Чому доброта до інших не працює без доброти до себе: висновок вчених

Можна роками бути людиною, яка підтримує всіх навколо, і навіть пишатися тим, що ніколи не ставить себе на перше місце. Але чи справді така самопожертва робить нас щасливішими? Нове дослідження підказує, що в цій історії є важливий нюанс і він стосується того, як ми ставимося до самих себе.

Саме різні способи проявляти співчуття зацікавили науковців Університету Макгілла в Канаді. Вони хотіли з’ясувати, чи однаково позначається на психологічному стані людини турбота про інших і турбота про себе.

У дослідженні взяли участь понад 1200 людей. За допомогою анкет дослідники оцінювали, наскільки учасники схильні співчувати собі, іншим людям і тваринам. На основі відповідей людей розподілили на різні групи — залежно від того, кому і наскільки вони готові проявляти турботу.

Результати показали, що найбільш сприятливі показники психологічного стану мали люди, які демонстрували високий рівень співчуття одразу в усіх трьох напрямках: до себе, інших людей і тварин.

У цієї групи дослідники спостерігали найбільш сприятливе психологічне функціонування, тобто краще поєднання психічного здоров’я, емоційної стійкості та соціального благополуччя.

А ось коли турбота була спрямована переважно назовні, картина виявилася іншою. Люди, які були дуже співчутливими до інших, але водночас суворо ставилися до себе або нехтували власними потребами, мали гірші показники психологічного самопочуття. Такий дисбаланс був пов’язаний, зокрема, з вищим рівнем стресу та тривожності.

Окремо дослідники виявили зв’язок між низьким рівнем співчуття до себе та меншою задоволеністю життям і більшою соціальною ізоляцією.

Тобто сама здатність допомагати іншим — ще не вся картина. Важливо й те, чи дозволяє людина собі таке саме розуміння та доброзичливість, коли йдеться про власні помилки, труднощі чи неприємні емоції.

“Багато людей, особливо ті, хто доглядає за іншими, педагоги, медичні працівники, батьки та активісти, можуть дуже турбуватися про інших, водночас будучи суворими до себе або нехтуючи власними потребами”, – зазначив провідний автор дослідження Бассам Хурі з Університету Макгілла.

За його словами, співчуття до себе може допомагати людині краще справлятися зі складними емоціями, зменшувати самокритику та створювати відчуття внутрішньої безпеки.

При цьому дослідник наголошує: турбота про себе — це не те саме, що егоїзм або потурання власним бажанням. “Співчуття до себе — це не егоїзм і не потурання собі; це основа для сталої турботи про інших і здатності поширювати співчуття на всіх живих істот”, – сказав Хурі.

Водночас результати дослідження важливо не перебільшувати. Науковці виявили зв’язок між різними рівнями співчуття та психологічним благополуччям, але ця робота не доводить, що саме недостатня турбота про себе безпосередньо спричиняє тривожність, стрес або соціальну ізоляцію.

Отже, висновок дослідників не в тому, що потрібно менше піклуватися про інших. Радше йдеться про баланс: найкраще психологічне самопочуття в цьому дослідженні мали люди, які не обмежували свою доброту лише оточенням і залишали місце для неї також у ставленні до самих себе.

Як розповідало BitukMedia, вчені з Корнелльського університету (США) дійшли висновку: для здоров’я важливіше не те, скільки людей вас оточує, а те, як ви це відчуваєте. Науковці наголошують: самотність і соціальна ізоляція — не одне й те саме.