Міністерство внутрішніх справ України запустило офіційний застосунок екстреної допомоги 112, який може працювати навіть без мобільного зв’язку. Він вже доступний для користувачів iOS та Android.
Про це повідомив міністр внутрішніх справ Ігор Клименко.
За його словами, у разі надзвичайної ситуації користувач може здійснити виклик через застосунок, а оператор 112 сам оцінює обставини та спрямовує на місце події необхідні служби — рятувальників, поліцію, медиків та/або газову службу.
“У критичній ситуації ви телефонуєте через додаток, і оператор 112 координує допомогу”, — зазначив Ігор Клименко.
Важливо: перед початком користування застосунком необхідно пройти авторизацію.
Коли застосунок 112 буде особливо корисним:
у підвалах та укриттях, де є Wi-Fi, але відсутній мобільний сигнал;
у районах зі слабким або нестабільним покриттям;
під час аварій або перебоїв у роботі стільникових мереж.
У МВС повідомляють, що сервіс планують розширювати. Серед наступних оновлень — можливість виклику за допомогою жестової мови, аби зробити застосунок доступним для всіх користувачів.
У відомстві наголошують: усі персональні дані захищені, а сам застосунок відповідає державним стандартам кібербезпеки. Інформація використовується виключно для обробки екстрених викликів.
Повернення пум до національного парку в аргентинській Патагонії призвело до неочікуваних наслідків: великі хижаки почали активно полювати на пінгвінів — і водночас стали значно терпимішими одне до одного. Чому це дивує науковців і що це означає для сучасної охорони природи?
У національному парку Монте-Леон у Патагонії (Аргентина) пуми почали регулярно полювати на магеланських пінгвінів (Spheniscus magellanicus), що призвело до суттєвих змін у поведінці хижаків, йдеться в новому дослідженні.
Пуми зникли з цього регіону ще у XX столітті — їх витіснили вівчарі, які захищали худобу. Після створення нацпарку у 2004 році хижаки поступово повернулися. Однак за час їхньої відсутності екосистема встигла змінитися: зокрема, магеланські пінгвіни, які зазвичай гніздяться лише на островах, заснували материкову колонію чисельністю близько 40 тисяч пар.
Невдовзі після цього вчені почали знаходити рештки пінгвінів у посліді пум, що свідчило: хижаки швидко скористалися новим, легкодоступним джерелом їжі.
Дослідники встановили камери спостереження, відстежували 14 пум із GPS-нашийниками та аналізували місця вбивств пінгвінів упродовж кількох польових сезонів з 2019 по 2023 рік. Дев’ять із відстежуваних пум регулярно полювали на пінгвінів, п’ять — ні.
Результати показали: пуми, які харчуються пінгвінами, частіше контактують між собою, що є нетиповим для цього виду. Загалом було зафіксовано 254 зустрічі між пумами-пінгвіноїдами — і лише чотири між тими, хто не полював на птахів. Більшість контактів відбувалася в межах одного кілометра від колонії пінгвінів.
Пума полює серед гніздової колонії магеланських пінгвінів в аргентинському національному парку Монте-Леон. Фото – Serota et al. / Proc B
Зазвичай дорослі пуми — самітники, які уникають конкурентів і займають великі індивідуальні території. Однак велика й стабільна кормова база, ймовірно, зменшила конкуренцію, що й дозволило хижакам толерувати присутність одне одного. У результаті щільність пум у парку перевищила більш ніж удвічі всі раніше зафіксовані показники для Аргентини.
Один зі співавторів дослідження, еколог Мітчелл Серота, наголошує: відновлення диких тварин у сучасних умовах не означає простого “повернення в минуле”. “Відновлення природи в змінених людиною ландшафтах створює нові взаємодії, які можуть несподівано змінювати поведінку тварин і структуру популяцій”, — зазначив він.
Екологи вважають, що така поведінка пум може по-різному впливати на пінгвінів: великі колонії, ймовірно, витримають хижацтво, тоді як малі або нові поселення можуть постраждати. Це створює складну ситуацію для природоохоронців, адже взаємодіють два корінні види, але в умовах вже зміненою людиною екосистеми.
У подальших дослідженнях науковці планують з’ясувати, як поява пінгвінів у раціоні пум впливає на інші види здобичі, зокрема гуанако — дикого родича лами.
Як розповідало BitukMedia, на узбережжі Канади камера зафільмувала вовчицю, що витягує з води рибальську пастку, розриває її й забирає здобич. Це випадкова хитрість чи перший у світі доказ того, що дикі вовки можуть користуватися знаряддями?
Фото - Elio Della Ferrera, Arch. PaleoStelvio для ВВС
У національному парку Стельвіо на півночі Італії виявили тисячі відбитків лап динозаврів, яким близько 210 млн років. Знахідка датується тріасовим періодом і вже названа однією з наймасштабніших в Європі.
Сліди, деякі з яких сягають до 40 см у діаметрі, розташовані паралельними рядами та добре зберегли контури пальців і кігтів. Вчені вважають, що вони належали прозауроподам — травоїдним динозаврам із довгими шиями, невеликими головами та гострими кігтями, які могли виростати до 10 м завдовжки.
Відкриття стало можливим після того, як у вересні минулого року фотограф Еліо Делла Феррера помітив сліди, що простягаються на сотні метрів уздовж вертикальної гірської стіни. Саме він повідомив про знахідку науковців.
Палеонтолог з Мілана Крістіано Даль Сассо зізнався, що не очікував такого відкриття у рідному регіоні. За його словами, розташування слідів свідчить, що динозаври пересувалися стадами в гармонії, а деякі відбитки можуть вказувати на складніші форми поведінки — зокрема, збирання тварин у коло, ймовірно, для захисту.
Цікавим є й те, що поруч із деякими слідами задніх лап виявили відбитки передніх кінцівок, що може свідчити: динозаври зупинялися і спиралися на передні лапи, можливо, відпочиваючи.
Зображення стада прозавроподів, що йдуть по мулистій рівнині під час відливу. Найменші за розміром сліди дозволяють припустити, що в череді також були і молоді особини. Ілюстрація – Fabio Manucci, Arch. PaleoStelvio
У тріасовий період місце знахідки було прибережною припливною рівниною, а згодом стало частиною Альпійського гірського ланцюга.
Через важкодоступність району (тут немає туристичних стежок) дослідження планують проводити за допомогою дронів і технологій дистанційного зондування, повідомили в Міністерстві культури Італії.
Нацпарк Стельвіо розташований у долині Фраеле, неподалік кордону зі Швейцарією — саме в цьому регіоні наступного року відбудуться зимові Олімпійські ігри. У Мінкульті Італії символічно пов’язали ці події. “Ніби сама історія вирішила вшанувати найбільшу світову спортивну подію, поєднавши минуле і сучасність у символічній передачі естафети між природою і спортом”, – зазначають у відомстві.
Як розповідало BitukMedia, в Болівії знайшли найбільше у світі поле відбитків динозаврів. Їх там понад 18 тисяч!
Капітула Премії імені Юрія Шевельова оголосила лауреата 2025 року. Ним став Артур Дронь – письменник і ветеран російсько-української війни – за книжку есеїстичної прози “Гемінґвей нічого не знає”.
Про це стало відомо 17 грудня під час прямої трансляції церемонії нагородження.
“Гемінґвей нічого не знає” — третя книжка двадцятичотирирічного Артура Дроня і перша прозова у його доробку. Її героями стали люди, яких автор зустрів на війні, а також близькі йому постаті — побратими, товариші, мешканці прифронтових територій.
Під час церемонії нагородження Артур Дронь поділився особистими переживаннями, пов’язаними з виходом книжки: “Я був дуже спокійним, коли писав ту книжку, бо я знав, що вона дуже важлива і потрібна мені, але я був дуже тривожним, коли чекав її з друку, тому що знав, що вона буде важливою і потрібною ще комусь. І тому я дуже чую таку велику вдячність тим, хто її читали і показали мені, чому і кому вона може бути важливою”.
Письменник розповів і про одну з найсильніших реакцій читачів — жінку, яка після київської презентації сказала, що ця книжка про неї та її загиблого чоловіка, який служив і загинув у місцях, описаних у тексті. “Це найкраще, що можна про книжку почути, і я за це дуже вдячний”, – зазначив Артур Дронь під час церемонії нагородження.
Спеціальні відзнаки Премії
Спеціальну відзнаку Капітули цьогоріч отримала Мирослава Пінковська — “за особливий внесок у збереження культурної пам’яті”. Її книжка “Портрет в інтер’єрі долі” (видавництво “Дух і Літера”) раніше увійшла до довгого списку Премії Шевельова–2025.
Спеціальну відзнаку Радіо Культура за майстерність і новаторство в жанрі есею здобув Артем Чех за книжку “Гра в перевдягання”. Нагородою стане створення радіоверсії твору, яка прозвучить в ефірі Радіо Культура.
Ще одну спецвідзнаку Капітули отримала Віра Агеєва — “за літературознавчу есеїстику, що наново відкриває забуті пласти української літератури”.
Премія імені Юрія Шевельова присуджується щороку за художню та наукову есеїстику. Вона названа на честь Юрія Шевельова — мислителя, який започаткував модерну українську есеїстику, та відзначає незалежність думки й витонченість стилю.
У Національному природному парку “Тузлівські лимани” зафіксували унікальне природне явище — надзвичайно раннє цвітіння пізньоцвіта анкарського, більш відомого на півдні Одещини під назвою брандушка.
Про це на своїй сторінці у фейсбуці розповів доктор біологічних наук Іван Русєв, який спостерігає за рослиною понад 30 років.
Ця рослина (Colchicum ancyrense) занесена до Червоної книги України як вразливий вид. У природних умовах вона зазвичай з’являється ближче до Різдва, однак цього року квіти розквітли в середині грудня 2025 року, що стало безпрецедентним випадком за весь період спостережень.
За словами фахівців, більше ніж за 30 років спостережень поблизу міста Татарбунари настільки раннього пробудження брандушки не фіксували жодного разу.
Ареал пізньоцвіта анкарського в регіоні щороку скорочується, і рослина вже колись повністю зникала з території національного парку. Саме тому торік, у воєнний період, адміністрація НПП звернулася до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України за спеціальним дозволом на пересадку рослин із незаповідної території.
Дозвіл було отримано, і восени 2025 року брандушку висадили на трьох ділянках парку, де вона історично траплялася раніше. Результат перевершив очікування: рослини не лише прижилися, а й зацвіли значно раніше звичних строків.
Фахівці наголошують, що цей факт має подвійне значення. По-перше, він свідчить про реальну можливість відновлення популяції рідкісної рослини. По-друге, може вказувати на суттєві зміни природних умов, які спровокували настільки раннє пробудження.
У нацпарку зазначають: подія є унікальною і потребує подальшого наукового спостереження, адже воєнний грудень 2025 року виявився аномальним не лише для людей, а й для природи.
Фахівці наголошують, що цей факт має подвійне значення. По-перше, він свідчить про реальну можливість відновлення популяції рідкісної рослини. По-друге, може вказувати на суттєві зміни природних умов, які спровокували настільки раннє пробудження.
У нацпарку зазначають: подія є унікальною і потребує подальшого наукового спостереження, адже воєнний грудень 2025 року виявився аномальним не лише для людей, а й для природи.
Як розповідало BitukMedia, таємнича орхідея, яку охороняли десятиліттями, знову проросла в дикій природі.
Терпка, насичена й досі маловідома для США. Компанія McCormick оголосила чорну смородину “Смаком року — 2026”. Експерти прогнозують, що ця ягода незабаром домінуватиме в американських стравах і напоях.
У щорічному звіті про кулінарні тренди американський виробник спецій McCormick назвав чорну смородину своїм “Смаком року 2026”. Компанія вважає, що ягода, яка походить з Європи та Центральної Азії, швидко набиратиме популярності в меню ресторанів і домашній кухні США.
Подібні звіти McCormick готує вже 26 років — вони допомагають компанії прогнозувати попит і розробляти продукти, які зацікавлять споживачів.
Цьогорічний вибір особливо показовий: на тлі економічного тиску американці частіше готують удома та шукають “маленькі гастрономічні розкоші”, які можуть замінити дорогі походи в ресторани, пише видання.
У звіті також зазначається, що у 2026 році зростатиме експериментування з соусами — тенденція, яка вже помітна у фастфуді. Окрім того, McCormick фіксує підйом концепції “доступної розкоші”, коли споживачі дозволяють собі невеликі кулінарні надмірності як спосіб втечі від економічної невизначеності.
Чорна смородина ідеально вписується в цю тенденцію. “Вона справді асоціюється з розкішшю — завдяки глибокому фіолетовому кольору та здатності перетворювати прості страви на щось особливе”, — пояснила виконавча шеф-кухарка McCormick Хадар Коен Авірам.
Для підготовки звіту McCormick залучив глобальну команду з близько 80 фахівців — кухарів, маркетологів і харчових технологів. Вони фіксували появу чорної смородини у вигляді лікерів в Європі, оцту в Австралії та глазурі для свинини в Сінгапурі.
У США ягода вже починає з’являтися в меню — передусім у коктейлях і безалкогольних напоях, де додає “потрібну терпкість і фруктовість”. За даними Datassential Menu Trends, чорна смородина поки що присутня лише в 1% американських меню, однак за останні 12 місяців кількість згадок зросла на 34% — значною мірою через бум безалкогольних напоїв.
Окрім напоїв, у McCormick бачать потенціал використання чорної смородини у випічці, а також у поєднанні з м’ясом дичини, качкою та свининою.
За словами Авірам, вибір маловідомого інгредієнта є свідомим рішенням: звіт має надихати домашніх кухарів, виробників і ресторани відкривати нові смаки — ще до того, як вони стануть мейнстрімом.
Довідка:
Вибір McCormick вважають експертним, оскільки компанія є одним із найбільших і найвпливовіших світових гравців на ринку спецій та смакових інгредієнтів. Вона працює вже понад 135 років, постачає продукцію для роздрібних мереж, ресторанного бізнесу та харчової промисловості в десятках країн і безпосередньо впливає на формування меню та продуктових ліній.
Щорічний прогноз смаків McCormick ґрунтується не на маркетингових гіпотезах, а на системному аналізі глобальних гастрономічних трендів. До його підготовки залучають міжнародну команду з десятків фахівців — шеф-кухарів, харчових технологів, аналітиків ринку та дослідників споживчої поведінки. Вони відстежують зміни в ресторанних меню, напоях, домашній кулінарії та продуктових інноваціях у різних регіонах світу.
Саме тому прогнози McCormick часто стають орієнтиром для виробників продуктів, рестораторів і ритейлу, а обрані “смаки року” згодом з’являються в масовому асортименті та популярних стравах.
Як розповідало BitukMedia, Інститут кольору Pantone назвав відтінок Cloud Dancer (“Хмарний танець”) своїм “Кольором 2026 року” (Color of the Year 2026). Йдеться про м’яку, врівноважену білизну, що має втілювати спокій, тишу й перезавантаження у швидкому світі.
Коли в Одесі лунає повітряна тривога або починається злива, кілька вуличних собак точно знають, куди йти. Їхній прихисток — магазин техніки в центрі міста. А одна з цих собак завдяки відео в TikTok вже знайшла нову люблячу родину.
В Одесі безпритульна собака на ім’я Вірочка, яку підгодовували та прихистили в магазині техніки Mobile Studio, отримала новий дім завдяки відео в TikTok.
Власник магазину Олексій опікується п’ятьма вуличними собаками вже близько трьох років. Спочатку він просто їх підгодовував, однак згодом тварини самі знайшли його робоче місце й почали регулярно приходити до магазину. Під час негоди або повітряних тривог собаки заходять усередину та відпочивають біля вітрин із технікою.
Чоловік подбав про вакцинацію тварин, оформив їм ветеринарні паспорти та встановив неподалік просторі буди для ночівлі. Попри це, найнадійнішим прихистком собаки вважають саме магазин.
Пів року тому Олексій почав знімати короткі відео зі своїми підопічними та публікувати їх у TikTok. Деякі ролики набирають понад 200 тис. переглядів. Користувачі соцмереж дякують чоловікові за турботу й обіцяють підтримати бізнес.
Більшість клієнтів магазину звикли до присутності тварин і ставляться до них із розумінням. Якщо ж відвідувачі скаржаться, команда магазину відмовляється їх обслуговувати.
“Ми багато років працюємо чесно, тому можемо не приймати клієнтів, які не поважають наші цінності”, — пояснює Олексій.
Собак у магазині жартома називають “драконами” — варто лише трохи прочинити двері, як у щілині з’являються одразу кілька пухнастих голів. Головний “дракон” і ватажок зграї — Вовчик. У нього є двоє синів, Рижик і Джек, а також “дружина” на ім’я Жучок. Цю зграю Олексій принципово не планує розлучати.
Вірочка ж приєдналася до собак пізніше і не стала частиною зграї — інші тварини її відганяли та не приймали. Саме на неї звернула увагу зооволонтерка Тетяна, яка побачила відео в TikTok.
Жінка запропонувала прихистити собаку у своєму будинку на Київщині. Після спілкування з майбутньою господинею Олексій погодився віддати Вірочку в нову родину.
“Буває таке відчуття, що дивишся на собаню і розумієш, що вона твоя. Мені захотілося подарувати Вірочці тепло, захист і затишок”,— ділиться Тетяна.
Тетяна приїхала до Одеси особисто, щоб забрати собаку. За словами Олексія, після знайомства він переконався, що Вірочка потрапляє в надійні руки.
Нині собака вже адаптується до нового життя під Києвом: має теплий дім, належний догляд і спокійні умови. Їй дозволяють спати на подушках і пригощають бульйоном з індички.
Тим часом одеські “дракони” продовжують свій звичний ритм — проводять час у магазині та у своїх будках неподалік. За словами чоловіка, собаки зрозуміли, що щось відбулося, тож трохи сумують, але звикають до змін.
Історія Вірочки — ще один приклад того, як небайдужість і соціальні мережі можуть змінити життя безпритульної тварини. Узимку такі історії особливо нагадують: турбота й тепло часто починаються з простого людського рішення не пройти повз.
Раніше BitukMedia розповідало про пса Мішу, якого вигнали з укриття на станції метро “Теремки”.
Вони вже переживали цей момент — і він повторився. Подружжя з Уельсу вдруге стало мільйонерами, вигравши £1 млн у національній лотереї, попри шанси, які експерти оцінюють як майже неможливі.
49-річний Річард Девіс і його дружина, 43-річна Фей Стівенсон-Девіс, із центрального Уельсу вдруге стали переможцями національної лотереї Великої Британії. Цього разу вони виграли £1 млн (близько 56 мільйонів гривень) у розіграші Lotto 26 листопада, вгадавши п’ять основних чисел і бонусний розіграш.
Вперше пара отримала семизначний виграш у червні 2018 року — тоді вони стали мільйонерами завдяки EuroMillions Millionaire Maker.
За підрахунками оператора лотереї Allwyn, імовірність того, що та сама пара виграє обидва призи, становить понад 24 трильйони до одного.
“Ми знали, що шанси на повторний виграш просто неймовірні, але ми — доказ того, що якщо віриш, можливо все”, — розповіла Фей в інтерв’ю BBC.
Як пояснив Річард, шлях до другого виграшу виявився незвичним: “Це сталося через серію з чотирьох послідовних розіграшів. Коли вгадуєш два числа в Lotto, автоматично отримуєш безкоштовний Lucky Dip на наступний тираж. Так ми переходили з одного розіграшу в інший — аж до переможного 26 листопада”.
Попри нову фінансову удачу, подружжя не змінило свого способу життя і продовжує активно працювати на користь громади.
Річард, колишній перукар, нині волонтерить у притулку для безхатьків у Кардіффі, а також допомагає знайомим, підробляючи водієм-доставником.
Фей, яка раніше працювала медсестрою, готує їжу в громадській кухні у Кармартені та надає послуги з психологічної підтримки місцевим організаціям. Вона планує працювати навіть у день Різдва.
“Після першого виграшу ми дарували людям автомобілі, пожертвували мікроавтобус місцевій команді з регбі й намагалися допомогти друзям і родині”, — згадує Фей. “Тоді це було щось абсолютно нове й неймовірне — мати змогу реально змінювати життя інших. А тепер… подивимось. Ми просто хочемо не поспішати й насолодитися цим моментом”.
Двічі виграти мільйон за лотерейним квитком — майже неможливо. Але історія валлійського подружжя вкотре нагадує: іноді статистика безсила перед реальністю.
Як розповідало BitukMedia, житель Альберти Девід Серкін потрапив у заголовки світових медіа після того, як вчетверте виграв джекпот. Імовірність такого – майже нульова. Але для нього – цілком реальна.
Українські історії знову опинилися в центрі уваги Американської кіноакадемії. Одразу чотири фільми, пов’язані з Україною, увійшли до короткого списку премії “Оскар-2026” у різних категоріях.
Американська кіноакадемія оприлюднила шортлісти премії “Оскар-2026”, до яких увійшли чотири стрічки, безпосередньо пов’язані з Україною.
Документальний фільм “2000 метрів до Андріївки” увійшов до короткого списку в категорії “Документальний повнометражний фільм”. Водночас у категорії “Міжнародний повнометражний фільм”, куди Україна також подавала цю стрічку, вона до шортліста не потрапила.
“2000 метрів до Андріївки” — робота режисера Мстислава Чернова, лауреата “Оскара-2024” за фільм “20 днів у Маріуполі”. Як і попередня стрічка, новий фільм створений у партнерстві Associated Press та Frontline (PBS). Це документальна робота про українських військових, які у 2023 році пробиваються через укріплений ліс, щоб виконати бойове завдання зі звільнення села Андріївка на Донеччині. Чернов та його колега Алекс Бабенко з Associated Press супроводжують бригаду, показуючи війну зсередини – від авторських кадрів до відео з боді-камер.
Ще одна українська робота в короткому списку — “Я померла в Ірпені”, короткометражний анімаційний фільм режисерки Анастасії Фалілеєвої. 11-хвилинна стрічка поєднує анімацію, створену на основі вугільних малюнків, та особисті архівні матеріали авторки. Фільм розповідає про перші дні повномасштабного вторгнення через особисту історію режисерки.
До шортліста також увійшов французький короткометражний анімаційний фільм “Сором’язливість дерев”, співрежисеркою якого є українка Софія Чуйковська.
Четверта стрічка — британський короткометражний ігровий фільм “Камінь, ножиці, папір”, присвячений російському повномасштабному вторгненню в Україну. У фільмі знялися українські актори Олександр Рудинський, Сергій Калантай, Олександр Яценко та Юрій Радіонов. Стрічка вже відзначена премією BAFTA.
Навіть у коротких списках “Оскара” українські історії звучать голосно — через документалістику, анімацію й художнє кіно, яке фіксує війну, пам’ять і досвід, що стає частиною світової історії.
Окрім цього, у кваліфікаційних списках у категоріях “Документальний повнометражний фільм” та “Міжнародний повнометражний фільм” були й інші стрічки, пов’язані з Україною — зокрема “Санаторій”, “Зшиті кроки”, “Блокпост”, “Зоопарк”, “Віктор”, — однак до фінальних коротких списків вони не увійшли.
Оголошення номінантів на премію “Оскар-2026” заплановане на 22 січня 2026 року. 98-ма церемонія вручення премії “Оскар” відбудеться 15 березня 2026 року.
Як розповідало BitukMedia, документальний фільм BBCHell Jumper(“Пекельний стрибун”) про 28-річного британця Криса Паррі, який відправився на війну в Україну власним коштом, здобув престижну Міжнародну премію “Еммі”.
Зайти до цього будинку — все одно що опинитися всередині снігової кулі. У Нюрнберзі (Німеччина) чоловік зібрав рекордну колекцію, яка налічує вже 11 тисяч зимових мініатюр і перетворила його оселю на справжню казку.
Будинок Йозефа Кардинала в Нюрнберзі складно назвати звичайним. У кожній кімнаті, на полицях і в підвалі — тисячі снігових куль, які разом утворюють найбільшу у світі приватну колекцію цього типу.
Свій рекорд Гіннеса Йозеф вперше встановив ще у 2002 році, коли мав 6 100 снігових куль. Відтоді колекція майже подвоїлася і нині налічує близько 11 000 експонатів.
Під час візиту судді Книги рекордів Емми Солт колекціонер провів екскурсію своїм “зимовим королівством”, показав, як доглядає за кулями, поповнює їх рідиною, а також розпакував новий експонат — снігову кулю у вигляді Гоґвортського експреса з “Гаррі Поттера”.
Це захоплення бере свій початок у 1984 році, коли Йозеф отримав в подарунок першу снігову кулю. Згодом друзі почали дарувати нові, а потім він вирішив купувати їх сам. Подорожуючи світом разом із дружиною, Кардинал постійно шукав унікальні зразки. За його словами, відпочинок починався лише після того, як знаходили “ту саму” кулю, яку можна було забрати додому.
Колекція вражає різноманіттям: від крихітних кульок-значків до гігантських експонатів заввишки з ліхтарний стовп. Серед найоригінальніших — снігова куля у формі телефона Coca-Cola, “Титаніка, що тоне”, та гелікоптера з Санта-Клаусом за штурвалом.
Є й тематичні серії — з фільмів “Зоряні війни”, “Володар перснів”, різдвяні сцени, а також куля з написом Corona 2020 і сніговиком у захисній масці — пам’ять про пандемію і локдаун. Багато експонатів є рідкісними або лімітованими, які нині майже неможливо знайти.
Найстаріший експонат у колекції — снігова куля з Ейфелевою вежею, виготовлена у Парижі в 1889 році. Також у Йозефа є куля із зображенням його власного будинку та спеціально створена — на честь 10-тисячної кулі в колекції.
Попри любов до зимових пейзажів, сам Кардинал не є прихильником холоду. Його улюблена погода — сонячна. За іронією, як зазначають представники Книги Гіннеса, найбільше снігу в Нюрнберзі Йозеф бачить саме у своїх снігових кулях.
Втім, простір у домі майже вичерпано. За підрахунками колекціонера, максимум, який ще можна вмістити, — близько 12 тисяч куль. Підвал оселі фактично перетворився на приватний музей, який завжди справляє сильне враження на відвідувачів.
Йозеф зізнається: люди дивуються навіть тоді, коли знають про його захоплення — масштаб колекції перевершує всі очікування. А після візиту, каже він, багато хто починає помічати снігові кулі всюди, де б не був.
Як розповідало BitukMedia, у Коннектикуті (США) чоловік на прізвисько Croc King встановив новий світовий рекорд. Його колекція кроксів налічує понад 3 569 пар, офіційно зафіксованих Книгою рекордів Гіннеса. Та на цьому він не зупинився – вже зараз має понад 3 800 пар.
Ще донедавна це здавалося неможливим: алогенна трансплантація кісткового мозку без тривалого перебування в лікарні. Тепер — реальність. В Україні вперше застосували методику Total Lymphoid Irradiation (TLI), розроблену у Стенфордському університеті, для лікування дитини з онкологічним захворюванням.
У Національній дитячій спеціалізованій лікарні “Охматдит” дитині з рецидивом лімфоми Ходжкіна після аутологічної трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин (ауто-ТГСК) провели алогенну трансплантацію кісткового мозку з використанням нової для України схеми кондиціонування.
Команда гематологів-онкологів спільно з променевими терапевтами застосувала тотальне опромінення лімфоїдної тканини (Total Lymphoid Irradiation, TLI) — методику, розроблену в Стенфордському університеті, яка продемонструвала високу ефективність і водночас низьку токсичність.
На відміну від класичних схем кондиціонування, підхід на основі TLI не спричиняє тривалої цитопенії, суттєво знижує ризик інфекційних та токсичних ускладнень, а також потребу в частих трансфузіях. Саме це дозволяє проводити лікування в напівамбулаторних умовах, коли пацієнт більшу частину часу перебуває вдома, а не в стаціонарі.
Для пацієнтів та їхніх родин це означає не лише менше фізичного навантаження, а й значно кращу якість життя під час складного лікування. Водночас для медичної команди — це новий рівень безпеки та ефективності трансплантаційної допомоги.
Впровадження TLI відкриває нові можливості для розвитку дитячої онкогематології в Україні та наближає вітчизняну медицину до провідних світових практик.
Як розповідало BitukMedia, у Львові вперше видалили пухлину серця за допомогою робота Da Vinci.
У німецькому місті Гейдельберг офіційно з’явилася вулиця на честь Одеси – Odessastraße. Назва вже встановлена на міських покажчиках. В такий спосіб німці висловили підтримку своєму українському місту-партнеру.
Гейдельберг відомий як один із наукових центрів Європи. А навесні 2025 року офіційно став партнером Одеси.
Німецьке місто неодноразово підтверджувало свою підтримку українцям. Гейдельберг з 2022 року передавав гуманітарну допомогу, зокрема спеціалізовану комунальну та рятувальну техніку.
Крім того, “Гейдельберг приймав одеських школярів, відкриваючи їм доступ до освітніх і культурних програм, що сприяє формуванню тривалих міжмуніципальних зв’язків і поглибленню партнерства між нашими містами”, – пише пресслужба Одеської міськради.
Гейдельберг (Heidelberg) — це одне з найвідоміших і наймальовничіших міст на південному заході Німеччини, розташоване у федеральній землі Баден-Вюртемберг. Населення – близько 160 тисяч людей, значна частина яких — студенти.
Тут розташований Гейдельберзький університет імені Рупрехта-Карла, заснований у 1386 році. Це найстаріший університет Німеччини та один із найпрестижніших у Європі.
Місто є символом німецького романтизму. Славиться своїм чудово збереженим Старим містом (Altstadt) та величними руїнами Гейдельберзького замку (відомий з XIII ст.), які височіють над річкою.
Як розповідало BitukMedia, місто Гельзенкірхен, що на на заході Німеччини, тимчасово перейменували на честь Тейлор Свіфт через її гастролі – Свіфткірхен.
Фото - Андрій Старіш та команда «Ноосфери», Наталя Дікул, Laura Almaraz
Там, де Сонце може не сходити або не заходити цілу добу, а айсберги змушують маневрувати годинами, український криголам “Ноосфера” вперше вийшов за Південне полярне коло. Судно вже забезпечує міжнародні дослідження в одному з найменш доступних регіонів планети.
Про це повідомили в Національному антарктичному науковому центрі.
З 11 грудня український науково-дослідний криголам «Ноосфера» вперше у своїй історії працює за Південним полярним колом. У цьому районі судно забезпечує проведення міжнародних океанографічних і геологічних досліджень.
Полярне коло — це уявна лінія на широті 66°33′, яка позначає межу зон полярного дня та полярної ночі: щонайменше одну добу на рік Сонце тут або не заходить, або не сходить. Водночас українська антарктична станція “Академік Вернадський” розташована перед полярним колом.
Саме зі станції “Вернадський” почався маршрут “Ноосфери” на крижаний Південь. Судно пройшло через Південне полярне коло, далі — затоку Маргарет-Бей на західному узбережжі Антарктичного півострова й дісталося британської антарктичної станції “Ротера” на острові Аделейд.
За словами капітана криголама Андрія Старіша, шлях був непростим: “На окремих ділянках понад дві години доводилося маневрувати між айсбергами”. Такі маневри вимагають великого досвіду та точного розуміння навігаційних можливостей судна — помилка в цих широтах може коштувати надто дорого.
Фото – Андрій Старіш та команда «Ноосфери», Наталя Дікул, Laura Almaraz
Паралельно з навігаційною роботою тривали океанографічні дослідження. На всьому маршруті науковці шукали морські теплові хвилі — кліматичні аномалії, що виникають через глобальне потепління навіть у холодних водах Антарктики. Для точнішого визначення таких зон за допомогою акустичного обладнання було проведено картографування морського дна.
Далі спеціальним зондом CTD (conductivity, temperature, depth) дослідники виконали вимірювання у 12 точках Південного океану. Вони зафіксували температуру, солоність, рівень кисню, кислотність води, а також зібрали матеріали для хімічного й біологічного аналізу. Отримані результати виявилися несподіваними, однак їх оприлюднять після завершення досліджень.
Крім того, українські та мексиканські геологи за допомогою мультикореру — пристрою, що вдавлює в дно набір спеціальних трубок, — відібрали зразки донних відкладів. Їхній аналіз допоможе простежити, як змінювався клімат протягом сотень і тисяч років.
Окрім роботи в океані, вчені відвідали станцію “Ротера” — найбільшу антарктичну базу Великої Британії. У літній сезон там працює до 100 полярників, узимку — 22. Під час зустрічей сторони обговорили можливості спільних наукових досліджень, які планують розпочати вже цього сезону.
Цікаво, що нині біля “Ротери” температура повітря майже така сама, як в Україні: від +1 до –2 °C, попри те, що в Антарктиці зараз літо, а в нас — зима.
Наразі “Ноосфера” розпочала зворотний шлях до станції “Академік Вернадський”. Під час переходу наукові дослідження триватимуть.
Похід “Ноосфери” за Південне полярне коло — це не лише складна навігація серед айсбергів, а й розширення присутності України в міжнародній науці там, де кліматичні зміни стають помітними швидше, ніж будь-де на планеті.
Як розповідало BitukMedia, документальний фільм Антона Птушкіна “Антарктида” з’явився на Netflix та YouTube.
Це виглядає як кадр з наукової фантастики, але насправді це реальна атмосфера Землі. Над Адріатичним морем один потужний удар блискавки у верхніх шарах атмосфери спричинив одразу два надзвичайно рідкісні світлові явища. І обидва в одну мить потрапили на фото.
Кілька тижнів тому над Адріатичним морем, між Італією та Балканським півостровом, сталася особливо потужна блискавка. Її електричне поле поширилося на сотні кілометрів і сягнуло верхніх шарів атмосфери над містечком Поссаньйо на півночі Італії, неподалік Венеції. Саме там одночасно виникли два рідкісні атмосферні феномени, які вдалося зафіксувати на одному знімку.
Автор фото — італійський фотограф Вальтер Бінотто, лауреат престижної премії Wildlife Photographer of the Year (“Фотограф дикої природи року”), який спеціалізується на зйомці малодосліджених атмосферних явищ.
На знімку видно два червоні світлові утворення. Перше — дископодібне кільце, відоме як ELVE (елв). Друге — схоже на медузу або щупальця світіння, яке називають sprite (спрайт).
Обидва явища належать до класу Transient Luminous Events — короткочасних світлових спалахів у верхній атмосфері, пов’язаних із грозами. Їхня тривалість — лише мілісекунди, що робить фіксацію надзвичайно складною.
“Це рідкісний дует — sprite і ELVE одночасно. Червоний об’єкт зі щупальцями в центрі — це спрайт. Червоне “літаюче блюдце” навколо нього — ЕЛВ”, — написав Бінотто в Instagram.
За його словами, ELVE виникає, коли надпотужна блискавка створює інтенсивний електромагнітний імпульс, який досягає іоносфери. Червоне кільце показує місце, де цей імпульс “вдарив” по верхньому шару атмосфери.
Червоне забарвлення обох феноменів пояснюється збудженням частинок азоту у верхніх шарах атмосфери. Подібний ефект можна спостерігати й у полярних сяйвах, але там джерелом енергії є частинки з космосу, а не грозова активність.
Для зйомки Бінотто використовує камеру, модифіковану для астрофотографії, яка значно чутливіша до інфрачервоного світла. За понад десять років спостережень він сфотографував сотні спрайтів, але ELVE — лише тричі, включно з цим унікальним випадком, коли обидва явища з’явилися одночасно.
ELVE були відкриті лише у1990 році — їх вперше зафіксували астронавти шатла Discovery під час місії з запуску сонячного зонда Ulysses. Вони можуть простягатися на сотні кілометрів в іоносфері, через що Бінотто жартома порівнює їх з “материнським кораблем прибульців” із фільму “День Незалежності”.
А от спрайти вперше сфотографували у 1989 році. На відміну від блискавок, вони не спрямовані до землі — навпаки, рухаються вгору, сягаючи висот від 50 до 90 км, майже до умовної межі космосу.
Попри свою рідкісність і складність спостереження, такі явища поступово стають доступнішими для ентузіастів. “Зараз почати набагато легше, ніж коли я починав. Тоді майже не було жодних пояснень, як це робити”, — розповів Бінотто у коментарі IFLScience, порадивши спеціалізовані ресурси для охочих.
Як розповідало BitukMedia, над Південним островом Нової Зеландії фотографам вдалося зняти одне з найрідкісніших атмосферних явищ на планеті — червоні спрайти.
Фото - The DowntownDC Business Improvement District
Що потрібно, аби встановити світовий рекорд? У Вашингтоні знайшли відповідь просту й романтичну: 1 435 пар, п’ять секунд і одна гігантська омела, підвішена над вулицею. Саме так столиця США увійшла до Книги рекордів Гіннеса.
У центрі Вашингтона встановили новий рекорд Гіннеса з найбільшої кількості пар, які одночасно поцілувалися під омелою. Подія відбулася 13 грудня на Anthem Row під час святкового заходу National Kiss Under the National Mistletoe (Національний поцілунок під національною омелою), організованого DowntownDC Business Improvement District.
Загалом 1 435 пар одночасно цілувалися протягом п’яти секунд під так званою Національною омелою — масштабною артінсталяцією заввишки близько 3 метрів. Конструкція, прикрашена зеленню, квітами, стрічками та дзвіночком, була підвішена на висоті майже 9 метрів над вулицею.
Фото – The DowntownDC Business Improvement District
Представники Книги рекордів Гіннеса були присутні на місці події та офіційно зафіксували досягнення. Попередній рекорд становив 480 пар і належав компанії Anheuser-Busch після заходу, проведеного у 2019 році в місті Сент-Луїс, штат Міссурі.
Президент і генеральний директор DowntownDC Геррен Прайс зазначив, що рекорд має не лише символічне, а й спільнотне значення. За його словами, подія показала, як міські простори можуть об’єднувати людей і створювати відчуття радості та спільного свята в самому серці столиці.
Це вже другий рік поспіль, коли Національну омелу встановлюють на Anthem Row. Інсталяцію створила мультидисциплінарна художниця My Ly Design. Проєкт задуманий як перша у своєму роді повітряна святкова артінсталяція, що перетворює діловий центр міста на простір романтики та живих емоцій.
Українська
العربية
简体中文
Nederlands
English
Français
Deutsch
Italiano
Português
Русский
Español
