Чому твої жарти не смішні, навіть якщо батько — комік: результати дослідження

Деякі люди настільки дотепні, що їх називають гумористами від природи. Міжнародна група вчених провела дослідження, щоб дізнатися, чи справді почуття гумору зашифроване у людських генах. Допомагали їм в цьому близнюки.

Про це розповідає PsyPost.

Чому одні люди влучно жартують, а інші ледь викликають усмішку? Чи народжуємося ми з почуттям гумору, чи воно формується довкола нас? Вперше науковці вирішили перевірити, чи справді здатність бути смішним має генетичну основу. Пишуть, результати здивували.

Дослідження, опубліковане в журналі Twin Research and Human Genetics, провів психолог Гіл Грінгрос із Університету Аберіствіта (Уельс). Він разом із колегами проаналізував відповіді понад 1300 дорослих близнюків з реєстру TwinsUK: 448 пар ідентичних близнюків і 196 пар двійнят.

Як перевіряли почуття гумору? Учасники дослідження оцінювали, наскільки вони самі та їхні брати чи сестри є смішними — це дало суб’єктивну оцінку гумору. Але щоб об’єктивно виміряти гумористичну здатність, дослідники використали відомий психологічний тест: підписи до коміксів The New Yorker. Кожен учасник мав придумати смішні підписи до двох карикатур без слів.

Оцінювали підписи 40 незалежних суддів за п’ятибальною шкалою — від “не смішно” до “дуже смішно”. Щоб результати були об’єктивними, використовували статистичну модель Rasch, яка враховувала складність коміксів і рівень суворості суддів.

Виявилося, що сприйняття власного гумору має помірний спадковий компонент — тобто ми частково успадковуємо уявлення про свою дотепність. Але реальна здатність до гумору (тобто написання смішних підписів) — майже повністю залежить від зовнішніх чинників, а не від генів.

“Ми не виявили спадковості в здатності гуморити і це суперечить усім попереднім дослідженням, які вказують на генетичну основу інтелекту та креативності”, — зазначив Грінгрос у коментарі PsyPost.

Дослідники також встановили слабкий зв’язок між самооцінкою гумору та фактичним гумористичним виконанням. Тобто ті, хто вважає себе смішним, не обов’язково викликають сміх у інших – і навпаки. Це узгоджується з попередніми дослідженнями, де понад 90% людей вважали, що мають щонайменше “середнє” почуття гумору, особливо чоловіки.

Автори припускають, що гумор — це значно більш соціально й культурно обумовлена навичка, ніж, наприклад, логіка чи креативність. Він залежить від контексту, мови, культурних кодів, аудиторії, досвіду й оточення. Крім того, тест із підписами до коміксів — це штучна ситуація, яка не повністю відображає спонтанний щоденний гумор.

Дослідники також оцінили зв’язок між гумором і когнітивною здатністю, використовуючи тест Cognitive Reflection Test. Попри високу спадковість результатів цього тесту, зв’язок із гумором виявився слабким.

Більшість учасників були жінками віком 60+, тож результати можуть не стосуватись молодшої аудиторії. Також вибірка, хоч і велика для дослідження близнюків, була недостатньою для виявлення незначних спадкових ефектів — дослідникам потрібно щонайменше вшестеро більше учасників.

“Можливо, ми просто натрапили на ефект, який потребує підтвердження. А можливо — відкрили щось нове й справді захопливе”, — підсумував Грінгрос.

Вчені вже готують нове дослідження для перевірки отриманих результатів.

Як розповідало BitukMedia, супердовгожителька Марія Браньяс Морера мала не тільки “хороші гени”, а й унікальні біологічні ресурси. Вчені виявили, що її клітини функціонували як у 100-річної людини, а мікробіота взагалі нагадувала дитячу.