Неділя, 10 Серпня, 2025
العربية简体中文NederlandsEnglishFrançaisDeutschItalianoPortuguêsРусскийEspañolУкраїнська
Пошук...
Home Blog Page 3

Снігові пси: ДНК-аналіз переписав історію інуїтів і домашніх тварин

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Фото - з відкритих джерел

Вчені розшифрували ДНК найдавніших гренландських їздових собак і з’ясували, що вони майже не змінилися за 800 років. Ці тварини допомагали інуїтам виживати в умовах Арктики, а й можуть розповісти про історію переселень на континент. Однак через потепління клімату та впровадження снігоходів популяція цих унікальних собак стрімко скорочується.

Про це розповідає The Independent.

Гренландський їздовий собака вважається однією з найдавніших порід у світі. Ці собаки служили інуїтам протягом тисячоліть – і у прямому, і культурному сенсі.

У новому дослідженні, опублікованому в журналі Science, американські вчені провели масштабний аналіз, щоб з’ясувати, як змінювалася їхня популяція – і з’ясували дивовижне? що має важливе значення не лише для зоології, а й для розуміння історії інуїтських народів Гренландії.

Дослідники з Університету Ілісіматусарфік у Нуку (Гренландія) спільно з міжнародною командою проаналізували понад 90 геномів собак, які мешкали на території Гренландії упродовж останніх 800 років — як сучасних, так і стародавніх. Зібрані дані зіставили з понад 1 900 раніше опублікованими геномами собак з усього світу.

З’ясувалося, що порода гренландських їздових утворює окрему генетичну гілку разом із найдавнішими арктичними породами собак, зокрема — 3 700-річним псом із Аляски. Вчені зазначають, що їздові собаки відіграють ключову роль у житті Арктики вже понад 9 500 років. Та якщо інші арктичні породи з часом були витіснені або змішані з іншими собаками, то “гренландці” зберегли свою функцію робочих їздових псів у первісному вигляді.

Це підтверджує ідею про те, що інуїти мігрували до Гренландії набагато раніше, ніж вважали дослідники – приблизно на 200 років раніше за XII століття.

Також вчені не знайшли значного схрещування між гренландськими собаками та завезеними європейськими породами, незважаючи на тривалі контакти з колоністами. Натомість гренландський собака поділяється на чотири генетичні групи, що збігаються з розселенням людей на острові.

Чому це важливо? Ці собаки не лише відображають еволюцію тварин під впливом клімату та людини, а й допомагають зрозуміти переміщення народів в Арктиці.

Проте зараз гренландський собака перебуває під загрозою. Через зміну клімату та масовий переход на снігоходи їхня чисельність скоротилася вдвічі: з 25 тис. у 2002 році до 13 тис. у 2020-му.

Отримані дані допоможуть вченим оцінити рівень інбридингу та спланувати програму збереження породи. Адже гренландський собака – це не лише робочий вихованець, а й жива культурна спадщина.

На думку вчених, отримані результати можуть відкрити нові шляхи для вивчення впливу людства на еволюцію домашніх тварин.

Як розповідало BitukMedia, палеогенетики прочитали ДНК Балто. Генетична розшифровка багато розповіла про походження знаменитого собаки, що став персонажем мультфільма, і навіть заперечила деякі міфи.  

Чому твої жарти не смішні, навіть якщо батько — комік: результати дослідження

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Фото ілюстративне

Деякі люди настільки дотепні, що їх називають гумористами від природи. Міжнародна група вчених провела дослідження, щоб дізнатися, чи справді почуття гумору зашифроване у людських генах. Допомагали їм в цьому близнюки.

Про це розповідає PsyPost.

Чому одні люди влучно жартують, а інші ледь викликають усмішку? Чи народжуємося ми з почуттям гумору, чи воно формується довкола нас? Вперше науковці вирішили перевірити, чи справді здатність бути смішним має генетичну основу. Пишуть, результати здивували.

Дослідження, опубліковане в журналі Twin Research and Human Genetics, провів психолог Гіл Грінгрос із Університету Аберіствіта (Уельс). Він разом із колегами проаналізував відповіді понад 1300 дорослих близнюків з реєстру TwinsUK: 448 пар ідентичних близнюків і 196 пар двійнят.

Як перевіряли почуття гумору? Учасники дослідження оцінювали, наскільки вони самі та їхні брати чи сестри є смішними — це дало суб’єктивну оцінку гумору. Але щоб об’єктивно виміряти гумористичну здатність, дослідники використали відомий психологічний тест: підписи до коміксів The New Yorker. Кожен учасник мав придумати смішні підписи до двох карикатур без слів.

Оцінювали підписи 40 незалежних суддів за п’ятибальною шкалою — від “не смішно” до “дуже смішно”. Щоб результати були об’єктивними, використовували статистичну модель Rasch, яка враховувала складність коміксів і рівень суворості суддів.

Виявилося, що сприйняття власного гумору має помірний спадковий компонент — тобто ми частково успадковуємо уявлення про свою дотепність. Але реальна здатність до гумору (тобто написання смішних підписів) — майже повністю залежить від зовнішніх чинників, а не від генів.

“Ми не виявили спадковості в здатності гуморити і це суперечить усім попереднім дослідженням, які вказують на генетичну основу інтелекту та креативності”, — зазначив Грінгрос у коментарі PsyPost.

Дослідники також встановили слабкий зв’язок між самооцінкою гумору та фактичним гумористичним виконанням. Тобто ті, хто вважає себе смішним, не обов’язково викликають сміх у інших – і навпаки. Це узгоджується з попередніми дослідженнями, де понад 90% людей вважали, що мають щонайменше “середнє” почуття гумору, особливо чоловіки.

Автори припускають, що гумор — це значно більш соціально й культурно обумовлена навичка, ніж, наприклад, логіка чи креативність. Він залежить від контексту, мови, культурних кодів, аудиторії, досвіду й оточення. Крім того, тест із підписами до коміксів — це штучна ситуація, яка не повністю відображає спонтанний щоденний гумор.

Дослідники також оцінили зв’язок між гумором і когнітивною здатністю, використовуючи тест Cognitive Reflection Test. Попри високу спадковість результатів цього тесту, зв’язок із гумором виявився слабким.

Більшість учасників були жінками віком 60+, тож результати можуть не стосуватись молодшої аудиторії. Також вибірка, хоч і велика для дослідження близнюків, була недостатньою для виявлення незначних спадкових ефектів — дослідникам потрібно щонайменше вшестеро більше учасників.

“Можливо, ми просто натрапили на ефект, який потребує підтвердження. А можливо — відкрили щось нове й справді захопливе”, — підсумував Грінгрос.

Вчені вже готують нове дослідження для перевірки отриманих результатів.

Як розповідало BitukMedia, супердовгожителька Марія Браньяс Морера мала не тільки “хороші гени”, а й унікальні біологічні ресурси. Вчені виявили, що її клітини функціонували як у 100-річної людини, а мікробіота взагалі нагадувала дитячу.

Море спогадів: названі місця, які викликають у людей найсильнішу тугу за минулим

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Пляж Корнуола. Фото - carbisbayholidays.co.uk

Люди частіше ностальгують за морем, річками та озерами, ніж за зеленими луками, горами чи лісами. Такого висновку дійшли вчені Кембриджського університету, проаналізувавши понад тисячу розповідей мешканців США та Великої Британії про місця, які вони згадують з теплом у серці.

Про це розповідає Phys.

Дослідження було опубліковане в журналі Current Research in Ecological and Social Psychology. У ньому взяли участь понад 800 людей з США та близько 200 — з Великої Британії. Вік учасників: від 18 до 94 років.

Дослідники з Кембриджу виявили, що “сині місця” (узбережжя, річки та озера) мають значно більший емоційний вплив, ніж “зелені” ландшафти. У Великій Британії понад чверть ностальгічних спогадів (26%) пов’язані з морем, тоді як у США — кожен п’ятий (20%). Якщо додати річки та озера, цифри зростають до 35% у Британії та 30% у США.

Натомість поля, гори й ліси викликають ностальгію лише у 10% опитаних. Цікаво, що понад п’ята частина згаданих місць є міськими — ймовірно, через те, що більшість людей проживає в містах.

Авторка дослідження, докторка Елісабета Мілітару з Університету Амстердама, пояснює: “Ми очікували, що саме зелені краєвиди викликатимуть найбільше ностальгії, адже раніше саме вони асоціювалися з психологічним комфортом. Але виявилось, що “сині” місця мають ще потужніший ефект”.

За словами вчених, водойми мають унікальні візуальні характеристики — яскравість, контрастність, кольорову насиченість і навіть певну фрактальну структуру, що сприяє позитивному емоційному відгуку. Людей приваблює помірна складність пейзажу — як на узбережжі, де видно і небо, і горизонт, і рух води.

На опублікованих дослідниками мапах зображено, які регіони найчастіше згадували учасники. У Британії це Корнуолл, Девон і Північний Йоркшир, у США — Каліфорнія, Флорида та Нью-Йорк.

Зображення – Dr. Elisabeta Militaru

Вчені зазначають, що ностальгія — не лише приємне відчуття, а й важливий психологічний ресурс. Вона допомагає долати самотність, зміцнює самооцінку та відчуття автентичності. У роботі навіть йдеться про потенційну користь ностальгії для пацієнтів із деменцією. “Ностальгія повертає далекі місця в центр нашої уваги, пов’язуючи минуле “я” з теперішнім і майбутнім. Це потужний емоційний міст”, — каже Мілітару.

Дослідження пропонує новий погляд на урбаністику: враховувати емоційні зв’язки людей із конкретними місцями. Ностальгія може підказати, які місця слід зберігати, бо саме вони формують місцеву ідентичність. “Місцева громада має брати участь у плануванні, лише тоді ми зможемо виявити справжні емоційні орієнтири”, — підсумовує Мілітару.

Як розповідало BitukMedia, з огляду на те, як багато часу сучасна людина проводить в інтернеті, вченим вдалося виявити нову мову кохання. Це “пеблінг” – відправка веселих відео та мемів своєму партнеру. Термін було вигадано під час спостереження за поведінкою пінгвінів у шлюбний період.

Нюх на історію: запах мумій хочуть відтворити для туристів

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Фото - Alamy

У Каїрі вчені дослідили запах мумій і були здивовані: вони пахнуть не гниллю, а… прянощами. Деревний, пряний та солодкий – саме такі запахи муміфікованих тіл згадуються у нещодавньому дослідженні Єгипетського музею. Іншими словами — цілком приємний аромат, якщо врахувати вік тіл – близько 3000 років!

Про це розповідає Science Focus.

Поєднання людей-“нюхачів” та хімічного аналізу показало, що джерелом запаху є не тільки олії, бальзами та смоли, які використовувались для консервації тіл в давнину. Мускус також виходив від музейних консерваційних засобів, і навіть від мікробіологічної активності мумій у міру їхнього розкладання.

Запах, кажуть дослідники, настільки характерний та унікальний, що його можна відтворити для відвідувачів музею. Таким чином науковці хочуть зробити досвід знайомства з муміями більш глибоким — не лише візуальним, а й ароматичним.

Крім того, вивчення запаху може стати інноваційним способом стежити за станом муміфікованих тіл без шкоди для них.

Як проводили досліди? Дослідження, опубліковане в журналі Американського хімічного товариства (Journal of the American Chemical Society), вперше систематично вивчає запахи муміфікованих тіл, використовуючи поєднання інструментальних та сенсорних методів, серед яких електронний “ніс” та навчені фахівці. Загалом було вивчено дев’ять давньоєгипетських муміфікованих тіл.

Дослідники використовували газовий хроматограф у поєднанні з мас-спектрометром для вимірювання та кількісної оцінки хімічних речовин, що виділяються дев’ятьма муміями з Єгипетського музею в Каїрі. Крім того, група навчених людей описувала запахи з точки зору якості, інтенсивності та приємності.

Об’єднавши ці методи, дослідники змогли визначити, чи виходив хімічний запах від артефакту, від консервантів або пестицидів, які могли бути додані пізніше. Або від природного зношування мумії з роками через плісняву, бактерії та інші мікроорганізми. Дослідження продемонструвало ефективність визначення запаху як неінвазивного та неруйнівного методу хімічної класифікації та аналізу давніх останків.

На додаток до отримання більш глибокого уявлення про збереження стародавніх муміфікованих тіл та їхньої матеріальної історії, дослідження дозволить музеям залучати аудиторію не лише візуально, а й за допомогою нюху, створюючи “пахкі ландшафти”.

Як розповідало BitukMedia, вперше за 2800 років світ побачив обличчя жриці, яка заспокоювала богів піснею. Давньоєгипетську співачку Мересамун з храму Амона у Карнаці оживили науковці — не через магію, а за допомогою КТ-сканів і цифрової реконструкції. Її обличчя виявилося таким само гармонійним і спокійним, як і музика, яку вона виконувала у святилищі.

Прокляття понеділка: стрес першого дня тижня вкорінюється в біології людини

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Зображення - Neuroscience News

Відчуваєте занепокоєння в перший день робочого тижня? Згідно з дослідженням вчених з Гонконгського університету, негативне ставлення до понеділків провокує тривалий біологічний стрес. Його наслідки простежуються навіть у пенсіонерів.

Про це розповідає Newsweek.

Навіть якщо ви вже давно на пенсії, понеділки можуть залишатися джерелом стресу — на біологічному рівні. Саме такого висновку дійшли науковці, які вперше довели: понеділкова тривожність може спричинити підвищення рівня кортизолу в організмі, і цей ефект зберігається щонайменше кілька тижнів.

Дослідження, опубліковане в журналі Journal of Affective Disorders, охоплює понад 3 500 учасників старшого віку. Виявилось, що в тих, хто повідомляв про підвищений рівень тривожності саме в понеділок, через два місяці у зразках волосся фіксували на 23% вищий рівень кортизолу (гормону стресу), ніж у людей, які відчували тривожність в інші дні.

Це вперше понеділок назвали окремим чинником довготривалого біологічного стресу. Вчені пов’язують спостереження з активізацією гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової осі (HPA axis) — системи, що відповідає за реакцію організму на стрес.

На думку вчених, причина не так у підвищеному рівні тривожності по понеділках, як у рекордній інтенсивності негативних емоцій порівняно з іншими днями тижня.

“Понеділки — це культурний підсилювач стресу”, — пояснює автор дослідження, медичний соціолог Тарані Чандола з Гонконгського університету. — “Для частини людей це перехід у тиждень, який запускає ланцюгову реакцію у нервовій системі, що може тривати місяцями”.

Цікаво, що підвищений рівень кортизолу був виявлений не лише в працюючих, а й у пенсіонерів. Це означає, що причина — не у конкретному навантаженні чи роботі, а в самому тижневому ритмі, який закарбовується в біології людини з часом.

Раніше дослідники вже встановлювали, що будні асоціюються з вищим рівнем стресу, ніж вихідні. Однак саме це дослідження вперше довело: понеділок має унікальний негативний вплив. І лише 25% цього ефекту пов’язано з самовідчуттям тривожності. Решта 75% — це чисто фізіологічна реакція організму на початок тижня.

У довгостроковій перспективі це може пояснити, чому саме в понеділки фіксують значно більше інфарктів — на 19% більше, ніж в інші дні.

Науковці сподіваються, що ці висновки змінять уявлення про вплив рутини буднів на наше здоров’я та відкриють нові шляхи профілактики хронічного стресу.

Як розповідало BitukMedia, дослідники з Вашингтонського університету розробили Thermal Earrings – пару бездротових “розумних” сережок, які здатні моніторити численні параметри здоров’я користувача. За деякими показниками ці сережки перевершують смарт-годинник.

Вчені дослідили татуювання та їхніх власників — і зламали стереотипи

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Фото - msutoday.msu.edu

Нове дослідження, проведене Університетом штату Мічиган (США), проливає світло на те, як сприймають людей із татуюваннями. Науковці виявили, наскільки неправильними можуть бути ці оцінки.

Про це розповідає Phys.

Нове дослідження доводить: ми часто помиляємося, судячи про характер людей лише за їхніми татуюваннями. Виявляється, сприйняття оточуючих формується за сталими стереотипами — і переважно не відповідає дійсності.

Поки татуювання стають дедалі популярнішими й соціально прийнятними, вчені вирішили з’ясувати, як вони впливають на наші уявлення про особистість людини. Дослідження, опубліковане в Journal of Research in Personality, стало першим, яке вивчає оцінки характеру конкретно за тату, а не загалом за фактом їх наявності.

Команда з Університету штату Мічиган зібрала фото татуювань реальних людей і попросила їх заповнити опитувальники з вимірювання особистісних рис. Потім інша група учасників мала оцінити характер людини, спираючись лише на зображення тату.

“Виявилося, різні люди (західної культури), побачивши людину з татуюванням, дають їй приблизно однакові характеристики. Однак точність цих припущень у більшості випадків дуже невелика”, – сказав Вільям Чопік, один із авторів дослідження, доцент кафедри психології.

Загалом дослідники класифікували татуювання за 18 параметрами — від розміру й кольору до змісту. Та лише одна риса особистості виявилася точно вгаданою: люди з кумедними або “дивакуватими” тату дійсно виявлялися більш відкритими до нового досвіду. Їх вірно описували як відкритих, творчих та схильних до експериментів.

“Ми були здивовані, побачивши, що люди точно оцінювали відкритість людей, ґрунтуючись лише на фотографії татуювання. Коли люди бачать дивне чи дурнувате татуювання, вони припускають, що його власник відкритий до нового досвіду. І, що цікаво, в цьому випадку вони мають рацію”, — сказала співавтор і науковий співробітник Брук Суолльєр.

Фото – Getty Images in collaboration with Unsplash+

Результати дослідження демонструють, що татуювання суттєво впливають на формування соціального враження, навіть якщо це враження хибне. В умовах зростання популярності бодіарту вчені наголошують на важливості критичного мислення та уникнення поверхових оцінок.

Це дослідження також додає нових аргументів у розмову про самовираження, стигми та соціальні упередження. І, можливо, спонукає нас наступного разу задуматися: що ми бачимо в людині — її суть чи наші проєкції?

Як розповідало BitukMedia, фанатка Мадонни Тара Беррі встановила світовий рекорд як жінка з найбільшою кількістю татуювань, присвячених одному виконавцю. Загалом в американки з міста Топіка, штат Канзас, 18 татуювань з поп-дівою.

Формула прохолоди: штучний інтелект допоміг створити фарбу, що охолоджує будівлі до -20°C

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Зображення ілюстративне. Створене Chat GPT.

Вчені з чотирьох країн створили фарбу нового покоління, яка здатна знижувати температуру поверхонь у спеку на 5–20°C. Її розробили за допомогою штучного інтелекту. Новинка може суттєво зменшити потребу в кондиціонуванні в умовах глобального потепління.

Про це розповідає The Guardian.

Штучний інтелект вже змінює хід кліматичної боротьби: міжнародна команда вчених використала ШІ, щоб створити нову фарбу, яка ефективно відбиває сонячні промені та випромінює тепло. У спекотних регіонах на зразок Ріо-де-Жанейро чи Бангкока така фарба може охолоджувати будівлі на 5–20°C у порівнянні зі звичайною.

Дослідження, опубліковане у журналі Nature, демонструє: якщо нанести ШІ-фарбу на дах лише одного чотириповерхового будинку, це дозволить заощадити до 15 800 кВт*год на рік — приблизно стільки ж, скільки споживає кондиціонер за увесь сезон.

А якщо пофарбувати тисячу таких будівель? Можна забезпечити електроенергією понад 10 тис. кондиціонерів протягом року.

Унікальність винаходу — у використанні машинного навчання. Дослідники з Університету Техасу в Остіні, Шанхайського університету Цзяотун, Національного університету Сінгапуру та шведського Умео розробили десятки формул фарби. Алгоритми враховували здатність матеріалів до відбиття світла та теплового випромінювання та обрали найефективніші варіанти.

“Ми можемо створювати матеріали з характеристиками, які раніше були неможливими, — каже професор Юебін Чжен з Техаського університету. — ШІ скорочує місяці ручної роботи до кількох днів”.

Інноваційна фарба не обмежується дахами будівель. Її можна наносити на автомобілі, потяги, технічне обладнання — будь-яку поверхню, яка перегрівається.

Це ще один приклад того, як генеративний ШІ трансформує матеріалознавство. У Британії компанія MatNex вже створила за допомогою ШІ новий тип постійного магніту для електродвигунів без рідкоземельних металів. Microsoft розробила ШІ-інструменти для прискореного проєктування неорганічних матеріалів для сонячних панелей і медичних імплантів.

“Стає можливим сказати ШІ, якими мають бути властивості матеріалу — і отримати рішення без традиційного методу проб і помилок”, — пояснює д-р Алекс Ганоз із Імперського коледжу Лондона.

На тлі зростання температур, дорожчання енергії та потреби в екологічних рішеннях — це не просто науковий прорив. Це стратегічний інструмент у боротьбі за майбутнє планети.

Як розповідало BitukMedia, вчений із США створив ШІ-інструмент для реставрації старих картин. Новітній метод може змінити світ мистецтва — і зробити доступними тисячі полотен, які роками лежали покинутими і безнадійними в музейних архівах.

Мелодії крилець: композиторка написала твір, в якому музику створюють метелики (ВІДЕО)

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Фото - Victor Frankowski taken at New Music Biennial, Loading Bay Theatre, Bradford, Saturday 7 June 2025

Британська скрипалька та композиторка Еллі Вілсон захотіла привернути увагу до проблеми стрімкого зникнення деяких видів метеликів. Для цього вона створила унікальну композицію “Метелик та людина”. Музика народжується з мелодії, яку разом із нею “вигадали” представники 80 видів місцевих метеликів.

Про це розповідає The Guardian.

У захищеній природній зоні Парсонедж-Даун у Солсбері (графство Вілтшир, Велика Британія) музикантка Еллі Вілсон створила оригінальну музичну композицію Moth x Human (“Метелик і людина”). В основі твору — реальні дані про рухи метеликів.

Кожному з 80 видів, які мешкають у цьому природному середовищі, Вілсон присвоїла окремий звук. Коли метелик сідав на спеціальний монітор, система фіксувала його рух і запускала відповідний звук — це створювало випадкову мелодію, яку композиторка доповнила партіями для скрипки, віолончелі, тромбона, фортепіано та синтезатора.

Еллі Вілсон. Фото – Victor Frankowski

“Я хотіла, щоб комахи стали співавторами твору. Вони створювали крихітні мотиви, з яких я вибудовувала всю композицію, — розповіла Еллі Вілсон. — Навіть стукіт по корпусу віолончелі імітує звук метелика, що потрапив у лампу”.

Кульмінація твору — різке зменшення кількості звуків, що ілюструє ситуацію в іншій місцевості — сільськогосподарській монокультурі, де зафіксовано лише 19 видів метеликів. За словами авторки, слухач має не просто почути, а відчути масштаб біорізноманіття… або його втрату.

Отже, мета британки – привернути увагу до стрімкого зникнення видів, про яке наука попереджає, але не завжди може “донести до серця”.

Метелики є не лише важливою ланкою в харчовому ланцюгу для кажанів, сов та птахів, а й нічними запилювачами. Але через зміну клімату, використання пестицидів і втрату середовища проживання їхні популяції стрімко скорочуються.

Проєкт підтримали Oxford Contemporary Music і вчені з Центру екології та гідрології Великої Британії. Вілсон зазначила, що саме музика дозволила наочно (чи радше — “на слух”) донести важливість проблеми: “Науковці роками намагаються пояснити, наскільки критичне зменшення популяцій метеликів, але сухі цифри не чіпляють. А музика — може”.

Як розповідало BitukMedia, 28-річний американець Ной Джоллі із Нью-Йорка зміг створити музику за допомогою кімнатної рослини. Він підключив рослину до машини, яка реагувала на електричні імпульси, що випромінює листя та стебло.

Лівою малюєш — геній? Не факт, каже наука

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Фото ілюстративне, Shutterstock

Міф про те, що шульги — природжені митці та винахідники, отримав черговий удар. Нове дослідження американських науковців не знайшло доказів особливої творчої переваги ліворуких. Причини стійкості легенди вони бачать у збігах та стереотипах.

Про це розповідає Phys.

Що спільного між Леонардо да Вінчі, М.К. Ешером і Джимі Гендріксом? Всі троє — творчі особи, які послуговувались лівою рукою. Цей факт роками підживлював популярний міф: шульги — більш креативні. Однак, як виявили дослідники з Корнельського університету (США), цей зв’язок — не більше, ніж приваблива вигадка.

Команда психологів проаналізувала понад століття досліджень на тему зв’язку між ліворукістю і творчим мисленням. У підсумку з’ясувалося: шульги не мають переваг у креативності порівняно з праворукими. Навпаки, у деяких лабораторних тестах правші демонстрували навіть кращі результати.

“Дані не підтверджують перевагу шульг у творчому мисленні”, — заявив професор психології Даніел Касасанто.

У дослідженні враховувалися дані майже 12 тис. людей понад 770 професій. Науковці проаналізували ступінь оригінальності та логічного мислення, які потребують ці професії. Найвищі бали креативності отримали фізики, математики, а також митці. І хоч серед художників і музикантів шульги таки трапляються частіше, в інших творчих галузях — таких як архітектура чи інженерія — ліворукі представлені значно менше.

Можлива причина міфу — рідкість самого явища: лише близько 10% населення є шульгами. Коли рідкісні випадки перетинаються з відомими іменами, наш мозок схильний узагальнювати. Дослідники вважають, що саме завдяки цим кільком прикладам і зберігалася роками “легенда про креативних шульг”.

Ще одна гіпотеза — стереотип “мученика-митця”: шульги частіше мають психологічні труднощі, зокрема депресію та шизофренію, а ці стани теж часто пов’язують із творчістю.

“Коли дивитися на всі професії, а не лише на митців і музикантів, перевага шульг у креативності зникає”, — підсумував Касасанто.

Науковці наголошують: хоч шульги мають особливості мозкової організації, це не робить їх автоматично більш творчими. Творчість — складне явище, яке залежить від багатьох чинників, і рука, що переважає, — лише один із них, та й то не найважливіший.

Отже, шульгами можуть бути як генії, так і звичайні люди — так само, як і правші. І головне джерело творчості — це не рука, якою ми пишемо, а наш мозок, досвід та уява.

Як розповідало BitukMedia, у новому дослідженні вчені розвіяли популярний міф про те, що для формування нової звички потрібно повторювати ті самі дії 21 день поспіль.

Равлики у стресі: вчені довели, що безхребетні теж можуть тривожитися

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Ставковий равлик (Lymnaea stagnalis)

Тривожність — не винятково людська емоція. Равлики теж знають, що це таке — такого несподіваного висновку дійшли італійські науковці. Нове дослідження підтверджує: навіть безхребетні, зокрема ставковики, виявляють поведінку, схожу на тривожну, і реагують на неї як ссавці — аж до впливу заспокійливих препаратів.

Про це розповідає Phys.

Дослідники з Університету Модени та Реджо-Емілії разом із колегами вперше підтвердили, що звичайний ставковик або ставковий равлик (Lymnaea stagnalis) здатен відчувати тривожність — емоційний стан, що раніше вважався властивим лише для хребетних.

Фахівці провели кілька експериментів, в ході яких поміщали черевоногих молюсків у воду, де раніше плавали хижі риби (природні вороги равликів). Вони спостерігали за змінами у поведінці равликів та навіть намагалися “заспокоїти” їх ліками від тривожності.

Науковці побачили, що ставковики демонстрували стійкі поведінкові реакції: частіше спливали на поверхню по повітря і, схоже, їм знадобилося більше часу, щоб перевернутися у вертикальне положення. Це свідчить про те, що вони передбачали загрозу, пов’язану з рибою, навіть якщо риби насправді не було. Навіть після того, як “загрозу” було усунуто, тривожні реакції зберігалися, що, на думку авторів, свідчить не про умовний рефлекс, а про стан, подібний до тривожного.

Цікаво, що у “стресовому” стані равлики краще засвоювали нову інформацію. Зокрема, після експозиції до води з хижаком вони краще запам’ятовували, як дихати, використовуючи поверхневе повітря. Ще більше — у поєднанні з приємним стимулом (наприклад, шматочком моркви) ті самі “стресовані” равлики починали асоціювати приємне з небезпекою, тобто демонстрували складніший тип навчання — конфігуративний.

Далі дослідники вирішили випробувати на тривожних ставковиках відомий препарат — алпразолам (відомий як діюча речовина препарату “Ксанакс”).
Після 15-хвилинного впливу препарату в концентрації 0,1 мікромоль рівень тривожної поведінки знизився. Водночас спостерігалася знайома побічна дія: втрата здатності до запам’ятовування нової інформації на кілька годин після прийому препарату — ефект, раніше виявлений у хребетних.

Чому це важливо. Вперше в історії побачили, що навіть прості молюски мають поведінкові прояви тривожності, а також схожі з хребетними біологічні механізми її регуляції. Це означає, що основи тривожності могли сформуватися значно раніше в ході еволюції, ніж вважалося раніше.

“Наше дослідження відкриває нові горизонти для фармакології тривожних розладів, — йдеться у висновках авторів. — Простий організм, як-от ставковик, може стати надійною моделлю для вивчення тривожних станів та тестування нових ліків”.

Як розповідало BitukMedia, нове дослідження свідчить про наявність у кішок 276 різних виразів їхніх котячих морд. Серед них навіть “усмішка Чеширського кота” знайшлася і не одна. Протягом року дослідники спостерігали за 53 котами у тематичному кафе Лос-Анджелеса.

Джеррі проти кришечок: такса йде на рекорд (ВІДЕО)

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Фото - Книга рекордів Гіннеса

Чотирилапий Джеррі зі США довів: аби надихати світ, не обов’язково вміти говорити. Маленький такса перетворив гру з пластиковими пляшками на унікальну суперсилу – і став рекордсменом Гіннеса.

Про це розповідає сайт Книги рекордів.

У штаті Техас з’явився новий зірковий пес — чотирирічний “сосисочка” на ім’я Джеррі. Його пристрасть до відкручування кришечок із пластикових пляшок не лише здивувала господарів, а й принесла йому офіційне визнання. Джеррі встановив світовий рекорд Гіннеса, відкрутивши 11 кришечок за одну хвилину — і зробив це на власний день народження, 22 червня.

“Ми не проводили жодних тренувань. Це просто його вроджений талант — він обожнює відкручувати пляшки щоразу, як ми їх йому даємо”, — розповідає господиня песика Сатья Прія Ісваран . За її словами, усе почалося як звичайна гра, але швидко перетворилося на улюблену розвагу Джеррі. Із кожною новою пляшкою він ставав усе вправнішим.

У родині навіть почали збирати пластикові пляшки спеціально для Джеррі, щоб той мав більше “завдань”. Бо ж для нього це – не просто гра, а справжнє досягнення. “Йому потрібні виклики. Він дуже зосереджений і завжди старається на всі сто”, — додає Сатья.

Відео з рекордною спробою, де Джеррі активно працює хвостиком під оплески глядачів, швидко стало популярним. Його власниця зізнається: завжди мріяла мати пса, і Джеррі став для родини справжнім щастям. А момент встановлення рекорду – емоційною вершиною їхньої історії.

“Це навіть більше, ніж здійснення мрії. Ми щасливі, що змогли поділитися цим із усім світом. Кожен з нас має щось унікальне, чим може надихати інших”, — каже американка.

В Книзі рекордів є ще один хвостатий “екоактивіст”: пес на ім’я Таббі прославився як найзавзятіший утилізатор пластикових пляшок. Схоже, якби Джеррі й Таббі зустрілися — стали б друзями на все життя.

Мораль історії? Навіть найкоротші лапки здатні на великі вчинки.

Як розповідало BitukMedia, у німецькому Дортмунді зібралися понад сотня пухнастих учасників, аби довести: собаки не лише найкращі друзі людини, а й чемпіони з дисципліни! Під час веселого ярмарку Dogs and Fun Fair одразу 122 собаки сіли за командою одночасно — і потрапили до Книги рекордів Гіннеса.

Жінка народила доньку просто в авто дорогою до пологового, а патрульні стали її охоронцями (ВІДЕО)

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Фото - з відкритих джерел

Просто посеред ночі в Києві одна українська родина стала більшою на ще одне серденько. Пологи в жінки почалися просто в салоні автомобіля Skoda, яким керував її чоловік. Розгублений, але рішучий майбутній тато звернувся до патрульної поліції з проханням супроводити їх до найближчого пологового.

Про це повідомили в Патрульній поліції.

Інспектори Ярослав Костик та Юрій Максименко миттєво відреагували, увімкнули проблискові маячки й супроводили сім’ю.

Але доля вирішила додати цій історії особливого драматизму: дівчинка з’явилася на світ просто в дорозі.

Патрульні допомогли безпечно доправити породіллю з немовлям до медзакладу. Жінку з дитиною передали медикам пологового будинку. 

“Дякуємо інспекторам за своєчасну допомогу. Вітаємо щасливу родину з поповненням! Бажаємо матусі й донечці міцного здоров’я та мирного неба”‚ — написали в Патрульній поліції.

Як розповідало BitukMedia, співробітнику Патрульної поліції у Сумах Дмитру Зуєнку довелося асестувати під час пологів. 33-річна місцева породілля не підпускала до себе лікарів. Тож коп посприяв народженню здорової дівчинки.

Культовий кінореквізит — за ціною витвору мистецтва: санчата підкорюють аукціон

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Фрагмент зі стрічки "Громадянин Кейн" (1941). Фото - Getty Images

Знаковий реквізит в історії в історії Голлівуду, дерев’яні санчата Rosebud з фільму Орсона Веллса “Громадянин Кейн”, пішов з молотка за рекордні $14,75 млн. Це — друга за вартістю кінореліквія, коли-небудь продана з аукціону.

Про це повідомляє портал UPI з посиланням на сайт американського аукціонного дому Heritage Auctions.

Йдеться про санчата, які стали ключовим символом загадковості та ностальгії у стрічці 1941 року.

Санчата, одні з трьох, що збереглися, вважалися втраченими, поки у 1984 році їх не врятував від знищення режисер “Ґремлінів” Джо Данте. Під час зйомок фільму “Дослідники” (Explorers) на території старої студії RKO Pictures (саме там свого часу створили “Громадянина Кейна”), працівник студії, знаючи про любов Данте до класичного кіно, запропонував йому забрати реквізит.

“Я був приголомшений… Оскільки я — великий фанат фільму, то відповів: “Так, із радістю їх візьму””, — розповів Данте. У подальших своїх стрічках, зокрема в “Ґремліни-2”, він використав “Роузбад” як “великодку” (“прихованку”) для уважних глядачів.

“”Громадянин Кейн” – можливо, найвидатніший фільм усіх часів, а “Роузбад” — його сюжетне серце. Для режисера володіти таким предметом — це щось особливе”, — зізнався він.

Понад 40 років Данте зберігав знахідку як цінний кінематографічний артефакт. “Я мав за честь оберігати цю частинку кіноісторії десятиліттями. Побачити, як “Роузбад” знаходить новий дім і водночас входить в історію — це водночас сюрреалістично й глибоко зворушливо”, — прокоментував Данте.

Загалом було зроблено кілька копій санчат: їхня точна кількість невідома. Відомо лише, що одні з саней 1982 року за 60,5 тис. доларів придбав режисер Стівен Спілберг, а другі 1996-го за 230 тис. доларів купив анонім. Хто придбав лот зараз – не повідомляють.

Теперішній аукціон відбувся через Heritage Auctions. $14,75 млн – друга за вартістю кінореліквія, коли-небудь продана з аукціону. Вищу ціну за кінореліквію зафіксували лише у 2024 році, коли легендарні рубінові черевички Дороті з “Чарівника країни Оз” були продані за $32,5 млн.

Санчата “Роузбад” стали не лише предметом колекціонування, а й символом впливу кінематографа на культуру та пам’ять поколінь.

Як розповідало BitukMedia, легендарний музичний інструмент з фільму Джеймса Кемерона “Титанік” знайшов нового власника. Скрипка, що звучала у драматичних сценах стрічки, була продана на аукціоні за £54 тис. Її історія тісно переплелася як з кінематографом, так і з реальною трагедією 1912 року.

Попри війну — нове життя: у КиївЗоо народилися пташенята королівського фазана

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Фото - Київський зоологічний парк загальнодержавного значення

Навіть під обстрілами українська природа не припиняє творити дива. У Київському зоопарку радісна звістка — у родині королівських фазанів народились пухнасті пташенята.

Про це повідомляє Київський зоологічний парк загальнодержавного значення на своїй сторінці у Facebook.

Протягом 24 діб полохлива мати мужньо висиджувала свою кладку, незважаючи на гуркіт війни.

Малюкам лише 2 тижні, але вони вже жваво досліджують вольєр. Тепер щасливі батьки разом навчають малюків усіх премудростей пташиного життя.

Аби підтримати здоровий розвиток пташенят, орнітологи КиївЗоо розробили для них спеціальний вітамінний корм із натуральних інгредієнтів — і малеча росте просто на очах.

Незабаром очікують і нове поповнення – ще одна самка висиджує яйця.

Сімейство оселилося у Фруктовому саду зоопарку, і за новим життєвим циклом пернатих можна спостерігати наживо. Кияни та гості міста можуть завітати до зоопарку й познайомитись із чарівною фазанячою родиною.

Як розповідало BitukMedia, косар, священний ібіс, чорний лелека та вінценосний журавель переселились у нову домівку — просторий авіарій, який максимально імітує природні умови проживання птахів. Відтепер гості Київського зоопарку можуть побачити цих пернатих серед зелені, струмків і променів сонця.

Оберіг сімейного щастя: весільний обряд внесли до Нацпереліку нематеріальної культурної спадщини

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Фото - МКСК

Міністерство культури та інформаційної політики України включило весільний обряд “заплітання долі” до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Цей давній обряд, який зберігся переважно у Стрийському районі Львівської області, є символом родинної єдності, поваги до предків і побажання щасливої долі молодятам.

Про це повідомили в МКСК.

Обряд, відомий також як “завивання віночка”, проводиться у передвесільні дні — традиційно в четвер або п’ятницю. У його центрі — магічне плетіння “барвінкової долі” з символічних рослин, пісень і обрядових дій, що мають сакральне значення для майбутнього подружжя. Вважається, що якщо віночок та “доля” будуть зшиті суцільною ниткою без вузлів, шлюб буде спокійним і безконфліктним. Вінок та “долю” плетуть тільки тим, хто вступає у шлюб уперше. 

Ритуал починається зі збирання барвінку — наречена з дружками та наречений з дружбами вирушають у ліс чи на луг, співаючи обрядових пісень. Зібраний барвінок миють (“купають”), сушать, освячують у церкві, а згодом вносять у хату разом з іншими обрядовими символами — весільним короваєм, “колачами”, зерном, медом і солодом.

Ключова роль у церемонії належить батькам нареченої: саме вони розплітають її косу, розчісують волосся, а тоді заплітають наново — вже як дружині, прикрашаючи голову барвінковим віночком. Це символ переходу дівчини до нового соціального статусу.

Кульмінаційним моментом є ритуал “посаду”, що символізує остаточне поєднання двох родів. Він включає викуп “барвінкової долі”, виголошення “прощі” молодими, батьківське благословення та громадське схвалення шлюбу з частуванням гостей (обряд “дарин”).

Нарешті батьки нареченої передають молодим “барвінкову долю” — велику квіткову гірлянду, яку кладуть під іконами або на стіл перед молодятами. До весілля її ховають від чужого ока, а після — зберігають як родинний оберіг на все життя.

У деяких селах вінки для нареченої й нареченого плетуть окремо, у їхніх родинних домівках, після чого об’єднують у спільну “барвінкову долю” — символ єдності двох родів.

За традицією після весілля вінки та барвінкову долю подружжя зберігало все життя як оберіг сімейного щастя.

Внесення цього обряду до Національного переліку — це не лише визнання його унікальної культурної цінності, а й крок до збереження глибоких весільних традицій українського народу для майбутніх поколінь.

Як розповідало BitukMedia, Сокальську сорочку додали до списку нематеріальної культурної спадщини України.

1234...514Page 3 of 514

©Усі права захищено. Копіювання матеріалів сайту лише з дозволу редакції

Рубрики

Видання