“Люблю ракети. Не можу цим не займатися” – хімік облаштував конструкторське бюро у квартирі

У 2018 році хімік Сергій Піпко спробував створити ракетні програми для київських школярів та студентів. Сподівався на ажіотаж від запуску червоної Tesla Ілона Маска у космос. Проте держава не підтримала Піпка, і він створив майстерню із виготовлення ракет у своїй квартирі.

Про це науковець розповів Українській Правді.

“Я обожнюю ракети і готовий займатися ними у будь-якій формі, – каже вчений. – На весь Київ аж один ракетомодельний гурток. Можу допомогти всім, хто хоче організувати, вести подібний гурток, матеріалами, екземплярами, всім необхідним”.

У 2018-му Піпко спробував створити студентське конструкторське бюро експериментального ракетобудування (проєкт NAURocket). Керівництво підтримувало, але не надало приміщення і фінансування. Тож науковець переніс навчання у власну квартиру.

До початку пандемії “ковіду” Піпко із вихованцями відвідували п’ять-шість виставок на рік. Потім у НАУ змінився ректор, і проєкт закрили. У КПІ ідею Піпка схвалили, але теж не надали належної підтримки.

“Найбільше моє розчарування – профільні спеціалісти, викладачі університетів не хочуть брати участь у студентських ракетних програмах. Що в НАУ, що в КПІ – абсолютний нуль. Кажуть: “Круто, самі займайтеся, тільки нас не чіпайте””, – розповідає Піпко.

“На Заході студенти масово займаються ракетобудуванням, багато хто з них стає справжніми інженерами. Світовий рекорд польоту студентської ракети, зафіксований у США – 100 кілометрів у висоту. У ній 170 кілограмів палива. Вони самі замішували паливо, проєктували, конструювали, і з’явився результат. Програма тривала 10 років. Студенти зробили суборбітальну ракету”, – розповідає науковець.

Європейські студенти поки досягають лише 40 км на своїх ракетах. На їх рівні українські ракетомоделювальники – початківці.

Батько Піпка був радянським інженером з авіаційного обладнання. Наприкінці 70-х родина жила у Німеччині, в колишній НДР. Там хлопець розбирав рідзвяну піротехніку, діставав із ракетниць двигун і конструював власні пристрої. У 1998-му, коли отримав доступ в інтернет, самотужки вивчив американські любительські форуми і навчився проектувати ракетні двигуни. Радянська література в університеті навпаки – нічим не допомогла, розповідає він.

Зараз ракети зі студентами роблять на “карамельному” паливі – суміші сорбіту та селітри, кажучи дуже спрощеного. Прочитавши сайт Піпка, українські молоді ентузіасти змогли підняти саморобна ракету із пластикової трубки на 200 м.

“У Штатах є державні замовлення, які виконують багато приватних компаній. Вони мають робочі місця з відмінними зарплатами. Школярі, студенти, які йдуть спочатку в аматорське ракетобудування, знають, що вони знайдуть потім роботу, якщо докладуть зусиль і покажуть себе. Якщо людина розуміє, що не може отримувати хороші гроші, працюючи інженером, конструктором, навіщо вона цього навчатиметься?” – підсумовує Піпко.

Як розповідало BitukMedia, студент із Німеччини Марсель Пол модифікував дитячий електромобіль та зміг розігнатися на ньому до 148,5 км/год. Таким чином чоловік встановив світовий рекорд. Однак іграшці для переміщення у часі, як у фільмі “Назад у майбутнє”, очевидно, забракло мегават.