Шведське місто, яке хотіли зробити теплішим і зручнішим, стало… ще холоднішим. Кіруна, що буквально переїхала, тепер потерпає від власних рішень. Як вийшло, що Кіруна стала місцем, де “урбанізм переміг природу — і програв клімату”?

Про це розповідає Techxplore.

Коли гірничі розробки змусили шведське місто Кіруна переїхати, архітектори вирішили: це шанс створити за полярним колом модельне “місто майбутнього”. Але дослідження Університету Ґетеборга, опубліковане у журналі Urban Design International, показало — експеримент обернувся помилкою.

Новий Кіруна став помітно холоднішим, а мешканці скаржаться на “вітрові тунелі” та “вічну тінь”. “Планувальники не врахували міський мікроклімат, коли обирали локацію для нового міста. Хоча ще понад сто років тому було відомо, що там умови гірші,” — пояснює дослідниця Єнні Шьолм, фахівчиня з архітектурної спадщини, яка стежить за проєктом переселення Кіруни вже 25 років.

Старе місто, спроєктоване архітектором Пером Улофом Галльманом у 1900 році, стояло на південному схилі, захищеному від вітрів, із гарними видами та м’яким мікрокліматом. Вулиці йшли за рельєфом, що зменшувало продування, а замість великої площі чи парку місто мало затишні зелені острівці на перетинах вулиць.

Коли через видобуток корисних копалин місто довелося переносити, вибрали ділянку в низовині — переважно через близькість до існуючих комунікацій. Але саме це рішення стало фатальним.

Нову Кіруну побудували у природній западині, куди взимку стікає холодне повітря. Результат — у середньому на 10°C нижче, ніж у старій частині міста.
До того ж вузькі вулиці й високі будівлі не дають низькому арктичному сонцю дістатися землі протягом багатьох місяців. “Місто отримало красиву площу, три торгові центри й нову ратушу, але разом з тим — справжній “вітровий тунель”,” — ділиться Шьолм словами одного з мешканців.

Кіруна позиціонує себе як зимове місто, яке пропонує можливості для відпочинку на свіжому повітрі. Але через помилки в плануванні саме місто стало менш комфортним у холодний сезон. На думку фахівців, виправити ситуацію ще можна, наприклад, за допомогою посадки дерев.

І це не через брак знань. Ще в середині ХХ століття архітектор Ральф Ерскін, який проєктував житлові квартали для Кіруни, враховував усі нюанси північного клімату: він округлював кути будинків, щоб уникнути вітрових ефектів, використовував сніг як утеплювач дахів і розташовував двори в затінку, щоб створити природний захист від морозного повітря.

Сьогодні ж ці принципи знехтувані. “У нових кварталах балкони та дитячі майданчики зведені з північного боку. Це і питання пріоритетів, і брак кліматичних знань. Хоча ситуацію ще можна трохи виправити — наприклад, насадженням дерев чи зміною вуличного дизайну,” — каже Шьолм.

Переїзд шведського міста Кіруна — можливо, один із наймасштабніших і найнезвичайніших проєктів у сучасній Європі. Свої будинки залишили близько 6000 людей – це понад чверть усіх місцевих мешканців. Причина — гігантська залізорудна шахта, яка буквально з’їдає місто.

Підземні роботи призводять до того, що земля повільно, але невідворотно просідає. Рудник наближається до Кіруни зі швидкістю 11 см на добу, або 40 м на рік. Перші тріщини на вулицях з’явилися ще у 2003 році, і стало ясно: якщо нічого не робити, шахта поглине місто.

Як переміщали цілі будинки? Процес переїзду нагадував ювелірну роботу лише з багатотонними спорудами. Спочатку будинок готували до “подорожі”: його відключали від електрики та всіх комунікацій, демонтували труби. Потім команда робітників вручну розбирала підвал та фундамент. У порожнечі, що утворилися, акуратно вставляли потужні підтримуючі палі. За допомогою системи гідравлічних пресів та сталевих рейок будівлю починали повільно, буквально на кілька сантиметрів за раз, зрушувати з місця та переносити на спеціальну пересувну платформу.

Після підготовчих робіт настав найбільш вражаючий етап. Будинок, поставлений на платформу, розпочинав свою подорож містом зі швидкістю пішохода. Поруч йшли спостерігачі та співробітники технічних служб, які контролювали кожен сантиметр колії. Іноді така процесія розтягувалась на кілька кварталів, збираючи сотні глядачів.

І хоча зараз урбаністи сподіваються, що згодом місто “обживеться”, для його мешканців воно поки залишається радше уроком про те, як важливо слухати природу, коли малюєш нову карту світу.

Як розповідало BitukMedia, британець Нік Лаптом із британського графства Вустершир обніс свій двір кам’яним муром, який не пропускає воду. Родина чоловіка живе на мальовничому березі річки Северн, яка з 2016-го затоплювала їхнє майно 11 разів.