Він ще не виграв чемпіонат світу, але вже встиг залишити свій слід у свідоцтвах про народження. Поки Ерлінг Голанд забиває голи на мундіалі, сотні батьків у Перу вирішили назвати своїх новонароджених дітей на його честь. І це лише один з прикладів футбольної пристрасті країни.
Футбольна лихоманка, яку спричинив Чемпіонат світу з футболу 2026 року, дісталася навіть пологових будинків. У Перу сотні новонароджених отримали ім’я або прізвище на честь нападника збірної Норвегії Ерлінга Голанда.
За офіційними даними Національного реєстру ідентифікації та цивільного стану Перу (RENIEC), 468 немовлят вже зареєстровані з прізвищем Haaland, а ще 91 дитина отримала повне ім’я Erling Haaland.
У реєстрі зазначають, що більшість таких реєстрацій відбулася вже після старту чемпіонату світу. Особливо помітно їхня кількість зросла після того, як збірна Норвегії вперше в історії пробилася до чвертьфіналу турніру.
На нинішньому мундіалі 25-річний Голанд перебуває у чудовій формі. У чотирьох матчах він забив сім м’ячів, а два його голи принесли Норвегії історичну перемогу над Бразилією та путівку до чвертьфіналу, де команда зустрінеться з Англією.
Речник державного реєстру Іван Торрес пояснив, що перуанці вже давно називають дітей на честь відомих футболістів. “Різні футбольні зірки надихають перуанців реєструвати своїх дітей із такими іменами”, — сказав він в ефірі Panamericana Television. З усмішкою посадовець навіть пожартував: “Голанд теж перуанець”.
Втім, норвезькому форварду ще далеко до рекордсменів. За даними реєстру, у Перу проживають 33 809 людей, названих на честь бразильської легенди Неймара.
Ще 3402 перуанці носять ім’я Мессі, причому 292 з них зареєстровані під повним ім’ям Ліонель Мессі.
Ім’я Ямаль на честь іспанського футболіста Ламіна Ямаля мають 1241 житель країни, а 1185 людей названі на честь португальської зірки Кріштіану Роналду.
Історія з Голандом ще раз показує, наскільки сильним може бути вплив великого футболу далеко за межами стадіонів. Для багатьох батьків ім’я улюбленого гравця стає не просто даниною спортивним успіхам, а символом надії, сили та майбутніх перемог для власної дитини.
Як розповідало BitukMedia, песик Осіто став зіркою Чемпіонату світу з футболу.
Науковці знайшли ще один аргумент на користь шоколаду — щоправда, їсти його не доведеться. Нове дослідження показало, що навіть аромат темного шоколаду може вплинути на результати силового тренування. Однак самі автори закликають не поспішати з висновками.
Запах темного шоколаду може тимчасово покращувати результати силових тренувань і навіть зменшувати відчуття голоду. Таких висновків дійшли автори нового рецензованого дослідження, опублікованого в науковому журналі Frontiers in Physiology, повідомляє Forbes.
Під час експерименту 23 здорових чоловіки віком близько 23 років проходили силове тренування після щонайменше 10-годинного голодування. Перед початком вправ і між підходами вони протягом 30 секунд вдихали аромат шоколаду з невеликої банки.
Дослідники порівняли три варіанти: запах темного шоколаду із вмістом какао 90%, молочного шоколаду із 60% какао та плацебо — запах, який не мав очікуваного психологічного ефекту.
Найкращий результат показали учасники, які вдихали аромат саме темного шоколаду. У середньому вони виконували приблизно на 18 повторів більше під час вправи на розгинання ніг із навантаженням 80% від максимальної ваги.
Запах молочного шоколаду також мав позитивний ефект, але значно слабший — учасники виконували приблизно на дев’ять повторів більше, ніж у групі плацебо.
Цікаво, що чоловіки не повідомляли про збільшення фізичного навантаження. Іншими словами, вони тренувалися довше, але не відчували, що докладають більше зусиль.
Крім того, аромат темного шоколаду вплинув і на апетит. Перед тренуванням учасники повідомляли про менше відчуття голоду та більше відчуття ситості. Запах молочного шоколаду такого ефекту не дав, хоча більшість добровольців зазначили, що він здавався приємнішим.
Старший автор дослідження, доцент кафедри спортивних наук Університету Малайї (Куала-Лумпур) Мохамед Нашрудін бін Нахарудін назвав особливо цікавим те, що спортсмени змогли суттєво покращити результат без суб’єктивного відчуття більшої втоми.
Водночас автори дослідження наголошують: поки що робити далекосяжні висновки зарано. Експеримент був невеликим — у ньому взяли участь лише 23 молоді чоловіки. Чи матиме такий самий ефект запах шоколаду для жінок, людей старшого віку або спортсменів іншого рівня підготовки, наразі невідомо.
Також учені не стверджують, що саме шоколад має унікальні властивості. На їхню думку, подібний ефект можуть викликати й інші знайомі та приємні запахи, які асоціюються у людини з винагородою чи позитивними емоціями. Які саме аромати можуть працювати аналогічно, ще належить з’ясувати у майбутніх дослідженнях.
Отже, результати дослідження виглядають багатообіцяльними, однак поки що це лише перший крок до розуміння того, як запахи можуть впливати на фізичну працездатність.
Чи може запах шоколаду допомогти дотримуватись дієти? Як розповідало BitukMedia, нове дослідження американських вчених демонструє, що спокусливі запахи можуть викликати “сильнішу стриманість” у тих, хто стежить за своєю талією.
Одна необережна дія — і відпустка може стати дорожчою на кілька сотень євро. На європейських пляжах цього літа діють десятки правил, про які туристи часто дізнаються вже після зустрічі з поліцією.Деякі заборони настільки незвичні, що звучать як жарт — але вони цілком реальні.
Літо традиційно приносить мільйони туристів на європейські пляжі. Водночас дедалі більше популярних курортів посилюють правила поведінки, намагаючись боротися з наслідками масового туризму та захистити природу. Через незнання місцевих законів відпочивальники ризикують отримати штраф у сотні або навіть тисячі євро.
Одне з найпоширеніших нововведень стосується пляжного спорядження. На італійському острові Сардинія, зокрема на пляжі Пунта-Молентіс, діють обмеження на використання парасольок, тентів і навісів. Після дискусій місцева влада дозволила встановлювати лише одну парасолю на сім’ю або компанію, причому тільки у спеціально визначених місцях.
На знаменитому пляжі Ла-Пелоза також просять не класти рушники безпосередньо на пісок. Відпочивальники повинні використовувати спеціальні килимки, які допомагають зменшити винесення піску з пляжу. За порушення можуть оштрафувати на 100 євро.
У Греції нині вже 251 пляж мають статус територій, де заборонено будь-яке будівництво, включно з лежаками, парасолями напрокат та іншими тимчасовими конструкціями.
Не менш суворо ставляться до куріння. В Іспанії вже понад 600 пляжів оголошені зонами без сигарет та електронних пристроїв для куріння. Заборона діє, зокрема, у Барселоні, Сан-Себастьяні, на Канарських і Балеарських островах.
У Франції з минулого року курити заборонено на всіх пляжах біля зон для купання. Порушникам загрожує штраф 135 євро. Подібні правила запровадили також багато приморських регіонів Італії.
Ще одна поширена причина штрафів — прогулянки містом у пляжному одязі. У курортному Сорренто в Італії за появу в центрі міста лише у бікіні або плавках можуть оштрафувати на 500 євро.
У португальському курорті Албуфейра правила ще суворіші: перебування у купальнику поза пляжем, басейном чи територією готелю може коштувати від 300 до 1500 євро.
Подібні обмеження діють також у Барселоні, на Майорці, у хорватських Спліті, Дубровнику та Хварі, французькій Ніцці й навіть у містечку Варенна на озері Комо в Італії.
Одне з найбільш незвичних правил стосується… сечовипускання у морі. В іспанському місті Віго ще з 2022 року за так звану “фізіологічну евакуацію” на пляжі або у морі можуть оштрафувати на 750 євро. У 2024 році аналогічну заборону запровадила Марбелья на 25 муніципальних пляжах.
Меломанам теж варто бути обережними. У Португалії ще з 2023 року заборонено голосно вмикати переносні колонки на пляжах.
За надто гучну музику окрема людина може заплатити від 200 до 4000 євро, а організовані групи — від 2000 до 36 000 євро. Крім штрафу, поліція має право конфіскувати колонку.
Окремі правила стосуються й тварин. У високий туристичний сезон собак часто не допускають на популярні пляжі Італії, Іспанії, Франції та Хорватії або дозволяють вигул лише вранці чи ввечері. Коней також нерідко не пускають на узбережжя.
Найекзотичніша заборона діє у французькому містечку Гранвіль у Нормандії, де ще у 2009 році офіційно заборонили приводити на пляж слонів. Таке правило з’явилося після того, як циркові слони купалися в морі й залишили після себе небажані “сліди” у воді.
Перед поїздкою до конкретної країни або курорту туристам радять перевіряти місцеві правила. У багатьох популярних місцях вони можуть суттєво відрізнятися навіть між сусідніми містами, а незнання вимог не звільняє від відповідальності.
Як розповідало BitukMedia, італійський острів Капрі вирішив змінити правила гри: туристичні групи скоротять, гучномовці вимкнуть, а яскраві “маячки” для екскурсантів зникнуть з вузьких вуличок. Що стало останньою краплею для легендарного курорту?
До Різдва ще майже пів року, але в одному європейському місті вже лунає “Ho, ho, ho!”. Вулицями крокують десятки Санта-Клаусів, пані Клаус і ельфів, діти фотографуються з ними, а дорослі дивуються, як можна носити теплий червоний кожух у літню спеку. Та для цих людей Різдво — не дата в календарі, а спосіб життя.
Поки більшість Європи потерпає від літньої спеки, данське місто Ольборг на кілька днів перетворилося на справжню різдвяну столицю. Саме тут відбувся Всесвітній конгрес Санта-Клаусів — щорічна зустріч професійних виконавців ролі Санти з різних країн світу.
Учасники у традиційних червоних костюмах пройшли парадом вулицями міста, махали прапорами своїх країн, фотографувалися з перехожими та охоче спілкувалися з дітьми. Після ходи вони вирушили до парку скульптур, де влаштували святкову програму: робили фігурки з повітряних кульок, співали різдвяні пісні та проводили розваги для малечі.
Традиційно конгрес триває чотири дні й об’єднує людей, які щороку перевтілюються у Санта-Клауса під час зимових свят. Тут вони діляться досвідом, обговорюють нові ідеї, удосконалюють свою майстерність і готуються до найнапруженішого сезону року.
Цьогоріч до Данії приїхали гості з Японії, Норвегії, Франції, Австралії та інших країн. Більшість учасників представляють Скандинавію, але географія конгресу щороку розширюється.
Історія цього незвичайного заходу розпочалася ще 1957 року в парку розваг поблизу Копенгагена. Два роки тому його перенесли до Ольборга, а наступного року конгрес святкуватиме своє 70-річчя.
Спочатку захід задумували як розвагу для дітей. Згодом він став місцем зустрічі професійних Сант, які працюють у торговельних центрах, магазинах і на святкових подіях у різдвяний сезон.
Програма конгресу далека від звичайних конференцій. Учасники змагаються у швидкому пакуванні подарунків, поїданні імбирного печива, створенні фігурок із повітряних кульок, беруть участь у веселих конкурсах і кількох гучних парадах.
Організатор заходу Петер Гіслунд, який сам працює Санта-Клаусом у різдвяний сезон, каже, що реакція людей на літнє “Різдво” буває різною. “Бабусі кажуть: “Ще занадто рано”. А діти кричать: “Ура! Санта вже прийшов!””, — усміхається він.
Одним із найяскравіших гостей став Парадайз Ямамото з Токіо. Під час параду він розмахував японським прапором, танцював під Feliz Navidad і без упину повторював традиційне: «Ho, ho, ho!», розповідає АР.
64-річний норвезький Санта Роберт Герц, який уперше відвідав конгрес, переконаний, що всіх учасників об’єднує особлива риса характеру. “У нас є спільний ген — бажання дарувати людям радість. Це або є в людині, або його немає”, — каже він.
За словами організаторів, зустрічі Санта-Клаусів — це ще й можливість навчитися один в одного. “Ми спілкуємося, обмінюємося ідеями. Можливо, хтось підкаже, як зробити бороду ще ефектнішою чи додати трохи блиску до образу”, — жартує Петер Гіслунд.
Для 33-річного данця Сімона Брьонса, який також перевтілюється в Санту, головна ідея конгресу значно глибша за костюми й подарунки. “Різдво — це не пора року. Це відчуття, яке живе всередині. Якщо захотіти, його можна носити із собою цілий рік”, — переконаний він.
Саме ця думка, схоже, і пояснює, чому десятки людей щоліта добровільно одягають теплі червоні костюми, аби хоча б на кілька днів подарувати іншим трохи святкового настрою задовго до грудня.
Фото – AP Photo/James Brooks
Як розповідало BitukMedia, індійський скульптор Судерсан Паттнаік створив величезну скульптуру Санта Клауса із піску і помідорів на пляжі Гопалпур у індійському штаті Одіша. Для оздоблення використав 1,5 тонни томатів.
Його син був переконаний, що ця подорож може стати останньою. Але 61-річний латвієць Айгарс Стоніс усе одно вирушив у дорогу. За 52 дні він пішки подолав 1400 км, пережив спеку, дощі, кілька днів у лікарні та ночівлі просто неба. Усе заради однієї мети — допомогти українським військовим.
61-річний волонтер із Латвії Айгарс Стоніс завершив у Вінниці свою благодійну пішу мандрівку, яка розпочалася 8 травня у Латвії. За 52 дні він пройшов близько 1400 км, збираючи кошти на мобільний стоматологічний кабінет для українських захисників.
Сам Айгарс зізнається, що спочатку розраховував витратити на маршрут близько 70–80 днів. Та попри всі труднощі впорався швидше. “Один мій український друг називає мене божевільним латвійським пенсіонером”, — усміхається волонтер.
До походу він серйозно готувався: тренувався та проходив медичні обстеження. Втім, навіть це не вберегло від випробувань. Під час подорожі Айгарс чотири дні провів у лікарні в Ковелі, де йому надали необхідну допомогу. Допомагали й небайдужі люди в Луцьку.
Щоб полегшити рюкзак, чоловік свідомо відмовився від намету. Теплий одяг залишив ще в Польщі на автобусних зупинках, адже в Україні головним викликом стала спека. “Коли така жара, доводилося нести із собою до десяти літрів води”, — розповів він.
Найбільше Айгарса вразила підтримка українців. “Мені хочеться плакати. Люди зупинялися на дорозі й казали: “Тобі ж важко нести прапор”. А я відповідав: важко тоді, коли в людини немає совісті й честі. А прапор нести мені не важко”.
Ідея цієї благодійної акції народилася взимку. Спілкуючись із військовими, Айгарс дізнався про проблему, про яку говорять нечасто, — гострий зубний біль на передовій. “Найстрашніше після поранення — коли починають боліти зуби. Це страшний біль. Я знаю, що це таке”, — пояснює волонтер.
Саме тому він вирішив збирати гроші на мобільний стоматологічний кабінет, який зможе працювати безпосередньо поблизу лінії фронту та допомагати не лише військовим, а й цивільним у прифронтових районах.
Про своє рішення Айгарс повідомив родині ще в лютому. “Коли я сказав, що піду пішки в Україну, всі мовчали. Старший син встав і сказав: “Тату, ти ж помреш”. Я відповів: “Я хоча б знатиму, за що””.
У Вінниці латвієць зустрівся з українськими військовими. Ветеран російсько-української війни Сергій Кумчак зазначив, що така підтримка сьогодні надзвичайно важлива. “Не все може покрити держава, а можливості багатьох українців уже обмежені. Коли долучаються люди з інших країн і збирають кошти таким способом — це дуже цінна допомога”, — сказав він.
Айгарс співпрацює з благодійним фондом “Подільська громада”, який займається створенням мобільного стоматологічного кабінету. За словами директорки фонду Олени Данілової, під час пішої акції волонтеру вдалося зібрати майже 10 тис. євро. Загальна вартість проєкту становить близько 50 тис. євро, і наразі вже вдалося акумулювати приблизно 40 тис.
Фонд уже домовився про отримання автомобіля, а зібрані кошти підуть на закупівлю та встановлення стоматологічного обладнання. “Військові самі говорять, що така допомога дуже потрібна. У багатьох частинах є стоматологи, але немає можливості працювати безпосередньо біля фронту. Саме це ми й хочемо змінити”, — пояснила Олена Данілова.
Айгарс допомагає Україні від початку повномасштабного вторгнення. Каже, що для нього ця війна має і особистий вимір. “У 1947 році росіяни вбили мого дідуся лише за те, що він любив Латвію. Я був проти них стільки, скільки себе пам’ятаю. І допомагатиму Україні стільки, скільки буде потрібно”.
Попри завершення пішого маршруту, повертатися додому волонтер поки не планує. До серпня він залишатиметься в Україні та має намір відвідати військових на одному з напрямків фронту. Якому саме — з міркувань безпеки не розголошує.
Як розповідало BitukMedia, після чергових масованих російських атак на Київ легендарний британський музикант сер Род Стюарт знову нагадав українцям: вони не самі у своїй боротьбі. 81-річний співак опублікував у соцмережах відео з концерту, на якому виконує свій хіт Rhythm of My Heart, присвятивши його українцям.
Українська гривня незабаром отримає новий найбільший номінал. Вже цієї осені в обіг введуть банкноту вартістю 2000 гривень. Вона не лише розширить банкнотний ряд, а й увічнить постать Василя Стуса та стане першою у світі купюрою з новітньою захисною стрічкою, яку презентували лише кілька місяців тому.
Національний банк України оголосив про введення в обіг нової банкноти номіналом 2000 гривень. Про це під час презентації повідомив голова НБУ Андрій Пишний. Нову купюру почнуть використовувати з 4 вересня 2026 року.
Нова купюра присвячена Василю Стусу — українському поету, перекладачу, правозахиснику, дисиденту, політв’язню радянського режиму, члену Української Гельсінської групи та одному з найвідоміших борців за незалежність України у ХХ столітті.
На лицьовому боці банкноти розміщено портрет Стуса, а на зворотному — будівлю філологічного факультету Донецького національного університету, де він навчався.
Також на банкноті надруковано рядок із його вірша, написаного в ув’язненні: “І свічка тріпотить світанком, котрий наш правнук днем назве”.
Цей текст виконано шрифтом, створеним за мотивами графіки Георгія Нарбута — художника, який створив перші українські банкноти доби Української Народної Республіки. У НБУ зазначають, що таке рішення підкреслює спадкоємність української державності.
За дизайном банкнота продовжує стиль оновленої серії гривні зразка 2014–2019 років, але має власний колір і розмір, що відрізняють її від інших номіналів. Купюра містить серійний номер, надрукований червоним кольором, а її дизайн виконано у поєднанні фіолетових, синіх і рожевих відтінків.
Особливу увагу Нацбанк приділив захисту від підробок. Купюра містить понад 20 захисних елементів, серед яких як традиційні паперові, так і сучасні поліграфічні технології.
Найцікавішою новинкою стала “віконна” захисна стрічка Anima™ Colour. За словами Андрія Пишного, це перша у світі банкнота, де використано таку технологію. Під час нахилу купюри стрічка створює ефект руху, а зображення Тризуба змінюється на символ гривні. Дизайн стрічки виконано в синьо-жовтих кольорах спеціально на замовлення Національного банку України.
У НБУ зазначили, що виробник представив цю технологію лише наприкінці квітня 2026 року, а українська банкнота стала першим прикладом її практичного використання.
За словами Пишного, поява нового номіналу зумовлена економічними змінами. “Банкнотний ряд національної валюти не є чимось статичним. Економіка змінюється. Змінюються доходи, ціни, обсяг готівки в обігу, а також поведінка населення. Так само, як у 2019 році економічні передумови привели до появи банкноти номіналом 1000 гривень, у 2026 році вони сформували обґрунтовану потребу у введенні в обіг банкноти номіналом 2000 гривень”, — пояснив голова НБУ.
Фото – НБУ
У Нацбанку пояснюють, що поява купюри номіналом 2000 гривень пов’язана з необхідністю зробити готівковий обіг ефективнішим. Через значні обсяги перевезення банкнот великого номіналу нова купюра дасть змогу скоротити витрати на транспортування, обробку та зберігання готівки. Зокрема, за оцінками НБУ, заміна частини банкнот номіналом 1000 гривень удвічі зменшить логістичні витрати, 500-гривневих – у чотири рази, а 200-гривневих – майже вдесятеро. Крім цього, новий номінал має стимулювати зберігання заощаджень саме у гривні.
Як розповідало BitukMedia, у лютому 2026 року НБУ ввів в обіг купюру в 200 гривень з написом “Слава Україні! Героям слава!”.
Скільки поцілунків можна подарувати коханій людині за 30 секунд? Бразильська пара вирішила не гадати, а перевірити це на практиці. Результат виявився настільки вражаючим, що закохані офіційно потрапили до Книги рекордів Гіннеса. Але для них це не лише про швидкість — а й про бажання надихати інших.
Бразильці Ренату Байма Гая та Найара Роберта Рібейру де Марінс встановили світовий рекорд з найбільшої кількості поцілунків за 30 секунд. За цей час чоловік поцілував жінку 195 разів.
Досягнення приурочили до Міжнародного дня поцілунку, який відзначають 6 липня. Обоє зізнаються, що давно мріяли встановити рекорд разом, адже вважають себе “найкращою парою у світі”.
32-річний Ренату та 33-річна Найара — лікарі. Під час пандемії COVID-19 вони працювали на передовій боротьби з коронавірусом, а разом вони вже півтора року.
Для Ренату це далеко не перший рекорд. Він уже неодноразово потрапляв до Книги рекордів Гіннеса, зокрема за найшвидше встановлення й перекидання десяти книжок та найбільший кут повороту стопи серед чоловіків — понад 210 градусів.
Нове досягнення, каже рекордсмен, має для нього особливе значення, адже тепер його ім’я в книзі рекордів стоїть поруч із ім’ям коханої.
Під час рекордної спроби Ренату, одягнений у футболку свого улюбленого футбольного клубу São José E.C., блискавично цілував Найару в щоку, поки вона усміхалася перед камерами.
Втім, на цьому пара зупинятися не збирається. Наступна мета — побити ще один світовий рекорд: найбільша кількість поцілунків за одну хвилину. Наразі він належить японській парі Містер Черрі (Черрі Йошітаке) та Куміко Шираторі, які встигли подарувати одне одному 277 поцілунків за 60 секунд.
Сам Ренату називає себе людиною, яка “залежна від перемог”. Він має чорний пояс із тхеквондо, є донором кісткового мозку та відкрито розповідає, що живе із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ).
За словами рекордсмена, своїми досягненнями він хоче показати, що люди із СДУГздатні досягати будь-яких цілей, якщо наполегливо працюють. А ще — надихнути більше бразильців випробувати свої сили у встановленні світових рекордів Гіннеса.
Як розповідало BitukMedia, в Німеччині 465 пар відтворили іконічний кадр зі спагеті із діснеївського мультфільму “Леді та Блудько”. Такий світовий рекорд встановив один із ресторанів німецької мережі Vapiano.
Майже все життя вона провела в цирку, виконуючи номери перед глядачами. Лише тепер, через десятки років, слониха Джулі вперше може сама вирішувати, куди йти, де гуляти і коли зануритися в багнюку. Остання циркова слониха Португалії нарешті отримала те, що цілком можна назвати заслуженою пенсією.
Африканську слониху перевезли до заповідника “Пангея” (Pangea) в регіоні Алентежу, який позиціонують як перший в Європі масштабний притулок, створений спеціально для слонів, які більше не можуть жити в цирках або зоопарках.
Джулі вже стала першою мешканкою нового заповідника. За словами працівників, вона швидко освоюється на новому місці, вільно досліджує територію та вже встигла насолодитися своєю першою грязьовою ванною. У притулку кажуть, що слониха добре адаптується й дедалі частіше сама обирає, як провести день.
Історія Джулі непроста. Близько 40 років тому її виловили в дикій природі Африки ще зовсім молодою. У 1988 році вона опинилася в Португалії та стала артисткою цирку Victor Hugo Cardinali, де прослужила майже 36 років.
У 2018 році Португалія ухвалила закон, який заборонив використання диких тварин у цирках. Водночас його повноцінне впровадження відклали до 2024 року, аби власники цирків мали час знайти нові домівки для тварин. Для Джулі відповідне місце вдалося знайти лише тепер.
Генеральна директорка заповідника Кейт Мур пояснила, що саме існування таких притулків є ключовою умовою для реалізації подібних законів. “Джулі — не лише перша слониха Pangea. Вона також була останньою цирковою слонихою Португалії та фактично останньою дикою твариною, яка залишалася в будь-якому португальському цирку. Це показує, наскільки важливо, щоб разом із законами існували місця, куди можна безпечно перевезти таких тварин”, — зазначила вона.
Перевезення відбулося за добровільною домовленістю між притулком та цирком. За словами Кейт Мур, співпраця з власниками цирку була конструктивною, адже всі сторони поставили на перше місце добробут тварини.
Наразі Джулі — єдина мешканка “Пангеї”. Однак уже цього року компанію їй має скласти ще одна африканська слониха — Каріба, яка нині живе на самоті в одному із зоопарків Бельгії. Її переїзд довелося відкласти через абсцес на нозі, який потребував лікування. В майбутньому притулок зможе прийняти до 30 слонів, врятованих із цирків і зоопарків Європи.
Територія нового притулку займає близько 400 гектарів і зможе прийняти до 30 слонів. Організатори наголошують, що тварини житимуть у максимально природних умовах: вільно пересуватимуться, шукатимуть їжу, спілкуватимуться між собою та отримуватимуть індивідуальний ветеринарний догляд.
За словами представників Pangea, заповідник створений за моделлю подібних великих центрів реабілітації, які вже працюють в Азії, Африці та Америці.
Втім, скільки років Джулі ще зможе насолоджуватися свободою, ніхто не знає. У дикій природі африканські слони нерідко живуть понад 70 років, але тварини, які все життя провели в неволі, зазвичай мають значно коротшу тривалість життя.
“Вона пережила непросте життя, але цього тижня була дуже енергійною. Ми налаштовані оптимістично”, — каже Кейт Мур.
Заповідник поки що не прийматиме відвідувачів. Його працівники хочуть дати Джулі та майбутнім мешканцям достатньо часу, щоб спокійно звикнути до нового дому без зайвого стресу.
Як розповідало BitukMedia, слони звертаються один до одного з використанням індивідуальних криків, які можна порівняти з людськими іменами. Таке припущення зробили вчені з Університету штату Колорадо. Вони вважають, що це полегшує комунікацію тварин, а також може бути способом зміцнення соціальних зв’язків.
У сучасній війні перемагає не лише той, хто має потужнішу зброю, а й той, чий сигнал неможливо заглушити. Компанія “Українська бронетехніка” представила два нові ударні дрони на оптоволокні, які, за словами розробників, залишаються невразливими до засобів радіоелектронної боротьби.
Презентація відбулася в межах платформи Brave1 Advantage, яка підтримує розвиток українських оборонних технологій.
Новинки отримали назви UB80D15-EFP та UB82FO. Обидва безпілотники мають 15-дюймову конструкцію та здатні долати до 25 км завдяки котушці з оптоволоконним кабелем.
Перша модель — UB80D15-EFP — важить 8,5 кг і оснащена комбінованою бойовою частиною масою 1,5 кг. За даними розробників, вона створює ударне ядро з осколково-фугасною дією та здатна пробивати броню товщиною до 50 мм.
Друга модель — UB82FO — важить 10 кг і може нести повноцінну 82-мм мінометну міну, що значно збільшує її бойові можливості.
Обидва дрони оснащені двома акумуляторними батареями ємністю 20 000 мА·год, які забезпечують достатню потужність для транспортування важкого бойового навантаження на максимальну заявлену відстань.
Фото – Українська Бронетехніка/ Facebook
Головною особливістю нових безпілотників є керування через оптоволоконний кабель. На відміну від традиційних радіоканалів, такий спосіб передачі сигналу не піддається впливу засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ), що, за словами розробників, робить дрони стійкими до ворожого глушіння.
У компанії зазначають, що нові безпілотники призначені для ураження живої сили противника, неброньованої та легкоброньованої техніки із захистом до 50 мм, а також вогневих позицій.
Представлені моделі стали черговим прикладом розвитку українських технологій у сфері безпілотних систем, які дедалі активніше адаптують до умов сучасної війни, зокрема до протидії засобам радіоелектронної боротьби.
Як розповідало BitukMedia, українська компанія YARTURA презентувала новий дрон-перехоплювач літакового типу DANCER 4.5.0, який, за заявою розробників, здатний розвивати швидкість до 450 км/год та вражати повітряні цілі на висоті до 4,8 км.
Більшість людей у 93 роки давно залишили роботу. Але Оррін Асмус і досі регулярно сідає за кермо величезної вантажівки. За понад сім десятиліть він проїхав мільйони кілометрів, побував майже в усіх штатах США, пережив небезпечні ситуації на дорогах, а тепер може стати найстаршим водієм вантажівки у світі.
93-річний Оррін Асмус зі штату Айова претендує на звання найстаршого у світі професійного водія вантажівки. Його роботодавець, транспортна компанія McLaughlin Freight, уже подав документи до Книги рекордів Гіннеса й очікує на їхній розгляд.
Ідея подати заявку виникла випадково. Один з колег Асмуса знайшов інформацію про чинного рекордсмена й зрозумів, що Оррін може перевершити це досягнення.
За словами чоловіка, він почав керувати великовантажними автомобілями у 19 років. Відтоді минуло понад 70 років, а він досі не залишає професію. Останні 11 років працює в компанії McLaughlin Freight, а до цього встиг попрацювати у кількох транспортних компаніях, зокрема понад десять років перевозив вантажі для Walmart.
За цей час Асмус, за власними підрахунками, проїхав понад 5 млн миль — це понад 8 млн км. Він каже, що бував у всіх штатах США, окрім Аляски та Гаваїв.
Перший рейс чоловік пам’ятає й досі. У 1950-х роках він без жодного попереднього досвіду сів за кермо вантажівки з худобою й вирушив до Чикаго. Тоді ще не існувало сучасної мережі міжштатних автомагістралей, тож дорога була набагато складнішою.
За десятиліття роботи він керував різними моделями вантажівок — від Peterbilt і Mack до International. Працюючи у Walmart, отримав нагороду за мільйон миль без жодної аварії, а також премію та годинник.
За роки роботи чоловік став свідком багатьох історичних подій. Одним із найнебезпечніших спогадів залишаються заворушення в Лос-Анджелесі на початку 1990-х років. За словами Асмуса, тоді куля пробила вихлопну трубу його вантажівки, а неподалік вибухнула автозаправна станція.
На його думку, найбільше за ці десятиліття змінилися дороги й самі вантажівки. З’явилися швидкісні автомагістралі, значно зріс трафік, а сучасні тягачі стали значно комфортнішими: автоматична коробка передач, кондиціонер, спальне місце та круїз-контроль тепер є звичними речами.
Попри поважний вік, Асмус не втратив любові до професії. Він порівнює водіння вантажівки із захопленням гольфом: комусь подобається проводити час на полі, а йому — за кермом.
Якщо заявку на рекорд Гіннеса схвалять, це стане для нього особливим досягненням. “Це було б чудово для моїх онуків. Вони могли б казати, що їхній дідусь був найстаршим водієм вантажівки у світі”, — говорить Асмус.
Наразі чинним рекордсменом вважається 92-річний водій із Канзасу. Уже в серпні Орріну Асмусу виповниться 94 роки, що ще більше зміцнить його шанси на рекорд.
Втім, вантажівками його активність не обмежується. Уже понад 20 років він також працює членом міської ради невеликого містечка Міддлтаун в Айові, поєднуючи громадську діяльність із професією, яку не полишає вже понад сім десятиліть.
Що як улюблену пісню можна буде не лише почути, а й буквально відчути шкірою? Дизайнер Хаджі Янг презентував незвичайний концепт навушників, які у шумному середовищі “перекладають” ритм музики на серію легких дотиків до обличчя. Автор переконаний: така технологія може стати у пригоді значно більшій кількості людей, ніж здається на перший погляд.
Звичайні навушники з шумопоглинанням намагаються ізолювати людину від навколишніх звуків. Концепт Live Beats пропонує протилежний підхід: він не відсікає шум, а адаптується до нього.
Пристрій постійно аналізує рівень навколишнього шуму. Якщо він стає надто гучним і музика вже погано чутна, вмикається спеціальна тактильна система. Замість того щоб збільшувати гучність, навушники починають передавати ритм композиції через легкі постукування по щоках.
Незвичний гаджет складається з чотирьох гнучких відростків, схожих на щупальця восьминога, які торкаються обличчя. Саме вони відтворюють ритмічні імпульси, синхронізовані з музикою.
Для цього використовується мобільний застосунок. Він аналізує композицію та розділяє її на окремі елементи — бас, ударні й мелодію. Кожен із них перетворюється на власний малюнок дотиків, завдяки чому людина може відчути темп і ритм навіть тоді, коли навколо занадто шумно.
Зовнішній вигляд пристрою теж незвичайний. Автор надихався морськими мушлями та восьминогами. Прозорий корпус відкриває червону спіральну конструкцію всередині “щупалець”, через що гаджет більше нагадує живий організм, ніж звичайні навушники.
На кінцях тактильних елементів можна змінювати насадки. М’які губчасті створюють делікатніші дотики, а металеві — більш чіткі та прохолодні. За задумом автора, це дозволяє по-різному відчувати різні музичні жанри.
Наразі Live Beats існує лише як дизайнерський концепт. Інформації про створення робочого прототипу або плани комерційного виробництва поки немає.
Втім, автор вважає, що сама ідея може знайти ширше застосування. У майбутньому подібні носимі пристрої потенційно могли б передавати через дотики навігаційні підказки, сповіщення чи попередження про небезпеку, а також стати корисними для людей із порушеннями слуху. Однак наразі це лише бачення дизайнера, а не технологія, готова до використання.
Як розповідало BitukMedia, прослуховування нашої улюбленої музики та емоційні реакції, які вона викликає, особливо якщо вона гірко-солодка, ефективніше зменшують наше сприйняття болю, ніж незнайома музика для релаксації. Такого висновку дійшли вчені з університету Монреаля (Канада). Отримані результати вказують, що музика може бути хорошим немедикаментозним анальгетиком.
Збірка оповідань “Мої жінки” української письменниці, журналістки та волонтерки Юлії Ілюхи увійшла до літньої добірки Financial Times у категорії Fiction in Translation (“Художня література в перекладі”).
Про це повідомляє “Читомо” з посиланням на сайт британського видання.
“Мої жінки” — це збірка коротких історій, в яких повномасштабна війна Росії проти України постає через голоси жінок. Героїні книжки — матері, дружини, вдови, доньки, військові, жінки, які пережили окупацію, евакуацію чи втрату близьких.
Англійською мовою книжку переклала Ганна Лелів. У Великій Британії вона вийшла у видавництві The Indigo Press, у США — 128 Lit, а українське видання опублікувало видавництво “Білка”.
Збірка вже має низку престижних відзнак. У 2024 році вона здобула премію “Книга року BBC” в Україні, увійшла до шортлиста EBRD Literature Prize 2025, довгого списку Drahomán Prize 2024, а також стала переможницею 128 LIT’s International Chapbook Prize 2023. За словами авторки, “Мої жінки” на сьогодні перекладені 13-ма мовами і мають 14 видань.
До літньої добірки Financial Times увійшли художні твори та нон-фікшн із різних країн світу. Серед книжок у перекладі поряд із “Моїми жінками” представлені твори письменників із Тайваню, Бразилії та Мексики.
Це вже не перший випадок, коли Financial Times відзначає українських авторів. Раніше видання включило книжку дитячої письменниці Оксани Лущевської “Це тиха ніч, мій астронавте” до п’ятірки найкращих дитячих книжок року, а роман Олександра Михеда “Позивний для Йова” — до переліку книжок, на які рекомендували звернути увагу.
Юлія Ілюха — українська письменниця, поетка, журналістка й волонтерка. Вона народилася на Харківщині, є авторкою книжок для дорослих і дітей. Її поезію та прозу перекладали англійською, німецькою, італійською, болгарською, угорською, каталонською, польською, шведською, португальською та французькою мовами.
Як розповідало BitukMedia, історія України, розказана італійською мовою, отримала високе міжнародне визнання. Українська письменниця, перекладачка та викладачка Ярина Груша стала лауреаткою однієї з найпрестижніших літературних премій Італії.
Рут Елліс зі своїм хлопцем Девідом Блейклі в лондонському клубі Little Club у 1955 році.
Минув 71 рік, перш ніж держава визнала свою помилку. До цього моменту не дожила сама Рут Елліс, не дожили й її діти. Лише онуки почули офіційні слова про “глибоку несправедливість” у справі жінки, яка стала останньою страченою у Великій Британії.
Понад сім десятиліть родина Рут Елліс домагалася перегляду її справи. Тепер уряд Великої Британії оголосив, що король надав їй “умовне помилування”. Влада наголосила, що це рішення не означає визнання її невинуватою. Натомість держава вперше офіційно визнала, що покарання, яке отримала Елліс, було несправедливим з огляду на обставини справи.
Подібні рішення британська влада ухвалює вкрай рідко, особливо коли йдеться про кримінальні справи, завершені понад сім десятиліть тому.
Рут Елліс була останньою жінкою, яку стратили у Великій Британії. У липні 1955 року 28-річну матір двох дітей засудили до смертної кари через повішання за вбивство її коханця Девіда Блейклі. Вона застрелила на вулиці, а вже за кілька місяців вирок виконали.
У минулому жінка була моделлю та певний час знімалася для фотографів. На момент трагедії Елліс працювала адміністраторкою й хостес у престижному нічному клубі Little Club у лондонському Мейфері — одному з найпопулярніших місць світського життя того часу. Саме там вона познайомилася із заможним автогонщиком Девідом Блейклі.
Їхні стосунки були бурхливими й конфліктними. За словами родини Елліс та адвокатів, вони супроводжувалися постійним фізичним і психологічним насильством з боку Блейклі. Водночас у суді 1955 року цим обставинам майже не надали значення.
У квітні 1955 року Елліс вистежила Блейклі біля пабу Magdala у Лондоні. Коли він вийшов на вулицю, вона кілька разів вистрілила в нього з револьвера. Після затримання жінка не намагалася втекти й сама попросила поліцейського заарештувати її…
Під час судового процесу Елліс відмовилася посилатися на неосудність чи намагатися пом’якшити покарання. Також не було повною мірою досліджено роль її знайомого Десмонда Кассена, який, за даними, що з’явилися пізніше, міг дати їй зброю та підвезти до місця злочину.
Суд тривав лише два дні. Присяжним знадобилося близько 25 хвилин, щоб визнати Елліс винною й приректи її на смерть. Саме блискавичність цього процесу згодом стала одним із аргументів тих, хто вимагав перегляду справи.
Онуки Елліс роками наполягали, що жінка сама була жертвою тривалого фізичного, психологічного та сексуального насильства з боку Блейклі. Вони стверджували, що якби подібний випадок розглядали сьогодні, обвинувачення, найімовірніше, було б менш тяжким, а суд врахував би пережите нею насильство.
Минулого року четверо онуків звернулися до британської влади з проханням переглянути справу. У зверненні вони наголосили, що Рут роками потерпала від жорстокого поводження, а за десять днів до трагедії втратила дитину після того, як Блейклі вдарив її в живіт.
Виступаючи в парламенті, віцепрем’єр-міністр і міністр юстиції Великої Британії Девід Леммі повідомив, що король Чарльз схвалив рекомендацію уряду надати Рут Елліс умовне помилування.
За його словами, це рішення не означає визнання її невинуватою у вбивстві Девіда Блейклі. Натомість смертний вирок офіційно замінено на довічне ув’язнення — як символічне визнання того, що в цій винятковій справі було допущено “глибоку несправедливість”.
Під час оголошення рішення в парламенті були присутні двоє з шести онуків Елліс. “Справедливість нарешті відновлено”, — сказала її онука Лора Енстон. За її словами, це рішення не поверне життя, які були зруйновані, і не змінить долю дітей, які залишилися без матері, але воно офіційно визнає: система правосуддя тоді не захистила Рут Елліс.
Енстон також наголосила, що у 1950-х роках домашнє насильство практично не враховували під час судових процесів. Сьогодні, за її словами, Рут, найімовірніше, розглядали б як жертву багаторічного жорстокого поводження, а не лише як обвинувачену.
Після страти Елліс у Великій Британії розгорнулася широка суспільна дискусія щодо смертної кари. Вже через два роки законодавство змінили, дозволивши судам враховувати знижену осудність обвинувачених, а в 1969 році смертну кару за вбивство скасували остаточно.
Історія Рут Елліс давно вийшла за межі судових архівів. У 1985 році на її основі зняли британську драму Dance with a Stranger (“Танець із незнайомцем”) режисера Майка Ньюелла. Головну роль виконала Міранда Річардсон, а її коханця Девіда Блейклі зіграв Руперт Еверетт. Фільм отримав схвальні відгуки критиків і став однією з найвідоміших екранізацій реальної кримінальної історії у Великій Британії. Стрічка не лише розповідає про вбивство, а й показує токсичні стосунки, соціальні упередження щодо жінок у 1950-х роках та обставини, які зрештою призвели до широкої суспільної дискусії про скасування смертної кари.
Рут Елліс так і не дочекалася рішення, яке могло змінити її долю. Але через 71 рік держава офіційно визнала те, про що її родина говорила десятиліттями: ця справа була не лише історією про вбивство, а й історією про домашнє насильство, недосконалість правосуддя та запізнілу справедливість.
Як розповідало BitukMedia, Кетлін Фолбіг довгий час вважали найстрашнішою серійною вбивцею Австралії. Цей “титул” жінка отримала нібито за вбивство чотирьох своїх дітей. Через два десятки років за гратами захисту вдалось довести її невинуватість – допомогла наука.
Історія України, розказана італійською мовою, отримала високе міжнародне визнання. Українська письменниця, перекладачка та викладачка Ярина Груша стала лауреаткою однієї з найпрестижніших літературних премій Італії.
Про нагороду повідомив Український інститут книги.
Українська письменниця та перекладачка Ярина Груша стала лауреаткою міжнародної премії Viareggio-Versilia, яку вручають у межах престижної італійської літературної премії Viareggio-Rèpaci 2026 року. Вона отримала спеціальну міжнародну відзнаку за свій дебютний роман “Синій альбом”(L’Album Blu).
Ярина Груша викладає українську мову та літературу в Міланському університеті, а також є членкинею Італійської асоціації україністики.
Роман “Синій альбом” написаний італійською мовою та побачив світ у 2026 році у видавництві Bompiani.
Події книги розгортаються після аварії на Чорнобильській АЕС. Головна героїня, Ярина, дорослішає в переломні для України часи — від розпаду Радянського Союзу через Помаранчеву революцію та Революцію Гідності. Працюючи над романом, авторка використала власні дитячі спогади про ці події, поєднавши особисту історію з історією країни.
Журі премії відзначило внесок Ярини Груші у популяризацію української культури в Італії та Європі. Також було високо оцінено її письменницьку майстерність і те, як у романі поєднуються теми пам’яті, ідентичності та громадянської відповідальності.
Премія Viareggio-Répaci, заснована у 1929 році, вважається однією з найстаріших і найпрестижніших літературних премій Італії. Серед її лауреатів у різні роки були провідні італійські письменники, поети та есеїсти. Для української літератури нагорода Ярини Груші стала ще одним свідченням зростання інтересу до українських авторів та історій в Європі.
Як розповідало BitukMedia, Дарина Гладун, українська поетка, перекладачка та перформерка, здобула премію The Billy Maich Prize від Університету Нотр-Дам у штаті Індіана (США). Це відзнака за її вірші англійською мовою.
Що, якби ваш улюблений бургер можна було зробити не лише смачнішим, а ще й кориснішим — без втрати смаку? Вчені вирішили перевірити, чи здатен знайти таку формулу той, хто ніколи не стояв біля плити.
Дослідники зі Стенфордського університету заявили, що розробили систему штучного інтелекту BurgerAI, яка здатна створювати рецепти бургерів, що не лише смакують людям, а й можуть бути кориснішими для здоров’я та менш шкідливими для довкілля. Результати дослідження опублікували в науковому журналі npj Science of Food.
Для навчання BurgerAIвчені використали 2216 рецептів бургерів з кулінарного сайту Food.com. На основі цих даних алгоритм почав створювати власні рецепти, не копіюючи вже існуючі.
Одним із найцікавіших відкриттів стало те, що штучний інтелект самостійно створив рецепт, дуже схожий на знаменитий Big Mac від McDonald’s. При цьому, за словами дослідників, Big Mac не входив до підбірки рецептів, на яких навчали систему. Алгоритм дійшов до схожого результату, аналізуючи людські смакові вподобання.
Щоб перевірити, наскільки вдалими вийшли нові рецепти, дослідники запросили понад сотню добровольців на сліпу дегустацію в одному з ресторанів Сан Франциско. Бургери за рецептами BurgerAI приготував професійний шеф-кухар.
Учасники не знали, який саме бургер куштують. За підсумками дегустації деякі рецепти, створені штучним інтелектом, отримали такі самі або навіть вищі оцінки, ніж реконструйована версія Big Mac. Люди високо оцінили їхній смак, текстуру та загальне враження.
Але смак був не єдиною метою дослідження.
За словами авторів роботи, BurgerAI може створювати рецепти, які враховують не лише смакові вподобання, а й харчову цінність, екологічний вплив і навіть особливості конкретної людини, зокрема її вік, стать або рівень фізичної активності.
Наприклад, грибний бургер, запропонований системою, мав у понад десять разів менший вплив на довкілля, ніж традиційний бургер, а варіант із квасолею отримав майже вдвічі вищу оцінку за поживністю.
“Ми очікували, що доведеться пожертвувати смаком заради екологічності. Але виявилося, що бургер із набагато меншим впливом на довкілля цілком може конкурувати з одним із найуспішніших бургерів у світі”, — зазначив один з авторів дослідження Вахідулла Так.
Керівниця дослідження, професорка машинобудування Еллен Куль, пояснила, що більшість сучасних систем штучного інтелекту навчаються відтворювати вже існуючі рішення. “Ми хотіли, щоб штучний інтелект не просто передбачав те, що вже існує, а винаходив те, що має з’явитися наступним”, — сказала вона.
Науковці вважають, що технологія може знайти застосування далеко за межами кулінарії. На їхню думку, подібні алгоритми допоможуть створювати нові ліки, матеріали та промислові продукти, оптимізуючи складні рішення, де потрібно одночасно враховувати багато факторів.
Водночас важливо зазначити, що результати дослідження стосуються експерименту, проведеного в контрольованих умовах, а не масового виробництва. Чи з’являться подібні бургери у закладах швидкого харчування найближчим часом, наразі невідомо.
Як розповідало BitukMedia, відома американська мережа піцерій Papa John’s вирішила зробити замовлення ще зручнішими. Завдяки новим цифровим технологіям, зокрема штучному інтелекту (ШІ), компанія зможе пропонувати клієнтам саме ту піцу, яку вони хочуть – ще до того, як вони самі це усвідомлять.
Дослідники з Бельгії також вдаються до допомоги штучного інтелекту для покращення смаку свого пива. Алгоритм успішно впорався з аналізом хімічного профілю пива, тобто концентрації у ньому різних хімічних сполук. Цим він допоможе створювати нові рецепти з покращеним смаком. Але фахівці переконані – майстерність броваря ніхто не перевершить.
Українська
العربية
简体中文
Nederlands
English
Français
Deutsch
Italiano
Português
Русский
Español
