Вранці біля лабораторії на узбережжі Флориди пролунав дивний стукіт. За дверима виявився пелікан, який терпляче чекав, поки хтось його помітить. Лише придивившись до птаха, вчені зрозуміли, що той прийшов сюди не випадково: він був травмований і потребував допомоги.
Про це пише The Washington Post.
Незвичайний випадок стався у дослідницькому центрі Національного управління океанічних і атмосферних досліджень США (NOAA) у Панама-Сіті, штат Флорида.
На ґанку працівники побачили молодого бурого пелікана. Птах стояв біля дверей і дзьобав скло, ніби намагався привернути увагу людей. Під час огляду з’ясувалося, що він справді серйозно постраждав.
Навколо правого крила пелікана заплуталася волосінь, а в саме крило встромився рибальський гачок із двома зазубринами. Через це птах не міг нормально літати. На лівій лапі в нього також застрягло близько десятка колючок кактуса.
Морська дослідниця та співробітниця Університету Маямі Аннслі Гілтон спочатку подумала, що хтось приніс пораненого птаха до лабораторії. Але колеги повідомили їй, що пелікан прийшов сам.
“Я завжди десь у глибині душі думала, і мені подобалося так думати, — що тварини можуть знати, що треба прийти до мене або до лабораторії по допомогу. Але я ніколи не думала, що це справді станеться”, – розповіла Гілтон.
За її оцінкою, пелікан міг пройти приблизно 400 м від басейну в затоці Сент-Ендрю, де ці птахи часто трапляються, до території лабораторії. При цьому дослідницький центр огороджений від дороги, тому вчені вважають малоймовірним, що хтось просто приніс туди птаха.
Лікарів для пелікана в центрі не було, адже дослідники працюють переважно з рибами та акулами. Але біологи швидко взялися йому допомагати. Один із них обережно тримав пелікана за тулуб і фіксував його дзьоб, щоб птах не травмував себе або людей. Інший працівник утримував праве крило, поки Гілтон ножицями перерізала приблизно 1,8-метрову волосінь, що обмоталася навколо нього. Після цього її колега перекусив рибальський гачок спеціальними кусачками. Невелика зазубрина залишилася в кістці крила, тому Гілтон обережно витягла її пінцетом.
Потім дослідниця дістала з лівої лапи пелікана колючки кактуса. Вона припустила, що птах міг набрати їх неподалік від дослідницького центру.
Гілтон, якій 26 років, до цього ніколи не лікувала пеліканів. Проте під час порятунку вона використала навички, які застосовує у своїй основній роботі з малими пилкоподібними скатами — зокрема, коли встановлює на них спеціальні мітки.
Увесь процес зайняв приблизно п’ять хвилин. Але для самої дослідниці цей час здавався значно довшим, адже ситуація була абсолютно незвичною.
Пелікан поводився спокійно, а після процедури його віднесли назад до затоки Сент-Ендрю. Там він кілька хвилин розправляв і розминав крила, а потім полетів.
За словами засновниці природоохоронної організації Pelican Science Дебори Жак, без допомоги пелікан, який не міг нормально літати, навряд чи прожив би довго. Він міг загинути від голоду або стати здобиччю хижака.
Бурі пелікани полюють на рибу, пірнаючи у воду з висоти до приблизно 20 м. Тому серйозна травма крила могла фактично позбавити птаха можливості нормально добувати їжу.
Після порятунку Гілтон повернулася до запланованої роботи — мала розвантажувати та чистити обладнання після нещодавньої дослідницької поїздки до Південної Флориди. Але одна загадка все ж залишилася: чому пелікан вирішив прийти саме до лабораторії?
Науковці мають кілька припущень. Професор Ровенського університету в Нью-Джерсі Джеральд Хаф, який досліджує поведінку птахів, припускає, що пелікан міг раніше бачити, як працівники лабораторії носять туди рибу.
За його словами, у скрутній ситуації птах міг просто попрямувати туди, де вже бачив людей і їжу. Пелікани добре пристосовуються до навколишнього середовища й можуть проводити багато часу біля людей та причалів, де є можливість знайти їжу.
“Вони досить добре використовують можливості, які дає їм навколишнє середовище. Тож якщо пелікан потрапив у біду, він, імовірно, попрямував туди, де знав, що є люди, сподіваючись, що хтось зможе допомогти”, – пояснив Хаф.
Інша дослідниця, яка вивчає морських птахів, Джульєт Лемб зазначила, що молоді пелікани зазвичай менше бояться людей, ніж дорослі. За зовнішнім виглядом врятований птах, імовірно, народився лише навесні або влітку того ж року.
А от те, чому пелікан почав стукати саме у скляні двері, залишається лише припущенням. Хаф не виключає, що птах міг побачити власне відображення й сприйняти його за іншого пелікана. А можливо, він просто шукав місце в тіні, щоб сховатися від сонця.
Втім, не виключено й те, що птах справді зрозумів: за дверима є люди, які можуть допомогти. Відомі й інші випадки, коли травмовані дикі тварини, зокрема баклани, дельфіни та скати манти, наближалися до людей, коли потребували допомоги.
Точно сказати, що саме привело пелікана до лабораторії, науковці не можуть. Але цього ранку він опинився саме там, де йому змогли допомогти. “Це справді випадок, який трапляється раз у житті — коли птах стукає у твої двері й просить про допомогу”, – сказала Гілтон.
Як розповідало BitukMedia, у Стамбулі (Туреччина) безпритульна собака принесла свого вмираючого цуценя до ветеринарної клініки. Момент, коли собака шукала в людей допомоги, зафіксували камери відеоспостереження.