Лауреатом Букерівської премії 2025 став письменник з угорським корінням Девід Солой. Його роман “Плоть” (Flesh) журі назвало “вражаючим портретом людини, яку ламають події, сильніші за неї саму”. Чому ця історія про самотність, владу і вибір стала найкращою книжкою року?
Про це розповідає BBC.
Букерівську премію 2025 року отримав угорсько-британський письменник Девід Солой, повідомляє офіційний сайт The Booker Prize.
Переможцем його визнали за роман “Плоть” (Flesh) — шосту книжку автора. За нагороду він отримав 50 тис. фунтів стерлінгів та спеціальний трофей. Приз письменникові вручила минулорічна лауреатка Саманта Гарві.
Це не перша зустріч Солоя з “Букером”: “Плоть” вже потрапляла до шортлисту премії у 2016 році.
“Плоть” – лаконічний, але динамічний роман, що оповідає про долю чоловіка на ім’я Іштван від юності до старості, якого вивертають назовні подій, які не підвладні його контролю.
П’ятнадцятирічний Іштван живе з матір’ю у тихому житловому комплексі в Угорщині. Новачок у місті, сором’язливий, він не знайомий із соціальними ритуалами школи і незабаром опиняється в ізоляції. Сусідка – заміжня жінка приблизно одного віку з його матір’ю – стає його єдиним супутником. Їхні зустрічі переростають у таємні відносини, які Іштван ледь розуміє, і його життя невдовзі виходить з-під контролю.
З роками він поступово піднімається хвилями грошей і влади XXI століття, переходить з армії в компанію лондонських супербагатіїв, але його власні суперечливі прагнення до любові, близькості, статусу і багатства приносять йому немислимі багатства, поки не загрожують остаточно занапастити його.
“Плоть” ставить глибокі питання про те, що рухає життям, що робить його вартим і що його руйнує. У книзі також є порожні сторінки. За словами журі, автор ніби запрошує читача заповнити пробіли й створити персонажа разом із ним.
Роман розбитий на епізоди з прогалинами між ними — читачеві доводиться самостійно “збирати” життя героя та розуміти, що з ним сталося між розділами. Організатори премії назвали книгу “медитацією про клас, владу, близькість, міграцію і маскулінність”.
The Guardian назвала роман “блискучим і ясним портретом людини”. А
The Sunday Times відзначила, що автор “одним персонажем говорить про три покоління сучасної чоловічої ідентичності”.
Головою журі був перший лауреат премії, який отримав її 1993 року, Родді Дойл. До нього приєдналися актриса та видавець Сара Джесіка Паркер, письменник-романіст Айобамі Адебайо, телеведучий та літературний критик Кріс Пауер, а також автор бестселерів New York Times Кайлі Рід.
Загалом журі розглянуло 153 книги, видані у Великій Британії або Ірландії протягом року.
Хто такий Девід Солой
Девід Солой народився в Канаді в родині угорця та канадки, зараз йому 51. Дитинство провів між Бейрутом і Лондоном, де й виріс. Згодом переїхав до Угорщини, а нині живе у Відні разом із дружиною.
До літературної кар’єри він працював у Лондонському Сіті у сфері фінансової реклами — цей досвід ліг в основу його дебютного роману London and the South-East, сатири про рекламника, який відчуває порожнечу в житті. Книга принесла автору премії Betty Trask і Geoffrey Faber Memorial.
У 2013 році Солоя включили до списку “Найкращі молоді британські романісти” (список, який раз на десятиліття формує журнал Granta). У 2016-му він уперше потрапив у фінал “Букера” з романом All That Man Is — дослідженням сучасної чоловічої ідентичності. Тоді він не отримав головну відзнаку, однак здобув Gordon Burn Prize та Plimpton Prize за цю книгу.
“Плоть” — шостий роман письменника. Окрім прози, Солой пише й радіодрами для BBC, а також коротку прозу — його збірка Turbulence у 2019 році отримала Edge Hill Prize.
Чому “Плоть” продовжує головну тему творчості Солоя
Ті, хто стежить за прозою Девіда Солоя, впізнають у “Плоті” продовження його постійного запитання: що означає бути чоловіком у сучасному світі? Герої його книжок часто мовчазні, вразливі всередині й сильні зовні, розгублені між вимогами суспільства та власною потребою у близькості. Солой пише про “внутрішні війни”, які не видно нікому, крім самого героя.
У “Плоті” ця тема доходить кульмінації: роман показує, як досвід міграції, війни, травм, успіху й падінь формується у щось тихе, але глибоко людське. Це історія про людину, яка переживає світ не словами, а шрамами. І, можливо, саме тому роман так сильно зачепив журі та читачів — він чесно говорить про те, що формується нас на все життя, навіть якщо ми це не вимовляємо вголос.
Як розповідало BitukMedia, Софія Андрухович отримала міжнародну літературну премію.