Не просто мітка: вчені знайшли “хімічний паспорт” кожного кота

Для людини це просто неприємний запах, а для кота — ціле повідомлення про того, хто залишив мітку. Вчені з’ясували, які саме речовини допомагають тваринам впізнавати одне одного за запахом сечі, і навіть знайшли можливе “сховище” цього хімічного коду в організмі пухнастих.

Про це розповідає Live Science.

Вчені розшифрували таємні “повідомлення” у котячій сечі. Йдеться про групу речовин, які називають розгалуженими жирними кислотами. Дослідники виявили, що їхнє поєднання у сечі відрізняється від кота до кота й може залишатися впізнаваним щонайменше добу після того, як тварина залишила мітку.

Результати дослідження опублікували у науковому журналі Current Biology.

Щоб з’ясувати, як коти реагують на запахи своїх родичів, дослідники звернули увагу на добре знайому власникам тварин реакцію — коли кіт відкриває пащеку, трохи відтягує верхню губу і завмирає, ніби здивований запахом.

Це називається “реакцією Флемена” (flehmen response). Насправді тварина в цей момент не просто “кривиться”: вона допомагає запаху потрапити до спеціального органа, розташованого в ротовій і носовій ділянці. Він дає змогу котам краще сприймати певні хімічні сигнали.

Експерименти показали цікаву закономірність. Що частіше котам давали нюхати одну й ту саму сечу, то рідше вони демонстрували реакцію Флемена. Але коли їм пропонували запах нового кота, реакція посилювалася. Тобто тварини, схоже, не просто реагують на певну речовину. Вони здатні запам’ятовувати запах і помічати, коли з’являється новий.

“Мене здивувало, що вроджена поведінка настільки сильно залежить від знайомства та навчання, а не є просто фіксованою реакцією на один феромон”, – розповів співавтор дослідження, біомолекулярний науковець Університету Івате в Японії Масao Міядзакі.

Далі науковці спробували з’ясувати, яка саме частина котячої сечі містить інформацію про її “власника”. Вони розділили зразок на окремі компоненти й окремо давали котам їх нюхати.

Найвиразніше тварини реагували на частини, які містили саме розгалужені жирні кислоти. Причому в кожного кота виявлялося своє характерне поєднання цих речовин.

Цікаво, що ці речовини можуть залишатися після того, як інші складові сечі випаровуються. Саме тому запахова мітка може продовжувати “розповідати” про свого автора навіть через певний час.

Але на цьому відкриття не закінчилося. Дослідники знайшли ці ж речовини у крихітних крапельках жиру в зовнішньому шарі котячих нирок.

Такі жирові краплі відомі науковцям уже понад сто років, але досі було не до кінця зрозуміло, навіщо вони потрібні. Тепер учені припускають, що вони можуть працювати як своєрідне “сховище” речовин, які формують індивідуальний запах кота.

Завдяки цьому хімічний “підпис” тварини може залишатися відносно стабільним навіть тоді, коли змінюється її харчування або стан здоров’я. Це поки що гіпотеза дослідників, а не остаточно доведений механізм.

Подібні особливості виявили також у нирках великих котячих, зокрема левів і тигрів. Водночас набір речовин та кількість жирових крапель у різних видів відрізняються. На думку науковців, це може свідчити про те, що така система змінювалася в процесі еволюції котячих.

Для самих котів запахові мітки можуть бути своєрідним способом обміну інформацією. Тварина залишає запах, а інша може визначити, що це за “повідомлення” і чи знайомий їй його автор.

Тепер вчені хочуть зрозуміти, як саме ці жирові краплі утворюються в нирках, як зберігають речовини та яким чином ті потрапляють у сечу. Окремо дослідники планують перевірити, чи можуть порушення цього процесу бути пов’язані з хронічними захворюваннями нирок у котів.

Тож наступного разу, коли кіт довго й уважно нюхатиме чужу мітку, можливо, він не просто цікавиться запахом. Він буквально “читає” хімічний підпис іншої тварини.

Як розповідало BitukMedia, нове дослідження шведських науковців ставить під сумнів поширене переконання – вчені не знайшли доказів того, що життя поруч із пухнастим робить перебіг астми або алергії тяжчим.