“Керамічне серце України”: на Хмельниччині зібрали мапу країни з глиняного посуду (ВІДЕО)

Замість звичних географічних позначок — глечики, вази, чашки та чайники. На Хмельниччині створили незвичайну мапу України, яку назвали “Керамічне серце України”. Її виклали з глиняного посуду на місцевій фабриці, щоб туристи могли не лише зробити оригінальні світлини, а й ближче познайомитися з гончарством Поділля.

Про це розповідає “Суспільне Хмельницький”.

Незвичайну мапу України з керамічного посуду створили працівники фабрики у Дунаївцях на Хмельниччині. Фотозону під назвою “Керамічне серце України” облаштували для туристів, які приїздять до міста подивитися на виробництво глиняного посуду, познайомитися з роботою майстрів і придбати вироби.

За словами гончара Ігоря Шельгоріна, який працював над створенням композиції разом із колегами, така карта є єдиною у своєму роді. Вона має стати не просто місцем для фотографування, а й частиною туристичного знайомства з місцевими ремеслами.

Для створення мапи використали готові керамічні вироби. Щоправда, асортимент на ній відрізняється від традиційного посуду, який виготовляли гончарі Хмельниччини. Колись у регіоні переважно робили макітри, миски, глечики для молока та горнятка. Натомість на новій композиції можна побачити винні глечики, турки для кави, чайнички й вази. Це вже сучасніший асортимент фабричного виробництва.

Сама фабрика відкрилася у вересні, і відтоді, за словами її працівників, замовлень вистачає. Наприклад, Галина, яка працює на підприємстві, вручну наносить малюнки на посуд. За день вона може декорувати близько 200 виробів.

Однак у виробництва є й труднощі. Як розповів Ігор Шельгорін, підприємству бракує готової гончарної маси, яку раніше закуповували у Слов’янську на Донеччині. Вироби з неї за кольором і якістю нагадують традиційну подільську кераміку, проте містять лише частину місцевої глини.

Використовувати сировину з місцевих родовищ поки що складніше й дорожче: її потрібно додатково готувати, перш ніж вона стане придатною для виробництва.

Гончар Микола Величко також розповів, що раніше купував готову масу у Слов’янську, а тепер змушений замовляти її за кордоном. Місцева глина, за його словами, не витримує надвисоких температур: посуд може тріскатися навіть у мікрохвильовій печі.

Втім, від місцевої сировини майстер не відмовився. Він використовує її під час майстер-класів, зокрема для арттерапії ветеранів. Чоловік розповів, що під час служби разом із побратимами облаштував гончарний круг і піч, виготовляв чашки та випалював їх. Навіть цеглу для печі привозили безпосередньо з бойових позицій.

“Коли ти чимось таким зайнятий, то й голова вільна”, — пояснив гончар, чому така діяльність була важливою для військових.

Гончарство на Поділлі має давню історію. Одним із відомих осередків ремесла була Адамівка поблизу Зінькова. Місцева гончариня Ганна Шевера пригадує, що за один випал у її горні можна було розмістити до 1500 виробів: приблизно 500 макітер, 300 горняток і 100 глечиків для молока.

За її словами, у радянські часи гончарство намагалися придушити, адже самостійний заробіток селян не вписувався в тодішню колгоспну систему. Жінка згадує, що за продаж приблизно півтори тисячі виробів на базарі могла отримати 400 карбованців, тоді як місячна зарплата в колгоспі становила лише 15 рублів. Були навіть випадки, коли за наказом голови колгоспу руйнували гончарні горни, аби люди припинили займатися ремеслом.

Історик і краєзнавець Ігор Петраш розповів, що найбільшими центрами гончарства на Хмельниччині були Зіньків, Смотрич, Адамівка, Миньківці, Меджибіж і Летичів. У багатьох селах цим ремеслом займалися цілими родинами, передаючи навички від покоління до покоління.

Сьогодні гончарну традицію намагаються відроджувати, зокрема через туризм. Майстри продовжують працювати в Кам’янці-Подільському, Старокостянтинові та Полонному, де сформувалася велика спільнота керамістів.

Для популяризації місцевої спадщини започаткували проєкт «Подільська мануфактура», який отримав грантову підтримку. Його частиною має стати туристичний керамічний маршрут, що об’єднає Зіньків, Адамівку, Миньківці та Смотрич.

Як розповідало BitukMedia, у Кропивницькому з овочів і фруктів склали мапу-рекордсменку.