У самому серці Дубліна, біля статуї Моллі Малоун, нині стоять міські стюарди з одним проханням: “Будь ласка, не торкайтесь!” Улюблений туристичний “ритуал” — доторк до бронзового декольте, який, за легендою, приносив удачу — тепер офіційно під забороною.

Про це розповідає The Guardian.

В Ірландії у статуї Моллі Малоун з’явилася особиста охорона, яка стежить за тим, щоб туристи не чіпали її груди.

Рішення прийнято на тлі зростаючого обурення громадськості й видимого зношення самої скульптури – вона зазнала часткового знебарвлення через тисячі рук, які щодня торкалися її. Міська рада Дубліна запровадила тижневий пілотний проєкт, аби вивчити реакцію людей і знайти найкращий спосіб збереження цього символу столиці. “Не торкайтесь, будь ласка!” — лунає щоразу, як турист намагається наблизитись до найвідомішого декольте міста.

Моллі Малоун – персонаж ірландського фольклору та один із символів країни. Згідно з баладою “Мушлі і мідії” (cockles and mussels), Моллі, яка жила у XVIII столітті, була красунею і дружиною торговця рибою, але померла в молодому віці через лихоманку. Ця балада вважається неофіційним гімном Ірландії, тому її традиційно виконують на весіллях, вечірках та спортивних заходах.

Статуя Моллі Малоун стала частиною міського пейзажу у 1988 році. Її скульптуру, створену художницею Джин Райнхарт, у народі швидко охрестили “та, що з возом” (the tart with the cart) — через глибоке декольте сукні та чутки про те, що Моллі продавала більше, ніж просто рибу.

Саме креативний міський гід, як підозрюють, вигадав історію про те, що дотик до бронзових грудей Моллі приносить удачу й гарантує повернення до Дубліна. Ця легенда швидко прижилася, але з часом спровокувала суперечки — як щодо пошкоджень скульптури, так і про доречність такого “ритуалу”.

Кампанія “Не займайте Моллі!” (Leave Molly Alone), яку минулого року запустила музична активістка Тіллі Кріпвелл, привернула увагу до питання поваги й символічного значення пам’ятки. Міські чиновники зараз обговорюють й інші варіанти захисту: встановити огорожу, перемістити скульптуру всередину приміщення або ж регулярно ремонтувати у випадку появи ушкоджень.

З роками численні дотики вже призвели до зміни кольору бронзи. “Я був тут кілька днів тому і торкався грудей статуї, — розповів 42-річний Андерс Оустід з Норвегії, — я не вважаю, що потрібно забороняти таким чином. Це весела забавка, яка приносить удачу і заохочує повертатися до Дубліна”. А от 33-річна Марс Масана з Барселони, яка раніше вже торкалася популярного декольте на вулиці Саффолк, не впевнена: “Гадаю, в Іспанії ми б відчували те саме, якби люди постійно торкалися такої статуї”.

Для багатьох молодих туристів, як-от 17-річної Елажі Деклерк з Бельгії, ця традиція залишається цікавою, хоча і викликає суперечливі емоції: “Я розумію, що для когось це недоречно, але це традиція”, — каже вона разом зі своїми друзями-студентами, які знімали себе під час виконання балади.

“Ми розуміємо, що статуї по всьому світу часто стають об’єктами пестощів, але цей конкретний випадок вже викликає неприємні паралелі, — заявив мистецький керівник міськради Рей Єйтс. — Таку поведінку в публічному просторі вважають неприйнятною — то чому її заохочувати тут?”

Моллі Малоун завжди залишатиметься частиною ірландської культури. Але тепер — із новими кордонами. Як саме відбуватиметься її подальша “взаємодія” з туристами, вирішиться після завершення тижневого експерименту. Бо навіть легенди іноді потребують особистого простору.

Як розповідало BitukMedia, влада китайської провінції Ганьсу знайшли оригінальне і цілком логічне вирішення проблеми найсильніших заторів у пустелі Кумтаг на північному заході країни. Тут встановили верблюжі світлофори просто посеред пісків. Нововведення покликане вирішити одну з туристичних проблем регіону.