Кліпни двічі: вчені з’ясували, як очі видають напружене мислення

Коли ми намагаємося розібрати мову в шумі або зосереджено думаємо, наші очі починають поводитися інакше. Нове дослідження показало: у складних моментах мозок буквально “вимикає” кліпання, щоб не втратити важливу інформацію.

Про це розповідає New Atlas.

Дослідники з Університету Конкордія (Канада) виявили, що кліпання очима — це не лише спосіб зволожити рогівку, а й тонкий сигнал роботи мозку. Коли слухати стає важче, наприклад через фоновий шум, люди кліпають рідше, демонструючи підвищену концентрацію та розумове напруження.

У двох експериментах науковці вивчали, як змінюється частота кліпання під час сприйняття мовлення в різних умовах. У дослідженні взяли участь 49 добровольців, які сиділи в тихій лабораторії в Монреалі та слухали речення з різним рівнем шуму. Усі учасники носили окуляри з айтрекінгом: кожне кліпання фіксували з точністю до початку й завершення руху повік.

У першому експерименті 21 учасник слухав 80 речень із різною кількістю фонового шуму за стабільного освітлення. У другому — 28 осіб слухали 120 речень лише за двох рівнів шуму (тихо та голосно), але за різного освітлення: темного, середнього й яскравого.

Результат був чітким: під час активного слухання люди кліпали значно менше, ніж до або після фраз. Найбільше зменшення кліпання фіксували в умовах сильного шуму, коли розуміння мовлення вимагало максимальних зусиль.

Цікаво, що ефект посилювався в дуже яскравому або дуже темному освітленні. За таких умов очі, ймовірно, стають чутливішими до навколишнього середовища, а зменшення кліпання — ще помітнішим.

“Ми не кліпаємо випадково, — пояснює провідна авторка дослідження Пенелопа Купаль. — Коли з’являється важлива інформація, кліпання систематично пригнічується, щоб ми нічого не пропустили”.

Хоча базова частота кліпання суттєво відрізнялася між людьми – від 10 до 70 разів на хвилину – загальна тенденція залишалася сталою: менше кліпання означало більші зусилля мозку.

Науковці зазначають, що кліпання може стати простим і ненав’язливим індикатором когнітивного навантаження — як у лабораторіях, так і в реальному житті. Раніше більшість подібних досліджень зосереджувалася на зміні розміру зіниць, залишаючи кліпання поза увагою.

У майбутньому дослідники планують вивчити, як ці мікропаузи впливають на сприйняття інформації та в який саме момент кліпання може змусити нас “втратити” частину того, що ми бачимо або чуємо.

Як розповідало BitukMedia, еволюція подарувала людям різний колір райдужної оболонки не просто так. За результатами нового дослідження, блакитноокі люди продемонстували кращий зір у темряві, ніж кароокі. Це може бути свідченням того, що світлий колір райдужки закріпився в європейців за можливість краще бачити у сутінках.