Четвер, 18 Липня, 2024
العربية简体中文NederlandsEnglishFrançaisDeutschItalianoPortuguêsРусскийEspañolУкраїнська

Ніхто не хоче дати росії виграти – де зараз Україна на глобальній шахівниці?

Важливо

На минулих вихідних у Швейцарії відбувся Саміт миру, який певною мірою засвідчив розстановку міжнародних сил. Експерти кажуть – він показав, що на Заході ніхто не хоче дати росії виграти. Окрім того, що Саміт засвідчив підтримку українського суверенітету, важливими є переговори в кулуарах та домовленості, які тримають у секреті. Також подія закріпила формально погляди Києва на завершення війни, що є важливим перед виборами у США. Українські та міжнародні експерти сходяться на думці, що підтримка України після саміту лише зростатиме.

BitukMedia поговорило із ними про те, як отримати підтримку Глобального Півдня та чи можливо написати план демонтажу росії.

Нагадаємо, 15-16 червня 2024 року в Бюргенштоці у Швейцарії відбувся перший глобальний Саміт миру в Україні. У ньому взяли участь  90 країн, з них 57 представлені на найвищому рівні.

Наприкінці учасникам запропонували підписати комюніке, яке складалося із найменш контраверсійних пунктів – забезпечення судноплавства в Чорному та Азовському морі, виведення російських військ із ЗАЕС та обмін полонених і повернення депортованих українських дітей в Україну.

“Сімейне фото” учасників Саміту миру у Швейцарії. Прем’єр Канади Джастін Трюдо кричить “Слава Україні!”. Інші учасники відповідають – “Героям слава!”. Фото: Андрій Єрмак/ Telegram

Проте навіть на такі загальноприйнятні пункти погодилися не всі. Лише 84 учасники підписали або стали співавторами спільного комюніке. Деякі із них потім відкликали підпис. Зате долучився Вселенський Патріархат.

Країни Глобального Півдня або не були представлені, як то Китай, або не стали підписувати документ.

Фактор Півдня  – провал чи ні?

Опитані BitukMedia експерти сходяться на думці, що Саміт миру було потрібно провести, оскільки у світі існує великий запит на мир та завершення війни в Україні.

Тож таке велике зібрання високих представників різних держав нагадало світу, що війна в Україні продовжується і  дозволило ще раз звернути на неї увагу. Також одною із ключових задач було залучення до дискусії проросійських країн так званого Глобального Півдня – країн Африки, Азії та Південної Америки. Він же й показав, що підтримка України у цьому регіоні є найнижчою.

Росію, як кажуть, запрошували, але кремль відмовився від участі. Що й не дивно. Для володимира путіна грають роль саміти, де усі танцюють під його дудку, як в ОДКБ. Чи коли лідер приймаючої сторони особисто приїжджає в аеропорт зустріти путіна о третій ночі, як нещодавно вчинив Кім Чен Ин. А конструктивні переговори, де кремлівському диктатору доведеться поступатися своїми шизофренічними планами і йти на компроміс, а тим більше визнавати поразку, кремлівському лідеру просто не цікаві.

Проте росія чинила намагання зірвати саміт і проводячи переговори із своїми близькими соратниками, і діючи через проксі на різних рівнях, і роблячи прямі заяви. І хоча в результаті дійсно сильних заяв у Саміту не вийшло, нерви  кремлівським посіпакам він попсував.

«Якби цей саміт нічого не важив, росія не намагалась би йому так активно протидіяти», – наголошує Євген Магда, директор Інституту світової політики.

На зображенні може бути: 4 людини та текст
Євген Магда. Фото: Facebook

«Комюніке саме по собі не є важливим. Важливим є те, скільки країн висловили пітдримку суверенітету України і таким чином відмовилися визнати претензії Росії. Оце справжня перемога», – каже Дебра Кейган, колишня радниця американського президента Джорджа Буша-молодшого і дипломат Держдепу США з часів президентства Рональда Рейгана до 2017 року.

Примітно, що комюніке не підтримали найвпливовіші країни Глобального Півдня – Саудівська Аравія, Індія, Бразилія. Це країни БРІКС, а отже це є наслідком великої дипломатичної роботи росії та Китаю, погоджуються експерти.

«Саміт дозволив з’ясувати, хто дійсно підтримує мир, а хто ні. Але насправді, вони просто не хочуть засмучувати Росію. Тож те, що вони не підписали комюніке, я не вважаю провалом», – каже BitukMedia Дейн Вотерс, політтехнолог-республіканець, письменник, який працював в адміністрації Джорджа Буша-старшого.

Найбільшим розчаруванням саміту, за словами Вотерса, стала Індія. Яка мало того, що не долучилася до підписантів, та ще й продовжує купувати у росії нафту.

Кейган вважає, що Індія могла б діяти більш жорстко. Тому що росія, яка продає Індії нафту за значно зниженими цінами, знаходиться у критичній залежності від індійської промисловості і населення, котре є для росії клієнтською базою.

У декого в Україні результати саміта викликають зневіру – видається, що позиції України на міжнародній арені слабнуть. Адже при голосуванні за резолюції в ООН нас підтримують більше, ніж 90 країн. Проте експерти пояснюють – саміт був явно проукраїнським, росія там брати участь відмовилася, і не всі хотіли псувати стосунки із кремлем.

«Голосування в ООН – це просто натиснути на кнопку», – каже Ярослав Божко, голова Центру політичних студій “Доктрина”.

Немає опису світлини.
Ярослав Божко. Фото: Facebook

«Звісно, якби Україна майже повністю вибила Росію із усіх портів і Криму, розмова була б іншою. Але це зайняло б багато часу, і більшість це розуміє. Проте Україна після саміту буде отримувати ще більше допомоги, бо кожен розуміє, що якщо Росія не зазнає руйнівної поразки  в Україні, вона повернеться, щоб атакувати їх», – вважає Дебра Кейган.

Проте Божко  вважає, що навіть якби Україні надали достатньо озброєння і вона мала велику перевагу на фронті, то частина країн все рівно не підтримала б комюніке. Просто тому що війна від них далеко, а росія та Китай зі своїми проєктами і грошима близько.

Натомість Україну підтримують країни, які залежать від США, Британії та ЄС, підкреслює міжнародник.

«Парадокс, але комюніке отримало підтримку Сербії і Угорщини. У поточній політиці вони виявляються не досить дружними, але вони все-таки залежать від Європи», – каже Божко.

«Це історія про геополітику і про блок. А більшість держав світу сприймають Україну як частину прозахідного  поясу», – пояснює він.

Важливим пунктом стало те, що на саміті обговорювали депортацію українських дітей, оскільки останнім часом вона взагалі випала із міжнародного поля зору, вважає аналітик Стокгольмського центру вивчення Східної Європи  Андреас  Умланд.

У переддень Саміту путін висунув ультиматум – хоче чотири українські області. Умланд вважає, що він зробив це дарма.

Немає опису світлини.
Андреас Умланд. Фото: Facebook

«Своїми заявами росія вийшла із зони амбівалентності, яка раніше існувала. Якщо раніше міркували, як можна закінчити війну і якою є російська позиція, то зарза усі побачили, на скільки вона є абсурдною. Росія навпаки такими заявами послабила свою міжнародну позицію. Тепер буде складно комусь говорити про можливість вирішення конфлікту політичним шляхом, оскільки вимоги у Росії надто нахабні», – каже Умланд.

«Висунувши такий ультиматум Путін просто забив гол у свої ворота», –  підкреслює він Умланд.

Євген Магда відзначає, що під час організації саміту було допущено декілька помилок.

 «Розрахунок на присутність Байдена і Сі не зіграв. Україна розраховувала, що зможе залучити до участі у саміті важковаговиків, які зможуть ухвалити певні рішення і своїм прикладом показати іншим учасникам, що треба організовувати тиск на росію. Цього не сталося», – каже Магда.

«Українська команда будувала цей саміт із думкою про те, що нам усі винні, – продовжує він. – Але м’яко кажучи, це не так. В Україні сформувалися завищені очікування від саміту. Ніби все на сьогоднішній момент залежить саме від нього і саме у Швейцарії усе вирішиться. Це не так. Ми перебуваємо на початку достатньо непростого шляху, в якому треба бути більш гнучкими».

один саміт усе не вирішить. Ми перебуваємо на початку непростого шляху

Критикує він і те, що для комюніке обрали пункти, які або уже реалізовані (зерновий експорт із України фактично відновився завдяки діям Сил оборони) або такі, які реалізувати неможливо. Наприклад, росія не піде добровільно із Маріуполя чи ЗАЕС, завдяки якій контролює весь окупований південь України.

Відзначає Магда й інші проблеми, які зіграли проти успіху саміту. Зокрема, це відсутність дипломатії із Китаєм (Україна тривалий нас не надсилала туди посла) та ставка на емоційний, а не прагматичний компонент.

Тож простих рішень, на зразок великої глобальної конференції, де усі одноголосно вирішать розібрати росію на шурупчики, немає. І не буде. Як би нам цього не хотілося.

Проте експерти сходяться на думці, що більш важливим буде «післясмак» саміту. Тобто, яку допомогу буде отримувати Україна після нього. Вони припускають, що велика частина дипломатичної роботи просто не розголошувалась.

 «Ми потребували, щоб був сформований сталий формат, який би підтримали усі і до рішень якого можна було б апелювати», – каже Божко.

«Нещодавно республіканці вимагали від демократів і Байдена конкретного плану щодо війни в Україні. Частково резолюції саміту миру можуть бути покладені в основу цього плану.  Саміт потрібен для того, щоб сформувати політичні умови, де Україна зможе претендувати на потрібні їй засоби для звільнення своїх територій фізично», – пояснює він.

Крім того, Швейцарія пообіцяла, що продовжить працювати над комюніке, і ця робота після саміту також має значення, відзначають експерти.

Чи стане Україна точкою дотику Заходу та Півдня

Питання Глобального Півдня стало дійсно ключовим під час саміту. Так склалося історично, що Україна тривалий час ігнорувала Африку, Азію та Південну Америку, орієнтуючись то на Захід, то, принаймні частково, на Росію. Тож зараз стосунки доводиться вибудовувати в авральному темпі.

Проте, чи стане Україна точкою перетину Заходу та Півдня завдяки таким форматам як Саміт миру? Ярослав Божко вважає, що навряд. Адже усі країни півдня уже мають свої стосунки із Заходом. Більшість із них – колишні колонії.

 «Те, що нас не підтримують країни Глобального Півдня, це вияв ставлення не лише до України, а й до Сполучених Штатів, із якими ми стаємо все більше взаємозалежні. Тому що нам потрібна їхня підтримка й дипломатичний захист. Це накладає на нас певний відбиток», – вважає голова Центру «Доктрина».

Китай та росія вибудовують і підживлюють антизахідні альянси. І більшість урядів Глобального Півдня між москвою та Вашингтоном обирають москву. І хоч такі альянси є крихкими, вони заважають вести Україні комунікацію на глобальному рівні, пояснює міжнародник.

«Світ давно ділиться на «нас» і «їх». Країни БРІКС явно прагнуть стати противагою Заходу та західному впливу.  І перемоги росії на українському фронті останнім часом дійсно зміцнили її переговірні позиції», – каже Вотерс.

Дейн Вотерс

«Росія пропонує країнам Півдня найманців із «Вагнера» і мішки із грошима. Корупція там страшенна. Захід себе так не поводить. На Заході є правила і закони. І добре, що країни Глобального Півдня не впливають на майбутнє України, за виключенням кількох важливих гравців», – каже Дебра Кейган.

«Для того, щоб комунікувати із Глобальним Півднем, ми мали б використовувати антиколоніальну риторику. Що наша війна – це війна колишньої колонії проти колишньої метрополії, а не війна одної колишньої радянської республіки проти іншої. Але ми навіть не говоримо, що це війна України за незалежність», – вважає Магда.

Нагадати про боротьбу колоній за незалежність радить і Андреас Умланд.

Ярослав Божко навпаки вважає, що комунікація через призму антиколоніальної політики є помилкою. Адже саме під антиколоніальні рухи Радянський Союз, а зараз росія та Китай маскували  і маскують військові перевороти в країнах Глобального Півдня.

«Антиколоніальність – це синонім антизахідності», – констатує міжнародник.

Говорити із Глобальним півднем треба про матеріальні фактори – зерно та освіту

Натомість, він радить вибудовувати контакти спочатку із країнами Глобального Півдня, які налаштовані прозахідно. І у перспективі така політика почне чинити вплив на їхніх країн-сусідів, які є проросійськими чи прокитайськими.

«Саме у тих країнах, які стоять на боці Заходу, ми маємо  наростити базу підтримки. Треба йти від того, що є, і посилювати його, а не стрибати в порожнечу і шукати того, чого немає», – каже Божко.

 «Говорити треба про матеріальні фактори. Африка потерпає без зерна, без спеціалістів, без медикаментів. Про нарощування українського експорту. Про підготовку їхніх спеціалістів в українських вишах», – вважає він.

Умланд у свою чергу радить нагадувати африканцям, що за Радянського Союзу багато їхніх співгромадян навчалися саме в українських вишах та працювали на українських заводах. Тож, ймовірно, вдасться відновити та налагодити співпрацю і за цими напрямками.

«Ми продаємо зерно, постачаємо стабільність», – наводить Магда  економічний агрумент, який міг би використовувати Київ.

Також Умланд вважає, що Київ може запропонувати Швеції та Фінляндії вести переговори із Глобальним Півднем. Ці країни не мають імперських амбіцій і взагалі не мали колоній в Африці. Тож в очах Глобального Півдня будуть мати нейтральний вигляд, а тому більш ефективно зможуть просунути проукраїнський порядок денний.

Проте експерти сходяться і на тому, що країни Глобального Півдня не є у прямому сенсі союзниками росії, співпраця у них виключно ситуативна. Її не можна порівнювати із дійсно стосунками союзників, як між США та Україною.

Дебра Кейган

«Вплив і влада Росії  у цих країнах будуть строго визначатися тим, що потрібно цим країнам на даний момент. Це не справжні союзники Росії у справжньому значенні цього слава. Це партнери, яким зручно бути такими у певний момент часу. Ці країни ніколи не стануть довгостроковими союзниками Росії», – каже Дебра Кейган.

Тож варто росії ослабнути чи втратити своїм позиції, як африканські країни від неї відвернуться.

Вибори в США і війна в Україні

Занепокоєння викликають заяви західних та українських політиків під час Саміту миру, що вони готові до переговорів із росією, які мають відбутися найближчим часом – протягом півроку і обов’язково до виборів у США.

Тож чи не збирається світ поступитися Україною заради більшої стабільності? Адже Байдену потрібна перемога після його ганебного відступу із Афганістану. Та й заморозити конфлікт до виборів, де цілком можливо переможе Дональд Трамп і тоді ситуація стане взагалі неконтрольованою, може видаватися Заходу непоганою ідеєю.

Проте опитані BitukMedia експерти скептично ставляться до можливості заморозки конфлікту. 

Росія сподівається дотягнути до виборів у США і розмовляти про Україну вже з новою адміністрацією. Саме тому путін висунув вимоги, які є максимально нахабними та неприйнятним для України. Піти на перемовини із Україною зараз було б для росії неправильно зі стратегічної точки зору, вважає Божко.

«Двосторонні перемовини між Україною та Росією до виборів у США взагалі не є реалістичною опцією», – підкреслює він.

Переговори між Україною, росією та Заходом якщо й відбудуться, то перш за все Захід буде думати про геополітику і постарається створити можливість протидіяти росії. Що це буде означати для України – питання відкрите.

 «Захід дійсно не міркує лише категоріями міжнародного права. Є ще розуміння геополітики та міжнародної безпеки. Росія зараз апелює до того, що силами Заходу було створено Косово. Але у світі вирішують не прецеденти і квазі-правові формули, вирвані із контексту, а конкретна розстановка сил. Проте реалії не виглядають сприятливими для того, щоб ця війна швидко закінчилася», – пояснює голова центру «Доктрина»

Божко відзначає, що і військова допомога від Заходу – це скоріше питання міднародної безпеки і геополітики, а не міжнародного права.

У світі все вирішує не лише міжнародне право, а й геополітика та питання безпеки

«Проте Захід не надавав би нам допомогу у таких об’ємах, якби вони не вірили у нас. Ніхто не хоче дати росії виграти», – підкреслює він.

«Для України важливим є до виборів у США зафіксувати свої вимоги і готовність оперувати довкола цих вимог. Але Росія не готова до цього. Тож заяви про підготовки наступного саміту – це скоріше інформаційна гра. Ще один Саміт миру може відбутися, але Росія не буде брати у ньому участі. Кремль не хоче іти на перемовини, де умови для нього не будуть виглядати, як локальний виграш», – каже Божко.

Однак експерти сходяться на думці, що Захід навряд погодиться визнати за росією окуповані території.

«Росію можна було б запросити на Саміт миру. Але я не можу собі уявити, що він відбудеться, аби передати Росії українські території», – каже Умланд.

Чи можлива нова «Касабланка» для України?

Очевидно, що Саміт миру є лише частиною геополітичної гри. Загалом же Україна вимушена невпинно працювати на усіх рівнях над програшем росії. І якщо вже Захід не хоче, аби росія перемогла, то питання в тому, чи вдасться в майбутньому провести саміт із більш категоричними, рішучими заявами?

У Києві говорять, світу потрібна «нова Касабланка». Вони апелюють до зустрічі президента США Франкліна Рузвельта та прем’єр-міністра Великої Британії Вінстона Черчилля у 1943-му, на якій союзники дійшли згоди про повну і безумовну капітуляцію нацистської Німеччини.  Проблема в тому, що Захід на третій рік війни досі не розуміє, що робити, якщо росія програє. Не має плану її розпаду на окремі незалежні країни.

«У світу є величезний запит на припинення війни. І проблема полягає у тому, що ми не працюємо над ідеями демонтажу росії», – каже Магда

При цьому, наголошує експерт, ми не можемо використовувати войовничу риторику, тому що вона не буде сприйнята нашими західними партнерами. Проте, на його думку, проблема полягає в іншому.

«Ми не створили образ путіна, який прийде в Європу, Африку чи на Близькій Схід і забере там труси, пральні машинки та унітази. У нас немає ефективної комунікації зі світом, про те, чим є росія. Хоча ми маємо моральні підстави формувати погляд на росію», – каже Магда.

план демонтажу росії є неможливим

Важливим є також те, як Україна репрезентує свою готовність оборонятися, вважає експерт

«Чому ми не повторюємо фразу Залужного про те, що навіть ядерний удар не припинить нашу боротьбу за незалежність?» – дивується він.

«Із конфліктом в Україні дійсно потрібно щось вирішувати. Потрібно, щоб світ заявив – ми хочемо бути на полі бою разом з Україною. Але цього не станеться найближчим часом, і цього досягти буде дуже складно. Реальність така, що ніхто не хоче відкритого конфлікту з Росією. Байден не хоче, Шольц не хоче, Макрон не хоче. Маю на увазі, що повномасштабна Третя світова війна почнеться, якщо вони введуть свої війська в Українy. Ніхто цього не хоче», – каже Вотерс.

Проте Ярослав Божко переконаний, що більш широкомасштабний збройний конфлікт неминучий. І захопить він не Україну або не лише її.

«Я думаю, що ми знаходимося на попередній стадії значно більш глобального конфлікту, в ході якого все буде вирішене. І це буде не лише конфлікт Росії й України. Можлива війна Китаю й США, можливе вторгнення Росії на Балтику, нові конфлікти на Близькому Сході», – каже Божко.

«Ми живемо у світі із порушеним статус-кво, і з’ясування нового статус-кво уже насувається. Розбіжності між Заходом й умовним тоталітарним блоком досягли таких масштабів, що на вищому дипломатичному рівні їх уже не вдається вирішит», – вважає Божко.

«План щодо перемоги над росією і її демонтажу неможливий. Можливими є лише загальні домовленості про те, що нам дозволено. І при цьому досить непублічно, такі документи не можуть бути відкрито опубліковані», – каже Божко.

Умланд теж вважає, що Захід не має плану щодо демонтажу росії . Але пояснює – це тому, що події там можуть бути непередбачуваними і прорахувати їх складно.

Звісно, запустити руйнівні процеси у росії могли б ЗСУ та інші сили оборони, вибивши росіян із Донбасу, Криму та інших окупованих територій.

Проте Україні це буде зробити дуже складно, і по-чесному неможливо, вважає Вотерс. Тому потрібно шукати інші шляхи до встановлення миру, додає він.  

Вирішувати долю війни в україні буде наступний президент США

«Я думаю, що завершення війни в Україні буде вирішувати уже нова адміністрація США. Вони подивляться на нас, на росіян. І найбільш ймовірно, що не буде просто ситуації, де Трамп прийшов –  зробив угоду. Бо росіяни розраховують, що це момент істини, вони можуть себе проявити і отримати багато. А в такому становищі вони  дуже нахабніють. І це заважає переговорам. Крім того, США можуть висунути до росії зустрічні вимоги, наприклад, щодо припинення співпраці із Китаєм», –  вважає Божко.

Тож лишається питання, чи не здадуть Україну США після президентських виборів? Голова центру “Доктрина” вважає, що ні, не здадуть.

«Не треба боятися перемовин світових гравців  за нашою спиною. Якщо нам дали змогу оборонятися, значить це потрібно не лише нам, а й світові», – підсумовує Божко.

Останні новини

Читайте позитивні новини у нашому Telegram каналі