Під час Другої світової ховали у землянці – майстриня тче полотна на 200-річному верстаті

Ткаля Галина Логощук з села Білашів на Рівненщині протягом 30 років працює на 200-річному ткацькому верстаті. Його використовувала ще прабабуся майстрині.

Про це розповідає Суспільне.

Логощук створює ткані доріжки, рушники, скатертини та інші полотна. Верстат перейшов їй у спадок – це справжня сімейна реліквія, на ній працювала ще прабабуся жінки.

“Років 10-12 мені тоді було і я розпитувала дідуся і маму, скільки ж йому років. Мій дідусь, 1905 року народження, то він казав, що ще його прабабуся працювала за цим верстатом”, — пригадує майстриня.

Під час Другої світової війни верстат переховували у землянці. До сьогодні він непошкоджений, але дерево стерлося від багаторічної роботи. Лише сама Галина створила близько 1 тис. метрів полотна. Але головною умовою для верстата є сухість, каже майстриня.

“Безумовно першою моєю вчителькою була моя мама. Ще я маленькою була, то сідала за верстат. Мама працювала зимою за верстатом і дотепер так мені згадується, оце таке свято, як стояв верстат у хаті. Свідомо, скажімо так, бо я рано лишилась сиротою, то у 25 років я вже сіла за верстат сама”, – розповідає ткаля.

Роботи майстрині зараз є в музеях, а є і в приватних колекціях Португалії та США.

“Люблю працювати за верстатом. От як працюю, то почуваюся такою ниточкою між минулим, теперішнім і майбутнім. Мені мама наткала і його вистачило б і мені й моїм дітям, але ну от зберегти, примножити й передати”, — каже ткаля.

Як повідомляло BitukMedia, ветеран російсько-української війни Роман Пелех відновлює зниклий традиційний український алкогольний напій – контабас. Його виготовляють на основі смородинових бруньок. Рецепт знайшли у старезному зошиті на Закарпатті.