Середа, 30 Квітня, 2025
العربية简体中文NederlandsEnglishFrançaisDeutschItalianoPortuguêsРусскийEspañolУкраїнська
Пошук...
Home Blog Page 2

“Мураха з пекла” вийшла з тіні динозаврів — і здивувала вчених

By
Riabchuk Yuliia
-
0
113-мільйонна скам'янілість пекельної мурахи зберігає крихітні деталі крил комахи. Фото - Anderson Lepeco

У колекції бразильського музею знайшли викопну мураху віком 113 млн років. Виявлена комаха жила за часів динозаврів і полювала завдяки унікальним щелепам у формі серпа. Vulcanidris cratensis став не тільки найдавнішим пекельним мурахою, а й взагалі найдавнішим мурахою, відомим науці.

Про це розповідає CNN.

Майже непомітна серед сотень інших зразків, скам’яніла мураха з геологічного формування Крато на північному сході Бразилії стала великою науковою сенсацією. Її виявив у вересні 2024 року дослідник Андерсон Лепеко з Зоологічного музею Університету Сан-Паулу під час перегляду музейної колекції.

Мураха належить до вимерлої підродини Haidomyrmecinae, відомої як “мурахи з пекла”, які населяли планету в Крейдовий період. Вид отримав назву Vulcanidris cratensis. За словами Лепеко, її серпоподібні щелепи, що виступали вперед біля очей, були пристосовані для захоплення або проколювання здобичі — справжній “вилковий механізм”.

Дослідження, опубліковане в журналі Current Biology, зазначає, що ця мураха жила приблизно 113 млн років тому — на 10 мільйонів років раніше за попередні найдавніші зразки. Інших “мурах з пекла” раніше знаходили лише в бурштині з Франції та М’янми, і їхній вік не перевищував 99 млн років.

Нове відкриття не лише розширює часові межі еволюції мурах, а й свідчить про те, що вони вже були широко поширені на планеті ще до масового вимирання динозаврів. Дослідники також помітили у викопному зразку ознаки спільного предка мурах і ос — наприклад, складне жилкування крил, типове для перших перетинчастокрилих.

За словами Лепеко, знайдена мураха демонструє вражаючий рівень еволюційної спеціалізації — навіть на ранньому етапі свого існування мурахи вже мали складні хижі адаптації, суттєво відмінні від сучасних представників виду.

“Це справді важлива знахідка”, — прокоментував Філ Барден, професор Нью-Джерсійського технологічного інституту, який досліджує еволюцію комах. — “Цей зразок продовжує відомий викопний слід мурах ще на 10 млн років у минуле”.

Науковці наголошують: знахідка стала можливою завдяки унікальному стану збереження скам’янілості у вапняку — подібні відкриття в осадових породах, а не в бурштині, трапляються надзвичайно рідко.

Як розповідало BitukMedia, вчені вперше дали суворо обґрунтовану оцінку числа та маси мурах, що живуть на нашій планеті. Цифри вийшли астрономічні.

“Прибрали” Ворхола: цінний принт і ще 45 творів зникли під час ремонту

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Принцеса Беатрікс стоїть перед гравюрою Енді Воргола в палаці Хет-Лоо в Апелдорні. Фото - Patrick van Katwijk/Getty Images

У місті Маашорст, що в Нідерландах, зізналися: один із шовкографічних принтів американського художника Енді Ворхола, найімовірніше, потрапив на смітник. Це сталось під час реконструкції міської ратуші. Йдеться про зображення королеви Беатрикс, створене у 1985 році в межах серії Reigning Queens.

Про це розповідає The Guardian.

Міська рада повідомила, що разом із роботою Ворхола безслідно зникли ще 45 цінних мистецьких об’єктів, які раніше належали муніципалітету Уден. Саме він у 2022 році об’єднався з іншими громадами в нову адміністративну одиницю — Маашорст.

“Так не поводяться з цінним майном. Це серйозне питання — коли публічне майно, особливо твори мистецтва з культурною й історичною цінністю, втрачаються через недбалість”, — прокоментував ситуацію мер Ганс ван дер Пас.

За словами представників міста, після об’єднання муніципалітетів відбувся облік художньої колекції. Частину передали в місцевий музей, іншу розмістили в новій ратуші або повернули авторам. Але 46 робіт виявилися зниклими. Незалежне розслідування, замовлене міською радою, з’ясувало: найімовірніше, їх просто викинули разом із будівельним сміттям.

У звіті розслідування вказується на повну відсутність політик або процедур щодо реєстрації, зберігання, консервації та охорони творів мистецтва. Більшість із них перебували у підвальному приміщенні ратуші під час ремонтних робіт і, як зазначається, зберігалися “без належної обережності”. Останній раз їх бачили у 2023 році — вже з ознаками пошкоджень від води та інших факторів.

Принт королеви Беатрикс належав до серії Воргола Reigning Queens, яка включала 16 кольорових шовкографій чотирьох монархинь: Єлизавети ІІ (Велика Британія), Беатрикс (Нідерланди), Маргрете ІІ (Данія) та Нтомбі Твали (Есватіні, колишній Свазіленд). В основі цих зображень лежали офіційні державні портрети, які сам Ворхол називав “масовим продуктом”, адже вони часто з’являлися на поштових марках і банкнотах.

У Маашорсті визнають, що шансів повернути втрачені твори — майже немає. Іронічно, що в творчості Ворхола саме мотлох часто ставав мистецтвом. Цього разу, схоже, мистецтво стало мотлохом.

Як розповідало BitukMedia, голландський музей ледь не втратив свій цінний експонат. А все тому, що працівник музею переплутав арт-об’єкт зі сміттям та викинув його. Здається, хтось обрав для нього не те місце, якщо вже йдеться про порожні бляшанки з-під пива.

Режисер кліпів Nirvana та Metallica відвідав Україну, аби створити фільм про боротьбу українців

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Фото - КНУТКіТ імені І. К. Карпенка-Карого/ Facebook

Американський режисер Семюел Баєр, відомий кліпами для Nirvana, Metallica, Девіда Бові та інших світових зірок, відвідав Україну на запрошення “Культурних сил”. Під час поїздки до прифронтових регіонів він фільмував історії боротьби та стійкості українців під час війни.

Про це повідомляє “ШоТам” з посиланням на “Культурні сили”.

17 квітня Баєр зустрівся зі студентами Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Майбутні режисери мали змогу обговорити з ним особливості американського кіновиробництва, візуальну мову музичних кліпів і виклики професії.

Семюел Баєр в КНУТКіТ імені І. К. Карпенка-Карого. Фото – Станислав Потанин/ Facebook

Після зустрічі він разом із командою платформи “Культурні сили” вирушив на схід України — у прифронтові та деокуповані громади, аби зафільмувати наслідки російської агресії. Насамперед його цікавили люди, які пережили окупацію або були змушені покинути свої домівки через війну, зокрема діти. 

 
 
 
 
 
Переглянути цей допис в Instagram
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Допис, поширений Samuel Bayer (@samuel__bayer)

“Слава Україні – 🇺🇦 – Щойно повернувся з цієї прекрасної країни, де знайшов нових друзів та познайомився з неймовірними людьми. Моє серце розривається, коли я чую про ракети та дрони, спрямовані на невинне цивільне населення. Це тероризм, а не війна”, – написав Семюел Баєр у дописі від 24 квітня.

Фото – Instagram/samuel__bayer

Баєр прагне не просто зафіксувати руйнування, а передати глядачам за кордоном справжню Україну — через персональні історії, біль і витривалість. До знімального процесу також приєднався американський актор і друг України Шон Пенн.

Голлівудський актор і режисер Шон Пенн разом із Семюелом Баєром — автором кліпів Nirvana та Green Day — побували у Дніпрі.
Фото – Andriy Zdesenko/Facebook

Семюел Баєр приїхав до України після знайомства з капітаном ЗСУ та очільником “Культурних сил” Миколаєм Сєргою у Лос-Анджелесі. Саме під час “Туру вдячності” “Культурного десанту” він вирішив, що має розповісти історію українського спротиву світові. Тоді він сказав:

“Я маю приїхати до України. Я маю розказати вашу історію боротьби. Я маю розказати історію ваших людей. Показати ваших фантастичних музикантів і розповісти про їхній шлях. Всього не розкажеш, але кожна історія — це дощ сліз. Я хочу зробити щось дуже просте, як мої музичні кліпи. Я сподіваюся, що ці історії побачать у Штатах, побачать у світі. Що це вразить. Я хочу, щоб вони думали про Україну. Я хочу, щоб люди пам’ятали Україну”. 

Фото – Культурні сили

Цього тижня сторінка “Культурного десанту” у соцмережах була перейменована на “Культурні сили”. “Найважливіше – Культурний Десант нікуди не зникає! Ця назва залишається за мобільними групами військових артистів, які підтримують бойовий дух побратимів на передовій, і ми продовжуємо висвітлювати їхню роботу.Поруч з тим, наша діяльність за останні роки значно масштабувалася, і зараз представлена не лише виступами Культурного Десанту. Наша робота включає культурну дипломатію з турами в США та країни Європи, освітні ініціативи, звукозапис військових треків, відеовиробництво, кіновиробництво, “Книгу на фронт”, “Оркестр 59”, “Фронтову студію” та Voice of War. І відтепер усі ці ініціативи об’єднані на єдиній платформі під назвою “Культурні сили”, повідомила пресслужба платформи.

Як розповідало BitukMedia, американський актор та режисер Шон Пенн приїхав до України та зустрівся з військовими. Він познайомився з бійцями 3-го полку Сил спеціальних операцій ЗСУ та записав відеозвернення на тлі мапи України з шевронами військових. Володар “Оскара” знов висловив свою підтримку українцям.

Танець на межі можливого: чоловік станцював із 468 келихами на голові (ВІДЕО)

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Фото - Kkantis/Facebook

На Кіпрі можуть встановити новий рекорд Гіннеса – танцюрист з міста Арадіппу, Дінос Ккантіс, виконав традиційний танець із 468 келихами для вина. Всі ці склянки він балансував на голові. Танцюрист не лише перевершив попередній рекорд, але й вразив глядачів витонченістю, зібраністю й відданістю культурній традиції.

Про це розповідає портал UPI.

Виступ Ккантіса відбувся 23 квітня під час великоднього святкування, організованого муніципалітетом Арадіппу. Під овації місцевих жителів, гостей та культурних діячів, він виконав традиційний кіпрський “танець келихів” — Tis Tzatzas o Choros (грец. Ο χορός της τζάτζας).

Під час виступу на його голову поступово встановлювали все більше й більше таць із келихами — і зрештою їх кількість сягнула 468.

Це може перевершити попередній світовий рекорд у 319 келихів, який у травні 2023 року встановив інший кіпріот — Аристотеліс Валаорітіс.

Тепер відео та інші докази виступу Ккантіса мають пройти перевірку з боку представників Книги рекордів Гіннеса. Після цього результат визнають офіційно.

У разі підтвердження, це буде не просто рекорд, а приклад майстерності, витримки і глибокого вшанування традицій кіпрського танцю.

Народний танець Tis Tzatzas o Choros глибоко вкорінений у культурі Кіпру — його часто можна побачити на весіллях та святах. Виконання передбачає балансування стопок келихів, а подекуди — й тарілок або пляшок — на голові, руках чи плечах під музику традиційних інструментів, таких як бузукі, скрипка чи лютня. Танцівники, як Ккантіс, поєднують фізичну майстерність із глибоким зв’язком із музикою, глядачами й власним корінням.

Це вже не перше міжнародне визнання для Діноса Ккантіса — на острові та за його межами він відомий як досвідчений інтерпретатор кіпрських народних танців. Але цього разу він не просто підняв келихи — він підняв планку для всіх народних виконавців.

Ккантіс, який майстерно поєднав фізичну досконалість і глибоку повагу до спадщини свого народу, вкотре показав: традиції можуть не лише жити, а й бути частиною нової історії — навіть на висоті у сотні келихів.

Як розповідало BitukMedia, традицію виконання ритуального чоловічого танцю “Сербен” у селі Чортовець додали до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Він об’єднує православних і греко-католицьких парафіян за допомогою ритуальної екскурсії по сільських храмах.

“Добра пані Шекспір”: нове відкриття розвінчує міф про шлюб драматурга

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Зображення - PA Media

Уявлення про нещасливий шлюб Вільяма Шекспіра може виявитись хибним. Фрагмент старовинного листа, знайдений у палітурці книжки, свідчить: великий драматург, імовірно, мешкав разом із дружиною Енн Гетевей у Лондоні — на відміну від усталеної думки про їхнє відчуження.

Про це розповідає BBC.

Протягом понад двох століть вважалося, що шлюб Вільяма Шекспіра був нещасливим, і подружжя проводило багато часу нарізно. Шекспір нібито покинув свою дружину Енн Гетевей у Стратфорді-на-Ейвоні, коли вирушив до Лондона будувати театральну кар’єру. Більше того, посилання в його заповіті, згідно з яким вона отримала лише “друге найкраще ліжко”, сприймалося як ознака образи чи байдужості.

Тепер біографи стикнулись з проблемою — усе, що вони знали про стосунки письменника з дружиною, могло бути вигадкою. А все через лист, адресованій “Добрій місіс Шекспір”…

Професор Метью Стеггл з факультету англійської мови Бристольського університету вивчив фрагмент листа, який випадково зберігся в палітурці книги в Херефорді. Послання адресоване “добрий місіс Шекспір”. Згідно з аналізом, лист свідчить, що Вільям та Енн жили разом у Лондоні в районі Trinity Lane приблизно між 1600 та 1610 роками. Раніше не було жодних письмових свідчень того, що Енн коли-небудь жила у столиці зі своїм чоловіком.

У записці згадується про смерть такого собі містера Баттса та його сина Джона, який залишився без батька. Судячи з усього, Шекспір ​​заборгував покійному, оскільки він благає Енн “сплатити борг вашого чоловіка”.

“Лист, вперше виявлений 1978 року, був відомий вже давно, але ніхто не міг ідентифікувати імена чи місця, про які в ньому йдеться. Не було жодних підстав вважати, що містер Шекспір ​​у листі — це обов’язково Вільям, а не хтось інший із таким самим ім’ям. Але насправді це історія про шлюб Шекспірів, а також про контакти Вільяма в Лондоні”, – стверджує Стеггл.

Як він дійшов такої думки? У листі йдеться про молодого підмайстра, який живе в лондонському районі Трініті-лейн. Стеггл шукав згадки про учня без батька з прізвищем Баттс і знайшов лише одного відповідного кандидата — хлопчика, який закінчив навчання на підмайстра приблизно 1607 року. Потім він склав список відомих подружніх пар з прізвищем “Шекспір”, зареєстрованих у Лондоні протягом 30 років до 1607-го. Дослідники знайшли лише чотири подружні пари з таким прізвищем у цьому місті у зазначений період. Однак лише подружжя Шекспірів могло жити на Трініті-лейн у цей період.

Стаггл зробив висновок, що дружина проводила багато часу зі своїм чоловіком-драматургом та брала активну участь в його фінансових справах. “Це не остаточний доказ, але це дуже переконлива версія, яку важко ігнорувати”, — каже Стеггл. — “Це також підштовхує до думки, що Енн Гетевей справді провела значну частину часу зі своїм чоловіком у Лондоні”.

Цікаво, що на зворотному боці листа можуть бути написані слова у відповідь. Якщо це справді так — то це може бути перший зразок почерку самої Енн Гетевей, що робить відкриття ще ціннішим.

Письменниця Меґґі О’Фаррелл, авторка роману “Гамнет”, в якому художньо інтерпретує життя Шекспірів після смерті їхнього сина, назвала відкриття “захопливим і чудовим”.

“Довгий час Енн Гетевей подавали як негарну, неосвідчену й обтяжливу для Шекспіра жінку — без жодних на те підстав”, — зазначила вона у коментарі BBC. — “А цей лист доводить, що вони, ймовірно, кохали одне одного й жили разом у Лондоні. І це неймовірно зворушливо”.

Як розповідало BitukMedia, дослідниця з Оксфорда виявила рідкісний рукописний примірник одного з найвідоміших сонетів Вільяма Шекспіра. Весь цей час артефакт лежав у збірці віршів XVII століття. Знайдений варіант “Сонета 116” містить додаткові рядки і, можливо, несе прихований політичний зміст.


Колір поза межами зору — тепер у банці: художник монетизує неможливе

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Стюарт Семпл змішав пігменти з флуоресцентними оптичними відбілювачами, щоб створити колір, який він назвав Yolo. Фото - Stuart Semple


Британський художник Стюарт Семпл створив фарбу у новому відтінку, відкритому науковцями завдяки експерименту з лазером і сітківкою ока. Вчені ж запевняють — цей колір не піддається відтворенню у фізичному світі. Тим не менш, митець її вже продає.

Про це розповідає The Guardian.

Британець Стюарт Семпл стверджує, що йому вдалося відтворити у фарбі новий синьо-зелений колір, про який нещодавно повідомили науковці з Каліфорнійського університету в Берклі. Цей колір вдалось вперше “побачити” під час експерименту, коли вчені за допомогою лазера стимулювали окремі клітини сітківки людського ока.

Новий відтінок отримав назву olo (від 010 — бінарного коду, що позначає стимуляцію лише середніх фоторецепторів у сітківці). Він не існує в природі та не може бути зафіксований або відображений жодним наявним способом. Семпл натомість створив свою власну версію, назвавши її yolo — з натяком на молодіжний слоган You only live once і жартівливим відсиланням до olo.

Свою фарбу Семпл продає на власному сайті: 150 мл коштують £10,000, або £29.99 для тих, хто вказує, що є художником. За його словами, він використовував пігменти й флуоресцентні оптичні відбілювачі, що поглинають ультрафіолетове світло й випромінюють синє, створюючи ефект яскравішого відтінку. Для точнішого підбору кольору він також скористався спектрометром.

“Я завжди вважав, що колір має бути доступний для всіх”, — говорить художник, відомий своєю боротьбою за демократизацію кольорів. Раніше Семпл створив власні версії найчорнішої та найрожевішої фарб у світі, а також ультрамарину, схожого на знаменитий колір Іва Кляйна.

Це не перший випадок, коли Семпл вступає в конфлікт із “монополією на колір”. Коли художник Аніш Капур придбав ексклюзивні права на найчорнішу фарбу Vantablack, Семпл створив свою — ще чорнішу, за його словами — і заборонив Капуру її використовувати.

Незважаючи на заяву Семпла, науковці наполягають: olo відтворити у фізичному світі неможливо. “Цей колір виходить за межі сприйняття, він створений винятково стимуляцією лише M-клітин сітківки. Жодна фарба, лазер чи зразок не зможуть точно його передати”, — каже професор Остін Рурда з Берклі. Він, утім, визнав, що таки купить фарбу Семпла, хоч і не за 10 тис. фунтів, і навіть планує замовити картину у свого кузена-художника.

Він також жартома поділився, що намагався відтворити olo шляхом змішування лікерів Midori та Blue Curaçao: “На смак — огидно. Але чим більше пʼєш, тим більше це схоже на olo“.

Це черговий випадок, коли мистецтво та наука зіштовхуються у пошуку нових форм вираження й сприйняття. Семпл наполягає, що його фарба — спроба матеріалізувати відчуття, викликане експериментом. Хоча точність викликає сумніви, для багатьох творчих людей навіть спроба осмислити “неможливе” може стати джерелом натхнення.

BitukMedia раніше докладно розповідало історію появи нового кольору olo.

На крилах турботи: чоловік у костюмі кульона пройшов 85 км заради птахів

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Фото - Matt Trevelyan

У Великій Британії колишній театральний лялькар Метт Тревелян на Великдень здійснив незвичний 85-кілометровий похід у костюмі… птаха. Це був його спосіб привернути увагу до тривожного скорочення популяції кульона великого, одного з найбільш вразливих видів в Європі.

Про це розповідає The Independent.

53 милі (понад 85 км) Метт Тревелян подолав за два дні, прямуючи пішки мальовничим маршрутом Nidderdale Way в англійському Йоркширі — від містечка Пейтлі-Брідж до скель Брімгем. І все це — у саморобному костюмі довжиною понад 3 метри, який він змайстрував із бамбука та пінопласту. Свій похід чоловік приурочив до Всесвітнього дня ку́льона, або кроншне́па (World Curlew Day), який щороку відзначають 21 квітня.

Кульон великий (Numenius arquata) — найбільший прибережний птах Європи з довгим, зігнутим донизу дзьобом, коричневим оперенням і довгими ногами. Вид занесений до Червоного списку Великої Британії ще з 2015 року. Через втрату середовища проживання, зміни клімату та спосіб ведення сільського господарства чисельність цього птаха стрімко зменшується.

“Я справді занепокоєний. Кожне гніздо, кожне яйце, кожне пташеня — на вагу золота”, — каже Тревелян, який нині працює аграрним консультантом у природному парку Nidderdale National Landscape. За його словами, популяція кроншнепів у Великій Британії й особливо в Ірландії та Уельсі за останні роки “була буквально знищена”.

Фото – Nidderdale National Landscape

Щоб популяція стала сталою, потрібно щороку мати щонайменше 10 тис. нових птахів. Для цього кожна пара має вирощувати хоча б одного пташеня раз на два роки — але в реальності майже жодне з чотирьох яєць не доживає до стадії вильоту з гнізда.

Однією з причин проблем із виводком пташенят є сільськогосподарська діяльність — наприклад, косіння трави на сінаж у період гніздування. Метт Тревелян працює з місцевими фермерами, щоби ті відкладали заготівлю сіна та обходили місця гніздування. Однак ще одна загроза — це хижаки середнього рівня: ворони, лисиці та інші тварини, що поїдають яйця й пташенят.

Надзвичайно легкий костюм кулика, за словами Тревеляна, став вдалим поєднанням його творчого минулого і сучасної екологічної роботи. “Виготовлення було нескладним — форма в кроншнепа досить обтічна, а конструкція з бамбука й пінопласту виявилася зручною”, — ділиться він. Сам похід, втім, був “справжньою фізичною працею”.

“Великий кроншнеп — мій улюблений птах, і мені дуже сумно спостерігати, як його кількість різко скорочується по всій Великій Британії. У них дивовижний спів — він торкається до глибини душі. Було чудово чути його під час цього походу”, – зазначив Метт перед стартом.

У рамках своєї індивідуальної акції активіст пройшов 85 км. Маршрут зайняв у Метта дві доби, щодня він ходив по 12 годин.

У Національному парку в Ніддердейлі досі можна зустріти великих кроншнепів. За останні 20 років їхня кількість скоротилася вдвічі – до 58 тис. особин.

Активіст сподівається, що його акція надихне людей брати участь в охороні природи та “взаємодіяти” з довкіллям відповідально. “Якщо ми втратимо кроншнепа — ми втратимо важливу частину дикої природи та британської культури”, ― переконаний Метт Тревелян.

Як розповідало BitukMedia, марафонка в костюмі білого ведмедя встановила світовий рекорд.

1 000 та один міньйон: фанатка зібрала рекордну колекцію жовтих друзів

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Лізл Бенеке, рекордсменка Книги рекордів Гіннеса, у своїй домівці, заповненій Міньйонами. Фото - Guinness World Records

Жінка із Західної Австралії, зачарована жовтими бешкетниками з мультфільму “Нікчемний Я”, зібрала найбільшу у світі колекцію посіпак. Ця нестримна любов не лише принесла їй радість, а й визнання від Книги рекордів Гіннеса.

Захоплення Лізл Бенеке почалося у 2010 році, коли вона вперше побачила посіпак у кінотеатрі з доньками. І відтоді вона не зупинялась. “Я так сміялась із цих кумедних пігулкоподібних створінь. Вони справили на мене величезне враження”, — згадує австралійка.

З того часу її колекція жовтих бешкетників збільшилась до 1 035 — від м’яких іграшок і постерів до татуювання з улюбленим персонажем Стюартом на руці. У 2024 році вона офіційно отримала титул рекордсменки Книги рекордів Гіннеса.

Фото – Guinness World Records

Її посіпаки — всюди: в кожній кімнаті, на кожній вільній стіні, навіть на робочому столі в офісі. “Колеги знають мене як “леді міньйон”, і підтримують мою пристрасть. Коли я повідомила, що йду на рекорд, друзі з роботи влаштували міні-свято з конфетті й квітами”, — розповідає вона.

Навіть автівка Лізл перетворилася на мобільний дім для її улюбленців. На задньому сидінні завжди їздить великий плюшевий Стюарт, пристебнутий паском безпеки. “Люди усміхаються і показують пальцем, коли бачать його на світлофорах”, — сміється колекціонерка.

Лізл не лише збирає посіпак вдома, а й подорожує світом у пошуках нових. Вона відвідала тематичні парки Universal Studios у Сінгапурі та Японії, де, за її словами, була “на сьомому небі від щастя”.

В її колекції — міньйони з Сінгапуру, Японії, Італії, США, Португалії, Тайваню та Китаю. Особливою гордістю Лізл є чотири кристалеві посіпаки Swarovski, створені у межах ексклюзивного партнерства з франшизою Despicable Me.

 
 
 
 
 
Переглянути цей допис в Instagram
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Допис, поширений Nathan Fox (@nathan_fox_was_here)

“У житті були складні моменти, але завдяки позитивному ставленню і посіпакам, я пройшла крізь усе”, — ділиться вона. Її любов до цих персонажів — це більше, ніж хобі. Це джерело щастя. “Міньйони завжди змушують мене усміхатися. Їхня дурнуватість — мій антистрес”, — каже Лізл. Тепер, коли діти виросли, жінка може приділяти більше уваги собі — і своїм жовтим друзям.

Колекція Лізл охоплює різні типи сувенірів: фігурки, іграшки, одяг, постери, аксесуари, канцелярію й навіть елементи інтер’єру. Вона каже, що не купує все підряд — вибирає лише ті речі, які їй особливо подобаються. “Я трохи перебірлива… дехто виглядає кумедніше за інших!” — жартує вона.

І хоча нові міньйони вже не враховуються до офіційного рекорду, Лізл не планує зупинятися. У жовтні вона вирушає до Minion Land у Сінгапурі, щоб поповнити колекцію ще кількома “членами родини”.

“Моя донька каже, що мені потрібен ще один дім для всіх посіпак, але я люблю бути серед цих яскравих усмішок. І ніколи не припиню їх збирати”, — резюмує рекордсменка.

Як розповідало BitukMedia, професійний фокусник із Британії Деррен Мак-Квeйд зібрав найбільшу у світі колeкцію сувенірів, присвячену франшизі “Мисливці за привидами” – 2012 штук. Таким чином встановив рекорд Гіннеса.

“Ти — потенційний убивця”: ШІ на вимогу уряду передбачатиме злочини до того, як вони стануться

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Кадр з фільму “Особлива думка” / 20th Century Fox

Уряд Великої Британії працює над створенням програми “прогнозування вбивств”. У країні сподіваються на підставі особистих даних з’ясувати, хто з громадян може з більшою ймовірністю стати вбивцею. Алгоритми вже нібито обробляють дані про психічне здоров’я, етнічне походження та контакти з поліцією. Правозахисники застерігають: проєкт несе загрозу правам людини.

Про це повідомляє The Guardian.

Уряд Великої Британії продовжує роботу над амбітним проєктом, який має на меті створити систему “передбачення вбивств” на основі аналізу особистих даних. Виявлятимуть осіб з підвищеним ризиком скоєння тяжких насильницьких злочинів.

За даними видання, йдеться про обробку інформації не лише про осіб з кримінальними судимостями, а й даних про вік першого контакту з поліцією, включно з випадками, коли люди самі зверталися за допомогою — наприклад, через домашнє насильство.

Хоча проєкт спочатку мав назву “проєкт передбачення вбивств”, згодом його перейменували на більш нейтральне — “обмін даними для покращення оцінки ризиків”.

Міністерство юстиції Великої Британії стверджує, що ініціатива спрямована на підвищення рівня безпеки громадян. Водночас правозахисні організації критикують програму, називаючи її “моторошною” та “антиутопічною”. Вони вбачають у подібному підході потенційне порушення прав людини.

Про існування проєкту стало відомо завдяки правозахисній організації Statewatch, яка частково розкрила його механізми через запити на отримання публічної інформації. У Statewatch заявляють, що в рамках дослідження використовуються дані навіть тих людей, які не мають судимостей, зокрема інформація про самопошкодження та домашнє насильство. Водночас активісти попереджають, що використання таких даних може спричинити упереджене прогнозування щодо етнічних меншин та соціально незахищених груп.

Крім того, під категорію “особливі персональні дані” потрапляє інформація, яка, за припущеннями уряду, має високу прогностичну цінність. Йдеться про маркери здоров’я: дані про психічні розлади, залежності, спроби самогубства, самопошкодження, а також інвалідність.

Проте представники уряду заперечують це: вони наполягають, що аналізуються лише дані людей з принаймні однією кримінальною судимістю.

Міністерство юстиції наполягає: проєкт є суто дослідницьким. Речник міністерства зазначив, що аналіз здійснюється винятково на підставі даних про засуджених, які перебувають під наглядом пенітенціарної системи.

Ініціатива була запущена за дорученням офісу прем’єр-міністра ще за каденції Ріші Сунака. Для її реалізації використовуються офіційні джерела даних, зокрема інформація Служби пробації та поліції Великого Манчестера за період до 2015 року.

Результати дослідження, як обіцяють в уряді, будуть оприлюднені згодом. Але вже зараз проєкт викликає гучну дискусію про межі допустимого в епоху великих даних і алгоритмів.

Хоча в офіційних документах проєкт описується через “алгоритми” та “оцінку ризиків”, йдеться, по суті, про використання технологій штучного інтелекту (ШІ) — зокрема, машинного навчання. Це галузь, в якій комп’ютерні системи навчаються робити прогнози на основі великих обсягів даних. У випадку британського експерименту — це дані про злочини, контакти з поліцією, психічне здоров’я та інші фактори. Проблема, за словами критиків, полягає в тому, що подібні системи можуть не лише передбачати, а й відтворювати упередження, закладені в самих даних.

Деталі проєкту вже викликають порівняння з науковою фантастикою. Експерти й активісти нагадують: концепція передбачення злочинів раніше здавалася вигадкою. Втім, сьогодні реальність дедалі більше нагадує сюжет блокбастеру Стівена Спілберга “Особлива думка” (Minority Report), де поліція арештовувала людей за злочини, які вони ще не вчинили — на основі передбачень спеціальної системи. Різниця лише в тому, що замість екстрасенсів — тепер алгоритми. І замість кіно — потенційна державна політика.

Як розповідало BitukMedia, голограму Ісуса встановили в рамках арт-проекту Deus in Machina в церкві Святого Петра у швейцарському Люцерні. Голографічному Ісусу, в основі якого штучний інтелект, можна сповідатися, а також отримати поради з питань віри. ШІ підтримує розмову 100 мовами.

Чоловік загнав алігатора у сміттєвий бак — відео стало вірусним

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Фото ілюстративне, Getty

У Флориді (США) чоловік перервав великодню вечерю, аби зловити величезного алігатора, який завітав до подвірʼя мешканки Джексонвілла. Відео з незвичайною “операцією” моментально стало вірусним у соцмережах.

Про це розповідає портал UPI.

Мисливець на диких тварин Майк Драґіч, знаний у мережі як The Blue Collar Brawler (Бравлер у робочих рукавицях), розповів, що саме вечеряв із родиною, коли отримав повідомлення: жінка помітила алігатора у своєму дворі, коли вивела собаку на прогулянку.

На записі видно, як Драґіч — у шортах, майці та босий — наближається до рептилії зі звичайним сміттєвим баком і після кількох маневрів закриває тварину всередині. За оцінками, алігатор мав довжину близько 2,5 м.

“На щастя, ніхто з людей чи тварин не постраждав”, — написав Драґіч на своїй сторінці. За його словами, алігатор, ймовірно, переліз через паркан, бо інших шляхів потрапити на подвір’я немає.

Відео закінчується тим, як схвильована мешканка дає Драґічу п’ять — і дякує за швидке реагування.

Флорида відома великою кількістю алігаторів, які час від часу з’являються у несподіваних місцях. Але зловити такого “гостя” босоніж і голіруч — справа не для слабкодухих.

Як розповідало BitukMedia, американка зі штату Флорида стала свідком незвичайного видовища після урагану “Хелен”, що обрушився на країну. В окрузі Суванні помітили алігатора, який ніжиться у променях сонця на матраці, застеленому простирадлом та ковдрою.

Вчитель з України вперше став переможцем престижного міжнародного інноваційного конкурсу

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Фото - dou

Олександр Жук, вчитель інформатики запорізької спеціальної школи-інтернату “Джерело”, став першим українцем, якого визнали регіональним переможцем премії Cambridge Dedicated Teacher Awards в Європі. Він став одним із дев’яти переможців з різних регіонів світу.

Про це повідомили Cambridge University Press & Assessment, пише “Шо там”.

“Це визнання — велика честь для мене. Але справжньою нагородою завжди були радість і прогрес, які я бачу в моїх учнях щодня. Робота з дітьми, які стикаються з унікальними викликами, доводить: з достатньою підтримкою та вірою кожна дитина здатна на неймовірне. Ця нагорода не лише моя — вона належить моїм учням, їхнім родинам та всій освітянській спільноті України, яка продовжує вірити в силу інклюзивної змістовної освіти”, — сказав Олександр.

Олександр Жук — учитель інформатики Запорізької спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату “Джерело”. Він 

  • лауреат Global Teacher Prize Ukraine 2018, 
  • входить до Топ-50 за версією Global Teacher Prize,
  • лауреат премії Global Teacher Award 2021. 

У 2020 році Олександр Жук виграв грант у розмірі 25 тис. доларів від Світового банку та відкрив STEM-лабораторію, в якій створено медіа-центр. Останній був зруйнований під час повномасштабної війни. 

“Олександр працює в школі з дітьми з вадами слуху, опорно-рухового апарату та синдромом Дауна. Працює в школі 15 років. Багато часу приділяє дітям, відвідує з ними різноманітні заходи, подорожує та реалізує проєкти. Отримав визнання не лише в Україні, а й у світі”, — йдеться на сайті Cambridge Dedicated Teacher Awards.

Cambridge Dedicated Teacher Awards — це щорічний міжнародний конкурс від Cambridge University Press & Assessment, який відзначає вчителів початкової та середньої школи за «виняткову відданість своїм учням». Переможців обирають у різних регіонах світу за номінаціями від учнів, батьків або колег. 

Олександр Жук спеціалізується на STEM-напрямку, зокрема інтеграції науки, технологій, інженерії, мистецтва й математики в освіту. Цьогоріч дев’ятьох регіональних переможців судді обирали цьогоріч з-поміж 5 000 кандидатів зі 101 країни світу. Переможців обирали за інноваційним підходом до навчання та особистим внеском у розвиток учнів. Міжнародний конкурс Cambridge Dedicated Teacher Awards відзначає видатних освітян з усього світу. 

У межах відзнаки переможець отримає комплект книжок для класу на 500 фунтів стерлінгів, почесний трофей і згадку у нових підручниках Кембриджу.  Крім того, він представляє Європу в боротьбі за звання глобального переможця. Онлайн-голосування триває до 30 квітня 2025 року за посиланням. Віддати голос за Олександра Жука може кожен охочий. Переможця оголосять 21 травня 2025 року.

Як розповідало BitukMedia, у Києві відкрили “Кубоїд” – перший в Україні інтерактивний музей математики. Він покликаний зробити математику захопливою, доступною та цікавою. Це лише четвертий подібний музей в Європі та п’ятий у світі. Відвідувачів чекають у травні.

“Це пульс української землі”: у кінопрокат повертаються оновлені “Тіні забутих предків”

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Фото - Кіностудія Довженка/ Facebook

29 травня у широкий прокат повертається стрічка, з якої почалося українське поетичне кіно. Шедевр режисера Сергія Параджанова “Тіні забутих предків” — знову на великому екрані в оновленій версії.

Про це повідомила Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка.

“Це не просто фільм. Це кіно, що змінило хід нашої культури. Картина, яку цитують у світі як візуальне одкровення. Справжній скарб кіностудії імені Олександра Довженка – збережений, відреставрований, і тепер знову відкритий для нового покоління глядачів”, – пише пресслужба кіностудії.

Дистрибʼютором картини стала Kinomania Film Distribution.

“Тіні забутих предків” Параджанова є екранізацією однойменної повісті Михайла Коцюбинського. Знята стрічка на кіностудії імені Олександра Довженка в 1964 році.

Кіностудія Довженка називає фільм Параджанова “одним з найвеличніших творів в історії українського та світового кіно”. “”Тіні забутих предків” — це Карпати, що дихають. Це магія світла і тіні. Це пульс української землі, який чуєш у кожному кадрі. Це фільм, створений, щоби дивитися його в кінотеатрі — у повному зосередженні, у співпереживанні, у пошані”, – йдеться у дописі.

 

 
 
 
 
 
Переглянути цей допис в Instagram
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

Допис, поширений Kinomania Film Distribution (@kinomaniafilmdistribution)

Фільм розповідає історію трагічного кохання Івана та Марічки — молодих гуцулів з ворогуючих родів. Після випадкової смерті Марічки, Іван одружується з іншою, але не може забути своє справжнє кохання. Його життя проходить у спробах змиритися з втратою, на тлі карпатських гір, багатої міфології та традиційного гуцульського побуту.

Візуальна мова фільму вирізняється новаторськими для того часу прийомами: рухливою камерою, яскравими кольорами, символізмом та естетикою народного мистецтва. Саундтрек заснований на традиційній гуцульській музиці, що надає фільму особливої автентичності.

Після прем’єри стрічка викликала резонанс у СРСР та за кордоном, отримала численні нагороди, хоча сам режисер Сергій Параджанов потрапив під переслідування радянської влади.

Стрічка “Тіні забутих предків” отримали 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них – 24 гран-прі) у двадцять одній країні. 

“Тіні забутих предків” — це не лише визнаний шедевр українського поетичного кіно, а й потужний маніфест національної культури, що відродив інтерес до гуцульських традицій, фольклору і самої української ідентичності у світовому контексті.

Як розповідало BitukMedia, Національна комісія з реабілітації за поданням Український інститут національної пам’яті (УІНП) реабілітувала українського кінорежисера вірменського походження Сергія Параджанова. Таке рішення було прийняте після аналізу кримінальної справи режисера та інших архівних документів, де виявили політичний мотив переслідування та засудження Параджанова.

Український робот “Гієна” довів свою ефективність (ВІДЕО)

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Фото - Brave1

Українські військові на Покровському напрямку провели успішну операцію із використанням наземного роботизованого комплексу “Гієна”. Робота створили фахівці UGV Laboratory — учасника оборонної платформи Brave1.

Про це повідомив міністр цифрової трансформації Михайло Федоров.

На Покровському напрямку Сили безпеки і оборони України успішно завдали удару по місцю скупчення особового складу ворога. Удар здійснено за допомогою наземного роботизованого комплексу “Гієна”, розробленого учасником кластера Brave1 — UGV Laboratory.

На момент детонації в точці перебувала ворожа піхота. Операція стала можливою завдяки НРК “Гієна”, включно з бойовим комплектом, системою управління та подовження сигналу. Удар по цій цілі мав важливе значення для стримування подальших атак. Успішне застосування комплексу стало результатом злагодженої співпраці з “Вовками Да Вінчі”, які вже неодноразово застосовували розробки учасників кластера Brave1.

“Поки технологія працювала, оператор перебував у безпечному місці. Такий вигляд повинно мати сучасне поле бою — технологічне, з мінімальним ризиком для життя військових. Наступні 100% логістичних завдань на фронті мають виконувати роботи, щоб зберігати життя військових”, — написав Михайло Федоров.

Як розповідало BitukMedia, український робот врятував поранених бійців з оточення.

П’яні мавпи джунглів: шимпанзе пригощають одне одного фруктами з алкоголем (ВІДЕО)

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Фото - University of Exeter

У національному парку Кантаньєс у Гвінеї-Бісау британські дослідники вперше зафіксували на камери, як дикі шимпанзе не лише споживають ферментовані фрукти з алкоголем, а й діляться ними одне з одним. Це відкриття може пролити світло на еволюційне походження людських застіль.

Про це розповідає The Guardian.

Дослідники з Ексетерського університету (Велика Британія) встановили камери з датчиками руху в національному парку Кантаньєс та зробили неочікуване відкриття. На відео видно, як дикі шимпанзе щонайменше у десяти випадках навмисно пригощають одне одного ферментованими плодами африканського хлібного дерева. Ці плоди містять невеликий відсоток етилового спирту, як підтвердили попередні дослідження.

Стаття з описом відкриття опублікована в авторитетному науковому журналі Current Biology. Автори зазначають: враховуючи, що 60–85% раціону шимпанзе становлять фрукти, навіть невелика кількість алкоголю в деяких плодах може призводити до значного його споживання.

Щоправда, дослідники вважають, що шимпанзе навряд чи регулярно “спиваються”, адже це зменшило б їхні шанси на виживання. Наразі не зрозуміло, чи примати навмисно шукають “п’яні” фрукти — і якщо так, то з якою метою. Також залишається відкритим питання впливу алкоголю на їхній метаболізм.

“Ми знаємо, що алкоголь спричиняє викид дофаміну й ендорфінів, викликає почуття щастя та розслаблення. І ми знаємо, що спільне вживання алкоголю — як-от через традиційні бенкети — допомагає формувати й зміцнювати соціальні зв’язки,” — пояснює співавторка дослідження Анна Боуленд.

Цікаво, що шимпанзе дуже рідко діляться їжею. Саме тому, як вважають дослідники, таке поводження із ферментованими фруктами може свідчити про щось більше, ніж просто харчову поведінку.

“Нам потрібно дізнатися більше — чи справді вони навмисно шукають фрукти з вмістом етанолу, і як саме організм шимпанзе їх засвоює,” — каже інша співавторка дослідження, доктор Кімберлі Хокінгс, старша викладачка кафедри природоохоронних наук в Ексетерському університеті.

Вчені відзначають, що незвичайна поведінка тварин “може бути раннім еволюційним етапом того, що згодом стало людськими святковими застіллями”.

Отже, якщо це припущення підтвердиться, можна вважати, що традиція людських бенкетів і дружніх посиденьок має глибоке еволюційне коріння — у звичках наших найближчих родичів у дикій природі.

Як розповідало BitukMedia, вчені з Тель-Авівського університету (Ізраїль) виявили у кажанів складні когнітивні здібності. У минулому вважалося, що спогади про особистий досвід, тобто епізодична пам’ять, і здатність заздалегідь планувати майбутнє властиві лише людям.

Мала куча! Два села зійшлися у побоїщі за пивні бочки (ВІДЕО)

By
Riabchuk Yuliia
-
0
Фото - соцмережі

У Великій Британії на Великдень відбулося одне з найколоритніших святкувань — жителі двох сіл у графстві Лестершир влаштували традиційне змагання з “пляшкового побоїща”. Спорт із тисячолітньою історією зібрав натовпи глядачів і завершився святковим пивом просто з бочки.

Про це розповідає портал UPI.

У Великодній понеділок мешканці англійських сіл Галлатон і Медборн взяли участь у щорічному змаганні Hallaton Bottle Kicking — своєрідному поєдинку, під час якого команди намагаються перетягти дерев’яні бочки через струмок, що розділяє обидва села.

У грі використовують три “пляшки”, які насправді є невеликими дерев’яними барилами. Дві з них наповнені пивом, а третя, “болванка”, — суцільна дерев’яна.

“Цьогорічна гра знову була неймовірно захопливою,” — розповів ВВС голова організаційного комітету змагання Філ Алан. “Галлатон дістав перший бал і, здавалося, швидко отримає ще один. Було справді цікаво!”

За даними офіційної сторінки Bottle Kicking у Facebook, традиція цього спорту налічує понад 1000 років. Припускають, що вона походить ще з язичницьких часів, а деякі історики вважають, що її вік може сягати 2000 років.

Фото – Bottle Kicking/ Facebook

Місцева парламентарка Аліша Кернс написала у соцмережах, що “пляшкове побоїще” — це Великодня традиція, якої більше ніде не знайдеш. Вона також зазначила, що, за легендою, саме ця гра надихнула на створення регбі.

Цьогоріч перемогу здобула команда Галлатона. На знак тріумфу її учасників підняли на старовинну місцеву кам’яну споруду — Butter Cross — де вони пили з відкритої бочки. Решту пива традиційно роздали присутнім.

Як розповідало BitukMedia, десятки людей з різних країн взяли участь у Куперсхілдській сирній гонці поблизу Глостера у Великій Британії. Вони несамовито бігли з пагорба заввишки 183 метри, намагаючись наздогнати голівку сиру.

123...491Page 2 of 491

©Усі права захищено. Копіювання матеріалів сайту лише з дозволу редакції

Рубрики

Видання