Понеділок, 6 Квітня, 2026
العربية简体中文NederlandsEnglishFrançaisDeutschItalianoPortuguêsРусскийEspañolУкраїнська
Пошук...
Home Blog Page 24

Бетті Буп, Плуто і Ненсі Дрю: які культові персонажі стали суспільним надбанням у 2026 році

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Фото - Duke University School of Law

З початком 2026 року одразу кілька культових персонажів і творів світової культури офіційно набули статус публічного (суспільного) надбання (public domain) у США. Це означає, що їх можна вільно використовувати, перевидавати, адаптувати та переосмислювати без дозволу правовласників.

Про це розповідає The Verge.

До переліку робіт, що втратили авторсько-правовий захист, увійшли твори, створені у 1930 році (для звукозаписів — у 1925-му). Традиційний список оприлюднив Центр дослідження публічного надбання при юридичній школі Університету Дюка.

Серед найвідоміших —
▪️ Бетті Буп від студії Fleischer Studios — одна з перших анімаційних ікон XX століття (у своїй початковій версії);
▪️ Пес Плуто від студії Disney — у першій появі 1930 року, коли персонаж ще мав ім’я Ровер;
▪️ перші чотири детективи про Ненсі Дрю, починаючи з The Secret of the Old Clock.

Перша поява Плуто в ролі Ровера в короткометражному фільмі 1930 року “Пікнік”.

Також у public domain перейшли:
— роман Вільяма Фолкнера “В свою останню годину” (As I Lay Dying);
— роман Агати Крісті “Убивство в будинку вікарія” (The Murder at the Vicarage Агати Крісті);
— фільм “На Західному фронті без змін” (All Quiet on the Western Front) (1930);
— комедія “Знищувачі тварин” (Animal Crackers) братів Марксів;
— драма з Марлен Дітріх “Блакитний ангел” (The Blue Angel);
— газетний комікс Blondie;
— пісні братів Гершвінів I Got Rhythm та Embraceable You;
— суперхіт ХХ століття Dream a Little Dream of Me;
— запис St. Louis Blues у виконанні Бессі Сміт і Луї Армстронга.

Дослідники наголошують: 1930 рік був особливим для кіно — це період до жорсткого впровадження так званого Кодексу Гейза, який обмежував “аморальний” контент. Саме тому фільми того часу часто містили сміливі сцени, які згодом стали неможливими для Голлівуду.

Водночас експерти застерігають: до публічного надбання (public domain) потрапляють лише оригінальні версії персонажів. Наприклад, Бетті Буп у 1930 році виглядала інакше, ніж у пізніших мультфільмах.

Бетті Буп (Betty Boop) — це культова анімаційна героїня початку ХХ століття, одна з перших справжніх зірок мультфільмів.

Бетті Буп з’явилася у 1930 році в мультфільмах студії Fleischer Studios. Вона — маленька, з великими очима, короткою сукнею та характерним голосом, стилізованим під джазову манеру співу. Образ був натхненний естетикою епохи джазу та флаперів — емансипованих, сміливих жінок 1920–30-х років.

Бетті Буп дебютувала в ролі антропоморфного собаки в мультфільмі Dizzy Dishes. Зображення – Fleischer Studios

Чому вона важлива:

  • 🔹 Один із перших сексуалізованих жіночих образів в анімації — до жорсткої цензури Голлівуду
  • 🔹 Символ свободи, жіночої незалежності та нічного міського життя тієї епохи
  • 🔹 Ікона поп-культури, впізнавана навіть через майже сто років

Цікавий факт:
У своїй першій версії Бетті Буп була… собакою — з довгими “вухами”, які згодом перетворилися на сережки. Саме ця рання версія персонажа тепер перейшла у публічне надбання (public domain).

Пізніші, більш “людські” версії Бетті все ще можуть бути захищені авторським правом — тож тут важлива саме історична деталь.

Перехід цих творів у публічне надбання відкриває нові можливості для митців, видавців, розробників ігор та дослідників культури — від перевидань класики до сміливих сучасних інтерпретацій.

Як розповідало BitukMedia, з початком 2025 року картини мексиканської художниці Фріди Кало та французьких художників Анрі Матісса та Андре Дерена втрачають захист авторських прав і стають суспільним надбанням.

Напередодні Нового року “Культурні сили” ЗСУ презентували нову версію “Щедрика” (ВІДЕО)

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Фото - скрін YouTube

Напередодні Нового року Культурні сили ЗСУ презентували нову версію “Щедрика”. Знайома всьому світу мелодія прозвучала за класичною партитурою Миколи Леонтовича, однак отримала нове, незвичне звучання завдяки дуету саксофона та електробандури.

Про це “Культурні сили” повідомили у своїх соцмережах.

Проєкт отримав назву “Щедрик за Реквіємом” і вийшов напередодні завершення року як символ осмислення українського досвіду війни, втрат і надії. В основі композиції — оригінальна партитура Миколи Леонтовича, яка зберігає впізнавану мелодію, але звучить інакше завдяки поєднанню саксофона та електробандури.

Виконують твір військовослужбовці Культурних сил ЗСУ: головний сержант Іван Ткаленко — ветеран російсько-української війни та бандурист, а також солдат Андрій Мартиненко, відомий під псевдонімом Andrii Barmalii — саксофоніст і композитор, який створює музику під впливом джанглу, джазу, року та хіп-хопу.

Автори проєкту нагадують, що “Щедрик” має унікальну історію міжнародного звучання. У 1919–1924 роках пісня стала ключовим елементом культурної дипломатії Української Народної Республіки: під керівництвом диригента Олександра Кошиця українські музиканти гастролювали країнами Європи та Америки, представляючи світові українську культуру в час, коли держава втратила незалежність.

Саме тоді “Щедрик” перетворився на музичний символ України — композицію, яка говорила від імені країни тоді, коли вона не мала власного голосу на політичній мапі світу. Сьогодні ця історія знову набуває актуальності, але в іншому контексті.

“Саме “Щедрик” показав світові найголовніше — перемогу життя над смертю. І це станеться. Україна буде мирною і незалежною, тому що кожен з нас працює на це. Щоденно, будучи відпочилим чи втомленим, іноді роблячи кроки назад і навіть опускаючи руки, але повертаючись до цієї копіткої праці. Наша віра і надія — це Її майбутнє. Ми переможемо смерть, бо нами рухає життя! Тому в нас усе вийде”, – йдеться у дописі під відео.

Нова версія “Щедрика” поєднує класичну форму з сучасним звучанням і створена як частина мистецької роботи Культурних сил, які залучають музику та мистецтво до підтримки військових і збереження культурної тяглості навіть під час війни.

Як розповідало BitukMedia, мелодія, яка підкорила світ як Carol of the Bells, тепер має й видиму присутність у серці американської музичної еліти. У престижному нью-йоркському концертному залі Карнеґі-Гол з’явилося факсиміле рукопису “Щедрика” Миколи Леонтовича.

Космічне виробництво стає реальністю: Британія тестує фабрику на орбіті

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Фото - Tony Jolliffe/BBC News

Те, що звучить як наукова фантастика, поступово стає реальністю: британська компанія Space Forge успішно запустила в космос мініфабрику та вперше увімкнула її піч, розігрівши її до 1 000 градусів Цельсія. Що і навіщо виготовлятимуть у космосі?

Про це розповідає BBC.

Компанія Space Forge, що базується у Кардіффі, відправила на орбіту фабрику розміром з мікрохвильову піч. Вона призначена для виробництва матеріалів для напівпровідників. Запуск відбувся влітку на ракеті SpaceX.

Команда підтвердила, що піч на борту супутника успішно активувалася й досягла температури близько 1 000°C. Зображення зсередини печі, передані на Землю, показали яскраве світіння плазми — газу, нагрітого до надвисоких температур.

За словами керівниці операцій корисного навантаження Вероніки Вієри, цей момент став “одним із найзахопливіших у житті команди”.

У Space Forge пояснюють: умови в космосі ідеальні для створення напівпровідників. В умовах невагомості атоми матеріалу вибудовуються максимально рівно, а вакуум запобігає потраплянню домішок. Чим чистіший і впорядкованіший напівпровідник, тим ефективніше він працює.

“Ми можемо створювати напівпровідники у космосі до 4 000 разів чистіші, ніж на Землі”, — каже CEO Space Forge Джош Вестерн.

Такі матеріали можуть використовуватися в 5G-інфраструктурі, зарядних станціях для електромобілів, авіації, транспорті та обчислювальних системах.

Наступний крок — запуск більшої орбітальної фабрики, здатної виробляти матеріали одразу для 10 000 чипів. Компанія також тестує технології повернення готової продукції на Землю.

Для цього буде використано спеціальний теплозахисний щит Pridwen, названий на честь легендарного щита короля Артура. Він має захистити апарат під час входження в атмосферу.

Подібні проєкти розробляють й інші компанії — від фармацевтики до створення штучних тканин. “Виробництво в космосі вже відбувається, — зазначає Ліббі Джексон, керівниця космічного напряму Музею науки у Великій Британії. — Поки що в малих масштабах, але саме так відкривається шлях до економічно життєздатних технологій, які можуть принести користь людям на Землі”.

Довгожителька з характером: найстаріша жива кішка у світі відзначила 30-річчя

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Фото - Книга рекордів Гіннеса

У грудні, коли календар і так переповнений святами, є одна дата, яку неможливо оминути: день народження Флоссі — найстарішої живої кішки у світі. 29 грудня вона відзначила 30-річний ювілей, встановивши унікальний рекорд довголіття, гідний Книги рекордів Гіннеса.

Про це розповідає Iflscience.

Флоссі народилася 29 грудня 1995 року і у листопаді 2022-го була офіційно визнана найстарішою живою кішкою у світі за версією Книги рекордів. Тоді їй було майже 27 років.

“Ми були просто приголомшені, коли побачили у ветеринарних документах, що Флоссі вже 27 років”, — розповідала координаторка Cats Protection Наомі Рослінг.

 

 
 
 
 
 
Переглянути цей допис в Instagram
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

Допис, поширений Cats Protection 🐈 (@catsprotection)

Відтоді минуло кілька років, і жодної інформації, яка б свідчила про смерть рекордсменки, не з’являлося. Тож станом на кінець грудня Флоссі офіційно виповнилося 30 років — стільки ж, скільки й її нинішній власниці Вікі Ґрін.

Для порівняння: середня тривалість життя домашніх котів становить близько 14 років, а навіть 20-річні коти вважаються рідкісними довгожителями.

Звісно, вік дається взнаки. Флоссі майже не чує і має проблеми із зором. Утім, це не заважає їй залишатися активною.

“Коли я її всиновила, думала, що їй залишилося лише кілька місяців, — писала Вікі Ґрін у The Guardian. — Але, на мій подив, вона живе зі мною вже понад рік і чудово тримається”.

За словами власниці, Флоссі досі стрибає на диван і меблі, ігноруючи спеціальні сходинки, які для неї придбали. “Я думаю, вона прожила так довго завдяки поєднанню удачі й любові — і від попередніх господарів, і зараз”, — додає Ґрін.

Попри поважний вік, Флоссі не є найстарішою кішкою в історії. Абсолютний рекорд належить кішці на ім’я Creme Puff, яка прожила 38 років і 3 дні.

Її власник Джейк Перрі пояснював довголіття улюблениці розкішним способом життя. Окрім звичайного корму, кішки в його домі отримували домашні сніданки з яєць, індичого бекону, броколі, кави з вершками і раз на два дні кілька крапель червоного вина “для циркуляції крові”.

Наукова спільнота ставиться до такого раціону скептично, але, судячи з рекордів, самі коти не заперечували.

Флоссі ж доводить: іноді для довгого життя достатньо спокою, турботи — і трохи котячої впертості.

Як розповідало BitukMedia, знайдено спосіб привчити кішок до водної терапії без стресу.

Слова як дзеркало епохи: чому “Вистоїмо” стало словом року в Україні

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Зображення - theukrainians.org

Слово “вистоїмо” стало одним із ключових смислових маркерів 2025 року в Україні. Йому присвятили окремий матеріал у The Ukrainians Media — після того, як раніше це ж слово як головне для країни у 2025 році назвав очільник ГУР Кирило Буданов.

У грудні 2025 року The Ukrainians Media опублікували матеріал про слово “вистоїмо”, яке, за задумом проєкту, уособлює національну стійкість, здатність українців триматися й продовжувати боротьбу попри війну та втрати.

Ще раніше, також у грудні 2025 року, це слово публічно назвав Кирило Буданов, визначивши його як головне для України у 2025-му. Таким чином, слово, що виникло з воєнного досвіду, отримало і суспільне, і символічне підтвердження.

За аналогією з практиками словників – Оксфордського та Merriam-Webster – The Ukrainians Media кілька років тому започаткували власну традицію визначення слів року. Водночас український формат принципово відрізняється.

Мета проєкту — не зафіксувати найуживаніше слово, а виокремити ті поняття, які найточніше передають сенси, виклики та внутрішній стан суспільства.

Для цього редакція залучає лідерів думок, експертів та інституції, які пропонують свої слова року та пояснюють вибір.

Які слова формують сенси 2025 року

Серед слів, які фігурують у проєкті:

  • “Вистоїмо” — слово 2025 року від Кирила Буданова, символ національної стійкості у війні.
  • “Відповідальність” — вибір Аспен Інституту Київ, що акцентує на збереженні культури, інституцій та суспільної довіри,
  • “Всупереч” — слово від The Ukrainians, про рух вперед попри обставини,
  • “Стійкість” — не як декларація, а як щоденний виклик.

У The Ukrainians Media наголошують: йдеться не про оптимістичні гасла, а про слова, які фіксують реальний досвід країни.

Вибір слів року в Україні традиційно відображає суспільні процеси. Так, за версіями різних словників та медіа 2024 року неологізмом стала “бусифікація“, а у попередні роки знаковими були слова “кіборги”, “безвіз”, “томос”.

Усі вони фіксували ключові переломні моменти новітньої історії.

Слово “вистоїмо” вписується в цей ряд — як коротка, але містка формула того, що переживає й усвідомлює Україна у 2025 році.

Як розповідало BitukMedia, словник Merriam-Webster приєднався до інших провідних мовних інституцій — Oxford Dictionary, Macquarie, Cambridge Dictionary та Collins, — які у своїх словах року зафіксували суспільні страхи й тривоги, пов’язані з поширенням штучного інтелекту та знеціненням людської креативності.

Кліпни двічі: вчені з’ясували, як очі видають напружене мислення

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Фото - Depositphotos

Коли ми намагаємося розібрати мову в шумі або зосереджено думаємо, наші очі починають поводитися інакше. Нове дослідження показало: у складних моментах мозок буквально “вимикає” кліпання, щоб не втратити важливу інформацію.

Про це розповідає New Atlas.

Дослідники з Університету Конкордія (Канада) виявили, що кліпання очима — це не лише спосіб зволожити рогівку, а й тонкий сигнал роботи мозку. Коли слухати стає важче, наприклад через фоновий шум, люди кліпають рідше, демонструючи підвищену концентрацію та розумове напруження.

У двох експериментах науковці вивчали, як змінюється частота кліпання під час сприйняття мовлення в різних умовах. У дослідженні взяли участь 49 добровольців, які сиділи в тихій лабораторії в Монреалі та слухали речення з різним рівнем шуму. Усі учасники носили окуляри з айтрекінгом: кожне кліпання фіксували з точністю до початку й завершення руху повік.

У першому експерименті 21 учасник слухав 80 речень із різною кількістю фонового шуму за стабільного освітлення. У другому — 28 осіб слухали 120 речень лише за двох рівнів шуму (тихо та голосно), але за різного освітлення: темного, середнього й яскравого.

Результат був чітким: під час активного слухання люди кліпали значно менше, ніж до або після фраз. Найбільше зменшення кліпання фіксували в умовах сильного шуму, коли розуміння мовлення вимагало максимальних зусиль.

Цікаво, що ефект посилювався в дуже яскравому або дуже темному освітленні. За таких умов очі, ймовірно, стають чутливішими до навколишнього середовища, а зменшення кліпання — ще помітнішим.

“Ми не кліпаємо випадково, — пояснює провідна авторка дослідження Пенелопа Купаль. — Коли з’являється важлива інформація, кліпання систематично пригнічується, щоб ми нічого не пропустили”.

Хоча базова частота кліпання суттєво відрізнялася між людьми – від 10 до 70 разів на хвилину – загальна тенденція залишалася сталою: менше кліпання означало більші зусилля мозку.

Науковці зазначають, що кліпання може стати простим і ненав’язливим індикатором когнітивного навантаження — як у лабораторіях, так і в реальному житті. Раніше більшість подібних досліджень зосереджувалася на зміні розміру зіниць, залишаючи кліпання поза увагою.

У майбутньому дослідники планують вивчити, як ці мікропаузи впливають на сприйняття інформації та в який саме момент кліпання може змусити нас “втратити” частину того, що ми бачимо або чуємо.

Як розповідало BitukMedia, еволюція подарувала людям різний колір райдужної оболонки не просто так. За результатами нового дослідження, блакитноокі люди продемонстували кращий зір у темряві, ніж кароокі. Це може бути свідченням того, що світлий колір райдужки закріпився в європейців за можливість краще бачити у сутінках.

“Зниклий” повернувся: вперше за майже 30 років зафіксували суматранського кота

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Фото - соцмережі

Один з найрідкісніших котів планети, якого в Таїланді вважали “ймовірно вимерлим”, вперше за майже 30 років потрапив у кадр. Ба більше — науковці зафіксували самку з дитинчам, що свідчить: вид не просто вижив, а продовжує відтворюватися.

Про це розповідає IFLScience.

Суматранського кота (Prionailurus planiceps) уперше з 1995 року зафіксували на півдні Таїланду. Це сталося завдяки новому підходу до встановлення фотопасток, який застосували науковці з організації Panthera Thailand спільно з Департаментом національних парків, дикої природи та охорони рослин Таїланду.

У 2024 році камери зафіксували 13 появ рідкісного хижака, а у 2025-му — ще 16. Найбільш знаковою стала фотодоказова фіксація самки з кошеням, що підтверджує: популяція в регіоні здатна до розмноження.

Фото – Panthera Thailand

Суматранський або пласкоголовий кіт — невеликий, нічний і надзвичайно потайний хижак, який мешкає в густих заболочених і лісових місцевостях. Саме ці особливості роблять його одним із найскладніших для виявлення видів, навіть за допомогою сучасних технологій.

Раніше фотопастки в регіоні вже встановлювали, однак безрезультатно. Переломним моментом став досвід досліджень кота-рибалки, або віверіна (Prionailurus viverrinus) — близького родича суматранського. Саме він допоміг ученим зрозуміти, де саме розміщувати камери, щоб збільшити шанси на фіксацію тварини.

За словами менеджера природоохоронної програми Panthera Thailand Раттапана Паттанарангсана, ключовим фактором успіху стало правильне обрання локацій, а не кількість обладнання.

У світі, за оцінками, залишилося близько 2 500 пласкоголових котів. Міжнародний союз охорони природи (IUCN) класифікує вид як “такий, що зникає”, тоді як у Таїланді його тривалий час вважали “можливо вимерлим”.

Фото – Panthera Thailand

Очікується, що у 2026 році буде оприлюднено оновлену оцінку IUCN, ініційовану Panthera, з урахуванням нових даних. Науковці наголошують: це відкриття доводить, що повідомлення місцевих мешканців про “втрачені” види не варто ігнорувати.

Як розповідало BitukMedia, у віддалених тропічних лісах Самоа вчені помітили манумеа — одного з найближчих живих родичів дронта (додо), символу вимирання. Це відкриття повертає надію на порятунок виду, який перебуває на межі зникнення.

Верхи на пінгвіні: українські полярники долучилися до важливого дослідження Антарктиди (ВІДЕО)

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Фото - НАНЦ

Пінгвін із GPS-трекером і мінікамерою на спині — це не екзотика і не забаганка вчених. Так науковці збирають ключові докази, які можуть вирішити долю морських заповідників Антарктиди. До цього міжнародного дослідження долучилися й українські полярники.

Про це розповіли в Національному антарктичному науковому центрі.

Норвезькі науковці з Полярного інституту розпочали масштабні спостереження за пінгвінами в Антарктиці в межах проєкту Predator monitoring on the Antarctic Peninsula. Дослідження проводять для Комісії зі збереження морських живих ресурсів Антарктики (CCAMLR), яка розглядає створення нових природоохоронних морських територій.

Антарктичний півострів — один із ключових регіонів для життя морських тварин. Тут зосереджені великі скупчення крилю — основної їжі для китів, пінгвінів і тюленів. Багато з цих районів досі відкриті для судноплавства та іншої людської діяльності, що становить ризик для екосистеми.

Щоб надати таким акваторіям охоронний статус, потрібні наукові докази: що ці місця є життєво важливими для тварин, а не лише зонами їх тимчасового перебування. Саме тому вчені детально вивчають поведінку антарктичних хижаків, використовуючи сучасні цифрові технології.

У цьому сезоні норвезьким дослідникам допомагають українські біологи. Разом вони тимчасово встановлюють на пінгвінів два типи сенсорів.

GPS-трекери фіксують маршрути птахів і глибину їхніх занурень. Пристрої кріплять приблизно на три тижні. Навіть якщо трекер згодом губиться, частина даних встигає потрапити до науковців.

Мінікамери встановлюють лише на одну добу, щоб мінімізувати будь-який вплив на тварин. Відео дозволяє зрозуміти, що саме робить пінгвін — полює, відпочиває чи просто пересувається, а також перевірити коректність даних GPS.

Регіон поблизу “Академіка Вернадського” вважають ключовим для життя та харчування багатьох видів тварин.

На фото, опублікованому полярниками, — один із пінгвінів, за яким ведуть спостереження. Науковці жартома назвали його Пінгвінчуком. Трохи згодом було опубліковано й відео з його “бодікамери”.

“Так-так, це реальне відео з підводного життя пінгвінів. Дружнє попередження: якщо у вас дуже чутливий вестибулярний апарат, краще присісти. Запис дуже динамічний і може трохи “захитати”, – пишуть у НАНЦ.

Важливо: жодних прискорень чи монтажних трюків на відео немає. На ньому зафіксована реальна швидкість руху пінгвінів під водою. Йдеться про субантарктичних пінгвінів — найшвидших серед усіх видів, які можуть розганятися до 36 км/год.

На кадрах добре видно, як пінгвіни полюють на криль, що збивається у щільні скупчення. Подекуди він буквально “згортається” у смугу, в яку птахи влітають на великій швидкості. Видовище виглядає ефектно і водночас показово для науки.

Також на відео можна спостерігати:

  • як пінгвіни випускають повітря з-під пір’я для кращого ковзання у воді;
  • як вони рухаються під водою, махаючи крилами, наче птахи в польоті;
  • як чистять пір’я, перевертаючись з боку на бік — догляд за ним критично важливий для теплоізоляції та швидкості плавання.

У Національному антарктичному науковому центрі наголошують: сенсори не шкодять пінгвінам. Їх встановлюють виключно в період гніздування, коли птахи гарантовано повертаються до своїх гнізд, що дає змогу безпечно зняти обладнання.

Наводять полярники й цікавий факт про датчики. GPS-трекер і камеру закріплюють на спині птаха — вона має велику площу, постійну кривизну й майже не рухається. Завдяки цьому обладнання надійно фіксують спеціальною стрічкою та клеєм. Камеру знімають уже через добу, трекер — приблизно через три тижні, за процедурою, яка не шкодить пір’ю та є повністю безпечною для тварин.

Зібрані дані допоможуть ученим аргументовано довести необхідність захисту антарктичних морських екосистем — попри спротив окремих країн, зокрема росії та Китаю, які виступають проти створення нових заповідних територій.

Іноді саме маршрут одного пінгвіна та кілька хвилин відео можуть стати вагомим аргументом у глобальній боротьбі за збереження Антарктики.

Як розповідало BitukMedia, український криголам “Ноосфера” вперше перетнув полярне коло.

Кава і темний шоколад можуть уповільнювати старіння клітин — але є нюанс

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Фото - з відкритих джерел

Що, якби улюблена філіжанка кави або шматочок темного шоколаду мали не лише смак, а й “омолоджувальний” ефект? Нове дослідження вчених пов’язує одну зі сполук у цих продуктах із повільнішим клітинним старінням — утім, без гучних обіцянок і чарівних рецептів.

Про це пише The Washington Post.

Дослідження, опубліковане цього місяця в журналі Aging, показало: вищий рівень теоброміну в крові пов’язаний із повільнішими темпами клітинного старіння.

Теобромін — це природна хімічна сполука (алкалоїд), яка у великих кількостях міститься в какао, а також у менших — у каві та чаї.

Дослідники аналізували дані 509 жінок із британського проєкту TwinsUK і 1 160 чоловіків і жінок з німецької когорти KORA. Середній вік учасників обох груп становив близько 60 років.

Учені вимірювали рівень теоброміну в крові та порівнювали його з так званими епігенетичним “годинником” — моделями, які оцінюють біологічний вік за молекулярними маркерами в ДНК.

Результат: у людей з вищим рівнем теоброміну два з таких “годинників” показували повільніше старіння клітин.

Чому це не означає “їж шоколад – і молодій”? Автори підкреслюють: дослідження виявило зв’язок, а не прямий причинно-наслідковий ефект. Тобто воно не доводить, що саме шоколад або кава сповільнюють старіння.

Також дослідники не аналізували детально раціон учасників; не відомо, скільки саме шоколаду або кави потрібно було б споживати; дані зібрані в один момент часу, а не в динаміці протягом років.

“Це лише оцінка на конкретний момент, а не вирок чи гарантія”, — пояснює Джордана Белл, професорка епігеноміки з King’s College London та провідна авторка дослідження.

Чому саме теобромін? Команда перевірила й інші речовини з темного шоколаду — зокрема кофеїн. Але зв’язок зі старінням зберігся лише для теоброміну.

Ймовірно, він впливає на активність генів через механізм ДНК-метилювання — своєрідні “хімічні мітки”, які не змінюють сам код ДНК, але впливають на те, як працюють гени.

Водночас вчені не виключають, що роль може відігравати поєднання теоброміну з іншими компонентами шоколаду, зокрема поліфенолами — сполуками з протизапальними властивостями.

Дієтологи наголошують: темний шоколад справді може містити корисні речовини, але його варто споживати помірно.

Фахівці радять:

  • обирати шоколад із вмістом какао 70% і вище;
  • перевіряти склад — какао має бути першим інгредієнтом;
  • уникати шоколаду з маркуванням Dutch-processed, адже він містить менше антиоксидантів;
  • пам’ятати про вміст цукру та можливу наявність важких металів, особливо для дітей і вагітних.

Якщо ж ви не любите шоколад, змушувати себе не варто. Як зазначають експерти, вплив окремих сполук на старіння — лише маленька частина великої картини, де важливіші загальний раціон, рух, сон і рівень стресу.

Як розповідало BitukMedia, американські вчені виявили зв’язок між вживанням кави та здоровим старінням. Улюблений напій мільйонів може бути не лише джерелом енергії. Кава також може збільшувати шанси на імунітет до близько 11 хронічних захворювань. 

Найдавніший мегахижак: вчені переписали історію акул

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Вважається, що стародавній хижак досягав 8 метрів у довжину. Художнє зображення - Pollyanna von Knorring/Swedish Museum of Natural History via AP

Задовго до мегалодона й навіть до появи китів у водах навколо сучасної Австралії панував інший морський монстр. Вчені з’ясували: гігантська акула з сучасної еволюційної лінії з’явилася на планеті на 15 мільйонів років раніше, ніж вважалося досі.

Про це розповідає PHYS.org.

Дослідники вивчали величезні хребці акули, знайдені на узбережжі поблизу міста Дарвін на півночі Австралії. Аналіз показав: вони належали гігантській хижій акулі, яка жила близько 115 мільйонів років тому, у крейдовому періоді — серед морських чудовиськ епохи динозаврів. Результати дослідження опубліковані в журналі Communications Biology.

Наскільки великою вона була? За оцінками вчених, ця акула — представник родини кардіабіодонтид, яка сягала приблизно 8 метрів завдовжки. Для порівняння: сучасна велика біла акула виростає до 6 метрів.

Це робить її найдавнішим відомим мегахижаком серед акул сучасного типу. “Ми знали про гігантських хижих акул крейдового періоду, але ця знахідка відсуває появу справді велетенських форм значно глибше в минуле”, — пояснює Бенджамін Кір, старший куратор палеобіології Шведського музею природничої історії.

Акули існують понад 400 мільйонів років, але предки сучасних акул (так звані ламноподібні) з’явилися близько 135 мільйонів років тому й спершу були невеликими, приблизно метрової довжини.

Те, що вже за 20 мільйонів років вони виросли до гігантських розмірів, стало для науковців несподіванкою.

Скелет акул складається з хряща, а не кістки, тому він майже не зберігається у викопному стані. Найчастіше вчені знаходять лише зуби — акули втрачають їх упродовж усього життя. Хребці ж — надзвичайно цінні, адже саме вони дозволяють оцінити реальні розміри тіла, а не лише силу щелеп.

П’ять хребців діаметром близько 12 см були знайдені ще у 1980–1990-х роках, але довгий час зберігалися в музейних фондах без детального аналізу.

Хребці гігантської ламоподібної акули Дарвіна віком 115 мільйонів років. Фото – Mikael Siversson/Western Australian Museum via AP

Як же виглядав цей мегахижак? За словами дослідників, акула мала вигляд майже як сучасна велика акула, але значно більша. “Це еволюційна модель, яка працює вже понад 115 мільйонів років. Справжня історія успіху природи”, — зазначає Кір.

Вчені вважають, що ці акули вже дуже рано стали вершиною харчового ланцюга в океанах. Тепер подібні знахідки можуть шукати й в інших регіонах світу.

Дослідження давніх екосистем також допомагає зрозуміти, як сучасні види реагують на кліматичні зміни та зникнення біорізноманіття. “Саме тут починається наш сучасний світ. Минуле може підказати, що чекає нас у майбутньому”, — підсумовує дослідник.

Як розповідало BitukMedia, серед вчених досі немає єдиної думки, як виглядав мегалодон, гігантська акула, яка мешкала на Землі 3,6 – 23 млн років тому. Довгий час вважалося, що Odontus megalodon виглядали як великі білі акули, але нове дослідження дає зрозуміти, що це не так.

Сліди минулого: з піску дістали понад 400 старомодних черевиків

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Екоактивісти знайшли на узбережжі Вельса сотні пар вінтажного взуття. Фото - Facebook

Пляжі двох тихих містечок у Вельсі несподівано подарували археологічну загадку. Під час екологічних робіт там виявили сотні старомодних черевиків, які десятиліттями, а можливо, й понад століття, пролежали в піску та між камінням. Знахідка одразу породила дискусії та теорії.

Про це розповідає The Mirror.

Будівельні бригади, які проводили масштабний проєкт з відновлення припливних басейнів, виявили 437 пар і окремих одиниць взуття на узбережжі графства Вейл-оф-Гламорган.

За словами організаторів проєкту, більшість взуття виглядає як черевики “з минулих часів” — переважно чоловічі та дитячі моделі, які не мають нічого спільного з сучасним взуттям.

“Ми поступово дістаємо їх із зон припливних басейнів, де вони були втиснуті в осад або затиснуті між камінням. Скільки саме років вони там пролежали — ми не знаємо”, — повідомили в організації Beach Academy.

Лише в Огморі за один тиждень волонтерам вдалося прибрати близько 200 черевиків — настільки глибоко деякі з них вросли в прибережне середовище.

З вересня проєкт провів 15 сесій очищення, під час яких волонтери видаляють сміття, що накопичувалося в припливних басейнах роками.

Достеменно невідомо, як довго це взуття пробуло серед кам’янистих вирв і як саме воно туди потрапило. На сьогодні є дві головні версії походження.

Перша версія — корабельна аварія XIX століття. Йдеться про судно Frolic, яке близько 150 років тому розбилося об скелі Таскер-Рок. Корабель перевозив вантаж взуття з Італії. Імовірно, черевики потрапили в річку Огмор і з часом знову й знову з’являються на узбережжі через ерозію берегів.

Друга версія — промислове минуле регіону. Брідженд у середині ХХ століття був потужним центром взуттєвого виробництва: щотижня там виготовляли понад 50 тисяч пар. За словами дослідників, непридатні для ремонту черевики могли просто викидати в річку, звідки їх зносило в море.

Тим часом, мережа гуде від припущень. Місцеві жителі активно обговорюють знахідки у соцмережах. Дехто стверджує, що подібне взуття траплялося й раніше, особливо після штормів. Інші звертають увагу, що підошви часто дуже маленькі — ніби дитячі.

Але головне – не загадка. Попри інтерес до походження черевиків, у Beach Academy наголошують: це лише невелика частина проблеми.

За час проєкту з узбережжя вже прибрали понад 12 тисяч одиниць сміття, і, за словами організаторів, це “лише початок”. “Ми хочемо повернути припливні басейни до їхнього природного стану. І нам дуже потрібні нові волонтери”, — зазначили в організації.

Як розповідало BitukMedia, на дивовижну знахідку натрапили археологи на території римського форту Магна на півночі Британії. Йдеться про надзвичайно велике шкіряне взуття. Одразу вісім пар мали довжину понад 30 см, що відповідає сучасному українському 46–47 розміру. Що за велетні носили таке взуття?

Врятувати за 45 хвилин: медики ГУР провели надскладну операцію у відкритому морі

By
Riabchuk Yuliia
-
0

Хірургічна операція без лікарні, операційної й повноцінного обладнання — просто посеред відкритого моря. Саме в таких умовах медики Департаменту активних дій ГУР МОУ врятували важкопораненого українського військового, який певний час пробув у холодній воді.

Про це передає “АрміяInform”.

Пораненого доставили на морську платформу, де його вже чекала хірургічна команда. До моменту евакуації медики заздалегідь прорахували всі дії — зволікати було не можна.

Боєць зазнав мінно-вибухової травми, ампутації, масивної крововтрати, геморагічного шоку та черепно-мозкової травми. Ситуацію ускладнювала загальна гіпотермія — поранений певний час перебував у холодній воді.

“Час накладання турнікетів був пізніший, ніж міг би бути. Через це збільшилась крововтрата, і загальна гіпотермія теж ускладнила становище”, — розповів спеціаліст хірургічної команди з позивним “Точіні”.

Першу допомогу військовому надали бойові медики передових підрозділів — вони зупинили кровотечу та підготували пораненого до евакуації. Один із найскладніших етапів — перевантаження бійця з однієї платформи на іншу — також довелося проводити в морі.

Після цього хірургічна команда взялася за стабілізацію стану та оперативне втручання. “Головне — не лише врятувати життя, а й зберегти максимум функцій для майбутньої реабілітації”, — зазначив один із медиків.

На всю операцію — від реанімаційних заходів до хірургічних маніпуляцій — закладали до години часу. Насправді медики впоралися за 45 хвилин. “Ми закладали час роботи до години з пацієнтом, але справилися швидше”, — розповів учасник операції. Завдяки злагодженим діям команди стан пораненого вдалося стабілізувати.

Нині військовий проходить реабілітацію та вже тренується ходити на протезі.

Для медиків ГУР такі умови роботи — не виняток, а частина служби. Вони готові діяти будь-де: на човні, у гвинтокрилі, в підвалі чи просто неба. “Ми всі підготовлені на одному рівні й можемо заміняти один одного. Думаю, це один із найкращих прикладів такої роботи серед спецслужб у країні”, — підсумував один із лікарів.

Як розповідало BitukMedia, документальний фільм “10 втрачених років”, присвячений багаторічній роботі з повернення українських жінок і дітей із сирійських таборів, вийшов у відкритий доступ. Стрічка розповідає про складну операцію, яку Україна проводила в умовах війни, міжнародних ризиків і терористичної загрози.

На Київщині знайшли собаку, якого родина шукала з серпня

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Фото - соцмережі

У селі Ходосівка на Київщині небайдужі врятували собаку, якого його господарі розшукували з серпня. Чотирилапий злякався обстрілу і втік, його родину знайшли випадково.

Про це розповідає “ШоТам” з посиланням на пост Марії Григоришин у соцмережі Threads.

Тварину помітили на автозаправці — вона тремтіла від холоду та кульгала. За словами Марії, разом з іншими людьми вона доправила пса до ветеринарного стаціонару. Вже дорогою з’ясувалося, що у тварини є родина, яка кілька місяців безуспішно намагалася її знайти.

Собака Вєня зник під час обстрілу Харківського масиву в Києві — тоді він злякався, втік і забіг далеко за місто. Увесь цей час пес жив на заправці, виживаючи самотужки.

Після місяців поневірянь на вулиці собака нарешті повернувся додому — і цього Різдва спить вже не на холодному асфальті, а на власному ліжку.

Ковток замість уколу: як пиво стало вакциною і чому це лякає науковців (ВІДЕО)

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Фото - Getty / Futurism

Американський вірусолог заявив, що створив вакцину, яку можна… випити разом із кухлем пива. Його експеримент вже продемонстрував імунну відповідь, але спричинив серйозні етичні, наукові й суспільні дискусії.

Про це розповідає портал Science News.

Американський вірусолог Кріс Бак, співробітник Національного інституту раку США (NCI), заявив, що створив експериментальну вакцину проти поліомавірусу, яку доставляє в організм у вигляді нефільтрованого пива на основі пивних дріжджів. Ба більше – він уже випробував її на собі і результати спричинили гостру дискусію серед науковців, біоетиків і фахівців з громадського здоров’я.

Бак — не аматор. Він досліджує поліомавіруси понад 15 років і є співавтором відкриття чотирьох із 13 відомих поліомавірусів, які заражають людей.

Що таке поліомавірус — простими словами

Поліомавіруси — це дуже поширена група вірусів, з якими більшість людей стикається ще в дитинстві й навіть про це не знає. У здорової людини вони зазвичай не викликають жодних симптомів і можуть роками перебувати в організмі в “сплячому” стані.

Проблеми починаються тоді, коли імунна система сильно ослаблена — наприклад, після трансплантації органів, під час лікування раку або при тяжких імунних захворюваннях. У таких випадках поліомавіруси можуть “прокинутися” і спричинити серйозні ускладнення: ураження нирок, запалення сечового міхура, у рідкісних випадках — ушкодження нервової системи або розвиток пухлин.

Один із найвідоміших — BK-поліомавірус. Він присутній у більшості людей, але особливо небезпечний для пацієнтів після пересадки нирки: вірус може пошкодити трансплантат і призвести до його відторгнення.

Саме тому лікарі давно шукають вакцину або інший спосіб контролю поліомавірусів — не для масового щеплення всіх людей, а насамперед для захисту тих, чий імунітет не може впоратися сам.

Ідея “пивної вакцини” виникла як побічний напрям основних досліджень — створення ін’єкційної вакцини проти BK-поліомавірусу. Класичний варіант, який виробляється з вірусоподібних частинок і вже показав ефективність у тварин, перебуває на ранніх етапах розробки і потребує складних регуляторних процедур.

Шукаючи альтернативу, Бак використав дріжджі Saccharomyces cerevisiae — ті самі, що застосовують у пивоварінні та випічці хліба. Генетично модифіковані дріжджі виробляють порожні оболонки вірусу, які не можуть спричинити інфекцію, але здатні стимулювати імунну відповідь.

Під час експериментів на мишах вакцина працювала лише тоді, коли тварини споживали живі дріжджі. Це стало несподіванкою навіть для самого дослідника. Після цього Бак вирішив випробувати підхід на собі — у форматі домашнього пива.

 

 
 
 
 
 
Переглянути цей допис в Instagram
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

Допис, поширений Science News (@sciencenewsmagazine)

Протягом кількох тижнів він випив кілька “курсів” такого пива та за допомогою аналізів крові зафіксував зростання рівня антитіл до кількох підтипів BK-поліомавірусу. Побічних ефектів він не помітив. За його словами, антитіла до двох підтипів досягли рівня, який вважається захисним для пацієнтів перед трансплантацією органів.

Ідея вакцини зацікавила науковий світ, але викликала багато застережень. Справа в тому, що експеримент не проходив офіційного погодження, а його результати опублікували без перевірки іншими вченими. До того ж випробування фактично відбулося лише на двох людях — цього катастрофічно мало, щоб говорити про безпеку чи ефективність.

Частина експертів попереджає: такі самостійні експерименти можуть нашкодити довірі до науки й вакцин загалом, особливо коли мова йде про людей із дуже слабким імунітетом.

Водночас деякі фахівці визнають, що пероральна вакцина проти поліомавірусу — перспективна ідея, а використання дріжджів як “носія” може мати ширші застосування, зокрема для інших інфекцій і навіть онкологічних захворювань. Однак вони наполягають: без повноцінних клінічних випробувань та прозорого регуляторного процесу такі підходи залишаються експериментальними.

Сам Бак заявляє, що бачить у своїй роботі моральний обов’язок — дати людям доступ до захисту, коли система, на його думку, рухається надто повільно. Він визнає ризики, але вважає, що зволікання також коштує життів.

Як розповідало BitukMedia, вчені створили на 100% ефективний препарат для захисту від ВІЛ.

“Малий дронт”: критично рідкісного птаха знову зафіксували в джунглях

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Манумеа були майже винищені. Щоб повернути зникаючого родича додо, у Самоа запровадили штрафи за полювання на цього птаха та розпочали інформаційну кампанію, яка включала розписування муралів у громадських місцях. На одному з таких написано "Врятуйте манумеа" самоанською мовою. Фото - Whitney Isenhower

У віддалених тропічних лісах Самоа вчені помітили манумеа — одного з найближчих живих родичів дронта (додо), символу вимирання. Це відкриття повертає надію на порятунок виду, який перебуває на межі зникнення.

Про це розповідає Live Science.

Манумеа (Didunculus strigirostris) — одного з найближчих живих родичів вимерлого ще у 17 столітті дронта — кілька разів зафіксували у тропічних лісах в районі південної частини Тихого океану. Про це повідомило Товариство охорони природи Самоа (SCS) за підсумками польового дослідження.

Під час експедиції, що тривала з 17 жовтня до 13 листопада, науковці зафіксували п’ять появ манумеа в одному з віддалених тропічних лісів. Для порівняння: під час попередніх досліджень вдавалося отримати лише поодинокі спостереження або не зафіксувати птаха взагалі. Востаннє манумеа фотографували в дикій природі у 2013 році.

Манумеа — єдиний сучасний представник роду Didunculus. Його наукова назва перекладається як “малий дронт”, адже і дронт, і манумеа належать до острівних наземних голубів. Зникнення манумеа означало б повне зникнення цього роду.

За оцінками науковців, на початку 1990-х років у Самоа мешкало близько 7 тисяч цих птахів. Однак через вирубку лісів, полювання та інвазивні види чисельність різко скоротилася — станом на 2024 рік у природі могло залишитися від 50 до 150 особин.

Перед початком експедиції дослідники не виключали найгіршого сценарію.
“Ми боялися, що не знайдемо птаха взагалі. Це могло б означати, що манумеа більше не існує”, — розповіла координаторка проєкту SCS Моему Уїлі.

За її словами, птаха надзвичайно складно зафіксувати: він швидко рухається, з’являється несподівано і зникає ще до того, як дослідники встигають підготувати камеру. Дощова погода також ускладнювала роботу.

Основною загрозою для виживання манумеа фахівці називають інвазивних хижаків, зокрема диких котів і пацюків. Коти полюють на дорослих птахів і пташенят, а пацюки знищують яйця та молодняк. Полювання на манумеа в Самоа заборонене законом, тож саме контроль інвазивних видів вважають ключовим фактором порятунку.

Під час останнього дослідження вчені працювали в прибережному лісі Уафато, але манумеа можуть мешкати ще в шести лісових районах Самоа. У деяких з них уже діють програми контролю інвазивних видів, які планують розширити за умови додаткового фінансування.

У перспективі природоохоронці також розглядають біобанкінг — збереження біологічних зразків для вивчення генетики птаха та можливих програм розмноження. Частину ініціатив підтримує благодійний підрозділ Colossal Biosciences, відомої проєктами з відновлення вимерлих видів.

Втім, науковці наголошують: головне — захист середовища існування та контроль хижаків, а не технологічні експерименти.

Манумеа є національним символом Самоа, зокрема через свою унікальну здатність харчуватися великим насінням місцевих рослин, яке не можуть споживати інші птахи. Водночас, за словами фахівців, чимало жителів країни навіть не уявляють, як він виглядає.

Птах розміром із курку, додають автори, має незвично масивний, вигнутий дзьоб із зубчастими краями.

Як розповідало BitukMedia, науковці планують оживити величезнего нелітаючого птаха додо із острова Маврикій в Індійському океані. За проект взялася Бет Шапіро, професор екології та еволюційної біології Каліфорнійського університету в Санта-Крус, та її команда. Унікальних птахів винищили європейські колонізатори у XVII ст.

1...232425...571Page 24 of 571

©Усі права захищено. Копіювання матеріалів сайту лише з дозволу редакції

Рубрики

Видання