Що спільного у поліцейській службі та пауерліфтингу? І там, і там без сили, витримки та дисципліни далеко не заїдеш. А поліцейському з Прикарпаття цього разу вдалося продемонструвати все одразу: Назарій Гончар не лише переміг у своїй категорії, а й побив рекорд України, який тримався дев’ять років.
Про це повідомляє поліція Івано-Франківської області на своїй сторінці у Facebook.
Поліцейський групи оперативного реагування поліції Калущини Назарій Гончар виступив на Відкритому чемпіонаті ВПА Заходу України з окремих дисциплін пауерліфтингу та силових видів спорту.
У дисципліні жим штанги лежачи без спеціального екіпірування спортсмен підняв 205 кг. Це на 105 кг більше за його власну вагу.
Результат приніс Гончару перше місце у ваговій категорії до 100 кг та новий рекорд України. Попереднє досягнення у цій категорії залишалося неперевершеним ще з 2017 року.
Та на цьому виступ прикарпатського поліцейського не завершився. Ще одну перемогу він здобув у категорії MPF серед представників силових структур.
А в абсолютному заліку Назарій Гончар також посів перше місце. Його результат оцінили коефіцієнтом 115,907, що принесло спортсмену звання абсолютного чемпіона змагань.
Таким чином, за один чемпіонат прикарпатський поліцейський здобув одразу три перші місця, став абсолютним чемпіоном та встановив новий рекорд України.
За цифрою 205 кг — не лише сила, а й тривала підготовка, дисципліна та наполеглива робота. Назарій Гончар поєднує службу в поліції зі спортивними тренуваннями і цього разу зміг не просто перемогти суперників, а й перевершити результат, який залишався недосяжним протягом дев’яти років.
Як розповідало BitukMedia, студент Полтавської політехніки Іван Крига на чемпіонаті світу з класичного жиму лежачи у Польщі підкорив штангу вагою 252,5 кг та став найкращим у світі у ваговій категорії до 120 кг.
Спочатку їх поєднала трагедія, потім – дружба, а згодом – кохання. Американка Бруклін Дотсон у дитинстві отримала донорську печінку від хлопчика, який загинув у ДТП. Тепер, через понад два десятиліття, вона виходить заміж за його молодшого брата.
Якби не одна трагічна аварія понад 20 років тому, ці двоє могли б ніколи не зустрітися…
Історія їхніх родин почалася ще наприкінці 2003 року. Бруклін було 1,5 року, коли їй пересадили печінку від посмертного донора.
Дівчинка народилася з генетичним захворюванням — дефіцитом альфа-1-антитрипсину. Через нього її печінка перестала нормально працювати, і дитині знадобилася трансплантація.
Бруклін кілька місяців чекала на орган у лікарні, але її стан дедалі погіршувався. За словами її мами Ешлі Бейкер, лікарі попередили: без трансплантації дівчинці залишалося лише три дні.
Тим часом в іншій родині в Огайо сталася трагедія.
10-річний Майкл Вотерс грався в гостях у друга неподалік свого будинку в Дейтоні і його збила машина. Хлопчик мав порушення слуху, тому його мама Тіна Потіт припускає, що він просто не почув автомобіль, коли вийшов на дорогу.
Майкл був надзвичайно щедрою дитиною. Він часто віддавав свій обід іншим дітям, в яких не було достатньо їжі. “Було навіть важко встигати за всім, що Майкл віддавав”, – згадує його мама. Вона розповідає, що довгий час думала, ніби син постійно губить свої зимові куртки. Лише після його смерті дізналася: хлопчик віддавав їх дітям, яким вони, на його думку, були потрібні більше.
Ноа та Майкл Вотерси. Фото – Tina Poteet Waters/Tina Poteet Waters
Ще за два роки до трагедії Майкл дізнався про донорство органів. Він сказав батькам, що якщо з ним щось станеться, хоче, аби його органи передали іншим людям. Тому після смерті сина родина не сумнівалася у своєму рішенні.
“Це був подарунок Майкла. Саме тому тієї ночі в лікарні нам було легко ухвалити рішення. Ми знали, чого він хотів”, – сказала Тіна Потіт. Органи загиблого хлопчика згодом допомогли врятувати життя кільком людям. Серед них була й маленька Бруклін, яка отримала його печінку.
Через кілька місяців після смерті Майкла його мама звернулася до організації Life Connection of Ohio, щоб дізнатися більше про людей, які отримали органи її сина.
Виявилося, що мама Бруклін теж намагалася знайти родину донора. Дві жінки почали листуватися, розповідали одна одній про своїх дітей, а згодом домовилися зустрітися.
Коли родини побачилися вперше, Бруклін було близько двох-трьох років. “Вона була така мила… така маленька, балакуча і життєрадісна”, – згадує Тіна.
Відтоді дві родини почали підтримувати тісний зв’язок. Бруклін разом із мамою щонайменше раз на рік долала близько п’яти годин шляху до Огайо, щоб побачитися з родиною Майкла. А його молодший брат Ноа одразу подружився з дівчинкою.
Бруклін каже, що батьки Ноа завжди ставилися до неї як до члена своєї родини. Її мама, своєю чергою, так само прийняла Ноа.
Тіна Потіт зізнається, що ще в дитинстві помічала особливе ставлення сина до Бруклін. “Мені здається, він любив її ще тоді, коли вони були зовсім маленькими”, – зауважує жінка.
Втім, романтичні почуття між ними з’явилися набагато пізніше.
Коли Бруклін навчалася у старших класах, у неї виникли проблеми з печінкою через закупорку, і вона знову опинилася в дитячій лікарні Цинциннаті, де їй знадобилася операція.
Щойно Ноа почув про це, він сів у машину та приїхав з Дейтона до лікарні. Хлопець провів біля її ліжка кілька годин, жартував і намагався її розвеселити. “Він завжди жартував і змушував мене сміятися. Він просто дуже добрий”, – згадує Бруклін.
Після школи вони продовжили спілкуватися, хоча жили своїм життям. Бруклін вступила до Університету Ліндсі Вілсона у Кентуккі, де вивчала психологічне консультування. Ноа почав працювати менеджером проєктів у компанії, що займається природним газом в Огайо.
Обидва у той період зустрічалися з іншими людьми. У Ноа є 8-річний син від попередніх стосунків.
Однак дружба Бруклін і Ноа поступово ставала дедалі тіснішою. Вони могли розмовляти по відеозв’язку по вісім годин на день. Навесні 2025 року Ноа почув від родини, що Бруклін, можливо, має до нього романтичні почуття. “Я подумав: та ну, цього не може бути”, – згадує він.
Але того самого вихідного Ноа поїхав з Огайо до Кентуккі, щоб поговорити з Бруклін. І зізнався, що теж давно має до неї почуття.
Можливо, через усе, що вони пережили разом, їхні стосунки майже одразу стали серйозними. У липні минулого року Бруклін переїхала до Огайо, щоб бути разом із Ноа. Тепер вони живуть під одним дахом, разом виховують його сина і мають аж п’ять собак. Бруклін особливо подобається бачити Ноа в ролі батька.
Бруклін Дотсон з Ноєм Вотерсом та його сином Ніком на її випускному з коледжу. Фото – Brooklyn Dotson
А освідчення сталося напередодні Різдва. Того вечора вони пішли повечеряти в Колумбусі, штат Огайо. Ноа заздалегідь придумав складний план освідчення, він хотів зробити все красиво та продумати кожне слово.
Але в потрібний момент усі заготовлені слова зникли. “Я планував щось велике й складне, думав, як це зроблю і що скажу, але не зміг нічого вимовити. Просто сказав, що люблю її, і запитав, чи хоче вона вийти за мене заміж”, – розповів Ноа. Бруклін сказала “так”.
Тепер пара готується до весілля, яке має відбутися вже цього місяця на задньому дворі будинку друга сімʼї. Спочатку вони планували невелику та камерну церемонію, але список гостей постійно зростав. У результаті на весілля, яке пара запланувала на кінець вересня, запрошені понад 100 людей.
“Я просто дуже схвильована”, – каже 24-річна Бруклін. Останні кілька років її здоров’я залишається стабільним. Вона регулярно проходить обстеження у лікарів, які стежать за роботою пересадженої печінки.
Ноа й досі з теплотою згадує свого старшого брата. Між ним і Майклом була різниця у п’ять років. “Він був дуже турботливим старшим братом”, – згадує Ноа.
Обидва брати мали порушення слуху. Коли Ноа був маленьким, він переніс операції, які мали покращити його слух. Майкл був поруч із ним під час відновлення. “Він навчив мене їздити на велосипеді. Усього того, чого навчають молодших братів старші”, – розповідає Ноа.
Ноа та Майкл Вотерси. Фото – Tina Poteet Waters/Tina Poteet Waters
Мама Майкла каже, що думає про сина щодня. І водночас наголошує: жодна щаслива історія не може змінити того факту, що її дитина загинула. Водночас Ноа сподівається, що історія його родини змусить інших людей замислитися про донорство органів. “Ви не знаєте, кому зможете допомогти”, – впевнений він.
Майкл став донором не лише печінки. Його серце, нирки та легені також передали людям, які їх потребували. Тіна Потіт досі підтримує зв’язок із деякими реципієнтами — людьми, які отримали органи її сина. Один із них, Фредді Перес, отримав серце Майкла і буде гостем на весіллі Бруклін та Ноа.
“Я неймовірно вдячний за те, що завдяки мужньому та безкорисливому рішенню Майкла стати донором органів отримав можливість прожити ще багато років”, — каже Перес.
Тіна Потіт теж говорить, що вдячна синові за те, що після його смерті він зміг допомогти стільком людям, серед яких і її майбутня невістка.
А щодо Бруклін та Ноа вона вважає, що між ними особливий зв’язок виник ще в дитинстві. “Мені здається, у них була якась магія, і вони відкрили її ще тоді, коли були маленькими. Вони були такими щирими дітьми. Вони завжди були неймовірно добрими та люблячими одне до одного”, – каже вона.
Яким насправді був Вільям Шекспір, достеменно не знає ніхто. Саме тому полтавському скульптору довелося збирати образ знаменитого англійського драматурга буквально по шматочках, орієнтуючись одразу на п’ять його зображень. Результат вже побачили не лише відвідувачі ботанічного саду, а й користувачі соцмереж, де пам’ятник одразу став предметом жвавого обговорення.
У Ботанічному саду Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка відкрили пам’ятник англійському драматургу Вільяму Шекспіру. Про це повідомив місцевий телеканал ІРТ Полтава. За словами ініціаторів проєкту, це перший пам’ятник письменникові в Україні.
Скульптуру встановили на території Шекспірівського саду. Ідея створити такий простір виникла ще у 2010 році, розповіла ініціаторка проєкту Наталія Криницька. Втілити задум у життя вдалося лише тепер.
Автором пам’ятника став скульптор Ярослав Шкарупа. Перед ним стояло непросте завдання: достеменно невідомо, як саме виглядав Вільям Шекспір. Тому під час роботи майстер орієнтувався одразу на п’ять різних зображень драматурга. При цьому на створення скульптури в нього пішло лише сім днів.
Шкарупа зізнався, що особливо любить працювати саме над людськими образами. За його словами, останнім часом йому доводиться виконувати чимало замовлень на мультяшних персонажів, ящірок, гномів та слонів, тож робота над Шекспіром стала для нього можливістю зайнятися тим, що подобається найбільше. “Не те, що пишаюся, а просто задоволений, що буду перший, хотілося його зробити в повний зріст”, – розповів скульптор.
Наталія Криницька сподівається, що Шекспірівський сад з часом стане для Полтави не просто місцем для прогулянок, а новим культурним, туристичним та освітнім простором.
За задумом ініціаторів, він може об’єднати людей різних професій і зацікавлень — від філологів та художників до фізиків і психологів. У майбутньому тут також розглядають можливість створення окремих зон, пов’язаних із підтримкою ментального здоров’я.
Втім, одразу після відкриття пам’ятник привернув увагу не лише відвідувачів саду.
Фотографії скульптури почали активно поширювати у соцмережах, де користувачі взялися обговорювати її зовнішній вигляд. Частина коментаторів поставила під сумнів схожість пам’ятника з традиційними портретами Шекспіра, інші ж почали жартувати та порівнювати скульптуру з різними кіноперсонажами й іншими відомими образами.
Полтавський архітектор Тарас Руденко у коментарі виданню Pragmatika назвав нову скульптуру “халтурою” з грубими порушеннями пропорцій. “Коли крупним планом показали “витвір” — я зразу зрозумів, що відтепер мені буде снитися в жахливих снах. Пам’ятник (чи що б воно не було) зроблений з претензією на класичний пам’ятник, який має грубі порушення пропорцій і портретну схожість з героєм Джека Ніколсона з фільму “Сяйво”. Я не розумію, що спонукає людей замовляти роботи у аматорів, які не мають ні освіти, ні смаку…”.
Відома сцена із фільму “Сяйво” за участі Джека Ніколсона. Саме з ним найбільше порівнюють памʼятник. Колаж – Pragmatika.
Руденко також розкритикував рішення встановлювати аматорські роботи на території історичного саду, який є пам’яткою садово-паркового мистецтва.
Втім, така реакція навряд чи здивувала б самого Шекспіра: люди сперечаються про те, яким насправді був автор “Гамлета” та “Ромео і Джульєтти”, вже не одне століття.
До речі, це не перший новий пам’ятник, який з’явився у Полтаві останнім часом. У 2024 році в місті відкрили пам’ятник українському філософу та поету Григорію Сковороді.
Як розповідало BitukMedia, мийник вікон з Англії кілька десятиліть намагається довести, що володіє справжнім портретом Шекспіра. Його батько придбав картину у 1960-х роках за £900. Якщо буде підтверджено, що то дійсно великий драматург, ціна картини підстрибне до £100-200 млн.
Що спільного між світловим мечем, коміксами, картинами Нормана Роквелла та роботами Бенксі? Усі вони тепер опинилися під одним дахом – у новому музеї Джорджа Лукаса в Лос-Анджелесі. Футуристична будівля має відкритися для відвідувачів вже 22 вересня.
Музей отримав назву Lucas Museum of Narrative Art (Музей наративного мистецтва Лукаса). Його головна ідея — показати мистецтво, яке допомагає розповідати історії.
“Це велике свято для нас, адже ми так довго до цього йшли”, – сказав Джордж Лукас під час церемонії напередодні відкриття. За словами творця “Зоряних війн”, для нього особливо важливою є увага до ілюстраторів — художників, які створюють образи для вже написаних історій.
Перед офіційним відкриттям невелика група гостей уперше змогла побачити музей зсередини. Він розташований у лосанджелеському Exposition Park на території площею близько 11 акрів (це приблизно 4 га).
Центральна будівля займає близько 27 870 кв. м. Усередині облаштували виставкові зали, два кінотеатри, бібліотеку, ресторан, кафе, магазини та простори для громадських заходів.
Колекція музею значно ширша за спадщину “Зоряних війн”. Тут представлені роботи знаменитого американського художника Нормана Роквелла, легендарного автора коміксів Джека Кірбі, британського вуличного художника Бенксі та ілюстратора Кадіра Нельсона.
Водночас окреме місце займає величезний архів самого Лукаса. У ньому зібрані моделі, реквізит, ескізи майбутніх персонажів і декорацій, а також костюми, створені для його фільмів.
Тож шанувальники “Зоряних війн” теж матимуть що побачити. У музеї можна буде простежити, як художники створювали фантастичний світ франшизи — від концептуальних малюнків до образів, які зрештою з’явилися на екрані.
Але музей не обмежується фантастикою. Його експозиція охоплює історії як вигадані, так і цілком реальні — від сцен із “Зоряних війн” до яскравих художніх інтерпретацій американської історії. Старший куратор музею та керівник кінопрограм Раян Лінкоф називає це мистецтвом, яке “ілюструє історії”.
Особливу увагу привертає й сама будівля. Її футуристичний дизайн розробив Ма Янсон, архітектор і засновник MAD Architects. Для нього цей проєкт став можливістю створити нову знакову споруду в Лос-Анджелесі. “Він мрійник. Він створює фільми. А тепер ми перетворюємо цю мрію на реальність”, – сказав архітектор про Лукаса.
Дружина Джорджа Лукаса та співзасновниця музею Меллоді Гобсон наголошує, що заклад задумували не лише як сховище мистецтва. “Я кажу людям: музей Лукаса — це музей, створений людьми і для людей”, – зазначила вона.
Офіційне відкриття музею відбудеться 22 вересня. Водночас керівниця Lucas Museum of Narrative Art Трейсі Бейтс вважає, що справжній успіх закладу не варто оцінювати в день відкриття.
За її словами, музей створювали як інституцію на багато поколінь. Він має залишатися частиною культурного життя Лос-Анджелеса ще довго після того, як не стане його нинішніх творців.
Тож Джордж Лукас, схоже, вирішив залишити Лос-Анджелесу не просто музей, присвячений “Зоряним війнам”. Він створив місце, де фантастичні світи, комікси, живопис, вуличне мистецтво та реальні історичні сюжети мають розповідати одну велику історію — про силу мистецтва розповідати історії.
Як розповідало BitukMedia, оригінальний світловий меч Люка Скайвокера, яким користувався Марк Гемілл у фільмі Star Wars: Episode V – The Empire Strikes Back (“Імперія завдає удару у відповідь”), продали на аукціоніHeritage Auctions за 3,75 млн доларів.
Що буде, якщо поставити 56 людей в одну лінію, попросити їх нахилитися і дати собаці команду “вперед”? Виявляється, можна встановити світовий рекорд! Чотирирічна австралійська вівчарка на ім’я Шардоне промчала по спинах усіх учасників менш ніж за 20 секунд.
Шардоне належить австралійській кінологині Дженніфер Фрейзер. Кілька років тому жінка почала вчити собаку стрибати їй на спину. За кожну вдалу спробу Шардоне отримувала смаколик або свою улюблену іграшку.
Згодом цей трюк став для собаки цілком звичним. За словами Фрейзер, стрибки по спинах – лише одна з багатьох навичок її вихованки.
У червні кінологиня вирішила перевірити, наскільки далеко Шардоне може зайти з цим умінням. Вона подала заявку до Книги рекордів Гіннеса у категорії “найбільше стрибків між людьми собакою за одну хвилину”.
Для рекордної спроби обрали бейсбольний парк в Альберті, Канада. На полі 56 людей вишикувалися в одну пряму лінію та нахилилися вперед так, щоб їхні спини утворили своєрідну доріжку. Завдання Шардоне було простим лише на словах: перестрибнути з однієї спини на іншу, подолавши всю лінію людей.
Собака важить близько 17 кг. Вона застрибнула на спину першого учасника і помчала вперед. Шардоне не стала затримуватися на жодній зі “сходинок”. Вона швидко перестрибувала з однієї спини на іншу, доки не подолала всю дистанцію.
У результаті собаці знадобилося приблизно 16 секунд, щоб пробігти по спинах усіх 56 людей і знову опинитися на землі.
Після фінішу Шардоне не приховувала радості: вона підстрибнула до Фрейзер, яка підхопила свою вихованицю на руки. Так собака відсвяткувала результат, який згодом офіційно визнали світовим рекордом.
Про досягнення Шардоне Guinness World Records повідомила у своїх соцмережах.
Фото – Edmonton Riverhawks Baseball Club
Та її господиня вже думає не про відпочинок. Фрейзер вважає, що нинішній результат – далеко не межа можливостей її собаки. За її словами, Шардоне цілком може подолати в такий спосіб понад 100 людей за одну хвилину. “Ми думаємо над тим, щоб знову побити рекорд”, – зізнається Фрейзер.
Тож 56 спин можуть виявитися для Шардоне лише початком. Якщо наступна спроба буде успішною, собаці доведеться перетворити людську “доріжку” вже на дистанцію більш ніж у сотню стрибків.
Як розповідало BitukMedia, у штаті Техас з’явився новий зірковий пес — чотирирічний такса на ім’я Джеррі. Його пристрасть до відкручування кришечок із пластикових пляшок не лише здивувала господарів, а й принесла йому світовий рекорд.
У неї номінал лише 1 гривня, але сама монета коштує значно більше — і річ не тільки у сріблі. Національний банк України 2 вересня ввів в обіг пам’ятну монету, присвячену 30-річчю грошової реформи, яка назавжди змінила українські гроші.
Про це повідомляє сайт Національного банку України.
Грошова реформа в Україні тривала лише два тижні: з 2 до 16 вересня 1996 року. Саме тоді купоно-карбованці без обмежень обмінювали на нову національну валюту — гривню.
А вже з 17 вересня гривня стала єдиним законним засобом платежу на всій території України. Це стало одним із важливих кроків до економічної незалежності держави.
“Наша нова пам’ятна монета присвячена не лише ювілею грошової реформи. Вона нагадує про шлях, який Україна і гривня пройшли разом за тридцять років”, — зазначив голова НБУ Андрій Пишний. За його словами, за цей час гривня стала символом стійкості держави, а її поява закріпила право України самостійно визначати власне економічне майбутнє.
Ювілейна монета має номінал 1 гривня, але виготовлена зі срібла 925 проби. Її маса дорогоцінного металу в чистоті становить 31,1 грама. Монету карбували в категорії якості “спеціальний анциркулейтед” та оздобили локальною позолотою.
Тираж пам’ятної гривні — до 5 тисяч штук. Гурт монети гладкий, із заглибленими написами.
Дизайн побудували на цікавому поєднанні старого та нового.
Фото – НБУ
На аверсі відтворили вигляд сучасної обігової монети номіналом 1 гривня зразка 2018 року. Угорі розмістили малий Державний Герб України, а в центрі — написи «УКРАЇНА / 1 / ГРИВНЯ», оточені давньоруським орнаментом. Праворуч також є логотип Банкнотно-монетного двору НБУ, а внизу – рік карбування, 2026.
А от реверс повертає у 1990-ті. На ньому відтворили дизайн першої обігової монети номіналом 1 гривня, яка була в обігу до 2018 року і нині поступово вилучається.
У нижній частині реверсу вказано 1996 рік — дату проведення грошової реформи. У центрі, в обрамленні орнаменту зі стилізованих гілок, розміщено напис «1 / ГРИВНЯ».
Автор ідеї та адаптації дизайну — Андрій Сагач. Аверс розробив художник Володимир Дем’яненко, реверс — Василь Лопата.
Придбати пам’ятну монету можна буде в інтернет-магазині нумізматичної продукції НБУ, а також у банків-дистриб’юторів.
Таким чином, одна срібна монета фактично поєднала дві епохи української гривні — її перші роки після грошової реформи та сучасний вигляд національної валюти.
Як розповідало BitukMedia, у День Незалежності Національний банк України ввів в обіг особливу срібну монету, присвячену 35-річчю української державності. Її дизайн розповідає історію країни, яка вистояла і продовжує боротися за своє майбутнє.
Дзеркало для цього більше не потрібне. Компанія Dyson створила зубну щітку, яка може показувати на екрані смартфона, що відбувається у вас у роті під час чищення. Камера на щітці знімає процес наживо, а сама вона ще й подає струмінь ополіскувача просто між зубами. Щоправда, за таке технологічне диво доведеться заплатити чималі гроші.
У Парижі засновник і головний інженер Dyson Джеймс Дайсон презентував нову зубну щітку компанії. Вона коштує £420 ($499 або понад 25 тисяч гривень).
Розробка отримала назву Dyson CameraJet і стала для компанії незвичним кроком за межі звичних пилососів, фенів та іншої побутової техніки.
На створення щітки пішло шість років роботи та зусилля 661 інженера. А загалом в Dyson кажуть, що понад десять років вивчали, як люди доглядають за зубами та як у роті накопичується зубний наліт.
Головна особливість новинки — камера з роздільною здатністю 100 тис. пікселів, яка робить 28 знімків за секунду, вона вбудована безпосередньо в ручку щітки. У компанії називають її високоякісним ендоскопом, тобто маленькою камерою, яка дозволяє заглядати всередину тіла.
Під час чищення користувач може бачити відео з власного рота в режимі реального часу через застосунок MyDyson. Система також аналізує, як саме людина чистить зуби, і дає їй відповідний зворотний зв’язок.
Але камера тут потрібна не лише для того, щоб спостерігати за процесом. Коли щітка виявляє проміжок між зубами, спеціальний струмінь на її стрижні випускає порцію ополіскувача. Він має допомогти видалити наліт саме там, де звичайною щіткою дістатися складніше.
Водночас сама щітка очищає зуби вздовж лінії ясен і допомагає прибирати поверхневі плями.
У Dyson стверджують, що їхня розробка може видаляти до 72% більше нальоту, ніж провідні електричні зубні щітки на ринку.
Для роботи камери компанія розробила навіть спеціальні засоби для догляду за зубами. До “повної стоматологічної системи” Dyson входять зубна паста без піни та ополіскувач для рота. Обидва продукти коштують по £8,50. Безпіниста паста потрібна не лише для незвичного вигляду процесу. Надлишок піни міг би закривати камеру та заважати їй знімати те, що відбувається між зубами.
У Dyson розповідають, що під час розробки створили навіть штучний аналог зубного нальоту, щоб точніше перевіряти, наскільки ефективно технологія його видаляє.
Фото – Dyson
За словами Джеймса Дайсона, одна з головних проблем сучасного догляду за зубами полягає в тому, що люди часто пропускають саме проміжки між ними. А використання зубної нитки багато хто вважає незручним.
Тому інженери спробували поєднати в одному пристрої камеру, машинне навчання, точну подачу рідини, сучасні технології чищення та підключення до смартфона.
Втім, Dyson виходить на вже дуже конкурентний ринок. У продажу давно є десятки дорогих “розумних” зубних щіток із мобільними застосунками. Вони можуть стежити за якістю чищення, допомагати боротися з нальотом і плямами та навіть нагадувати про окремі ділянки рота.
Наприклад, електрична щітка Philips Sonicare DiamondClean, яку продають у британських магазинах Boots і John Lewis, коштує близько £600.
Водночас Dyson називає CameraJet першою щіткою з вбудованою камерою, яка безпосередньо шукає ділянки, де накопичується наліт.
Між тим, британські стоматологи наголошують: купувати дорогу технологічну щітку зовсім не обов’язково. Голова Британської стоматологічної асоціації Едді Крауч закликав не розраховувати на те, що найновіші гаджети самі вирішать усі проблеми зі здоров’ям зубів. “Дорогі бренди та високі цінники не можуть замінити правильний щоденний догляд”, — наголосив він.
За рекомендаціями стоматологів, для підтримання здоров’я зубів найважливіше регулярно чистити їх двічі на день і дотримуватися порад свого лікаря.
Тож головна перевага нової Dyson — не стільки сама камера, скільки можливість отримувати детальну інформацію про власну техніку чищення. Ну і, звісно, можливість нарешті побачити те, що зазвичай бачить лише стоматолог, — причому просто під час ранкового або вечірнього чищення зубів.
Як розповідало BitukMedia, вчені з Королівського коледжу Лондона розробили унікальну технологію, яка дозволяє відновлювати зубну емаль. І головний помічник в цьому – білок кератин, який міститься у волоссі, шкірі та шерсті.
Ще недавно кукурудзу переважно уявляли в салаті з тунцем, начинці для сендвіча або на піці. Тепер же вона дедалі частіше опиняється там, де її найменше очікуєш, — у морозиві, чизкейках, печиві, випічці та навіть кавових напоях. У Британії набирає популярності дивний гастротренд. Невже кукурудза стала новим десертним смаком?
Останніми тижнями солодкі варіації з кукурудзою активно з’являються в соцмережах. Кулінари використовують її для приготування морозива, печива, чизкейків, кремів і напоїв. Тренд уже помітили британські фахівці, які стежать за змінами у світі їжі.
Вони називають це частиною ширшої тенденції — поєднання солодких і солоних смаків, які раніше не заведено було ставити поруч. Для такого явища навіть використовують слово swavoury – поєднання англійських слів sweet (“солодкий”) і savoury (пікантний, несолодкий).
За словами Шокофех Хеджазі з агентства харчових трендів thefoodpeople, на британській гастрономічній сцені дедалі частіше з’являються “захопливі й несподівані” поєднання. Серед них — морозиво з фіолетової солодкої картоплі, чизкейк із морквяним компоте та шоколадні батончики, щедро посипані солоними картопляними чипсами.
Кукурудза особливо добре підходить для такого експерименту. Вона сама по собі солодка, а якщо її подрібнити, то вона набуває кремової текстури, пояснює Хеджазі.
Кулінарка Кристель Перейра, колишня учасниця британського шоу The Great British Bake Off, взагалі переконана, що кукурудзі давно час перебратися в десерти. “Я щиро думаю, що кукурудза й десерти — це просто найкраще поєднання у світі”, – каже вона.
За словами Перейри, британці звикли сприймати кукурудзу як виключно несолодкий продукт через знайомі поєднання на кшталт салату з тунцем і кукурудзою.
Сама Перейра відкрила для себе десертний потенціал кукурудзи під час поїздки до Таїланду минулого року. Там цей продукт давно використовують у солодких стравах: його можна зустріти в заварних тарталетках, желе та морозиві.
Після подорожі кулінарка вирішила показати британській аудиторії, що кукурудза може бути не лише гарніром. Вона приготувала кукурудзяне лате за мотивами фрапе, яке скуштувала в Таїланді. Для напою вона використала кокосове молоко, подрібнену кукурудзу та еспресо.
Перейра каже, що хотіла довести людям: це поєднання справді працює. Схожість кукурудзи з концентрованим молоком, на її думку, може зробити такий напій більш зрозумілим для тих, хто вперше пробує кукурудзу в солодкому варіанті.
Інтерес до незвичних кукурудзяних десертів може бути пов’язаний і з іншою гастрономічною тенденцією. Співзасновниця британської компанії Harris & Hayes Ліза Гарріс вважає, що на смаки британців дедалі сильніше впливає популярність південнокорейської кухні. “Вона змінює те, як ми їмо”, – зазначає експертка.
Перейра тим часом продовжує експериментувати з кукурудзою. Нещодавно вона приготувала бразильський лимонад (напій із лаймом замість лимона) і поєднала його з кукурудзяним “молоком”. Рецептом фудблогерка поділилася в Instagram.
Втім, назвати кукурудзяний бум повноцінним мейнстримом у Британії поки зарано. У супермаркетах ще не з’явилися полиці з кукурудзяним молоком, а великі мережі кав’ярень не поспішають додавати кукурудзяні лате до меню.
Але в окремих закладах цей смак вже має своїх прихильників.
Наталі Ті-Джей, яка разом із партнером керує азійською пекарнею в Лондоні, розповідає, що їхній напій із кукурудзяним молоком і матча став одним із найпопулярніших цього літа. Попереду за популярністю його випереджає лише гонконзький молочний чай.
За її словами, у багатьох кав’ярнях Азії кукурудзяну матча продають давно. А британські клієнти, ймовірно, спеціально шукають цей напій, оскільки у Великій Британії він поки значно менш поширений, ніж інші варіанти матча.
Кукурудза поступово з’являється і в британських пекарнях. Лондонська пекарня Pophams, яка має кілька закладів на сході міста, включила до меню даніш із персиком і кукурудзою. “Наші клієнти дуже зацікавилися цим поєднанням. А коли спробували, то були приємно здивовані тим, наскільки добре ці смаки працюють разом”, – розповів засновник пекарні Оллі Голд.
Морозиво Snow Cob Фото – snowflakegelato.co.uk
Є кукурудзяні експерименти й у світі морозива. Мережа джелато Snowflake продає морозиво зі смаком солодкої кукурудзи під назвою Snow Cob. А більш традиційні преміальні супермаркети та шоколадні бренди вже пропонують кукурудзяні зерна, вкриті шоколадом.
Втім, для частини британців така їжа все ще викликає подив.
Супрідха Айєр, яка пече вдома на замовлення, виросла в Малайзії, а тепер живе в Лондоні. Нещодавно вона приготувала марітодзі – солодкі булочки з бріошевого тіста з кремовою начинкою – у кукурудзяному варіанті. Ідею вона запозичила з булочки, яку їла в дитинстві.
“Мої азійські друзі одразу зрозуміли цей смак, а мої британські друзі були значно більш розгублені й не могли зрозуміти, він має бути солодким чи несолодким. Була справжня плутанина!» – розповідає Айєр.
Втім, за її словами, ситуація поступово змінюється. Британські пекарі дедалі сміливіше експериментують із кукурудзою, відкриваючи для неї нове місце — вже не лише в салатах, гарнірах і піці, а й у світі солодощів.
Як розповідало BitukMedia, у Чилі бренд Heinz презентував морозиво зі смаком свого фірмового кетчупу – і пропонує занурювати в нього хрустку картоплю.
Фото - Nick Angus Photography/ North American Bear Center
Здавалося б, усе просто: стає холодно – і ведмідь вмощується спати до весни. Але американські чорні ведмеді, схоже, мають ще один орієнтир. Вчені з Вірджинії з’ясували, що температура – не єдине, що підказує їм зміну сезонів. Але є ще глобальне потепління. Чи може воно заплутати клишоногих?
Дослідники з Технологічного університету Вірджинії (Virginia Tech) вирішили розібратися, як саме американські чорні ведмеді визначають, коли настав час готуватися до зимової сплячки. Раніше вважалося, що головним сигналом для них є температура повітря.
Щоб перевірити це припущення, науковці спостерігали за чотирма дикими вагітними самками чорного ведмедя на різних етапах зимової сплячки. Для цього вони переглянули понад 22 тисячі годин відеозаписів із Дослідного центру чорних ведмедів (Black Bear Research Center).
Вчені виділили 45 різних типів поведінки тварин і зіставили їх із температурою, тривалістю світлового дня та змінами в організмі ведмедів упродовж періоду сплячки.
Результати виявилися цікавішими, ніж очікували. Температура справді відіграє ключову роль, але в багатьох ситуаціях вона діє не сама. На поведінку ведмедів впливає також кількість денного світла, причому ці два сигнали можуть взаємодіяти. Особливо помітно це під час важливих періодів – перед тим, як тварини залягають у барліг, і після виходу з нього.
На самому початку зимової сплячки поведінку ведмедів визначала переважно температура. Проте в інші періоди на активність тварин помітно впливали одночасно і температура, і тривалість світлового дня. Тобто ведмідь, образно кажучи, може орієнтуватися не тільки на те, наскільки холодно надворі, а й на те, скільки годин триває день.
“Наскільки нам відомо, жодне попереднє дослідження не вивчало взаємодію тривалості світлового дня і температури в екології зимової сплячки ведмедів”, — зазначили автори роботи.
Вчені наголошують: хоча температура залишається головним чинником, що визначає час зимової сплячки, механізм виявився значно складнішим, ніж проста схема “похолодало – час спати”.
І саме тут виникає питання, яке може стати особливо важливим у майбутньому. Через зміну клімату температура повітря змінюється, а тривалість світлового дня залишається прив’язаною до пори року.
Наприклад, осінь може бути незвично теплою, хоча світловий день уже скоротився. Або навесні температура може підвищитися раніше, тоді як тривалість дня змінюватиметься за звичним сезонним ритмом.
Таким чином, сигнали, на які ведмеді звикли покладатися протягом еволюції, можуть почати “розходитися”. Це здатне впливати на те, коли тварини вирушатимуть у барліг і коли виходитимуть із нього.
Фото – downeast.com
А зміна такого звичного графіка може мати наслідки далеко за межами самого барлогу. Якщо ведмеді почнуть активніше виходити з зимової сплячки раніше або, навпаки, пізніше, це може змінити їхню взаємодію з іншими видами та навколишнім середовищем. Крім того, зміни поведінки можуть збільшити кількість випадків контакту ведмедів із людьми.
Науковці також попереджають про можливу невідповідність між внутрішніми процесами в організмі ведмедів та сигналами довкілля в регіонах, де через потепління температура зростатиме.
Дослідники вважають, що результати роботи можуть допомогти фахівцям, які займаються охороною дикої природи. Розуміючи, які саме сигнали змушують ведмедів змінювати поведінку, вони зможуть краще передбачати реакцію тварин на майбутні зміни клімату та заздалегідь готуватися до нових викликів.
Як розповідало BitukMedia, новий експеримент учених показав, що жирафи можуть мати здатність стежити за кількістю предметів і навіть виконувати найпростіші обчислення – принаймні, коли йдеться про улюблені ласощі.
Гобелен, створений майже 40 років тому, отримав нове життя: тепер його символи можна побачити не лише на стіні бібліотеки, а й на українському одязі. Бренд SVARGA та військова школа “Боривітер” створили благодійну колекцію за мотивами роботи художника Леоніда Товстухи, передає Divoche media.
Колекція отримала назву “Дерево знання: відродження”. Її основою став гобелен “Древо знання”, який Товстуха створив у 1988 році на Решетилівській фабриці художніх виробів. Її художник очолював понад 40 років.
Леонід Товстуха — народний художник України та лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка. За життя він створив близько 140 килимів, розвиваючи та переосмислюючи традиції українського народного орнаментального мистецтва.
На гобелені зображене квітуче дерево як символ зростання та життя. Оригінальна робота нині зберігається в Сумській обласній науковій бібліотеці.
Саме цей образ творці колекції вирішили перенести в сучасність. Дизайнери й технологи SVARGA відтворили на святкових сорочках ключові елементи гобелена – книгу, квіти та птахів.
Фото – SVARGA
“Ми як український бренд поділяємо принцип, що в теперішні часи бізнес має бути надійною опорою для українських захисників. Тому для нас почесно долучитися до нового проєкту, запропонованого “Боривітром””, – розповіла власниця бренду Наталія Яриш.
За її словами, проєкт також має привернути увагу до самого “Древа знання” як до важливої пам’ятки української культури. У липні 2026 року Сумську обласну бібліотеку, де зберігається гобелен, росіяни пошкодили черговим обстрілом.
“Це ще раз нагадує, що війна щодня загрожує нашій культурній спадщині. І саме військові роблять усе можливе, щоб Україна не втрачала свої міста, музеї, бібліотеки та інші пам’ятки””, — зазначила Яриш.
Обличчями та амбасадорами колекції стали військові фотографи-документалісти Влада та Костянтин Ліберови, а також викладач фізики та інформатики й популярний у TikTok Руслан Ігорович.
Колекція має не лише культурну, а й практичну благодійну мету. Частину коштів від її продажу передадуть на підтримку навчальних програм військової школи “Боривітер”.
“Дерево знання: відродження” вже доступна для замовлення на сайті SVARGA та в офлайн-магазинах бренду.
До слова, це не перший проєкт SVARGA, в якому сучасний одяг стає способом розповісти про українську культуру. Раніше бренд створив колекцію “Гуцулія”, присвячену культурній традиції Гуцульщини та мисткині Парасці Плитці-Горицвіт. Візуальною основою тоді стали її фотографії, а також мотиви авторських візерунків її матері, вишивальниці Ганни Плитки з карпатського села Криворівня.
Як розповідало BitukMedia, засновниця бренду українського етноодягу Svarga Наталія Яриш презентувала унікальну вишиту сорочку під назвою “Оберіг”. Вона втілює сучасний символ боротьби – українську землю, розриту окопами.
Напередодні осіннього Балу хризантем у харківському екопарку справжній бебі-бум. Тут знову народилися білі тигренята, і вже за місяць ці маленькі смугасті мешканці можуть зустрітися з відвідувачами.
Про поповнення повідомив засновник екопарку Олександр Фельдман, опублікувавши відео тигренят.
“Кожного разу — це таке диво, яке просто неможливо описати словами!” — написав він.
За словами Фельдмана, до початку традиційного Балу хризантем, який запланований на 1 жовтня, тигренята встигнуть трохи підрости та отримати необхідні щеплення. Тоді вони будуть готові знайомитися з гостями екопарку.
Бал хризантем — традиційне осіннє свято екопарку. Цього року організатори також планують показати відвідувачам різноманіття хризантем і нові квіткові фігури.
Ще одна подія, від якої в екопарку не збираються відмовлятися, — традиційний Фестиваль гарбузів. Точні дати проведення свят залежатимуть від безпекової ситуації.
“Звичайно, кожен із нас розуміє, що безпечних місць в Україні зараз взагалі немає, і кожен робить свій вибір — приїжджати чи ні. Але ми сильні, ми разом, і правда за нами. Тож обов’язково побачимося!” — зазначив Фельдман.
Водночас в екопарку обіцяють, що навіть за несприятливої безпекової ситуації гості зможуть побачити святкові локації, хризантеми, нові квіткові композиції та підрослих тигренят у соціальних мережах.
А організатори сподіваються, що восени матимуть змогу зустрітися з відвідувачами не лише віртуально, а й особисто.
Як розповідало BitukMedia, білий тигр на ім’я Алекс, якого врятували під час війни в Україні, знайшов новий дім у Парку дикої природи у британському графстві Лінкольншир.
Води відійшли, коли вагітність була лише на 22-му тижні. Попереду були місяці очікування, постійний ризик інфекції та дуже крихітний малюк, який ще мав розвиватися в утробі. Та львівським лікарям разом із мамою вдалося зробити те, що ще донедавна здавалося майже неможливим, — виграти для дитини ще 97 днів.
Про унікальний випадок повідомили у Дитячій Лікарні Святого Миколая. Для команди пологового відділення це абсолютний рекорд: попередній найдовший період між відходженням навколоплідних вод і пологами становив 83 дні. Цього разу вагітність вдалося зберегти протягом 97 днів — аж до 36-го тижня.
Для 28-річної Христини з Львівщини це була друга вагітність. Її старший син народився шляхом планового кесаревого розтину. Однак цього разу серйозна загроза виникла ще задовго до передбачуваного терміну пологів.
На 22-му тижні у жінки раптово відійшли навколоплідні води. На такому терміні плід ще дуже маленький і вразливий, а передчасний розрив плодових оболонок значно підвищує ризик інфекційних ускладнень. Христину терміново госпіталізували.
Перед лікарями постало складне завдання: якомога довше зберігати вагітність, водночас не допустивши інфекції та інших небезпечних ускладнень. Кожен додатковий день давав малюкові більше часу для розвитку.
Медики щодня контролювали стан жінки, стежили за результатами аналізів, проводили профілактичне лікування та регулярно збирали консиліуми. Христині ж довелося провести місяці в лікарні, дотримуючись суворого постільного режиму й майже не встаючи з ліжка.
“Цей випадок вимагав максимальної уваги всієї нашої команди. Головне було – не допустити інфекції та виграти час, щоб органи дитини встигли розвинутися. Ми крок за кроком рухалися вперед”, – розповів акушер-гінеколог Ігор Федашко.
І ця тактика спрацювала. Вагітність вдалося продовжити до 36-го тижня. Безводний період тривав 2330 годин, тобто майже 97 діб.
На 36-му тижні у Христини розпочалися пологи. Попри рубець на матці після попереднього кесаревого розтину, цього разу дитина народилася природним шляхом.
На світ з’явився хлопчик вагою 2490 грамів і зростом 49 см. Найважливіше – попри таку складну вагітність, малюк народився у задовільному стані і навіть не потребував реанімації.
“Спочатку ми дуже злякалися, але лікарі заспокоїли, що зроблять усе можливе. Ми довірилися їм і врятували нашого синочка. Відчуття, коли його вперше приклали до моїх грудей, просто не описати словами!”, – поділилася породілля.
Хлопчика назвали Назаром. Ім’я для молодшого обрав його 5-річний брат.
Тепер Христина, Назар та вся родина вже вдома. Для батьків 97 днів очікування завершилися найкращим чином — зустріччю із сином, якому вони разом із лікарями подарували дорогоцінний час для розвитку.
Як розповідало BitukMedia, у Львові виходили дівчинку, яка народилася передчасно з вагою 900 грамів.
Ховрах європейський. Фото ілюстративне. Автор - Németh Ernő/ Facebook
Ще донедавна європейські ховрахи були звичними мешканцями українського лісостепу. Тепер їх стає дедалі менше, а разом із чисельністю скорочується і територія, де вони можуть жити. На Вінниччині вирішили зберегти одну з таких ділянок. Тут створили новий ландшафтний заказник “Ховрашів’я”.
Про це повідомили в “Українській природоохоронній групі”.
21 серпня Вінницька обласна рада підтримала створення заказника місцевого значення площею 9,613 га. Він розташований на території Ободівської територіальної громади.
Головна мета “Ховрашів’я” – зберегти популяцію ховраха європейського (Spermophilus citellus), рідкісного гризуна, який в Україні опинився під загрозою зникнення. Вид занесений до Червоної книги України, а також перебуває під суворою охороною Бернської конвенції.
Створення заказника стало результатом спільної роботи науковців ГО “Українська природоохоронна група” та Інституту зоології імені І. І. Шмальгаузена НАН України, органів місцевого самоврядування та обласної влади.
При цьому землю у власників чи користувачів не вилучатимуть. Однак на території заказника діятимуть обмеження, покликані не допустити знищення місць, де живуть ховрахи.
Тут заборонять розорювання земель, будівництво, зміну рельєфу, випалювання рослинності, видобуток корисних копалин та штучне заліснення степових ділянок.
Водночас повністю відмовлятися від традиційного використання землі не потрібно. Якщо воно не шкодить природі, воно залишатиметься дозволеним. Зокрема, помірне випасання худоби та сінокосіння можуть навіть допомагати ховрахам, оскільки сприяють збереженню відкритих ділянок.
Для цих тварин це важливо, адже ховрахи потребують відкритих просторів і не пристосовані до життя на ділянках, які заростають чагарниками або лісом.
Площа нового заказника порівняно невелика — 9,613 га. Однак природоохоронці наголошують: для рідкісного виду значення має кожне місце, де він ще може вижити. Саме з таких невеликих ділянок поступово формується мережа територій, яка дає українській природі шанс зберегти рідкісні види.
Це не перша територія на Вінниччині, яку створюють для охорони ховраха європейського. У 2025 році Вінницька обласна рада створила ландшафтний заказник “Гарячківка” площею понад 180 га. Там також охороняють оселища цього рідкісного гризуна.
За даними Української природоохоронної групи, водночас ще чотири запропоновані заказники, які мають допомогти зберегти ховрахів, поки що не створені.
Як розповідало BitukMedia, на порожній ділянці землі з’явилися шість котів. Вони не рухаються, не нявчать і не полюють, бо насправді це лише плоскі пластикові фігури. Але, схоже, саме для цього вони й потрібні: у Флориді ними намагаються переконати рідкісних сов, що поблизу небезпечно.
Швейцарські вчені разом із тисячами добровольців закопали в ґрунт понад 2000 бавовняних трусів й стали чекати. Що мала показати білизна, яка пролежала два місяці під землею?
У такий незвичайний спосіб науковці вирішили перевірити, наскільки активно життя вирує під поверхнею землі. Йдеться про проєкт Beweisstück Unterhose, що можна перекласти як “Доказ за допомогою трусів”.
Експеримент започаткували ще у 2021 році дослідники Цюрихського університету спільно з федеральним дослідницьким центром сільського господарства Agroscope. До нього залучили близько тисячі добровольців по всій Швейцарії.
Учасникам видали просту інструкцію: закопати бавовняні труси та чистий чайний пакетик у спеціально визначеному місці, а через два місяці викопати їх. Після цього добровольці фотографували результати та відправляли труси до лабораторії разом зі зразком ґрунту.
Секрет експерименту простий: чим активніше мікроорганізми та інші ґрунтові організми розкладають бавовну, тим інтенсивніше відбуваються біологічні процеси в землі. Тож стан трусів після двох місяців став своєрідною підказкою для науковців.
Фото – Priska Koller, Agroscope
Результати цього масштабного дослідження та спеціальну карту, яка показує результати “тесту трусами” в різних частинах Швейцарії, опублікували в науковому журналі Plants, People, Planet.
Виявилося, що найактивніше труси розкладалися в житлових садах. Саме в таких місцях дослідники виявили найбільше органічної речовини — нею живляться бактерії, гриби та інші організми, що мешкають у ґрунті.
Дещо меншу активність показали сільськогосподарські землі та луки. А от акуратно підстрижені газони опинилися на останньому місці — їхній ґрунт виявився найменш біологічно активним серед досліджених ділянок.
Втім, дослідники наголошують: чим швидше розкладаються труси, не обов’язково означає, що ґрунт кращий у всіх сенсах.
Для сільського господарства висока біологічна активність може бути корисною, адже вона пов’язана з родючістю та кругообігом поживних речовин. Але для природних територій надмірна кількість поживних речовин може, навпаки, свідчити про порушення природного балансу.
“Наші результати показують, що спосіб використання ґрунту може суттєво впливати як на життя в ньому, так і на його якість”, – зазначив агроеколог Цюрихського університету Марсель ван дер Гейден.
За його словами, здоровий ґрунт, в якому активно живуть різноманітні організми, має важливе значення для родючості та природного кругообігу поживних речовин.
Водночас науковці не пропонують усім власникам городів негайно закопувати білизну, щоб перевірити стан своєї землі. Експеримент був насамперед способом просто й наочно показати, наскільки багато життя відбувається під нашими ногами.
І, схоже, саме в цьому його головна перевага: звичайні бавовняні труси виявилися достатньо промовистим “тестом”, щоб допомогти вченим побачити те, чого ми зазвичай не помічаємо.
Вони можуть викликати огиду, але одного дня саме такі комахи можуть стати першими, хто дістанеться до людини під завалами. Австралійські вчені прагнуть, аби таргани стали очима й руками рятувальників.
Австралійські вчені створили тарганів-кіборгів, яких можна дистанційно спрямовувати через складні ділянки та навіть оснащувати камерами й крихітними системами для введення ліків.
Проєкт отримав назву Paraborgs (Таргани-парамедики). Над ним працюють дослідники Університету Квінсленда спільно з біомедичними інженерами Університету Нового Південного Уельсу.
Для експериментів використали північноквінслендських гігантських тарганів-носорогів (Macropanesthia rhinoceros). Це великі й сильні комахи, які можуть переносити значно більше обладнання, ніж дрібніші види.
На тарганів встановлюють легкі електронні системи, які дають змогу керувати їхнім рухом. Частину комах обладнали камерами, щоб рятувальники могли бачити те, що відбувається навколо, а інших — спеціальними системами, які дистанційно вводять речовини.
Ідея полягає в тому, щоб тарган не просто знайшов людину у важкодоступному місці, а й зміг доставити їй необхідну допомогу до того, як до потерпілого дістануться рятувальники.
“Кіборгів-комах уже кілька десятиліть розробляють для пошукових місій. Ми хотіли зробити наступний крок. Якщо вони знайшли людину, чи можуть вони насправді їй допомогти?” — пояснив інженер-біоробототехнік Університету Квінсленда доктор Тханг Во-Доан.
Потенційно такі комахи могли б працювати у зруйнованих будівлях, вузьких проходах, печерах та інших місцях, куди небезпечно або фізично неможливо відправити людину чи велику рятувальну техніку.
Під час перших випробувань дослідники перевіряли, наскільки точно “кіборг” може підвестися до умовної цілі та виконати ін’єкцію. У випадках, коли комаха вже перебувала на відстані до 15 см від цілі, успішними були 95% спроб.
А от повна послідовність, від самостійного пересування до правильного позиціонування та введення речовини, спрацювала у 72% випробувань.
Саме точне позиціонування виявилося одним із головних технічних викликів. Комаха має не лише дістатися потрібного місця, а й зупинитися в правильній позиції та залишатися достатньо стабільною, щоб виконати необхідну дію.
“Багатьом людям може не сподобатися вигляд гігантського таргана, який біжить просто до них. Але якщо ви опинилися під завалами або застрягли в печері й потребуєте допомоги, це може стати справжньою різницею між життям і смертю”, — зазначив PhD-дослідник Хай Нхан Ле.
Вчені наголошують: йдеться не про те, щоб доручити комахам самостійно лікувати людей. Ключові медичні рішення залишатимуться за людиною, а таргани мають стати своєрідними дистанційно керованими платформами, здатними доставити допомогу туди, куди рятувальник поки не може потрапити.
Біомедичний інженер доцент Тхань Нхо До з Університету Нового Південного Уельсу вважає, що така технологія може розширити можливості екстреної медицини: замість того щоб спочатку доставляти пацієнта до медиків, у деяких ситуаціях можна буде доставити допомогу безпосередньо до пацієнта.
Це не перший експеримент австралійської команди з комахами-кіборгами. Раніше дослідники демонстрували жуків-кіборгів, здатних контрольовано пересуватися та долати вертикальні поверхні. Великі таргани мають іншу перевагу — вони можуть переносити більше обладнання.
У майбутньому вчені бачать цілу “команду” комах-кіборгів, в якій кожен виконуватиме свою роль. Одні могли б нести камери та датчики для оцінки навколишнього середовища, інші — спеціальне рятувальне або медичне обладнання.
“Йдеться не про те, щоб замінити рятувальників, а про те, щоб дати їм ще один спосіб побачити, дістатися і, можливо, допомогти людям там, де прямий доступ неможливий”, — пояснив Во-Доан.
Дослідники сподіваються, що протягом наступних 5–10 років кіборги-комахи можуть почати використовуватися в реальних рятувальних операціях. Водночас для цього технологію ще потрібно вдосконалити та провести масштабні польові випробування.
Цікаво, що після встановлення електродів і мікрочипа комахи перебувають під анестезією. Коли ж спеціальну систему знімають, вони, за словами дослідників, можуть жити стільки ж, скільки звичайні таргани.
Як розповідало BitukMedia, французький стартап презентував незвичайний дрон. Ця крихітка буквально збиває комарів у повітрі і має замінити хімічні інсектициди.
Українська
العربية
简体中文
Nederlands
English
Français
Deutsch
Italiano
Português
Русский
Español
