Кадр, що болить і говорить гучніше за будь-які слова. Робота відомого українського воєнного фотодокументаліста Костянтина Ліберова увійшла до списку 100 найкращих фото року за версією журналу TIME — вже втретє від початку повномасштабної війни.
Американський журнал TIME включив знімок українського воєнного фотодокументаліста Костянтина Ліберова до переліку 100 найкращих фотографій 2025 року. Це вже третій випадок, коли з 2022-го його роботи стають частиною щорічної добірки, що формує візуальну памʼять про нашу епоху.
На фото, опублікованому TIME, зображені рятувальники, які надають допомогу постраждалій людині після ракетного удару по житловому будинку в Києві 28 серпня. Видання підписує кадр так: “Рятувальники опікуються постраждалою біля житлового будинку, у який влучила російська ракета в Києві 28 серпня. Ракета вдарила між третім і четвертим поверхами п’ятиповерхового будинку. За даними міністра внутрішніх справ Ігоря Клименка, загинуло щонайменше четверо людей”.
Нічне світло ліхтаря, тіло на землі, вода, що віддзеркалює трагедію,— знімок Ліберова знову нагадує світові про щоденну реальність України.
У своїй сторіз в інстаграм фотодокументаліст зазначив: “Це завжди – про біль та розпач. Це не винагорода чи визнання, а чергове нагадування, що страшна війна в нашій країні – продовжується”.
Він міг втратити ногу — або навіть життя. У 67-річного львів’янина інфекція вразила судинний протез, встановлений кілька років тому. Стан стрімко погіршувався, і кожна година могла стати критичною. Чи вдасться хірургам зупинити зараження і врятувати кінцівку?
Про це розповіли в Першому медичному об’єднанні Львова.
У Лікарні Святого Пантелеймона врятували ногу 67-річному львів’янину Богдану Жорняку, в якого інфікувався біфуркаційний судинний протез. Чоловік має синдром Леріша — стадію атеросклерозу, за якої звужуються черевна аорта та клубові артерії і різко погіршується кровопостачання нижніх кінцівок. Три роки тому для відновлення кровотоку йому встановили внутрішній протез.
Цієї осені пан Богдан знову почав відчувати дискомфорт у нозі, а в ділянці післяопераційного рубця з’явилися гнійні виділення. Він негайно звернувся до судинних хірургів. Обстеження показало: протез, імплантований кілька років тому, інфікований. Інфекція прогресувала і могла призвести до ампутації, сепсису чи навіть смерті.
“Ми розуміли, що просто замінити протез на інший штучний — ризиковано. Інфекція могла повернутися. Тож ми вирішили створити новий протез із власних вен пацієнта”, — пояснює завідувач відділення судинної хірургії Андрій Мелень.
Для формування нового “живого” протезу фахівці використали глибокі вени пацієнта діаметром до 1 см, які здатні пропускати достатній об’єм крові. Частини вен зшили між собою, сформувавши спільне гирло. Після цього хірурги повністю видалили старий штучний протез, що став джерелом інфекції, та під’єднали новий аутовенозний: з одного боку — до черевної аорти, з іншого — до двох стегнових артерій.
Операція тривала сім годин і вимагала максимальної точності. Судинним хірургам вдалося повністю відновити кровопостачання нижніх кінцівок та усунути ризик повторного зараження.
Сьогодні пан Богдан почувається добре і повертається до звичного життя. “Я радий, що знову можу гуляти парками, рухатися і навіть трохи бігати”, — каже він.
Як розповідало BitukMedia, вперше в Україні кардіохірурги замінили аортальний клапан через розріз під пахвою.
У зоопарку Сан-Дієго (США) з’явилося поповнення, яке вже встигло підкорити серця доглядачів: троє дитинчат фоси вперше вийшли з лігва. Чи побачать відвідувачі цих рідкісних мешканців зоопарків? Так — і зовсім скоро.
Зоопарк Сан-Дієго оприлюднив перші кадри трьох дитинчат фоси (Cryptoprocta ferox), які народилися тут у липні й лише зараз почали виходити з лігва. Малюки — два самці на ім’я Ісало та Фіаро і самиця Волана. Свої перші три місяці вони провели поруч із матір’ю, ховаючись у лігві.
Тепер, за словами представників зоопарку, вони “вирушають назовні, щоб лазити, досліджувати й вчитися у мами. Вони лише починають освоювати свій вольєр у зоні Africa Rocks, і відвідувачі вперше можуть їх побачити”.
Мати дитинчат, Кінтана, народилася у 2017 році й була частиною останнього приплоду фос у зоопарку. Батько — самець на ім’я Чарлі, народжений у 2008-му — також вихованець цієї установи. Вид вважається вразливим і потребує підтримки у неволі.
“Фоси — унікальні й досі мало відомі широкому загалу тварини, — зазначають представники зоопарку. — З 1989 року зоопарк Сан-Дієго допоміг народитися понад 40 дитинчатам, роблячи внесок у глобальну популяцію цього вразливого виду”.
Цікавинки про фос
1. Вони виглядають як кішки, але… не кішки
Попри дуже “котячий” вигляд, фоси належать до родини мангустових, а не котячих. Тож вони родичі мангустів і навіть сурикатів.
2. Найбільші хижаки Мадагаскару
Фоса — топ-хижак острова, який полює на всіх, хто рухається. Це єдиний хижак, що здатен успішно ловити лемурів.
3. Майстри паркуру
Фоси мають неймовірну рухливість: стрибають між деревами, лазять головою вниз, можуть бігати по гілках, як по землі. У них напіввисувні кігті та гнучкі гомілки — майже як у кішок.
4. Мають довжелезний хвіст
Хвіст фоси майже такої ж довжини, як її тіло, і працює як балансир під час стрибків у кроні дерев.
5. Дуже потайливі
У дикій природі фос майже неможливо побачити. Вони ведуть прихований спосіб життя, активні переважно вночі та у сутінках.
6. “Бонус-голос”: вони мають декілька типів криків
Фоси можуть: гарчати, муркотіти (!), видавати протяжні “зойки”, а маленькі — навіть “цвірінькати”.
7. Самки — “королеви острова” під час розмноження
Поведінка фос під час шлюбного періоду унікальна: самка забирається на дерево, займає “розмножувальну гілку”, а самці чергою піднімаються до неї. Після цього самка може вибрати інше дерево — і все повторюється. Навіщо так складно? Дослідники припускають, що така система: дозволяє самці уникнути агресії між самцями, забезпечує більше кандидатів, щоб вибрати найсильнішого, збільшує генетичне різноманіття
8. Лемури бояться їх найбільше
У мультику “Мадагаскар” фоси — головні лиходії, від яких постійно тікають лемури та король Джуліан. Хоч у фільмі це подано з гумором і перебільшенням, у реальному житті фоси й справді є головними природними хижаками для лемурів. У лемурів є особливий “крик тривоги”, який вони видають лише при появі фоси. Саме вони контролюють їхню чисельність у природі.
9. Дитинчата фос народжуються сліпими
Маля важить близько 100 грамів, не бачить і не чує. Лише після 3 місяців стає рухливим і вчиться лазити.
10. Їх майже неможливо побачити у зоопарках
Через складність в утриманні фоси — рідкісні мешканці зоопарків. Тож поява трійні у Сан-Дієго — справжня подія.
Як розповідало BitukMedia, у Філадельфійському зоопарку (США) народилася ще одна пара рідкісних п’єд тамаринів — вже друга за цей рік. Ці крихітні двійнята можуть стати важливим кроком у порятунку виду, що зникає.
Чи може кінь зростом з кота стати світовою зіркою? Якщо це Пумукель, найменший жеребець планети, то відповідь очевидна. І, здається, цей малюк прекрасно знає, що він — легенда.
Пумукель з Німеччини, найменший живий кінь у світі, став новою сенсацією Книги рекордів Гіннеса. Його зріст у холці становить лише 52,6 см, але його впевненість та харизма, схоже, перевищують усі можливі виміри.
Фахівці жартують: Пумукель виглядає так само велично, як Бейонсе перед вітровою машиною у власному кліпі. І справді — цей король коротунів точно знає собі ціну.
Його фото, де він гордо стоїть… у тачці, лише підтверджує статус маленького короля, який заслуговує, щоб його возили.
Новий рекордсмен виявився більш ніж на 4 см нижчим за попереднього володаря титулу — польського міні-коня на ім’я Бомбель, що мав 56,7 см.
Пумукель уже встиг здобути славу: він з’явився в німецькому телешоу Guinness World Records – Die Grosse Show der Weltrekorde, де виступив у ролі гламурного асистента, вручав сертифікати й, за словами організаторів, буквально “вкрав шоу” або “перетягнув ковдру на себе”.
Однак поза телеефірами Пумукель залишається простим робочим хлопцем: він живе на фермі та залюбки допомагає своїй власниці Каролі Вайдеманн у щоденних справах.
Карола привезла його додому після того, як знайома, що шукала коней для терапії, розповіла їй про незвичного малюка. “Я приїхала, подивилася — і була абсолютно шокована. Я ніколи не бачила ТАКОГО маленького коня”, — згадує вона.
У архівних відео з ферми Пумукель виконує дрібні завдання, а потім безтурботно відпочиває на пасовищі серед своїх великих товаришів.
Пумукель з’явився у Кароли у жовтні 2020 року, коли йому було п’ять місяців. Зріст — близько 47 см, вага — менше ніж 20 кг. Власниця пояснює: такий розмір — не результат селекції. Це “дивовижний збіг, примха природи”, як вона каже.
Попри крихітний розмір, Пумукель виконує важливу місію: він працюєконем-терапевтом, регулярно відвідуючи будинки для людей похилого віку, хоспіси, школи і центри для людей з інвалідністю
За свою роботу маленький кінь обожнює винагороди — насамперед моркву, яблука та нескінченні обійми. “У нього неймовірно люблячий характер, — каже Карола. — Він чудово ладнає з дітьми, любить, коли його гладять і обіймають. Пумукель обожнює бути у центрі уваги”.
І чесно кажучи… він це заслужив. Це підтверджує навіть кіт з ферми, який, здається, теж визнав у Пумукелі зірку.
Як розповідало BitukMedia, міні-поросятко Норберт з містечка Баффало-Гроув, штат Іллінойс, стало зіркою світових новин і потрапило до Книги рекордів Гіннеса 2026 року за найдивовижніше досягнення — найшвидший проїзд на скейтборді на дистанції 10 м серед свиней.
Українське мистецтво завжди було зброєю у боротьбі за свободу. Тепер спадок легендарного художника-підпільника Ніла Хасевича увічнений у пам’ятній монеті. Якою силою духу і мистецтва надихав він своїх сучасників і що символізує новий випуск НБУ?
Про це розповідає сайт НБУ.
Серія пам’ятних монет “Видатні особистості України” поповнилася новим випуском — монетою “120 років від дня народження Ніла Хасевича”.
Ніл Хасевич — легенда українського підпілля, видатний художник-графік та активний учасник національно-визвольного руху. Він перетворив мистецтво на потужну зброю в боротьбі за свободу України.
Хасевич розробляв дизайн бофонів — грошових квитанцій із національною символікою та емблемами українських визвольних організацій, які використовували для підтримки армії та як агітаційні матеріали. За це радянська влада його переслідувала, і він загинув, залишивши по собі потужну культурну спадщину.
Особливості монети
Номінал: 2 гривні
Метал: нейзильбер
Аверс: автопортрет Ніла Хасевича, виконаний у техніці деревориту, з характерною експресивною графікою та динамічним штрихуванням
Реверс: символічна композиція з фрагментів деревориту, стилізована під банкноту бофонів, з елементами графіки митця як символу економічного, ідеологічного та морального ресурсу опору. Написи на матовому тлі: “ДО ВОЛІ НАРОДІВ І ЛЮДИНИ” та “300 КРБ НА БОЙОВИЙ ФОНД”
Дизайн: Аліса Іванова
Скульптор: Володимир Атаманчук
Тираж: до 75 000 штук у сувенірному пакованні
Старт продажу: з 26 листопада 2025 року в інтернет-магазині нумізматичної продукції НБУ.
Як розповідало BitukMedia, НБУ представив нову пам’ятну монету з серії “Східний календар”.
Британський волонтер Кріс Перрі під час евакуації на сході України, як видно на кадрах з документального фільму BBC "Пекельний стрибун". Скрін - BBC
Уявіть собі: доброволець з Великої Британії ризикує життям, рятуючи цивільних на фронті в Україні, а його історія отримує міжнародне визнання. Документальний фільм BBC про 28-річного Криса Паррі, який відправився на війну власним коштом, здобув престижну Міжнародну премію “Еммі”. Чи може кіно так гучно віддати шану героїзму простих людей?
Документальний фільм BBC Hell Jumper(“Пекельний стрибун”) розповідає про 28-річного Криса Паррі, колишнього розробника програмного забезпечення з Великої Британії, який у 2022 році вирушив в Україну, щоб допомагати евакуювати цивільних із зон активних бойових дій. Тепер стрічка здобула Міжнародну премію Emmy у номінації “Найкращий документальний фільм” під час 53-ї церемонії нагород у Нью-Йорку 25 листопада 2025 року.
Фільм створила студія Expectation TV, режисером став Падді Вівелл, а продюсеркою — Адріана Тімко, молдовсько-українського походження.
“Еммі” відзначають телевізійні проєкти, створені поза межами США. Цьогоріч конкуренція була особливо жорсткою: 56 номінантів з 26 країн у 16 категоріях. Раніше Hell Jumper прем’єрно показали на BAFTA 2025, а також стрічка отримала дві нагороди на фестивалі Prix Italia.
Фільм слідкує за Паррі та його колегами, які власним коштом виїжджають у зони бойових дій на сході України, евакуюючи цивільних з міст під важкими обстрілами. У січні 2023 року Паррі та 48-річний волонтер Ендрю Бегшоу загинули під час операції поблизу Соледара. За офіційною версією Міністерства оборони Великої Британії, обидва були вбиті артилерійським обстрілом під час евакуації літньої жінки. Однак сім’я Бегшоу пізніше заявила, що його могли розстріляти: на тілі виявили поранення, сумісні з пострілами в торс і голову, що, на думку родини, могли нанести “вагнерівці”.
Документальний фільм показує унікальні кадри від першої особи та свідчення Паррі та інших міжнародних волонтерів. BBC описує стрічку так: “Сміливість, любов та втрати. Молоді люди ризикують життям на власних місіях, рятуючи сім’ї у містах на передовій. Історія розповідається їхніми словами та через унікальні кадри від першої особи.”
До волонтерської діяльності Паррі працював у сфері технологій і займався екстремальними видами спорту — стрибками з парашутом, скелелазінням, веломарафонами. За час своєї діяльності він допоміг евакуювати понад 400 цивільних і численних покинутих тварин.
Як розповідало BitukMedia, біографічний фільм “Океан Ельзи: Спостереження Шторму” за перший вікенд прокату зібрав понад 4 млн гривень. З них 632 607 гривень передадуть на реабілітацію військових у львівському центрі UNBROKEN.
Він побачив Землю з висоти 27 кілометрів — і зник. Британські школярі тепер шукають свого “космічного” ведмедика, який злетів у стратосферу під час експерименту, а потім несподівано відірвався від повітряної кулі. Місце перебування того, хто піднявся над хмарами, досі невідоме.
У Британії школярі оголосили пошуки плюшевого ведмедика, який узяв участь у науковому експерименті та злетів у стратосферу, але згодом зник. Ведмедика Бредфілда вирушив у подорож на висотній повітряній кулі з Лімінгтона (Гемпшир) зусиллями учнів 7–8 класів школи “Волгемптон” (Walhampton) разом із членами Товариство космічних польотів Саутгемптонського університету.
Разом з університетським “колегою”, іграшковим борсучком на ім’я Біл, одягнений у шкільну форму ведмедик успішно піднявся над хмари і досяг стратосфери. Однак у певний момент відірвався від кулі та, як припускають, впав у районі Хенлі-на-Темзі або Редінга.
Повітряну кулю та борсучка пізніше знайшли на полі поблизу Гай-Вікомба. Школа повідомила, що перед запуском отримала всі дозволи від Управління цивільної авіації та ретельно моніторила погоду, щоб куля не полетіла в бік Ла-Маншу. Старт відбувся 10 листопада.
Після “космічної пригоди” ведмедик Бредфілд мав повернутися на парашуті в районі Бейсінгстоука. Але на відео з бортової камери діти побачили момент, коли сталося технічне ускладнення — і ведмедик почав несподіване падіння.
Вчителька природничих наук Еллі Робінсон каже, що Бредфілд “показав себе неймовірно”, адже піднявся на 27 км над Землею. “Я впевнена, з ним усе гаразд — ми заспокоїли дітей, що він дуже хоробрий і кмітливий”, — зазначила вона. Школа просить усіх, хто міг бачити маленького бурого “космічного мандрівника”, повідомити про це в навчальний заклад.
Як розповідало BitukMedia, на невеличкому озері у Фастові, що на Київщині, звичайна риболовля для групи школярів обернулася справжньою історією порятунку. Діти натрапили на молодого бобра, який потрапив у жорстокі силки, виставлені просто на вході до його нори.
Золота монета, яку королі дарували королям. Рідкісний іспанський центен вагою понад третину кілограма золота встановив європейський аукціонний рекорд, коли пішов із молотка у Швейцарії за майже 3,5 млн доларів.
У Швейцарії на аукціоні Numismatica Genevensis SA продали унікальну іспанську золоту монету 1609 року — центен, або 100 ескудо. Вона важить 339 грамів і була виготовлена для короля Іспанії Філіпа III. Лот встановив новий європейський рекорд, сягнувши ціни у 2 817 500 швейцарських франків (3,49 млн доларів).
Монета стартувала з 2 млн франків, але жваві торги підняли її вартість до історичного максимуму. Як пояснили в аукціонному домі, центен створили в Сеговії з золота, яке завозили з Америки, так званого Нового Світу.
Це була демонстрація королівської могутності: вартість монети дорівнювала кільком рокам зарплат більшості підданих, а самі такі екземпляри використовувалися як подарунки іншим монархам. “Це був справжній королівський дар”, — каже засновник аукціону Ален Барон. — “Новий власник у певному сенсі зрівняється з королями, адже саме вони передавали ці монети один одному”.
Монета вважалася втраченою протягом кількох століть. Приблизно у 1950-х вона раптово вигулькнула у США, де її придбав нью-йоркський колекціонер. Згодом вона повернулася до Європи, кілька разів змінювала власників і зрештою опинилася на торгах у Женеві.
За даними Numismatica Genevensis SA, інтерес до лота проявили покупці зі США, Європи та Близького Сходу — як приватні колекціонери, так і інституції, які шукали “трофейний актив”.
Попередній рекорд належав 100-дукaтовій монеті Фердинанда III Габсбурга, яку свого часу продали за 1,95 млн франків.
Як розповідало BitukMedia, шукав наживку для риболовлі, а натрапив на скарб, який здивував навіть археологів. Просто на дачі неподалік Стокгольма чоловік випадково викопав мідний казан із десятками тисяч срібних монет, перлів і прикрас, захованих ще за часів, коли самої столиці Швеції… ще не існувало.
Кошеня у новій родині. Фото надала "Суспільному" Мілана Левадна
Котик, вилучений рішенням суду з родини, де діти розмалювали його фломастерами, залишиться жити у волонтерки, яка його прихистила. Жінка зізнається: розлучитися з тваринкою вже не змогла.
Про це “Суспільному” повідомила голова ГО “Зелена сила” Андріана Байло.
24 листопада рішення суду про вилучення тварини набрало чинності. Родина апеляцію не подавала. Тоді зоозахисники повідомили волонтерці, що котика можна починати прилаштовувати. Та відповідь здивувала всіх: Мілана Левадна вирішила залишити його собі.
Мілана розповіла, що не одразу планувала забирати кошеня до власної оселі. Зазвичай вона тимчасово утримує врятованих тварин у клініці або своїй арт-студії. “У мене вдома два коти й собака, тому спершу тримала нового окремо. Але він дуже лагідний, весь час хоче сидіти на руках. Сам у студії сумував, тому я забрала його додому”, — каже волонтерка.
Кошеня швидко знайшло спільну мову з іншими тваринами — уже першої ночі всі спали разом.
Спочатку тварину навіть не називали, бо планували знайти їй іншу родину. Звали просто — Молодший. Але, коли стало ясно, що котика можна прилаштовувати, Мілана зрозуміла, що віддавати його не хоче. “Ми раніше жартували, що, може, залишимо його собі. А вчора я вже точно знала — ми дуже до нього прив’язалися”, — каже вона. Зараз жінка обирає для улюбленця ім’я.
Кошеня у новій родині. Надала Суспільному Мілана Левадна
Нагадаємо, 2 листопада поліція виявила у соцмережах відео: маленька дівчинка розмальовує котика фломастерами, а дорослий, замість того щоб зупинити це, знімає все на телефон. Ба більше – викладає відео у TikTok. Правоохоронці встановили, що це 30-річний мешканець Золочівського району — батько дитини. На нього склали два адмінпротоколи.
14 листопада Буський районний суд ухвалив конфіскувати кота та притягнути чоловіка до відповідальності – за жорстоке поводження з тваринами і невиконання батьківських обов’язків. Він має сплатити 3400 грн штрафу. Після цього тварину передали зоозахисникам.
Як розповідало BitukMedia, зоозахисники врятували трьох котів з пошкодженого будинку.
Що потрібно, щоб присісти понад дві тисячі разів без жодної паузи? Сила? Витривалість? Непохитна воля? Вінничанка Карина Медведська (Яричук) довела: все разом. За один підхід вона виконала 2003 присідання, ставши авторкою українського рекорду серед жінок.
22 листопада у Вінниці спортсменка встановила досягнення в номінації “найбільша кількість присідань у безперервному режимі”. 1 година, 11 хвилин і 33 секунди — стільки тривала її боротьба, яку Карина присвятила пам’яті свого батька, Віталія Медведського, полеглого захисника України. Його стійкість і любов до Батьківщини стали для доньки компасом і внутрішньою опорою на шляху до рекорду.
Голова комітету з фізичної культури і спорту міськради Сергій Краєвський підкреслив, що рекорд Карини — значно більше, ніж спортивна статистика. “Сьогодні Україна героїчно бореться за свою незалежність… І рекорд нашої вінничанки – це важлива справа в ім’я Героя та спорту. Символ стійкості, сили духу і поваги до тих, хто віддав своє життя за нашу свободу”, — сказав він.
За словами керівниці Національного реєстру рекордів Лани Вєтрової, досягнення Медведської потребувало скрупульозної підготовки й чіткої техніки. Категорія витривалості — одна з найскладніших: у ній не можна ані перепочити, ані відійти, ані зупинитися хоч на мить. “Це перший рекорд такого типу серед жінок. Головне — техніка. Ми за “чистий рекорд”. Жодних пауз чи перекусів. Усе має бути виконано безперервно”, — пояснила Вєтрова.
Карина зізнається, що підготовку почала ще наприкінці 2024 року разом із тренером Анатолієм Савицьким. “Найважче – це перші 500 присідань і останні 200. Це ті моменти, коли організм або тільки входить у режим, або вже працює на межі. Але я точно знаю, що завдяки силі волі та характеру в мене все виходить”.
Як розповідало BitukMedia, 15-річний школяр із Чернівців встановив рекорд України, підкоривши Маттерхорн.
Як часто ви бачите за кермом міського автобуса 95-річного водія? То ви просто не з Вічита-Фоллс, що у Техасі. Тамтешній Реймонд Гейгер офіційно увійшов до Книги рекордів Гіннеса як найстаріший водій автобуса у світі.
У свої 95 Реймонд Гейґер щодня виходить на маршрут — акуратно одягнений, усміхнений і завжди з тією ж самою любов’ю до дороги, що й у дитинстві. Його життя за кермом почалося в 14 років, коли він уперше сів за важке авто й зрозумів: великі машини — це його.
Гейґер працює водієм у Вічита-Фоллс вже 27 років. Він визнає: коли наближався до 95, думав про пенсію. Але зрештою передумав, бо здоров’я ніби в нормі, реакція не підводить, а радість від роботи — як в юнака.
“Я найстаріший водій автобуса у світі”, — каже він із гордістю, але без зайвого пафосу.
За багаторічну службу місто офіційно оголосило 18 листопада Днем Реймонда Гейґера. Для місцевих він — не просто водій, а символ відданості, працьовитості й сталевої дисципліни.
Чоловік зворушливо каже, що й сам не до кінця усвідомлює масштаб своєї історії: Гордість. Вдячність. Я благословенний. Маленький сільський хлопець — і таке досягнення”.
І хоч Реймонд офіційно найстаріший водій автобуса на планеті, думати про відпочинок він не поспішає. Каже, що залишатиметься за кермом, “доки дозволяє здоров’я”.
Як розповідало BitukMedia, 92-річний американець Росс Палермо встановив світовий рекорд, ставши найстарішим діючим сантехніком у світі. У свої роки він продовжує встановлювати бойлери, ремонтувати системи водопостачання і приходити на виклики до давніх клієнтів — просто тому, що не уявляє свого життя без роботи.
А ще раніше BitukMedia розповідало про 108-річну жительку Японії, яку визнали найстарішою у світі перукаркою. Вона займається улюбленою справою понад 90 років.
Фото - Pocono Wildlife Rehabilitation and Education Center
Понад місяць у лісах Пенсильванії блукала лисиця, чию шию немов лещата стискала пластикова труба. Зоозахисники шукали її тижнями — і нарешті змогли врятувати тварину, але для цього вдались до хитрощів.
У штаті Пенсильванія рятувальники знайшли і звільнили лисицю, яка понад місяць пересувалася з пластиковою дренажною трубою, затиснутою навколо її шиї. Червону лисицю вперше побачили з цією пасткою ще у жовтні. Відтоді волонтери з організації Good Boy Dog Recovery вели безрезультатні пошуки, що тривали тижнями.
І тільки 22 листопада тварину, якій рятувальники дали ім’я Слай (Sly), вдалося гуманно відловити. Спокусившись їжею, через кілька днів вона сама зайшла у пастку-контейнер (живоловку).
Вже у центрі Pocono Wildlife Rehabilitation and Education Center з’ясувалося, що це самиця. Вона отримала нове ім’я — Леді Слай (Lady Sly).
За словами фахівців центру, лисиця поводилася надзвичайно спокійно та дозволила зняти пластикову трубу – навіть присипляти не довелось. Матеріал був настільки товстим, що його розрізали важкими ножицями, але тварина “ніби розуміла, що їй допомагають”, зазначили рятувальники.
Lady Sly також вакцинували від сказу та чумки, обробили від можливих паразитів і зробили ін’єкцію антибіотика, що забезпечує захист на 14 днів. Після огляду та короткої реабілітації лисицю того ж дня повернули у дику природу.
Як розповідало BitukMedia, українські військові врятували собаку, який пережив влучання КАБ на позиції.
Коли в позицію на Сумщині влучив КАБ, військові були певні: їхній пес Жорік загинув під завалами. Та через три дні, повернувшись щоб його поховати, бійці раптом почули скавчання. Історія дива посеред війни — невже собака зміг вижити там, де шансів майже не було?
Жорік мешкав із українськими військовими — бійці взяли його ще цуценям, і пес став повноправним членом підрозділу.
Під час одного з обстрілів у позицію влучив КАБ. Удар був настільки потужним, що Жоріка засипало уламками та землею. Військові, змушені евакуюватися, були впевнені, що пес загинув.
Повернувшись на позицію через три дні, вони планували поховати улюбленця. Та раптом із-під завалів почули тихе скавчання — з-під землі виднілися лише задні лапи. Якимось дивом Жорік не лише вижив, а й уникнув серйозних травм.
Бійці витягли собаку та забрали із собою на нове місце дислокації. Однак Жорік зробив несподіване: він повернувся назад, пройшовши близько 10 кілометрів в пошуках свого дому.
Фото – UAnimals/ Facebook
Нині про Жоріка дбає волонтер Дмитро. Про його історію стало відомо під час роботи спільноти UAnimals, яка доставляла корм і засоби від паразитів місцевим мешканцям, котрі опікуються великою кількістю тварин.
UAnimals наголошують: організація постійно підтримує тварин на прифронтових територіях — забезпечує евакуацію, ліки, корм та лікування. Будь-який внесок допомагає продовжувати рятувати життя.
Як розповідало BitukMedia, мініатюрний азійський олень — мунтжак на ім’я Мо, який постраждав під час нічного ракетно-дронового удару по столиці 14 листопада, успішно відновлюється після операції.
На висоті 2300 метрів, серед крижаних вітрів і стрімких альпійських схилів, сяє червона цятка. Кажуть, що це новітній музей, який може побачити кожен, але відвідати лише найвитриваліші. Але чи вартує він виснажливого восьмигодинного підйому?
На висоті 2 300 метрів над рівнем моря в Італійських Альпах відкрився найвіддаленіший музей країни — Frattini Bivouac, до якого можна дістатися лише після шестигодинного або й восьмигодинного підйому складною гірською стежкою. Яскрава червона конструкція, що здалеку нагадує або попереджувальний знак, або порятунок посеред стихії, стала фінальним етапом сміливого експерименту GAMeC (Галереї сучасного мистецтва Бергамо), який отримав назву “Мислити, як гора”.
Бівуак розташований на хребті в громаді Вальбондьоне, вздовж гірської траси Alta Via delle Orobie — території, де лавини та раптові погодні зміни є нормою. Для журналістів об’єкт показали з гелікоптера, але для звичайних відвідувачів існує лише один шлях — довгий пішохідний підйом крізь вгору.
На відміну від класичних культурних закладів, Frattini Bivouac не має персоналу, квитків чи інформаційних табличок. Всередині дев’ять спальних платформ, дерев’яна лавка й прямокутний світловий проріз з видом на фрагмент гірського неба. Жодних експонатів, тільки тиша, висота і температура. Холодна! Тут чути кожен подих, кожен крок і навіть дощ, що б’є по тканинній оболонці — музей, який зазвичай захищає мистецтво від стихії, тепер сам став вразливим елементом ландшафту.
Проєкт “Мислити, як гора” ґрунтується на ідеї американського еколога Альдо Леопольда: культура має реагувати не лише на суспільні процеси, а й на природні сили. Протягом двох років команда GAMeC розміщувала мистецькі інтервенції в долинах і передгір’ях Бергамо — у колишніх фабриках, біоценозах, гірничих районах. Кожен об’єкт був тимчасовим, часто відвідуваним тільки пішки, а місцеві жителі ставали співучасниками, а не глядачами.
Frattini Bivouac став найчистішим втіленням цієї концепції — моментом, коли музей фактично залишає межі музею.
Новий бівуак замінив старе укриття 1970-х років, яке стало небезпечним та забрудненим. Вага нового – трохи більше двох тонн, його доставили на хребет на чотирьох вертолітних рейсах. Конструкція поєднує технічну тканину, коркове оздоблення та легкий каркас, стійкий до екстремальних температур та вітру. Сонячні панелі забезпечують мінімальне освітлення та аварійні розетки – без опалення, води та зв’язку.
Водночас стару споруду “вписалил” у гору місцеві дикі козли — вони дряпали об метал роги, залишаючи на ньому сліди. Чи прийме тваринний світ нову конструкцію — поки невідомо.
На такій висоті доступність стає питанням не інфраструктури, а фізичної витривалості. Чи може музей виконувати свою публічну місію, якщо до нього дійдуть лише десятки або сотні людей? І чи не стає екологічне мистецтво елітарним через сам факт розташування?
Водночас споруда зіткнулася з ризиком зворотного ефекту — перетворення на “горпкор”-мрію для інстаграмерів. Архітектори наголошують, що прагнули створити антигламурний, скромний притулок, але символізм будівлі в горах неминучий: маленька червона точка на хребті завжди виглядатиме як заява.
Frattini Bivouac став радикальним запитанням до світу культури: чи здатне мистецтво існувати там, де головну роль відіграє природа? Чи може куратор мислити не темами й виставками, а температурою, рельєфом і обмеженнями людського тіла?
Після того як гелікоптер злетів, споруда виглядала майже непомітною — крихітною на тлі гігантського хребта. І саме це залишило найсильніше враження: на висоті нічого не залишається незмінним. Ні будівлі. Ні наміри. Навіть земля під ногами.
Бівуак Frattini працює цілий рік за координатами 46°02’27.60”N 9°55’14.90”E. Туристам радять перевіряти погоду та стан маршрутів у Італійському альпійському клубі (CAI).
Як розповідало BitukMedia, під час хайкінгу в італійських Альпах туристка випадково знайшла камінь із “дивними круглими зображеннями”. Виявилось, що це сліди рептилій та амфібій, яким близько 280 млн років. Знахідка розташована на висоті 1,7 тис. м і зробити її вдалося через танення снігу та льоду.
Фото - Альона Боголюбова (фотограф). З архіву наречених
Дві сестри — одне велике свято. У Білогірській громаді Хмельницької області вперше відбулося подвійне весілля: сестри-двійнята вирішили вийти заміж в один день, адже все життя були поруч і хотіли розділити ще один важливий крок разом.
Про унікальну подію розповіла адміністраторка відділу ЦНАПу Білогірської селищної ради Алла Грень. За її словами, церемонію реєстрації шлюбу провели в місцевому адмінцентрі.
“Для нас це надзвичайна подія, адже весілля двох сестер-двійнят в один день — унікальний випадок для нашої громади. Ми дуже раді, що молоді обрали наш ЦНАП для реєстрації шлюбу. Такі історії запам’ятовуються надовго”, — зазначила Грень.
Одна з наречених пригадує: “Подвійні букети й обручки, спільний перший танець — усе перетворилося на свято подвійної радості”. За її словами, рішення вийти заміж у той самий день було символічним: “Ми завжди робили все разом — від перших кроків до важливих життєвих рішень. Тому й у шлюб вирішили йти разом”.
Адміністраторка додає, що подвійне весілля стало яскравою подією не лише для родини, а й для всієї громади.
Після офіційної частини молодята разом із родиною продовжили святкування. Гості розповідають: свято тривало до пізнього вечора — із танцями, теплими привітаннями та спільними традиціями, що об’єднали одразу дві нові сім’ї.
Раніше BitukMedia розповідало про унікальний випадок у Рівному – місцева мешканка народила другу двійню поспіль. Сама породілля також є однією з двійнят. Схожих випадків працівники місцевого пологового відділення не пам’ятають.
Українська
العربية
简体中文
Nederlands
English
Français
Deutsch
Italiano
Português
Русский
Español
