Столичні зоозахисники поділились зворушливою історією собачої дружби. Гавкіт однієї тварини допоміг урятувати іншу.
Про це повідомили в Команді порятунку тварин Києва (KARG).
Дві безпритульні собаки зайшли в підвал столичної багатоповерхівки, імовірно, щоб зігрітися. Та в темряві одна з них впала в яму, яку утворили комунікації. Вибратися самостійно вона не могла.
Її подруга не покинула в біді — залишилася поруч і голосно кликала на допомогу. Саме завдяки гавкоту мешканці будинку почули тварин і викликали рятувальників.
“Собаку звільнили, обидві тепер у безпеці. Ще одна історія про те, що справжня відданість не знає кордонів – навіть серед тварин”, – пишуть зооактивісти.
Як розповідало BitukMedia, у ніч проти 10 жовтня столиця України знову зазнала комбінованого удару ракетами та дронами. У Печерському районі Києва через влучання в житловий будинок спалахнула пожежа. Під час ліквідації наслідків вдалося врятувати трьох котів.
Коли більшість людей його віку діляться з правнуками спогадами про молодість, він колише немовля. 93-річний лікар із Мельбурна, фахівець із “здорового старіння” Джон Левін став батьком — і не збирається зупинятися. Подружжя вже планує другу дитину. Як йому вдалося стати найстарішим татом Австралії?
У Мельбурні (Австралія) 93-річний лікар Джон Левін, фахівець з геронтології та здорового старіння, став батьком сина. Разом із дружиною, 37-річною лікаркою Ян’їн Лу, вони виховують хлопчика на ім’я Геббі, народженого у лютому 2024 року.
Для Левіна це вже друга родина: із першою дружиною Веронікою він прожив 57 років, мав трьох дітей, але один з його синів помер торік у віці 65 років.
Після смерті дружини лікар вирішив вивчати китайську мову — і закохався у свою викладачку. У 2014 році пара з різницею у віці в понад пів століття побралася в Лас-Вегасі.
Після складного процесу ЕКЗ і донорського запліднення подружжя нарешті пізнало батьківство. “Це було неймовірно, – зізнається Левін. – Я хочу бути поруч, коли Геббі святкуватиме свій 21-й день народження. А ще — провести його через бар-міцву (єврейський обряд повноліття у 13 років, – ред.)”.
Попри вік, лікар почувається чудово. Протягом трьох десятиліть він дотримується власної системи “молодості”: не палить, не п’є, не снідає до полудня, регулярно ходить у спортзал і приймає гормон росту.
Його дружина Ян’їн каже, що рішення стати мамою прийшло під час пандемії, коли життя зупинилося. “Ми запитали себе: ким хочемо бути через 10 років? І я зрозуміла — хочу мати частинку його в собі. Це наш вибір, і він робить нас щасливими”, – каже жінка.
Пара вже думає про другу дитину — цього разу доньку. Ян’їн додає, що готова виховувати дітей самостійно, якщо доведеться. “Сучасні родини бувають різні. Якщо іншим це вдається — вдасться і мені”, – ділиться Ян’їн.
Попри різницю у віці в 56 років жінка запевняє, що їхній союз не має нічого спільного з вигодою і грошима: коли вони познайомилися, Левін був банкрутом. Нині їх підтримує велика родина лікаря — у нього двоє дітей, десятеро онуків і правнучка.
Як розповідало BitukMedia, 63-річна жінка стала найстаршою мамою Італії – ЕКЗ їй провели у Києві під обстрілами.
Вона шорстка, асиметрична й зовсім не схожа на звичну чашку. Але саме в цьому її сила. Австралійський бренд Tetley Tea запустив кампанію The Uncomfortable Cup(“Незручна чашка”), щоб через дизайн і дотик навчити людей розпізнавати симптоми раку грудей і не боятися говорити про нього вголос.
У жовтні, під час Місяця обізнаності про рак грудей, бренд чаю Tetley Tea Australia спільно з Breast Cancer Network Australia (BCNA) та креативною агенцією Showpony запустили національну кампанію “Незручна чашка” (The Uncomfortable Cup). Її мета — підняти рівень поінформованості про рак грудей і заохотити людей говорити про нього відкрито.
В центрі кампанії — серія унікальних керамічних чашок ручної роботи. Кожна має тактильні елементи, що символізують різні можливі прояви хвороби — ущільнення, зміни текстури чи форми. Такі чашки покликані не лише привернути увагу, а й навчити розпізнавати перші симптоми раку грудей та спонукати до самообстеження.
“Ми знаємо, що розмови про рак грудей можуть бути ніяковими чи навіть лякати. Але нашою метою було буквально “викласти цю тему на стіл” — із розумінням, емпатією та щирістю”, — каже Дів’я Шрівастава, директорка з маркетингу та інновацій Tetley ANZ.
Кампанія розгортається по всій країні — у цифрових медіа, зовнішній рекламі, соцмережах і на спеціальному сайті. Найактивніша фаза припадає на жовтень, коли “незручні чашки” офіційно з’являються в публічному просторі.
Креативний директор Showpony Нік Маумілл пояснює: “Ми хотіли створити щось просте, але змістовне. Звичайна чашка може стати приводом для важливої розмови. І саме ці “незручні” деталі роблять її потужним символом”.
У Breast Cancer Network Australia переконані: така ініціатива — саме те, чого бракує суспільству. “Незручна чашка” — це не просто предмет. Це нагадування про важливість раннього виявлення і водночас спосіб зробити тему менш страшною для обговорення”, — зазначила директорка з бренду та комунікацій BCNA Рейчел Карр. — “Чим більше ми говоримо, тим менше залишається страху. І тим більше шансів, що хтось вчасно звернеться по допомогу”.
За статистикою Breast Cancer Trials, в Австралії щодня 58 людей дізнаються про діагноз “рак грудей”. І кожна розмова, навіть незручна, може стати кроком до порятунку життя.
Рак молочної залози – найпоширеніший вид раку в жінок по всьому світу. В Україні щорічно реєструють майже 14 тис. випадків захворювань у жінок і приблизно 100 випадків серед чоловіків.
За даними ВООЗ, кількість випадків раку молочної залози й смерті від нього значно зросте до 2050 року. Передбачуване зростання кількості випадків раку молочної залози пов’язане зі зростанням і старінням населення, поліпшенням методів діагностики й поширеністю відомих фактів ризику.
Як розповідало BitukMedia, аби збільшити шанси на виживання пацієнток з раком молочної залози, співробітники Массачусетського технологічного інституту (MIT) розробили портативний ультразвуковий сканер. Він дозволяє виконувати візуалізацію у будь-який час і знаходить пухлини ранніх стадіях.
Тридцять років — і жодної підказки. Щоосені на шпилі головного корпусу Університету Монтани (США) з’являється гарбуз. Хто і як підіймає його на висоту понад 30 метрів — досі загадка, яка хвилює студентів, викладачів і журналістів.
Кожної осені, коли студмістечко Університету Монтани готується до гомкомінгу, святу випускників, на шпилі головної історичної будівлі знову з’являється гарбуз.
Ця традиція бере початок із 1995 року: саме тоді команда Griz Football здобула свій перший національний чемпіонський титул, а на шпилі вперше помітили жовто-гарячий овоч.
Відтоді гарбуз повертається щороку, але авторів містичного “підйому” досі не заскочили на гарячому. За три десятиліття були лише здогадки — і кілька ризикованих спроб повторити легендарне сходження.
Ніхто офіційно не бачив, як це відбувається. Але цього року один із таємничих “альпіністів” анонімно розповів NBC Montana, як гарбуз опиняється на даху.
“Підйом справді страшнуватий. Починаємо з пожежних сходів, потім використовуємо частини годинникового механізму, поки не опиняємось на самому верху. А зелений дах слизький, особливо восени”, — каже він.
За словами джерела, у цій операції задіяна ціла команда — від досвідченого координатора до “спостерігачів” по всьому кампусу, які через рації та чати попереджають про наближення університетської поліції. “Були й арешти, і небезпечні моменти. Університет навіть наймав спеціалістів, щоб ставити гарбуз без ризику для студентів. Але ми, альпіністи, все одно намагаємось бути першими”, — розповів співрозмовник.
За три десятиліття традиція стала символом університету — таємничим, веселим і трохи шаленим. Щороку студенти й викладачі з нетерпінням чекають на “символ осені” — коли на шпилі знову сяє помаранчева куля.
Хто стоїть за цим — не знає ніхто. Але, схоже, для Університету Монтани ця гарбузова легенда вже стала частиною його ДНК. Хай інтрига триває!
Як розповідало BitukMedia, годинникова стрілка вежі Кембриджського університету зникла майже сторіччя тому. І от нарешті повернулася на своє законне місце. її передала донька викрадача, яка після смерті батька виявила незвичайну спадщину. Але ставити крапку в цій історії ще зарано.
Не потрібно мати машину часу, щоб мандрувати у минуле. Достатньо ввести рік народження на сайті What Happened in My Birth Year— і штучний інтелект покаже, чим жив світ тоді, коли ви тільки прийшли в нього.
Ви коли-небудь хотіли дізнатися, які наукові відкриття були зроблені в рік вашого народження, якими книжками тоді зачитувалися? Це і багато іншого можна з’ясувати на сайті What happened in my birth year (“Що сталося в рік мого народження?”).
Проєкт вигадав і створив веб-розробник та блогер Філіп Ленссен у 2010 році. За його задумом, будь-який відвідувач сайту може ознайомитися з короткою хронікою подій, що відбулися в рік народження: від імен нобелівських лауреатів до переліку фільмів, які взяли “Оскар”.
Сайт працює просто: ви вводите свій рік народження — і вам показують історичні факти, інформацію про культуру, науку, політику того часу. Частина контенту береться з Wikipedia — з дотриманням ліцензії Creative Commons, з посиланнями на авторів.
Оформлення сторінки має ефект “тексту, що розгортається” — як ніби ви читаєте історію у часі, а клікабельні підсвічені посилання ведуть на джерела чи за додатковою інформацією.
Навіщо це може бути цікаво:
Для ностальгії: дізнатися, що було у культурі, науці, політиці в рік, коли ви з’явилися на світ.
Для освітніх цілей: легко показати учням контекст історичних подій, що відбувалися в однакову епоху.
Як персоналізований контент: це ніби “власна історія світу” на тлі вашого життя.
Але варто звернути увагу, що айт не завжди дає повну картину — деякі роки подаються поверхово, залежно від доступності історичних джерел.
Ефект повільного “розгортання тексту” іноді сприймають як затримку, але це навмисна стилістична деталь, щоб занурити читача в атмосферу. Подеколи змішані факти й філософські роздуми — інтерпретації, а не просто сухі дати.
Більше ніяких розчарувань на кухні: нова програма на базі штучного інтелекту (ШІ) вміє визначати стиглість авокадо просто за звичайним фото на iPhone. Її творці обіцяють — жодної “каменюки” під ножем і жодного зіпсованого овочу у смітнику.
Дослідники з Університету штату Орегон (OSU) створили програму, яка за допомогою машинного навчання оцінює якість і стиглість авокадо без жодного розрізу чи натискання.
Алгоритм аналізує візуальні деталі з понад 1 400 знімків, зроблених на iPhone, і з точністю до 92% визначає твердість плоду, а з точністю 84% — його свіжість.
На відміну від старіших методів, які вимагали складних ручних налаштувань, нова модель використовує глибинне навчання. Вона “бачить” не лише форму, а й текстуру та навіть просторові патерни на поверхні плоду. “Так ми навчили ШІ автоматично вловлювати ширший спектр інформації — від структури шкірки до найменших змін кольору, — пояснює співавторка дослідження Луяо Ма. — Це зробило оцінку стиглості значно точнішою й надійнішою”.
Авокадо — не лише улюблений суперфуд, а й один із найзатратніших для природи. Для його вирощування потрібно в рази більше води й добрив, ніж для бананів або яблук. Один плід залишає приблизно вдвічі більший вуглецевий слід, ніж банан, і у п’ять разів — ніж яблуко.
До цього додається ще й гора харчових відходів: більшість покупців відкидають перестиглі фрукти, не знаючи, що ті ще цілком придатні до споживання.
“Якщо брати фрукти, авокадо найчастіше викидають через перезрілість. Ми хотіли створити інструмент, який допоможе і споживачам, і продавцям приймати розумні рішення — коли саме використовувати чи продавати плід”, — додає Ма.
Вчені переконані, що технологія працюватиме не лише у лабораторії. Її можна буде використовувати просто у смартфоні, щоб обирати найкращі авокадо в магазині або вдома. Водночас інструмент може допомогти і великим постачальникам — для сортування плодів за ступенем стиглості перед відправленням у торговельні мережі.
“Більш стиглі авокадо можна буде надсилати до ближчих магазинів, а твердіші — транспортувати далі. Це скоротить втрати під час перевезення”, — зазначають автори розробки.
“Авокадо — лише старт. Таку технологію можна застосувати для будь-яких фруктів чи овочів, щоб скоротити харчові відходи і допомогти людям робити кращий вибір”, – каже Луяо Ма.
До речі, зізнається дослідниця, вибір саме авокадо був не лише науковим, а й особистим: вона — віддана фанатка авокадо-тостів.
Науковий факт дня від BitukMedia:
🥑 Авокадо — це фрукт, а не овоч! Так-так, попри те, що ми додаємо його в салати й тости, ботаніки вважають авокадо односім’яною ягодою.
Чому? Бо росте на дереві, має м’якоть і кісточку всередині — усе як у персика чи манго. А от овочами вважають їстівні частини рослин — стебла, коріння або листя (як морква чи салат). Тож коли наступного разу намащуватимеш тост із авокадо — знай: ти їси фрукт!
Як розповідало BitukMedia, найбільша мережа британських супермаркетів Tesco почала робити лазерні гравіювання на шкірці авокадо, які надходять у продаж. Таким чином хочуть зменшити кількість наліпок зі штрихкодом та упаковок і, як наслідок, кількість пластикових відходів.
Звичайна дитяча прогулянка ледь не закінчилася трагедією. 10-річний Андрійко з Коростеня впав і забив ногу, а вже за кілька днів опинився в реанімації на межі життя і смерті. Майже два місяці за життя хлопчика боролися лікарі з трьох міст — Коростеня, Житомира та Києва.
Про це повідомили в Міністерстві охорони здоров’я.
І врятували його завдяки новітнім технологіям і спільній роботі медичних команд.
Те, що почалося як звичайний забій, спричинило важкі ускладнення, сепсис і двобічне ураження легень. Під час прогулянки з друзями Андрійко невдало впав і вдарився ногою. Спершу не зважив, але вже наступного дня біль посилився, а згодом — з’явився навіть у грудях.
Місцеві лікарі оглянули хлопчика, та його стан швидко погіршувався. Стало важко дихати. Дитину терміново перевезли до Житомирської обласної дитячої лікарні, де її підключили до апарата штучної вентиляції легень.
Діагноз шокував навіть медиків. Лікарі виявили: у хлопчика — важке двобічне ураження легень на тлі остеомієліту (запалення кістки), що виник через травму. Запалення поширилось по всьому організму, спричинивши сепсис і гострий респіраторний дистрес-синдром — стан, коли легені перестають постачати кисень до крові.
Навіть апарат ШВЛ вже не справлявся. Тоді житомирські медики викликали на допомогу колег із Києва — виїзну бригаду ЕКМО з Національної дитячої спеціалізованої лікарні “Охматдит”.
“Дитина була у вкрай тяжкому стані, легені не справлялися. Єдиним шансом стабілізувати стан і врятувати життя було підключення до апарата екстракорпоральної мембранної терапії — ЕКМО”, — пояснив завідувач профільного відділення “Охматдиту” Станіслав Школьний. Цей апарат тимчасово бере на себе функції легень або серця, дозволяючи організму відновитися. Саме це дало шанс Андрійкові.
У реанімації “Охматдиту” хлопчик перебував на ЕКМО два тижні. Легені поступово відновлювались, і медики почали ранню реабілітацію. Згодом Андрійко почав дихати самостійно.
Після стабілізації його перевели до відділення гнійної хірургії, де провели ще дві операції: пункцію й санацію кульшового суглоба та дренування інфікованої гематоми стегна. Потім — курс лікування й реабілітації.
Сьогодні Андрійко знову вдома. Хлопчик поступово відновлюється після важкої хвороби й мріє повернутися до активного життя. Його рятівники — медики з Коростеня, Житомира й Києва — кажуть: цей випадок довів, наскільки важливо не ігнорувати навіть, здавалось би, незначні травми.
Як розповідало BitukMedia, звичайне купання в озері закінчилося для 17-річної Анастасії з Тернополя боротьбою за життя. Після того, як дівчина випадково ковтнула воду, її організм уразила смертельно небезпечна бактерія — лептоспіра. У поєднанні з двома вірусними інфекціями це спричинило критичне ураження печінки.
Містечко Радікондолі у серці Тоскани — це ніби листівка, що ожила: пагорби, виноградники, кам’яні вулички. Але за цією ідилією ховається чимала проблема — люди звідси тікають. Щоб урятувати поселення від зникнення, влада вирішила вдатися до радикального кроку: платити тим, хто сюди переїде. Чи зможуть гроші повернути життя у середньовічну Італію?
До 20 тис. євро (приблизно 23 тис. доларів) готове заплатити італійське містечко Радікондолі, розташоване серед мальовничих тосканських пагорбів неподалік Сієни, кожному, хто вирішить оселитися тут. Ще 6 тис. євро місцева влада компенсує на побутові витрати — опалення або транспорт.
Поселення, яке колись налічувало понад 3 тис. мешканців, зменшилось до 966. Із 450 будинків приблизно сотня стоять пустками. Тому у 2023 році мер Франческо Гуаргуаліні запустив програму “житлового відродження”, щоб повернути сюди життя.
“Ми не продаємо будинки за один євро, як це роблять в інших регіонах Італії. Наші оселі мають реальну цінність. Але ми готові допомогти тим, хто хоче тут жити — створювати громаду, а не просто інвестувати в нерухомість”, – пояснює мер.
Отож, як працює програма. У 2025 році Радікондолі розширило умови: тепер компенсацію можуть отримати не лише покупці, а й орендарі. Місцева рада готова оплатити половину оренди житла протягом перших двох років.
Бюджет програми цього року — понад 400 тис. євро. Вона охоплює також стипендії для студентів, компенсацію вартості громадського транспорту й навіть підтримку тих, хто встановлює “зелену” енергетику. Щоб отримати бонус, треба прожити в селі не менше 10 років, якщо купуєте будинок, або 4 роки, якщо орендуєте.
У центрі Радікондолі продаються невеликі квартири на одну-дві спальні, з автентичними балками й кам’яними стінами. На околицях — старовинні фермерські садиби серед оливкових гаїв і виноградників.
Ціни – від 50 тис. євро за невелике помешкання до 100 тис. і більше за просторі садиби. Частину можна купити фактично за 30–35 тисяч доларів, якщо використати повний грант. Для орендарів ситуація ще приємніша: замість стандартних 400 євро на місяць платитимуть лише 200.
За два роки дії програми Радікондолі вже продало 23 будинки й прийняло близько 60 нових жителів — здебільшого італійців, але є й кілька бельгійців. “Ми хочемо збільшити населення хоча б до тисячі осіб”, – каже мер.
Особливо вітають тих, хто планує перетворити старі будинки на туристичні садиби чи еко-хостели. Для таких передбачено додаткові кредити та гранти на ремонт.
Радікондолі знаходиться лише за 40 хвилин від Сієни і трохи більше години – від Флоренції. Попри спокійний ритм, воно має всі принади регіону: вино, оливкову олію, локальні делікатеси.
Тут діють ремісничі майстерні, музеї, проводяться фольклорні фестивалі, кінні тури, веломаршрути й гастрономічні свята. А ще село забезпечується геотермальною енергією і навіть отримує за це роялті від національної енергокомпанії.
“Наше містечко зелене, безпечне і багате на енергію життя, — каже Гуаргуаліні. — Ми не хочемо, щоб Радікондолі стало музеєм. Ми хочемо, щоб тут знову сміялися діти, щоб відкривалися кав’ярні, щоб дим здіймався із коминів”.
Чи повернуть гроші італійським селам молодість — питання відкрите. Але для тих, хто мріє про життя серед тосканських пагорбів, це — шанс, який буває раз у житті, пише видання.
Як розповідало BitukMedia, в Іспанії за ціною квартири в Барселоні продають село Сальто-де-Кастро. Тут 44 будинки, хостел, бар та навіть басейн. От тільки населений пункт стоїть пусткою з 1989 року.
Український підручник, створений під час війни, підкорив журі найпрестижнішої освітньої премії Європи. 15 жовтня 2025 року на Франкфуртському книжковому ярмарку оголосили переможців премії Best European Learning Materials Award (BELMA). “Хімія. 7 клас” видавництва “Ранок” здобула срібло.
Український підручник “Хімія” для 7 класу, виданий харківським видавництвом “Ранок”, здобув срібну нагороду, ставши одним із найкращих навчальних видань Європи серед 42 номінантів із 23 країн.
У своїй категорії підручник конкурував із навчальними матеріалами провідних видавництв Данії, Норвегії, Німеччини, Іспанії, Італії, Польщі, Сербії, Португалії, Литви, Швеції та навіть Фарерських островів.
Це друга поспіль перемога для українського “Ранку”: торік їхній підручник з німецької мови для 2 класу отримав золото BELMA.
Цьогоріч премія відзначає 15-річчя, і на церемонії у Франкфурті відзнаки вручали у чотирьох категоріях — від матеріалів для дошкільнят до підручників для студентів.
Журі BELMA, до складу якого входять вісім міжнародних експертів з освіти та видавничої справи, високо оцінили роботу українських авторів Олексія Григоровича (кандидата хімічних наук, відмінника освіти України) та Олександра Недоруба.
Підручник і повний навчальний комплект (зошит, методичний посібник і цифровий додаток із відео та тестами) вирізняються:
Чіткою логікою і структурою — відповідає українській навчальній програмі, веде учня “крок за кроком”;
Практичністю — містить дослідницькі завдання, STEM-проєкти та експерименти з підручних матеріалів;
Інноваційністю — знання подано через діалоги юних хіміків, що створює ефект живого навчання;
Сучасною візуалізацією — інфографіки й ілюстрації дають змогу “побачити” хімію навіть у школах без лабораторій;
Мультимедійною підтримкою — інтерактивні завдання доступні на платформі iZZi;
Комплексністю — особливо сильний методичний посібник для вчителів із планами уроків і порадами.
“Видання поєднує традиційні та сучасні методи навчання. Завдяки простим поясненням хімічних явищ, яскравим інфографікам та цікавим дослідам, він допомагає учням зрозуміти й застосовувати знання у реальних життєвих ситуаціях. Потрапляння цього підручника до короткого списку — вагоме визнання якості та інноваційності роботи команди”, — наголосила голова журі BELMA Діана Калі.
Отримуючи нагороду, генеральний директор видавництва Віктор Круглов подякував експертам і наголосив, що цей успіх — результат роботи в екстремальних умовах війни. “Ця нагорода — символ стійкості українських педагогів. Ми хотіли зробити підручник живим і зрозумілим, навіть попри тривоги й нестабільність. Радію, що хімія з України звучить у міжнародному просторі”, – заявив він.
Автор підручника Олексій Григорович додав: “Радію, що український підручник з хімії звучить у міжнародному просторі. Під час війни працювати доводилося в умовах постійних тривог і нестабільності. Проте саме це надихало нас зробити підручник якомога кращим — як символ стійкості й розвитку української освіти”.
Як зазначають у видавництві, українські автори зробили хімію “живою” — через діалоги двох юних хіміків, які ставлять запитання, сперечаються, експериментують. Кожен розділ має дослідницькі завдання та STEM-проєкти — від побутових експериментів до екологічних і мистецьких. Матеріал подано на прикладах із життя — від косметики й харчів до енергетики та екології, що робить предмет близьким і зрозумілим кожному школяру.
Best European Learning Materials Award (BELMA) — одна з найпрестижніших освітніх нагород Європи, започаткована у 2009 році. За престижністю ця нагорода прирівнюється до Пулітцерівської премії в журналістиці, Букерівської — в літературі та Оскара в кіномистецтві.
У 2025 році на конкурс подали 68 підручників із 33 європейських видавництв — від абеток до навчальних ігор. Організаторами є European Educational Publishers Group, Франкфуртський книжковий ярмарок та IARTEM— Міжнародна асоціація досліджень підручників і освітніх медіа.
Перемога у BELMA-2025 є черговим доказом високого рівня української освіти та видавничої справи. Діана Калі це підкреслила:
“Українська освіта поступово інтегрується у європейський освітній простір, все більше відповідає нашим стандартам. Тож спільнота педагогів та видавців України може пишатися власним рівнем та здобутками”, – підкреслила Діана Калі.
Як розповідало BitukMedia, вчитель з Дніпра створив альтернативний підручник з історії України для п’ятикласників.
Вперше в західних областях України пацієнту видалили тромби з легеневої артерії без відкритої операції. Новий метод, який називається ендоваскулярна тромбаспірація, застосували у Лікарні Святого Пантелеймона Першого медоб’єднання Львова. І саме він врятував життя 70-річному львів’янину.
Пацієнт – пан Тарас, колишній спортсмен, який після інсульту знову повернувся до активного життя. Нещодавно чоловік відчув раптову задишку. “Я бігав, займався спортивною ходьбою — по кілька кілометрів щодня. Аж раптом два тижні тому почав задихатися. Не міг зрозуміти, що сталося”, — згадує він.
Сімейна лікарка запідозрила тромбоемболію легеневої артерії (ТЕЛА) – закупорку судин легень тромбами, яка часто призводить до миттєвої смерті. Швидка доправила пацієнта до Лікарні Святого Пантелеймона, де комп’ютерна томографія підтвердила небезпечний діагноз. “У пана Тараса був блискавичний розвиток патології, що у багатьох випадках закінчується смертю за лічені хвилини”, – кажуть у лікарні.
Єдиним шансом на порятунок стало ендоваскулярне втручання — через судину під контролем рентгену. Команда інтервенційних кардіологів, анестезіологів і реаніматологів виконала тромбаспірацію. Це сучасне малоінвазивне втручання, яке дозволяє механічно видалити тромб без відкритої операції. Цей метод лікарі Першого медичного об’єднання Львова опанували під час міжнародного конгресу інтервенційних радіологів у Барселоні і застосовували вперше.
“Перше, що я запитав під час операції: “А чи буду я жити?” Лікарі відповіли: “Будете!” І вже на столі я відчув неймовірне полегшення — вперше за багато днів вдихнув на повні груди. Мене буквально дістали з того світу”, — каже пан Тарас.
Через кілька днів після процедури чоловіка виписали додому — без жодних скарг. І він уже планує повернутися до занять спортом.
Тим часом у Львові, крім пана Тараса, є вже другий рятований методом тромбаспірації пацієнт. Ним став військовий із мінно-вибуховою травмою, в якого тромбоемболія виникла просто під час лікування у відділенні. Тож потрібну допомогу він отримав миттєво.
“Це перші успішні тромбаспірації при ТЕЛА, виконані у нашому медоб’єднанні. Ми довели, що Львів має не лише серце, яке допомагає, але й серця, які рятують”, — наголошує завідувач відділення кардіології та реперфузійної терапії Центру серця та судин Лікарні Святого Пантелеймона Василь Процько.
Як розповідало BitukMedia, львівські хірурги врятували 63-річного азербайджанця від ампутації ноги.
Шукав наживку для риболовлі, а натрапив на скарб, який здивував навіть археологів. Просто на дачі неподалік Стокгольма чоловік випадково викопав мідний казан із десятками тисяч срібних монет, перлів і прикрас, захованих ще за часів, коли самої столиці Швеції… ще не існувало. Хто і чому закопав це багатство понад 800 років тому?
На околиці Стокгольма — справжня сенсація. Чоловік, який просто копав землю у пошуках дощових черв’яків для риболовлі, натрапив на один із найбільших середньовічних скарбів у Швеції.
У ґрунті біля його літнього будиночка зберігались до 20 тис. срібних монет, перемішаних із перлами, кулонами та срібними перснями. Усе це колись зберігалося в мідному казані, який за століття майже повністю зруйнувався.
“Це, ймовірно, один із найбільших срібних скарбів раннього Середньовіччя, знайдених у Швеції”, – радіє Софія Андерссон, антикварка Стокгольмської адміністративної ради.
Попередній аналіз показав, що більшість монет датуються XII століттям, часом правління короля Кнута Ерікссона (1173–1195). Частину монет прикрашає напис KANUTUS — ім’я короля латиною.
Серед знахідок і справжні артефакти: так звані “єпископські монети”, карбовані не монархом, а впливовими церковними діячами. На них зображено єпископа з посохом — символом духовної влади.
Фото – The Stockholm County Administrative Board
“Це унікальна знахідка — у нас немає жодного іншого середньовічного скарбу, знайденого у межах сучасного Стокгольма. І він, схоже, ще й гігантський!”, — розповіла лін Аннербек, директорка Музею Середньовіччя.
Цікаво, що на момент, коли ці монети карбувалися, Стокгольм ще не існував. Його офіційне заснування відбулося лише у 1252 році.
Історики припускають, що скарб заховали у буремний період кінця XII століття, коли шведи почали освоювати землі Фінляндії. “Це були неспокійні часи, і багато людей ховали своє майно, щоб зберегти його для родини”, — пояснює Аннербек. — “Те, що серед срібла є перли й прикраси, свідчить: це був не просто запас грошей, а чиясь родинна скриня з багатством”.
Тепер скарб досліджують археологи, а про знахідку офіційно повідомили Національну раду спадщини Швеції. Відповідно до закону, держава може викупити скарб у того, хто її знайшов, за винагороду.
Як розповідало BitukMedia, біля берегів Колумбії знайшли скарби корабля, що затонув понад 300 років тому. Вони належать іспанському галеону “Сан-Хосе”. Судно перевозило до 200 тонн золота, срібла та обробленого дорогоцінного каміння. Колумбія мріє перетворити знахідку на музей, але Іспанія вже висуває свої претензії.
Українські полярники радіють товариству. До “Вернадського” повертаються субантарктичні пінгвіни. На острові Галіндез, де розташована станція, їх уже майже 7 тисяч!
Про це НАНЦ розповідає на своїй сторінці у Facebook.
Пінгвіни збираються тут на шлюбний сезон, що триває з антарктичної весни до осені.
“Перші великі групи почали приходити ще в серпні, але коли нас “запаковувало” льодом, то острів порожнів. У вересні присутність пінгвінів була більшою, їхня кількість сягала 5,5 тисяч, однак двічі за місяць вони знову зникали. А от жовтневі обліки свідчать про стабільну наявність цих птахів на Галіндезі. Навіть коли велика частина йде в океан харчуватися – все одно багато лишається на острові. Тож нарешті можемо говорити про повернення”, — зазначила біологиня 30-ї експедиції Зоя Швидка.
За її словами, близько 4 тис. пінгвінів скупчились на дальньому кінці Галіндеза, а ще до 3 тис. розмістилися вузькою смугою вздовж берега від миса Пінгвін-Пойнт аж до будівлі станції. Полярники нагадують, що площа острова приблизно 1 км кв.
Пінгвінам є чим зайнятися на острові. Зараз вони паруються та будують гнізда там, де це вже можливо. За найкращі місця та камінці, звичайно, точаться бійки, – пишуть в НАНЦ.
Всі фото – Зоя Швидка
“Частина гнізд ще під снігом, і їхні власники смішно так дзьобом обскубують сніг довкола в пошуках камінців”, — ділиться Зоя Швидка.
Вже невдовзі пінгвіни відкладатимуть яйця та виводитимуть малят. Українські зимівники обіцяють ділитися своїми спостереженнями і підрахунками з українцями.
Як розповідало BitukMedia, на початку жовтня під час морського виходу біологи 30-ї антарктичної експедиції помітили на крижині… імператорського пінгвіна. Такі гості відвідують острів Галіндез вкрай рідко.
Фото - Northeastern University’s Marine Science Center
Помаранчева, чорна й крапчаста, мов триколірна черепахова кішка, — ця лобстерка чимось нагадує гелловінський ліхтар. Її звуть Джекі, і вона – одна на тридцять мільйонів! Невже її рідкісне забарвлення – просто везіння?
Нову мешканку Морського наукового центру Північно-Східного університету (Northeastern University) у Наганті (США) назвали Джекі — скорочено від Jack O’Lantern (“Джекі-ліхтар”). Її унікальне забарвлення — суміш яскравого помаранчевого, чорного, жовтого та навіть синього біля суглобів.
За словами координаторки освітніх програм Сьєрри Муньйос, це справжня природна загадка: таке поєднання пігментів трапляється в однієї з 30 мільйонів особин!
“Одного дня рибалка Майк Тафтс із Глостера надіслав мені фото цієї дивовижної каліко і запитав, чи є у нас місце для ще однієї рідкісної красуні. Я відповіла: “Авжеж!” – розповідає Муньйос. – Це надзвичайно зворушливий і цінний подарунок для нашої наукової програми”.
Фото – Alyssa Stone/Northeastern University
За словами фахівців, зазвичай лобстери мають зеленувато-коричневе або червонувате забарвлення. Але у каліко хімічна сполука астаксантин, що надає червоного кольору, поєднується з іншими пігментами й білками особливим чином, утворюючи строкатий, “веснянкуватий” малюнок. Додатковий білок крастазіанін, що відповідає за синій відтінок у панцирі, додає Джекі легких блакитних відблисків — саме він робить її сусіда по лабораторії, блакитного лобстера Нептуна, таким кобальтовим.
А це Нептун. Фото – Matthew Modoono/Northeastern University
Ймовірність зустріти Нептуна — лише одна на два мільйони, але Джекі — ще рідкісніша. Тому дослідники жартома називають її “морською суперзіркою”.
Щороку Морський центр, де тепер проживають химерні лобстери, приймає близько 5 тис. відвідувачів — школярів, студентів і учасників наукових програм. Нептун уже має власний контейнер і подорожує на уроки до місцевих шкіл, де діти з захопленням дізнаються про дивовижних морських істот.
“Діти запитують, чи матимуть дитинчата Джекі таке ж забарвлення, — усміхається Муньйос. — Ми поки що не знаємо, адже таких лобстерів надто мало, але колір має генетичну складову — тож можливо”.
Водночас у науковців є гіпотеза, що більшість каліко не доживають до дорослого віку: їхнє яскраве забарвлення може зробити їх надто помітними для хижаків.
Джекі та Нептун живуть у різних акваріумах, адже лобстери схильні відстоювати свою територію від інших особин свого виду. Тому ці двоє ділять простір із іншими морськими істотами, зокрема камбалами та місячними равликами.
А ще ці яскраві мешканці океану можуть виявитися довгожителями. Якщо їм пощастить уникнути хвороб, лобстери можуть доживати до 100 років.
“Наші акваріуми допомагають зробити морський світ ближчим і зрозумілішим для дітей, – каже Муньйос. – Вони пробуджують цікавість і дають змогу торкнутися справжніх наукових відкриттів”.
Як розповідало BitukMedia, у 2024 році надзвичайно рідкісного помаранчевого лобстера помітили у акваріумі одного із супермаркетів в американському місті Нью-Йорк. Йому дали ім’я Клементина та відпустили в океан.
А за рік до цього вамериканському штаті Мен виловили рідкісного омара, який має подвійний колір та ознаки самця і самки. Його жартома назвали на честь музиканта Девіда Бові, який має андрогінний стиль та очі різного кольору.
У Каліфорнії (США) відбулося одне з найочікуваніших осінніх змагань — світовий чемпіонат із зважування гарбузів Safeway World Championship Pumpkin Weigh-off, що традиційно проходить у прибережному містечку Хаф Мун Бей (Half Moon Bay).
Переможцем 2025 року став Брендон Доусон із міста Санта-Роза, чий гігантський гарбуз потягнув на 2 346 фунтів (це понад 1064 кг!). Минулого року фермер посів друге місце, тож цьогорічна перемога стала для нього особливою.
Організатори чемпіонату також пропонують додатковий бонус у $30 000 тому, хто зможе побити світовий рекорд, встановлений у 2023 році фермером Тревісом Гінгером — його гарбуз тоді важив 2 749 фунтів (понад 1,24 тонни).
Цього разу Гінгер також був на чемпіонаті — але вже як глядач “просто повболівати за друзів”. Його цьогорічний гарбуз, який міг би скласти конкуренцію, тріснув ще до фінального зважування.
Традиція зважування гігантських гарбузів у Half Moon Bay бере початок ще з 1974 року. Спершу це була невелика фермерська забава: місцеві жителі змагалися, у кого врожай більший. Але вже за кілька десятиліть чемпіонат Safeway World Championship Pumpkin Weigh-off перетворився на світову подію, куди з’їжджаються учасники з усіх куточків США, Канади та Європи.
Half Moon Bay навіть отримало неофіційне звання “гарбузової столиці світу”. Щороку після зважування тут проходить Pumpkin Festival — вулиці прикрашають гарбузами, місцеві пекарі готують сотні пирогів, а туристи фотографуються з “овочевими велетнями”.
Фермери, які мріють про перемогу, починають підготовку ще з весни: підбирають спеціальне насіння, розраховують температуру ґрунту й навіть контролюють рівень вологості за допомогою сенсорів. Найуспішніші гарбузи можуть рости надесятки кілограмів за день!
У Каліфорнії вирощування гігантських гарбузів стало частиною місцевої культури — символом працьовитості, терпіння й, звісно, здорового фермерського азарту.
Як розповідало BitukMedia, щороку у вересні британські фермери вимірюють свої овочі-велетні. Цьогоріч на чемпіонаті в Молверні встановили одразу сім світових рекордів!
14 м 10 см! На Волині встановили найвищу гойдалку в Україні — справжній витвір народної інженерії та любові до життя. За висотою рекордна волинська атракція перевершила усіх своїх попередників.
Про це повідомила керівниця Національного реєстру рекордів Лана Вєтрова на своїй сторінці у Facebook.
Автори цього дивовижного проєкту — подружжя Юрій та Катерина Веремчуки. Вони збудували гойдалку на території свого сімейного екопарку Persha Hata, що розташований у селі Селець Володимирського району Волинської області.
Висота волинської гойдалки — 14 м 10 см, а зроблена вона цілком із масивних дерев’яних колод. Замість звичайної лави — човник, в якому можна летіти просто у небо.
Фото – Лана Вєтрова
“На цій гойдалці, якщо чимдуж розгойдатися, мабуть, можна торкнутися ногами неба. А руками поколошматити хмаринки”, – пише Лана Вєтрова.
Поруч у контактному зоопарку бігають і пасуться віслюки, поні, вівці, єноти, різні кролики, гуси і ще багато тваринок. Багатьох з них Веремчуки врятували, давши їм другий шанс на життя у затишному екопарку.
Нову волинську гойдалку вже визнано найвищою в Україні — вона обійшла:
гойдалку в етнопарку Гуцул Ленд у Буковелі (8 м 88 см),
у комплексі відпочинку Vdoma на Ужгородщині (9 м 45 см),
та гойдалку в Білоцерківському районі під Києвом (12 м 30 см).
Як розповідало BitukMedia, сім годин, сім хвилин, п’ять кілометрів і понад 2700 повторів однієї з найвиснажливіших вправ у світі – бурпі. Хто з нас міг би витримати таке випробування? Харків’янин Сергій Прескорник — зміг. І встановив два нові рекорди України.
Українська
العربية
简体中文
Nederlands
English
Français
Deutsch
Italiano
Português
Русский
Español
