Тиха катастрофа під товщею води: океан стає агресивнішим до власної історії

Поки ми говоримо про танення льодовиків, під водою повільно зникають цілі сторінки історії. Європейські підводні міста можуть втратити свої деталі назавжди. Мармур, що пережив тисячоліття, може не пережити XXI століття. Вчені попереджають про нову загрозу для затонулих пам’яток.

Про це розповідає EuroNews

Зміна клімату ставить під загрозу не лише екосистеми, а й підводну культурну спадщину Європи. Нове дослідження попереджає: закислення океану може прискорити руйнування археологічних пам’яток, і ці процеси будуть “незворотними у найближчі десятиліття й століття”.

Дослідження, координоване Університетом Падуї (Італія), вивчало, як зниження рівня pH у морській воді впливає на матеріали, з яких складаються історичні артефакти. Результати опубліковано в журналі Communications Earth & Environment.

Команда під керівництвом дослідника Луїджі Джермінаріо проаналізувала, як швидко історичні матеріали руйнуються через розчинення та біологічну корозію в морському середовищі. Ці дані інтегрували з масштабними кліматичними моделями.

Якщо в доіндустріальні часи деградація каменю була мінімальною і сьогодні ще залишається відносно обмеженою, то зростання викидів може спричинити експоненційне прискорення руйнування.

Особливо небезпечним є процес біоколонізації — розростання мікроорганізмів на поверхнях підводних споруд, що посилюється зі зміною хімічного складу води. “Навіть незначне пошкодження поверхні може означати незворотну втрату інформації”, — наголошує Джермінаріо.

Польові дослідження проводилися біля італійського острова Іск’я, де вулканічний ґрунт створює природні викиди CO₂ у воду. Ці “вентиляційні отвори” фактично перетворили місцевість на живу лабораторію для вивчення майбутніх сценаріїв закислення океану.

Вчені занурили панелі зі зразками різних видів каменю, поширених у культурній спадщині, й розмістили їх у зонах із різним рівнем pH. У лабораторії згодом за допомогою оптичного профілометра створили тривимірні моделі поверхонь, щоб точно виміряти рівень ерозії.

Найуразливішими виявилися артефакти з високим вмістом карбонату кальцію — мармур і вапняк, особливо пористі або дрібнозернисті. “За хімічним складом ці матеріали подібні до коралів, чия вразливість до зміни клімату давно відома”, — зазначають дослідники.

Під найбільшою загрозою — об’єкти, де історична чи художня цінність залежить від тонких деталей: скульптурні елементи, гравіювання, мозаїки.

Італія має унікальні підводні пам’ятки, серед яких археологічний парк Баї з мозаїками та мармуровими підлогами давньоримського міста, а також римський порт Еньяція в Апулії.

Вчені застерігають: якщо не посилити політику збереження та адаптації, частина цієї спадщини може бути втрачена назавжди.

Під водою стирається не лише камінь — стирається історія.

Як розповідало BitukMedia, масивні кам’яні блоки легендарного Александрійського маяка знову побачили денне світло, даючи вченим шанс наблизитися до реального вигляду втраченої споруди.