія. Це краще брендований відступ.
Замість того щоб закріпити тривалі надійні обмеження, Сполучені Штати застосували військову силу, взяли на себе глобальні ризики, розхитали ринки – і потім відійшли, залишивши своїх опонентів сильнішими, впевненішими та більш скоординованими.
Іран, замість того щоб бути покараним, вийшов із ситуації у сильнішій позиції. Його керівництво пережило пряму конфронтацію зі США і тепер може подавати результат як перемогу. Воно перевірило межі ескалації, загрожувало Ормузькій протоці і продемонструвало здатність завдавати реальних втрат світовій економіці. І зрештою отримало головне: виживання без капітуляції.
Для режиму в Тегерані це і є визначенням успіху.
Немає підстав вважати, що Іран тепер змінить свою поведінку. Навпаки. Урок, який він виніс, простий: конфронтація працює, а Сполучені Штати у разі затяжного ризику обирають деескалацію.
І цей урок не залишиться в межах регіону.
Він буде ширитиметься світом.
Історія дає чіткий шаблон: коли режими витримують зовнішній тиск, не заплативши вирішальної стратегічної ціни, вони посилюють інструменти, які дозволили їм вистояти. Для Ірану такими завжди були проксі-мережі, асиметричні атаки і операції, причетність до яких можна заперечити – інфраструктура правдоподібного заперечення, яку він відточував десятиліттями. Після теракту в Бейруті 1983 року, після атаки на вежі Хобар, після проксі-кампанії в Іраку після 2003 року – Тегеран кожного разу робив той самий висновок: ціна, яку йому треба платити, прийнятна, а наполегливість окупається.
Це припинення вогню лише закріпить цей розрахунок.
Епоха підтримуваного Іраном глобального тероризму – це не ризик, це найбільш імовірний наступний етап.
Але наслідки не обмежуються Іраном.
Китай уважно спостерігає.
Пекін вивчатиме цей конфлікт не стільки з військової точки зору, скільки з політичної. Висновок, до якого він, ймовірно, дійде, простий: Сполучені Штати можуть мобілізувати величезну силу, але не здатні довести тиск до вирішального результату. Вони ескалюють – а потім відступають. Погрожують – а потім домовляються.
Для Китаю питання Тайваню – це не лише про можливості. Це про рішучість.
І це припинення вогню підриває це сприйняття. Якщо Вашингтон виявляється неготовим доводити перевагу до стратегічного результату на Близькому Сході, у Пекіна буде ще менше підстав вважати, що він зробить це в Індо-Тихоокеанському регіоні – де ставки вищі, відстані більші, а ризики серйозніші. Стримування базується не лише на силі, а й на продемонстрованій волі.
І ця воля тепер виглядає непевною.
Москва також зробить висновки – і побачить підтвердження того, у що вже вірила. В Україні Росія давно робить ставку на виснаження, розраховуючи, що втома Заходу зрештою переважить його рішучість.
Це припинення вогню підтверджує цю ставку.
Висновок для Москви простий: навіщо йти на компроміс, якщо опонент зрештою відступає?
Є ще один аспект – як саме велася ця війна і з ким.
Адміністрація Трампа діяла переважно самостійно, з обмеженою координацією з союзниками і надмірною ставкою на односторонні рішення. Ізраїль, попри важливу тактичну роль, залишається регіональним гравцем з власними пріоритетами – які не завжди збігаються з довгостроковими інтересами США чи міжнародного порядку.
Розглядати регіонального партнера як заміну коаліції – було помилкою.
Ця війна показала обмеження підходу “сам на сам”. Конкуренція великих держав виграється не поодинокими демонстраціями сили. Вона виграється коаліціями – обʼєднанням вільних держав, які забезпечують не лише військову спроможність, а й легітимність, витривалість і спільну мету.
Цього єднання і узгодженості тут не було. І це помітили.
Москва і Пекін швидко заповнили дипломатичний вакуум, позиціонуючи себе як ключових посередників у домовленості про припинення вогню. Уже це саме по собі є тривожним сигналом. Коли головні опоненти США стають центральними посередниками у врегулюванні конфлікту за участі США – це означає, що щось докорінно пішло не так.
Ще тривожніше те, що ні Росія, ні Китай не заплатили жодної помітної ціни за підтримку Тегерана під час конфлікту – дипломатичну, економічну чи стратегічну. Урок очевидний: опоненти США можуть кидати виклик, підтримувати одне одного – і виходити з цього не ізольованими, а посиленими.
Йдеться не лише про це припинення вогню. Йдеться про те, що буде далі.
Більш упевнений Іран, який активніше проєктує силу через проксі. Більш розважливий Китай, дедалі більш переконаний у тому, що американська рішучість має межі. Більш переконана Росія, більше схильна до вичікування, ніж до переговорів. І Сполучені Штати, які, попри свою силу, продемонстрували небезпечну непослідовність у її застосуванні.
Президент Трамп давно робить ставку на непередбачуваність і односторонні дії. Але непередбачуваність – це не стратегія. А односторонність в епоху скоординованих авторитарних держав – це не сила, а вразливість.
Якщо і є один висновок із цієї війни, то він простий: вільні держави мають діяти разом – або їх будуть випробовувати окремо і вони поетапно зазнаватимуть поразки.
Сполучені Штати все ще мають потенціал лідерства. Вони зберігають безпрецедентну військову силу і глибокі альянси. Але лідерство – це не лише сила. Це координація, довіра і чіткість цілей.
Це припинення вогню послабило всі три зазначені аспекти.
І якщо це не зміниться, опоненти Америки не боятимуться її сили.
Вони просто дочекаються моменту.
М. Дейн Вотерс – аналітик з міжнародних питань і політичний стратег, який працював на шести континентах і більш ніж у 100 країнах, консультуючи виборчі кампанії, уряди та міжнародні інституції, також є засновником фонду Humanity for Freedom Foundation.
Спроба наблизитися до зірки соцмереж обернулася штрафом і новими правилами безпеки. У Таїланді чоловік переліз у вольєр до карликового бегемота Му Денг — і тепер ця історія стала показовою.
У Таїланді суд оштрафував чоловіка на $300 за незаконне проникнення у вольєр до Му Денг — дитинчати карликового бегемота, яке стало інтернет-сенсацією.
Інцидент стався в зоопарку Khao Kheow Open Zoo, що приблизно за дві години їзди від Бангкока. За словами директора зоопарку, чоловік проник у вольєр ще минулого місяця.
На відео, яке оприлюднили місцеві медіа, видно, як він перебуває всередині й знімає тварину на планшет.
Му Денг не постраждала, але, за словами працівників, була “дещо налякана”.
Це дитинча карликового бегемота стало “вірусним” у 2024 році — після того, як зоопарк почав публікувати її милі відео. Кумедні ролики швидко розлетілися соцмережами, породили меми й різко збільшили потік відвідувачів. Щовихідних тисячі людей приїжджали подивитися на тварину, а згодом з’явився і тематичний мерч.
Ім’я Му Денг перекладається приблизно як “пружна свинка”.
Після інциденту суд визнав чоловіка винним і призначив штраф у 10 тисяч батів (близько $300). У зоопарку кажуть: це рішення — чіткий сигнал, що права тварин не можна порушувати ані в дикій природі, ні в неволі.
Після цього випадку в Khao Kheow Open Zoo вже посилили охорону і навіть переглядають інструкції для персоналу. Якщо раніше співробітників готували до втечі тварин, то тепер — і до вторгнень людей.
Як розповідало BitukMedia, дванадцятьом туристам довічно заборонили відвідувати знаменитий китайський центр розведення панд у Ченду. Це покарання за те, як вони поводилися з тваринами. Вік порушників – від 26 до 61 року.
Документальна стрічка про війну в Україні виходить на один із найпрестижніших телевізійних майданчиків світу. Фільм “2000 метрів до Андріївки” українського режисера Мстислав Чернов отримав одразу шість номінацій на News & Documentary Emmy Awards.
Про це повідомила американська Національна академія телевізійних мистецтв і наук.
Українська документалка змагатиметься у ключових категоріях документального кіно.
Фільм Чернова відзначили одразу в шести категоріях:
найкращий документальний фільм,
документальний фільм про сучасні події,
режисура,
сценарій,
операторська робота,
монтаж.
Цьогоріч журі обирало номінантів серед понад двох тисяч робіт, а голосування проводили понад 900 представників індустрії.
Премія “Еммі” за новини та документальні фільми є частиною широкого спектра премій “Еммі”, що присуджуються за художні та технічні досягнення в американській телевізійній індустрії.
Церемонія нагородження відбудеться 27 та 28 травня. Обидві події пройдуть у залі Фредеріка П. Роуза в Jazz at Lincoln Center в Нью-Йорку і транслюватимуться онлайн.
“2000 метрів до Андріївки” — це хроніка реальних боїв українських військових. Журналісти супроводжують підрозділ, який має пройти добре укріплений кілометр лісу та звільнити від російських окупантів стратегічно важливе село – Андріївку біля Бахмута.
Робота над проєктом тривала майже півтора року — зйомки стартували у вересні 2023-го. Окрім Мстислава Чернова, над фільмом працювали фотограф Олександр Бабенко та продюсерки Мішель Мізнер і Рейні Аронсон-Рат.
Музику до стрічки написав Сем Слейтер — дворазовий лауреат “Ґреммі”, відомий роботами над серіалом “Чорнобиль” та фільмом “Джокер”.
Нагадаємо, раніше стрічка вже отримала відзнаку від Гільдії сценаристів США.
До Великодня в Україні з’явиться ще один символ свята — зі срібла. Національний банк продовжує торішню традицію і вводить в обіг пам’ятну монету у формі писанки. Вона має назву “Великодня радість. Писанка” та прославляє традиційні старовинні орнаменти Полісся.
Національний банк України презентував нову пам’ятну монету “Великодня радість. Писанка”, яка стала продовженням серії “Українська спадщина”. Її присвячено українському писанкарству — декоративному мистецтву, що у 2024 році увійшло до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.
Цьогорічний випуск вшановує традиції Полісся — одного з найдавніших етнографічних регіонів України. Саме поліські орнаменти стали основою дизайну монети.
Монету виготовлено зі срібла 999 проби. Вага дорогоцінного металу в чистоті — 31,1 г, номінал — 10 гривень. Вона оздоблена емаллю та патинуванням, що підкреслює орнаментальні деталі.
Фото – Музей грошей Національного банку України
Аверс поділений на чотири сектори у формі хреста — сакрального символу єдності неба і землі. Кожен сектор представляє орнаменти різних частин Полісся:
Рівненщина — хвилі, сітка, “грабельки”
Волинь — зірка, крапки, сонце, хвилі
Житомирщина — сонце та “грабельки”
Київщина — спіралі та сітка
Кожен елемент має символічне значення: сонце і зірка уособлюють життєдайну енергію, хвилі — воду і довголіття, спіралі — безкінечність і захист, сітка — зв’язок між світами, а крапки — зародження нового життя.
На реверсі зображено писанку з традиційним орнаментом Чернігівського Полісся — “ружу” (зорю), яка символізує сонце, світло і весняне відродження. Кольори також мають значення: червоний асоціюється із силою та енергією, чорний — із землею, родючістю та пам’яттю роду.
Дизайн монети створила Олександра Кучинська.
Тираж монети — до 15 тисяч штук. Придбати її можна з 7 квітня 2026 року в інтернет-магазині нумізматичної продукції НБУ, а також у банках-дистриб’юторах.
Як розповідало BitukMedia, 17 квітня 2025 року Національний банк України ввів в обіг пам’ятну монету “Писанкарство” номіналом 10 гривень. Цей випуск присвячений одному з найбільш впізнаваних символів української культури — писанці, яка у 2024 році була офіційно визнана ЮНЕСКО частиною світової нематеріальної спадщини.
Вона виникає там, де ми звикли бачити яскраві барви, але цього разу кольори ніби зникають. Білу веселку часто просто не помічають, хоча це одне з найделікатніших і найрідкісніших атмосферних явищ. Світлинами білої веселки поділилися українські полярники “Вернадського”.
Про це розповідають у НАНЦ.
Українські полярники нагадують: веселка може бути не лише різнокольоровою, а й білою. Це явище називають “туманною веселкою” або fogbow — і воно виникає за особливих умов.
Усе залежить від розміру крапель води в повітрі. У звичайній веселці великі краплі дощу розкладають біле світло на спектр — кожен колір рухається своєю траєкторією, тому ми бачимо яскраву дугу.
А от у випадку білої веселки краплі значно дрібніші — як у тумані. Через це світлові пучки змішуються між собою (відбувається дифракція), і кольори втрачають чіткість, аж поки майже повністю не зникають. У результаті утворюється бліда, майже біла дуга.
Іноді її краї все ж можуть мати ледь помітні відтінки: зовнішній — із легким помаранчевим, а нижній — із фіолетовим.
Таку веселку найчастіше можна побачити, коли сонячне світло підсвічує слабкий туман, що складається з мікроскопічних крапель води.
Всі фото – Зоя Швидка
Це явище не лише красиве, а й доволі підступне — через свою “безбарвність” воно легко вислизає з поля зору.
Як розповідало BitukMedia, українські полярники встановили нові прилади в Антарктиці.
Птах, якого на Київщині фіксували лічені рази за понад сто років, несподівано повернувся в поле зору науковців. І ця зустріч — не просто удача, а важливий сигнал для дослідників.
Про це повідомили у Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику.
У Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику під час польових досліджень зафіксували рідкісного для регіону птаха. Йдеться про гірського дрозда. Це перше підтверджене спостереження виду на території Київської області приблизно за останні 50 років.
За історичними даними, раніше дрозда гірського в регіоні реєстрували лише двічі. Вперше — на початку квітня 1910 року, коли орнітолог Едуард Шарлеман помітив пару птахів у зграї дроздів. Друге спостереження датується 24 березня 1976 року — тоді птаха бачили в околицях села Козаровичі.
Сучасну знахідку зробили під час спільних досліджень науковців заповідника та Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
В Україні цей вид зазвичай гніздиться у Карпатах. Його поява на Київщині, ймовірно, пов’язана з міграційними переміщеннями.
Науковці наголошують: така фіксація є важливим доповненням до даних про поширення виду та свідчить про динамічність орнітофауни регіону. Вона також підкреслює необхідність подальшого моніторингу птахів у зоні відчуження.
Як розповідало BitukMedia, у центрі Чорнобиля зафіксували несподівану і знакову подію — до міста повернулися білі лелеки.
Антарктика здається місцем, де вимірювати забруднення — зайве. Але саме тут можуть з’являтися сигнали про глобальні зміни, які не видно в інших куточках планети. І тепер українські вчені з “Вернадського” отримали інструменти, щоб ці сигнали не пропустити.
Українські науковці встановили нові прилади для вимірювання якості повітря в Антарктиці та над Світовим океаном. Додаткове обладнання з’явилося на станції “Академік Вернадський”, а також на криголамі “Ноосфера”.
Антарктика традиційно вважається регіоном із найчистішим повітрям на планеті — рівень забруднення тут зазвичай близький до нуля. Втім, навіть сюди можуть потрапляти забруднювальні речовини з інших континентів, тому регулярний моніторинг є критично важливим.
Ще торік на “Вернадському” встановили перший в Антарктиці аналізатор якості повітря мережі IQAir. Він вимірює концентрацію твердих аерозольних частинок різного діаметра, які зависають у повітрі.
Цього сезону станція отримала ще один такий самий прилад — для калібрування та перевірки точності вимірювань. Адже наразі “Вернадський” — єдине місце в антарктичному регіоні, де проводяться такі дослідження.
Нове обладнання встановили озонометрист Сергій Якущенко та метеоролог Олександр Надточій.
Фото – Сергій Якущенко, Юрій Усманський/ НАНЦ
Дослідження підтверджують: повітря біля станції справді одне з найчистіших у світі. Водночас рівень аерозолів може змінюватися під впливом природних факторів (вивержень вулканів, штормів), а також кліматичних умов, таких як вологість і вітри.
Ці частинки мають важливе значення: їхня концентрація в атмосфері може впливати на хімічні процеси, зокрема на руйнування озонового шару.
Окрім цього, аналізатори якості повітря вперше встановили на борту “Ноосфери”. Там також розмістили прилад AirGradient, який вимірює дрібнодисперсні частинки (PM2.5), рівень вуглекислого газу, оксиди азоту, леткі органічні сполуки, а також температуру і вологість.
За словами керівника досліджень Геннадія Міліневського, це дає змогу збирати дані там, де їх найбільше бракує — над океанами. Саме ці вимірювання допоможуть точніше моделювати глобальне аерозольне забруднення, яке впливає на клімат і погоду.
Українські дослідники зазначають: такі спостереження мають значення не лише для науки, а й для розуміння процесів, що впливають на життя на всій планеті.
Як розповідало BitukMedia, антарктична експедиція показала перші кадри китів, які виринули просто біля човна.
Перше фото місії зі зворотного боку Місяця, зроблене з орбіта Оріона, коли Земля опускається за місячний горизонт. Фото - NASA
Цього разу люди побачили те, чого не бачив ніхто до них — і це сталося за тисячі кілометрів від Землі. Камери працювали без зупину, але найсильніші моменти залишилися поза кадром. І навіть досвідчені астронавти зізнаються: це перевертає уявлення про космос.
Місія Artemis II здійснила історичний обліт Місяця, під час якого корабель Orion наблизився до його поверхні на відстань лише 4067 миль (понад 6500 км). Це стало одним із ключових етапів повернення людини до глибокого космосу.
Під час польоту екіпаж також встановив новий рекорд: астронавти віддалилися від Землі на приблизно 252 756 миль (понад 406 тис. км), перевершивши досягнення місії Apollo 13, яке трималося понад пів століття.
Обліт тривав сім годин. За цей час астронавти побачили ділянки зворотного боку Місяця, які раніше ніколи не спостерігалися людським оком. Сонце освітлювало близько 21% цієї “темної” сторони, відкриваючи кратери, лавові потоки та інші геологічні структури.
Екіпаж – Рід Вайзмен, Віктор Гловер, Крістіна Кох і Джеремі Гансен – працював у дві зміни та зробив близько 10 тисяч знімків.
Коли Orion зайшов за Місяць, зв’язок із Землею зник приблизно на 40 хвилин. Саме тоді астронавти стали свідками рідкісного явища — Earthset, або “заходу Землі”, коли наша планета ніби ховається за горизонтом Місяця. Востаннє подібне бачили учасники місії Apollo ще у 1968 році.
О 18:41 за східним часом Земля перебувала за Місяцем. Фото – NASA
На одному зі знімків видно басейн Герцшпрунга — структуру з двома концентричними кільцями. Також астронавти роздивилися басейн Орієнтале — один із наймолодших великих кратерів на Місяці, який до цього ніколи не бачили люди наживо.
Поруч із ним екіпаж запропонував назвати два невеликі кратери: один — Integrity (Цілісність), на честь корабля, інший — Керол (Carroll), на згадку про покійну дружину командира місії Ріда Вайзмана. Керол Тейлор Вайзман, медсестра відділення інтенсивної терапії новонароджених, померла у 2020 році після боротьби з раком. Після того, як кратеру дали ім’я Керролл, четверо астронавтів обійнялися і не стримували емоцій, а потім у центрі управління польотами NASA в Х’юстоні було вшановано пам’ять хвилиною мовчання.
Видно кільцевий Східний басейн та два нещодавно названі кратери, Інтегріті та Керол. Фото – NASAПовне затемнення поза Землі. З погляду місії «Артеміда II», Місяць затьмарює Сонце, відкриваючи видовище, яке мало хто в історії людства будь-коли бачив. Фото – NASA
Ще одним унікальним досвідом стало сонячне затемнення, яке екіпаж спостерігав із космосу. Повна фаза тривала майже годину — значно довше, ніж на Землі. Астронавти бачили “корону” Сонця та її “пасма”, які описали як “дитяче волосся”. У цей час також були помітні планети — Марс, Венера і Сатурн — та зорі.
Частина Місяця видно на знімку екіпажу місії «Артеміда II», що спостерігає сонячне затемнення. Ліворуч видно яскраву Венеру. Фото – NASAЗ точки зору екіпажу, сонячне світло з’являється через місяць у момент закінчення повного затемнення.Екіпаж Артеміди II побачив східний край басейну Південний полюс-Ейткен, найбільшого та найстарішого на Місяці. Фото – NASA
За словами астронавтів, Місяць із ілюмінаторів здавався значно більшим, ніж із Землі. А вид на нашу планету з його зворотного боку створював відчуття, ніби ти вже не в кораблі, а десь далеко у космосі — поза звичними межами.
У NASA зазначають, що отримані знімки допоможуть краще зрозуміти походження Місяця та підготувати наступні місії, зокрема висадку людей на його поверхню.
Ще донедавна їх тут бачили лише в небі. Місто, яке вони покинули два десятиліття тому, залишалося без їхніх гнізд і звичних весняних клекотів. Але цього разу все інакше — і це може змінити більше, ніж здається. У Чорнобилі після довгої перерви помітили білих лелек.
Про це повідомили у Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику.
У центрі Чорнобиля зафіксували несподівану і знакову подію — до міста повернулися білі лелеки. Одразу шість птахів сіли відпочити на дах адміністративної будівлі біля меморіалу “Зірка полин”.
За даними Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника, це справжня сенсація: востаннє гніздування білого лелеки в межах міста фіксували близько 20 років тому.
Фото – Денис Вишневський
Упродовж цього часу птахів можна було побачити лише під час сезонних перельотів — вони не затримувалися і не намагалися оселитися. Тож поява одразу шести особин у центральній частині Чорнобиля може свідчити про зміни в локальній популяції.
Науковці припускають, що така поведінка відкриває нові перспективи для спостережень. Не виключено, що лелеки знову почнуть тут гніздуватися.
Як розповідало BitukMedia, в травні 2025 року у зоні відчуження на Київщині, неподалік села Кам’янка, науковці зафіксували гніздо рідкісного птаха — чорного лелеки.
Українська
العربية
简体中文
Nederlands
English
Français
Deutsch
Italiano
Português
Русский
Español
