Чи можна визначити стать динозавра просто за слідами на його хвості? Палеонтологи десятиліттями ламали голову над тим, як відрізнити “його” від “неї” серед викопних кісток. І тепер з’явилася гучна підказка: у динозаврів на хребцях хвоста виявили повторювані загоєні травми. Нове дослідження стверджує: це — “мітки” від спарювання. І вони можуть належати саме самицям.
Про це розповідає CNN.
Питання про те, як розрізнити самців і самиць динозаврів, довгий час залишалося майже нерозв’язним. М’які тканини статевих органів у викопних рештках не зберігаються, а відмінності у кістках зазвичай пояснювали віком або видом, а не статевою приналежністю. Навіть викопні зразки з яйцями трапляються надзвичайно рідко.
Нове дослідження, опубліковане у журналі iScience, показало, що спарювання деяких динозаврів було настільки жорстким, що самки отримували переломи хвоста. Ці давні “травми любощів” можуть допомогти вченим змінити підхід до морфології динозаврів.
Йдеться про гадрозаврів — травоїдних “качкодзьобих” динозаврів, які масово населяли планету в пізньому крейдовому періоді (100,5–66 млн років тому). Вчені помітили, що у багатьох їхніх викопних решток є характерні загоєні травми на хребцях хвоста — точніше, на невисоких відростках між крижами і серединою хвоста.
Ще у 1980-х канадський палеонтолог Даррен Тенк вперше звернув увагу на однакові ушкодження на хвостових хребцях гадрозаврів, знайдених в Альберті. Він припустив, що травми могли виникати під час спарювання, коли самець підіймався на самицю та притискав її хвіст вагою свого тіла. Його гіпотеза довго залишалася неперевіреною через брак даних і комп’ютерних моделей.
У 2019 році фламандський дослідник Філіппо Бертоццо під час експедиції до росії натрапив на такі самі травми в іншого виду гадрозаврів — Olorotitan arharensis. Він об’єднався з Тенком, і команда проаналізувала майже 500 хвостових хребців гадрозаврів у музеях Північної Америки, Європи та росії.
Виявилось, що у різних видів і з різних регіонів травми були однаковими: переломи верхівок відростків хребців, ознаки загоєння, інколи — навіть повторні травми.
Моделювання показало: ці пошкодження не могли виникнути через бійки, падіння, наступання одне на одного, пересування чи полювання.
Натомість найкраще їх пояснює саме процес спарювання, коли самець своїм тілом тисне на хвіст самиці. І оскільки травми загоєні, вони не були смертельними.
“Гіпотеза про спарювання наразі найкраще пояснює наші спостереження. І те, що ми знаходимо ці травми серед різних видів і в різних місцях, вказує: це не випадковість, а стабільний елемент поведінки”, — каже Бертоццо.
Подібна поведінка може здатися ризикованою для виживання виду, однак у природі такі “агресивні залицяння” трапляються і зараз. Морські леви, черепахи та деякі птахи теж відомі досить грубою поведінкою під час парування.
Що це означає для науки? Якщо припущення підтвердиться, такі травми можуть стати ознакою саме самиць у скам’янілостях. Це може докорінно змінити розуміння: статевих ролей у динозаврів, відмінностей у формах черепів і гребенів, класифікації видів, де раніше статевий диморфізм плутали з “новими видами”.
Але вчені наголошують: потрібні додаткові докази, наприклад, знахідки скелетів із яйцями або з “медулярною кісткою” — тимчасовою тканиною, яка утворюється у самиць птахів та динозаврів перед відкладанням яєць.
Як розповідало BitukMedia, палеонтологи визнали існування міні-версії тиранозавра. Це – нанотиран.