Подружжя з Нового Орлеана (США), розчищаючи двір свого будинку від заростей, несподівано натрапило на важку кам’яну плиту. Коли ж придивилися, виявилося, що це не просто уламок каменю, а справжній римський надгробок, якому майже 1900 років. Так почалася історія, яка нині може завершитися поверненням артефакта до Італії.
Про це розповідає The Guardian.
Знахідку зробили антропологиня Даніелла Санторо з Університету Тулейн та її чоловік Аарон Лоренц, повідомив журнал Preservation Resource Center (PRC).
Після виявлення плити у березні Санторо звернула увагу на дивний напис, висічений латиною. Щоб розібратись, вона зв’язалася з археологом Раяном Ґреєм з Університету Нового Орлеана та своєю колегою, професоркою класичних студій Сюзанн Луснія. Фото плити також отримав австрійський дослідник Гаральд Штадлер, який показав його своєму брату, викладачу латини.
Невдовзі стало зрозуміло: це плита римського моряка та воїна на ім’я Секст Конгеній Верус, який жив у II столітті н.е. Більше того, за описом вона збігалася з тією, що зникла з міського музею італійського міста Цивітавеккʼя — порту неподалік Рима
Далі Сюзанн Луснія зв’язалася з музеєм Цивітавеккʼї. Команда Санторо передала камінь до підрозділу ФБР з розслідування злочинів проти мистецтва — це перший крок до офіційної репатріації артефакта.
Водночас дослідники почали з’ясовувати, як надгробок узагалі потрапив до США. За архівними записами, будинок, де зроблено знахідку, протягом XX століття належав родині Френка та Селми Саймон. Ані вони, ні їхні діти не мали відношення до археології чи торгівлі антикваріатом.
Дослідники розглянули версію, що плита могла опинитися в Новому Орлеані після Другої світової війни, коли американські військові перебували в Італії. Але прямих доказів цього припущення немає.
Один із сусідів Саймонів служив на флоті під час війни, проте записи музею Другої світової у Новому Орлеані підтвердили, що він діяв лише на Тихоокеанському фронті — тобто до Італії не дістався.
Професорка Луснія поїхала до музею Цивітавеккʼї, який, як з’ясувалося, було зруйновано під час бомбардувань 1943–1944 років. Музей не відкривався аж до 1970-го, і більшість його експонатів безслідно зникли.
Інвентаризація 1954 року, де згадувався надгробок Конгенія Веруcа, була проведена лише на старих документах, а не на фактичному огляді артефактів.
Ймовірно, камінь зник у повоєнному хаосі — можливо, як випадково вивезений американським солдатом або проданий антикваром туристу. “Цілком можливо, — пише Ґрей, — що хтось просто використав плиту як зручний шматок мармуру для двору, навіть не підозрюючи, що це стародавній надгробок”.
Ким би не був цей “хтось”, сьогодні артефакт готують до повернення до Італії. У музеї Цивітавеккʼї вже обіцяють влаштувати святкування, коли плита повернеться на батьківщину.
Для Санторо ця історія – “приклад того, як звичайна людська цікавість може привести до відкриття світового масштабу”. Римський надгробок, який пережив війни, переплив океан і пережив забуття, тепер знову об’єднав людей – науковців, поліцію, музейників – у прагненні повернути історію туди, де вона почалася.
Як розповідало BitukMedia, крилатий лев святого Марка, що віками стоїть на головній площі Венеції, виявився “чужинцем”. Ба більше – раніше у статуї тварини були роги!