Шестиденна облога банку в центрі Стокгольма в 1973 році породила термін, який сьогодні знає увесь світ — “стокгольмський синдром”. Ця драматична історія знову на слуху: пішов із життя Кларк Улофссон, один з двох харизматичних злочинців, через яких увесь світ уперше замислився, чому жертви можуть захищати своїх викрадачів.
Про це розповідає BBC.
У серпні 1973 року Ян-Ерік Ульссон, озброєний нападник, під час відпустки з в’язниці захопив чотирьох заручників, трьох жінок і одного чоловіка, у банку в центрі Стокгольма. Однією з його вимог було… доставити до банку Кларка Улофссона, злочинця, з яким він познайомився у в’язниці.
Шведська поліція погодилася. Улофссона привезли до банку — формально як переговірника, неофіційно ж як спільника. Того, хто зсередини допомагатиме “контролювати” ситуацію. Сам Улофссон роками потому стверджував, що домовився з владою: він мав стежити, аби із заручникам нічого не сталося, в обмін на пом’якшення покарання. Проте, за його словами, обіцянки так і не дотримались.
Однією із заручниць була 23-річна Крістін Енмарк. Саме її пізніше почали згадувати як головний приклад “стокгольмського синдрому”. Під час облоги Енмарк вийшла на зв’язок із прем’єр-міністром Швеції та… захищала своїх викрадачів.
“Я цілковито довіряю Кларку та грабіжнику. Вони не заподіяли нам нічого поганого. Навпаки — були добрими. Повірте, ми тут непогано провели час”, — сказала вона у телефонній розмові, благаючи дозволити їм залишити банк разом із нападниками.
Після шести днів протистояння поліція увірвалася до банку через дах і використала сльозогінний газ. Але навіть після звільнення заручники не поспішали полишати злочинців — боялися, що поліція їх застрелить.
Ще більшим здивуванням для влади стало те, що жоден із заручників не погодився свідчити проти Улофссона чи Ульссона в суді. Зрештою Ульсона засудили до десяти років в’язниці, а Олофссона виправдали.
Те, що сталося у Стокгольмі, спантеличило психологів, журналістів і судову систему. Пояснення запропонував шведський психіатр і кримінолог Нільс Бейєрот. Він описав це явище як “стокгольмський синдром” — психологічну реакцію, за якої жертва починає симпатизувати агресору і навіть захищає його, щоби вижити.
Наступного року цей термін розійшовся світом — після гучного викрадення американської спадкоємиці газетної імперії Петті Герст, яка почала допомагати своїм викрадачам-революціонерам.
У 2021 році, в подкасті BBC Sideways, Крістін Енмарк відкинула діагноз. “Це просто спосіб звинуватити жертву. Я робила все, аби вижити”, — сказала вона.
Кларк Улофссон, чия присутність у банку і породила новий психологічний термін, не зник з поля зору ЗМІ. Після звільнення Кларк продовжив кримінальне життя: грабував банки й торгував наркотиками. Востаннє Улофссона засудили у 2009-му в Бельгії за контрабанду наркотиків. Більшу частину терміну чоловік провів у Бельгії й достроково звільнився у 2018-му. Під час перебування у в’язниці Олофссон також здобув освіту журналіста.
У 2022 році його історію екранізував Netflix у мінісеріалі Clark, де роль Улофссона виконав актор Білл Скарсгард.
24 червня 2025 року Кларк Улофссон помер у віці 78 років після тривалої хвороби. Родина чоловіка підтвердила його смерть. Улоффсона вважають одним із найвідоміших злочинців Швеції.
Чи існує “стокгольмський синдром” насправді — й досі точаться суперечки. Але факт залишається фактом: один телефонний дзвінок із банку в серпні 1973 року змінив мову психології назавжди.
Як розповідало BitukMedia, небезпечного розбійника на ім’я Ом Пракаш, відомого як “Паша”, затримали індійські правоохоронці. Він переховувався 30 років і встиг знятися у 28 фільмах. Два останні роки його вважали найбільш розшукуваним злочинцем у індійському штаті Гар’яна.