Прямо як в опері: лемури знайшли спосіб зробити свій голос гучнішим (ВІДЕО🦻)

У густих лісах Мадагаскару живе лемур, чий спів може нагадувати концерт оперного виконавця. Індрі видають пронизливі звуки, які чути на великій відстані, а коли підвищують тон, то широко відкривають рот — приблизно так само, як це роблять люди під час співу. Вчені припускають, що така техніка допомагає звукам краще поширюватися крізь густий тропічний ліс.

Про це повідомляє Popular Science.

Індрі (Indri indri) — єдиний відомий науці співочий лемур. Ці примати живуть у лісах Мадагаскару і використовують складні вокалізації для спілкування. Їхні протяжні та моторошнуваті зойки можуть допомагати підтримувати зв’язки всередині групи, а також попереджати сусідніх індрі про свою присутність.

Нове дослідження, опубліковане в журналі PLOS Computational Biology, показало: що вищим стає тон співу індрі, то ширше тварина відкриває рот.

Дослідники проаналізували 83 відеозаписи за участю 19 диких лемурів індрі. За допомогою технології відстеження рухів вони буквально кадр за кадром стежили за положенням верхньої та нижньої губ тварин і порівнювали ці рухи зі змінами частоти звуків.

Виявилося, що під час підвищення тону індрі поступово ширше відкривали рот. На думку науковців, це може допомагати тваринам ефективніше “проєктувати” високі звуки крізь ліс.

Дуже схожий принцип відомий і в людей. Оперних співаків навчають змінювати положення рота та голосового тракту, коли вони беруть високі ноти. Це допомагає узгодити звучання голосу з особливостями голосового тракту та зробити звук потужнішим і таким, що краще поширюється.

Такий процес називають формантним налаштуванням. Для індрі він може мати практичне значення: у густому тропічному лісі важливо, аби сигнал було чутно якомога далі.

“Щоразу, коли тон пісні індрі підвищувався, ми бачили, як його рот ставав ширшим, кадр за кадром”, – розповіла співавторка дослідження, приматологиня та наукова співробітниця Університету Ворика Чіара Де Грегоріо. За її словами, така точна координація голосу та рухів тіла зазвичай асоціюється з навченими людьми-співаками, а не з лемуром, який “співає” десь у верхівках дерев.

Співавтор дослідження, натураліст з Туринського університету Філіппо Карагуті, зазначив, що використання технології відстеження рухів без спеціальних маркерів дало змогу дослідникам вивчати не лише самі звуки, а й те, як під час співу рухається обличчя тварини.

За словами науковця, звичайного аудіозапису для цього було б недостатньо: відео дозволило безпосередньо пов’язати рухи рота зі змінами висоти звуку.

При цьому вчені не припускають, що індрі навчилися співати саме так через спорідненість із людиною. Навпаки, люди та індрі мають спільного предка, який жив приблизно 74 млн років тому.

Тому подібність у способі утворення звуків, найімовірніше, є прикладом конвергентної еволюції. Це означає, що схожі рішення можуть незалежно виникати у дуже далеких між собою видів, якщо вони допомагають виживати та ефективніше пристосовуватися до довкілля.

Для індрі таким рішенням могло стати ширше відкривання рота під час виконання високих нот — своєрідний природний “підсилювач” голосу, який допомагає їхнім “пісням” долати густу рослинність лісів Мадагаскару.

Як розповідало BitukMedia, дослідники з Технологічного університету Вірджинії (Virginia Tech) вирішили розібратися, як саме американські чорні ведмеді визначають, коли настав час готуватися до зимової сплячки. Раніше вважалося, що головним сигналом для них є температура повітря.