Чи достатньо потужні санкції цивілізований світ наклав на Росію і наскільки швидкий та сильний ефект вони матимуть? Аналіз.

Поки що проти окупантів запровадили фінансові та торговельні санкції. Перші мають найшвидший ефект, бо фінанси – це кровоносна система економіки, яка одразу реагує на будь-які зміни.

Торговельні санкції менш швидкі, але разом із фінансовими надійно придушують економічну активність.

В історії було чимало воєн, які мали торгове підґрунтя. Достатньо згадати англо-нідерландські війни у 17-18 столітті за право торгувати з колоніями, або опіумні війни в Китаї у 19 столітті. Тому санкції, які обмежують торгівлю певної країни, самі по собі є формою війни.

Що стосується обмежень на пересування, наприклад, авіасполучення, то в короткостроковій перспективі такі санкції малоефективні. Тим паче, що їх відчують лише ті росіяни, які можуть дозволити собі туристичні подорожі закордон. А таких менше 5%.

Однак в довгостроковій перспективі їх наслідки будуть руйнівними для нації окупантів, адже вони позначаться на культурних та інтелектуальних можливостях цілих поколінь. Саме через свою “м’яку дію” західні країни не запроваджують візові режими з диктаторською Росією. Поки що.

Звісно, цивілізований світ хотів би, аби наслідки санкції були швидкими, а їх вплив вимірювався не місяцями, а тижнями. Тож, які втрати для економіки агресора можна очікувати, і коли вони настануть?

Це дуже складне питання, точна відповідь на яке залежить від багатьох чинників. Однак можна спробувати описати їх проводячи аналогії з практики.

Росія вже стала найбільш підсанкційною країною світу – проти неї введено більше санкцій, ніж проти Північної Кореї та Ірану.

Якраз в контексті останнього деякі аналогії видаються доречними. Але почати варто з Канади.

Як було

За розміром ВВП Росія та Канада співставні – 1,5 трлн дол та 1,6 трлн дол відповідно. При цьому кореляція динаміки розвитку економіки обох країн після дефолту РФ 1998 року перевищує 95%, що є ознакою того, що останні більш ніж 20 років періоди зростання і спаду в Росії нічим не відрізнялися від Канади.

Тобто, на Росію принципово не тиснули інші, ніж звичайні економічні чинники. І ні про які більш-менш серйозні санкції у зв’язку з анексією Криму та окупацією частин Донецької та Луганської областей у 2014 році говорити не доводиться.

Крім того, це вказує на потужну інтегрованість РФ у світову економіку, передусім, через постачання сировинних ресурсів. Виділяється хіба що трохи більша волатильність російської економіки, у порівнянні канадською.

З 2013 року по 2020 рік ВВП Росії упав з 2,3 трлн дол до 1,5 трлн дол, або на 35%. Основною причиною цього стало падіння цін та попиту на енергоносії у світі – знову ж таки висока кореляція цін на нафту і економіки в цілому.

Санкції проти агресора у 2014 році особливо не послабили окупантів. Звідси й відсутність страху російської верхівки стосовно нових обмежень у зв’язку із вторгненням до України.

З точки зору ВВП на душу населення (12 тис дол) та за паритетом купівельної спроможності (30 тис дол) Росія останні двадцять років подібна до Польщі – доволі комфортний рівень.

Як буде

А тепер про Іран. Іран і Росія схожі за структурою експорту: нафта і газ займають в ньому близько 70%. І в обох країнах подібна вага експорту в структурі ВВП – близько 30%.

В обох дуже висока так звана нафтова рента, тобто прибуток від продажу нафти в структурі ВВП за вирахуванням собівартості: в Ірану цей показник близько 20%, а у РФ – 10%.

Для порівняння в Канади нафтова рента становить не більше 1,5%, хоча за покладами “чорного золота” ця країна посідає третє місце у світі (9,7%), тоді як Іран – четверте (9%), а Росія – шосте (6,2%).

Тобто, у випадку Росії та Ірану ідеться про так звану “голландську хворобу” – залежність від експорту невеликої кількості видів сировини та подальшого імпорту всього необхідного ззовні.

Але на відміну від Росії, яка мала тривалий період “вгодованих років”, Іран потерпав від санкцій, набір яких дуже подібний до сучасного російського.

Історія санкцій проти Ірану заглиблюється на чотири десятиріччя назад, утім розглянемо яскравий приклад 2012 року. Тоді ЄС заборонив імпорт іранської нафти – це третина від експортованих Іраном обсягів (США наклали ембарго задовго до того).

Тоді ж багато іранських банків відключили від SWIFT та заморозили банківські активи на суму понад 100 млрд дол. Ще раніше США заборонили будь-які інвестиції в ісламську державу, а також постачання технологій для модернізації нафтової сфери. Тобто, “санкційне меню” давно відоме і добре випробуване.

Якщо порівняти, то поки що немає заборони на імпорт російських вуглеводнів в ЄС, але натомість заморожено активи Центробанку РФ. Чи рівноцінно це? Питання дискусійне, але можна стверджувати, що принаймні подібно за впливом.

Які наслідки

В результаті всіх цих санкцій ВВП Ірану за перший же рік упав, за різними даними, від 10% до 24%. І ефект продовжився – за наступні три роки падіння ВВП склало 38%. При цьому інфляція також пробивала стелю й у 2012 році перевалила за 40%. Тож наявні в Росії 20% – це лише початок.

За оцінками міжнародних організацій, починаючи з 2012 року, економіка Ірану упала від третини до двох третин, а середньорічна інфляція становила 35-45%.

Зростання цін найбільше торкнулося харчових продуктів та вартості житла. Багато іноземних бізнесів покинули країну. Зубожіння населення сягнуло критичного рівня та призвело до заворушень та значної хвилі еміграції.

Можливості Ірану досягати своїх стратегічних цілей вкрай обмежені, а чи не єдиним торговим партнером країни залишився Китай.

Рано чи пізно система знаходить нову точку рівноваги. Питання в тому, де саме буде ця точка, і чи зможе Росія перелаштуватися. Наприклад, санкції з Ірану поступово знімали, але на це пішли роки.

На зміну старим приходили нові обмеження. До цього часу не вдалося досягти макроекономічної стабілізації – інфляція досі зашкалює. За 10 років іранський ріал знецінився відносно долара в чотири рази.

Що далі

Достеменно ніхто не знає, як ситуація розвиватиметься далі. Однак, зрозуміло, що російська економіка наразі переживає неймовірний шок.

Російська нафта зараз продається з великим дисконтом, тобто РФ не отримує переваг від надстрімкого стрибка на ринку енергоносіїв. При цьому росіяни сподіваються, що торгівля нафтою і газом від них нікуди не подінеться.

Утім додаткові витрати однозначно призведуть до продажу російських енергоносіїв нижче ринкових цін, що в кінцевому підсумку негативно впливатиме на ВВП. Крім того, відсутність необхідних інвестицій призводитиме до зростання собівартості та фактичної деградації галузі.

В середньому протягом 2021 року Росія експортувала щодня приблизно 4,6 млн барелів нафти. Іран уже заявив, що найближчим часом готовий наростити експорт своєї нафти на світові ринки.

Навіть якщо Іран збільшить видобуток на 1 млн барелів на день, то це дозволить стабілізувати ситуацію на ринках. Без сумніву, повністю відмовитися від російських енергоносіїв європейці наразі не готові. І зараз це найбільший ризик для санкцій.

Але якщо застосувати пояснену вище аналогію, то Росія отримає такі наслідки:

✔ серія дефолтів – за суверенним і корпоративними боргами;

✔ ВВП нижче 1 трлн дол вже у 2023-2024 роках, або 6-7 тис дол на душу населення з подальшою тенденцією до погіршення;

✔ нестримну інфляцію біля 30-40%;

✔ курс в районі 200-250 рублів за долар;

✔ розмивання золотовалютних резервів майже до нуля;

✔ дефіцит товарів першої необхідності;

✔ соціальну нестабільність та загрозу територіальній цілісності.

Росіяни тішать себе казками про імпортозаміщення: буцімто в Ірані з’явився власний інтернет, замість YouTube – Aparat, замість Facebook – Cloob, замість App Store – Cafe Bazaar.

Напевне, окупанти створять “Станицу Лапоть” або щось на кшталт цього. Цікаво, що на момент відключення від SWIFT Іран також розвивав свою систему здійснення платежів, але вона так і не набула поширення в міжнародній торгівлі.

І наостанок – ризики

Наші партнери хочуть допомогти Україні в такий спосіб, щоб самим довелося платити по мінімуму. Це розуміють в Росії та грають в покер – у кого першого здадуть нерви. Важливо не допустити обходу санкцій через треті сторони, а особливо через Китай.

Можливість продавати енергоносії за світовими цінами дозволить Росії викарабкатися з прірви. Тому, звичайно, Іран і Венесуела мають бути повністю залучені, включно зі стратегічними запасами нафти розвинутих країн.

Останнє та найважливіше. Відчутний ефект від запровадження санкцій трапиться найраніше у квітні, а по факту – осінню цього року.

Тобто, Україна має виграти війну з ірраціональним злом, по суті, сам на сам.

Санкції великою мірою допоможуть уникнути поновлення агресії. А якщо в Росії знайдеться хтось адекватний – то й припинити її. Адже ВВП Ірану виріс після скасування санкцій одразу на 13%.

Павло Матюша, МВА HEC Paris, менеджер зі стратегії в міжнарождній компанії

Джерело