Нейробіологи залоскотали щурів, аби знайти в мозку центр сміху та грайливості

Періакведуктальна сіра речовина виявилася ділянкою мозку, яка відповідає за грайливість та сміх. Знайти її допомогли німецьким вченим щури. Гризуни “сміялись” у відповідь на лоскіт.

Про це розповідає Science.

Щури не можуть видавати сміх, як люди, проте від задоволення вони пищать на високих частотах (близько 50 Гц), недоступних людині. Цей звук вчені ловили мікрофонами, аби переконатися, що тварини веселяться. Високочастотний сміх гризуни видають при позитивних переживаннях – коли граються один з одним, або їх лоскочуть вчені. Тож специфічну вокалізацію цих гризунів почали сприймати як показник грайливості — властивості, яка зберігається навіть у тварин, що їм зруйнували частину кори мозку.

Намагаючись з’ясувати, яка частина мозку відповідає за грайливість і сміх у пацюків, науковці Берлінського університету реєстрували пищання та мозкову активність молодих піддослідних гризунів під час того, як їх торкалися вчені, лоскотали їх чи гралися з ними у доганялки з рукою.

Результати підтвердили попередні припущення, що за грайливість і сміх відповідає періакведуктальна сіра речовина. Вона ж бере участь у таких процесах як вокалізація, є реакцією на стрес “бий або тікай”, елементи яких властиві й грі також. Коли пацюкам було добре і вони охоче брали участь у грі, їхнє ультразвукове пищання було частим, а нейрони сірої речовини активно спалахували. Коли ж гру припиняли і пацюків поміщали в стресові умови — на високу платформу під сліпуче світло, тварини вже не пищали, а нейрони цієї ділянки мозку стихали.

Щоб упевнитися у ролі періакведуктальної сірої речовини, науковці у наступних дослідах почали блокувати активність її нейронів. У такому разі пацюки вже не виявляли зацікавленості у грі, їм не подобалося лоскотання і вони не видавали ультразвукового “сміху”.

В ході наступних досліджень вчені прагнуть з’ясувати, чи залучена навколоводопровідна сіра речовина і до інших аспектів гри, як-от дотримання правил. Це цікаво з огляду на те, що пацюки схильні дотримуватися правил гри, наприклад, перестають гратися у хованки, якщо людина неналежно ховається, використовуючи одне й те саме місце поспіль, або погано старається.

У попередніх дослідженнях було показано, що схильність до ігрової поведінки у тварин зберігається навіть у разі недорозвиненості кори головного мозку, яка відповідає за свідомість. Це свідчить про те, що гра належить до інстинктивним формам поведінки.

Чому люди не можуть лоскотати самі себе? Німецькі нейробіологи задались цим питанням і з’ясували, як мозок реагує на таку спробу людини. Раніше BitukMedia розповідало про особливості “самолоскотання”.