Українське подружжя виховує 13 дітей з інвалідністю із притулків

Наталя та Ярослав Загроцькі із села Вишгородок на Тернопільщині виховують 13 дітей із інвалідністю із притулків. Дітям забезпечують екскурсії та реабілітацію. Також Наталя народила дівчинку, назвали Катериною.

Про родину розповідає Суспільне.

Дітей взяли з притулків у різних містах України. Займаються їхньою реабілітацією, возять на екскурсії, відвідують культурні заходи та роблять усе, аби кожна дитина почувалася щасливою, каже Наталя Загроцька.

Кожен день починається із зарядки. Потім діти допомагають по господарству – родина має 12 собак та 14 котів. Також родина має власну ферму – кролів, свиней та корів. Також на фермі живе поні, який допомагає у реабілітації дітей.

Найстарший із дітей – 20-річний Максим. Його Наталя усиновила першим, коли ще навчалася у Тернопільському педагогічному університеті на журналістиці. Зустріла хлопчика, коли робила репортаж із  будинку “Малятко”.

“Він побачив мене, почав карабкатися по мені, як по дереву, і кричить: “Мама моя, мама моя”. Я прийшла додому, а той крик мені у вухах: “Мамо, мамо”. Так три тижні я не мала спокою, він мені аж снився”, – пригадує жінка.

Вона відвідувала Максима рік у притулку, а коли дізналася, що його хочуть перевести у будинок для дітей із інвалідністю, усиновила. Прожила із хлопчиком п’ять років, мала великі борги, адже треба були гроші на лікування. Потім вийшла заміж за Ярослава.

Через три роки шлюбу у подружжя народилася Катерина, зараз їй 10 років. Коли дівчинка підросла, Наталя почала волонтерити у притулках. Там знайшла ще кількох дітей.

Віра з’явилася у родині завдяки Катерині – вона знайшла її анкету в інтернеті.

“Катя знайшла цю дитинку на сайті “Сирітству – ні”. І вона каже до мене: “Мамо, я сестричку знайшла собі”. Я кажу: “Доця, вона хвора. Ми не можемо її забрати. А вона плаче, плаче, випрошує ту дитину”, – пригадує Наталя.

“Їй тоді було п’ять рочків і вона важила лишень 5 кілограмів. Я вдома робила все, чого мене навчила реабілітолог. Вона приходила кілька разів, щоби показати, як доглядати за дитиною. І от моїй Вірі десять років, вона сидить, ходить в ходунах, повзає”, – розповідає жінка.

“Та їхня інвалідність на фоні сімейної любові десь зникає, пропадає. Дитинку з інвалідністю треба навчити жити в суспільстві, бо нею не завжди може опікуватися держава. Зараз війна, одних діток вкрали, одних ще десь поділи. Багато міст розбомблено, а діткам необхідна сім’я. Тому, українці любі, дорогоцінні, давайте дітей з інвалідністю також будемо брати додому, будемо їх любити”, – каже жінка.

Як повідомляло BitukMedia, науковці дійшли висновку, що чим більше часу дитина проводить перед екраном планшета чи телевізора, тим гірше у неї показники навчання. Для нормального розвитку когінтивних функцій дітям потрібне живе спілкування із дорослими та іншими дітьми.