Довга шия, стрункі ноги й зуби, більше схожі на леза, ніж на звичайні ікла. Так виглядав один з вимерлих родичів сучасних верблюдів, який жив у Північній Америці близько 13 млн років тому. Чим він заслужив моторошне ім’я “верблюд-вампір”?
Про доісторичного “верблюда-вампіра” — Vampyrocamelus welshi — розповіли палеонтологи в новій монографії про еволюцію північноамериканських верблюдів.
Цей вид жив приблизно 13 мільйонів років тому. Він належав до вимерлої групи довгошиїх і струнких верблюдів, а його рештки, а це переважно черепи та кістки кінцівок, знайшли здебільшого на території сучасних Техасу й Оклахоми.
Особливістю самців були незвичайні передні зуби: вигнуті, загострені та схожі на клинки. Кожен із них міг сягати майже п’яти сантиметрів завдовжки. До того ж лезоподібну форму мали й премоляри — зуби, розташовані за іклами. Тож у цієї тварини було не одне, а кілька “озброєних” рядів зубів.
Співробітники палеонтологічної колекції свого часу неофіційно називали цього верблюда Machaerocamelus, тобто “верблюд-кинджал”. Однак належним чином його так і не класифікували. Лише після детального вивчення викопних решток і порівняння їх з анатомією інших вимерлих верблюдів дослідники дійшли висновку, що йдеться про окремий рід. Його й назвали Vampyrocamelus — “верблюд-вампір”.
Навіщо травоїдній тварині були потрібні такі страхітливі зуби? Вчені розглядають кілька можливих пояснень.
Приблизно 15–7 млн років тому на північноамериканських саванах мешкали великі хижі коти, які могли становити небезпеку для верблюдів. Тож ікла могли допомагати Vampyrocamelus захищатися від нападників. Палеонтологиня Крістін Вотмор із Університету Південної Каліфорнії припускає, що підказку можуть дати мікроскопічні сліди зношування на зубах. Їхній аналіз потенційно допоможе з’ясувати, як саме тварини використовували свої незвичайні “клинки”.
Втім, є й інша версія. За словами співавторки дослідження Кетрін Марріотт з Американського музею природної історії, найімовірніше, самці демонстрували цю зубну зброю під час суперництва за партнерок. Сучасні самці верблюдів можуть кусати одне одного під час боротьби за право спаровуватися. Не виключено, що й у їхнього давнього родича ікла допомагали відлякувати конкурентів або привертати увагу самиць. На користь цієї версії свідчить і те, що самиці Vampyrocamelus не мали таких зубів.
Відкриття додає ще одного незвичайного представника до різноманітного світу давніх північноамериканських верблюдів. Виявляється, мільйони років тому ці тварини були зовсім не схожі на тих, яких ми знаємо сьогодні.
Одні види нагадували сучасних антилоп: були легкими, швидкими й не виростали навіть до метра заввишки. Інші, навпаки, ставали справжніми велетнями. Наприклад, Megacamelus міг сягати близько чотирьох метрів у плечах — приблизно як слон. А Vampyrocamelus, імовірно, займав екологічну нішу, подібну до сучасних жирафів: завдяки довгій шиї він міг діставати рослинність на висоті.
Причому різні види верблюдів нерідко жили на одній території. Палеонтолог Дональд Протеро з Каліфорнійського державного політехнічного університету в Помоні наводить приклад знахідок у Небрасці: в окремих місцях дослідники знаходили рештки одразу семи або восьми різних видів верблюдів.
Сьогодні родина верблюдових охоплює не лише верблюдів, а й лам та альпак. Її сучасні представники мешкають у пустелях і посушливих регіонах Африки та Азії, а також у горах Південної Америки. Проте історія цієї родини почалася саме в Північній Америці — приблизно 46 млн років тому.
Попри величезну кількість викопних решток, комплексного дослідження північноамериканських верблюдів не проводили понад століття. Значна частина матеріалу зберігається в колекції, яку понад сто років тому почав збирати палеонтолог і колекціонер Чайлдс Фрік. У 1970-х роках її перевезли з Лонг-Айленда до Американського музею природної історії в Нью-Йорку. Колекція налічує понад 200 тисяч скам’янілостей ссавців, серед яких — десятки тисяч решток верблюдів.
Дональд Протеро почав досліджувати цю колекцію ще у 1982 році. Десятиліття роботи його команди дозволили систематизувати відомості про давніх верблюдів і показати, наскільки різноманітною була ця група тварин.
Виявляється, задовго до того, як північноамериканські рівнини стали асоціюватися з оленями та бізонами, тут панували верблюди — від невеликих прудконогих тварин до чотириметрових велетнів і загадкових “вампірів” із зубами-лезами.
Як розповідало BitukMedia, скорпіона завдовжки понад метр, який панував на Землі задовго до динозаврів, вчені щойно “відкопали” у… музейній колекції, де його рештки припадали пилом майже 150 років, зберігаючи свою таємницю. Лише сучасні технології допомогли розкрити загадку: виявилося, що скам’янілість належала найбільшому скорпіону, який будь-коли мешкав на Землі.

