Кроком руш! Вчені розкрили таємницю камʼяних статуй острова Пасхи (ВІДЕО)

Вони важать десятки тонн і століттями мовчки дивляться на океан. Як мешканці віддаленого острова Пасхи змогли пересунути цих кам’яних велетнів? Нарешті науковці розгадали одну з найбільших археологічних загадок світу. Стародавні рапануйці просто змусили величезних бовванів крокувати.

Про це розповідає Daily Mail.

Враховуючи, що 900 років тому не було таких технологій, які б допомогли без проблем пересунути кам’яні статуї, моаї, вагою від 12 до 80 тонн, вчені вважали своїм обов’язком з’ясувати, як моаї зайняли свої місця і як давня цивілізація взагалі спромоглася на таке. Дискусії були тривалими. Доки дослідники не здогадалися використовувати 3D-моделювання разом із експериментами на місцевості.

Антропологи Карл Ліпо з Бінггемтонського університету та Террі Хант з Університету Аризони проаналізували близько тисячі статуй і відкинули попередню гіпотезу, за якою моаї транспортували лежачи на дерев’яних санях чи платформах.

Вчені створили 3D-модель моаї, яка враховувала конструктивні особливості — широкі основи й легкий нахил уперед. Моделювання показало, що найефективніше пересувати статуї саме у вертикальному положенні, зигзагоподібно розгойдуючи їх.

Аби підтвердити теорію, команда дослідників виготовила четиритонну копію моаї. Під час експерименту 18 людей змогли пересунути боввана на 100 метрів за 40 хвилин, використовуючи лише канати.

“Щойно ви приведете моаї в рух, це виявиться зовсім нескладно – можна буде тягнути його однією рукою. Найскладніше — змусити статую розгойдуватися”, = розповів антрополог Карл Ліпо.

Дослідники також звернули увагу, що дороги острова Пасхи, завширшки близько 4,5 метра й з характерним траншейним профілем, ідеально відповідають такому способу транспортування.

Інша група вчених на чолі з Робертом ді Наполі з Університету Орегону довела, що будівництво моаї тривало до середини XVIII століття, а не зупинилося у XVII, як вважалося раніше. Це підтвердили радіовуглецеві тести та аналіз історичних джерел.

Генетичне дослідження під керівництвом Віктора Морено-Майара з Копенгагенського університету виявило стабільне зростання населення з XIII століття до контакту з європейцями. Екологічні дослідження Ділана Дейвіса з Колумбійського університету виявили, що система кам’янистих садів займала лише 0,76 кв. км. Цього достатньо для забезпечення 2000 мешканців, що відповідає даним перших європейських мандрівників.

Європейці, які прибули на острів у XVIII столітті, побачили занедбані поселення і повалені моаї. Довгий час вважали, що мешканці знищили себе, вирубавши всі дерева, і через це цивілізація загинула. Але сучасні дослідження доводять інше: рапануйці адаптувалися, створивши систему кам’яних садів, які утримували вологу й дозволяли вирощувати їжу навіть у виснажених ґрунтах. Їхня спільнота існувала стабільно до приходу європейців, коли почалися хвороби, работоргівля та колонізація.

“Рапануйцям вдалося вижити в одному з найвіддаленіших місць на Землі. Ми можемо дечому в них повчитися принаймні щодо управління обмеженими ресурсами”, – підсумував Девіс.

Рапануйці — це корінні жителі острова Пасхи (Рапануї), який розташований у південній частині Тихого океану і належить Чилі. Назва “Рапануї” — це власне полінезійська назва острова та його народу. Європейці назвали його “островом Пасхи” (Easter Island), бо відкрили його на Великдень 1722 року.

Рапануйці – полінезійці за етнічним походженням. Їхні предки прибули на острів приблизно у XIII столітті з інших островів Полінезії. Саме вони створили легендарні каменні статуї моаї — символ острова Пасхи. Вони вірили, що ці гіганти уособлюють духів предків, які захищають громаду.

На острові нині живе близько 7 тис. людей, з яких частина — нащадки давніх рапануйців. Вони зберігають традиції, фольклор, танці, орнаменти, свято Tapati Rapa Nui, і водночас беруть участь у сучасному житті Чилі.

Як розповідало BitukMedia, раніше невідому статую моаї виявили археологи на дні висохлого озера острова Рапа-Нуї. Весь світ знає його як острів Пасхи. Дослідники припускають, що таких знахідок може бути більше – треба дослідити дно озера.