Палеогенетики прочитали ДНК Балто, пса-героя

Палеогенетики прочитали ДНК Балто. Генетична розшифровка багато розповіла про походження знаменитого собаки, що став персонажем мультфільма, і навіть заперечила деякі міфи.  

Про це розповідає New Scientist.

Балто – знаменитий їздовий собака, учасник Великої гонки милосердя 1925 рокута прототип головного персонажа однойменного анімаційного фільму.

Палеогенетики вперше прочитали його геном. Аналіз ДНК показав, що цей пес належав до генетично здорової популяції собак з низькою частотою близькоспорідненого кровозмішення. Цим він помітно відрізнявся від сучасних породистих тварин. Виявилось, що Балто був наполовину сибірським хаскі, а не наполовину вовком, всупереч поширеному міфу. Філогенетичний аналіз відніс Балто в одну групу з породистими та безпородними їздовими собаками, з яких генетично найближчою виявилася популяція аляскинських їздових. 

На початку 1925 року в американському місті Ном, що на Алясці, почався спалах дифтерії. Це дуже небезпечна бактеріальна інфекція, збудником якої є дифтерійна паличка. Місто потребувало свіжої партії протидифтерійної сироватки, 300 тисяч доз якої знайшлося в Анкориджі. Проте виникла проблема з доставкою. Залізницею сироватку довезли до станції Ненана, звідки до Нома залишалося ще 1085 кілометрів. Снігова буря не дозволяла літати авіації, отже, залишались тільки собачі упряжки.

За п’ять з половиною діб двом десяткам погоничів та 150 їздовим собакам вдалося подолати вкрай складний шлях. Останні 52 кілометри маршруту цінний вантаж везла упряжка норвезького мандрівника, каюра та золотовидобувача Гуннара Каасена. 

Одним з його їздових собак був пес на ім’я Балто, який після цієї гонки став великою зіркою. Балто народився 1919 року і помер у віці 14 років 1933 року. Після смерті з його останків зробили опудало, яке досі зберігається в Клівлендському музеї природної історії. На згадку про цього собаку в Центральному парку Нью-Йорка встановлено статую. А у 1995 році про події 70-річної давнини зняли популярний анімаційний фільм “Балто”.

Кетрін Мун з Каліфорнійського університету в Санта-Круз спільно з колегами зі США та Швеції взяли зразки шкіри з музейного опудала Балто. У цих зразках дуже добре збереглася давня ДНК, яка і дозволила вченим прочитати геном собаки.

Потім вони порівняли його з геномами породистих та безпородних їздових собак, представників інших порід, звичайних безпородних собак (дворняг), а також інших представників сімейства псових. 

Філогенетичний аналіз помістив геном Балто в одну категорію з породистими і безпородними їздовими собаками, причому генетично найближче він виявився до популяцій їздових собак з Аляски. Більшість предків Балто належала до лінії арктичних собак (68%), до яких, зокрема, належать сучасні сибірські хаскі, самоїдські собаки, а також гренландські та аляскінські їздові собаки. Крім того, близько 24% предків Балто належали до лінії азіатських собак, до яких також належать, наприклад, тибетські мастифи. Жодних недавніх предків-вовків у геномі Балто вчені не знайшли, хоча за сюжетом однойменного мультфільму 1995 року він був гібридом собаки та вовка.

Потім дослідники звернулися до методики передбачення фізичного вигляду за послідовністю ДНК. Отриманий результат, за їхніми твердженнями, відповідав відомим історичним фотографіям Балто та його опудалу. 

В цілому дослідники зазначили, що Балто належав до популяції маленьких, швидких і придатних до їзди в упряжці собак, завезених на Аляску з Сибіру. При цьому він лише частково розділяв загальне походження із сучасними сибірськими хаскі. Цю породу Американський клуб собаківництва визнав тільки через кілька років після Великої гонки милосердя 1925 року.

Як розповідало раніше BitukMedia, науковці планують оживити величезнего нелітаючого птаха додо із острова Маврикій в Індійському океані.